Проблема евтаназії дітей у Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМА ЕВТАНАЗІЇ ДІТЕЙ У ЄВРОПІ

Бейгер Г.

Анотація

Дана стаття була написана у зв'язку з прийняттям 13.02.2014 р. бельгійським парламентом закону про легалізацію евтаназії серед дітей, що спонукало широке громадське обговорення проблем життя і смерті, охорони здоров'я, порушення прав дітей, гарантованих “Конвенцією ООН про права дитини”, про межі вторгнення в особисте життя і втручання науки в життя і свободи людини. Внеском у дискусію, що проходить з цього питання в Європі, і є діагностичне дослідження, проведене автором серед студентів педагогічного фаху Державного вищої професійної школи в м. Хелм (Польща).

Ключові слова: діти, хвороба, смерть, евтаназія, табу, права дитини.

Аннотация

Данная статья была написана в связи с принятием 13.02.2014 г. бельгийским парламентом закона о легализации эвтаназии среди детей, что побудило широкое общественное обсуждение проблем жизни и смерти, здравоохранения, нарушения прав детей, гарантированных “Конвенцией ООН о правах ребенка”, о границах вторжения в личную жизнь и вмешательство науки в жизнь и свободу человека. Вкладом в дискуссию, проходящей по этому вопросу в Европе, и является диагностическое исследование, проведенное автором среди студентов педагогической специальности Ггосударственного высшей профессиональной школы в г. Хелм (Польша). Ключевые слова: дети, болезнь, смерть, эвтаназия, табу, права ребенка.

Annotation

The article was written in connection with a law on legalization of euthanasia of children adopted by the Belgian parliament on Feb. 13, 2014, which prompted a broad public discussion on the problems of life and death, health, violation of the child's rights guaranteed by the “Convention of the Rights of the Child”, the limits of invasion of privacy and interference of the science in human life and freedom. The diagnostic investigation conducted by the author among students of the pedagogical specialty at the State School of Higher Education in Chelm (Poland) is a contribution into the current discussion of this issue in Europe.

Key words: children, disease, death, euthanasia, taboo, children's rights.

Виклад основного матеріалу

У даний час в Польщі живе більше 7 мільйонів дітей віком 0-17 років. Як і в інших європейських країнах, тут знижується число народжень, але, водночас, і зменшується кількість випадків перинатальної смертності дітей, що є наслідком поліпшення лікування жінок у період вагітності та народження дітей. Про життя і здоров'я дітей, забезпечення їх фізичного, психічного та соціального розвитку повинні дбати не тільки їх батьки, а й держава з громадськими інститутами, які сприяють захисту дітей [6]. Особлива відповідальність за захист дітей віком до 18 років покладається на педагогів, оскільки діти “... відносяться до категорії незахищених громадян, не мають права голосу, доступу до ЗМІ, самостійної ролі в судах або впливу на політичні рішення” [14, с. 4]. Проблема життя і смерті серед дітей у Європі має особливе значення в контексті закону про евтаназію дітей, який 13 лютого 2014 року прийняв Парламент Бельгії. Бельгійський король Філіп I Кобург підписав його 3 березня 2014 року, незважаючи на петицію проти легалізації евтаназії, підписану більш ніж 200 000 осіб із 20 європейських країн, у тому числі 5000 з Бельгії [22]. Закон є поправкою до закону 2002 року про евтаназію дорослих осіб, поширивши свою дію на дітей без вікових обмежень. Поняття “евтаназія”, від грецького “euthanasia”, що означає “гарна смерть”, є практикою припинення або скорочення життя людини з метою припинення її страждань. Грецьке “евтанатос” також означає “легку смерть”, яка є результатом ставлення до свого власного життя [2, с. 9].

Евтаназія в Європі більше не є забороненою темою, і доказом цього є той факт, що вона була легалізована в Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Албанії. Деякі форми евтаназії також використовуються в Швейцарії, де можна приписати гіпнотичний препарат, але пацієнт повинен приймати це близько до серця. В Нідерландах евтаназія може використовуватися, тільки якщо одночасно дотримуються такі умови: страждання пацієнта нестерпне, і немає ніяких шансів на поліпшення стану пацієнта; запит на евтаназію пацієнта має бути добровільним і протягом певного часу не може бути виконаний, на випадок, якщо людина знаходиться під впливом наркотиків, страждає від психічного розладу або під впливом інших людей; пацієнт повинен бути повністю обізнаний про свій стан, прогноз і свої права; має ознайомитися хоча б один незалежний лікар, який повинен підтвердити стан здоров'я пацієнта та умов, згаданих вище (на практиці, найбільш поширеним є два лікаря); евтаназія повинна бути виконана медичним способом лікарем або пацієнтом в присутності лікаря; пацієнту повинно бути не менше 12 років (пацієнти віком від 12 до 16 років повинні отримати згоду батьків).

