Парадигмальний аналіз категорії "соціальна зрілість" у рамках соціологічного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття соціальної зрілості як і більшість соціологічних понять ведуть свій початок з часів протосоціології, але й найпліднішим етапом для розгляду поняття «соціальна зрілість» у рамках соціології все-таки це етап основного розвитку соціології як науки через те, що саме в рамках цього етапу її розвитку були сформульовані основні її парадигми. В рамках соціологічних парадигм ми знайшли багато аспектів, що в той чи інший спосіб впливають на трактування поняття «соціальна зрілість».

Стан дослідження зазначеної проблеми є досить низьким. Парадигмальним аналізом поняття «соціальна зрілість» у рамках соціологічного дискурсу серед вітчизняних вчених майже ніхто не займався.

Здійснити парадигмальний аналіз категорії соціальна зрілість у рамках соціологічного дискурсу.

В рамках соціологічної думки проблемі соціальної зрілості достатньо мало досліджень, але існує достатньо багато досліджень окремих аспектів цієї проблематики в рамках інших теоретичних та практичних соціологічних досліджень.

О. Конт представляючи школу наукового, а потім і соціологічного позитивізму вважав, що наукове знання, - вищий щабель розвитку знання. Найкоштовнішим видом знання є наукове (позитивне) - достовірне, точне, корисне [11]. Тобто в такому випадку досягнення соціальної зрілості можливе лише на основі точного наукового пізнання. В такому разі відразу нівелюються аспекти релігійного виховання та релігійної зрілості особистості чи соціальної групи.

Подібна принциповість О. Конта базується на праці «Новий органон» Ф. Бекона [4]. Ф. Бекон у цій праці ствердив принцип за яким знання є науковим, коли воно здобуте емпіричним шляхом і може бути повтореним будь-якими науковцями за умови дотримання умов експерименту. Цей принцип ста домінуючим у рамках модерного суспільства, особливо актуалізувавшись в рамках індустріального суспільства.

На нашу думку, в рамках теорії позитивізму О. Конта соціальна зрілість повинна бути категорією, яка відповідає загальним принципам соціальної динаміки. Соціальна динаміка - дослідження здатності суспільства реагувати на внутрішні й зовнішні зміни й мати справу з його механізмами регуляції [11]. Саме тому і соціально зріла особистість у рамках сучасного українського суспільства повинна бути гнучкою до соціальних процесів та змін, які відбуваються в рамках соціальних інституті суспільства. Подібна точка зору є однією з універсальних через те, що соціально мобільні актори суспільного життя знаходяться в рамках взаємодії з великої кількості соціальних процесів.

Г. Спенсер перший відомий науковець Великої Британії, який професійно займався соціологічними дослідженнями. Він, як представник так званого соціал-дарвінізму, який є поєднанням його вченням зі вченням Ч. Дарвіна. Головною тезою соціал-дарвінізму є відбір людей за їх можливістю пристосовуватися до умов соціальних перепетій, які відбуваються в рамках суспільства та впливають на його соціальну статику.

Така оригінальна парадигма витікає з визначення поняття суспільство. «Суспільство - агрегат (сукупність) індивідів (індивіди - клітки, фізіологічні одиниці), що характеризується певною подібністю й сталістю їхнього життя. Воно подібний до біологічного організму - росте (а не будується, тому Г. Спенсер виступав супротивником усяких реформ) і збільшується у своєму обсязі, одночасно ускладнюючи структуру й розділяючи функції [17, с. 142]». Як бачимо в рамках цього визначення багато рис соціальної дисфункціональності і досягнення соціальної гармонії досягається шляхом неконтрольованих соціальних відносин у рамках суспільства. Цікавими тут є і методи соціального виховання, які продукуювалися Г. Спенсером.

