Дослідження сучасного стану соціально-економічних показників в контексті гідної праці в Україні (за методологією МОП)

Н. Ільєнко, кандидат економічних наук,

Ю. Спасенко

м. Київ

Анотація

Розглянуто сучасні правові та аналітичні аспекти соціально-економічних показників гідної праці в Україні.

Рассмотрены современные правовые и аналитические аспекты социально-экономических показателей достойного труда в Украине.

The modern legal and analytical aspects of socio-economic indexes of decent work in Ukraine are expounded.

Ключові слова: гідна праця, профіль, МОП, показники.

Постановка проблеми. З 2006 р. Міжнародна організація праці (МОП) співпрацює з Україною за напрямом реалізації Концепції гідної праці, яка розроблена її експертами. У червні 2012 р. у Женеві був підписаний "Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством соціальної політики України, Всеукраїнськими об'єднаннями профспілок та Всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців та Міжнародною організацією праці щодо Програми гідної праці на 2012-2015 роки".

Україною ратифікована частина конвенцій МОП, у законах сформульовані основні принципи і норми трипартизму, однак за деякими параметрами Україна відстає від вимог МОП.

Метою статті є дослідження та аналітичне обґрунтування показників гідної праці в Україні за методологією МОП відповідно до змін у законодавстві.

Виклад основного матеріалу. МОП визнає актуальним питання проведення систематичного моніторингу, оцінки стану і тенденцій статистичних даних та правових індикаторів у межах національної політики на базі елементів вимірювання гідної праціПрофіль гідної праці в Україні / Під редакцією Іванкевича В.В. - Генерального директора Інституту розвитку соціального страхування та кредитування. - МОП, 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/ --dgreports/--integration/documents/pubHcation/wcms_154571.pdf..

За визначенням МОП, профіль гідної праці містить одинадцять тематичних сфер з визначеними правовими індикаторами та таблицями статистичних даних, що відображають важливі зміни та сучасні виклики щодо подальшого розвитку гідної праці в Україні.

Відповідно до останніх вимог законодавства в цій сфері, що знайшло відображення у "Профілі гідної праці в Україні", проведена актуалізація правових показників гідної праці за такими елементами вимірювання:

- економічний та соціальний контекст гідної праці;

- можливості щодо зайнятості;

- достатні заробітки та продуктивна зайнятість;

- гідна тривалість робочого часу;

- поєднання трудових та сімейних обов'язків й особистого життя;

- дитяча праця та примусова праця, що мають бути скасовані;

- стабільність та впевненість у збереженні роботи;

- рівні можливості та рівне ставлення у сфері зайнятості;

- безпечна праця;

- соціальне забезпечення;

- соціальний діалог, представництво працівників та роботодавцівПрофіль гідної праці в Україні / Під редакцією Іванкевича В.В. - Генерального директора Інституту розвитку соціального страхування та кредитування. - МОП, 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/ --dgreports/--integration/documents/pubHcation/wcms_154571.pdf..

Аналіз стану складових гідної праці дозволив виявити наступне.

Економічний та соціальний контекст гідної праці. Економіка України за період 2010-2011 рр. зазнала суттєвого відновлення. За 2 роки обсяг ВВП зріс на 9,5%, обсяг промислового виробництва - на 20,1%.

Однак, спад економіки з другого півріччя 2012 р. та за 9 місяців 2013 р. призвів до зниження темпів зростання середньомісячної номінальної заробітної плати, яка за 2012 р. зросла на 14,9%; за І півріччя 2013 р. вона становила 3181 грн. та зросла на 9,1% до відповідного періоду 2012 р.

Зростання споживчих цін у 2011 р. уповільнилося, а відповідний індекс становив у середньому 108% проти 115,9% у 2009 р. У 2012 р. він дорівнював 99,8%, що сприяло зростанню реальної заробітної плати до 114,4% проти 90,8% у 2009 р. За 6 міс. 2013 р. індекс споживчих цін склав 99,9%, індекс реальної заробітної плати - 109,6%.

Можливості щодо зайнятості. Позитивним є те, що рівень зайнятості населення віком 15-70 років щорічно зростає (крім 2009 р.). У 2012 р. порівняно з 2002 р. він збільшився на 3,7 в. п. та становив 59,7%.

Частка молоді, що не вчиться і не працює віком 15-24 роки, залишається високою, має тенденцію до збільшення: 17,3% у 2012 р. проти 15,8% докризового 2007 р.

Можливості щодо зайнятості поступово знижуються через скорочення вакансій та збільшення навантаження на них. Якщо у 2002 р. на одну вакансію припадало 9 безробітних, то в 2012 р. - 11. Кількість вакансій зменшилась з 123,9 тис. робочих місць у 2002 р. до 48,6 тис. у 2012 р. Завдяки високій напруженості на ринку праці поширюється сфера робочих місць з оплатою праці на рівні мінімальної заробітної плати, що призводить до бідності працюючого населення та поглиблення розшарування населення за доходами. праця національний соціальний моніторинг

Достатні заробітки та продуктивна зайнятість. В Україні кожен п'ятий працюючий вважається бідним. Частка працюючих бідних (відносна межа бідності) має незначну позитивну тенденцію до зниження: за 11 років вона знизилася на 2,3 в. п. та становила у 2010-2011 рр. 19,7% проти 22,0% у 2002 р. Однак, у 2012 р. частка працюючих бідних зросла, склавши 20,7%. Це обумовлено низьким відношенням МЗП до середнього рівня оплати і прожиткового мінімуму. При цьому співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати (індекс Кайтца) майже щорічно зменшується. Так за І півріччя 2013 р. індекс Кайтца склав 36,1%.

Частка працівників, яким заробітна плата була нарахована в межах середньої заробітної плати, у 2007 р. становила 68,8% і, поступово зменшуючись, на кінець 2012 р. склала 66,9%, а у червні 2013 р. вона зросла до 67,2%. Тобто, у більшості працівників нарахована заробітна плата залишається меншою за середній рівень у країні.

Незважаючи на позитивну динаміку зростання середньої заробітної плати, диференціація її рівня залишається досить високою та має негативну тенденцію до збільшення: у 2002 р. коефіцієнт диференціації становив - 5,48, у 2012 р. - 5,93.

МОП визначає рівень заробітної плати низьким, якщо він не досягає 2/3 медіанного рівня почасового заробітку, що на сьогодні притаманно Україні (у 2011 р. відносно 2002 р. він зменшився на 5,9 в. п. і склав 22,3%).

Гострою залишається проблема заборгованості із виплати заробітних плат. Починаючи з 2010 р. частка заборгованості на підприємствах-банкрутах зросла і склала майже половину усієї заборгованості.

Гідна тривалість робочого часу. У зв'язку з тим, що КЗпП встановлена норма тривалості робочого тижня 40 годин, яка є нижчою, ніж передбачено Конвенцією МОП №1 (48 годин на тиждень), нами розрахований показник "надурочний час" (понад 40 годин на тиждень), який виявив поступове зменшення частки осіб, які працювали понад норму робочого часу.

Чисельність працівників, які працюють на умовах скороченого робочого дня (тижня), зменшується, так у 2002 р. - це 12,4%, у 2012 р. - 7,0%. Тобто у 2012 р. кожен чотирнадцятий працівник в Україні працював менше за встановлену норму часу.

Зменшення рівня неповної зайнятості на підприємствах у 2011-2012 рр. сприяло зростанню кількості відпрацьованих годин. У 2012 р. в середньому на одного працівника цей показник склав 1672 години (87,5% фонду робочого часу). Тобто, неповна зайнятість в економіці України поступово знижується, стабілізується зайнятість на ринку праці в Україні.

Поєднання трудових та сімейних обов'язків й особистого життя. За період 2002-2012 рр. простежується стійка тенденція поступового зростання чисельності працівників, які знаходились у відпустках по догляду за дитиною до досягнення нею віку, встановленого законодавством. У 2012 р. вона склала 4,2% штатних працівників (450,1 тис. осіб). Цей показник залишається незмінним протягом чотирьох років з 2009 р. до 2012 р. та є максимальним, починаючи з 2002 р. (коли він дорівнював 3,0%, або 367,1 тис. осіб).

