Демографічні процеси в селах України в кінці ХІХ - на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна металургійна академія України

Демографічні процеси в селах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст

Вивчення і осмислення суті змін в житті селян епохи модернізації другої половини XIX - початку XX ст. можуть бути досягнуті при врахуванні всього комплексу соціокультурних умов, серед яких особливу роль відіграє демографічний чинник.

Сучасні історики, як правило, акцентують увагу на політичному, соціально-економічному, релігійному чи національному аспектах в дослідженні минулого. Втім, практично всі дослідники історії селянства кінця ХІХ - початку ХХ ст., так чи інакше торкалися демографічних питань. Із спеціальних робіт, безпосередньо присвячених демографічній проблематиці, варто виділити, перш за все, праці А. Г. Вишневського [5] і Б. М. Миронова [7; 8].

Мета даної статті - розглянути демографічні зміни в селах України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., проаналізувати роль демографічного фактора в модернізаційних процесах, показати його значення для назрівання соціального конфлікту.

Об'єктом дослідження є селянство Наддніпрянської України кінця ХІХ - початку ХХ ст. як соціокультурний феномен. Предметом - © О. В. Михайлюк, 2018 демографічні процеси в селянському соціумі в умовах модернізацій- них перетворень.

Традиційних форми демографічної і сімейної поведінки, сімейних стосунків, забезпечували стійке відтворення населення, дозволяли відновлювати його втрати в роки історичних випробувань, тому що добре узгоджувалися з формами тодішнього соціального, економічного, політичного життя, були невід'ємною частиною його системної організації. Але з другої половині XIX ст. ці умови стали відходити в минуле, в той же час втрачали опори і пристосовані до таких умов сімейні структури, форми і норми сімейних стосунків [5, с.44].

За словами А.Г. Вишневського, селянин у Росії жив наче в самій глибині соціальної матрьошки: сім'я, община, всі інші поверхи [4, с. 19]. «Особа прикручена до сім'ї, сім'я до громади, а громада затиснута в кулак земського начальника», - писав К. Качоровський [6, с. 53]. Родина протягом століть була найбільш міцною і консервативною ланкою суспільства. Саме в сімейному побуті, у порядку повсякденного життя, що консервувався і закріплювався звичаєм, зберігалася і передавалася із покоління в покоління та соціальна спадковість, що у житті будь-якої соціальної групи грає не меншу роль, ніж біологічна - тобто культура. Сімейно-шлюбні відносини знаходилися в полі зору всього сільського суспільства і залежали від суспільної думки. Більшою чи меншою мірою всі власне сімейні сторони життя селян контролювалися общиною [1, с. 204]. Селянське суспільство - суспільство патріархальне, в якому стосунки засновані на пануванні і підпорядкуванні. Сутність внутрісімейної ієрархії визначалася покірливим підпорядкуванням молодших членів сім'ї старшим, дружин - чоловікам, дітей батькам.

Згідно дореволюційної статистики, у кінці XIX ст. основна відмінність Росії від інших країн полягала в надзвичайно високій смертності дітей, особливо на першому році життя. Цьому причиною були, передусім, бідність, неуцтво, шкідливі звичаї, нестача лікарів, відсутність елементарних медичних послуг, низький рівень загальної санітарної культури селянської більшості населення [5, с. 20].

Ставлення до цінності дитячого життя було неоднозначним. У дореволюційній Росії, особливо в селах, був досить поширений інфан- тицид (вбивство небажаних немовлят). Незважаючи на суворе покарання дітовбивців з боку кримінального законодавства (до 10 років каторги), вбивство матерями немовлят на початку XX ст. не було подією винятковою. Типове селянське висловлювання, що відноситься кінця XIX ст.: «Воля божья. Господь не без милости - моего одного прибрал, - все же легче... Это вы, господа, прандуете детьми; у нас не так: живут - ладно, нет - бог с ними... Теперь, как Бог его прибрал, вольнеє мне стало» [17, с. 95].

У селянських сім'ях дітей дуже рано привчали до відповідальності і систематичної праці - це було одночасно і головним питанням виховання, і запорукою виживання. Діти виховувалися у дусі «страху божого», підпорядкування дорослим та покірності батькам. До простого виховання додавалося ще й релігійне. Дітям в селянській сім'ї при- вивалися певні релігійно-моральні поняття. Прививалася повага до батьків, старших і всякого роду начальства. Діти виховувалися «в суворості». Тілесні покарання служили головним виховним засобом.

