Соціальна спрямованість нового етапу інституційних та економічних перетворень в Україні вимагає детального розгляду питань, пов'язаних з інституціоналізацією ринку соціальних послуг, які відносяться до компетенції органів влади. При цьому зміна інституційної складової функціонування даної сфери є найважливішим кроком до досягнення нової якості розвитку відносин між владою і суспільством. У зв'язку з цим виникає питання співвідношення ринкових і державних основ у наданні соціальних послуг. При цьому серед представників різних наукових напрямів існує розуміння того, що сам інститут соціальних послуг на початку третього тисячоліття потребує істотних змін, пов'язаних, насамперед, з глобалізацією, активним розвитком інформаційного суспільства та необхідністю впровадження нових сучасних форм і методів державного управління. Між тим, напрями цих змін, а також механізми їх упровадження, особливо в пострадянських суспільствах є предметом численних наукових дискусій та обговорення.

Варто відзначити, що проблемі взаємодії державних інститутів і суспільства, зокрема в контексті надання соціальних та управлінських послуг, приділяється велика увага в науці державного управління. Так, дані питання активно розглядаються в працях таких вітчизняних авторів, як В. Авер'янов, В. Бакуменко, Н. Гнидюк, А. Гошко, В. Дзюндзюк, В. Долечек, Р. Калюжний, І. Коліушко, О. Крутій, О. Машков, Н. Мельтюхова, Н. Нижник, С. Серьогін, В. Солових, В. Цветков, Ю. Шаров та ін. Проте до теперішнього часу проблеми функціонування ринку соціальних послуг (виробництва, розподілу, обміну та споживання), їх роль у суспільному відтворенні недостатньо досліджені в якості самостійного об'єкта науки державного управління. Не відповідає значущості проблеми і увага науковців до дослідження інституціональних аспектів функціонування даного ринку.

соціальна послуга партнерство

Таким чином, метою статті є обгрунтування теоретичних засад і визначення практичних напрямів модернізації ринку соціальних послуг в Україні.

Слід відзначити, що протягом усіх років незалежності України в наукових і державноуправлінських колах точиться дискусія щодо сутності змісту та особливостей надання соціальних послуг. При цьому ця дискусія не закінчилася навіть у зв'язку з ухваленням Закону України “Про соціальні послуги”, в якому зазначено, що “соціальні послуги - це комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем" [9].

Значна кількість науковців при цьому [4; 7; 11] не погоджується з даним визначенням, апелюючи до міждержавного стандарту “ГОСТ 30335-95 Послуги населенню”, який діє в Україні з середини 1990-х рр. Послуга в цьому стандарті визначається як “результат безпосередньої взаємодії виконавця і споживача, а також власної діяльності виконавця щодо задоволення потреби споживача" [12]. За функціональним призначенням послуги, що надаються населенню, поділяються на матеріальні та соціально-культурні. Матеріальна послуга при цьому відзначається, як послуга із задоволення матеріально-побутових потреб споживача послуг. Соціально-культурна послуга - як послуга із задоволення духовних, інтелектуальних потреб і підтримка нормальної життєдіяльності споживача. У примітці додатково пояснюється, що соціально-культурна послуга забезпечує підтримання та відновлення здоров'я, духовний і фізичний розвиток особистості підвищення професійної майстерності. До соціально-культурних послуг можуть бути віднесені медичні послуги, послуги культури, туризму, освіти тощо. Таким чином, останнє визначення значно розширює зміст поняття “соціальна послуга”, додаючи до них окрім допомоги соціально незахищеним верствам послуги у сфері освіти, медицини тощо.

Великий економічний словар містить таке визначення: “соціальні послуги - це послуги з надання соціальної допомоги дітям, людям похилого віку та спеціальним категоріям осіб з обмеженими можливостями догляду за собою" [2]. При цьому стверджується, що ці послуги надаються державними чи приватними організаціями із забезпеченням проживання (притулками для сиріт, інтернатами та гуртожитками для дітей, виправними будинками для неповнолітніх правопорушників, будинками для престарілих, а також для осіб з фізичними та розумовими вадами тощо) або без забезпечення проживання (консультації, піклування, допомога біженцям, працевлаштування, задоволення прохань про допомогу та аналогічні послуги, що надаються окремим особам і сім'ям на дому або в інших місцях).

Таким чином, до соціальних послуг також відносяться послуги щодо працевлаштування, консультативні послуги. У той же час підкреслюється, що такі послуги можуть надаватися недержавними організаціями.

