Великий бізнес та українське суспільство: взаємодія за умов революційних перетворень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Великий бізнес та українське суспільство: взаємодія за умов революційних перетворень

Внаслідок кардинальних змін політичної, економічної та соціальної систем в кінці ХХ ст. відбулася значна трансформація соціальної структури у постсоціалістичних суспільствах. За ринкових умов утворився великий бізнес, представники якого стали визначальною верствою у функціонуванні цих суспільств. Сформована в Україні неформальна система взаємовідносин власників великого капіталу і влади трималася на контролі з боку великого капіталу партійної системи шляхом фінансування владних і опозиційних політичних проектів, а на певних етапах - і на безпосередньому входженні в урядові структури, за допомогою яких вони формують державні інститути відповідно до своїх економічних інтересів. Такий перебіг ролі та місця великих власників не в останню чергу був пов'язаний із специфікою сприйняття їх суспільством.

Проблему відносин великого бізнесу та українського суспільства детально вивчали протягом останніх двадцяти років [1, с. 69; 2, с. 91, 94, 100; 3, с. 568-569; 4, с. 215; 5, с. 462-465; 6; 7; 7, с. 225-252]. Результати цього вивчення дали змогу констатувати, що українське суспільство ставило під сумнів легітимність приватної власності на великі підприємства. Разом з тим, неоднозначна оцінка населенням володіння великим капіталом поєднувалася з бажанням співпрацювати з великими власниками, відносно яких у суспільстві досі переважало нейтральне або позитивне ставлення. Водночас неприйняття громадською думкою України залучення іноземного капіталу та грошової форми приватизації спричинило впровадження вже на початку економічних перетворень непрозорих методів роздержавлення великої промисловості, що дало змогу вітчизняним великим підприємцям шляхом первісного накопичення капіталу акумулювати ресурси для подальшого оволодіння найбільшими підприємствами. Це спричинило формування національного великого капіталу. Рентоорієнтованість та неконсолідованість українського суспільства сприяли тому, що великі власники стали соціальною основою перехідного суспільства.

За цих умов громадська думка щодо діяльності представників великого бізнесу та проблема легітимації приватної власності залишаються вагомими чинниками політичних і соціально-економічних перетворень в Україні, оскільки врахування спрямованості масової свідомості або її маніпулювання часто стає рушієм чи перешкодою назрілих реформ та інституціональних перетворень. Виходячи з того, що сучасний етап розвитку України характеризується драматичними процесами відстоювання державності та територіальної цілісності, віддзеркалення у громадській думці діяльності основних суб'єктів соціальних перетворень - власників великого капіталу - стає важливою ланкою пізнання можливих наслідків цих перетворень.

Отже, мета статті - проаналізувати динаміку громадської думки населення України щодо місця і ролі великого бізнесу та його представників в контексті процесів у 2013-2014 рр.

Динаміка взаємовідносин української влади і великого капіталу за умов постсоціалістичних перетворень пройшла кілька етапів формування політичної суб'єктності великих власників: зародження регіональних фінансово-промислових груп (ФПГ) на базі капіталу «червоних директорів», трейдерського та банківського капіталів за сприяння місцевої влади; вихід ФПГ на загальноукраїнську арену шляхом створення партійних проектів; активна участь ФПГ у політичних процесах 2002-2005 рр.; політична суб'єктність ФПГ за умов парламентсько-президентської республіки (2006-2010 рр.); захоплення східноукраїнськими ФПГ політичної влади в Україні та безпосереднє управління політичними та економічними процесами (2010-2012 рр.); узурпація влади найближчим оточенням В. Януковича (т.з. «Сім'єю») та лояльними олігархами (2012-- 2014 рр.).

Одним із чинників формування особливого порівняно з Росією і країнами Заходу типу політичної суб'єктності власників великого капіталу стало суспільно-політичне розмежування українського соціуму, коли відмінні геополітичні та етнокультурні орієнтації громадян вдало експлуатувалися великими власниками, залишаючи їх основними арбітрами у разі чергового політичного загострення.

Концентрація владного ресурсу навколо «сімейної групи» президента В.Януковича, низька якість проведення реформ, неефективність влади та суттєве зниження її рейтингу поступово послаблювало легітимність режиму в очах населення.

Крім цього, наближені до президента представники великого капіталу визначали, кому (навіть серед наближених до правлячої Партії регіонів) можна займатися бізнесом, а кому потрібно відійти вбік або в кращому випадку продати свій бізнес. Це спричинило негативне ставлення суспільства до представників великого капіталу.