У рамках цієї форми соціального вчення розглядається і форма досягнення соціальної зрілості. Г. Спенсер писав, що, перше, що буде потрібно в дійсному випадку, це відшукати норму цінності знань. Що до щастя, не може бути ніяких суперечок при оцінці знань взагалі. Кожний, відстоюючи достоїнство того або іншого відділу знань, неодмінно зробить зауваження відношення його до життя [15, с. 19]. Тобто соціальна зрілість у рамках соціал-дарвінізму також повинна була здобуватися в боротьбі. При тому, що в такому ракурсі соціальна зрілість може розглядатися в декількох ракурсах. По-перше, соціальна зрілість як час дозрівання до соціальної боротьби, подруге, соціальна зрілість як зрілого переможця в рамках соціальної боротьби за контроль над соціальними ресурсами.

У рамках робіт засновника емпіричної соціології Е. Дюркгейма розглянуто проблему соціальної унормованості, яка формує свої закони та стандарти соціальної зрілості. Поняття унормованості дуже тісно переплитається з державністю та її адміністративним апаратом, який закріплюється законодавством. На думку, самого Е. Дюркгейма для того, щоб колективні почуття, охоронювані карними законами націй у певний період її історії опанували суспільною свідомістю, або для того, щоб ці почуття набули більшої сили там, де вони недостатні, вони повинні стати більше інтенсивними, ніж це було раніше [9, с. 40]. Так саме інтенсифікація соціальних відносин сприяє тому, що держава перестає контролювати соціальні практики і починає активно створювати вже згаданий каральний апарат. В таких умовах соціальна зрілість зводиться до унормування свого соціального буття в угоду правилам держави або суспільства. До того ж у рамках цієї теорії бути не соціально зрілою особистістю є надто небезпечно, оскільки це шлях до соціальних санкцій, які можуть бути застосованими проти особистості. Особливо дошкуляє цей принцип учасникам авторитарних та тоталітарних суспільств, де можна уникнути покарання за невиконання соціальних норм, лише якщо мати психічне захворювання або жити в малочисельній громаді.

У той же час висока доля соціальної унормованості все одно може призвести до соціальної дисфункціональності, але вже через аспекти соціально-психологічного характеру. Тому що особистість саме через достатній рівень соціальної зрілості і неможливість адекватно зреагувати на невиправданий соціальний тиск з боку держави через її адміністративний апарат або через соціальні інституції суспільства, в якому вона функціонує та їх похідних.

На думку З. Баумана, який у рамках власної роботи «Індивідуалізоване суспільство» зазначає, що сьогодні, коли високий рівень індивідуалізму не може себе реалізувати в рамках суспільства і робить спробу реалізації власних амбіцій у рамках родини [2, с. 72]. Подібна форма реалізації дуже часто призводить до негативних дисфункціональних явищ, оскільки в родині треба гармонізувати внутрішні відносини і чітко виконувати власні функції, а амбіції вимагають результату, і це часто призводить до дисгармонізації родинних відносин, які можуть завершитися і розпадом родини і іншими негативними для родини явищами. Тому індивідуалізоване суспільство пропагує саме розумний підхід до диференціації амбіцій та їх реалізації.

Іншим напрямком у рамках соціологічної школи є феноменологія, яка вийшла з філології та лінгвістики і дійшла до філософії та соціології ставши однією з провідних соціальних концепцій. Цей науковий напрямок вивчає особливості тих чи інших феноменів, у рамках соціології справа йде про соціальні феномени. В рамках феноменології соціальна зрілість є повноцінним соціальним феноменом, який є характерним для багатьох суспільств, що діагностують ті чи інші аспекти, важливі для функціонування в соціумі особистості. Феноменом соціальна зрілість стає через те, що в суспільстві зростає попит на так звану соціальну компетентність. Суспільство виростає до такого рівня усвідомлення соціальних явищ та професій, що компетенція окремої особистості чи учасника соціальної групи є важливою для соціальних інституцій та інших учасників соціуму. Такий інтерес є характерним як для пізньої стадії індустріального та постіндустріального суспільств. Через те, що в суспільні практики та соціальні процеси стають такими складними, що у багатьох громадян та самих громад виникає бажання перевірити рівень соціальної зрілості певних особистостей від яких залежать соціально важливі аспекти техногенного характеру. Тобто на сьогодні рівень техногенного розвитку цивілізації дійшов до того, що соціальна та технологічна незрілість може призвести до наслідків, які можуть призвести до локальних та глобальних техногенних катастроф.

