Концепт рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 22.00.01 - Теорія та історія соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Концепт рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології

Недзельський Антон Олександрович

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії соціології факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Мінстерства освіти і науки України.

Науковий керівник:доктор соціологічних наук, професор

ТАРАСЕНКО Валентин Іванович,

факультет соціології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

Мінстерство освіти і науки України,

професор кафедри теорії та історії соціології

Офіційні опоненти:доктор соціологічних наук, професор

Танчер Віктор Володимирович,

Київський національний університет культури

і мистецтв, професор кафедри соціології

кандидат соціологічних наук

Шульга Олександр Миколайович,

Інституту соціології НАН України, науковий співробітник відділу історії та теорії соціології.

Захист відбудеться "13" жовтня 2014 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03187, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 4-Д.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зала № 12.

Автореферат розіслано "10" вересня 2014 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Тарабукін Ю.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміни соціальної реальності завжди ставали об'єктом уваги представників соціологічної науки. З розвитком критики структурного функціоналізму, домінуючого в соціологічній теорії у першій половині ХХ ст., відбулося концептуальне перосмислення суспільної цінності повсякденного життя. У 60-ті роки ХХ ст. з'являються соціологічні теорії, що пояснюють та інтерпретують мікроявища соціального життя. Особливий інтерес до аналізу різноманітних аспектів та феноменів повсякденності проявляють представники феноменологічного напрямку (Е. Гуссерль, А. Шюц та ін.), що знаходить все більше прихильників як серед філософів, так і серед соціологів. З позицій соціологічної науки звернення до феноменів повсякденного життя дозволило по-новому поглянути на проблему соціального порядку, осмислити механізми дії суспільних законів, процеси соціальної інтеграції та взаємодії: виявлення ознак соціального стало можливим у повсякденних, часто нерефлексованих, стандартних і повторюваних діях. Феномен повторюваності й регулярності повсякденного життя фіксується дослідниками шляхом введення у науковий обіг концепту "рутинізація", і це особливо актуалізується в сучасних соціологічних теоріях. Ситуація ризику й невпевненості в усталеній рутині повсякденного життя обумовлює необхідність теоретико-методологічного обґрунтування концепту "рутинізація", що й стає об'єктом особливої уваги представників постструктуралістського напрямку в соціології (Е. Гіденс, П. Бурдьє та ін.).

Розуміння того, як різні способи дій та мислення стають узвичайненими й повторюваними, зберігаючи свій рутинний статус в умовах постійних різноманітних ризиків, дозволяє конкретизувати теоретичні передумови вивчення соціального порядку. Як наслідок, таке розуміння має покращити точність соціологічного прогнозування у сучасних умовах, коли усталені правила соціальної взаємодії відносно нестійкі. Осмислення суспільних закономірностей в контексті рутинізації має значний евристичний потенціал стосовно осмислення найактуальніших тенденцій сьогодення. Окреслення термінологічної сутності рутинізації та її функціонального статусу й з'ясування специфіки ґенези інтерпретацій концепту "рутинізація" набуває також актуальності як необхідний етап наукової рефлексії та уточнення пізнавальних дослідницьких стратегій, спрямованих на розбудову сучасних теорій соціальної дії. Отже, актуальність обраної теми обумовлена необхідністю теоретично обґрунтувати пізнавальний потенціал означеного концепту.

Оцінюючи стан наукової розробки теми, слід зазначити, що проблеми рутинізації повсякденного життя активно піднімалися представниками феноменологічної соціології, їх дослідження набуло практичного застосування в межах етнометодологічного напрямку й було розвинуто в постструктуралістській соціології. Ідеї феноменологічної науки, започаткованої Е. Гуссерлем, привніс в соціологію А. Шюц, розвинувши принципи типізації феноменів повсякденного життя. Він поглибив розуміння явища рутинізації повсякденних практик у міжіндивідуальній взаємодії. Його послідовники в соціології, зокрема П. Бергер та Т. Лукман, окреслили шляхи до розуміння значення рутинізації типізованих практик для відтворення інституціональної системи суспільства.

Прихильники екзистенціальної соціології (Е. Тиріакьян, Дж. Дуглас, Дж. Джонсон) та представники англійської феноменологічної традиції (Д. Сільвермен, Д. Уолш, М. Філіпсон, П. Філмор та ін.) також виходять з конвенційності людських оцінок соціальних явищ, які є залежними від суб'єктів пізнання, а отже розглядають суспільство як таке ціле, що формується людською повторюваною діяльністю. Німецький феноменолог Б. Вальденфельс визначає процес регенерації повсякденного світу як "оповсякденювання", важливим аспектом якого є рутинізація - закріплення повторюваності шаблонів людських практик та диспозицій.

Проблематика рутинізації розкривається й у драматургічній соціології І. Гофмана, який показує роль рутинної репрезентації себе іншим на сцені повсякденного життя в ситуаціях співприсутності на рівні мікровзаємодій. Не оминають концепт "рутинізації" й представники етнометодології, яка вводить ідеї феноменологічної соціології в практику соціологічного дослідження. Зокрема, поняття фонових очікувань та рефлексивного моніторингу Г. Гарфінкеля безпосередньо пов'язані з поясненням утворення повторюваності в повсякденній суспільній взаємодії. Х. Сакс, І. Щеглофф, Г. Джефферсон також дотримуються позиції, згідно з якою найбільш розповсюджені дії є відносно нерефлексованими й рутинними. Відповідно, етнометодологи розглядають індивідів скоріш як учасників взаємодії, а не як акторів. Їх більше цікавить як можлива впорядкована взаємодія "тут і зараз", аніж виділення узагальнених типових зразків людської діяльності.

