Соціальна оцінка техніки в контексті соціально-філософського дослідження технології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна оцінка техніки в контексті соціально-філософського дослідження технології

Муратова І.А.

У ХХІ ст. технологія вимагає соціального розгляду і філософського осмислення. Нагальність цієї потреби виражається також у наступних процесах: інтеграція зусиль дослідників для експертизи наслідків технологічного розвитку; збільшення масштабу практичного оцінювання техніки від окремих підприємств до суспільного рівня; глобалізація технологічного впливу на цивілізацію. З точки зору філософського дослідження технологія є універсальною умовою соціального буття і розвитку.

Ключові слова: наука, техніка, технологія, оцінка наслідків техніки, соціально-філософське дослідження.

In the Twenty-First Century technology requires consideration from social perspective and philosophical understanding. The urgency of this need is also expressed in the following processes: an integration of researchers' efforts for expertise of the consequences of technological development; increasing of the scale of practical technology assessment from individual enterprises to social level; globalization of the technological impact on civilization. From the point ofphilosophical research technology is universal condition for social existence and development.

Keywords: science, technics, technology, technology impact assessment, socio-philosophical research.

Постановка проблеми. У ХХ ст. наука здобула вирішальну роль у житті суспільства. Її розвиненістю значною мірою визначається у наш час місце тієї чи іншої країни у світовій цивілізації. Кількість наукових організацій і вчених, що в них працюють, обсяги фінансування і форми організації наукової діяльності стали не тільки загальнодержавною справою тих чи інших країн, але і предметом турботи всієї світової спільноти. На науку покладають надії не лише уряди, але і прості громадяни, які сподіваються на вирішення силами науки багатьох нагальних для людства проблем, як- от енергозабезпечення, екобезпека, розвиток нових транспортних засобів і комунікацій, лікування досі невиліковних хвороб тощо. Значний відсоток від усіх затребуваних напрямів наукової діяльності сьогодні становить технологія, яка розглядається як наука про способи забезпечення потреб людства за допомогою технічних засобів (техніки).

А відтоді, як і техніка зайняла у сучасному суспільстві ключове місце, все більше дослідницьких зусиль зосереджується не лише на гносеологічних та епістемологічних аспектах, вже узвичаєних у філософії техніки, але і на соціально- практичних, етичних, а також соціокультурних проблемах, що пов'язані з нею. При цьому увага переключається на технологію, значення якої зросло, особливо в плані технічної імплементації наукових досягнень та розвитку інноваційної економіки. Не випадковим є те, що філософія техніки конституювалася саме тоді, коли швидкість технічних змін і сила перетворювального впливу технології на культуру і соціальне буття стали непередбачуваними і ризикованими. Отже, проблема поводження людини з технічними інноваціями і сучасними технологіями дедалі загострюється і вимагає осмислення і розв'язання саме на глобальному рівні з позицій соціально- філософського узагальнення.

Метою статті є виявлення і обґрунтування необхідності соціально-філософського розгляду технології для визначення стратегій узгодження людського і технологічного розвитку в сучасному суспільстві.

Аналіз досліджень. Соціальні проблеми технічного прогресу здебільшого досліджуються сьогодні в контексті технонауки, яка розглядається як сучасна форма співробітництва науки і технологій, поєднання фундаментального знання і технологічних проектів науки. Висока соціально- практична орієнтованість вважається авторами даного дослідницького напряму головною рисою технонауки, яка виступає новітнім етапом наукового прогресу, що ґрунтується на симбіозі науки з високими технологіями (NBIC) і складною експериментальною технікою [18]. Технонаука трактується як своєрідна соціальна технологія (В. Горохов, І. Герасимова, І. Чернікова, Є. Середкіна та ін.). У дослідженнях [6; 7; 8; 9; 10; 15; 18] робиться наголос на питаннях безпеки, етики і відповідальності, бо зростання ризиків впровадження науково-технічних розробок вимагає усвідомлення того, що сучасні технології - це не тільки ефективні методи, але і суспільні умови безпечного чи небезпечного існування людства.

