Подієві сценарії розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОДІЄВІ СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. За даними Звіту ООН, «країни, що домоглися успіху в ініціюванні зростання і доданні йому стійкого характеру в плані доходу і людського розвитку, не дотримувалися якогось одного простого рецепту. Стикаючись із різними викликами, вони застосовували диференційовані політичні заходи, що стосуються ринкового регулювання, сприяння експорту, промислового розвитку та технологічного прогресу» [1, с. 5]. Саме тому, досліджуючи, можливі перспективи українського розвитку, ми не сподіваємося на можливість знайти вирішення всіх наявних проблем у вигляді готової моделі розвитку, натомість, більшою мірою доведеться орієнтуватися на пошук і оптимізацію потенційно можливих векторів. Аналізуючи діяльність політичних еліт в Україні, М. Михальченко та В. Андрущенко доходять вагомого умовиводу, про те, що «у 1992-2011 роках, так і не була вирішена теоретична проблема: якому шляху політичних змін - революційному, трансформаційному або модернізаційному - віддає перевагу Україна» [2, с. 534]. Дійсно, до сьогодні, навіть на тлі гострих масштабних протиріч в українському суспільстві, розколу між населенням та формальною владою, питання все лишається відкритим і потребує відповідного рішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що дискутуються різні сценарії та вектори можливого розвитку України. Так, на основі аналізу двадцятирічного досвіду незалежності нашої держави, визначено «сім моделей теперішньої ситуації в Україні: держава без національної ідеї та загальної самосвідомості; країна у незавершеному перехідному періоді; занепад суспільства; розділене суспільство; Україна як колонія або «дикий капіталізм»; постколоніальне та пост-геноцидне суспільство; прикордонна держава» [3, с. 2]. Проте серед наведених перспектив яскраво вираженим є зміщення до негативних сценаріїв майбутнього України, які дійсно представлені достатньою кількістю варіантів. Натомість, не простежуються моделі, пов'язані із формуванням позитивних сценаріїв, скажімо, завершенням перехідного періоду, функціонуванням життєздатної національної ідеї, розквітом і консолідацією українського суспільства. Спираючись на здобутки дослідників: В. Андрущенка, В. Беха, М. Михальченка, М. Лепського та ін. і доробок із вивчення феномена соціальної події, виконуваного автором, проведемо дослідження сценаріїв розвитку України, необхідність якого обумовлена актуальною потребою українського суспільства у розвитку суб'єктності у світовому просторі як формування спрямованості діяльності держави та громадянського суспільства на соціальні події розвитку.

Мета статті - дослідити подієві сценарії розвитку України на етапі її трансформації.

Припускаємо, що кожен із можливих сценаріїв пов'язаний із настанням знакових соціальних подій, що обумовлюють спрямованість на відповідний вектор розвитку. Як свого часу зазначав Д. Писарєв: «очевидно, що кожна велика історична подія відбувається або тому що народ її прагне, або тому, що народ не може їй перешкодити», при цьому «будь-яка історична подія, яку дійсно варто називати і визнавати великою, здійснюється або на шкоду народу, або на його користь» [4, с. 303]. Особливо гостро актуалізується вивчення комплексного вектору розвитку України чи то у тяжінні до Європейського, чи то до Євразійських світових компонентів із визначенням можливих моделей розвитку для кожного із потенційних сценаріїв. Виходячи з діалектики зовнішнього-внутрішнього, можливими сценаріями розвитку є ті, що спрямовані або на домінацію зовнішньої співпраці та пошук масштабних суб'єктів (екстернальний сценарій), або на внутрішній розвиток держави, концентрацію діяльності суб'єктів соціальних подій розвитку в межах країни (інтернальний сценарій). За даними аналітичного огляду «Майбутнє України», підготовленого у 2012 році Інститутом світової політики (м. Київ, Україна) і Гаазьким центром стратегічних досліджень (м. Гаага, Нідерланди) за методологією «Metafore», «більшість досліджень у сфері передбачень як англійською, так і українською мовами розглядають зовнішні рушійні сили як головний чинник, що впливатиме на майбутнє України» [5, с. 13], головним чином це стосується впливу ЄС і Росії. Разом з тим, «і україномовні/російськомовні, і англомовні дослідження приділяють суттєву увагу внутрішнім рушіям. Відповідно до них бажання політичної еліти і структурні реформи стануть головним рушієм майбутніх процесів в Україні» [5, с. 15]. Отже, обидва вектори розвитку мають належне підґрунтя і рушійні сили для реалізації. Розглянемо детальніше кожен з них.

Один із варіантів екстернального сценарію - європейський, за яким Україна розглядається як частина Євросоюзу, що потребує взаємодії суб'єктів соціальних подій, пов'язаних із подальшим входженням нашої держави до Європейского союзу як локального або ресурсного суб'єкта. Хоча такий сценарій є одним із пріоритетів державної політики, його обмежуючим чинником є необхідність внутрішньої цілісності в Україні, що нині знаходиться під загрозою. Відповідно до основних положень системного підходу, зв'язки всередині цілого завжди мають бути сильнішими, ніж зв'язок із зовнішнім середовищем. Проте нині ми спостерігаємо розриви внутрішніх зав'язків спочатку по відношенню до Криму, а надалі і по відношенню до Луганської і Донецької областей. По відношенню до цих складових нашої держави постала свого роду «стіна» контрівентів. Відповідно до цього вагомого обмеження, за умов реалізації інтернального сценарію, можливою є низка ускладнень іншого масштабу, серед яких війна стандартів, у тому числі стандартів життя, адже керівні системи цієї нової цілісності, частиною якої стане Україна, будуть нав'язувати своїм складовим власні стандарти, що особливо небезпечно в ситуації нестабільності власної системи цінностей.

Культурні протиріччя в таких випадках, як правило, обумовлюються протистоянням традицій корінного населення та біженців. В Україні як і в сучасній Європі можливе формування культурних локусів, що породжує проблему опору культурних цінностей. Реальною варіацією такого сценарію є перспектива створення Молодої Європи - коаліції України з Польщею та Литвою, що розглядається як можливість протистояти Старій Європі. Домінація екстернального сценарію означає відкритість кордонів, що є загрозою для «вимивання» українських висококваліфікованих кадрів. За таких умов імовірно високим стане процент переселенців та концентрація переселенців у великих містах, тенденція до чого вже є і нині. Протилежним вектором розвитку зазвичай розглядався євразійський варіант екстернального сценарію, який асоціювався здебільшого з проросійським його варіантом шляхом укладення Митного союзу, що до сих пір обумовлювався тісними взаємозв'язками країн колишнього СРСР, особливо в цілісності економічно- промислового комплексу і відповідними високими об'ємами продажів між державами.

Такий варіант розвитку подій означав би для України перетворення на ресурсний суб'єкт по відношенню до Росії, з нав'язуванням проросійської ідеології та відходом від національної ідеї. Звичайно, все це викликало і викликає внутрішній опір значної частини населення України. В. Таран, критично переосмислюючи перспективи україно-російських відносин, звертає дослідницьку увагу на «кризу в Україні концепції української національної ідеї та відсутність зрозумілої і послідовної державної ідеології, користуючись якою Росією «в масову свідомість українців «вбиваються» ідеологічні конструкції, що розмивають українську національну свідомість у напрямі «спільноросійської» (спільнослов'янської) ідентичності» [6, с. 67].

Така ідеологічна пропаганда з боку Росії врешті обумовила перехід до фази війни і діалектики центру-периферії та появи не лише сепаратизму, а іредентизму, як вияв бажання частини українського населення приєднатися до іншої держави, Росії. Такий іредентичний сценарій було реалізовано у березні 2014 року під час анексії Росією Кримського півострова.

Твердження М. Михальченка і В. Андрущенка стосовно того, що «в Україні досить скептиків щодо успішності повноцінної модернізації на тлі ціннісно-цивілізаційного розколу суспільства, лімітрофного стану держави (проміжного між ЄС і Росією)» [2, с. 534] неабияк актуалізується на тлі соціальних подій розвитку, які відбувалися під час протистояння прихильників Євромайдану та Антимайдану, і соціальних подій руйнування, які відбуваються в Україні нині, між представниками східних регіонів, що підтримують ідею існування ДНР та ЛНР, і українськими військовими та більшою частиною українського населення, що прагнуть зберегти цілісність держави. Проте розкол України за цими двома векторами не виник щойно, налічуючи свою явну історію ще з президентських виборів 2004 року, коли вперше яскраво виявилася прихильність західних і північних регіонів нашої держави до євроатлантичного шляху розвитку та натомість проросійського спрямування східних і південних регіонів. З іншого боку, на думку М. Михальченка, власне сама роль української цивілізації, яку дослідник характеризує як регіональну, полягає в тому, щоб бути своєрідним «мостом» між європейською і євразійською цивілізаціями. Проте Україна все ще лишається в перехідному стані, виконуючи роль лімітрофу, тобто є «санітарною», прикордонною зоною між країнами Європи та Росією [7, с. 239]. Отже, абсолютизація екстернального сценарію розвитку України негативно відобразиться на цілісності всередині країни, що нині знаходиться у стані нестабільності і потребує збереження. Проте внутрішня криза свідчить не лише про проблеми, за умов урахування діалектики внутрішніх і зовнішніх джерел розвитку вона є підґрунтям для можливого розвитку суспільства.

Саме такі сподівання ми покладаємо на інтернальний сценарій, що можливий за умов концентрації на проекті розвитку через українську ідею, національні інтереси, розвиток і формування альянсів, кластерів. Цікавим у дослідницькому плані є приклад Сінгапура, що займає периферійне місцеположення, яке постійно відображалося на периферійності соціального розвитку цієї країни, проте невелика за розмірами країна в рекордні строки перейшла до фази стійкого розвитку шляхом зменшення суспільної ентропії, побудови цілісності через незалежність та набуття технологічно-виробничої центричності. Аналіз руху Сінгапура з третього до першого світу викладений засновником його розвитку в праці «Сінгапурська історія». Суть пройденого Сінгапуром шляху полягає у таких кроках: в урахуванні національних, а також релігійних і культурних особливостей через неоднорідне за відповідними етнічним складом та відповідними характеристиками населення; збереження в умовах економічного прогресу традиційних культурних цінностей з неодмінним пріоритетом патріотизму. Не лише перед населенням країни була поставлена низка завдань, уряд також мав на меті відповідну згуртованість задля спроможності протистояти зовнішнім масштабним суб'єктам, впливу яких держава неодмінно зазнавала. Серед основних цілей, поставлених Ю. Лі Куаном, були членство в ООН, здобуття міжнародного визнання, разом з тим, забезпечення міцної оборони держави та подолання існуючих економічних проблем [8].

Отже, відповідно до простежених закономірностей моделі сінгапурського розвитку, важливий акцент вбачаємо в моментах згуртованості неоднорідного за складом і характеристиками населення. Крім того, вагомим є не лише внутрішня готовність країни до такого шляху розвитку, але й можливість одержати підтримку такої позиції від міжнародних суб'єктів. М. Михальченко, аналізуючи серед можливих варіантів подальших перспектив розвитку нашої держави «шлях в Європейське співтовариство», або «якусь форму інтеграції з Росією», найбільш пріоритетним та одночасно найскладнішим вважає необхідність «забезпечити гарантії незалежного розвитку, як від Заходу, так і від Росії». Звідси, «забезпечена міжнародним співтовариством позиція динамічної рівноваги між Сходом і Заходом» і є прикладом інтернального сценарію розвитку, «але для цього потрібна сильна демократична держава», а також «шлях докорінної перебудови економіки, політики, культури, освіти, науки, інформаційної сфери» [7, с. 242]. У такому разі необхідним є формування дієздатної стратегії розвитку та реалізація в політиці пріоритетів громадянського суспільства, що сприятиме діалектиці держави і громадянського суспільства. Абсолютизація інтернального сценарію розвитку України небезпечна закритістю держави. Прикладом такої закритості є Японія до середини ХІХ століття.

Спираючись на принципи синергетики, С. Кримський перестерігає стосовно того, що «відкриті системи саме завдяки їхній відкритості і, як наслідок, термодинамічній нерівновазі періодично потрапляють у смугу нестабільності, коли флуктуації, що постійно виникають, зрізко зростають і при ослабленні функціональних зав'язків у рамках системи як такої об'єктивно виникають різноспрямовані можливості її подальшого розвитку» [9, с. 107]. Необхідним є дотримання балансу між відкритістю та закритістю у розвитку суспільства. Розглядаючи сценарії розвитку в діалектиці віджила система - нова система, що формується, виділяємо інерційний та нестійкий сценарії.

Інерційний сценарій так званого «тупцювання на місці» характеризується відсутністю соціальних подій розвитку. Такий сценарій не є абсолютно безподієвим, проте соціальні події носитимуть негативний, деструктивний характер у разі загострення кризових тенденцій. Можливі перспективи розглянутих сценаріїв зберігаються, але лише до певних відчутних криз, адже основні протиріччя лишаються невирішеними. Відбуватиметься балансування між двома основними векторами: європейським та євразійським. Хоча на тлі подій, що відбуваються в Україні з кінця минулого 2013 року, такий сценарій здавалося б можна вважати найбільш малоймовірним через наростаюче напруження як всередині країни, так і з боку інших держав, проте саме таким виглядає нинішня ситуація в державі. У будь-якому разі не йдеться про відсутність соціальних подій взагалі, а саме про відсутність подій, спрямованих на розвиток. Протиріччя, що особливо гостро постали перед українським суспільством, все ще не мають оптимального вирішення. Розуміння проекту розвитку так і лишилося в контексті екстернального проекту з орієнтацією на Європу.

Проте не виключаємо можливість нестійкого сценарію розвитку, що характеризуватиметься переходом від одного хаотичного стану до іншого (рух від одного дивного атрактора до іншого). Хаотичні стани обумовлюють хаотичні соціальні події. Внаслідок цього розвиток може відбуватися за двома векторами - формуванням нової системи на місці віджилої або у зворотному напрямку до деградації та архаїзації, а згодом до колапсу.. Проте навіть подібний сценарій може призвести до розвитку. Погоджуємося з точкою зору М. Лепського, на думку якого «суспільна практика демонструє, що не всі реформи та соціальні зміни є оптимізацією» [10, с. 301]. Дослідник розрізняє оптимізацію і деформацію як процес удосконалення, що відбувається також за рахунок деградації або руйнування. Так, деградація олігархічної владної системи в Україні призвела до масових протестів, що надалі відкривали перспективи кардинальної зміни вектору розвитку. Натомість, відбулася не зміна владної системи, а чергова зміна олігархів. Через це сценарій нестійкого розвитку шляхом побудови нової системи суспільних відносин ускладнено «застряванням» на фазі інерційно- олігархічного сценарію.

За даними, опублікованими в блозі газети «The Wall Street Journal» у 2011 році, вже на той час Україна займала доволі високі показники з індексом 68, 2 (22 місце з 85) у рейтингу країн, де можливі спалахи протестних настроїв [11]. Розрахунки авторів даного переліку засновані на формулі, в основі якої три показники: індекс сприйняття корупції, який складає організація Transparency International, індекс розвитку людського потенціалу ООН та індекс Джині, який характеризує нерівномірність розподілу доходів у суспільстві. Отже, нестійкий сценарій розвитку обумовлюється не лише зовнішніми чинниками, але й станом основних його суб'єктів. Сценарій розпаду реалізується через настання масштабного контрівенту, кризи, далі колапсу. Внаслідок здійснення такого сценарію відбувається гомеоклаз соціальної системи.

Цікаво, що, вивчаючи зворотний зв'язок як метод пояснення процесів, що відбуваються в структурі соціальних систем, С. Попов визначає «гомеостаз соціальних систем як наслідок домінування негативного зворотного зв'язку, гомеорез як сталий розвиток соціальних систем, детермінований позитивним зворотним зв'язком, гомеоклаз як мутація в системі саморегуляції соціального організму країни внаслідок суперечності між позитивним і негативним зворотним зв'язком» [12, с. 226]. До сценарію розпаду можуть призвести невирішені проблеми і протиріччя українського розвитку. Наприклад, втрата російського ринку збуту означає необхідність пошуків нових контрактів для співпраці. Натомість закриття підприємств і заводів через відсутність подібних дій, спричинятимуть посилення безробіття, збідніння населення, а надалі деградацію і криміналізацію значної частини суспільства. Р. Зекріст, обґрунтовуючи концепцію кризового сучасного розвитку, розглядає «пролонговану (креативну!) хаос-кризу» [13, с. 86], що згодом має перспективи трансформуватися в режим детермінованого хаосу. Натомість не кризи, а саме періоди спокою, повільного лінійного розвитку в постійному «кипінні» виступатимуть небажаними станами уповільнення [13, с. 87]. «Спектр розгортання подій в кризові моменти розвитку соціуму має три основні варіанти, навколо яких і зосереджуються всі можливі атрактори: консервація існуючого стану, поступальний і спадний рух. Останні два варіанти реалізуються у вигляді лінійних тенденцій, причому за кожним із них матеріальні та ідейні носії - різні класи і соціальні верстви, які змагаються між собою, щоб спрямувати ці тенденції згідно із своїми інтересами» [14, с. 253]. Відповідно атрактор консервації існуючого стану обумовлює функціонування інерційного сценарію, атрактор поступального руху можливий для реалізації екстернального та інтернального сценаріїв, атрактор спадного руху є характерним для нестійкого сценарію і, врешті-решт, може призвести до сценарію розпаду. З огляду на те, що ключовими суб'єктними протистояннями для України ми визначаємо діалектику держави та громадянського суспільства і протистояння олігархії та народу, теза В. Беха про те, що різні соціальні суб'єкти намагаються спрямувати лінійні тенденцій поступального і спадного руху у своїх інтересах, можливі різні режими реалізації сценаріїв - від неофеодального до режиму охлократії.

Діалектика зовнішніх і внутрішніх джерел розвитку обумовлює взаємодію суб'єктів соціальних подій за векторами інтернального та екстернального сценаріїв. У діалектиці віджила система - нова, що формується, виділяємо інерційний та нестійкий сценарії. Діалектичне протиріччя між державою і громадянським суспільством без налагодження ефективної взаємодії суб'єктів державного управління та інституцій громадянського суспільства становить загрозу встановлення як неофеодального режиму, так і режиму охлократії. Отже, проаналізовано такі подієві сценарії розвитку України: екстернальний (зосередження зусиль на міжнародній співпраці, пріоритет на взаємодію з масштабними суб'єктами світового розвитку, превалювання соціальних подій мета- та макрорівнів), інтернальний (концентрація на проекті розвитку через українську ідею, налагодження взаємодії суб'єктів соціальних подій навколо розвитку національних інтересів, вирішення внутрішніх протиріч, формування альянсів, кластерів), інерційний (відсутність соціальних подій розвитку, домінування негативних соціальних подій, що тяжіють до загострення потенційних кризових станів, балансування між стійкістю і нестійкістю), нестійкий (перехід від одного хаотичного стану до іншого, що обумовлює хаотичні соціальні події) та сценарій розпаду (настання масштабного контрівенту, кризи, далі колапсу, що призводить до гомеоклазу соціальної системи). Функціонування інерційного сценарію обумовлене атрактором консервації існуючого стану, реалізація екстернального і інтернального сценаріїв - атрактором поступального руху, для нестійкого сценарію і сценарію розпаду є характерним атрактор спадного руху.

Перспективи подальших розвідок у даному напряму пов'язані з дослідженням детермінант оптимізації взаємодії суб'єктів соціальних подій розвитку в Україні на етапі її трансформації задля подолання негативних тенденцій, що мають місце нині.

громадянський суспільство подієвий сценарій

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Резюме «Доклад о человеческом развитии 2013. Возвышение Юга: человеческий прогресс в многообразном мире» [Электронный ресурс]. - 2013. - 19 с. - Режим доступа: http://hdr.undp.org/hdr4press/press/report/hdr/russian/HDR._2013_summary_RU.pdf.

2. Михальченко Н. Украина разделенная в себе: от Леонидии к Виктории. Т. 2 /Н. Михальченко, В. Андрущенко. - К.: ИПиЭНИ имени И. Ф. Кураса НАН Украины, 2012. - 556 с.

3. Коростеліна К. Україна після 20 років незалежності: моделі розвитку, наративи національної ідентичності та криза легітимності влади [Електронний ресурс] / Карина Коростеліна. Представництво Фонду Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі. - Режим доступа: http://www.fes.kiev.ua/new/wb/media/publikationen/koros20_ukr.pdf.

4. Писарев Д. И. Социология / Д. И. Писарев // Антология мировой философии: в 4 т. Т. 4: Философская и социологическая мысль народов СССР XIX в. / [ред. кол.: В. В. Богатов, Ш. Ф. Мамедов (ред.-сост. 4 т. и авторы вступ. ст.) и др.]. - М.: Мысль, 1972. - С. 293-309. - (АН СССР. Ин-т философии. Философ. наследие).

5. Україна в 20 років - куди йдемо далі? [Електронний ресурс]. - К.: Ін-т світової політики, Гаазький центр стратегічних досліджень, 2011. - 59 с. - Режим доступу: iwp.org.ua>img/Future_of_Ukraine.pdf.

6. Таран В. О. Перспективи української державності в контексті україно- російських відносин / В. О. Таран // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - 2012. - Вип. 51. - С. 65-73.

7. Михальченко Н. Украинская региональная цивилизация: прошлое, настоящее, будущее: монография /Николай Михальченко ; Нац. акад. наук Украины, Инт полит. и этнонац. исслед. им. И. Ф. Кураса. - К.: ІПІЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2013. - 337 с.

8. Ли Куан Ю. Сингапурская история. 1965-2000 гг.: «из третьего мира - в первый» [Электронный ресурс] / Ли Куан Ю. - Режим доступа: http://modernlib.ru/books/yu_li_kuan/singapurskaya_istoriya_iz_tretego_mira_v_perviy/.

9. Кримський С. Б. Цивілізаційний розвиток людства / С. Б. Кримський, Ю. В. Павленко. - К.: Фенікс, 2007. - 316 с.

10. Лепський М. А. Взаємозв 'язок оптимізму та песимізму: проблема соціальної перспективи: дис.... доктора філос. наук: 09.00.03 /Максим Анатолійович Лепський. - Запоріжжя, 2006. - 414 с.

11. Mattich A. Introducing the Revolting Index [Electronic resource] / A. Mattich // The Wall Street Journal. - Posted: February 25, 2011.- Mode of access: http://blogs.wsj.com/source/2011/02/25/introducing-the-revolting-index.

12. Бех В. П. Соціальне управління у контексті саморегуляції соціального організму країни: [монографія] / В. П. Бех, Ю. В. Бех. С. М. Попов ; за наук. ред. В. П. Беха ; Мін-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. - Запоріжжя: Просвіта, 2012. - 571 с.

13. Зекрист Р. И. Детерминированный хаос - параметр порядка культуры будущего (бивалентность кризиса) /Р. И. Зекрист //Вестник Московского университета. Сер. 7. Философия. - 2011. - № 4. - С. 81-88.

14. Аутопоезис соціальних систем: монографія / [В. П. Бех та ін.] ; за наук. ред. В. П. Беха ; Мін-во освіти і науки, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. - К.: Вид- во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. - 746 с.

Размещено на Allbest.ru