Серед представників постструктуралістської соціології проблематики, пов'язаної з рутинізацією, торкається, зокрема, П. Бурдьє, згідно поглядів якого, джерело повторюваності людських дій криється в системі індивідуальних диспозицій (габітусі). Безпосередньо поняття "рутинізація" зустрічається у творчості британського соціолога Е. Гіденса, який приділяє цьому терміну особливу увагу, розкриваючи способи організації суспільства та механізми відтворення соціального порядку. Праці Е. Гіденса й П. Бурдьє ідейно вплинули на розвиток теорії практик, принципи якої були окреслені в дослідженнях російських соціологів В. Волкова та О. Хархордіна й розвинуті у творчості сучасного німецького дослідника А. Реквіца.

У вітчизняній соціології звернення до феноменологічної та постструктуралістської традицій досить популярне, хоча процес рутинізації та його відображення в системі наукових понять не здобули, на наш погляд, належної уваги. З феноменологічною традицією та етнометодологією пов'язані наукові дослідження, представлені у публікаціях В. Бурлачука, І. Карівця, В. Кебуладзе, І. Ковальової, І. Чернової, О. Шульги та ін. Методологія дослідження фонових соціальних практик була обґрунтована О. Личковською. Постструктуралістські соціологічні концепції розглядались у роботах М. Соболевської.

Не можна не згадати російських дослідників, які приділяли увагу феномену повсякденності, зокрема, це С. Боголюбова, Ю. Борсяков, В. Вахштайн, П. Гайдаєнко, В. Давидович, О. Золотухіна-Аболіна, І. Касавін, Б. Марков, В. Молчанов, І. Полякова, Н. Смирнова, Л. Станкевич та ін. Спрямовували зусилля на розвиток постструктуралістських ідей І. Ільїн, Н. Іванова, Ю. Качанов, С. Кравченко, Н. Шматко та ін. Теорію практик просували В. Волков, О. Хархордін, А. Дьяков, Н. Коваліско, Т. Сафонова, П. Сафронов та ін.

Концепт рутинізації здебільшого знаходить свій вияв у суміжних за значенням поняттях, не виокремлюючись з них аж до появи теорії структурації Е. Гіденса. В останній він діє як поняття спеціальної соціологічної теорії. Визначення пізнавального потенціалу концепту рутинізації для соціології в цілому та досягнення однозначної його інтерпретації в межах різних соціологічних пізнавальних стратегій потребують системного підходу до його вивчення. Отже, наукова проблема дисертаційного дослідження полягає в гносеологічній суперечності, пов'язаній з переважно монопарадигмальним вжитком концепту "рутинізація" та неповним розкриттям пізнавального потенціалу даного концепту як важливої наукової абстракції сучасної соціологічної теорії.

Зв'язок роботи з науковим програмами, планами, темами.

Робота не пов'язана з науковими темами організації, де вона виконувалась.Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 22 грудня 2010 року).

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є розкриття пізнавального потенціалу концепту рутинізації в соціології та здійснення обґрунтування його теоретико-методологічного статусу.

Для реалізації вказаної мети вирішено такі завдання:

Шляхом аналізу систематизованих наукових джерел виявлено стан розробки теми у вітчизняній та зарубіжній соціології.

Здійснено історико-теоретичний огляд передумов виникнення в соціології концепту "рутинізація".

Визначено пізнавальну роль та функціональну специфіку концепту "рутинізація" в контексті категоріально-понятійного апарату феноменологічної та постструктуралістської соціології.

Розкрито пізнавальні можливості концепту "рутинізація" в постструктуралістській та феноменологічній соціології стосовно пояснення процесу відтворюваності соціального порядку.

З'ясовано характер концептуального відображення процесу рутинізації в радикалізованих постструктуралістських соціологічних підходах в порівнянні з іншими напрямками соціології постмодерну.

Здійснено обгрунтування атрибутивних і реляційних ознак поняття "рутинізація" та визначено його гносеологічні функції.

Об'єкт дослідження - концептуальні інтерпретації явища та процесу рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології.

Предмет - пізнавальний потенціал концепту "рутинізація" в феноменологічній та постструктуралістській соціології.

Методи дослідження. рутинізація феноменологічний реляційний

У якості методології дослідження застосовані основні концептуальні положення сучасної феноменології, постструктуралістської соціології та теорії практик.

Зважаючи на мету й завдання дослідження, були використані такі загальнонаукові методи, як аналіз, індукція (для виявлення еволюції концепту рутинізації в рамках феноменологічного й постструктуралістського понятійно-категоріального апарату), дедукція (з метою виокремлення структурних складових концепту рутинізації як результату розвитку феноменологічних ідей у постструктуралістській перспективі), системний аналіз (для визначення специфіки концепту "рутинізація" у низці суміжних за змістом понять), порівняння (для фіксації відповідного евристичного та методологічного потенціалу концепту рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській перспективах), синтез (з метою імплементації концепту рутинізації в дискурс соціологічних теорій постмодернізму).

Наукова новизна одержаних результатів.

Наукова новизна дослідження полягає у розкритті пізнавального потенціалу концепту рутинізації як загальносоціологічного поняття на основі аналізу його концептуального втілення у феноменологічних і постструктуралістських соціологічних теоріях.

Наукова новизна конкретизується в наступних одержаних результатах:

Вперше:

В аспекті історико-теоретичного дослідження еволюції концепту "рутинізація" в теоретичній соціології як пізнавального засобу пояснення неявних та явних функціональних характеристик організації суспільного життя показано, що оформлення концепту є логічним результатом розвитку уявлень про механізми забезпечення повторюваності й стандартизації індивідуальних та колективних практик соціальних суб'єктів.