Так, Є. Середкіна, виходячи з конвергенції технонауки, соціальної оцінки техніки і прикладної етики, аналізує концепт «Відповідальні дослідження та інновації» (ResponsibleResearchandInnovation - RRI) в рамках міждисциплінарних дослідних програм [18, с. 26]. На думку Н. Іванової, об'єднання науки і соціальної практики з метою соціальної оцінки впровадження техніки виявляє нові форми знання і методологічні проблеми його функціонування у суспільстві [18, с. 38]. Д. Сітнікова [18, с. 63] аналізує характеристики експертного знання і процес трансформації експертизи під впливом технонауки.

В. Горохов і А. Грунвальд обґрунтовують необхідність соціальної оцінки науково-технічного розвитку в цілому і окремих наукових, технічних і господарських проектів. Вони підкреслюють, що у сучасному суспільстві повсюдно впроваджуються складні соціо-технічні системи, що часто призводить до трагічних непередбачуваних наслідків. Соціальну оцінку техніки вони співвідносять з широкою суспільною проблематикою [9, с. 135]. Кожна інновація, за В. Гороховим, має соціальний характер. На його думку, будь-яка техніка, впроваджена у суспільні структури як соціо-технічний продукт, стає амбівалентною: має як бажані, так і часто непередбачені наслідки та небажані впливи на соціум. Тому він розглядає соціальну оцінку техніки як соціально-гуманітарну технологію і прикладну філософію техніки [8].

У сучасній науковій літературі дослідницьке поле соціальної оцінки техніки і науки представлене працями У Бека, В.А. Бімера, С. Брьохера, А. Грунвальда, Х.-П. Дюрра, Ж. Дюпрі, Б. Джоя, М. Нетвіха, Г Пашена, Т Петермана, Н. Решера, Е. Ланжевен-Жоліо та ін. Авторами досліджуються також сучасні ризики, що породжуються успіхами науково-технічної модернізації. Серед українських науковців проблематиці ризиків приділяє увагу Л. Рижко, яка вважає, що «досвід використання складних технологій переконує в тому, що ніякі конструктивні, технологічні і організаційні міри не здатні повністю унеможливити аварійні ситуації. Можна суттєво зменшити лише ймовірність їх виникнення. Тому поняття «безпека» можна визначити як перебування системи в умовах ризиків, якими можна нехтувати, чи прийнятних ризиків. Прийнятні ризики - це такі ризики техногенної діяльності, які суспільство готове допустити заради економічної і соціальної вигоди. Звичайно, інтереси різних груп можуть не відрізнятися і вибір допустимих ризиків буде варіювати» [13, с. 304].

Розгляд співвідношення техніки і наслідків її застосування у контексті культури в історичній ретроспективі міститься у цікавій праці О. Зезюлька і О. Золотухіної-Аболіної, які на історичному матеріалі філософії, літератури і кіномистецтва прослідкували входження у теорію суспільства і культури поняття науково-технічного прогресу (у значенні єдності науки і техніки у їх поступальному розвитку) [11]. Автори наголошують, що такий аналіз «дозволяє уникнути абсолютизації сцієнтизованого розуміння сутності техногенної цивілізації, а також сформулювати більш адекватні, тобто такі, що не зводяться до чисто наукових або метафізичних, критерії побудови сценаріїв майбутнього розвитку людства» [10, с. 4].

Як бачимо, соціальний погляд на технології виходить за рамки технонаукового, соціологічного, культурологічного знання лише в сферу між- або трансдисциплінарного дослідження, а інколи - філософії техніки. Частіше дослідники звертаються до оцінки технологій у різних сферах (охорони здоров'я [1], радіоактивне і хімічне забруднення, неконтрольовані наслідки генної інженерії тощо). Отже, розробка соціальної оцінки техніки не виходить на рівень соціально-філософського узагальнення, як того вимагає практика у цій сфері. соціальний суспільство технічний розвиток

Виклад основного матеріалу дослідження. Імплементація новітніх наукових відкриттів і використання технічних досягнень у соціальному протистоянні та суспільних конфліктах загострило проблему відповідальності, породжену усвідомленням результатів впровадження і наслідків функціонування науково-технічних систем. Громадянська позиція, оприлюднена у заявах видатних фізиків М. Борна, Р. Оппенгеймера, Д. Бернала, Д. Франка та ін., закликала до відмови від мілітаризації сфер науки і техніки. Засновник кібернетики Н. Вінер не тільки особисто відмовився у своїй науковій діяльності від будь-якої співпраці з військово-промисловим комплексом США, але закликав і своїх колег до цього. У роботі «Cyberneties, orControlandCommunicationintheAnimalandMachine» (1948 р.) він висловив думку, що технічні досягнення кібернетики створюють величезні можливості як для добра, так і для зла. Тому Вінер висунув принцип, згідно з яким вимагав від фахівців: по-перше, подбати про те, щоб широка публіка розуміла загальний вектор і значення започаткованих досліджень; по-друге, обмежувати свою власну діяльність далекими від війни областями.