На труднощі у поєднанні роботи та сімейних обов'язків вказує той факт, що з року в рік неухильно зростає частка економічно неактивного населення через виконання домашніх (сімейних) обов'язків, догляд за дітьми, хворими та іншими членами сім'ї. За останні одинадцять років відносне значення цього показника зросло з 10,9% у 2002 р. до 19,2% у 2012 р. Серед неактивного населення, яке не шукає роботу через наявність сімейних обов'язків (догляд за дітьми та іншими членами сім'ї), більшість складають жінки. Їх кількість серед неактивного населення зросла з 14,9% у 2002 р. до 25,7% у 2012 р. Частка чоловіків, які не шукають роботу через наявність сімейних обов'язків, є набагато меншою, ніж відповідна частка жінок - з 5,2% загальної чисельності неактивного населення чоловічої статі у 2002 р. їх кількість збільшилась до 8,8% у 2012 р. Тобто ґен- дерні диспропорції у цьому аспекті залишаються на досить високому рівні.

Дитяча праця та примусова праця, що мають бути скасовані. На рівні держави статистичне дослідження цієї проблеми проводилось один раз у 1999 р., за результатами якого 3,8% дітей працювали. Результати цього обстеження були представлені Держстатом України у статистичному бюлетені "Дитяча праця в Україні - 1999 р.". Після цього державна статистична інформація з питань використання дитячої праці не формується.

Стабільність та впевненість у збереженні роботи. У 2012 р. порівно з 2010 р. кількість працівників, які перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати, зменшилась удвічі. Скорочується кількість працівників, з якими укладалися цивільно-правові угоди, що пов'язано із запровадженням Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Досить низьким залишається рівень охоплення найманих працівників професійною перепідготовкою. Якщо протягом 2000-2004 рр. частка зайнятих, які пройшли професійну перепідготовку, зростала та становила 1,5-1,8% облікової чисельності штатних працівників, то, починаючи з 2009 р., рівень охоплення знизився до 1,3% та залишався низьким у наступні 2010-2012рр.

Рівні можливості та рівне ставлення у сфері зайнятості. За статистичними даними, чоловіки отримують вищу зарплату, ніж жінки. Однією з причин ґендерного розриву в оплаті праці жінок є ґендерна сегрегація. У "жіночих" видах економічної діяльності постійно фіксується заробітна плата нижча за середню в економіці України. Так, у 2012 р. у текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра середня заробітна плата була меншою за середню заробітну плату в економіці України на 42,8%, у діяльності готелів, ресторанів - на 32,0%, в охороні здоров'я - на 27,2%, в освіті - на 16,5%.

Низькою є заробітна плата працівників бюджетної сфери, в якій переважно працює більшість жінок. Зокрема, це обумовлено відставанням першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки від розміру мінімальної заробітної плати (у 2013 р. - на 25,7%), недофінансуванням із державного бюджету тощо.

Безпечна праця. Впродовж досліджуваного періоду простежувалася позитивна динаміка деяких показників з охорони праці, зокрема: повільне зменшення рівнів виробничого травматизму зі смертельним та несмертельним випадком, незначне періодичне скорочення рівня захворюваності на професійну патологію.

За період з 2002 до 2012 рр. рівень виробничого травматизму зі смертельним випадком поступово зменшувався з 10,0 випадків на 100 тис. працюючих до 5,6 випадків. У 2012 р. значення цього показника серед чоловіків становило 11,0 випадків на 100 тис. працюючих чоловіків, а серед жінок - 0,7. При цьому тенденції у коливанні рівнів виробничого травматизму зі смертельним наслідком серед жінок та серед чоловіків є ідентичними. Виробничий травматизм із несмертельним випадком на 100 тис. працюючих з 2002 р. до 2012 р. знизився з 216 до 90 випадків, демонструючи динаміку сталого покращення. При цьому серед чоловіків цей показник за аналізований період скоротився з 362 до 147 випадків, а серед жінок - з 74 до 39 у 2012 р.

Водночас, тяжкість травм значно посилилась. Якщо, у 2002 р. кількість людино-днів непрацездатності у розрахунку на одного потерпілого складала 32,1, то у 2012 р. - 41. Підтвердженням зростання тяжкості виробничих травм є також співвідношення кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком до загальної кількості нещасних випадків. У 2002 р. в Україні з кожних 22 травмованих працівників один працівник помер, а вже у 2012 р. один смертельний випадок припадав на кожні 16 травм. Ці показники є набагато гіршими порівняно з європейськими країнами, що свідчить про імовірність приховування нещасних випадків з менш тяжкими травмами, які не викликають втрати працездатності.

Соціальне забезпечення. Статистичні показники засвідчують, що відносно ВВП видатки на соціальний захист збільшилися: з 5,6% у 2002 р. до 8,9% у 2012 р., а найбільшими вони були у 2010 р. - 9,7%. Частка видатків на охорону здоров'я відносно ВВП зросла з 3,3% у 2002 р. до 4,1% у 2012 р.

Такий показник, як співвідношення середньої пенсії до середньої зарплати, засвідчує соціальну спрямованість економічної політики держави та має стабільну тенденцію до зростання: з 36,3% у 2002 р. до 47,3% у 2012 р., а в окремі роки він навіть перевищував 50%.

При цьому частка населення старше пенсійного віку, яка отримувала пенсію, за період з 2002 р. до 2012 р. зросла на 7,3 в. п. (у 2002 р. - 89,4%, 2012 р. - 96,7%). Водночас, частка економічно активного населення працездатного віку, яка робить внески до Пенсійного фонду, постійно скорочується: у 2002 р. вона складала 78,2%, у 2012 р. - 69,6%. Якщо розглядати останні підвищення пенсій, то за період 2010-2012 рр. середній розмір пенсії збільшився на 42,4% (на 01.01.2010 р. - 1032,68 грн., на 01.01.2013 р. - 1470,7 грн.). За цей же період фонд оплати праці збільшився лише на 33%, а середня заробітна плата - на 35,1%. Крім того, Пенсійний фонд здійснює доплати до пенсій з метою доведення їх до прожиткового мінімуму. Це означає, що підвищення рівня життя пенсіонерів здійснювалося за рахунок збільшення дотацій Пенсійному фонду з державного бюджету: станом на 01.01.2013 р. кількість пенсіонерів, які отримують пенсію до 1000 грн. (2428,8 млн. осіб), порівняно з 2010 р. (9586,3 млн. осіб) скоротилася на 74,7%.

Соціальний діалог, представництво працівників та роботодавців. Стосовно загальної кількості зайнятих у 2012 р. порівняно з 2002 р. зросла кількість працівників - членів профспілок до 46,8% (на 6,5 в.п.), а частка працюючих на підприємствах, що відносяться до організацій роботодавців, зросла до 30,5% (на 3,2 в.п.).

За реєстрами репрезентативності, кількість об'єднань роботодавців є значно меншою від об'єднань профспілок на всіх рівнях соціального діалогу. Так, станом на 01.10.2013 р. на національному рівні репрезентовані 5 об'єднань профспілок та 3 об'єднання роботодавців, на галузевому рівні - 57 об'єднань профспілок та 14 об'єднань роботодавців.

За даними Держстату, станом на 01.01.2013 р. в Україні зареєстровано 101712 колективних договорів, що на 3,2% більше, ніж на 01.01.2012 р., але цей показник є нижчим за показник 2010 р. на 3,1%. Рівень охоплення колективними договорами є достатньо високим, і за період 2002-2012 рр. він зріс з 80,3% до 81,4%. Кількість найманих працівників, охоплених колективними договорами, за цей період зменшилася з 9662,3 тис. осіб до 8730 тис. осіб (відповідно зменшувалась кількість штатних працівників). Найбільшим відсоток охоплення колективними договорами є у промисловості, транспорті та зв'язку, лісовому господарстві та пов'язаних з ним послугах, у сфері досліджень та розробок, освіті та охороні здоров'я (від 87,0% до 97,0%), найменшим - у сфері фінансової діяльності, будівництві, торгівлі, діяльності готелів та ресторанів (від 41,7% до 65,9%).

Результати дослідження стану гідної праці в Україні за показниками її вимірювання дозволили виявити позитивні та негативні аспекти, які характеризують її рівень (табл. 1).

За рекомендаціями МОП, моніторинг процесу дослідження гідної праці повинен здійснюватись за певними показниками. Однак, не всі запропоновані МОП показники знайшли своє відображення у попередньому моніторингу, що проводився експертами МОП, оскільки деякі з них передбачені формами державних статистичних спостережень. Тому при проведенні цієї аналітичної роботи з метою надання розгорнутої статистичної інформації з цього питання нами введені додаткові показники відповідно до рекомендацій МОП. Разом з тим запропоновано доповнити перелік показників, які відсутні у державній статистиці (табл. 2).