Роль документально-інформаційних комунікацій у розвитку суспільства

Ключові слова: документально-інформаційна комунікація, комунікативний процес, документно- комунікаційна система, соціальні інститути, інформаційні технології.

документ інформаційна комунікація навчальний процес

Палеха Ю.І., Мурейко Н.В.Економіка ХХІ ст. перетворюється на систему, що функціонує на основі комунікацій, під якою розуміємо обмін інформацією, знаннями, інтелектуальною власністю. Особливої ваги комунікація набуває в суспільстві, що глобалізується. Останнє характеризується воістину революційним розвитком інформаційних технологій, які використовуються на всіх рівнях, у всіх сферах, галузях, територіальних і часових просторах соціального управління.

Сьогоднішній рівень документально- інформаційного забезпечення діяльності підприємств залежить не тільки від наявності інформаційних ресурсів, а й від можливостей упровадження інновацій, упорядкування інформаційних потоків, розбудови системи керування документаційними процесами підприємства, від вирішення проблем його ефективної інформаційної взаємодії з суб'єктами ринку.

Проблеми теорії комунікації активно розробляються в сучасній науці. Водночас до теперішнього часу особливостям документально-інформаційних комунікацій у них приділяється недостатня увага як у теоретичному, так і в практичному аспектах.

Метою статті є аналіз процесів еволюції засобів передання інформації та її носіїв, дослідження процесу документально- інформаційної комунікації, його основних сфер, побудови документно-комунікаційної системи.

Загальновідомо, що для того, щоб глибоко та всебічно осягнути сутність і значення будь-якого суспільного явища та його дефініції, потрібно повернутися до витоків цього явища, зрозуміти первісне його визначення, вивчити основні етапи його розвитку й усвідомити його сьогоднішнє фахове тлумачення.

В еволюційному розвитку людини та соціуму фігурують такі взаємопов'язані поняття як сприйняття, розуміння, мова й документ. Дійсно, без сприйняття не було б розуміння, без розуміння не розвинулася би мова, без документа мова б не вдосконалювалася. Мірою того, як уявлення про навколишній світ розширювалось, а промисловий досвід збагачувався, усний спосіб передачі інформації поступово ставав недостатнім. Недоліки нефіксованого способу передачі інформації, неможливість зберігання її в просторі та часі поставили людство перед необхідністю побудови документально-інформаційних комунікацій, тобто фіксування інформації на матеріальних носіях, що здатні тривалий час зберігати її.

Процес еволюції засобів документально-інформаційних комунікації можна подати у вигляді ланцюга: предмет - його зображення - малюнок - ідеограма - силабічний знак - літера - бінарний код.

На рис. 1 умовно подано розвиток способів комунікації, починаючи від періоду з досить умовною назвою - «предметне» письмо - та завершуючи буквенно-звуковим. Потяг до вдосконалення комунікації, способів і засобів передачі інформації, як наголошує знаний документознавець доктор історичних наук проф. С.Г Кулешов, майже ніколи не порушувався, бо «кожен носій інформації перед своєю кончиною готував своїх послідовників» [1].

Документально-інформаційна комунікація, як зазначає у посібнику проф. І.М. Ломачинська, - це «комунікація, опосередкована документами в соціумі, що побудована на їхньому обміні між двома або більше споживачами інформації. У своїй основі процес документально-інформаційної комунікації становить процес руху інформації в ланцюзі комунікант - комунікат (канал) - реципієнт (одержувач)» [2].

Авторська модель документально- інформаційної комунікації подана на рис 2.

Рисунок 2. Модель документально-інформаційної комунікації [авторська розробка]

Комунікант - відправник інформації.

Інфоносій - матеріальний носій (для традиційних) чи файл (для електронних) документів.

Канал - шлях, по якому передається інформація (традиційна пошта), телекомунікаційний канал (електронні засоби зв'язку, інтернет тощо).

Комунікат - медіапростір, мережеве середовище для передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків чи повідомлень будь-якого роду про- водовими, радіо, оптичними або іншими електромагнітними системами.

Реципієнт - одержувач інформації.

Кодування - певні мови, якими представлено зміст інформації.

Декодування - розшифрування коду, що може вимірюватися від 0 до 100%.

Мета комунікації, як відомо, - це передача знань, емоцій, вольових стимулів від комуні- канта до реципієнта, тому умовно можна сказати, що в документах, як і в повідомленнях, містяться знання, емоції, вольові дії. Водночас у документі (як і в повідомленні), як формі існування інформації, знаходиться тільки набір сигналів, знаків, що можуть стати знанням у свідомості реципієнта. Тому правильним є твердження проф. Г.М. Швецової-Водки: у документі немає знань (емоцій, вольових дій), а є тільки інформація, яка є результатом комунікації, тобто тим, що одержує реципієнт, і поки він не одержить інформацію (не ознайомиться з документом), не можна сказати, що комунікація відбулася й що документ виконав своє призначення [3].

Документ сприймається споживачем інформації (реципієнтом) як певна річ, матеріальний об'єкт, який для нього є джерелом інформації. Не завжди в його уяві документ

пов'язується з особою комуніканта, який розпочав комунікаційно-інформаційний процес. Із позиції реципієнта документ може сприйматися також як повідомлення, тобто як сукупність сигналів, знаків, що потребують декодування та мають перетворитися на знання, емоції, вольові дії в свідомості людини, яка їх сприймає.

