До проблеми ідентифікації сутнісних ознак концепту "культурний капітал" крізь призму генези його формування в теоретичній соціології ХХ - початку XXI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

До проблеми ідентифікації сутнісних ознак концепту «культурний капітал» крізь призму генези його формування в теоретичній соціології ХХ - початку XXI століття

Актуальність проблеми. Сучасна соціологічна наука з-поміж інших актуальних тенденцій сьогодення характеризується зверненням теоретиків до проблематики актуалізації нематеріальних ресурсів розвитку суспільства, вагоме місце серед яких належить індивідуальним культурним якостям та надбанням людини, що фіксується за допомогою теоретичного концепту «культурний капітал» вперше запропонованого П.Бурдьє. Водночас метафоризація концепту «культурний капітал», що бере свої витоки іще з марксистської концепції капіталів призводить до суперечливих методологічних наслідків, змістовно пов'язаних з вирішенням завдань наукової ідентифікації статусних ознак певних соціальних груп як носіїв культурного капіталу та виявлення умов, що виступають причинами його актуалізації. Складність побудови емпіричних індикаторів вимірювання, латентність форм прояву даного типу капіталу, зміна його форм прояву залежно від соціокультурних обставин у суспільстві та темпів його розвитку призводить до значної складності побудови адекватної теоретичної інтерпретації конструкту та виявлення можливостей його переосмислення відповідно до тенденцій сьогодення. Побудова етапів генези та розвитку концепту «культурний капітал» вочевидь є необхідною умовою, що передує розв'язанню вище окреслених проблем, оскільки дасть можливість простежити проходження досліджуваним конструктом його руху від наукової метафори з неоднозначним статусом до наукового концепту, а далі - поняття. Таким чином метою даної публікації є обґрунтування теоретичних засад ідентифікації сутнісних ознак концепту «культурний капітал». Об'єктом - концепт «культурного капіталу» в теоретичній соціології ХХ - початку ХХІ століття; предметом - ґенеза та розвиток концепту «культурний капітал» в теоретичній соціології ХХ - початку ХХІ століття.

Розвиток соціологічної думки в період першої половини ХХ століття характеризується становленням концепцій різних форм капіталів - зокрема, соціального; людського; споживацького, символічного та деяких інших. Важливість для осмислення етапів становлення концепції культурного капіталу цих спроб побудови різних гносеологічних конструктів, які, безумовно, ще на той час не набували концептуального оформлення, а, скоріше, являли собою розпорошену низку авторських поглядів полягає у продуктивній спробі відштовхнутися і абстрагуватися від місткого поняття «капітал» К.Маркса, яке, однак, було чітко пов'язане з матеріальною сферою суспільного розвитку.

Варто зазначити, що ще до початку усвідомленого наукового обґрунтування концепції культурного капіталу у соціології окремі ідеї щодо сутності даного концепту було сформовано в межах інших підходів та концепцій, у яких сам термін «культурний капітал» вживався у формі міждисциплінарної метафори або ж використовувалися суміжні до його змісту термінологічні аналоги. Незважаючи на те, що сам термін «культурний капітал» не є широко розповсюдженим у загальній соціологічній теорії, еквівалентні йому за змістом термінологічні аналоги були досліджені у різних парадигмальних інтерпретаціях у соціології. Важливо зауважити, що аналіз капітальної структури у соціології є наслідком неспроможності теорії функціоналізму ефективно пояснити процеси соціальної мобільності, що є одним із найважливіших способів пізнання соціальної стратифікації.

Так, наприклад, відомий соціолог розробник поняття «соціальний капітал» Ф.Фукуяма тісно пов'язує соціальні і культурні ресурси, зазначаючи, що основною властивістю соціального капіталу є ступінь довіри між членами суспільства. Він демонструє приклад японського суспільства, у якому домінує соціальний капітал як основа життєдіяльності країни, що коренями походить з культури. Опосередковано такі міркування можна пов'язати із важливим, однак недостатньо розробленим на сьогодні питанням конвертації різних форм капіталів [9].