Як свідчить загальнонаціональне моніторингове опитування «Україна та українці» (шоста хвиля), проведене Центром соціальних та маркетингових досліджень «СОЦІС» у період з 10 по 21 березня 2011 р. (N=2004), переважна більшість респондентів убачала дійсну роль багатих людей у задоволенні своїх статусно-споживацьких потреб (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл відповідей населення України на запитання «На Вашу думку, яка роль багатих людей сьогодні в Україні?» (%)

Натомість розбудова країни, інвестиції в неї, доброчинність та спонсорська діяльність у масовій свідомості з багатими людьми майже не асоціювалася.

Втім, незважаючи на доволі критичне масове сприйняття багатих людей, майже рівними виявилися частки опитуваних, на думку яких багаті люди мають у суспільстві дуже низький і низький авторитет (34,0%), з одного боку, та високий і дуже високий (35,4%) - з другого. Крім цього, суспільство здебільшого було налаштоване конструктивно щодо бажаної ролі багатих людей в Україні (табл. 2).

Таблиця 2.Розподіл відповідей населення України на запитання «А якою повинна бути роль багатих людей в Україні?» (%)

Так, переважна більшість населення вважала, що українські багатії повинні сплачувати податки, інвестувати в економіку і створювати нові робочі місця. І лише 13,7% дотримуються думки, що вони повинні сидіти у в'язниці. Разом з цим інші функції багатіїв не знаходили підтримки у масовій свідомості України: тільки 10,2% вважали, що вони повинні більше займатись доброчинністю та спонсорською діяльністю, і лише 2,0% погоджуються, що вони повинні йти в політику й ефективно керувати країною. Тут треба мати на увазі, що, відповідаючи на запитання, респонденти вимушені були обирати лише один варіант відповіді. Тому питання ставлення населення до доброчинності великих власників залишається відкритим.

Повертаючись до подій, що передували Євромайдану, варто зазначити, що великий бізнес в Україні особливо не був зацікавлений в інтеграційних процесах своєї країни як із Заходом, так і Сходом. Більш конкурентноспроможні як у ресурсному, так і в політичному сенсі російські олігархічно-фінансові клани викликали настороженість у їхніх вітчизняних колег. До того ж агресивна політика Кремля стосовно власних олігархів, коли ставиться під загрозу їх власність, відлякувала і відлякує ділові кола України. Не зацікавлені представники великого капіталу були й у європейському напрямку. Адже поширення дії європейських інститутів на українську територію вимагало б прозорості, деполітизації та, головне, декриміналізації основних фінансових потоків. Втім, наростаюча узурпація влади президентом Януковичем та подальше зазіхання на активи олігархів змушувала їх шукати захист у можливій інтеграції України до прийнятної їхнім інтересам зовнішньополітичної сторони. Великі власники занепокоїлися перспективами зміцнення в країні особистої диктатури, яка загрожувала їхній економічній владі і політичному впливові.

Так чи інакше, політика зовнішньополітичної багатовекторності України у 2013 р. вичерпала себе. Події, які сталися протягом 2013-2014 рр. в Україні, позначилися на громадській думці щодо багатьох аспектів соціального життя. Відмова президента та уряду України у 2013 р. підписати договір про асоціацію з ЄС спровокувала протестні дії активної частини суспільства та подальше протистояння її з владою. Оскільки більшість великих власників мають на Заході активи, рахунки, нерухомість, їхня особиста позиція була майже виключно нейтральною. З іншого боку, великі власники Р. Ахметов, Д. Фірташ, І. Коломойський, В. Пінчук та П. Порошенко ніяк не заважали «своїм» телеканалам та іншим медіа позитивно висвітлювати євроінтеграційні устремління опозиційних мас і різко засуджувати дії влади. До того ж у ЗМІ поширювалася інформація, що негласно олігархи підтримують Євромайдан навіть матеріально.

Загострення і перші жертви на Євромайдані стали каталізатором тиску Заходу на мляву політичну позицію олігархів. Можливі санкції з боку західних країн підштовхували великий бізнес впливати на позицію Януковича. Особливо це стосувалося Р. Ахметова і Д. Фірташа, оскільки вони володіли серйозним пакетом акцій у фракції Партії регіонів у парламенті. Спроби українських олігархів якось пом'якшити політичну ситуацію особливим успіхом не увінчалися.