Серед перших ідею про необхідність випереджальної оцінки всіляких наслідків технічного розвитку висловив німецький економіст і юрист, філософ і соціолог В. Зомбарт. Його положення про супровід впровадження техніки попередньою експертизою можливих наслідків зрештою стало одним з найважливіших постулатів філософії техніки. У 1935 р. він запропонував створити відповідний соціальний інститут, а у 70-х рр. XX ст. ця інституалізація була здійснена: в США, Німеччині, Австрії, Канаді були організовані групи з оцінки техніки.

Клас політичних досліджень, що системно вивчають той вплив на суспільство, який чинить введення, розширення або модифікація технології Дж. Коутс (JosephF. Coates) позначив поняттям TechnologyAssessment(TA). У цій формі оцінки соціального впливу технології він підкреслює виявлення тих наслідків, які є ненавмисними, непрямими або відстроченими [3]. «Головною причиною виникнення феномена соціальної оцінки техніки (TA) було якраз наростання випадків небажаних наслідків науково-технічного прогресу в ХХ столітті. Великий вплив на суспільну свідомість чинить розширення радіусу їх дії як в просторовому, так і в часовому вимірі. В останньому випадку мова йде про їх вплив не тільки на сучасне суспільство, але і на наступні покоління, як це має місце у випадку зі складуванням радіоактивних відходів або змінами клімату в силу техногенних причин» [9, с. 137]. З цього погляду, одним з найважливіших завдань соціальної оцінки техніки є раннє виявлення такого роду наслідків з метою конструктивного подолання різноманітних соціальних конфліктів, що викликаються технікою.

«Поняття Technology Assessment(ТА) - “соціальна оцінка техніки”, яке німецькою мовою означає “оцінка наслідків техніки”, як дослідницький напрям оформилося у 60- ті роки XX століття. Виникнувши у США в досить специфічному контексті парламентських консультацій з приводу техніки, воно у 1970-тих роках перейшло у європейські дебати про техніку і відповідні види дослідницької діяльності та політичного консультування. Президент США 13 вересня 1972 року підписав закон про оцінку техніки, завдяки чому при конгресі США було створено «OfficeofTechnologyAsseement» (OTA) /«Бюро з оцінки техніки», завданням якого стало забезпечення сенаторів і конгресменів об'єктивною інформацією у цій галузі з метою раннього попередження негативних наслідків функціонування техніки. Одночасно у самому Конгресі утворили Раду з оцінки техніки (Technology Assessment Board - TAB)» [10, с. 5]. Таким чином, у США перші зусилля з оцінювання техніки і технологій докладали три престижні консультативні групи Конгресу - Національна академія наук, Національна інженерна академія та Національна академія державного управління.

Першу програму АТ в Національному науковому фонді США на початку 1970-х років очолив Джозеф Ф. Коутс, який став помічником директора ОТА Конгресу і керівником програми досліджень ОТА, що передувала заснуванню фірми з ф'ючерсних досліджень у 1979 році. На початку ХХІ ст. він писав, що технологічна оцінка була розроблена «для кращого розуміння наслідків розширення існуючих технологій в усьому суспільстві» [4, р. 107]. Коутс наголошує,що тепер настав час переоцінювати зроблене і створювати порядок денний ТА для суспільства загалом. Адже за 30 років з моменту виникнення концепції ТА відбулися істотні зміни в національній та глобальній економіці. Концепція ТА розширилася до Європи, де практика була багато у чому більш інноваційною та творчою, але у той самий час часто більш частковою та експертною. Порядок денний, запропонований Джозефом Ф. Коутсом, розрахований на міжнародні органи, на передові країни і на багатьох з тих, що не входять до розвинених країн, а також на зацікавлені громадські групи та недержавні/незалежні громадські організації.