Іншими за розумінням природи та сутності капіталу є погляди представників сучасного напрямку постмодернізму у соціології (Ж.Бодрійяр, М.Фуко, С.Леш та інші). Так, у Ж.Бодрійяра [2] капітал означає дещо більше, ніж просто виробництво, це система кодів. На його думку, капіталістичне суспільство більше не можна описати у термінах базису та надбудови К.Маркса. Капітал як деяка масштабна семіотична машина, лінгвістичний код, здійснює свою владу над тими, хто відповідно до логіки безреференціонального охоплює сучасну культуру, владу, потреби, мову, право, інформацію та комунікацію, сексуальність, свободу, інстинкт самозахисту тощо. Розуміння влади капіталу у сучасному світі у працях постмодерністів можна зрозуміти, відштовхуючись від розуміння символічного. Знищення символічного означає панування влади, саме тому символічне є тим, що протистоїть капіталу. Символічне існує там, де неможливий особистий егоїстичний інтерес, раціональне прагнення до вигоди та розрахунку, що є основою капіталу. У сучасному ж суспільстві разом з функціонуванням капіталу замість символічного існує видозмінена його форма - симулякр [4, с.23-24]..

Так, в межах конфліктологічного підходу розмежовуються поняття капіталу та праці у сучасному суспільстві: якщо раніше капітал був обумовлений працею, то у сучасному суспільстві можемо спостерігати «капітал без праці» [5, 7]. Цю думку в іншому ракурсі продовжує і М.Арчер, підхід якої можна назвати освітянським, або ж постфеноменологічним. На її думку, у сучасному суспільстві капітал, навпаки, домінує над працею [1]. Прихильники драматургічного підходу, аналізуючи перебіг сучасних процесів, що відбуваються в інформаційному суспільстві, акцентують увагу на деградуючу функцію культурних ресурсів: сучасний працівник інтелектуального сектору переважно оперує інформацією, а не знаннями. Це означає, що хоч фактично працю тієї чи іншої особи можна віднести до сектору розумової інтелектуальної праці, це зовсім не буде означати, що кожен, хто належить до таких груп, продукує знання, скоріше навпаки - у переважній більшості робота, наприклад, офісних працівників є рутинною, має нетворчий характер [7]. Так, на думку Е.Тофлера, культурним капіталом володіють не стільки ті, хто володіє знанням, а ті, хто може контролювати потоки інформації, управляти ними [8].

У різних соціологічних теоріях зміст концепту «культурний капітал» відображається різними понятійними формами з тими чи іншими відмінностями у термінологічному трактуванні. Однак лише в межах постструктуралістської концепції культурний капітал постає як концепт соціологічної теорії, тоді як в усіх інших підходах він набуває ознак метафори. Так, у феноменології адекватним «замінником» концепту «культурний капітал» є запас знань; у постмодернізмі - протиставлення символічного та симулякрів; у функціоналізмі - освітньо- професійний рівень індивіда; у неофункціоналізмі приблизним аналогом до культурного капіталу є поняття «культурний фонд». Однак, на нашу думку, переваги соціологічного оперування концептом «культурний капітал» полягають у фіксації у самій назві саме капітальних (конверсійних та самозростаючих) властивостей культурних ресурсів. Відповідно до цього сутність культурного капіталу розкривається у його динамічній формі, тоді ж як усі інші вищенаведені підходи більшою мірою фіксують статичні ознаки соціальних феноменів. Загалом у схематичному вигляді етапи генези та розвитку концепції культурного капіталу представлено у Таблиці 1.