Ставлення до жінки було «практичне», «утилітарне». Шлюб для селян був потрібний з господарської точки зору. Серед головних критеріїв оцінки дівчини як потенційної дружини першорядне місце посідали її господарські навички, фізичні якості, стан здоров'я, родовід. Виняткове значення мала позиція батьків молодих, які при обранні подружньої пари своєму синові чи дочці керувались, як правило, господарсько-майновими міркуваннями. Природно, що відсутність почуттів, симпатій, прихильності позначалося на характері внутрісімей- них стосунків, а в крайніх випадках призводило до чвар, образ, насильства, побутових злочинів. У жінки практично не було ніяких прав: за кого вийти заміж, чим займатися. Вона належала чоловікові; розглядалася як домогосподарка або сексуальний об'єкт.

Вторинний статус жінки відтворюється патріархальним порядком. Приниженість безправність, затурканість жінки-селянки стали свого роду стереотипом як для зовнішніх спостерігачів того часу, так і для сучасних дослідників. У народній свідомості жінка постає як не зовсім самостійна, вона потребує опіки, контролю та керівництва зі сторони чоловіка і підлегла йому. Особливість повсякденного життя селянки полягає в тому, що межі її публічного життя і інтимного кола «розмиті». Традиційна «прозорість» сільського побуту практично позбавляла її особистого простору, а громадська самодіяльність регламентувалася інтересами патріархальної сім'ї і громадським устроєм.

Соціальна поведінка жінки-селянки змінювалася в залежності від трансформацій селянської культури в цілому в умовах модерніза- ційних перетворень (див [11]).

У селянській родині існував статевовіковий розподіл праці, за яким чоловіки, жінки, старі та підлітки мали свої обов'язки. Віку відповідає певне заняття, заняття і визначає вік. Переважна більшість селянських дітей залучалася до роботи з малих літ, а з 10 років вони вже вважалися самодіяльними. Жорсткі умови виробництва в індивідуальному господарстві змушували селян працювати до глибокої старості, до самої смерті. «У хазяйновитого селянина, - писав сучасник, - майже не існує іншого погляду на себе і на своїх близьких, як на робочу силу, господарську цінність, а не як на особистість. Основна мірка для людини - це успіх чи неуспіх в роботі. На цьому культі праці ґрунтується селянська етика» [16, с. 140].

Життя людини мало зовсім іншу цінність. Переважала пасивна покора перед смертю, невіра в можливість протистояти їй і в той же час нерідко пряме зневажливе ставлення до життя, до його цінності, релігійне бачення смерті не як кінця життя, а як переходу в інший світ тощо.

В кінці ХУЛІ ст. в Європі почався «демографічний перехід» - перехід від рівноваги високої смертності і високої народжуваності до нової рівноваги низької смертності і низької народжуваності. У ХІХ ст. відзначається значний ріст населення в країнах Європи (що, можливо, стало одним з важливих факторів, які призвели до І світової війни та революційних потрясінь початку ХХ ст.). Особливо швидкими темпами, починаючи з другої половини ХІХ ст., зростало чисельність населення Російської імперії, власне, її європейської частини.

З кінця ХІХ - початку ХХ ст. демографічна модернізація стає невід'ємною частиною історії суспільства, відбиває його своєрідність, зазнає впливу конкретних історичних подій, політичної обстановки, культурної ситуації - і сама впливає на них. Як зазначають автори книги «Демографическая модернизация России, 1900-2000», демографічні зміни зачіпали найглибші пласти людського буття, вони охопили матримоніальну, прокреативну, сексуальну, сімейну, життєвоохорон- ну, міграційну поведінку людей, надзвичайно сильно вплинули на становлення нового типу особистості людини, її інтелектуального і емоційного світу, на її індивідуальний життєвий шлях [5, с. 9].

Темпи зростання населення Європейської Росії, попри те, що вона віддавала певну його частину в ході колонізації околиць імперії і сільськогосподарських переселень, в порівнянні з першою половиною XIX ст. (6% в рік в 1811-1851 рр.), виросли спочатку вдвічі (11-13 %% в 1851-1897 рр.), а до кінця століття - початку наступного - втричі [6, с 26-29]. На рубежі століть в Російській імперії був з одним з найвищих у світовій історії рівень народжуваності. Загальний коефіцієнт народжуваності по 50 губерніям європейської частини імперії був близький до 50 на тисячу чоловік населення [14, с. 168], тоді як в західноєвропейських країнах він коливався навколо 30 на тисячу [5, с. 29]. Демографічний вибух торкнувся, перш за все, нижчих верств населення, головним чином, селянства. Процеси демографічної модернізації значною мірою змінювали важливі сторони приватного і публічного життя селян.

