Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ

Контрольна робота

З дисципліни: Соціальні і політичні конфлікти

За темою (варіант): Конфлікт як соціальне явище.

Група: К-9-18-М1Пс(1,6з)

Студентка: Литвиненко

Ірина Анатоліївна

Київ 2019



Зміст

Вступ

1. Становлення та розвиток соціології конфлікту

2. Структура соціального конфлікту

3. Функції соціального конфлікту, його позитивні і негативні наслідки

4. Об'єктивні та суб'єктивні причини соціальних конфліктів

5. Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв'язання

6. Типологія конфліктів

7. Основні шляхи та механізми розв'язання конфліктів

8. Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві

Висновки

Перелік використаної літератури

соціальний конфлікт причини наслідки



Вступ

Термін «конфлікт» у буквальному перекладі означає «зіткнення». Конфлікт виникає тоді, коли люди починають усвідомлювати, що їхні інтереси, потреби, цілі не можуть бути задоволеними у разі збереження існуючої системи соціальних відносин і починають діяти так, аби змінити ситуацію. В залежності від змісту, характеру та спрямованості таких дій конфлікт може наростати, пом'якшуватись, або розв'язуватись.

Отже, конфлікт -- це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів, або це таке відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується протиборством на основі протилежно направлених мотивів(потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок тощо).

Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соціальні групи та спільноти. Враховуючи, що безконфліктного розвитку соціальних систем (від суспільства до особистості) не існує і не може існувати, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у дослідженні соціології конфлікту.

Наявність реальних факторів і обставин, властивих суспільству, в будь-якому випадку є основою виникнення внутрішнього соціального конфлікту. Разом з тим навіть в умовах взаємного визнання конфліктної ситуації спроби знайти вихід з неї силовим шляхом виявляються неефективними. В тій мірі, в якій намагаються приборкати соціальні конфлікти, збільшується їх відтворюючий потенціал, що викликає ще більші репресії, доки, нарешті, на землі не залишиться такої сили, що могла б утримати в межах енергію конфлікту.

Для врегулювання конфліктів в соціумі, використовують чотири способи: по-перше, заперечення конфліктів на основі посилання на природну гармонію і єдність суспільства; по-друге, загальні репресії; по-третє, спроба докорінного вирішення конфліктів; по-четверте, спроба врегулювання конфліктів до стадії зникнення загрози руйнування системи. Така функція соціальних конфліктів у співвідношенні з основними засобами соціальних змін в суспільстві. Разом з тим конфлікти виконують і ряд інших функцій.

"Конфлікти зміцнюють почуття ідентичності та співпричетності членів груп інтересів. В межах конфліктних відносин завжди є відмінність між "нашими" і "не нашими" і необхідність проведення чіткого кордону між сторонами. Досить розповсюджений хід, що використовується сторонами у фазі напруження конфлікту, - привнесення фактору "зовнішньої небезпеки", спроба переключити увагу і активність суспільства на наявність іншого, зовнішнього конфлікту.

Функції конфлікту: позитивні, негативні, соціально-діагностична, регулююча, інтегративна, інноваційна, комунікативна, соціально-психологічна, дестабілізуюча, надлишково-витратна, дезорганізуюча.

Предмет соціології конфлікту:

• з'ясування соціальної природи та сутності конфліктів;

• з'ясування принципів діагностики конфліктів та соціологічний їх аналіз;

• типологія та класифікація конфліктів;

• визначення способів подолання та механізмів правління соціальними конфліктами



1. Природа соціальних конфліктів

Проблема природи конфліктів, причин та умов їх виникнення, способів попередження та розв'язання в усі часи цікавила вчених, філософів, державних та громадських діячів. Перші спроби раціонального осмислення природи соціальних конфліктів належать ще давньогрецьким філософам. Зокрема, Геракліт у своїх трактатах намагався обґрунтувати позитивну роль боротьби у процесі суспільного розвитку. Цю думку у середньовіччі розвинув Фома Аквінський, зазначивши, що війни є припустимими у житті суспільств за умови, що їх санкціонує держава. Однак, у часи Відродження великі гуманісти Т. Мор. Е. Ротердамський. Ф. Рабле, Ф. Бекон виступили з різким засудженням соціальних зіткнень і соціальних конфліктів. Е. Ротердамський зазначав наявність власної логіки у протіканні конфлікту, звертав увагу на складність примирення конфліктуючих сторін. Англійський філософ Ф. Бекон вперше всебічно проаналізував причини соціальних конфліктів, а також можливі способи їх подолання. У XVII-ХІХ ст. з різкою критикою збройних конфліктів починають виступати англійські демократи (Д. Проплі). французькі просвітителі (Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо, Вольтер), німецькі філософи (О. Кант. Г. Гегель). Л. Гумілевич - один з найвідоміших представників соціального дарвінізму - висував наступні погляди на природу соціальних конфліктів:

• конфлікти є сутністю соціального прогресу

• поділ суспільства на пануючих та підкорених є вічним

• конфлікти сприяють єдності суспільства, виникненню більш широких об'єднань

Цілісну і логічну концепцію конфліктів містить у собі соціологічна теорія К. Маркса. Визнаючи можливість, а за умов гострої класової боротьби - й необхідність соціальних конфліктів у суспільному житті. Маркс, однак, помилково вважав, що у майбутньому, коли буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва як основу антагоністичних суспільних відносин, розвиток суспільства носитиме безконфліктний характер. У цілому ж, на початку XX століття соціологічна думка обґрунтувала систему фундаментальних ідей соціології конфлікту, які окреслили її проблемне поле і не втрачають своєї актуальності й у наш час. Своє подальше теоретичне обґрунтування соціологія конфлікту отримала у XX столітті, особливо у 50-і рр.. коли у країнах Західної Європи та США почали посилюватись кризові явища. Всебічний соціологічний аналіз кризової ситуації, пошук шляхів запобігання її подальшого поглиблення розв'язання існуючих суспільних протиріч призводить до появи таких фундаментальних теорій, як концепція позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера, теорія конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа та загальна теорія конфлікту К. Боулдінга.

2. Структура соціального конфлікту

Узагальнення та зіставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

• суб'єктів конфлікту;

• відносини між ними;

• предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;

• соціальне середовище, у якому протікає. Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів.

1. Суб'єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) -- це безпосередні учасники конфлікту, які складають основні структурні елементи будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни. Чітке визначення суб'єктів конфлікту допомагає з'ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв'язання.

Можна виділити наступні види конфліктів:

• між окремими особистостями -- міжособистісні;

• між окремою особистістю та групою --особистісно-групові;

• між групами -- міжгрупові.

2. Характер відносин між конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Якщо ж у суб'єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації. Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

3. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з'ясування його об'єкту, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об'єктивною основою виникнення між ними конфліктних відносин.

Та сукупність характеристик об'єкту, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та прагненням іншого, і становить предмет конфлікту.

Загальновизнано, що основними об'єктами більшості соціальних конфліктів виступають ресурси, статус та цінності.

4. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти в оцінках соціальних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищі. До факторів зовнішнього середовища належать також засоби масової інформації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.

3. Функції соціального конфлікту, його позитивні і негативні наслідки

До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

соціально-діагностичну -- виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціальних груп;

регулюючу -- конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управляння;

інтегративну -- участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об'єднанні своїх зусиль;

інноваційну -- конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

комунікативну -- пошук шляхів розв'язання конфлікту активізує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

соціально-психологічну -- конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженню їх інтенсивності.

Водночас, конфлікти можуть нести і деструктивні тенденції, посилювати нестабільність соціальної системи, порушувати її нормальне функціонування. У такому випадку говорять про негативні функції конфліктів, до яких відносять:

дестабілізуючу -- деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуванню насильницьких методів розв'язання існуючих проблем;

надлишково-витратну -- конфлікти, як правило, вимагають використання додаткових матеріальних, часових, моральних, зокрема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуючу -- конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

4. Об'єктивні та суб'єктивні причини соціальних конфліктів

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі -- й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.

Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів зі свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення «конфліктуючих свідомостей», а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї.

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

5. Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв'язання

Аналіз змісту і особливостей протікання соціального конфлікту доцільно провести по трьох основних стадіях:

• передконфликтна ситуація;

• безпосередньо конфлікт;

• стадія вирішення конфлікту.

Передконфліктна ситуація.

Жоден соціальний конфлікт не виникає вмить. Емоційне напруження, роздратування і злість звичайно нагромаджуються протягом деякого часу, передконфліктна стадія іноді затягується настільки, що забувається першопричина зіткнення.