Беручи до уваги сучасні західні державноуправлінські концепції, автори “Енциклопедії державного управління” вводять у науковий обіг загальне поняття “послуги населенню”, виділяючи серед них державні, адміністративні, муніципальні та соціальні послуги.

Отже, під державними розуміються послуги, що надаються органами державного управління суспільству та окремим його членам для задоволення їх потреб, гарантованих громадянам демократичної, соціальної і правової країни її конституцією [6, с.446]. Надання державних послуг, як зазначається в Енциклопедії, пов'язано з діяльністю апарату державної служби, а їх функціональна спрямованість і перелік залежить від нормативно-законодавчого закріплення.

Адміністративні послуги представляють собою різновид державних послуг, пов'язаний з нормативно-юридичним оформленням, реєстрацією і супроводом діяльності нових організацій, рухів, груп.

Муніципальні послуги - це послуги, які надаються населенню органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами. Вони відрізняються від державних тим, що пов'язані із вирішенням питань і задоволенням потреб, які перебувають у площині відповідальності органів місцевого самоврядування.

Соціальні послуги, як відзначається в Енциклопедії, не мають прямого економічного, фінансового або матеріального виміру та пов'язані безпосередньо із соціальною сферою суспільства [6, с.448].

Соціальна сфера суспільства, визначається як система життєдіяльності суспільства, яка включає такі складові (підсистеми): систему відтворення, функціонування та розвитку (задоволення) соціальних інтересів людей, соціальних груп, їх соціальних цінностей (передусім соціальної справедливості), забезпечення їх соціальної безпеки (через політику доходів, систему оплати праці, соціальне страхування, соціальний захист, пенсійне забезпечення, соціальну допомогу тощо); соціальну структуру суспільства і передусім соціальні (соціально-класові, соціально-трудові, сімейно-шлюбні та інші) відносини; установи і підприємства соціальної інфраструктури, спрямовані на надання соціальних послуг (медичних, освітніх, культурних, побутових тощо) [5, с.562].

Таким чином, узагальнюючи наведені визначення, можна зазначити, що соціальні послуги - це послуги, які не мають прямого економічного або фінансового виміру, сприяють задоволенню духовних, інтелектуальних потреб і підтримці нормальної життєдіяльності громадян, задоволенню їх соціальних інтересів, забезпеченню соціальної безпеки, розвитку соціальних відносин, і які можуть надаватися як державними, так і комунальними, громадськими і приватними установами.

Якісне надання соціальних послуг має неабияке значення в XXI ст. Для сучасного соціально-економічного розвитку характерні два основних цивілізаційних тренда - прискорення інформаційного розвитку і глобалізація економічних і соціальних інститутів [14]. Наслідком цих світових трендів стала зміна сформованої ієрархії факторів виробництва у бік лідерства висококваліфікованої творчої праці, інтелекту людини, її здатності відтворювати нові продукти, що змінюють вигляд економіки. Ця тенденція буде відображатися на ринку соціальних послуг через зростання обсягу надання послуг, спрямованих на накопичення людського капіталу [8]. При цьому слід погодитися, що проблеми глобалізації в багатьох країнах негативно відбиваються на функціонуванні світового ринку соціальних послуг, приводячи до його нестабільного розвитку [13].

За таких умов на перший план виходить активна позиція держави і розуміння необхідності посилювати свій вплив на розвиток ринку соціальних послуг. У той же час варто відзначити, що соціальні послуги відносяться до суспільних благ, тобто ринок соціальних послуг діє в тій частині економічного простору, що відноситься до суспільного сектора економіки. Ринок соціальних послуг через свою “соціальність" має специфічні особливості у виробництві, а також внутрішніх і зовнішніх ефектах. При цьому порівняння особливостей функціонування національного та регіонального ринків соціальних послуг доводить, що принципових відмінностей між регіональним і національним ринками соціальних послуг не існує, адже національний ринок соціальних послуг складається з регіональних та місцевих ринків соціальних послуг, а основним постачальником і ініціатором виробництва соціальних послуг на цих ринках виступає держава.

Аналіз наукових досліджень [1; 16] дозволяє зазначити, що в сучасних умовах можна виділити три основні види механізмів функціонування ринку соціальних послуг:

неринковий (інституційний) механізм надання гарантованого набору соціальних послуг на рівні держави та місцевого самоврядування (пріоритет інтересів держави);

ринковий механізм узгодження інтересів безпосередніх надавачів і споживачів з надання соціальних послуг (пріоритет “конкурентноздатних споживачів);

змішаний механізм, що передбачає поєднання ринкового механізму, інституційного механізму (державного регулювання) і соціального партнерства (прагнення до узгодження інтересів всіх суб'єктів) [7].