У рамках феноменологічного підходу існує багато перепонів в оцінці та інших формах дослідження так як здебільшого це робота суб'єктивна, яка складається з дослідження не менш суб'єктивних документів і текстів. Саме тому Е. Гусерль відзначав «щирий філософ не може не бути вільним: сутнісна природа філософії складається в її вкрай радикальній автономії». Тому в досліджені є важливими всі деталі, навіть характер та настрій досліджувача, але саме дана методологія дозволяє отримувати найбільш цікаві результати в рамках багатьох досліджень. На нашу думку подібного емпіричного поштовху вимагає і поняття соціальна зрілість, саме тому феноменологічний підхід має значні перспективи в дослідженнях соціальної зрілості.

У другому томі своїх логічних досліджень Е. Гусерль заставляються основи як теоретичної та практичної феноменології: на основі понять «ідеації» і «інтенціональності» досліджуються змісти й структури свідомості, звільнені від влади психології й розглянуті як чисті сутності [7]. Тому і соціальну зрілість треба розглянути як чисту сутність без примішок інших соціальних процесів.

У рамках цієї теорії ми виділяємо те, що соціальна зрілість особистості повинна розглядатися як сукупність ідеацій, тобто системи ідеальних образів для подальшого засвоєння позитивного та негативного соціального досвіду особистістю, який дозволяє орієнтуватися особистості чи групі особистостей в умовах тенденцій сучасної соціальної динаміки.

На думку Н. Сабітової «в сучасних умовах розвитку суспільства будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною» [14, с. 345] і саме тому робота по підвищенню рівня соціальної зрілості в системі «людина-машина» і зводиться до збільшення соціальної компетенції в технічній сфері та розвиткові технічної освіти на всіх рівнях освітніх систем.

Та незважаючи на всі наші зусилля по розвитку соціальної зрілості окремих особистостей та соціальних груп у рамках сучасного українського та будь-яких інших сучасних суспільств на думку В. Михайлова «у жодному разі неможливо досягти абсолютної безпеки і тому у розвинутих країнах прийнята концепція допустимого ризику, суть якої - прагнення до такої безпеки, яка прийнята у цій соціально-економічній і науково-технічній ситуації» [12, с. 20-21]. А це говорить про існування перманентної небезпеки, наслідками якої можуть стати багато чисельні летальні випадки або каліцтво різних форм тяжкості. В такому разі соціальна зрілість може проявлятися як у формі ефективного власного механізму захисту себе від вже згаданих наслідків комунікативних дій з машинами та промисловими механізмами, які несуть потенційну загрозу здоров'ю та життю особистості та соціальними групам.

Не менш важливою концепцією, яка поглиблює феноменологічний та герменевтичний підходи в рамках нашого дослідження є концептуалізація авторського підходу М. Хайдегера. Цей вчений є автором вчення про Буття як про основну й невизначеної, але всім причетної стихії світобудови. В рамках своєї роботи «Час і буття» [5]. Тобто буття є основою всіх біологічних та соціальних процесів, які реально існують у рамках соціального простору. Тобто М. Хайдегер повертає соціальне знання до первинних філософських питань, без відповіді на які є просто неможливим процес подальшого соціального пізнання. Оскільки соціальне буття окремої особистості чи групи людей може виявитися примарою, а в такому випадку не можливість соціального буття хоча б в окремих зонах соціальної реальності створює так звану зону соціальної турбулентності. Головною ознакою якої є загальна невизначеність соціальних дій та відносність соціальної реальності взагалі та її складових. А виходячи з того, що соціальна реальність є одним із головних компонентів існування людства взагалі, то можуть підірватися основи соціального буття і ритуали та рутина, які є своєрідною системою скріплення соціальної реальності як єдиного цілого об'єкта соціальних відносин. І одним із головних завдань у вихованні соціальної зрілості, в рамках теорії М. Хайдегера повинно стати виховання усвідомлення особливості свого соціального буття і співвідношення елементів соціальної реальності та буття окремих особистостей та соціальних груп.