Передконфліктна стадія - це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати.

Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією.

Передконфликтна стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій.



Безпосередньо конфлікт.

Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту.

Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити на дві групи, кожна з яких має в своїй основі специфічну поведінку людей.

До першої групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, економічні санкції, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.)

До другої групи відносяться потайні дії суперників в конфлікті. Основним образом дії в прихованому внутрішньому конфлікті є рефлексивне управління. Це спосіб управління, коли основи для прийняття рішення передаються однією з дійових осіб іншому. Один з суперників намагається передати і впровадити в свідомість іншого таку інформацію, яка примушує іншого діяти так, як вигідна тому, хто передав дану інформацію.

Вирішення конфлікту.

Зовнішньою ознакою вирішення конфлікту може служити завершення інциденту. Саме завершення, а не тимчасове припинення. Усунення, припинення інциденту - необхідне, але недостатня умова погашення конфлікту. Часто, припинивши активну конфліктну взаємодію, люди продовжують шукати його причину. І тоді загаслий було конфлікт спалахує знову.

Вирішення соціального конфлікту можливе лише при зміні конфліктної ситуації. Ця зміна може приймати різні форми. Але найбільш ефективною зміною конфліктної ситуації, що дозволяє погасити конфлікт, вважається усунення причин конфлікту.

Можливе також вирішення соціального конфлікту шляхом зміни вимог однієї з сторін: суперник йде на поступки і змінює цілі своєї поведінки в конфлікті.

Конфлікти можуть приймати саму різну форму - від простої сварки двох людей до великого військового або політичного зіткнення з участю мільйонів.

Всім конфліктам властиві чотири основних параметри:

• причини конфлікту;

• гострота конфлікту;

• тривалість конфлікту;

• наслідки конфлікту.

Післяконфліктна стадія.

Велике значення має заключна післяконфліктна стадія. На цій стадії повинні бути зроблені зусилля по остаточному усуненню протиріч інтересів, ціліше, установок, ліквідована соціально-психологічна напруженість і припинена будь-яка боротьба. Врегульований конфлікт сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик, як окремих груп, так і міжгрупової взаємодії. Він сприяє згуртованості груп, підвищує рівень ідентифікації її членів із загальними цілями і задоволення в групі. Разом з тим, він розвиває шанобливе відношення до колишніх опонентів, дозволяє краще зрозуміти їх інтереси, цілі і спонукання.

Компроміс - часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони Ефективним буває, коли учасники усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків:

Співпраця -- конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів. Найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості конструктивного рішення для них обох;

Домінування -- задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення. Виправданими є тоді, коли запропоноване рішення є конструктивним, а часу для переконання опонента обмаль;

Пристосування -- вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної - залежності від нього, незначущості проблеми, з приводу якої виник конфлікт, загроза великих збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.

6. Типологія конфліктів

Величезне розмаїття конфліктів, що повсякчас виникають у нашому житті, надзвичайно актуалізує проблему їх класифікації, згрупування їх за певними ознаками для вибору адекватних методів управлінського впливу. Серед соціологів нема одностайності з проблеми класифікації конфліктів, проте більшість з них вважать суттєвим виділення наступних видів конфліктів:

* за способом розв'язання- насильницькі або ненасильницькі:

* за сферою розгортання- політичні, соціальні, економічні, організаційні, юридичні сімейно-побудові, ідеологічні, соціокультурні тощо;

* за напрямком впливу- вертикальні та горизонтальні, в залежності від характеру соціальних зв'язків між суб'єктами конфлікту;

* за ступенем виявлення- відкриті та скриті;

* за суб'єктами - внутрішньоособистісні, міжособистісні, між групові; між малими та великими соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні;

* за наслідками - конструктивні та деструктивні;

* за мотивацією - конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок;

* за масштабами - глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні;

* за формою- прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна)

Один і той же вид конфлікту може розвиватися на кількох рівнях, втягуючи у протиборство нових і нових суб'єктів. Наприклад, конфлікт з приводу цінностей може виникнути і на міжособистісному, і на міжгруповому і, навіть, на міждержавному рівні.

7. Основні шляхи та механізми розв'язання конфліктів

Розв`язання конфлікту -- це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.

Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.

Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже -- і ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому.

Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва.

Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою.

Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права.

Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту.

Стратегії виходу із конфлікту

компроміс -- часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони;

співробітництво -- конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів;

домінування -- задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення;

пристосування -- вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього

Управління конфліктами -- це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:

* уникнення їх конфліктної взаємодії,

* усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,

* а у разі їх виникнення -- корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.



8. Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві

Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації:

* високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними);

* посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів;

* зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ.

З трьох складових напруження (проблема -- суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту.

Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Наступною умовою виникнення конфлікту є пред `явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.

Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку -- формування «образу ворога» та установки на боротьбу з ним.



Висновки

Конфлікти і конфліктні ситуації - безпосередня реальність наших днів. На протязі всього свого життя, хочемо ми того чи ні, але кожний з нас стикається з різного роду конфліктами. У повсякденному спілкуванні слово "конфлікт" застосовується щодо широкого кола явищ - від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок , до проблем кожної особистості, які супроводжують її протягом усього життя. Як же себе поводити в конфліктній ситуації? Чи потрібно наполягати на своїй точці зору, чи краще поступитись, щоб завоювати більш вигідні позиції, які можна буде з успіхом використати надалі? В чому витоки того, що сталося?Відповісти на ці питання можна тоді, коли знаєш, що таке конфлікт.

Людське життя суперечливе, у ньому кожний індивід так чи інакше самовизначається й самоутверджується в процесі конфліктологічної взаємодії протягом життя.

Факти свідчать, що конфлікти відіграють у житті народів, окремих людей і країн навіть більшу роль, ніж цього хотілося б самим людям: скажімо, всі прагнуть миру, проте кожен йде до нього "по-своєму" , отож виникає проблема.

Найважливіша конфліктологічна проблема нашого часу - низький рівень духовності людського суспільства, що породжує складні проблемні ситуації як у пересічної особистості, так і в політика високого рангу. Конфлікт створює надзвичайно емоційну насичену установку, в якій усі психічні процеси підпадають під вплив спрямованості на боротьбу, все неначе забарвлюється афектами незадоволення, образи, обурення, гніву, створюється над завдання, якому підпорядковується і все інше: міркування справедливості, вигоди, обережності тощо.

Опоненти здатні нести матеріальні збитки і терпіти незручності, аби "не здатися", тобто не визнати себе винуватим (навіть якщо вони усвідомлюють свою провину) і не показати готовності першим піти на примирення. Буває, що досить виховані люди, які, в принципі, добре розуміють, що в конфлікті краще поступитися і піти на зустріч, абсолютно не в змозі зробити це в реальній ситуації, тобто вони наче стають рабами своєї конфліктної установки. Уникнути конфліктів та їхніх наслідків неможливо, тому й дуже важливо людям знати їхню суть, динаміку, методи та прийоми їх вирішення, прогнозування та запобігання.



Перелік використаної літератури

1. Анцупов А.Я. Конфликтология : учебник для вузов / А.Я. Анцупов, А.И. Шипилов.- М. : ЮНИТИ, 1999.

2. Бандурка А.М. Конфликтология / А.М. Бандурка, В.А. Друзь. - Харьков : Университет внутренних дел, 1997.

3. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры / Э. Берн. - СПб. : М. : “Университетская книга” АСТ, 1998.

4. Захарченко М.В. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.) / М.В. Захарченко, О.І. Погорілий. - К. : Либідь, 1993. - 33б с.

5. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта : учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Здравомыслов А. Г. - М. : Аспект Пресс, 1996.

6. Емельянов С. Практикум по конфликтологии / Ємельянов С. - СПб. : Питер, 2003.

7. Конфліктологія : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Герасіна Л.М., Панов М.І., Осипова Н.П. та ін. - Харків : Право, 2002.

8. Гайдук Н. Концептуальні засади застосування посередництва при розв'язанні конфліктів // Педагогіка і психологія професійної освіти. -Львів, 2003. - №6. с.147-157.

9. Гришина Н.В.Психология конфликта. - Санк-Петербург, 2000

10 Грошев И.В. Гендерные, половые и личносные различия поведения в конфликтах // Мир психологии - 2005. - №2 - с.93-119.

11. Дронье А. Розв'язування конфліктів: Основні принципи успішного керівництва// Все для вчителя - 1999 - № 10 - с. 22-23.

Размещено на Allbest.ru