Таблиця 1 - Етапи формування концепції культурного капіталу в теоретичній соціології

В сучасній соціологічній теорії найбільш популярною (і чи не єдиною) є концепція культурного капіталу, обґрунтована П.Бурдьє. В його численних працях, присвячених проблемам культури повсякденності, відчуття смаку, соціалізації та репродукції освіти (зокрема, вищої) саме концепт «культурного капіталу» виступає віссю, навколо якої будуються й усі аргументації соціолога та його співавторів (зокрема, Ж.Пассерона). П.Бурдьє та численні послідовники його підходу під культурним капіталом розуміли ті переваги, які передають представники класу еліти своїм дітям (навики усної і письмової мови, естетичні цінності, уміння взаємодіяти з людьми, основи етикету, орієнтацію на досягнення в навчанні та багато іншого), що розширюють можливості їх соціальної мобільності та надають додаткові переваги. Деяка неспроможність наукової аудиторії осягнути тонкість міркувань П.Бурдьє, а також безумовна складність побудови емпіричних індикаторів культурного капіталу для його вимірювання призвела до негативних тенденцій на сучасному етапі розвитку соціології - культурний капітал індивіда фактично у значній кількості джерел (особливо, вітчизняних) просто зводиться до освітнього рівня індивіда, наявності у нього академічних сертифікатів і дипломів, у яких би був зафіксований рівень кваліфікації індивіда і, відповідно, його «вартість» на ринку праці. Такі міркування, з одного боку, не суперечать позиціям П.Бурдьє, який одним із вимірів культурного капіталу вважав саме об'єктивований капітал - тобто, перелічені вище кваліфікаційні здобутки. З іншого боку, такий редукціоністський підхід очевидно приховує цілий пласт аналітичних здобутків французького соціолога, оскільки саме об'єктивований культурний капітал є лише наслідком цілої низки складних соціалізаційних процесів первинного виховання в родині і взаємопов'язаних із успішністю проходження цього етапу подальших процесів включення до академічних освітніх закладів. Успіхи у освіті, на думку П.Бурдьє, є зовсім не випадковим виявом власної волі та природніх здібностей індивіда, а виступають закономірним прогнозованим наслідком цілої низки соціальних процесів. За П.Бурдьє дитина навіть малого віку приходить до закладів освіти уже з масштабним багажем знань, вмінь, цінностей, мотивів до навчання тощо. Тобто першокласники є нерівними за цілою низкою ознак (найочевидніший приклад - словниковий запас мовлення), які вже з перших днів розшифровують вчителі, репродукуючи батьківські культурні статуси [3]. Іще однією обставиною, яка пов'язана із відсутність принаймні явного протиріччя між традиційним визначенням культурного капіталу за П.Бурдьє та сучасним спрощеним його трактуванням пов'язана із, дійсно, можливістю вимірювання останнього за допомогою простої фіксації наявності академічних кваліфікацій. Справа в тому, що зміст, який вкладав П.Бурдьє в «культурний капітал» (загальна культурне знання та обізнаність) зазвичай прямо пропорційно корелює із його освітнім рівнем, а саме - чим краще людина володіє основами етикету, знанням мови та комунікативною компетентністю, тим вищі оцінки і досягнення вона отримує в академічних організаціях. Інша справа, що у наведених зафіксованих зв'язках саме культурний капітал є безпосередньою причиною успіхів у освіті, а не навпаки. Високий рівень освіти і досягнень у цій галузі не існує сам по собі - він якраз таки виступає закономірним результатом накопичення і реалізації індивідом репродукованого культурного капіталу його батьків - пласта установок, мотивів, цінностей, загальної освіченості тощо.

Складність знаходження спільних точок зору при дослідженні культурного капіталу спостерігається не лише в межах відмінностей інтерпретації механізмів його дії, але й залежно від самої дослідницької методології, від якої відштовхувались науковці - кількісної чи якісної. Прихильники кількісного підходу прагнуть бачити культурний капітал як те, чим можна заволодіти. Узагальнивши міркування прихильників цього підходу, можна визначити культурний капітал як відносини, установки і поведінку агента (який знаходиться у повній детерміністичній залежності від інституцій) стосовно об'єктів високої культури, які можуть бути виміряні в межах емпіричного дослідження і безпосередньо включені у класову репродукцію, яка є цілісним глобальним процесом і діє безперервно протягом періоду навчання. Прихильники ж якісного підходу, в свою чергу, розглядають культурний капітал як здатність до взаємодії з соціальними інституціями; специфічний тип соціальних активів, який неможливо виміряти кількісно, включених у класову репродукцію, яка є низкою етапів, протягом яких особа, яка є активною у процесі входження до вищих статусних позицій, піддається різного роду зворотним зв'язкам, що впливають на освітні результати.

