Екологія людини як перспективний напрям міждисциплінарного синтезу та організації наукового знання

ДУДНІКОВА І.І.

Перша група причин виникнення екології людини - розвиток природничо-наукового знання на планеті Земля. Друга група причин що прискорила становлення екології людини, - загострення кризових явищ у середовищі проживання - у природних процесах у зв'язку із впливом господарської діяльності людей на всі природні процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері і на землі. До третьої групи причин відносяться проблеми майбутнього землі, - це теоретичні розробки, незалежних експертів, які зібралися під егідою Римського клубу, як і розробки вчених, які працюють по глобальному моделюванню. У 1980-і рр. сформувалося розуміння предмета екології людини як комплексних соціально- філософських досліджень впливу суспільства, природи і людини. Екологія людини - це міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємозв'язку людини, популяції людей з довкіллям, вплив чинників навколишнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління, збереження і поліпшення здоров'я населення [1].

Екологія людини, у вузькому розумінні цього слова, є наукою, задача якої - визначення меж впливу промислової діяльності людей на природу, а значить, задачею екології людини є пошуки таких способів взаємовпливу з природними об'єктами, які не приносять катастрофічних наслідків для природи, середовища проживання і для людини. Дослідження свідчать, що більшість людей на планеті, незалежно від регіону, розглядають екологію як науку, покликану створювати екологічно чисті продукти споживання, охорону природи і практично ніколи як науку, задачею якої є гармонізація людини і природи. Вчені довели, що антинаукове відношення до природи і техніцистсько споживацьке відношення до неї характерне для всіх категорій населення.

Саме тому пропаганда екологічних знань і виховання дійсної екологічної культури стає однією з нагальних сучасних задач. З 1980-х рр. стає все більше помітною екологізація всієї сучасної науки: якщо на початку свого становлення екологія як сфера наукового знання досліджувала тільки екологію природи, відношення всередині біномів (тваринних і рослинних організмів, об'єднаних умовами існування), і об'єктами її аналізу були - популяції і біологічні види, то зараз об'єктами її аналізу стають екосистеми і біоценози і вся біосфера Землі у цілому. Якщо центральним поняттям у концепції В.І.Вернадського була жива речовина, як сукупність організмів, що складають основу біосфери, яка розглядалася як явище космічне, то людство він нерозривно пов'язував з біосферою, а геологічно - з матеріально- енергетичною структурою планети, підкреслюючи, що поза природними умовами людство не може існувати.

Продовжуючи ідеї В.І.Вернадського, англійський фізик Дж.Лавлок висунув гіпотезу існування Землі, яку називали Гея - гіпотеза. З цієї точки зору всі сфери Землі, включаючи біосферу, представляють собою і діють як єдиний, внутрішньо узгоджений організм, а динамічні процеси забезпечують стабільність і рівновагу. Продовжуючи цю гіпотезу, ряд філософів заявили, що ноосфера Землі представляє собою об'ємну кардіоду і негативні емоції людей впливають на планету пригнічено. Аналізуючи особливості аутоагресії людини, направлені на саму себе, прихильники цієї точки зору вважають, що подібна аутоагресія характерна для світової цивілізації ХХ століття і це поглиблює глобальні проблеми, загострюючи їх характер, що робить виживання людства проблематичним. Подібна точка зору екоалармістів ( з франц. - занепокоєння).

На основі сучасної екології формуються не тільки основи біосфери, методи її покращення і раціонального використання. В поняття екофілософського знання входить обов'язкове дослідження процесів, що відбуваються у суспільстві, коли воно здійснює взаємодію з оточуючим середовищем - географічним, природно-кліматичним, соціальним, культурним. У теперішній час екологію розглядають як синтез екології і соціології, на основі якої виникає нова соціальна реальність, пов'язана з пошуком шляхів виходу з кризи та вирішенням ряду глобальних проблем сучасності, дослідники якої, починаючи з А.Печчеї вважають, що в основі нової соціальної реальності повинна знаходитися трансформована система ціннісних орієнтацій і потреб людини. Саме вона повинна створювати нові зразки поведінки людей, екологічно виправдані, що забезпечують вирішення глобальних проблем сучасності.