Між тим, ринок соціальних послуг знаходиться в постійному конфлікті інтересів, що виникають між його суб'єктами. Базою конфлікту економічних інтересів надавачів і споживачів на ринку соціальних послуг є система суперечностей, які існують на ринку: економічні інтереси окремого індивідуума, суспільства і держави нерівнозначні. Між тим, основою, яка об'єднує сегменти економічних інтересів суб'єктів ринку соціальних послуг, є зацікавленість у сталості соціально-економічного розвитку як країни в цілому, так і окремої території.

Збалансованість економічних інтересів суб'єктів ринку соціальних послуг виступає обґрунтуванням еволюційного вирішення питання реалізації інтересів усіх зацікавлених сторін саме за допомогою інституту соціального партнерства. Реалізація принципів соціального партнерства є бажаним варіантом і розумним способом цивілізованого вирішення суперечностей.

Систему відносин соціального партнерства на ринку соціальних послуг можна назвати “квадратизмом”, оскільки тут задіяні чотири основних суб'єкти: індивід (окремий споживач), суспільство (громадськість як колективний споживча), держава (в особі органів влади, які відповідають за надання послуг) і бізнес (який може виступати конкурентом держави у сфері надання послуг). Постійна взаємодія цих чотирьох суб'єктів у межах інституціоналізованого соціального партнерства приводить до формування соціального кластера, що складається з державних і недержавних організацій, суб'єктів регіонального розвитку і відносин між ними, об'єднаних спільною метою підвищення загального рівня розвитку і конкурентоспроможності кластера, досягнення конкретного економічного і соціального ефекту.

Такий кластер має конкретну націленість на вирішення економічних і соціальних завдань за допомогою створюваних у середині нього кластерних механізмів. їх проявом може виступити розроблена стратегія розвитку, програми, проекти тощо. Центральною ланкою кластера виступає асоціація, заснована на економічних і юридичних відносинах суб'єктів, що утворюють соціальний кластер.

Економічний зміст соціального кластера виражено у взаєминах господарюючих суб'єктів, з одного боку, органів влади - з другого, і громадськості (як соціальної складової) - з третього, з приводу надання соціальних послуг та отримання доходу. Впливаючи на споживання, інвестування та розподіл доходу, соціальний кластер впливає і на розподіл ресурсів у межах приватного сектора.

Необхідною умовою розвитку соціального кластеру є діяльність держави, спрямована на активізацію груп, зацікавлених у інституційних змінах. У межах такої діяльності доцільно законодавчо закріпити:

- можливість участі держави у фінансуванні громадських об'єднань, які надаватимуть соціальні послуги;

- право на участь громадських об'єднань в експертизі нормативно-правових актів, що стосуються сфери соціальних послуг на державному, регіональному та місцевому рівнях;

- право громадських об'єднань на отримання інформації про діяльність органів влади (у тому числі шляхом участі в засіданні колегіальних органів);

- стандарти соціальних послуг, що відповідають кращим світовим зразкам;

- можливість широкого застосування аутсорсингу у сфері надання соціальних послуг.

Відзначимо, що під аутсорсингом слід розуміти особливу стратегію управління, яка передбачає виведення окремих видів послуг, які раніше надавалися органами влади, за сферу їх впливу, шляхом укладення контрактів на виконання робіт (надання послуг) із зовнішніми виконавцями на конкурсній основі [3]. При чому важливо забезпечити довгостроковий характер таких контрактів.

Для ефективної реалізації аутсорсингу на рівні окремого органу влади необхідно здійснити низку заходів, які повинні бути пов'язані з функціональним аналізом виконуваних цілей і завдань. Зокрема, необхідно провести облік усіх витрат на надання соціальних послуг, порівняти їх з витратами в разі аутсорсингу і визначити доцільність продовження їх виконання власними силами. При цьому ключовими параметрами оцінки доцільності використання аутсорсингу в органах влади виступають: соціальна та економічна ефективність, а також правова допустимість.

У сучасних умовах світової фінансової кризи, що продовжується, процесів глобалізації та розвитку інформаційного суспільства, кожна держава вимушена відмовлятися від традиційних, дуже затратних способів і методів управління, формуючи конкурентне середовище навіть і у соціальній сфері.