Підсумовуючи наведені вище міркування важливо підкреслити, що визначення культурного капіталу представниками кількісного підходу мають жорстку структурну і детерміністичну якості, де індивідууми знаходяться в постійній залежності від установ та інституцій. Тобто прихильників такого підходу можна вважати послідовниками об'єктивістської парадигми у соціології. Якісне ж дослідження ілюструє набагато активнішу роль індивіда у процесі входження до вищих кіл, що відповідає сучасним суб'єктивістським спробам пояснення даних процесів. Варто зазначити, що сам П.Бурдьє безпосередньо не пропонував чіткого визначення культурного капіталу і часто у роботах змінював розуміння поняття протягом тривалості наукового життя - його визначення запропоновані у критичних працях є скоріше вийняті із контексту, ніж процитовані. Тим не менш, наразі його підхід сучасні метатеоретики трактують як спробу синтетичного аналізу, який за допомогою поняття «габітус», «поле» та «капітал» дає можливість поєднати переваги обох вище наведених парадигм з нівелюванням їх недоліків. культурний капітал соціологічний

Висновки

Отже, поняття «капіталу» в процесі розвитку наукової думки поступово втрачає своє початкове економічне значення, яке несе в собі матеріальне речове навантаження. Розширюючись, воно включає в процесі історичного розвитку суспільства нематеріальний людський фактор, який акумулюється у великій кількості форм капіталів, зокрема у культурному. Таке міждисциплінарне розширення форм капіталів, на нашу думку, є закономірним наслідком відображення науковим співтовариством тенденцій соціальних процесів мовою соціологічних категорій. Завдяки роботам П.Бурдьє зростає активний дослідницький інтерес до вивчення різних форм капіталу та соціальних практик, що визначаються ними, а також реалізується методологічна установка на визначення важливості даної форми капіталу в конструюванні та репродукції соціальних нерівностей.

Однак, незважаючи на значну популярність праць П.Бурдьє, варто констатувати, що на сучасному етапі розвитку соціологічної теорії концепт «культурний капітал» знаходиться у стані невизначеності та нерозробленості, що не дозволяє у повній мірі використати соціологами його пізнавальний потенціал, а отже, становить загрозу його зникнення з соціологічного категоріально- поняттєвого апарату. Можна продовжити та доповнити думку критиків [10, с.55; 11; 12] стосовно того, що, незважаючи на намагання авторів концепції культурного капіталу обґрунтувати основний теоретичний концепт як такий, що є універсальним і абстрактним (позачасовим та позапросторовим), якісні відмінності функціонування суспільних сфер потребують перегляду та деякої трансформації культурного капіталу відповідно до особливостей процесів окремих соціально-культурних середовищ. Так, наприклад, дослідження американських вчених, які спочатку з захопленням використовували даний концепт довели, що французька соціокультурна сфера (відповідно до якої, очевидно, був адаптований «культурний капітал» П.Бурдьє) є абсолютно відмінною від американської, що унеможливлює використання надбань класичної концепції культурного капіталу беззмінно відповідно до будь-якого об'єкта дослідження. Окрім того, переорієнтації сучасного суспільства щодо цінності деяких форм знання, які виступають індикаторами культурного капіталу є беззаперечною (наприклад, зростання значення технічної обізнаності). Вочевидь, концепт «культурного капіталу» у тому вигляді, як його запропонував П.Бурдьє не виступає у якості позапросторового і позачасового універсального соціологічного поняття.