Розкрито атрибутивні характеристики концепту "рутинізація" як загально-соціологічного поняття, що фіксує повторювані зв'язки й стандартизовані процедури в суспільній взаємодії, виокремлює їх тривіальність, самоочевидність та нерефлексивність, відображає складний процес забезпечення стабільного відтворення соціальних практик з поточним переведенням їх у розряд легітимованих, включених до природної настанови й системи габітуалізованих диспозицій.

Розкрито взаємодію означеного концепту з суміжними за змістом поняттями (типізація, хабітуалізація, симуляція). Типізація, як узвичаєння типових ознак феноменів і практик, позначає рутинні процеси, які відбуваються виключно в свідомості, тоді як концепт "рутинізація" описує процес перетворення досвідного знання на передумову дії та вказує на безпосереднє перетворення практики на фонову й несвідомо відтворювану. Відмінності в смислових відтінках між поняттями габітуалізації й рутинізації незначні та виходять з різних концептуальних диспозицій їх використання в межах феноменологічної та постструктуралістської традицій. За умов неспівпадіння логіки формування рутин в економічному, політичному, приватному та релігійному інституційних дискурсах рутинізація розуміється як механізм перетворення діяльності на симулятивну, механічно відтворювану відповідно умовам, які лише сприймаються як реальні, але диктуються вже рутинізованими в тій чи іншій сфері уявленнями про належне.

Сформульовано основні гносеологічні функції концепту "рутинізація" з позицій теорії та методології постструктуралістської соціології. Виокремлено функцію дослідження суспільних механізмів, що обмежують та надають легітимні канали для здійснення діяльності суб'єктів (теорія структурації Е. Гіденса) та функцію відображення зв'язку між структурованим соціальним простором та внутрішніми системами диспозицій агентів (теорія подвійного структурування реальності П. Бурдьє).

Уточнено:

Пізнавальні можливості концепту рутинізації у дослідженні критичних ситуацій: виокремлення сутнісних рутинних практик на макро- й мікрорівнях суспільної взаємодії (Е. Гіденс, Г. Гарфінкель) є підґрунтям для з'ясування механізмів та форм типової активності соціальних суб'єктів, які дозволяють підтримувати відчуття онтологічної безпеки та систему фонових очікувань, а отже, відновлювати нерефлексовану впорядкованість соціального життя.

Потенціал концепту рутинізації до висвітлення внутрішньої логіки як неформалізованих, так і інституційних дискурсів, оскільки впорядкування останніх на практичному рівні призводить до вироблення загальних рутинних схем і процедур. Це дає можливість використовувати його як дослідницький інструмент для гносеологічного подолання дискурсивної фрагментованості й неузгодженості. Таким чином, доцільним є застосування даного концепту до пояснення соціального порядку за умов постульованої постмодерністами плюралізації соціальних смислів, цінностей, практик.

Дістало подальшого розвитку:

Знання про пізнавальні можливості концепту "рутинізація" у перспективі його застосування в теорії практик для інтерпретації соціального порядку як практичної діяльності індивідів, детермінованої й обмеженої їхніми можливостями, інструментарієм, рутинізованими навичками та емоційними й ціннісними почуттями. Концепт рутинізації в означеному контексті набуває нової ваги, позначаючи вже не лише механізм оповсякденювання незвичного в людському житті, а й дозволяє пояснити через використання подієвого аналізу, як формується та змінюється мереживо дискретних соціальних практик.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Результати дисертаційного дослідження допомагають поглибити уявлення про зміст тенденцій розвитку соціологічної теорії, пов'язаних із тематизуванням міжсуб'єктних взаємодій у повсякденному світі сучасного суспільства. Матеріали дисертації можуть використовуватись як інформаційні джерела для розробки навчальних дисциплін "Пізнавальні технології в соціології", "Сучасні соціологічні теорії", "Історія соціології", для розвитку дисципліни «Соціальні структури суспільства»; застосовуватись у соціологічному поясненні тенденцій структурної трансформації українського суспільства.

Апробація результатів дисертації.

Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження апробовано на методологічних семінарах, на засіданнях кафедри теорії та історії соціології факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема на: VIІ Міжнародній міждисциплінарній конференції молодих вчених "Шевченківська весна" 2009 р., VIІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми розвитку соціологічної теорії: множинність сучасності та простори ідентичностей" 2010 р., ІІІ Міжнародній конференції студентів та молодих науковців "Соціологія і сучасні соціальні трансформації" 2010 р., ІV Міжнародній конференції студентів та молодих науковців "Соціологія і сучасні соціальні трансформації" 2011 р., Х Міжнародній науковій міждисциплінарній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Шевченківська весна" 2012 р., ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуалізація ціннісних змін у сучасному суспільстві" 2012 р., V Міжнародній конференції студентів та молодих науковців "Соціологія і сучасні соціальні трансформації" 2012 р., ХІ Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Шевченківська весна" 2013 р., Міжнародній науково-практичній конференції з соціології "Варіації модерну та модернізації: український соціум в контексті глобальних процесів" 2013 р.

Публікації.

За результатами дослідження опубліковано 14 наукових праць загальним обсягом 5,3 д.а., які належать особисто автору, із них наукові статті у фахових виданнях - 5 (3,2 д.а.), тези доповідей на науково-практичних конференціях - 9.

Структура та обсяг дисертації.