Повалення режиму Януковича у лютому 2014 р. поставило на порядок денний відновлення політичних інститутів в регіонах, особливо у тих, де підтримка нової влади була незначна або відсутня. Відразу після повалення режиму, під впливом блискавичної анексії Криму Росією, нова тимчасова влада запропонувала очолити проблемні регіони олігархам. І. Коломойський очолив Дніпропетровську область, С. Тарута - Донецьку, І. Палиця - Одеську, А. Аваков став главою МВС. Такі кроки дали змогу втримати ситуацію і попередили у більшості областей (крім Донбасу) прояви сепаратизму і дестабілізації. Однак сам факт поглиблення впливу олігархів після Євромайдану викликав неоднозначну оцінку в суспільстві.

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці квітня 2014 року Опитування проведено Соціологічною групою “Рейтинг” 25-30 квітня 2014 р. Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв'ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%., легітимність приватної власності на великі підприємства суттєво знизилася (докл. див. [8]). Зокрема, відповідаючи на запитання «Що потрібно робити державі з великими підприємствами, які належать олігархам?», на думку 44% респондентів - їх варто націоналізувати, 36% вважали за необхідне проведення об'єктивного розслідування і повернення державі лише незаконно отриманих підприємств. Водночас, надання можливості доплатити за незаконно отримані об'єкти, але лишити їх у власності олігархів підтримували лише 9% опитаних, ще 4% - за те, щоб нічого не робити і визнати непорушним їх право власності. Націоналізацію підприємств найбільше підтримували електорат П. Симоненка (66%) та люди старшого віку (51%) з невисокими доходами (бідні - 48%, дуже бідні - 57%), найменш освічені (з початковою освітою - 57%), непрацюючі (47%). Таким чином, чим вищий рівень освіти та доходів респондентів, тим меншою є підтримка ідеї радикальної націоналізації власності олігархів. При цьому націоналізацію майже однаково підтримували як мешканці Півночі країни (49%), так і Донбасу (46%), Півдня (44%) та Центру (44%). На Заході (42%) і Сході (40%) найбільше підтримують те, щоб повернути державі лише незаконно отримані підприємства.

Розгортання конфлікту на Донбасі наразилося спочатку на параліч державних інститутів, армії, міліції. В цій ситуації рішучі кроки деяких олігархів сприяли певній стабілізації та непоширенню конфлікту за межі Донбасу. Зокрема, було профінансована початкова фаза антитерористичної операції та створення добровільних батальйонів. Саме тому особи Коломойського та Авакова викликали лють у Кремлі. Натомість бездіяльна позиція Р. Ахметова та його подальша втеча у Київ викликала переважно суспільний осуд.

Поряд з цим, у першому турі виграє президентські вибори П. Порошенко - представник великого бізнесу. З ним у владні структури прийшли інші представники великого бізнесу - Ю. Косюк, Б. Ложкін та ін. Після активного наступу антитерористичної операції та суттєвого звуження території Донбасу, підконтрольної проросійським сепаратистам, громадська думка щодо легітимності великої приватної власності поступово почала змінюватися. Про це свідчать результати дослідження, яке провела у липні 2014 р. Соціологічна група «Рейтинг» Опитування проведено Соціологічною групою “Рейтинг” 28 червня - 10 липня 2014 р. Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 4000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв'ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1,5%., у яких простежується трьохмісячна динаміка відповідей на запитання «Що потрібно робити державі з великими підприємствами, які належать олігархам?» (див. рис. 1). Зокрема, зменшилася кількість прихильників націоналізації усіх великих підприємств (з 44% до 36%) і збільшилося число тих, хто підтримує проведення об'єктивного розслідування і повернення державі лише незаконно отриманих підприємств (з 36% до 45%).

?Нічого не робити (що було те було), визнати непорушним їх право власності

?Дати можливість доплатити за незаконно отримані об'єкти, але залишити їх у власності олігархів

ЕВажко відповісти

?Провести об'єктивне рослідування і повернути державі лише незаконно отримані підприємства ?Націоналізувати всі великі підприємства, що належать олігархам

Рисунок 1. Динаміка відповідей населення України на запитання «Що потрібно робити державі з великими підприємствами, які належать олігархам?», %

Разом з тим, на думку 81% (46% - однозначно так і 35% - скоріше так) респондентів держава повинна укласти договір з великим бізнесом про повернення частини капіталів у державну власність, 5% - не погоджуються із цим, 14% - не визначилися із відповіддю. Найбільше укладення такого договору підтримують у Києві, Центрі, на Півночі і на Заході. Найменше - на Харківщині [9].