Аналогічні установи з'явилися у Швеції (1973) і Канаді (1975), у ФРН (1986). У 1989 р. на базі відділу прикладного системного аналізу (нині Інститут оцінки техніки і системного аналізу) Центру ядерних досліджень м. Карлсруе (з 1995 р. - Дослідницький центр Товариства Гельмгольца) було організовано Бюро з оцінки наслідків техніки німецького бундестагу. Після закриття TABу США в 1995 р. лідерство в галузі оцінки техніки перейшло до Західної Європи. Заснований у 1975 р. EuropeanOfficeofTechnologyAssessmentувійшов 1992 р. до структури адміністративного управління Європейського парламенту у вигляді особливого підрозділу ScientificandTechnologicalOptionsAssessment (STOA) з метою наукової підтримки прийнятих Європарламентом рішень [10, с. 5-7]. Протягом ХХ ст. подібні організації виникли в багатьох країнах Західної Європи (Данії,

Австрії, Великобританії, Нідерландах та ін.) як результат тривалих дебатів, пов'язаних з критикою технічного розвитку. Ці та інші парламентські структури (французькі, італійські, швейцарські, грецькі, норвезькі, фінські) у 1990 р. об'єдналися в єдину мережу - EuropeanParliamentaryofTechnologyAssessmentNetwork.

Проте Джозеф Ф. Коутс і Варі Т. Коутс наголошують, що досвід подій останніх десятиліть у цій сфері свідчить про нездатність передбачати і планувати їх, і знання про те, як братися до справи у масштабі національного та глобального планування, практично відсутнє [2, р. 190]. Також досі не існує спільного бачення даної проблематики, як відсутній її соціально-філософський розгляд. Наявна література складається в основному з розлогих, часто багатотомних керівництв або розрізнених статей у збірниках і матеріалах конференцій, які є малодоступними для широкого загалу. Ситуацію ускладнює також і те, що наявні публікації, як правило, вплетені у контекст внутрішньої партикулярної дискусії з питань соціальної оцінки наслідків техніки і тому не сприймаються тими, хто не є їхнім учасниками, крім того вони контроверсійні та заплутані.

Разом із тим гострою є потреба в компактному і зрозумілому поданні позицій соціальної оцінки техніки, яка особливо відчувається у комунікації з різноманітними соціальними групами. Нагальною є і потреба узагальнити ТА: по-перше, як особливий вид наукової діяльності; по-друге, як інформаційну пропозицію зацікавленої громадськості для журналістів і ЗМІ; по-третє, у формі консультацій, звернених до осіб, що приймають політичні рішення; по-четверте, як проект технічної реконструкції та інноваційної діяльності для представників промисловості та господарських структур, зацікавлених у зростанні наукомісткої економіки. Таке різноманіття адресатів виявляє потребу в консолідації зусиль у прийнятті такого ясного і спільного ґрунтовного документу, який виходив би за професійні та дисциплінарні. Існує також потреба урахувати освітні аспекти і необхідність підвищення кваліфікації у цій сфері.

Досі системи оцінки техніки розроблялись на основі класифікації соціальних цінностей на підставах, які мали бути чітко визначеними. Було запропоновано кілька параметрів: безпека, здоров'я, якість життя у суспільстві. Оцінювання з цих позицій вважалася соціальним за своїм характером на відміну від технічної оцінки з позицій стандартів (міжнародних - ISO, міждержавних, державних/національних - ДЕСТ/ ДСТУ регіональних - ГОСТ, галузевих - ГСТ, підприємств - СТП), технічних регламентів (з XVIII ст.), у яких цінностями вважаються надійність, економічність, продуктивність техніки. Цьому своєю чергою передувала громадська оцінка: розробка кодексів для техніків та інженерів. Прикладом може слугувати кодекс робототехніки, створений Айзеком Азімовим і прийнятий спільнотою кібернетиків. Загальний постулат кодексу - роботи не повинні шкодити людині.