Структура та обсяг дисертації обумовлені специфікою предмета дослідження, логікою розкриття проблеми, а також метою і завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 185 сторінок, список використаних джерел на 18 сторінках містить 175 найменувань, з яких 14 іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгруновано актуальність проблеми пізнавального статусу концепту рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології, ступінь її розробленості в сучасній науці, визначено об?єкт, предмет, мету та завдання дослідження, викладено основні методологічні засади, методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, відображаються апробації та публікації результатів наукового дослідження.

У першому розділі - "Аналітичний огляд передумов оформлення концепту "рутинізація" в феноменологічній та постструктуралістській соціології" - шляхом огляду наукових джерел було виявлено стан розробки в соціології теми рутинізації та описано передумови виникнення в соціології концепту "рутинізація".

Так, однією з перших передумов появи концепту рутинізації стала зацікавленість у повсякденній реальності. Е. Гуссерль, А. Шюц, Л. Вітгенштейн, У. Джеймс теоретично обґрунтували поняття повсякденності, відзначаючи її цінність. У межах філософії Е. Гуссерля життєвий світ повсякденної взаємодії постав впорядкованим універсумом смислів - джерелом природної установки, яка в свою чергу є підґрунтям наукового мислення. Ідея життєвого світу зчинила неабиякий вплив на цілий ряд гуманітарних концепцій сучасної філософії та стала причиною звернення науки до процесів відтворення повсякденних взаємодій.

Запроваджений М. Вебером концепт рутинізації в значенні "рутинізації харизми" згодом був розвинутий А. Шюцем, який привніс феноменологічну методологію Е. Гуссерля у соціологію. Тепер цей концепт розповсюджується на значно ширшу сферу феноменів та знаходить прояв у поняттях хабітуалізації й типізації.

У розділі зроблено висновок, що світоглядні основи вивчення процесів рутинізації в повсякденності заклала феноменологічна філософія. Проблема "життєвого світу" є головною проблемою феноменологічної соціології, а питання його утворення та підтримання провокує розвиток концепту рутинізації в соціології. Саме в феноменології концепт рутинізації набуває більш-менш чітких рис. Завдяки гуссерліанському підходу до вивчення реальності як феномену, рутини сприйняття й практичних взаємодій стають важливими для пояснення непроблемної міжсуб'єктної взаємодії в життєвому світі. Концепт рутинізації, розкриваючись у феноменологічній соціології, передбачає нерефлексивність та прояв у суб'єктних практиках, одночасно втрачаючи конотації, пов'язані з небажаністю та негативним сприйняттям позначуваних ним явищ.

Положення про унікальність та неповторність людського досвіду є одним із вихідних у концепціях феноменологічної спрямованості, які осмислюють суспільство через буття практично діючих індивідів і наголошують на внутрішньому (людському) сенсі соціальних явищ. Зокрема, багато уваги приділяється такому принципу організації людського співіснування, як типізація об'єктів навколишнього середовища, що залежить від біографічної ситуації, в якій перебуває людина, а отже - й від її системи релевантностей. Типізації повсякденного мислення постають складовими історичного соціокультурного світу, в якому вони сприймаються й можуть таким чином слугувати для характеристики того чи іншого суспільства. Вони також є умовою формування типових рутинних практик. Значну увагу феноменологічна соціологія приділяє проблемі розподілу знання в суспільстві та повсякденній мові, яка є джерелом і сховищем типізацій, втіленням досвіду поколінь.

Повсякденність стає об?єктом пізнання феноменологічної соціології, згідно положенням якої світ набуває значення лише в людській свідомості. Феноменологи починають розглядати повсякденну реальність як основу практичної діяльності людських істот, буденного та наукового мислення. Концепт рутинізації ж виникає з метою пояснення механізмів відтворення смислів повсякденності.

У другому розділі - "Гносеологічна роль концепту "рутинізація" в контексті феноменологічної методології вивчення суспільства" - визначена пізнавальна роль та функціональна специфіка концепту "рутинізація" в контексті категоріально-понятійного апарату феноменологічної соціології П. Бергера й Т. Лукмана та етнометодології Г. Гарфінкеля, розкрито характер зв'язку цього концепту з феноменологічними поняттями "типізації", "хабітуалізації", "соціального запасу знання" та "фонових очікувань", з'ясовано його здатність до пояснення суб'єктної взаємодії в критичних ситуаціях.

У розділі наголошено, що гносеологічна роль концепту "рутинізація" проявляється у започаткованій А. Шюцем феноменологічній соціології. На думку А. Шюца, знання, засноване на попередньому досвіді сприйняття, дане індивіду як типізоване, тобто таке, що несе відкритий горизонт очікуваного досвіду. Людям властиво сприймати об'єкти як типи (які можуть бути розбиті на підтипи), що входять до цілого ряду подібних за тією чи іншою ознакою інших об'єктів. Повсякденну поведінку й мислення характеризують, на думку вченого, дві ознаки: звичність, усталеність, постійність, нормальність сприйняття та типологічна організація повсякденності. На наш погляд, в ідеї типізації проявляється гносеологічна роль концепту "рутинізація", адже саме рутинізація є механізмом закріплення змісту, яким індивіди наділяють феномени повсякденності і який утворює систему типізованих уявлень. У свою чергу, типізація постає механізмом рутинізації досвідного знання, перетворення його на передумову й джерело дії.

У праці "Соціальне конструювання реальності. Трактат з соціології знання" П. Бергер і Т. Лукман показали повсякденну реальність як таку, що конструюється індивідами колективно в їхній смислотворчій діяльності. Зокрема, вони запропонували пояснення того, як відбувається об'єктивація суб'єктивних процесів і смислів, яка, в свою чергу, постає механізмом відтворення повсякденної реальності та суспільного порядку. Саме хабітуалізація соціально очікуваного запасу знання уможливлює перетин суб'єктивних областей значень у світі повсякденного життя, де відбувається безпосередня соціальна взаємодія "тут і зараз". Можна констатувати, що саме в спеціальному понятті хабітуалізації проявляється концепт рутинізації в соціології знання.

