Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Прояви шовінізму у сучасному світі

націоналізм шовінізм суспільство

Шовінізм -- крайня, найнебезпечніша форма націоналізму, що виражається в невтримному звеличанні власних націй, національному чванстві й зарозумілості. Термін “шовінізм” з'явився у Франції. Словом “шовінізм” стали позначати різні прояви націоналістичного екстремізму. На практиці найчастіше сполучається з расизмом. Різновидом шовінізму є великодержавний шовінізм - ідеологія й політика панівних класів нації, що займає чільне (державне) положення в суспільстві. Великодержавний шовінізм спрямований на поневолення інших націй, їхню дискримінацію в різних областях громадського життя.

Українське суспільство не застраховане від проявів пережитку минулого - шовінізму. Його прояви виражаються в небажанні зважати на права малих народів, їхні національними особливостями, неповазі до національного достоїнства цих народів. Штучне роздування особливостей так званих “титульних” націй, тобто націй, ім'ям яких названі республіки, також служить пожвавленню шовіністичних і націоналістичних забобонів. Іноді вони знаходять “теоретичне обґрунтування” у деяких публікаціях.

Представникам великих націй треба самим вести боротьбу проти шовінізму, а з націоналізмом у регіонах, на місцях повинні боротися представники тих народів, у середовищі яких є носії націоналістичних забобонів. Тільки спільна боротьба трудящих - представників чисельно малих народів і трудящих великих націй - може привести до повного викорінювання пережитків націоналізму й шовінізму. Нині, як ніколи, необхідна розсудливість і витримка, виключення дій, які могли б привести до конфліктів у сфері міжнаціональних відносин, нехай скромна, але постійна діяльність кожного по досягненню миру й згоди між народами.

Здавалося б, на порозі XXI століття людство знайшло достатню мудрість, щоб на основі власного історичного досвіду відмовитися від стереотипів, що складалися століттями, і визнати не тільки очевидний факт різноманіття й багатогранності сучасного світового співтовариства, але й повна рівноправність між всіма його суб'єктами як природна й необхідна умова для успішного розвитку світової цивілізації в цілому.

Однак занадто ще сильна чинність шовіністичної й агресивної націоналістичної інерції, щоб не бачити, яку погрозу вона несе не тільки для тих, на кого вона спрямована, але й для тих, хто є її носієм.

Той же історичний досвід учить, що ніякі спонукальні мотиви не здатні виправдати дії тих політиків і осіб, що рвуться в більшу політику, хто намагається організувати й підтримувати благополуччя свого народу, ущемляючи й обмежуючи в правах інших. Проте поки ці рецидиви живі й досить чутливі, про їх необхідно пам'ятати й зберігати пильність.

Як же ми розуміємо великодержавний шовінізм і агресивний націоналізм і в чому бачимо його сучасні прояви?

Виходячи з історичної практики, це явище можна охарактеризувати як політичну, ідеологічну й економічну гегемонію з боку конкретних чинностей, держави або прагнення до неї в міжнаціональні й міждержавних, регіональних відносинах.

Шовінізм проявляється в боротьбі деяких великих націй за встановлення свого виняткового панування не тільки в рамках багатонаціональної імперії, але й на навколишнім її геополітичному просторі.

Об'єктами домагань стають, як правило, держави з меншими територіями й головне -- з ослабленим економічним потенціалом і внутрішньою нестійкістю.

Глибинні коріння великодержавного шовінізму виростають від неготовності до взаємодії з іншими націями й країнами цивілізованим шляхом. Його носіями були військові імперії, економіка яких експлуатувала, а те й паразитувала на життєвих ресурсах захоплених територій. Одночасно скореним вселялося руйнівна ідея їх культурної й у цілому національної неповноцінності.

Україна не є виключенням від впливу цих проявів, і минулі роки незалежного розвитку дають підставу затверджувати про потенційну погрозу, що зберігається, суверенітету й стабільності нашої держави, що проявляється в гаслах, висловленнях, коментарях і конкретних діях, що підпадають у розряд великодержавного шовінізму й агресивного націоналізму [9].