Філософські підходи до оцінки техніки можна підсумувати двома основними протилежними позиціями. Одна: техніка є ціннісно-нейтральною. Інша: техніка є ціннісно-навантаженою. Перший підхід покладає всю відповідальність за наслідки функціонування техніки на людину і суспільство: без людини техніка не діє і нічого не вирішує, не ставить цілей і не досягає результатів. Техніка сама по собі вважається пасивною, нейтральною - вона служить лише засобом людини, яка використовує і спрямовує його. Друга позиція зважає на те, що своїми законами розвитку, застосування і будовою техніка визначає волю людини і суспільства, бо вона опосередковує і спрямовує їх діяльність, задає певну схему дій, недотримання якої веде до деструктивних наслідків. Техніка провокує людину своєю ефективністю і можливістю робити комфортним людське життя; обмежує людину своєю вузькою спеціалізацією, підпорядковує своєму функціонуванню, інструменталізує людину. Техніка завжди має непередбачені побічні наслідки. Саме тому техніка вимагає своєї оцінки, бо людині важко протистояти їй. Згідно з другим підходом техніка виступає як активний суб'єкт дії, а людина - як пасивний об'єкт технічного впливу, але визнається все ж таки реальна можливість для сучасної людини до певної міри керувати цим процесом.

Як бачимо, обидві позиції є крайнощами. Але треба визнати, що відношення людина - техніка, а тим більше людина - технологія є набагато складнішим і діалектичним. Про те свідчать спроби Г Маркузе створити альтернативний проект нової науки, яка б містила у собі також визначення нової техніки, і не закріпачувала би людину. Він пише: «Як універсум засобів, техніка здатна множити як слабкості, так і силу людини. На сучасній стадії людина перед обличчям свого власного апарату, можливо, більш безпорадна, ніж коли б то не було раніше» [12, с. 307]. «Сьогодні панування увічнює і розширює себе не тільки за допомогою технології, але саме як технологія, причому остання забезпечує широку легітимацію зростаючої політичної влади, яка вбирає в себе всі сфери культури. У цьому універсумі технологія забезпечує також широку раціоналізацію несвободи людини і демонструє «технічну» неможливість автономії, неможливість визначати своє життя самому. Бо ця несвобода не здається ні ірраціональною, ні політичною, але постає скоріше як підпорядкування технічному апарату, який примножує життєві зручності та збільшує продуктивність праці. Таким чином, технологічна раціональність швидше захищає, ніж заперечує легітимність панування, а інструментальний горизонт розуму відкриває шлях раціонально обґрунтованому тоталітарному суспільству» [12, с. 208]. «І все ж можна наполягати на тому, що машинерія технологічного універсуму «як така» лишається індиферентною до політичних цілей - вона здатна лише прискорювати процеси у суспільстві чи гальмувати їх. Електронна обчислювальна машина може служити так само і капіталістичному, як і соціалістичному режиму. Циклотрон може служити однакову службу як для партії війни, так і для партії миру. ... Проте, коли техніка стає універсальною формою матеріального виробництва, вона визначає всю культуру загалом; вона задає проект історичного цілого - «світу»» [12. с. 209]. Ця історична тотальність підпорядковується одній і тій самій логіці - раціональності панування. У цій формі світ-об'єкт входить в конструкцію технологічного універсуму - універсуму інтелектуальних і фізичних засобів, засобів у собі.

Критичні коментарі до цих міркувань Г. Маркузе зробив Ю. Габермас, який підкреслив, що подвійність раціональності науки і техніки «вичерпно ніяк не репрезентується ні історизацією поняття, ні поверненням до ортодоксального визначення, ні за допомогою моделі гріхопадіння, ні за допомогою тези про невинність науково- технічного прогресу» [17]. На думку Габермаса, «трудність, яку Маркузе лише прикрив за допомогою виразу політичного змісту технічного розуму, полягає у тому, щоб категоріально точно визначити, що це означає, коли раціональна форма науки і техніки, тобто втілена в системах цілераціональної дії раціональність, розширюється до життєвої форми, до “історичної тотальності” життєвого світу» [17]. Він також при цьому нагадує, що М. Вебер хотів позначити і висловити той самий процес у своєму понятті раціоналізації суспільства. Але, як вважає Габермас, це не вдалося зробити задовільним чином ні Веберу, ні Маркузе. Тому він береться «заново сформулювати поняття раціоналізації Макса Вебера в іншому контексті для того, щоб на підставі цього обговорити критику Маркузе на адресу Вебера, так само як і тезу Маркузе про подвійну функцію науково-технічного прогресу (як продуктивної сили і як ідеології)» [17]. Для цього він виходить з фундаментальної відмінності між працею та інтеракцією. Працю, або цілераціональну дію, Габермас розуміє як інструментальну дію, або раціональний вибір, чи їх поєднання. Інструментальна дія здійснюється за технічними правилами, що ґрунтуються на емпіричному знанні. Цілераціональна дія є реалізацією певної цілі в даних умовах. На відміну від інструментальної дії, яка організовує засоби у відповідності до адекватних або неадекватних критеріїв дієвого контролю над реальністю, стратегічна дія залежить лише від правильної оцінки можливих альтернатив поведінки, що виникає виключно шляхом дедукції з опорою на цінності та максими.