Розвиток промисловості і торгівлі, ріст міст, збільшення рухливості населення сприяли поступовому відходу від патріархального життєвого укладу села, створювали певні передумови для обмеження дії екзогенних чинників смертності. Росла грамотність населення, відбувалися деякі поліпшення в медичному обслуговуванні. З кінця ХІХ ст. смертність стала поступово знижуватися, а народжуваність усе ще залишалася відносно високою. демографічний модернізаційний патерналістський стримування

За переписом 1897 р. люди до 30 років складали до 65% населення Російської імперії [13]. В наступні роки частка молоді зростала, відбувалося омолодження населення. Для патріархальних соціумів і патерналістської державної системи в цілому будь-яке порушення демографічного балансу і, особливо, різке зростання частки молоді в населенні країни може мати дестабілізуючі наслідки. Для країни з переважним селянським населенням, котре страждає від малоземелля (точніше, від переконаності в недостачі землі), вони ставали вибухонебезпечними. Елементи т. зв. юнацької деструктивності стали глобальним фактором. Найважливіше значення мало те, що юнацька деструктив- ність поєдналася з аграрним перенаселенням. Аграрне перенаселення стало наслідком демографічного вибуху, секторного розриву між укладами в економіці, становило склаладновирішувану проблему для уряду, стало однією з головних причин кризових явищ в сільському господарстві та зростання соціальної напруженості (див. [10]).

Молодь першою відчула на собі вплив соціальних змін. Вона мала ряд «переваг» порівняно зі старшим поколінням - більше шансів здобути якусь освіту, більше міграційних можливостей. З появою шкіл, розвитком залізничного сполучення життя селян стає менше замкнутим. Сільська молодь, потрапивши в інше культурне середовище, в місто, на фабрики і заводи, поступово втрачала і морально- релігійні устої, які були винесені з села. Сучасники зазначали, що сільська молодь, яка виросла «в епоху політичної розрухи», побувала на відхожих промислах і «вкусила виворіт міської культури», не мала стійкого світогляду. Розширенню контактів з зовнішнім середовищем сприяло і те, що все молоде чоловіче населення (за винятком старших синів у сім'ї) відбувало загальну військову повинність, котра відривала на 6 років від рідного середовища. Все це сприяло виникненню нового покоління селян, що не знало кріпосництва, більш освіченого, більш відкритого, більш незалежного і «фрондуючого» [3, с. 31].

Фактори патерналістського стримування перестали діяти. Старі сімейні порядки в стосунках батьків і дітей руйнувалися, ослабла повага до батьків. У тій мірі, в якій влада батьків ще зберігалася, вона все більше трималася на одній лише прямій економічній залежності дітей. Демографічна ситуація, аграрне перенаселення, об'єктивно призводили до конфлікту батьків і дітей на ґрунті розподілу земельних наділів.

Була підірвана культура поведінки, порушений етичний образ людини, процес десоціалізації наростав, що сприяло створенню нових умов для розвитку злочинності в нижчих шарах російського суспільства [15, с. 61-64]. Рівень злочинності зростає, насамперед, серед молоді. На початку ХХ ст. значної гостроти і широкого суспільного резонансу набула проблема хуліганства (див. [9]).

З кінця XIX ст. погляди на виховання дітей і молоді стали суттєво змінюватися. Держава стала вкладати значні кошти в розвиток народної освіти. Значно зріс рівень писемності серед молоді нижчих верств населення. Та ріст освіченості став додатковим дестабілізуючим фактором для існуючої соціально-культурної системи. Вбачається обґрунтованою думка Р. Пайпса: зростаюча освіченість населення, котра не супроводжувалася відповідним розширенням поля застосування набутих знань, тільки посилювала занепокоєння нижчих класів [12, с. 135].

В губернаторських звітах початку ХХ ст. можемо бачити, що покоління людей, яким за 60 років, поводилося по старинці спокійно, ті, котрим за 40 залишалися роботящою верствою, а молодь виявилася позбавленою будь-яких авторитетів у середовищі, до якого вона належала. Не знаходячи собі відповідного її запитам місця в старих соціальних структурах, молодь проявляє деструктивну активність. Молодь повставала проти влади родини і добропорядного суспільства, всіляко виражала своє невдоволення традиційним укладом життя - порушуючи суспільний порядок, глумлячись над владою, богохульствуючи тощо [18, с. 69].

За чотири десятиліття, що послідували за відміною кріпосного права, всі колишні рівноваги були порушені, а нові - ще не створені. Суспільство вступило в смугу важкої, затяжної кризи, не могла уникнути цієї кризи і вся система сімейних і демографічних відносин [2, с. 62]. В свою чергу, демографічні зміни вимагали соціально - економічних і політичних перетворень.