Сам М. Хайдегер вбачав в особливості соціального буття всіх учасників соціальних відносин і можливість реалізації окремих елементів соціальної терапії. Оскільки на його думку заклик Буття можна почути на шляхах очищення особистісного існування від ілюзій, що знеособлюють, повсякденності або на шляхах збагнення сутності мови [5]. Як бачимо М. Хайдегер як і всі герменевтики та представники феноменологічного підходу дуже обережно відносився до будь-яких мовних конструкцій, але в той же час його наукові дослідження мали глибоко соціальний характер. І саме тому йому вдалося поєднати дві дуже різні методології. І що важливо деякі з його ідей є дуже важливими для теорії соціальної зрілості. Так наприклад твердження про нівелювання соціальних ілюзій є дуже важливим елементом соціальної зрілості. Оскільки система цінностей кожної особистості формує як позитивні, так і негативні форми соціальних очікувань від власних соціальних дій. Негативними ми вважаємо завищені очікування від зміни соціальної реальності внаслідок методичних соціальних дій скерованих особистістю.

Невідповідність соціальним очікуванням призводить до негативного сприйняття соціальних подій, які впливають на його життя, тобто вони є елементом викривлення соціальної реальності, які в майбутньому ведуть до соціальних дисфункцій, що є негативним елементом їх впливу на учасників соціальних груп, в яких вона бере участь. Тобто ця особистість стає постійним джерелом соціального негативу та соціальної дисфункціональності. А це в глобальному соціальному масштабі може призводити до соціальної нестабільності локального характеру через психологічну неврівноваженість та глобальних через колективні соціально неадекватні дії.

Соціальна реалізація на рівні присутності дозволяє отримати і деякі тактичні переваги в рамках соціальної співпраці з іншими соціальними об'єктами та суб'єктами соціальних відносин. М. Хайдегер про це зазначав «перша перевага онтична: це суще визначається у своєму бутті екзистенцією [5, с. 121]. Тобто паралельною реальністю, яка має багато соціальних та психологічних особливостей, які екстраполюються на первинну соціальну реальність через механізм патентування соціальних практик.

На думку С. Катаєва «процеси модернізації, поширюючись на всі сторони суспільного життя, мають універсальний характер. Так, соціальний тип особистості, властивий суспільству, що модернізується, характеризується раціоналізмом, індивідуалізмом, прагненням до змін, мобільності, самовдосконалення» [10, с. 29]. На нашу думку поняття соціальна зрілість повинна корелюватися з процесами модернізації сучасного українського та інших видів суспільств. Оскільки соціально зріла особистість повинна усвідомлювати особливості процесів соціальної трансформації та модернізації суспільної структури та суспільних процесів.

У рамках модернізації, а тим більше в структурі соціального об'єкта, що модернізується відбуваються процеси, векторність яких має позитивну спрямованість і для формування соціальної зрілості. Один із таких факторів є раціональність.

Раціональність (від лат. ratio - розум) - термін у самому широкому змісті означаючу розумність, свідомість, протилежність ірраціональності. У більше спеціальному змісті - характеристика знання з погляду його відповідності деяким принципам мислення [13]. Раціонанальність є невід'ємною складовою соціальної зрілості. Оскільки в рамках раціональності формується дисциплінованість і бажання постійної роботи на примноження соціальних девідентів, які додають їй додаткових можливостей для соціальної реалізації в суспільстві.