З іншого боку, під комунікаційною дією Габермас розуміє символічно опосередковану інтеракцію, що керується обов'язковими діючими нормами, якими визначаються взаємні поведінкові очікування і які повинні бути зрозумілими і визнаними принаймні двома діючими суб'єктами. Зміст суспільних норм, що підкріплюються санкціями, об'єктивується в комунікації за допомогою розмовної мови. Якщо значущість технічних правил і стратегій залежить від дієвості положень, які є емпірично істинними або аналітично правильними, то значимість суспільних норм ґрунтується виключно на інтерсуб'єктивності розуміння і зберігається шляхом загального визнання зобов'язань. Г абермас наголошує, що в обох випадках порушення правил має наслідки, але різні. Некомпетентна поведінка порушує перевірені технічні правила або правильні стратегії, тому приречена на провал через невдачу. «Покаранням» тут є крах через існуючу реальність. Відхилення поведінки через порушення прийнятих норм приводить до санкцій, пов'язаних з правилами лише зовні, а саме за допомогою конвенції. «Освоєнні правила цілераціональної дії оснащують нас дисципліною навичок, а інтеріоризовані норми - дисципліною особистісних структур. Навички справно служать нам для вирішення проблем, а мотивації дозволяють нам діяти конформно щодо норм» [17]. Розрізнення двох типів дії дозволяє Габермасу визначити відмінність між суспільними системами відповідно до того, що в них переважає: цілераціональна дія або інтеракція. На його думку, інституційні рамки суспільства складаються з норм, що керують інтеракціями через мовне опосередкування. Але існують субсистеми, як-от економічна система або державний апарат, у яких головним чином інституціоналізуються положення цілераціональної дії. «Коли дії детерміновані інституційними рамками, вони управляються і диктуються санкціонованими і взаємно обмеженими поведінковими очікуваннями. Коли ж дії визначаються субсистемами цілераціональної дії, вони йдуть за зразками інструментальної або стратегічної дії. Гарантію того, що вони з достатньою ймовірністю керуються певними технічними правилами і очікуваними стратегіями, зрозуміло, завжди можна забезпечити лише за допомогою інституціоналізації» [17].

Згідно з цим розрізненням Габермас переосмислює поняття «раціоналізації». Він досліджує раціоналізацію знизу (від суспільної праці та інституту ринку, обміну товарами і робочою силою) і раціоналізацію зверху (від культурної традиції та міфічних, релігійних або метафізичних тлумачень реальності в цілому - як космосу так і суспільства). На цій підставі він відрізняє порядок і форми легітимації. При цьому він поділяє тезу Маркузе, згідно з якою техніка і наука приймають на себе сьогодні також і функцію легітимації панування. Тож Ю. Габермас розрізняє інституційні рамки суспільства або соціокультурного життєвого світу і субсистеми цілераціональної дії. У підсумку їх дослідження він робить висновок: «техніка і наука в образі загальної позитивістської свідомості, артикульованої як технократична свідомість, починають займати місце скасованих буржуазних ідеологій у вигляді якоїсь ерзац-ідеології. Цей момент досягається разом з критикою буржуазних ідеологій. Саме тут криється джерело двозначності поняття раціоналізація. Ця двозначність була розкрита Адорно і Хоркхаймером як діалектика Просвітництва. Маркузе ще більш загострив цю діалектику Просвітництва: техніка та наука самі ідеологізуються» [17].