Цікавою спробою привнести методи етнографії в дослідження повсякденного життя стала етнометодологія. Термін "етнометодологія", як пояснює його автор Г. Гарфінкель, привертає дослідницьку увагу до тих методів, якими люди (зазвичай несвідомо) послуговуються в своїй повсякденній взаємодії і які роблять цю взаємодію можливою. Свій дослідницький інтерес етнометодолог зосередив на повсякденних практичних діях людей та їхньому практичному мисленні.

У даному світоглядному дослідницькому контексті непроблемною повсякденну практичну діяльність індивідів роблять так звані фонові очікування. Йдеться про описи членами суспільства структур взаємодій, які "бачаться, але не помічаються", постійно наявні під час взаємодії, але не усвідомлюються. Ці загальновідомі правила не можна безпосередньо спостерігати, їх не можна сформулювати, проте вони впорядковані й раціональні. Соціальні суб'єкти використовують специфічні "етнометоди" для формування й постійної корекції своїх фонових очікувань у неперервному процесі рефлексії актуальної ситуації взаємодії. Саме завдяки "етнометодам" і відбувається рутинізація повсякденності. За їх допомогою інтерпретується й стандартизується поведінка учасників рутинної взаємодії.

Смисли стандартизуються в міжсуб'єктній взаємодії, втрачаючи свою унікальність. Г. Гарфінкель сподівався, що порушення стандартного перебігу взаємодії виявить у чистому вигляді фонові очікування, які лежать в основі актуальної ситуації. Він скористався оригінальним методом руйнування стабільних і впорядкованих повсякденних соціальних ситуацій. Виявилось, що коли їх учасники позбавляються своїх загальновідомих засад, оточення стає "специфічно безглуздим", і людина в такому оточенні втрачає зв'язок з рутиною, на яку вона могла б покластись. Таке безглузде середовище може викликати збентеження, внутрішній конфлікт, загальну стурбованість, психосоціальну ізоляцію в учасників, що, в свою чергу, супроводжується симптомами деперсоналізації. Це підтверджує першорядну важливість фонових очікувань як атрибуту повсякденності.

Фонові очікування тісно пов'язані з "соціальними афектами". Можлива будь-яка реакція на дезорганізацію щоденної взаємодії - заціпеніння, збентеження, гнів. Проте частіше індивід прагне відкоригувати ситуацію, рутинізувати її, перетворити на раціонально пояснювану. Отже, рутина як результат процесу рутинізації та певна система діючих стандартних фонових очікувань постає явищем бажаним і навіть необхідним для підтримання соціальної взаємодії на мікрорівні.

Виходячи із зазначеного, концепт рутинізації проявляється в ключових поняттях спеціальних феноменологічних теорій, зокрема, в поняттях "типізація", "соціальний запас знання" і "фонові очікування".

Третій розділ - "Концепт "рутинізація" в постструктуралістській соціології" - висвітлює онтологічну та гносеологічну специфіку постструктуралістської методології, розкриває евристичну роль концепту "рутинізація" в теорії подвійного структурування реальності П. Бурдьє, окреслює зміст концепту "рутинізація" в теорії структурації Е. Гіденса.

Особливістю постструктуралістської точки зору на соціальну реальність є її інтерпретація як фрагментованої й слабко інтегрованої. Будь-яке цілісне утворення в соціальній сфері розглядається постструктуралістами як штучно сформоване за допомогою дискурсу, оскільки, на їх переконання, будь-яка впорядкованість фрагментів соціуму є наслідком або їхнього опису, або цілеспрямованої дії певних сил. Таким чином, проблематизуються й опиняються в центрі уваги соціолога не виключення з повсякденної рутини соціальної взаємодії, а сама її типовість і звичність. Соціальна структура постає мережею індивідуальних практик, які формуються й рутинізуються згідно прийнятим уявленням про діяльність типових суспільних акторів.

Уконтексті ідей Ж. Дерріда й М. Фуко концепт рутинізації постає механізмом постійної підтримки й відтворення структури, грою навколо уявного центру, що створює видимість природної впорядкованості суспільного життя.

Зважаючи на те, що для П. Бурдьє соціальна реальність постає як двічі структурована (об'єктивно й суб'єктивно), подвійна реальність, соціальні структури зумовлюють інтеріоризацію суб'єктом відповідних схем виробництва практик, що перетворюються на інкорпоровані структури, які екстеріоризуються через практики агентів у формі тих же соціальних структур і позначаються поняттям "габітус". На нашу думку, рутинізацію доцільно розглядати як аспект формування габітусу, що здійснює засвоєння людиною повторюваних практик і типізацій, седиментації її досвіду. Габітус як структуруюча структура формує не просто практики агентів, він підтримує "вищу реальність" повсякденності. Рутинізуючи діяльність людини, габітус як відтворення зовнішніх структур у вигляді внутрішніх структур особистості відтворює ці структури знову як зовнішні, підтримуючи тим соціальний порядок.

У фокусі нашої уваги опинилась теорія габітусу П. Бурдьє, оскільки рутинізація в ній постає механізмом впливу на суспільне життя, який потребує окремого вивчення. Саме завдяки рутинізації габітуси виступають посередниками між структурованим соціальним простором і внутрішніми структурами, системами диспозицій, залишками минулих практик агента, які зумовлюють його майбутні практики, а концепт рутинізації тут виконує функцію відображення цього зв'язку.

