Соціокультурні практики сучасного університетського студентства

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.613-057.875

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ СУЧАСНОГО УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО СТУДЕНТСТВА

У сучасному стрімко мінливому світі при постійному зростанні обсягів інформації, що вимагає підвищення професіоналізму та накопичення нових знань, істотно зростає роль студентства. Розуміння цього стимулює нове ставлення до молодого покоління, яке є найважливішим ресурсом розвитку суспільства. Дослідницький інтерес до студентства сьогодні детермінується як демографічними та інтелектуальними характеристиками даної соціальної спільноти, так і тим, що за характером своєї діяльності, поглядами, ціннісними орієнтаціями та соціокультурними практиками воно дуже близьке до такої соціальної групи, як інтелігенція. Крім того, студентству властива більш висока, у порівнянні зі старшими віковими групами, реактивність щодо змін, які відбуваються в сучасному соціокультурному середовищі. При цьому саме студентство має цілий набір соціальних та культурних ресурсів, які сприяють більш високій адаптивності й іновативності в умовах сучасних трансформацій: молодий вік, освіченість, соціальна активність, проживання у великих містах і т. д.

В той же час, особливості соціокультурних практик сучасного студентства є досить наочним показником рівня сформованості соціокультурного капіталу - соціалізації, засвоєння культурних цінностей, інтегрованості та адаптації в сучасному суспільстві й т. д. Засвоєння ж ефективних соціокультурних практик дає можливість молоді активно включатися в систему соціальних відносин та підвищувати власний соціальний, культурний та інтелектуальний потенціал. У сучасному світі студентська молодь приймає участь практично у всіх соціально-економічних процесах суспільства. Проте, на відміну від багатьох інших соціокультурних спільнот вона ще не має досить істотного соціокультурного капіталу. За обсягом соціокультурних знань, досвідом економічної діяльності, комунікативної взаємодії та участі у повсякденному житті студентство значно поступається більш старшим за віком соціальним групам. З одного боку, студентство - активний споживач соціокультурних цінностей суспільства (під час навчання у вищому навчальному закладі відбувається накопичення знань, професійних вмінь, розвиток соціальних мереж та навичок побудови соціальних відносин), з іншого - немає жодного сумніву, що студентство є основним джерелом відтворення соціокультурного капіталу сучасного суспільства. Від якості отриманих знань, вмінь, навичок, уміння будувати соціальні відносини, від культурних цінностей та моральних норм випускника вищого навчального закладу буде залежати не тільки якість життя окремих індивідів та ефективність певного виробництва, але й прогрес у соціальних, культурних та економічних структурах суспільства в цілому.

Таким чином, у наш час досить актуальною є потреба як у науковому осмисленні й аналізі загальних проблем формування й реалізації соціокультурних практик студента в умовах змін, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, так і в емпіричному дослідженні більш конкретного питання - вивчення особливостей реалізації соціокультурних практик сучасного студентства. Отже, мета даної статті дослідити особливості соціокультурних практик сучасного університетського студентства. Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні завдання:

1. Визначити основні теоретичні підходи до аналізу соціокультурних практик сучасного університетського студентства.

2. Проаналізувати особливості реалізації соціокультурних практик сучасного студентства (на прикладі студентів Маріупольського державного університету).

Своєрідну теорію суспільства, що складається з певних «практик» як способів дій індивідів і колективів, розробив французький соціолог П'єр Бурдьє. Він розглядав практики як щось середнє між простою реалізацією культурних правил і результатом індивідуальних імпровізацій. Така практика є «стратегічною дією», завдяки якій в межах культурних переконань, знань і властивих людині способів вирішуються життєві проблеми. У практиках також знаходить висвітлення властивий тій або іншій соціальній групі «габітус» - напівавтоматичний, не до кінця усвідомлений стиль поведінки, що сформувався в результаті минулого життєвого досвіду. Він закодований у мисленні, а також у рухах тіла, фізичних можливостях і звичках людей. Зміни в суспільстві не можуть не торкнутися й цього «габітусу», який, проте, відрізняється сильною інерцією. Люди діють у межах різних інституціональних полів (наприклад, у сфері освіти, науки, бізнесу та ін.), які різняться певними культурними правилами, і тому існують різні габітуси. У кожному з цих полів вони прагнуть досягти поставленої мети, при цьому використовуючи свої капітали: економічний, соціальний, культурний та ін. На думку П. Бурдьє, головна роль у цьому процесі належить інституту освіти, який завдяки своєму символічному капіталу «нав'язує людині своєрідні обмеження й деформуючі параметри та способи пізнання світу, що веде до формування відповідних поглядів і переконань, а це стримує розвиток людини» [1, с. 66]. Проте дослідник вважав, що габітус не тільки детермінує поведінку особистості й обмежує дії, але й надає певну автономію. Таким чином, він підкреслював двоїстий характер соціокультурної детермінації відносно поведінки індивіда, завдяки чому той перебуває не тільки в стані підлеглого щодо умов соціокультурного середовища, але й активного суб' єкта, який здатен змінювати ці умови, проявляючи самостійність і реалізуючи свій особистісний потенціал. Незалежно від цього габітус виступає важливим фактором становлення людини, її соціальної взаємодії.