Це далеко не нове явище в історії людства, що буяє масою прикладів прагнення деяких великих держав і численних народів будувати свої відносини з навколишніми країнами з позицій власної переваги й винятковості. Такий підхід багато разів привів до великомасштабних зіткнень, кровопролитних воєн і конфліктів, породжував недовіру й підозрілість у взаєминах між цілими народами, які, на жаль, передавалися з покоління в покоління.

Безумовно, не можна заперечувати того, що великі імперії, завойовуючи й підкоряючи собі чужі країни й народи, деякою мірою здійснювали просвітительську місію там, де відбувалося відставання від загальносвітового розвитку. Прихильники такої оцінки звичайно підкреслюють той внесок, що внесли імперії в розвиток інфраструктури, окремих галузей виробництва, підготовку національних кадрів, прилучення населення скорених країн до нових видів діяльності й світової культури.

Із цим важко не погодитися. Але в процесі взаємин між великими імперіями й малими народами була й інша сторона медалі, негативне значення якої найчастіше багаторазово перевищувало результати культивування цивілізації ззовні.

Насамперед, зусилля, спрямовані на розвиток колоній і напівколоній, були підлеглі поточним і довгостроковим інтересам самих великих держав. Із цієї позиції інтереси підлеглих народів завжди мали другорядне значення. Розвиток залежних країн завжди було строго дозованим і йшло по цілком певному напрямку, не виходячи за рамки власних інтересів імперії.

Зокрема, зміни в інфраструктурі країни, будівництво доріг і розвиток комунікацій, підготовка для цих цілей національних кадрів, орієнтованих на імперію, -- все це робилося остільки, оскільки було покликано забезпечувати інтереси імперії, у цьому випадку гарантований доступ до дешевих джерел сировини й енергії.

По-друге, так називана цивілізаторська місія великих держав не тільки породжувала й зміцнювала згубну психологію власної винятковості й зневаги до навколишньої, але й викликала відповідну реакцію, тим більше, якщо ця цивілізація насаджувалася чинністю, супроводжувалася обмеженням національного достоїнства й гордості, применшенням національних культурних і духовних цінностей, фізичним знищенням їхніх носіїв.

Нарешті, що вкоренилася звичка управляти й повчати, віра у власну непогрішність здатні привести до прийняття стратегічно помилкових рішень, наслідку яких служать вибуховим матеріалом для самої імперії. Яскравою ілюстрацією цьому служить доля як Царської, так і Радянської держав.

Міркуючи про той негативний потенціал, що закладений у психології й політику шовіністично настроєних осіб, необхідно звернути увагу на цілий ряд інших погроз, які вони несуть на глобальному рівні.

Шовінізм, і це багаторазово підтверджено історичною практикою, стимулює встановлення й зміцнення авторитарних режимів, веде до твердої диктатури, оскільки в інших умовах неможливо втримати в покірності не тільки підлеглі й залежні народи, але й власне населення, частина якого неминуче виступає проти такої політичної лінії.

Історична згубність шовінізму обумовлена тим, що гіпертрофована великодержавність, тим більше заснована на переконанні у власній національній перевазі, побудована на насильстві, а це, у свою чергу, приведе до численних жертв і витрат у самих державах -- носіях великодержавного шовінізму й агресивного націоналізму.

У зв'язку із цим можна затверджувати, що шовінізм, в остаточному підсумку, завдає удару по самій державі, послабляє її власні підвалини, підсилює внутрішні протиріччя, здатний розколоти суспільство з усіма тяжкими для нього наслідками. Незважаючи на різні історичні періоди й умови, приклади цьому можна знайти в долях Римській, Османській, Німецькій і тих же Російській і Радянській імперіях.

У сучасних умовах малі країни й народи, що випробовують тиск шовіністичних погроз, з метою забезпечення власної безпеки й суверенітету неминуче змушені шукати противага великодержавним устремлінням. Все це, в остаточному підсумку, не робить більше здорової всю систему міжнародних відносин і може привести до посилення протиріч між світовими центрами чинності на глобальному рівні.