Варто зауважити, що сам культурний капітал (як і всі інші матеріальні та інкорпоровані форми) є активним «гнучким» ресурсом, що постійно змінює свої форму, вступає в різноманітні соціальні відносини і виступає в даному розрізі як ресурс, що постійно змінюється, накопичується і перерозподіляється (конвертується). Його накопичення пов'язане з навичками соціалізації в певному суспільному середовищі - засвоєнням і частковою інтеріоризацією інституціональних обмежень, що дозволяють діяти за правилами, прийнятими у рамках того або іншого господарчого порядку. У такому разі період накопичення охоплює практично весь період соціалізації. Відтак, передача культурного капіталу виступає латентною формою передачі капіталу у спадщину й, отже, має пропорційно більшу вагу в системі стратегій репродукції, на противагу явним формам передачі інших типів капіталів. Можна стверджувати, що культурний капітал переважно формується в культурному полі, проте не варто обмежувати поле його функціонування, оскільки самі статусні позиції, зазвичай, є дуже тісно переплетеними і взаємопов'язаними.

Список використаних джерел

1. Арчер М. Реализм и морфогенез / М. Арчер [Пер. с нем., англ., вступ. статья, сост. и общая ред. А. Ф. Филиппова] // Теория общества. Сборник. - М.: КАНОН-пресс-Ц, Кучково поле, 1999. - С. 63-78.

2. Бодрийяр Ж. Пароли. От фрагмента к фрагменту / Жан Бодрийяр [Пер. с франц. Н.Суслова]. - Екатеринбург: У-Фактория, 2006. - 200 с.

3. Бурдье П. Воспроизводство: элементы теории системы образования / П. Бурдье, Ж.-К. Пассерон; [пер. с фр. Н. А. Шматко]. - М.: Просвещение, 2007. - 267 с

4. Бурлачук В. Символ и симулякр. Концепция символа в социологии постмодерна / В.Бурлачук, В.Танчер // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2004. - № 1. - С.15-29.

5. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта / Р. Дарендорф // Социологические исследования. - 1994. - № 5. - С. 142-147.

6. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М.Кастельс; [пер. с англ. под. ред. О. Шкаратана ]. - М.: ГУ-ВШЭ, 2000. - 608 с.

7. Коллинз Р. Социология философий: глобальная теория интеллектуального изменения / Р. Коллинз [Пер. с англ. Н.С.Розова и Ю.Б.Вертгейм]. - Новосибирск: Сибирский хронограф, 2002. - 1280 с.

8. Тоффлер Э. Метаморфозы власти: знание, богатство и сила на пороге ХХІ века / Э. Тоффлер [Пер. с англ. В. В. Белокосков и др.]. - М.: ООО "Издательство ACT', 2003. -669, [3] с.

9. Broady D. What is Culture Capital? Comments on Lennart Rosenlund's Social Structure and Change / Donald Broady // Sosiologisk arbok. - 2001. - № 2. - p. 45-58.

10. Kingston P. The Unfulfilled Promise of Cultural Capital Theory / Kingston, Paul // Sociology of Education. - 2001. - № 74. - P. 88-99.

Анотація

Ключові слова: соціологія, капітал, культурний капітал, кількісний підхід, якісний підхід, соціалізація

В статье представлены и проанализированы причины осложнения интерпретации концепта «культурный капитал» и возможности идентификации его сущностных признаков на современном этапе развития социологической теории. Были определены истоки и тематический анализ по данной проблематике в различных социологических парадигмах, а также зафиксировано специфику упрощенного понимания авторского концепта «культурный капитал» П.Бурдье современными учеными. В статье предложено схематическое построение этапов генезиса и развития концепта «культурный капитал» в теоретической социологии, что может быть основой для осуществления его теоретической интерпретации.

Ключевые слова: социология, капитал, культурный капитал, количественный подход, качественный подход, социализация

Keywords: sociology, capital, cultural capital, quantitative approach, qualitative approach, socialization