Таким чином, Нідерланди стали першою країною, що легалізувала евтаназію дітей шляхом обмеження мінімального віку з 12 років, другою країною стала Бельгія. Обґрунтуванням для використання т. зв. “доброї смерті” щодо дітей повинен бути нестерпний і нездоланний біль дитини в термінальній стадії захворювання. Для проведення дитячої евтаназії на додаток до прохання дитини необхідна згода обох батьків, згода відповідної команди лікарів і думка психолога та психіатра, який підтверджує, що дитина усвідомлює, що таке евтаназія, і розуміє наслідки свого рішення. На практиці це означає, що рішення про бажання звести рахунки з життям, прийняте неповнолітньою дитиною, має бути оцінене психологом щодо його усвідомлення дитиною. Звідси випливає, що закон, відповідно до його положень, не може застосовуватися до немовлят і дітей, психічно хворих [28].

Водночас, опозиція піднімає питання про розуміння дітьми концепції смерті та її наслідків. Дослідження цієї проблеми вже були проведені в 30-ті роки ХХ століття серед дітей віком від 4 до 12 років. Складання і порівняння результатів різних досліджень, проведене М. Speece у 2005 р., виявило, що думки дітей про смерть залежать від рівня їх розвитку. Дослідження підтвердили, що маленькі діти в переважній більшості не можуть зрозуміти незворотність смерті, її причини і часто думають, що людина після смерті може ще продовжувати жити. Старші діти мають погляди на смерть людей, близькі до дорослих, але не зовсім розуміють всі аспекти незворотності смерті. Причиною такого стану справ вважається когнітивна незрілість дітей [11, с. 21]. Аналогічні дослідження проводились у 1980 р. М. Blueborga-Lagnera серед невиліковно хворих дітей у віці від 3 до 9 років, містять висновок бельгійських педіатрів, з якого випливає, що: “Розуміння смерті дітьми, усвідомлене з прогресуванням захворювання (а також досвіду, отриманого від перебування в лікарняній палаті лікування лейкемії), з часом досягнуло найбільш зрілих форм” [11, с. 21].

Які мотиви приховані за необхідністю прийняття такого закону?

Ініціаторами легалізації евтаназії дітей стали 16 лікарів, які звернулися з відкритим листом до парламенту, стверджуючи, що нестерпний біль не знає вікових обмежень. Єдиним обмеженням вважалася “здатність мислити”. “Наш досвід показує, що в умовах серйозної хвороби і клінічної смерті неповнолітні швидко досягали рівня зрілості”, - стверджували педіатри, які були прихильниками його введення. На практиці проблема пов'язана в основному з підлітками в завершальній стадії розвитку раку, останні дні життя яких сповнені жахливих страждань. Підтримав евтаназію і директор брюссельської клініки G. van Berlaer, і сенатор P. Mahoux, який описав цей процес як “вищий акт людяності” [23]. Противники законопроекту, також лікарі, дійшли висновку, що “немає об'єктивного способу оцінки, чи має дитина цілком усвідомлене рішення щодо евтаназії” [23]. S.van Gool, педіатр та лікар-онколог у клініці в м. Левен, висловив свою думку, яка співпадає з думками польських дитячих онкологів, заявивши: “... немає потреби терміново прийняти цей закон. Ми можемо полегшити біль” [23]. Аналогічну позицію займає Carine Brochier з Європейського інституту біоетики, кажучи: “Ми не повинні пишатися вбивством дітей, коли у нас є такий гарний паліативний догляд” [23]. Інші противники законопроекту підкреслюють незрілість дитини, для якої смерть є абстрактним поняттям, і тому не може бути й мови про її свідоме рішення попрощатися з життям. Представники християнських, єврейських та мусульманських громад у Бельгії закликали до спільних дій для несхвалення законопроекту, вказуючи на небезпечний прецедент, на “відкриття дверей, які ніхто не зможе закрити”. Взагалі, світські противники закону про евтаназію звернули увагу на проблеми, які можуть виникнути у зв'язку із законним дозволом для її використання, серед яких: вчинення тиску на пацієнта (як лікарями, так і родиною) щодо згоди на евтаназію; зниження якості паліативної медицини і гальмування її розвитку; т. зв. аргумент “слизький схил”, який полягає в тому, що якщо ми приймаємо добровільну евтаназію, то далі розглянемо також і легалізацію недобровільної евтаназії; ризик того, що старі люди, хворі, розумово і фізично обмежені перестають бути захищені від зловживання цим правом здорових людей; можливість того, що право на “гарну смерть” може розглядатися як громадський обов'язок [24].