Не менш важливим для соціально активної особистості є постійне прагнення до змін. Прагнення до змін є реакцією особистості, яка бажає повної соціальної реалізації. І іноді такі особистості йдуть на не досить логічні, але соціально героїчні вчинки. Як приклад можна навести добровольців, які їхали у важкі природні умов ти за відсутності належних умов охорони праці на будівництво Байкало - амурської магістралі [9]. Вони, будучи соціально активними особистостями, ставили трудові рекорди один за одним, а все через занадто високий рівень пасіонарності. Подібними якостями наділені кілька відсотків соціально зрілих особистостей, і якщо їх зібрати разом, то збільшується якість усіх соціальних процесів, у яких вони беруть участь.

У рамках постмодерністичного напрямку в соціології та інших суспільствознавчих наукових дисциплінах є достатньо багато концепцій, які пояснюють ті чи інші процеси становлення соціально зрілої особистості та розглядають саму можливість соціальної зрілості в постіндустріальному чи так званому інформаційному суспільстві. Про це свідчить вже зазначені нами роботи про теорію соціальних полів П. Бурд'є та симулякризацію і викривлення соціальної реальності Ж. Бодрійяра [13], але найоригінальнішою працею в цій сфер ми вважаємо «Анті - Едип» французьких постмодерністів Ж. Дельоза та Ф. Гватарі [8]. В рамках цієї роботи переплітається соціальне, філософське, етнографічне, психологічне та психіатричне знання. Становлення особистості в цій праці розглядається як теорія трьох синтезів. І в рамках особистості найголовнішим є саме теорія третього синтезу. Автори зазначають, що «в третьому синтезі, конъюнктивном синтезі споживання, тіло без органів було дійсним яйцем, розділеним осями, посмугованим зонами, розграфленим ареалами або полями, розподіленим по градієнтах, стягнутим потенціалами, відзначеним порогами. В рамках цієї цитати чітко просліджується ідея про високий рівень диференціації та відчудження особистості в рамках соціальних процесів, а особливо процесу споживання і віддаленого процесу суспільного перерозподілу соціальних та економічних ресурсів. Такі твердження авторів як «посмуговані зони» та «розграфлені ареали» на нашу думку є новими інтерпретаціями теорії полів. Оскільки поняття «ареал» у класичному розумінні це «сфера поширення на земній поверхні якого-небудь явища, певного типу співтовариств організмів, подібних умов» [6]. У рамках теорії Ж. Дельоза та Ф. Гватарі на нашу думку термін вживається як ряд однорідних ідей в рамках певного соціального процесу. Тим більше, що в цьому ж визначенні говориться і про так званий стягнутий потенціал. Під яким розуміємо граничний потенціал певного соціального об'єкта та суб'єкта, який може проявитися в рамках свого біологічного або соціального буття. Під яйцем автори розуміють цілісну систему, яка може бути суспільством, особистістю чи психікою. Це три рівні, які поєднують усі рівні динамічної системи «людина - суспільство». Це проявляється в тому, що кожний із зазначених рівнів (суспільство, особистість та психіка) є віхою з точки зору сприйняття конкретної людини в суспільстві. В рамках цього контексту соціально зріла особистість є нічим іншим як людиною, що відповідає чи не відповідає суспільним запитам, проявляє свою індивідуальність як особистість, яка сформована в процесі соціалізації і в той же час має свої індивідуальні психічні особливості, які складаються на базі її психіки, що обумовлені як біологічно так і соціально.

У рамках цих зазначених протосоціологічних та соціологічних теорій соціальна зрілість не має прямих посилань, але в них розкривається її сутність. У той же час ми не можемо оминути соціологічні особливості соціальної зрілості закладені в рамках педагогічної науки, але вимагає подальшого дослідження та інтерпретації у рамках соціологічної науки за допомоги соціологічного інструментарія.

Багато соціологів і педагогів ототожнюють процес соціальної зрілості з процесом соціалізації особистості. При тому, що в соціологічній науці робиться акцент на понятті «соціалізація особистості», тоді як у педагогічній науці більше вживається поняття «соціальна зрілість». Хоча в рамках педагогічної науки деякі вчені проводять диференціацію між цими двома категоріями. Наприклад, Л. Філіпова [16] стверджує, що в процесі вторинної соціалізації зростає здатність людини до самоідентифікації з іншими особистостями чи цінностями, які домінують у референтних групах. Тому рівень індивідуалізації власної особистості зростає до такого рівня, що наступає такий рівень розвитку власної тілесності, когнітивності та емоційно-вольової сфери, що його можна називати соціальною зрілістю.