Одним з напрямків розвитку такого середовища стає аутсорсинг соціальних послуг, за допомогою якого державні органи можуть підвищити соціальну та економічну ефективність своєї діяльності, а також вивільнити ресурси і скоротити витрати на здійснення окремих управлінських процесів.

Ринкове середовище сприяє максимальному використанню всіх соціальних та економічних ресурсів; а вирішення протиріччя між ринком і державою спирається на формування системи партнерських інститутів, структур і відтворювальних механізмів, що ними створюються. Саме системність трансформує зв'язок ринку соціальних послуг і держави в конвергентні відносини, що мають як внутрішній, так і зовнішні ефекти. У рамках досягнення спільної мети всіх зацікавлених суб'єктів стає можливим вийти не тільки на новий рівень надання певних послуг, а і на нову якість життя населення.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що при формуванні та функціонуванні ринку соціальних послуг не можна спиратися тільки на ринковий механізм, а потрібно активно використовувати інститут соціального партнерства, який дозволяє органічно поєднати інтереси всіх суб'єктів соціально-економічного розвитку, зокрема, на регіональному рівні.

Організаційні механізми розвитку соціального партнерства у сфері надання соціальних послуг стануть предметом подальших досліджень.

Література

1. Батаева Н.С. Публичные услуги и функции государственного управления / [Н.С. Батаева, П.В. Крючкова, М.С. Потапенко и др.]. - М.: ТЕИС, 2002. - 160 с.

2. Большой экономический словар: 26500 терминов / [А.Н. Азрилиян, О.М. Азрилиян, Е.В. Калашникова, О.В. Квардакова]; подред.А.Н. Азрилияна. - 7-е изд., доп. - М.: Ин-т новой экономики, 2008. - 1472 с.

3. Василенко Л.А. Аутсорсинг - инновационная кадровая технология государственной службы / Л.А. Василенко. - М.: Наука, 2007. - 213 с.

4. Дьяченко В. Концептуальні засади реформування системи соціальних послуг в Україні / В. Дьяченко // Соціальна політика і соціальна робота. - 2007. - № 1. - С.5-16.

5. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / наук. - ред. кол.: Ю.В. Ковбасюк (гол.) [та ін.]; НАДУ при Президентові України. - К.: НАДУ, 2011. - .

6. Т.1: Теорія державного управління / наук. - ред. колегія: В.М. Князев (співгол.), І.В. Розпутенко (співшл.) та ін. - 748 с.

7. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / наук. - ред. кол.: Ю.В. Ковбасюк (гол.) [та ін.]; НАДУ при Президентові України. - К.: НАДУ, 2011. - Т.8: Публічне врядування / наук.-ред. кол.: В.С. Загорський (гол.), С.О. Телешун (співшл.) [таін.]; ЛРІДУНАДУ при Президентові України. - Львів: ЛРІДУ НАДХ 2011. - 630 с.

8. Кулачок Л.В. Надання соціальних послуг в Україні: Реалії та перспективи / Л.В. Кулачок // Право і безпека. - 2006. - № 5'3. - С.125-127.

9. Мигин C. B. Властные полномочия и государственные услуги / C. B. Мигин // Общество и экономика. - 2009. - № 8. - С.179-186.

10. Про соціальні послуги: Закон України від 19.06.2003 р. № 966-IV // ВВР України. - 2003. - № 45. - Ст.358.

11. Сморгунов Л.В. Сравнительный анализ политико-административных реформ: от нового государственного менеджмента к понятию governance / Л.В. Сморгунов // Политические исследования. - 2003. - № 4. - С.50-58.

12. ТкаченкоЮ.О. Особливості надання соціальних послуг в Україні / Ю.О. Ткаченко // 36. наук. пр. Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. - 2009. - № 24. - С.333-336.

13. Услуги населению. Термины и определения [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://standartgost.ru/TOCT%2030335-95.

14. Шарков Ф.И. Основы социального государства / Ф.И. Шарков. - М.: Дашков и К, 2012. - 314 с.

15. Johnston J. An Australian Perspective on Global Public Administration Theory: “Westington" Influences, Antipodean Responses and Pragmatism? / J. Johnston // Administrative Theory & Praxis. - 2004. - Vol.26. - № 2. - P.169-184.

16. WachhausA.networks in Contemporary Public Administration: A Discourse Analysis / Aaron Wachhaus // Administrative Theory & Praxis. - 2009. - Vl.31. - № 1. - P 59-77.

17. Walsh K. Public Services and Market Mechanisms.competition, contracting and New public management. University of Birmingham / K. Walsh, 2000. - 321 p.

Размещено на Allbest.ru