Водночас, закон, що дозволяє евтаназію дітей, суперечить міжнародно-правовим документам, що охоплюють права людини і права дитини. У світлі норм міжнародного права забороняється активна евтаназія і участь лікаря в акті самогубства [16, с. 268]. “Міжнародний пакт про громадянські і політичні права” та “Європейська конвенція про права людини” захищають невід'ємне право на життя і також виключають можливість евтаназії та дій, навмисно спрямованих на зменшення тривалості життя медичного пацієнта, в тому числі дитини [4]. В світлі положень “Конвенції про права дитини”, “... кожна дитина має невід'ємне право на життя”, а також право на “... найвищий рівень здоров'я та засоби лікування хвороб і відновлення здоров'я”; конвенція зобов'язує державу “... забезпечити дитині такий захист і піклування, як це необхідно для її ж блага...”. Евтаназія в контексті вказаних правових норм є очевидним порушенням прав людини і прав дитини [3].

Як сприймають закон у Польщі?

У Польщі евтаназія заборонена і визначається як “обумовлене співчуттям убивство людини, яка страждає від невиліковної хвороби” [8, с. 165] та може набувати різних форм: активна - коли смерть викликана специфічною дією; пасивна - коли смерть настає в результаті припинення підтримувальної терапії; добровільна - коли усвідомлює прохання про смерть; вимушена - коли пацієнт не в змозі висловити такий запит, наприклад, коли він знаходиться в несвідомому стані [8, с. 165].

Польське законодавство визначає евтаназію як вбивство людини на її прохання під впливом співчуття [1, с. 56]. У широкому сенсі визначає евтаназію католицька “Декларація Конгрегації Доктрини Віри”, припускаючи, що “евтаназія означає дію або бездіяльність, яка за своєю природою або наміром викликає смерть, з тим щоб усунути всі страждання” [25]. Одна із Десяти заповідей говорить: “Не вбий”. З точки зору християнської віри, життя є дар від Бога, і лише Бог прийме рішення про його завершення. “Возлюби ближнього свого” - як ще одна важлива заповідь не дозволяє одній людині приймати рішення про смерть іншої людини, особливо дитини. Згідно з філософським розумінням сутності дитинства, дитина довіряє себе своїм батькам, і відносини дитини з батьками, побудовані на фундаменті таких чеснот, як віра, надія і любов, сприяють її розвитку. З вірою здобуває знання про світ, навчається контактів з іншими людьми. Перед тим як дитина навчиться перевіряти інформацію, вона сприймає все на віру. Віра є “модус вівенді” дитини. Проживаючи в суспільстві, дитина очікує, що воно допоможе, тому що вважає це природнім і сподівається на допомогу. Встановлюючи соціальні зв'язки, довіряючи оточенню, людина вчиться любити. Особливе значення безумовна довіра дитини до батьків має у разі з'ясування стану своєї хвороби, коли більше, ніж зазвичай, очікує на підтримку і допомогу. Хвора дитина є безпорадною, тому потрібний догляд, захист і підтримка з боку дорослих [9, с. 19-20].