Таким чином, активна патріотична позиція окремих представників великого бізнесу дещо знизили «післяреволюційні» антиолігархічні настрої населення. Однак загроза переділу власності та інформаційна війна між окремими олігархами можуть нівелювати це зниження, оскільки медійні засоби впливу залишаються визначальними у формуванні громадської думки.

Проблема легітимності великої приватної власності в Україні остаточно не вирішена, а загнана всередину надією позитивних змін та тимчасовим консенсусом на ґрунті припинення війни на Сході.

Підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що українське суспільство небайдуже до діяльності представників великого бізнесу. Про це свідчить динаміка громадської думки щодо долі великих підприємств, які належать олігархам. Легітимність великої приватної власності на даний момент прямо залежить від внеску представників великого бізнесу в обороноздатність держави та відбудову економіки України. Враховуючи подальші економічні труднощі українського населення (зростання безробіття, зниження доходів, зростання цін на комунальні послуги тощо) у зв'язку із різким погіршення відносин з Росією та фактичною війною на Сході, можна передбачити два сценарія розвитку великого бізнесу в Україні.

Можлива спроба олігархами експлуатувати традиційне суспільно-політичне розмежування українського соціуму буде відразу нейтралізована громадянським суспільством, яке на тлі послаблення держави набуває все більшого впливу.

Цьому сприятиме й відсутність електорату анексованого Криму та нестабільність на Донбасі, які до цього врівноважували регіональну поляризацію. У разі уникнення великим бізнесом від вирішення нагальних проблем та збереження державних інститутів, суттєво збідніле населення винним в цій ситуації вважатиме найбагатших.

Набудуть популярності прості рецепти вирішення проблеми перерозподілу власності, чим скористаються як внутрішні, так і зовнішні гравці. Обмеження або втрата суверенітету Україною зруйнує не лише систему суб'єктності власників великого капіталу, але й позбавить їх більшості активів.

Натомість відстоювання державної незалежності та інтеграція України до європейських інститутів зумовить відхід від олігархічної моделі економіки, оскільки цей вектор інтеграції передбачає лібералізацію економіки та зростання впливу середнього та малого бізнесу.

Впровадження корпоративного управління обмежить суб'єктність капіталістів до статусу акціонерів-рантьє. Головним їхнім завданням буде легітимація активів шляхом їх збереження та передавання у спадок. Для цього потрібні будуть плюралізація гілок влади, особливо судової, демократизація та підсилення громадянського суспільства, підтримка недержавного сектору.

ЛІТЕРАТУРА

бізнес український суспільство

1. Демченко И. Л. Приватизация малая - проблемы большие / И.Л. Демченко // Философская и социологическая мысль. - 1992. - № 10. - С. 67-75.

2. Приватизационные процессы в Украине : материалы круглого стола, 21 апреля 1999 г. - К. : Институт социологии НАН Украины, 1999. - 118 с.

3. Україна-2002. Моніторинг соціальних змін / за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. - К. : Інститут соціології НАН України, 2002. - 668 с.

4. Резнік В. Приватні власники чинників виробництва: стан соціальної легітимності / В. Резнік // Українське суспільство 1992-2007. Динаміка соціальних змін / за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. - К. : Інститут соціології НАН України, 2007. - С. 212-219.

5. Резнік В.С. Легітимація приватної власності як концепт соціологічної теорії / В.С. Резнік. - К. : Інститут соціології НАН України, 2010. - 512 с.

6. Дубровський В. Рушійні сили небажаних реформ: уроки українського перехідного періоду / В. Дубровський, Я. Ширмер, В. Грейвс-Третій, Є. Головаха. О. Гарань, Р. Павленко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2010. - № 1. - С. 56-72.

7. Резнік В. Верства багатих людей в українському суспільстві: стан соціальної легітимності та можливості легітимації / В. Резнік // Українське суспільство. Двадцять років незалежності. Соціологічний моніторинг : у 2-х т. Т.1: Аналітичні матеріали / за ред. д.ек.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. - К. : Інститут соціології НАН України, 2011. - С. 124-133.

8. Політичні настрої населення. Прес-реліз Соціологічної групи «Рейтинг»,квітень2014[Електроннийресурс].-Режимдоступу:

http://www.ratinggroup.com.ua/products/politic/data/entry/14093/.

9. Відносини держави і бізнесу. Прес-реліз Соціологічної групи «Рейтинг», липень 2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ratinggroup.com.ua/products/politic/data/entry/14100/.

Размещено на Allbest.ru