Як вважає автор книги «Сучасне суспільство», головний науковий співробітник Інституту оцінки наслідків техніки і системного аналізу Дослідницького центру м. Карлсруе, член правління Міжнародної академії сталого розвитку і технологій при Університеті м. Карлсруе, Готтхард Бехманн, сучасне суспільство не в змозі існувати без постійних нововведень: «З прискоренням науково-технічного та соціально-економічного розвитку інновації стали повсякденністю, і наростаючий прогрес зримо переживають на собі люди одного покоління» [6, с. 15]. Автор робить висновок, що «з розвитком сучасних технологій виникають нові види ризиків і небезпек, які ставлять перед державою завдання не стільки компенсаторні, пов'язані з усуненням вже нанесеного збитку, скільки превентивні. Стає необхідним довгострокове планування, яке повинно відноситися як до передбачення нових технічних можливостей, так і до розрахунку і усунення ризиків. Щоб правильно вирішити ці завдання, держава повинна мобілізувати достатній науково-технічний потенціал. Іншими словами виникає тісний зв'язок науки і політики, що виражається, зокрема, в формі соціальної оцінки техніки як виду науково-технічно-політичного консультування» [6, с. 138-139]. Як бачимо, Бехман не виходить на рівень соціально-філософського узагальнення і методології. Але становить інтерес примітка перекладачів до цього місця у книзі Бехманна, де пояснюється, що англомовний термін TechnologyAssessmentі німецьке поняття Technikfolgenabschatzungперекладено у тексті «як соціальна оцінка техніки і технології, оскільки у російській мові важко знайти інший аналог цього словосполучення» [6, с. 138]. Але у даному випадку мається на увазі більш широкий контекст, ніж той, що передає прикметник “соціальна”, а саме: міждисциплінарне дослідження і комплексна соціально-філософська, соціально-політична, соціально-економічна, соціально-екологічна, і т. п. оцінка наслідків техніки і технології або (ще більш точно і більш широко) «науково-технічного та господарського розвитку на всіх його рівнях, починаючи від рівня підприємства і закінчуючи рівнем народного господарства країни, групи країн або світової динаміки розвитку суспільства в цілому» [6, с. 138]. Крім того вираз «оцінка наслідків техніки» також є недостатньо точним тому, що сьогодні вже йдеться не тільки про оцінку та виправлення, але і про запобігання можливих негативних наслідків технічного розвитку. Тому філософський аспект проблеми полягає у тому, що людство і розвинений ним технологічний потенціал не завжди може досить точно передбачити і прогнозувати такого роду наслідки. Скоріше, мова йде про передбачення можливих сценаріїв технічного розвитку, деякі з яких можуть бути реалізовані, а інші попереджені з метою зменшення ризику для суспільства і майбутніх поколінь. Такого роду оцінка має бути не тільки міждисциплінарною, але і міжнародною, глобальною особливо коли це стосується соціокультурних проблем передачі технології, трансформації соціальних структур при впровадженні нових технологій включно. «І чим на більш ранніх стадіях проводиться така оцінка, тим ширшим є вибір з можливих сценаріїв науково- технічного розвитку, більший набір варіантів прийнятних рішень, що дозволяють уникнути або, принаймні, зменшити негативні наслідки техніки, що розробляється, тим дешевше обходиться коригування вже прийнятих рішень, що ініціюють такого роду наслідки, але менше ймовірність і точність їх прогнозування і передбачення» [6, с. 138]. А здійснення досліджень такого масштабу вимагає теоретико-методологічного арсеналу соціальної філософії.

Висновки. Отже, треба визнати, що нині вже недостатньо проблемно-зорієнтованих науково- технічних досліджень і рішень, бо навіть вони тепер ведуться не за внутрішньо-науковими векторами, а ґрунтуються на соціальних очікуваннях, запитах і прогнозах, виконують певне соціальне замовлення (при цьому неважливо, надходить воно від певних урядових кіл або орієнтоване на потреби усього людства). Для вироблення рекомендацій згідно зі стратегіями суспільного розвитку потрібен соціально-філософський рівень узагальнення. Визначення векторів прогресу науки, техніки і технологій вимагає від політиків, економістів, соціологів та ін. суспільних діячів та науковців соціально-філософської компетенції для побудови сценаріїв чи альтернатив майбутнього тої чи іншої наукової розробки або технології. Це передбачає у найширшому сенсі слова отримання «перспективних знань» про наслідки створення і застосування технологій - знань про майбутнє, а не вузьке прогнозування комерціалізації наукової розробки. Адже сучасне людство має справу «не стільки з негативними наслідками науково- технічного прогресу, скільки з розробкою моделей бажаного майбутнього» [15, с. 46]. Як вважає Ф. Фукуяма, самі важкі завдання, які піднімаються технологією, - «це не ті, що зараз вже з'явилися на горизонті, а ті, що можуть виникнути років через десять або тридцять» [16, с. 32]. Міждисциплінарна взаємодія інженерів і експертів соціально- гуманітарного профілю на основі філософської теорії та методології дозволяє інтегрувати компетенції дослідників, вести продуктивний діалог з метою порозуміння і виявлення актуальних соціально-технологічних проблем.