У Польщі евтаназія є забороненою, але її легалізація в Бельгії стала каталізатором публічного обговорення її достоїнств і моральних проблем. Введення евтаназії в Бельгії спричиняє підвищення толерантності до вбивства дітей різного віку та з різних причин. Однією з форм вбивства дітей стає післяпологовий аборт, який є способом усунення проблеми догляду за дітьми з генетичними дефектами, хронічно хворих, з бідних сімей, які не можуть дозволити собі покрити витрати на дороге лікування і реабілітацію. “Післяпологовий аборт” є досить новим терміном, який введений недавно і є запереченням принципу, що міститься в ст. 148 Кримінального кодексу, в якому чітко говориться, що той, хто вбиває, несе відповідальність. Заперечення цього полягає в тому, що, на цей раз за вбивство малолітнього правопорушника не буде покарання [13]. Вбивство дітей у “величі” законів тільки тому, що вони прийшли в цей світ, не виправдавши очікувань своїх батьків, є проявом варварства і дикунства. Це може привести до вбивства дітей в майбутньому у зв'язку з важкими, хронічними захворюваннями, лікування яких коштує занадто дорого, для сліпих або глухих чи тому, що стать дитини не відповідає батьківським очікуванням. Для використання цієї форми аборту часто приводяться економічні міркування, навіть за згодою Національного фонду охорони здоров'я, який з фінансових причин виключає як непотрібні такі медичні процедури, як рятувальні переливання крові або парентеральне харчування. Польські лікарі говорять: “НФЗ хоче переконати нас, що без необхідних переливань і харчування діти будуть жити? Яким чином?” [18]. Свої міркування щодо післяпологових абортів висловив на одному з журналістських порталів J. Korwin-Mikke, який зазначив, що післяпологовий аборт - це “раціональна форма природного відбору і має благотворну природу, є результатом боротьби за виживання нашої цивілізації” [19]. Так само ставляться до вбивства новонароджених A. Giubillini i F. Minerwa - автори статті, опублікованої в “Журналі медичної етики”, які заявили, що новонароджена дитина дійсно людська істота, але не людина повністю сформована. Говорячи “людина, особистість” (пояснюється в статті), “ми маємо на увазі людину, яка знає про своє власне існування, і принаймні основні її цінності” [19]. На думку авторів, зрозуміло, що неонатальна смерть є прийнятною, коли дитина народжується з інвалідністю. Вони також підкреслюють “практичний” аспект, переконуючи, що “... освіта таких дітей може бути непосильним тягарем для родини і суспільства в цілому, коли держава бере на себе економічну відповідальність за турботу про них” [26].

Парадокс XXI століття полягає в тому, що евтаназія перестає бути забороненою темою, але такою темою стає смерть. Проблема смерті в сучасних, постсучасних європейських суспільствах стала забороненою темою, замовчується, видаляється з нашого повсякденного життя. Смерть людини (і, таким чином, дитини) в основному пов'язана з припиненням біологічного існування і все більше стає предметом некромаркетингу в похоронній галузі [10, с. 139-152]. Як пише A. M^czkowska-Christiansen “підсвідомо відкидається смерть, з якою ми зустрічаємося в реальному житті” [11, с. 19]. Діти не знайомі з темою смерті, не беруть участь у похованні близьких родичів, батьки або педагоги не ведуть розмови з дітьми про смерть. Ізольовані від правди про смерть, вони не можуть зрозуміти її суть, і навіть в термінальній фазі хвороби, стані колапсу і зневіри, не завжди можуть приймати раціональні рішення, особливо коли справа доходить до прийняття рішення щодо власної смерті. Все частіше в європейських країнах життя і здоров'я розглядаються з позицій економічних розрахунків, наприклад, як елемент економічної ефективності державних послуг для осіб з обмеженими можливостями. Життя людини сприймається деякими як дар від Бога, іншими - як подарунок долі і перестає бути священним, а до сфери його святості входить все більше і більше фахівців, щоб втручатися в природний світ і приватне життя людини. Крім того, бачимо, що ми живемо в такий час, коли згода на легальне дітовбивство породжує нову (що ще не означає гарну для людини) цивілізацію, яка відкидає такі загальнолюдські цінності, як краса, істина, добро, і чиї критерії - краса, здоров'я, гроші, зручність - штучно досягаються шляхом позбавлення життя в суспільстві тих, хто ці критерії не може задовольнити. Життя людини, яке до недавнього часу було вкрите таємницею, сьогодні стає предметом економічних розрахунків і маніпуляцій генної та соціальної інженерії. Можна сказати, що ми народилися в нову еру євгеніки, явища, яке під час Другої світової війни завдало багато шкоди і яке донедавна було широко засуджуваним. Сучасна версія євгеніки є поліпшенням спадкових ознак людини шляхом розвитку тільки позитивних і відбір найбільш уразливих людей, які не відповідають критеріям, в тому числі, наприклад, немовлят, народжених з генетичними дефектами.

Для того щоб дізнатися ставлення поляків до проблеми евтаназії дітей, було обрано метод діагностичного обстеження з використанням методики обстеження, в якому взяли участь студенти-педагоги Державної вищої професійної школи в м. Хелм. Такий вибір респондентів підкріплюється тим фактом, що це люди, які готуються у майбутньому професійно допомагати та надавати освітні послуги дітям і молоді. Тому дане опитування відіграє певну роль у польській дискусії про переваги і наслідки введення в Європі закону, що дозволяє евтаназію дітей.

евтаназія діти свобода життя

Таблиця 1