Слід підкреслити, що у міру розвитку проблематики соціальної екології об'єктом аналізу виникають все нові й нові проблеми під впливом плинних умов існування сучасного людства. До таких порівняно нових проблем відносяться - боротьба за якість навчання, де дослідження ведуть сумісно екологи, культурологи, медики, етнологи; проблема життєзабезпечення необхідними матеріальними передумовами соціальних процесів, спеціалістами сільського господарства, геологами, інженерно-технічними працівниками. Дослідники вважають, що серед концепцій сучасних соціальних екологів слід виокремити ряд напрямків, таких, як: 1) теорії біоцентризму, направлені на охоронні концепції дикої природи, на основі яких створюються певні типи поведінки і пропонується специфічний спосіб буття людей; 2) концепції консерваціоналізму, направлені на реорганізацію існуючих суспільних інститутів з метою отримання раціональної і продуктивної діяльності, яка не порушується ні технікою, ні технологією екологічно осмисленого природокористування; 3) теорії екологістів, що пропонують здійснювати взаємодію суспільства і природи на основі об' єктивних вимог природокористування.

Центральним поняттям теорій екології людини є біосоціогенез (єдність і розвиток середовища проживання і суспільства), причому головна задача соціальної системи, з їх точки зору, заключається у тому, щоб подолати екокатастрофу. 4) Екологи-економісти виступають проти експоненціального економічного зростання і необмежених можливостей економічного, соціального і культурного розвитку; виступаючи прихильниками гармонізації відносин людини і природи, вони висувають ряд глобальних моделей майбутнього, розпочинаючи від концепції нульового зростання і закінчуючи концепціями ресурсо-і енергозберігаючих технологій і безвідходних виробництв. Досліджуючи проблеми екології людини, сучасні екофілософи звертають увагу на те, що проблеми глобалістики виникли як від наслідків стихійного індустріального, так і від наслідків постіндустріального суспільства. Центральною категорією екології людини є категорія «життя», яка розуміється досить широко, як космічне явище, куди входять біологічні, психологічні, духовні і душевні характеристики, інтуїція, завдяки чому знімається різниця між світом людини і світом природи.

Сучасна екологія людини пропонує радикальну трансформацію у розумінні соціальних і гносеологічних проблем, що забезпечити людству відмову від експансії природи, створити альтернативну техніку і принципово нову технологію, сформувати альтернативну культуру цінностей, протилежну нині існуючій, пов'язаної з егоїзмом, боротьбою за владу, егоцентризмом та агресивністю. Практично всі нині існуючі критичні рухи у тій чи іншій мірі приєднуються до екології людини і пропагують принципи біосферної концепції культури. Біосферна концепція культури розвивалася під безпосереднім впливом робіт не тільки В.І.Вернадського, але й інших російських та українських вчених - А.Чижевського, К.Ціолковського, що свідчать про зв'язок між історією людства, космічними процесами і геополітичними явищами, що відбуваються на планеті. Екологія людини як сфера філософського знання досліджує філософські проблеми взаємодії живих організмів і систем між собою і середовищем свого проживання.

Екологія людини представляє собою напрям філософської думки щодо осмислення екологічної ситуації і специфічності її переростання в екологічну катастрофу з самими трагічними для неї наслідками. Тим більше, що філософія людини набуває нової місії і практичної значущості, вона стає сферою знання, направленого на врятування людства від загибелі шляхом критичного перегляду всіх напрямків людської активності і тих сфер знання і духовної культури, які її обслуговують, а також вимог, що пред'являються біосферою. Це наступні вимоги: біосферосумісність на основі знання і використання законів збереження біосфери; поміркованість у споживанні природних ресурсів, подолання марнотратності споживацької свідомості, феномена споживацької людини, що культивує культ речей; взаємна терпимість і миролюбність народів планети у відношенні один до одного, що направлене на подолання воєн, етнонаціональних конфліктів, різного роду суперечностей; дотримання загальнозначущих, екологічно продуманих і свідомо поставлених глобальним цілям суспільного розвитку, що висувають екофілософію у ранг провідних дисциплін гуманітарного і природничого циклу. Всі ці вимоги передбачають рух людства до єдиної глобальної цілісності на основі сумісного формування і підтримання нової планетарної оболонки, які В.І.Вернадський називав ноосферою. Науковою основою такої діяльності повинна стати нова сфера знання - соціальна екологія.