У "теорії структурації" Е. Гіденса соціальна взаємодія стає можливою завдяки тому, що кожен її учасник є практикуючим соціальним теоретиком і діє згідно власних знань і припущень. Тут очевидними є аналогії з гарфінкелівськими міркуваннями про те, що кожен займається соціологічним теоретизуванням на повсякденному рівні в повсякденному житті. Соціальні практики в певному сенсі виступають "етнометодами" або методами, які використовують люди в своїй повсякденній діяльності. Власне, поняття структурації Е. Гіденс ввів для того, щоб наголосити на діяльнісному характері творення суспільного життя. Якщо феноменологи й етнометодологи розглядали повсякденний світ і процеси рутинізації "зсередини", то Е. Гіденс показав рутину як засіб творення і соціальної системи, і правил повсякденної взаємодії. Під рутинізацією слід розуміти забезпечення стійкості певних зразків поведінки, їх регулярності, стабільності й передбачуваності. Вона створює умови для формування стратегій поведінки, відтворює соціальну структуру в даному просторі й часі, забезпечує почуття онтологічної безпеки й тим самим уможливлює рефлексивну активність агентів. Отже, концепт рутинізації здатен виконувати функцію дослідження суспільних механізмів, що обмежують та надають легітимні канали для здійснення діяльності суб'єктів.

Актуалізуючись у феноменологічній соціології, концепт рутинізації проникає в пізнавальні стратегії постструктуралізму. Специфіка постструктуралістської методології виражає розгляд такого феномену соціальної реальності, як рутинізація, з точки зору підтримки й відтворення соціальної структури та видимості природної впорядкованості соціального життя. Е. Гіденс приділив значну увагу феномену рутинізації в поясненні суспільного устрою. Ґрунтуючись на досягненнях феноменологічної традиції і погоджуючись з Е. Гіденсом, ми теж вбачаємо в рутинізації механізм творення соціального порядку, з'єднуючу ланку між структурами та індивідом.

У розділі зроблено висновок, що в постструктуралістській перспективі значення концепту рутинізації конкретизується. Цей концепт безпосередньо окреслюється й набуває більш-менш чітких характеристик у авторській теорії суспільного устрою, запропонованій Е. Гіденсом, та виявляє здатність до інтеграції введеного П. Бурдьє поняття габітусу, пропонуючи критерій для систематизації соціологічних понять, пов'язаних зі сферою здійснення передбачуваних соціальних практик. Також, на відміну від феноменологічної соціології, в постструктуралізмі концепт рутинізації поширюється на неперервний процес відтворення й корекції суб'єктами спільних правил взаємодії в ході рефлексивного моніторингу діяльності.

У четвертому розділі - "Інтерпретація концепту "рутинізація" як міжпарадигмального соціологічного поняття" - окреслено пізнавальний потенціал концепту рутинізації, його прояв в соціологічній теорії практик. Виявлено здатність концепту до актуалізації відповідного проблемного поля й одночасно - слугування в якості інструменту пізнання. Виявлено специфіку концептуального відображення процесу рутинізації в радикалізованих постструктуралістських соціологічних підходах, атрибутивні ознаки поняття "рутинізація", характер його зв'язку з суміжними поняттями.

На нашу думку, "рутинізація" має значення для соціології як міжпарадигмальне понятя. Вона може бути розкрита в таких термінах, як рефлексія, хабітуалізація, типізація, легітимація, об'єктивація, симуляція. Відповідно, процес перетворення соціальної практики на елемент повсякденної рутини індивідуальних та колективних суб'єктів соціальної взаємодії вимагає осмислення цілей, умов та шляхів здійснення даної специфічної активності, тобто попереднє рефлексивне зусилля. Він передбачає визначення місця означеної діяльності в уже сформованій системі типізацій і поширення її розуміння (як доречної чи навіть необхідної за даних умов) на інших соціальних акторів, тобто її легітимацію. Зрештою, необхідна об'єктивація діяльності в знаковій системі для того, щоб вона могла транслюватись як типовий приклад.

Згідно з теорією практик, яка відображає "прагматичний поворот у соціології", практики ледве не набувають значення основного предмету, на який має бути спрямовано інтерес соціальних наук. Так звані фонові практики - не актуалізовані форми людської активності, які конституюють умови життя й діяльності окремого індивіда чи групи - втілюють саму структуру суспільства в його часово-просторовому вимірі існування. Кожна буденна людська дія апелює до комплексу нескінченного фонового знання, яке вже вкорінене в безлічі фонових практик. У випадку порушення рутини дії індивіда мотивуються в межах раніше рефлексованих уявлень про те, як він хоче будувати власне життя, тобто дії мотивуються на основі фонових практик.

Теорія практик пропонує можливості для інтерпретації окремих ситуацій і всього суспільного життя, дозволяє поглянути на соціальний порядок як на практичну діяльність індивідів, детерміновану й обмежену їх можливостями, інструментарієм, рутинізованими навичками та емоційними й ціннісними почуттями. Звідси випливає значущість концепту рутинізації, який позначає вже не лише механізм оповсякденювання незвичного в людському житті, а й пояснює те, як утворюється та змінюється система соціальних практик індивідів, суспільний порядок. Поняття "рутинізація" надає інструмент для фіксації процесів зміни чи стабілізації поширених рутин, пояснення їх взаємодії та існування кожної з них на фоні інших.

Рутинізуюча властивість повсякденності зачіпає міжсуб'єктну взаємодію на всіх рівнях, вказуючи на повторювані, стандартизовані типові практики й умови соціальної інтеракції. Позначаючи процес встановлення звичних відтворюваних зв'язків, умов і закономірностей, концепт "рутинізація" може бути актуальним будь-де (коли мова йде про людські взаємовідносини), він здатен відкривати нові аспекти в різних сферах наукового інтересу, пов'язаних з повторюваними чи стандартизованими соціальними процесами.