Отже, конституювання та інституалізація соціальної оцінки техніки як напряму досліджень і соціального руху (у різних мовах були розроблені відповідні поняття: «соціальна оцінка техніки», «оцінка наслідків техніки і технології», «управління соціальними наслідками науково-технічного розвитку» тощо) демонструє процес узагальнення від особливої міждисциплінарної сфери наукових досліджень до соціальної теорії та практики суспільного масштабу, вихід на рівень визначення глобальних тенденцій цивілізаційного розвитку.

Список використаних джерел

1. Bubela, T. &Mccabe, C. 2013. Value-Engineered Translation for Regenerative Medicine: Meeting the Needs of Health Systems. Stem Cells and Development, 22, рр.89-93.

2. Coates, J.F. &Coates,VT. 2003. Next stages in technology assessment: Topics and tools. Technological Forecasting, 70(2), pp.187-192.

3. Coates, J.F. 1976. Technology Assessment - A Tool Kit. Chemtech, (June), pp.372-383.

4. Coates, J.F. 2016. A 21st century agenda for technology assessment. Technological Forecasting and Social Change, [online] 113(A), pp. 107-109. Available at: <https://doi.org/10.1016/j.techfore.2016.10.020> [Accessed 09 September 2019].

5. International Association for Impact Assessment (IAIA) 2019. Technology Assessment. [online] Available at: <https://www.iaia.org/wiki-details.php?ID=26> [Accessed 09 September 2019].

6. Бехманн, Г. 2010. Современное общество: общество риска, информационное общество, общество знаний. Перевод с немецкого А.Ю. Антоновский, Г.В. Горохова, Д.В. Ефременко, В.В. Каганчук, С.В. Месяц. Москва: Логос.

7. Герасимова, И.А. 2012. Неустранимость неопределенности в социальной оценке техники. Epistemology &Philosophy of Science, 32(2), с.123-140.

8. Горохов, В.Г. б. д. Социальная оценка техники как социально-гуманитарная технология и прикладная философия техники. Доступно: <https://iphras.ru/uplfile/ socep/gorohov.pdf>[дата звернення 09 Вересень 2019].

9. Горохов, В.Г. и Грунвальд, А. 2011. Каждая инновация имеет социальный характер. (Социальная оценка техники как прикладная философия техники). Высшее образование в России, 5, с.135-145.

10. Грунвальд, А. 2011. Техника и общество: западноевропейский опыт исследования социальных последствий научно-технического развития. Перевод с немецкого Е.А. Гаврилина, А.В. Горохова, Г. В. Горохова и др. Москва: Логос.

11. Зезюлько, А.В. и Золотухина-Аболина, Е. В. 2016. Судьбы техники глазами гуманитарной культуры (философия, литература, кино). Москва, Берлин: Директ-Медиа.

12. Маркузе, Г 2002. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества. Перевод с английского, послесл., примеч. А.А. Юдин. Москва: ООО «Издательство Act».

13. Рижко, Л. В. 2016. Назад в майбутнє: міфологія Мегатехнологій. Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження, 33, с.294-303.

14. Середкина, Е.В. 2017. Социальная оценка техники в поворотные времена: вызовы трансдисциплинарности и национального. ВестникПНИПУ. Культура. История. Философия. Право, 2, с.66-73.

15. Середкина, Е.В. и Черникова, И.В. 2015. Гуманитаризация инженерного образования и социальная оценка техники. Вестник ПНИПУ. Культура. История. Философия. Право, 2, с.37-47.

16. Фукуяма, Ф. 2004. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции. Перевод с английского М.Б. Левин. Москва: ООО «Издательство АСТ»: ОАО «ЛЮКС».

17. Хабермас, Ю. 2007. Техника и наука как

«идеология». Перевод с немецкого М.Л. Хорьков. Москва: Праксис. Доступно:<https://gtmarket.ru/laboratory/

expertize/6261/6263>[дата звернення 09 Вересень 2019].

18. Черникова, И.В. ред., 2015. Технонаука и социальная оценка техники (философско-методологический анализ). Томск: Изд-во ТГУ

Размещено на Allbest.ru