Розкриття ролі демографічного чинника істотно збагачує і коригує пояснення соціальних процесів, які відбувалися в селах України в другій половині XIX - на початку XX ст. Демографічні процеси, що протікали в пореформеному селі, зачіпали в тому або іншому ступені усі сторони життя села і значною мірою визначали його розвиток. Демографічний фактор, зміни у віковому балансі населення стали важливим чинником наростання революційної ситуації в Російській імперії на початку ХХ ст.

Бібліографічні посилання

1. Александров В. А. Сельская община в России (XVII - начало XIX вв.) / В. А. Александров. - М.: Наука, 1976. - 322 с.

2. Бутенко В. Селянське життя / В. Бутенко // Хлебороб. Сельскохозяйственный двухнедельный журнал. - Х., 1908. - № 20. - С.34-35.

3. Верт Н. История Советского государства. 1900-1991: пер. с фр. 2-е изд. / Н. Верт. - М.: ИНФРА-М, Изд-во «Весь Мир», 1998. - 544 с.

4. Вишневский А. «Серп и рубль». Консервативная модернизация в СССР / А. Вишневский. - М.: ОГИ, 1998. - 432 с.

5. Демографическая модернизация России, 1900-2000 / Под ред. А. Г. Вишневского. - М.: Новое издательство, 2006. - 608 с.

6. Качоровский К. Народное право / К. Кочоровский. - М.: Молодая Россия, 1906. - 256 с.

7. Миронов Б. Н. Социальная история России периода Империи (ХУШ - начало ХХ в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: в 2 т. Т. 1 / Б. Н. Миронов. - СПб.: Дмитрий Буланин, 1999. - 548 с.

8. Миронов Б. Н. Социальная история России периода Империи (ХУШ - начало ХХ в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: в 2 т. Т. 2 / Б. Н. Миронов.- СПб.: Дмитрий Буланин, 1999. - 566 с.

9. Михайлюк А. В. Хулиганство в селах Украины начала ХХ в. как проявление смеховой народной культуры / А. В. Михайлюк // Докса. Зб. наук. праць з філософії та філології / Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. - Одесса, 2011. - Вип. 16. - С. 132-143.

10. Михайлюк О. В. Аграрне перенаселення як фактор кризи сільського господарства в Російській імперії на початку ХХ ст. / О. В. Михайлюк // Єли- савет: зб. наук. праць Кіровоградського національного технічного університету. Історичні науки. Вип. І. - Кіровоград: КНТУ, 2012. - С. 4-12.

11. Михайлюк О.В. Зміни в соціальному становищі жінки-селянки Наддніпрянської України в умовах модернізаційних перетворень кінця ХІХ - початку ХХ ст. / О. В. Михайлюк // Українознавчий альманах. Вип. 4 (спецвипуск).- К.-Мелітополь, 2010. - С.131-138.

12. Пайпс Р. Русская революция: в 2 ч. / Р. Пайпс. - М.: РОССПЭН, 1994. - Ч. 1. - 398 с.

13. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г.: Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения, произведенной 28 января 1897 года. I. - СПб. Б.и., 1905. - 268 с.+ 89 прилож.

14. Рашин А. Г. Население России за 100 лет (1811-1913 гг.): Стат. очерки / А. Г. Рашин. - М.: Госстатиздат, 1956. - 352 с.

15. Смирнов М. А. Отечественная преступность и общественнополитическая ситуация в России во второй половине XIX - начале XX века: 1861-1917 гг.: дисс.... канд. ист. наук: 07.00.02. Кострома, 2006. - 221 с.

16. Хохановский И. Народное миросозерцание в религиозноморальном и социальном отношениях / И. Хохановский // Руководство для сельских пастырей. Журнал, издаваемый при Киевской Духовной Семинарии. - 1912. - Т. 3.- № 41 (7 окт.). - С.132-144.

17. Энгельгардт А.Н. Из деревни: 12 писем, 1872-1887 / А. Н. Энгель- гард. - М.: Мысль, 1987. - 639 с.

18. Энгельштейн Л. Ключи счастья: Секс и поиски путей обновления России на рубеже XIX и XX векав / Л. Энгельштейн. - М.: ТЭРРА, 1996. - 572 с.

Анотація

Ключові слова: соціальна історія, селянство, демографічні процеси

Рассматриваются демографические процессы в селах Украины в конце ХІХ - начале ХХ в., анализируется роль демографического фактора в модернизационных процессах, показано его значение для назревания социального конфликта.

Ключевые слова: социальная история, крестьянство, демографические процессы

Demographic processes are examined in the villages of Ukraine in the end ХІХ - at the beginning ХХ of century, the role of demographic factor is analysed in modernisation processes, his value is shown for ripening of social conflict.

Keywords: social history, peasantry, demographic processes

Размещено на Allbest.ru