Поняття «соціальна екологія» було прийнято не зразу науковою спільнотою з цілого ряду причин. По-перше, давало про себе знати суперечливе відношення до біологізації соціальних явищ; по-друге, першочергово поняття «соціальна екологія» було застосоване в іншому смислі у 1920-рр. соціологами Чікагської школи Р.Парком та Е.Берджесом з метою вивчення особливостей впливу урбанізованого середовища на людину і людські колективи. Поняття «екологія» вперше було запропоновано у 1866 р. німецьким натуралістом Е.Геккелем для характеристики сукупності процесів саморегуляції, які виникають в організмах при взаємодії один з одним і з оточуючим абіотичним середовищем. Сучасна напружена екологічна ситуація потребує поглибленого аналізу істотних особливостей відношення людини до природи у різноманітних культурах, особливо в умовах кризи, що й потребує розробки нового наукового напряму і дисципліни «соціоекологія».

Слово «культура» екологічне саме по собі означає оброблення землі. Зв'язки між культурою і природою, між соціальною і екологічною поведінкою фундаментальні і мають велике значення. Так, установка в культурі на панування над природою і використання її перш за все в утилітарно-споживацьких цілях тісно корелюються з відношенням до речей, оточуючої природи, бажанням використати їх з етичної та культурної точок зору. Тісний взаємозв'язок між культурою і природою робить актуальною у плані гармонізації взаємовідносин людини і природи задачу синтезу екологічно позитивних тенденцій всіх типів культур, що забезпечує гармонічний розвиток світової культури. Останнє не означає, що різні галузі і типи культури зіллються у деяке аморфне ціле. Проблема - в їх скоординованому розвитку, який направляється основними людськими цілями і бажаннями. Широкий культурний синтез необхідний, тому що позитивно екологічне відношення до природи властиве у різній мірі і напрямках різних галузей і типів культури. Так, у західній культурі помітне переважання раціонального над чуттєвим, у східній - навпаки. Необхідна ж (соціальна та екологічна) гармонія тієї та іншої у цілісному осягненні і формуванні світу і самого себе.

Екологічний культурний синтез, представляючи собою спосіб особистості цілісно пізнавати природу і свої взаємовідносини з нею, є в той же час істотним моментом саморозвитку людини і набуття нею соціальної гармонії. Екологічна культура у вузькому смислі слова аналогічна практичному поверненню людини до єдності з природою і повинна бути формою теоретичного повернення з подоланням раціонального мислення, яке приходить до самоусвідомлення самого себе. Всі галузі культури, модифікуючись, можуть вести вклад у створення екологічної культури. Наука визначально екологічна у тому смислі, що направлена на вивчення природи. Екологічна наука і основана на ній техніка можуть розумітися у двох смислах: по-перше, у плані пріоритету, що надається вивченню закономірностей взаємовпливу людини і природи. По-друге, у плані перебудови всієї науки і техніки як системи знань, діяльності і соціального інституту з метою її уподібнення біосфері, яка володіє такими властивостями, як зворотний зв'язок, адаптація до змін оточуючого середовища тощо. Спеціального аналізу потребують питання екологічної культури, пов'язані із збереженням морально-духовних цінностей.

Екологічне виховання не повинно обмежуватися усвідомленням і практичним засвоєнням екології біологічної. Не менш важлива екологія культури, пам'ять про духовне життя народу. Не тільки забруднення зовнішнього середовища, загроза екологічної кризи, але й загроза внутрішнього світу людини, його духовної пам'яті і свідомості означає розпад особистості. Важливість і необхідність формування екологічної свідомості визнаються всією науковою спільнотою. Екологічна свідомість стає частиною суспільної мудрості, передової культури. Рівень екологічної свідомості і культури - це показник того, настільки глибоко і всебічно суспільство включає природу у соціально значуще функціонування на основі пізнання і практичного використання її розвитку. Екологічний імператив біосферної етики слід виразити наступним чином: «дій так, щоб кожна людина і людство в цілому як носії природності природного буття були метою, а не засобом людської діяльності».