Пора вже зрозуміти, що в кожної країни, сьогодні незалежної, -- своя історія, свої особливості, свій шлях розвитку, і в майбутньому -- у кожного своє, належне йому місце у світовому співтоваристві.

Переконано, що час і історія працюють на нас, на зміцнення нашої незалежності й суверенітету. Наше життя й рух історії не зупинити й не повернути назад. Разом з тим ми приречені жити в близькому, добром сусідстві, розділяючи й вирішуючи наші загальні проблеми, як це прийнято в цивілізованому й демократичному світі.

Чим обґрунтовані сьогодні великодержавні претензії, зміст яких, незважаючи на сильно модернізовані форми, не перетерпіло принципових змін?

Насамперед, підняттям на щит ідеї російської великодержавності, відродження російської національної винятковості, створення сильного геополітичного поля навколо держави, що претендує на роль одного зі світових полюсів.

Говорячи про погрозу великодержавного шовінізму й агресивного націоналізму ми маємо на увазі небезпеку:

По-перше. Міжнародної, міждержавної й міжетнічної конфронтації.

По-друге. Протидії реалізації міжнародно-правового й внутрішньодержавного суверенітету країн.

По-третє.

Провокування міжнаціональної недовіри, загострення міжнаціональних відносин, якщо мати на увазі, що великодержавний шовінізм і екстремістський націоналізм -- вічні попутники.

2. Основні структурні компоненти національного характеру та вплив шовінізму

Шовінізм може виникнути в будь-якій країні, у будь-якої нації, незалежно від рівня її культурного, економічного чи політичного розвитку. У вікторіанській Англії виник власний варіант шовінізму - «джингоїзм», у Сполучених Штатах Америки - ідея «стовідсоткового американця», під час Першої світової війни країни Європи поглинула хвиля шовінізму на рівні державної політики. Відомий також так званий "великодержавний" російський шовінізм. Прикладом шовіністичної психопатії став такий випадок: у листопаді 1975 року 45-річний японський письменник, один із реальних претендентів на літературну Нобелівську премію Юкіо Місіма заподіяв собі харакірі для того, щоб продемонструвати свою відданість батьківщині.

На відміну від націоналізму, шовінізм проявляється лише в панівної нації. Раніше шовінізм було прийнято вважати формою націоналізму, але тепер дослідники націоналізму проводять межу між націоналізмом, що представляє собою амбівалентну самоідентифікацію етносу, і шовінізмом, де самоідентифікація групи створюється «від протилежного».

Отже, національний характер є своєрідним специфічним поєднанням загальнолюдських рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах існування нації [ 45].

Питання про визначення національного характеру дуже складне. Яке б повне не було це визначення, але все ж не може дати вичерпну соціально-психологічну характеристику нації. І. Кон зазначає у цьому зв'язку: "вчені-психологи, що займаються проблемами національного характеру, переймаються житейським уявленням, що народи як індивіди мають набір стійких якостей, "рис", які можна вимірювати та порівнювати, а потім складати для кожного народу психологічний паспорт-характеристику. Але таке неможливо здійснити навіть для окремого індивіда".

Цю тезу І. Кона розвиває А. Дашдаміров, який констатує, що такі паспорти не тільки неможливі, а й непотрібні, адже подібна задача може бути не тільки ілюзорною, а й шкідливою. Адже завдання етнопсихології полягає не в тому, щоб просто окреслити особливості людей, що обумовлені їхньою етнічною належністю. Вона полягає в тому, щоб з'ясувати, як під впливом конкретних соціально-економічних, політичних і культурних умов закріплюються та передаються наступним поколінням традиції, звичаї, звички, установки та ціннісні орієнтації, смаки та уподобання, морально-психологічні та вольові якості, головні, переважаючі тенденції емоційно-психологічної сфери, реальні прояви національної самосвідомості, національних почуттів і настроїв. Такі різноманітні погляди висловлюють учені стосовно національного характеру. Але безперечним є той факт, що своєрідність нації існує, і ця своєрідність дає підставу говорити про різні національні характери: український, російський, англійський, вірменський та ін. Своєрідність нації знаходить прояв у матеріальній і духовній культурі народу, в його мистецтві, літературі, традиціях, звичаях та обрядах, які в різних народів, звичайно ж, різні. Слід зазначити, що як загальне проявляється в одиничному, так і загальнолюдські риси проявляються в національному характері. Діалектика національного та загальнолюдського полягає в тому, що загальнолюдські риси специфічно проявляються в конкретних соціально-економічних та історичних умовах життя певної нації. Саме це специфічне, своєрідне і є змістом національного характеру, але виникає воно в результаті прояву загального в одиничному [56-57].

З цієї закономірності випливає дуже важливий висновок стосовно вивчення національного характеру. Як вважає ряд фахівців, вивчення національного характеру повинно проходити не шляхом знаходження специфічних особливостей психіки певного народу та протиставлення їх особливостям іншого народу, а через аналіз прояву загальнолюдського в національному. Наприклад, такі загальнолюдські риси, як працьовитість, свободолюбство, миролюбність у кожної нації мають свій специфічний вияв. Ось як говорить про вияв хоробрості росіян і французів Л. Толстой у творі "Напад": "Француз, що сказав при Ватерлоо: "Гвардія вмирає, але не здається", - та інші, особливо французькі герої, які говорили достопам'ятні вислови, були хоробрими та справді говорили достопам'ятні вислови; але між їхньою хоробрістю та хоробрістю капітана (російського) є та різниця, що якби велике слово, в якому б то не було випадку, навіть і ворушилося в душі мого героя, я певен, він не сказав би його; по-перше, він побоявся б цим зіпсувати важливу справу, а по-друге, тому, що коли людина відчуває в собі сили зробити велику справу, яке б то не було слово не потрібне. А ось що говорять психологи про таку загальнолюдську рису, як працелюбність та її вияв у національному характері. Праця сама по собі, як процес, - пише Г. Куницин, - має загальнолюдський характер. Ставлення того чи іншого народу до праці не може бути якоюсь генетичною рисою, що притаманна лише певному народові. Визначальними тут є ті історичні та соціально-економічні умови, в яких живе цей народ. Неможливо ігнорувати також географічний фактор. Так, працездатність в умовах тропіків знижується у два-три рази порівняно з країнами, де панує континентальний клімат. Крім того, для отримання деяких продуктів існування там не потрібно великих затрат фізичної енергії. Безумовно, географічний фактор не має вирішальної ролі у виробленні установок щодо праці, але, як підкреслює академік Д. Лихачов, географічний фактор існує, і цього ніхто ніколи не заперечував.

Найповніше національний характер проявляється у національній культурі, яка виражає етнічну своєрідність народу. Але національна культура також наповнена загальнолюдським змістом. Так поєднується національне та загальнолюдське в національному характері [ 47-48].

Що стосується факторів, які найбільше впливають на формування національного характеру, то тут вирішальну роль відіграють історичні та соціально-економічні чинники, за ними йдуть чинники культурні, релігійні та географічні. Але якщо існують причини та умови, що породжують позитивні риси національного характеру, то повинні існувати протилежні їм умови, під впливом яких формуються негативні риси національного характеру. До таких умов, наприклад, належала тоталітарна система, що була запроваджена в Російській імперії після 1917 р., або фашизм у Німеччині. Комунізм і фашизм, безумовно, негативно вплинули на національний характер народів цих країн. Але в цих народів вже існували риси національного характеру (можливо, і національного складу), що зробили можливим виникнення тоталітарних систем. Так, німці протягом багатьох років виховувались у дусі відданості Прусській мілітаристській державі. У національному характері народів, що населяли Російську імперію протягом сторіч, коли існувало кріпосне право, з'явились такі риси, як покірливість, пасивність, байдужість. У національній психології існував стереотип непогрішимості тих, у чиїх руках була влада. Ці риси й були використані комуністами для запровадження диктатури особистої влади. Отже, існує цілий ряд факторів, таких, як соціально-економічний устрій, географічні умови, культура, релігія, політичний лад, що тим чи іншим чином впливають на національний характер.

Якісна відмінність національних ідеологій та рухів, які прямо чи опосередковано впливають на поведінку націй і окремих держав на світовій арені, виразно простежується у сфері міжнародних відносин. Досягнення й утвердження самобутності та єдності певної національної спільноти, що здійснюється не на шкоду іншим спільнотам, етнічним групам, національним меншинам або ж міжнародній безпеці, різко контрастує з недружньою або агресивною активністю, спрямованою проти інших націй, держав чи окремих груп та індивідів, тобто такою, що дуже часто спричиняє міжнародну напруженість та конфлікти. Ця відмінність, що є зумовленою антагоністичними ідеологічними імперативами, вимагає чіткого розрізнення на толерантний, демократичний націоналізм і агресивний, завойовницький шовінізм [68-69].

Аналіз взаємодії націоналізму і шовінізму з міжнародними політичними процесами, а саме встановлення характеру та інтенсивності такої взаємодії, обумовлюваності ними зовнішньої політики окремих країн і міждержавних об'єднань, а також значення для сучасної та майбутньої міжнародної безпеки, дозволили визначити дві головні “зовнішні” функції національної ідеології - самостійництва та інтеграції. На нашу думку, саме ці дві функції були і залишаються базовими і для націоналізму, і для шовінізму власне у взаємодії із зовнішнім світом, що оточує національну спільноту. Застосовуючи наведені визначення націоналізму і шовінізму, тлумачення їхньої ролі та характеру в міжнародному контексті, було встановлено спільні та відмінні моменти розгортання цих функцій.

Особливу увагу приділено впливові націоналізму і шовінізму на інтеграційні процеси. Об'єднання націй у різноманітні інтеграційні структури можна вважати ефективною відповіддю на виклики сучасного світового порядку. У цьому зв'язку було, зокрема, розглянуто максимально широкі спілки - цивілізації, а також відображення проблеми належності до них у націоналістичних і шовіністичних ідеологіях. Здатність мирного співіснування нації з іншими спільнотами, зокрема в рамках такого об'єднання, є дуже важливою і найпомітнішою ознакою націоналізму. Шовінізм не толерує будь-яких інших спільнот, найчастіше здійснюючи щодо них асиміляційну політику. Внаслідок якісної відмінності національних ідеологій, їхній вплив на поведінку окремих спільнот на світовій арені, а значить і систему міжнародних відносин та глобальну безпеку є різнорідним, а часто й антагоністичним. Відповідно, було виокремлено відмінні за своїм внутрішнім змістом і впливом на міжнародні відносини націоналістичні та шовіністичні ідеології: націоналізму, який відображає прагнення нації до утвердження самобутності та єдності свого існування без шкоди для інших спільнот, етнічних груп, окремих індивідів чи міжнародної безпеки, а також шовінізму - спрямованого проти інших спільнот і об'єднань, расових, етнічних груп, національних меншин чи їхніх представників, що безпосередньо загрожує глобальній безпеці. На генезис і вкоріненість націоналізму або шовінізму в системі світоглядних координат певної нації здійснюють вплив три основні групи чинників: морально-психологічні; політичні; соціально-економічні [ 8-9].