Включення студентства до системи активного соціокультурного та економічного життя сучасного суспільства являє собою досить складний процес. З одного боку - відбувається відчутний цілеспрямований освітньо-виховний вплив суспільства на студентську молодь, здійснюється активне формування та вдосконалення соціокультурних практик. З іншого - безперервно відбуваються процеси модернізації й відновлення самого суспільства та поступове включення у всі його сфери студентської молоді, активний розвиток її самовизначення, соціальних комунікацій, здатності до соціальної інтеграції. У межах даних процесів молодь здобуває соціальний досвід, засвоює нові соціальні норми й принципи в об' єктивно мінливих умовах сучасного суспільства. Водночас, активна суспільна, культурна та соціальна діяльність студентства є підґрунтям соціокультурного відновлення та розвитку всього сучасного суспільства та соціокультурного капіталу всього населення країни. Загалом, студентська молодь являє собою найбільш динамічну, активну та сприйнятливу до накопичення соціокультурного капіталу верству населення. Відповідно соціокультурні та економічні зміни у сучасному суспільстві, знаходять активне відображення в процесах освітньої та трудової соціалізації та культурації сучасної студентської молоді. Процес формування та розвитку соціокультурного капіталу студентства визначається не тільки освітнім розвитком особистості, але й специфічними процесами розвитку соціальної активності, навичок спілкування та вибудовування стосунків (трудових, дружніх, сімейних і т. д.), професійного самовизначення (яке можна розглядати як прояв раніше сформованих ціннісних орієнтацій, норм і мотивів поведінки).

Враховуючи особливості студентства, як соціокультурної спільноти, необхідно зауважити, що соціокультурні практики сучасного студента активно засвоюються та реалізуються не тільки в освітньому полі вищого навчального закладу, а й у полі вільного часу (яке займає вагому частину життя студента). Структура та зміст соціокультурних дозвіллєвих практик студентської молоді обумовлюються цілим рядом об'єктивних та суб' єктивних факторів. Кожна конкретна особистість самостійно визначає особливості дозвіллєвої діяльності згідно своїм потребам, інтересам та цілям. Вибір тієї або іншої форми дозвіллєвої поведінки (практики) детермінується різними факторами. Для кожної особистості характерні індивідуалізовані переваги в проведенні дозвілля. Однак, як і в суспільному житті в цілому, абсолютної свободи дозвіллєва поведінка особистості не має - як якісні, так і кількісні характеристики детерміновані існуючими суспільними умовами. Серед них на перший план, безумовно, висуваються технологічні характеристики суспільства. Саме вони визначають, по-перше, реальні масштаби вільного часу, що перебуває в розпорядженні суспільства і його конкретних соціальних груп (чим досконаліше технологія, тим нижче витрати часу на виробничу й побутову діяльність і, відповідно, вище суспільні ресурси вільного часу), а по-друге, реальний зміст дозвіллєвої поведінки, характерної для даного суспільства. На особистісному ж рівні визначальну роль у детермінації дозвілля відіграють соціальні умови, соціальний статус особистості, її статева, вікова, національна, професійна, майнова, освітня приналежність і т. ін. Саме ці статусні характеристики особистості істотно визначають і її змістовні переваги, і її реальні ресурси вільного часу.

Російський соціолог А. Батнасунов, цілком виправдано на наш погляд, підкреслює загальну орієнтованість дозвілля на розгорнуте всебічне задоволення саме соціокультурних потреб особистості й, відповідно, на широке «споживання культури», що дозволяє не тільки переборювати стреси, втому, рутину, нудьгу, але й виходити за межі звичної щоденності, розвивати духовні й фізичні якості особистості [2]. Сучасні вітчизняні науковці (В. Патрушев, Я. Підпригорщук, В. Піча, Є. Чмихало та ін.) також багато уваги приділяють дослідженню проблем вільного часу як детермінанти соціокультурного розвитку особистості [3; 4; 5].