Отже, екологія людини - це новий науковий напрямок, об'єктом якого стає дослідження впливу антропогенного фактору не тільки на біосферу, але й на саме людство. У той же час екологія людини виокремлюється у самостійну сферу знання, предметом аналізу якої є вплив природного і соціокультурного середовища на здоров'я людини, а також вивчення специфіки соціокультурної адаптації людини у сучасному світі. Одним із напрямів філософії є екологія культури. Цей напрям екологічного знання визначив академік Д. Ліхачов, який підкреслив, що необхідність збереження культурного спадку не менш значуща задача, чим охорона людства. У теперішній час екологію розглядають як синтез екології і соціології, на основі якої виникає нова соціальна реальність, пов'язана з пошуком шляхів виходу з кризи та вирішенням ряду глобальних проблем сучасності, дослідники якої, починаючи з А.Печчеї, вважають, що в основі нової соціальної реальності повинна знаходитися трансформована система ціннісних орієнтацій і потреб людини, які, в свою чергу, повинна створювати нові зразки поведінки людей, екологічно виправдані і забезпечуючі вирішення глобальних проблем сучасності.

Екологічна проблематика втручається в усі сфери людської життєдіяльності та має відношення до політизації екологічної філософії. Екологічна парадигма як науковий конструкт описує і пояснює нову соціальну реальність, тобто реальність соціальних криз, змін ціннісних орієнтацій суспільства, включає соціокультурну проблематику. Екологічна парадигма протиставляється модерністському механістичному світогляду, так як в основі екологічного світогляду органістичний світогляд, який вимагає занурення у загальнокультурний і загально-цивілізаційний контекст. Сьогодні екологічна парадигма охоплює складну систему суспільних рефлексій і світоглядно-філософських настанов у форматі «людина -природа - суспільство». Проте сьогодні у кризовому соціумі ХХІ столітті маємо багато фактів, які свідчать про феномени дегуманізації, тобто «розлюднення», подолання якого потребує формування умов людських відносин, які повинні бути детерміновані соціально, культурно, біологічно, антропологічно.

Не випадково на межі ХХ-ХХІ століття виникають проблеми, пов'язані з дегуманізацією екології людини. Це наступні проблеми: етичні межі трансформації людської тілесності (перетворення людського тіла); проблеми генної інженерії; етичні виміри клонування людини (моральна оцінка відтворення людини методами генної інженерії); торгівля людськими ембріонами; соціальні патології в суспільстві (злочинність, наркоманія, алкоголізм); нові види зброї, які можуть поставити силу природи на свою службу; віртуальне існування людини у віртуальному соціумі; екологічний расизм (нерівномірне розповсюдження екологічно шкідливих речовин) і терористичні загрози; скандальна вакцинація школярів; екологічні катастрофи, пов'язані з людським фактором, екзистенційні ризики, пов'язані із незабезпеченістю «бути», «існувати» у цьому світі; гіпертрофована політична прагматика і багато чого іншого, що загрожує людському існуванню; екологічна криза в цілому, яка привела вже до екологічної катастрофи.

Вирішити ці проблеми може тільки багатовимірна людина, творча, креативна людина, здатна виробити адекватні методи, щоб протистояти різноманітним загрозам людської екзистенції та формування нового екологічного світогляду, що потребує зміни парадигм. Формування екологічного світогляду включає: 1) екологічне знання (свідомість); 2) діяльнісні екологічні установки, які реалізуються у тому чи іншому відношенні до природи; 3) відповідні навики раціонального природокористування в контексті формування екологічного світогляду. Екологічний світогляд - це єдність екологічного знання, культури і екологічної діяльності. Тільки цілісність людини при першорядній ролі духовно-моральних устремлінь може стати гарантом оздоровлення екологічної обстановки, а екологія людини стає найважливішою умовою формування сучасного гуманізму у теоретичному і практичному планах.

Перспективи подальших наукових досліджень - аналіз проблем екофілософії як нового наукового напряму і нової дисципліни.

екологія людина глобальний суспільство

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