Використання концепту "рутинізація" у постмодерністській пізнавальній стратегії дає можливість позначити й відобразити процеси затвердження симулятивних соціальних практик і пояснити, як можливе підтримання типової непроблемної соціальної взаємодії за умов радикалізації рефлексії та усвідомлення великої кількості ризиків.

Цей концепт набуває ваги в соціологічній теорії на хвилі прагматичного повороту та не втрачає своєї актуальності для соціології на просторі від феноменологічних картин соціального світу до постструктуралістських, і, навіть, постмодерністських моделей суспільства. Звернення до нього стало необхідним і звичним для пояснення соціальних практик, які здатні зберігати свій рекурсивний характер і в екстремальних умовах глобальних соціальних зрушень, здійснювати інтеграцію соціальних інститутів та підтримувати відчуття довіри до їх легітимності й онтологічного значення.

У розділі стверджується сходження концепту рутинізації на рівень загального соціологічного поняття. Воно, зокрема, пов'язує такі соціологічні терміни, як типізація, фонові очікування, соціальний запас знання, габітуалізація, фрейм, соціальні практики, симуляція тощо. Іншими словами, поняття "рутинізація" схоплює певну атрибутивну єдність характеристик та взаємозв'язків, притаманних відповідному класу суспільних процесів, які забезпечують стандартизацію й відтворення соціальних взаємодій як на рівні індивідуальних акторів, так і на інституційному рівні. Завдяки організації знань, які характеризують рутинізацію як елемент соціальної реальності, ми отримуємо поняття, що позначає всі конкретні форми рутини й здатне слугувати маркером для специфічної соціологічної точки зору на соціальний порядок як на практичне досягнення. Рутинізація - це складний процес забезпечення можливості стабільного відтворення соціальних практик з поточним переведенням їх у розряд легітимованих, нерефлексованих, включених до природної настанови й системи габітуалізованих диспозицій. Поняття "рутинізація" може бути використане для дослідження того, як конструюється тло практичної діяльності, завдяки якому у соціальних акторів з'являється час і можливості для привнесення інновацій, як підтримується впорядкованість соціальної взаємодії в критичних ситуаціях та як встановлюються практичні схеми в змінених умовах.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене вирішення наукової проблеми, спрямоване на подолання гносеологічної суперечності, пов'язаної з переважно монопарадигмальним вжитком концепту "рутинізація" та неповним розкриттям пізнавального потенціалу даного концепту як важливої наукової абстракції сучасної соціологічної теорії. Відповідно, була досягнута мета роботи - розкриття пізнавального потенціалу та здійснення обґрунтування теоретико-методологічного статусу концепту рутинізації в соціології, що дозволяє поширити його використання як наукового поняття на різні соціологічні підходи. Описане виникнення й еволюційний шлях концепту рутинізація в феноменологічній та постструктуралістській соціології, розкриті можливості поширення його пізнавального потенціалу на інші інтерпретативні соціологічні теорії, визначені його атрибутивні характеристики, функції й характер зв'язку з суміжними поняттями.

1.Доведено, що концепт рутинізації формувався в соціології в межах феноменологічного й постструктуралістського підходів, оскільки саме в них виокремились та викристалізувались означення основних його елементів. Показано, що ці елементи було абсорбовано теорією практик та радикальним постмодерністським соціологічним напрямком. Саме завдяки розумінню процесу рутинізації та його механізмів стало можливим розкриття в межах означених теорій сутності відтворення соціального порядку через практичну активність індивідуальних та колективних соціальних суб'єктів.

2. Показано, що концепт "рутинізація" охоплює процеси, які спричиняють чи супроводжують утворення й відтворення звичного, нормального, очікуваного, повторюваного способу здійснення соціальних та індивідуальних практик суб'єктами дії. Виявлено пізнавальну роль та функціональну специфіку концепту рутинізації в контексті категоріально-понятійного апарату феноменологічної соціології, зокрема його втілення в понятті "хабітуалізація" в соціології знання П. Бергера й Т. Лукмана. Розглянутий в подальших розділах розвиток концепту рутинізації фіксує дедалі більше сутнісних характеристик відповідного процесу, який зрештою починає розумітись як процес перетворення практик на нерефлексовані чи навіть симулятивні, шляхом їх регулярного відтворення, узвичаєння й стандартизації. Наслідком процесу рутинізації стає рутина, під якою ми розуміємо комплекс таких індивідуальних та колективних практик, які регулярно й нерефлексовано відтворюються в світі повсякденного життя. Таким чином, атрибутами рутинізації є стабільність, повторюваність і нерефлексивна відтворюваність соціальних практик.

3. Концепт рутинізації в постструктуралістській соціології втілюється в однойменному понятті теорії структурації Е. Гіденса. Рутинізація інтерпретується як механізм утворення соціального порядку, що є результатом практичних дій соціальних суб'єктів, тоді як феноменологія описує його як аспект інституціоналізації. Це пояснюється відмінністю точок зору на природу соціального порядку, які й визначають різницю в смислових відтінках інтерпретацій концепту рутинізації. Зокрема, з позицій постструктуралізму самі рутинні практики відтворюють впорядкованість соціальної взаємодії, а з позицій феноменології хабітуалізовані дії легітимуються й утворюють соціальні інститути.