Суб'єктність нації у міжнародних відносинах визначається за політичною волею спільноти до самоврядування і суверенності у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій та юридичній або фактичній здатності бути самоврядною і суверенною одиницею, тобто бути реальним актором міжнародних відносин. Незважаючи на істотне зрушення у бік поєднання національного начала з державною формацією, реального утвердження цього, загалом, не відбулося. Проте лише поява терміна “національна держава” є непрямим свідченням претензій нації стати головним елементом світового порядку та закріпити за собою виняткові політичні функції. Аналіз взаємодії націоналізму і шовінізму з сучасними політичними процесами у світі дає змогу визначити дві головні “зовнішні” функції - самостійництва та інтеграції. Самостійництво як інструмент виокремлення та захисту певної нації від решти світу є першорядним елементом будь-якої національної ідеології. Воно сприяє мобілізації національної тотожності, запобігає “розчиненню” нації у політичному і культурному глобальному середовищі. У випадку націоналізму самостійництво є визначальною, але не абсолютною величиною, що аж ніяк не виключає всебічного розвитку нації (національної держави) у мирній взаємодії з рештою спільнот, нерідко за рахунок компромісів щодо деяких національних принципів. Порівняно з ним самостійництво шовіністичне передбачає досягнення національної самодостатності за будь-яку ціну, ігноруючи міжнародне порозуміння і співробітництво.Недосконалість міжнародного порядку проявляється, зокрема, у невідповідності політичної структури міжнародної системи національному принципові, що нерідко призводить до таких драматичних явищ як міжетнічний чи міжнаціональний конфлікт. Проте задоволення самостійницьких поривань багатьох націй у сучасних міжнародних політичних і правових умовах є неможливим. Необхідним видається реформування міжнародної системи. Модель трансформації міжнародної системи “держава-плюс-нація” не заперечує традиційний світовий порядок і мінімізує загрозу міжнародній стабільності. Ця модель передбачає вдосконалення системи через створення поряд із системою держав системи націй. Здійснення такої трансформації дозволило б чітко розрізняти націоналізм і шовінізм як складові окремих політик, а в перспективі остаточно витіснити шовінізм на маргінес міжнародного життя [ 25-26].

Висновки

Національна (етнічна) приналежність індивіда є надзвичайно значимим для соціальної психології фактором тому, що вона фіксує певні характеристики того мікросередовища, в умовах якої формується особистість. Етнічна специфіка деякою мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу, і засвоєння цього досвіду є найважливіший зміст процесу соціалізації індивіда. Через найближче оточення, насамперед через родину й школу, особистість у міру розвитку прилучається до специфіки національної культури, звичаїв, традицій. Спосіб усвідомлення етнічної приналежності, насамперед національної, залежить від конкретних соціально-історичних умов існування даної етнічної групи. На рівні повсякденної свідомості можна зафіксувати цілий ряд характеристик, які властиві саме даній етнічній групі.

Національний характер як елемент психічного складу може бути розглянута лише як фіксація якихось типових рис, які проявляються найбільше чітко саме в тих випадках, коли виступають не окремі люди, а групи. При виявленні таких типових, загальних рис національного характеру не можна їх абсолютизувати: по-перше, тому що в реальних суспільствах у будь-якій групі людей переплітаються національні й соціальні характеристики. По-друге, тому, що будь-яка риса з виділених у національних характерах різних груп не може бути жорстко прив'язана тільки до даних націй; кожна з них, строго говорячи, є загальнолюдською: не можна сказати, що якомусь народу властиве працьовитість, а іншому - товариськість.

Список використаної літератури

націоналізм шовінізм суспільство

1. Кузик П. Націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах: Монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. 220 с.

2. Кузик П. Націоналізм і шовінізм як категорії міжнародних відносин // Вісник Львівського національного університету. Серія: Міжнародні відносини. Львів, 2001. Вип. 2. С. 6-13.

3. Льовочкіна А. Етнопсихологія: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. К. : МАУП, 2002. 144 с.

4. Орбан Л. Е., Хрущ В. Д., Ларіонова В. К., Москаленко Ю. М., Крюкова Н. М.. Етнопсихологія / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 1994. 83 с.

5. Павленко В. Етнопсихологія: Навч. посіб. К.: Сфера, 1999. 407 с.

6. Савицька О. Етнопсихологія: (Конспект лекцій):Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Кам'янець-Подільський держ. педагогічний ун-т. Кам'янець-Подільський, 2002. 44 с.

Размещено на Allbest.ru