На думку Б. Трегубова особливості культурно-дозвіллєвої діяльності молоді багато в чому обумовлені тими складними й суперечливими процесами, які відбуваються в умовах наростаючої модернізації, розвитку науково-технічної революції, кризи основних інститутів соціалізації, розриву між соціальною й фізичною зрілістю молодого покоління, подовженням строків навчання [6, с. 33]. Особливості молоді складним чином проявляються в її дозвіллі, що, у порівнянні з дозвіллям інших вікових груп, відрізняється найбільшою мобільністю, активністю й розмаїтістю. У сфері вільного часу молодь відрізняється найбільшою чутливістю й потребою в інноваціях. Окрім того молодь, як правило, має набагато більше вільного часу та не обмежена у виборі способів його використання наявністю родини та дітей. При цьому сфера дозвілля є найбільш привабливою для юнаків та дівчат та найбільш значимою після навчання. Дозвілля сприймається молоддю як основна сфера життєдіяльності, від задоволеності нею залежить загальна задоволеність життям. Справжнє життя для студента найчастіше починається за порогом вищого навчального закладу. Культурно-дозвіллєві практики молоді можна розглядати як частину життєвого процесу, якою вона вільно оперує та може використовувати на свій розсуд.

Процес засвоєння та реалізації соціокультурних практик студента починається ще з дитинства, підтримується сприятливими (або несприятливими) інституціональними можливостями та безпосереднім впливом батьків і найближчого соціального оточення, що сприяє формуванню своєрідного габітусу, який, у свою чергу, призводить до виникнення й закріплення як певних соціокультурних практик, так і соціокультурних орієнтацій загалом.

Виходячи з цього, для дослідження ми обрали соціокультурні практики сучасного студентства, які найбільш наочно та вільно проявляються у культурно-дозвіллєвих практиках та особливостях культурного споживання студентів. Реалізація соціальних функцій дозвілля, таких як: реабілітація, відновлення витрачених сил, розвиток особистісних якостей, творча самореалізація та ін., має першорядне значення в процесі створення необхідних умов для формування та саморозвитку особистості, а відтак і для формування та накопичення соціокультурного капіталу студентства. Поряд із освітньою сферою культурне споживання є однією з основних областей взаємодії студента зі своїм соціальним оточенням і ствердження власного статусу та ідентичності. Дослідження проводилося серед студентства м. Маріуполя (n = 774). В опитуванні приймали участь студенти з першого по п'ятий рік навчання. соціокультурний споживання освітній студентський

Культурно-дозвіллєві практики сучасного студентства можуть бути як засобом «розслабитися», так і носити активний характер та бути засобом самореалізації та накопичення соціокультурного капіталу. Значна частина вільного часу може бути відведена активному залученню до соціокультурних повсякденних практик та культурного споживання, таких як додаткова освіта, відвідування театрів, музеїв та концертів, заняття спортом, подорожі та ін. Також можуть сприяти подальшому формуванню соціокультурного капіталу такі культурно-дозвіллєві практики, як професійний саморозвиток та творча діяльність, відвідування тематичних інтернет-ресурсів та бібліотек. Отже культурно-дозвіллєві практики та ефективне культурне споживання студента припускають активне інвестування у власний соціокультурний капітал, та сприяють розширенню можливостей саморозвитку.

Вивчаючи особливості соціокультурних практик сучасного студентства, ми вважали за доцільне дослідити і розподіл вільного часу студента (див. Рис. 1). На наш погляд, аналіз розподілу вільного часу студента дозволяє визначити не тільки особливості культурного споживання, а також і рівень соціальної активності, особливості спілкування та ін.

Для зручності аналізу результати чинного соціологічного дослідження були згруповані за наступними видами соціокультурних практик:

а) домашні види культурного споживання (читання газет, прослуховування радіопередач, читання художньої літератури, перегляд телепередач, прослуховування музики, перегляд відеокасет, CD відео, DVD відео) займають 22% вільного часу студентів;

б) публічні види культурного споживання (відвідування театрів, концертів, кінотеатрів, музеїв, художніх виставок тощо) - 9% вільного часу;

в) домашні види спілкування та відпочинку (відвідування або прийом гостей, сумісний догляд за домашніми тваринами) - 24% вільного часу;

г) публічні види спілкування та проведення дозвілля (відвідування нічного клубу, дискотеки, кафе, бару, магазинів промислових товарів) - 21% вільного часу;

д) активні види культурно-дозвіллєвих практик (відпочинок на природі, ранкова гімнастика, відвідування басейну, тренажерного залу, т. ін.) - 11% вільного часу;

е) практики творчого дозвілля (відвідування курсів, студій, гуртків, громадська робота, колекціонування, фотографування, кінозйомки, гра в шахи, шашки тощо) - 13% вільного часу студентів.

Рис. 1. Розподіл вільного часу студентів за видами культурно-дозвіллєвих практик