4. Виявлено, що концепт "рутинізація" набуває ознак загальносоціологічного поняття, яке може бути включене в категоріально-понятійний апарат соціології. В радикалізованих постструктуралістських соціологічних підходах він дає можливість позначити й відобразити процеси затвердження симулятивних соціальних практик і пояснити, як можливе підтримання типової непроблемної соціальної взаємодії за умов радикалізації рефлексії та усвідомлення великої кількості ризиків. Концепт "рутинізація" може бути реалізований через такі терміни, як соціалізація, хабітуалізація, типізація, узвичаєння, оповсякденювання, легітимація, об'єктивація, фонові очікування, симуляція тощо. Це означає, що можна вести мову про групу понять, у якій він є спільним елементом, що й дає його реляційну характеристику.

5. Враховуючи те, що концепт рутинізації збагачує свій об'єктивний зміст за рахунок змісту сприйнятих понять, він стає багатозмістовним. Це вимагає його багатоманітних інтерпретацій і застосування в різних контекстах. Зокрема, концепт працює при дослідженні індивідуальної та колективної поведінки, інституціональної сфери, особливостей організації соціальних акторів, механізмів творення соціального порядку тощо. Зокрема, він виконує функції: 1) дослідження суспільних механізмів, що обмежують та надають легітимні канали для здійснення діяльності; 2) відображення зв'язку між структурованим соціальним простором і внутрішніми системами диспозицій агентів; 3) пояснення повторюваності здійснюваних суб'єктами симулятивних практик.

6. Виникає теоретико-методологічне та логічне питання поєднання мозаїки значень, функцій, перспектив застосування концепту "рутинізація" із необхідністю узагальнюючого підходу для того, щоб відбулося повернення його сприйняття від еклектичного змісту до загальної однозначності. Тобто концепт на загальнотеоретичному рівні має бути однозначним, для чого необхідно здійснити процедуру узагальнення. Отже, загальне поняття "рутинізація", об'єднуючи ряд інших понять і акумулюючи їхній об'єктивний зміст, здатне вийти на рівень категорії загального соціологіїчного теоретизування.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у наукових фахових виданнях

Недзельський А. Механізми рутинізації повсякденного життя: Г. Гарфінкель vc Е. Гіденс // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових праць. - К. : Фенікс, 2010. - Вип. 10. - С. 71-76.

Недзельський А. Рутинізація крізь призму соціологічних концепцій радикального постмодернізму // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових праць. - К. : Логос, 2012. - Вип. 14. - С. 48-57.

Недзельський А. Проблема соціального порядку крізь призму рутинізації соціальних практик // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: Збірник наукових праць. - К. : Логос, 2012. - Вип. 17. - С. 28-36.

Недзельський А. Концепт рутинізації фонових практик у соціологічних підходах Е. Гіденса та П. Бурдьє // Нова парадигма. Журнал наукових праць. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2013. - № 115. - С. 185-197.

Недзельський А. Познавательный потенциал концепта "рутинизация" в теоретической социологии // Вопросы гуманитарных наук. - М. : Спутник+, 2013. - № 6 (69). - С.147-154.

Інші публікації

Недзельський А. Феномен повсякденного життя та специфіка його концептуалізації в суб'єктивістських соціологічних теоріях // Матеріали VIІ Міжнародної міждисциплінарної конференції молодих вчених «Шевченківська весна 2009». - К., 2009. - С. 127-129.

Недзельський А. Концептуальні особливості аналізу процесу рутинізації повсякденності у постструктуралістській соціології // Проблеми розвитку соціологічної теорії: матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій», 4 грудня 2009 р., (м. Київ) та VIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: множинність сучасності та простори ідентичностей» (20-21 травня 2010 р., м. Київ). - К. : Логос, 2010. - С. 134-140.

Недзельський А. Рутинізація й хабітуалізація: порівняльний аналіз // Соціологія та сучасні соціальні трансформації: матеріали ІІІ Міжнародної конференції студентів та молодих науковців (19-20 жовтня 2010 р., м. Київ). - К. : Логос, 2011. - С. 109-112.

Недзельський А. Дослідження процесу рутинізації в соціологічних концепціях радикального постмодернізму // Соціологія та сучасні соціальні трансформації: матеріали ІV Міжнародної конференції студентів та молодих науковців (8-9 грудня 2011 р., м. Київ). - К. : Логос, 2012. - С. 27-30.

Недзельський А. Традиція, міф, ритуал та ідеологія як соціокультурне підґрунтя рутинізації персоніфікованих та колективних соціальних практик // Матеріали Х Міжнародної наукової міждисциплінарної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна 2012». - К., 2012. - Вип. Х, ч. 2. - С. 291-293.

Недзельський А. Феноменологічні витоки поняття "рутинізація" в теорії структурації Е. Гіденса // Проблеми розвитку соціологічної теорії: Матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуалізація ціннісних змін у сучасному суспільстві» (2 листопада 2012 р., м. Київ). - К. : Логос, 2013. - С. 158-160.

Недзельський А. Концепт рутинізації в соціологічній теорії практик // Соціологія та сучасні соціальні трансформації: матеріали V Міжнародної конференції студентів та молодих науковців (30 листопада 2012 р., м. Київ). - К. : Логос, 2013. - С. 9-13.

Недзельський А. Рутинізація фонових практик в теорії структурації Е. Гіденса // Матеріали ХІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна 2013». - К., 2013. - Вип. ХІ, ч. 2. - С. 96-98.

Недзельський А. Поняття рутинізації в світлі досліджень сучасних суспільних трансформацій // Варіації модерну та модернізації: український соціум в контексті глобальних процесів. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції з соціології (28-29 листопада 2013 р., м. Київ). - К. : Талком, 2013. - С.114-116.

Размещено на Allbest.ru