У процесі документально-інформаційної комунікації відтворюється складний, діалектичний взаємозв'язок між поняттями інформація та знання, тобто між відомостями, які становлять зміст повідомлення, що потребує декодування та може перетворитися на знання, котрі являють собою сукупність навичок, необхідних для діяльності в будь-якій сфері. Із загалу документально-інформаційних комунікацій соціуму можна виділити комунікації, що відбуваються як у базових сферах життя суспільства, так і в господарській (економічній), фінансовій, праводіловій та природничій сферах (рис. 3).

Кожну з зазначених сфер документально- належать: законодавчі, політичні, військово- інформаційних комунікацій комунікацій у оборонні, праводілові, наукові, освітянські, свою чергу можна поділити на підвиди. На- соціокультурні та комунікації в сфері охорони приклад, до комунікацій у базових сферах здоров'я (рис. 4).

Праводілові документально-інформаційні комунікації, як це видно з рис. 5, відбуваються в судовій, нотаріальній, цивільно-

Серед комунікацій у господарській (економічній) сфері можна виділити комунікації у виробничій сфері (на будівництві, в машинобудуванні, на транспорті, в аграрному та енергетичному секторах, в житлово-експлуатаційних установах тощо). Серед документальних комунікацій у невиробничій сфері - комунікації у фінансових установах, банках, внутрішній та зовнішній торгівлі, митних установах. Фінансові комунікації також різнопланові: сюди відносяться банківські, фінансові комунікації, комунікації в страхових товариствах, ломбардах тощо.

До природничого блоку комунікації, як підсистеми більш широкої системи інформаційних комунікацій, можна віднести комунікації в екологічній, картографічній, геодезичній, гідрологічній, ґрунтознавчій, метеорологічній галузях знань, що забезпечують суспільний розвиток.

Функціонування процесу документальних комунікацій у кожній сфері життя суспільства опікує міжнародна (глобальна) та загальнонаціональна документно-комунікаційна система, яка являє собою сукупність генераліза- ційних, транзитних і термінальних інститутів, що сполучені між собою та суспільством відповідними документально-інформаційними каналами (рис. 6).

Зазначена схема відповідає закону доку- ментаційного супроводу соціальних комунікацій, сформульованого проф. Ю.М. Столяровим: «Кожна соціальна комунікація обов'язково опосередковується документом і всі соціальні інститути за своєю сутністю є документними, оскільки кожен з них зайнятий або виробництвом, або транспортуванням, або одержанням, обробкою та зберіганням документа, наданням його користувачам тощо» [4]. Інакше кажучи, документно-комунікаційна система є сукупністю всіх документів, усіх споживачів документально зафіксованої інформації та всіх відносин між ними, обумовлених як внутрішніми властивостями системи, так і зовнішнім середовищем та умовами її суспільного функціонування. Вона забезпечує створення, аналітико-синтетичну обробку, зберігання, розповсюдження та використання документів як носіїв соціальної інформації.

Запропонована схема наочно демонструє безперервність роботи документно-комунікаційної системи, своєрідного «вічного двигуна», виділяючи в ній складові частини, та головну системоутворюючу складову - суспільство (користувачів), яке активним чином впливає на діяльність усієї системи. Про цей взаємозв'язок говорять показані на схемі вза- ємоспрямовані вектори від «суспільства» до відповідних інститутів і від них до «суспільства».

Складові документно-комунікаційної системи є невідривними, що створює необхідні передумови для здійснення будь-якого моніторингу (бібліографічного, статистичного та ін.) тих процесів, що відбуваються у документально-інформаційному забезпеченні діяльності установ.

Сьогодні, як ніколи, перед науковцями стоїть завдання виваженого розгляду завдань, форм і методів документально-інформаційного забезпечення діяльності установ, яке залежить не тільки від наявності відповідних документних ресурсів, а й від можливостей упровадження інформаційних інновацій, упорядкування інформаційних потоків установ, від вирішення проблем їхньої ефективної інформаційної взаємодії з іншими суб'єктами ринку.

Використані джерела

1.Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / С.Г. Кулешов. - К., 2000. - С. 284.

2.Ломачинська І.М. Документально-інформаційні комунікації в системі соціальних комунікацій : навч. посіб. для дистанційного навчання / І.М. Ломачинська; за наук. ред. проф. Т.Г. Горбаченко. - К. : Університет «Україна», 2008. - С. 250.

3.Швецова-Водка Г.Н. Документ в свете ноокомунологии : научно-практическое пособ. / Г.Н. Швецова-Водка. - М. : Литера, 2010. - С. 284.

4.Столяров Ю.Н. Документальный ресурс : учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Ю.Н. Столяров. - М. : МГУК. - 2001. - 218 с. .

5.Палеха Ю.І. Документально-інформаційні комунікації : навч. посіб. / Ю.І. Палеха, Н.В. Мурейко, О.Г. Оксіюк. - К. : Ліра-К., 2014. - 374 с.

Размещено на Allbest.ru