Б.Г. Ананьєв ототожнював поняття зрілість з поняттям дорослість і на його думку одного часу для спрощення відмінностей між цими поняттями їх поєднали в поняття «дорослість» щоб нівелювати соціальні протилежності закладені в ці два поняття [1]. На нашу думку задача соціології і полягає в тому, щоб за допомогою соціологічного інструментарію дослідити особливості саме соціальної зрілості, що повинно розкрити ще один блок соціальних особливостей розвитку особистості.

В рамках соціології існують окремі парадигми, які розглядають хоч і не цілісно поняття «соціальної зрілості», але її окремих елементів структури.

Література

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человеказнания / Б.Г. Ананьев. - Москва: Наука, 1977. - 220 с.

2. Бауман З. Индивидуализированное общество / З. Бауман / Пер. с англ. под ред В.Л. Иноземцева; Центр исслед. постиндустр. о-ва, журн. «Свободная мысль». - Москва: Логос, 2002. - 250 с.

3. Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального / Ж. Бодрийар; Перевод с фр. Н.В. Суслова. Екатеринбург. Издательство уральского университета, 2000. - 350 с.

4. Бэкон Ф. Новый Органон / Ф. Бэкон. - ОГИЗ-СОЦЭКГИЗ. Ленинградское отделение. - М., 1993. - 384 с.

5. Бытие и время Мартина Хайдеггера в философии XX века: Материалы обсуждения: Выступили А.В. Ахутин, В.И. Молчанов, Т.В. Васильева и др. // Вопросы философии. - 1998. - №1. - С. 110-121.

6. Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины / Под ред. А.Ф. Трёшникова. - М., 1988, - С. 17.

7. Гуссерль Э. Логические исследования. Том I. Пролегомены к чистой логике / Пер. с нем. Э.А. Бернштейна под ред. С.Л. Франка. Новая редакция Р.А. Громова. - М.: Академический проект, 2011. - 560 с.

8. Делёз Ж. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения / Ж. Делёз, Ф. Гваттари. - М.: У-Фактория, 2007. - 620 с.

9. Дюркгейм Э. Норма и патология / Э. Дюркгейм // Социология преступности (Современные буржуазные теории). - М.: Издательство «Прогресс», 1966. - С. 39-44.

10. Катаєв С.Л. Сучасне українське суспільство: [навчальний посібник] / С.Л. Катаєв. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2006. - 169 с.

11. Конт О. Дух позитивной философии. (Слово о положительном мышлении) / О. Конт / Перевод с французского И.А. Шапиро. - Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 256 с.

12. Наука и образование. Какова система среднего образования? [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://inlang.linguanet.ru/Cis/CisCountries/detail.

13. php? ELEMENT_ID=2620&PAGEN_1=3.

14. Рассел Б. История западной философии. В 3 кн. / Б. Рассел. - Новосибирск: Сиб. унив. изд-во; Изд-во Новосиб. ун-та, 2001. - 288 с.

15. Сковорода Г. Повне зібрання творів у двох томах / Г. Сковорода: У 2-х т. - К.: Наукова думка, 1973. - Т. 1. - 532 с.; - Т. 2. - 576 с.

16. Тверезовська Н.Т. Особливості формування соціально-перцептивних умінь майбутніх учителів-філологів [Електронний ресурс] / Н.Т. Тверезовська, С.Б. Баркасі. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VChdpu/ped/2012_100/Tverez5.pdf.

17. Филиппова Л.В. Социализация личности и педагогическая деятельность общества: дис…. канд. филос. / Л.В. Филиппова. Пермь, 1985. - 198 с.

18. Шмутцер Э. Симметрии и законы сохранения в физике / Э. Шмутцер. - М.: Мир, 1974. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru