Історія становлення системи патріотичного виховання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія становлення системи патріотичного виховання в Україні

Г.В. Коваль

У статті розглядається історія становлення та розвитку системи патріотичного виховання в Україні, яка нараховує не одне сторіччя і має давні традиції. Акцентується увага на специфіці патріотичного виховання в різні періоди державотворення в Україні. Боротьба за незалежність дозволила розкритися патріотичному потенціалу українського народу. Автор особливу увагу приділяє становленню та формуванню процесу патріотичного виховання молоді в Україні.

Ключові слова: патріотичне виховання, українська держава, процес, система, виховання молоді, народ, громада, незалежність, демократія.

In the article it is considered the history of formation and development of the system of patriotic education in Ukraine, which has more than one century of history and has ancient traditions. Struggle for independence made it possible to develop patriotic potencial of the Ukrainian people.

Key words: patriotic education, Ukrainian state, process, system, education of young people, people, society, independence, democracy.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується. Здобувши незалежність, молода українська держава на початку XXI сторіччя переживає тяжкі часи - політична і економічна кризи, інші проблеми, які неодмінно з'являються у переломні для суспільства часи, коли визначаються орієнтири, відбувається переоцінка цінностей.

Побудова і розвиток держави як цивілізованого члена світового співтовариства неможлива без патріотичного виховання її громадян. Тому на сучасному етапі в Україні патріотичне виховання розглядається як один з найважливіших компонентів соціалізації особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняних дослідженнях проблема патріотичного виховання громадян, особливо молоді, набула певного висвітлення. Передусім слід зазначити праці таких науковців: Безпалько Т., Бовкун В., Востоцька І., Головенько В., Івашковська В., Ігнатенко П., Косарєва Н., Крицька Л., Пащенко Д., Перепелиця М., Поплужний В., Шуть С., Яременко О., Ярошенко В. та інші. Зазначеним авторам вдалося зробити певні теоретичні узагальнення щодо патріотичного виховання молоді, іноді дуже важливі, для вдосконалення самого виховного процесу в суспільстві.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Проте, проблема й сьогодні не є цілком вирішеною. Політичні, економічні проблеми впливають на розвиток системи патріотичного виховання, зокрема молоді. В деяких регіонах країни патріотизм став перероджуватися в націоналізм. Тому є необхідність розробки державних програм виховання патріотизму й толерантності.

Формування цілей статті. Метою статті є розгляд системи патріотичного виховання в українському суспільстві, зокрема виховання підростаючого покоління.

Виклад основного матеріалу дослідження. У період соціальних перетворень у сучасному українському суспільстві актуальність здобувають формування ціннісних світоглядних підстав виховання, нового виховного потенціалу системи освіти; забезпечення спадкоємності між поколіннями на основі громадської згоди у дусі формування культури миру й терпимості. Тому, духовно-моральне становлення молоді, підготовка її до самостійного життя є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави [17, с. 10-11]. На перший план виходять питання визначення конкретних цілей і завдань виховання, моделювання виховного простору з метою забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її самореалізації.

Патріотизм у науковій літературі визначається як одне із найглибших і найбільш стійких людських почуттів. Упродовж практично всього XX ст. робота національно свідомої інтелігенції по прищепленню молоді українського патріотизму зустрічала не тільки сильну протидію з боку органів державної влади, але й суттєвий психологічний опір самого населення [1, с. 65]. За роки державної незалежності у східних і південних регіонах країни цей опір не тільки не ослаб, але й подекуди набрав навіть агресивних форм. Тим більше, що проблема національного та патріотичного виховання на практиці нерідко зводиться до бюрократичних заходів на зразок тих, якими відзначались колись революційні свята та дні народження вождів. Тому, своєчасним та важливим для науки державного управління та практики є визначення конкретних цілей і завдань патріотичного виховання, моделювання виховного простору з метою забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її самореалізації.

Програма патріотичного виховання молоді в Україні занадто декларативна. Механізм реалізації завдань на практиці не визначено. Вони непідкріплені ні фінансово, ні організаційно. Україні об'єктивно необхідна Грунтовна й послідовна політика патріотичного виховання. Щодо цього сумнівів ні в кого не виникає. В умовах, коли триває знецінення традиційних моральних норм і цінностей зберігається невизначеність в оцінці подій історичного минулого українського народу. Єдина державна політика і державна система патріотичного виховання молоді потрібна, як ніколи.

У Верховній Раді проблема патріотичного виховання молоді активно обговорюється, починаючи з прийняття за основу Загальнодержавної програми патріотичного виховання молоді на 2004-2008 роки [18]. Нормативне регулювання цього питання почалося з Розпорядження Президента У країни «Про заходи щодо дальшого вдосконалення системи патріотичного виховання молоді» у 2001 році [20]. У 2002 році були прийняті Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення турботи про захисників Вітчизни, їх правового і соціального захисту, поліпшення військово-патріотичного виховання молоді» [21] та «Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді» [22]. Постанова Верховної Ради України у 2003 році затвердила «Заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку» [19]. Але цього явно недостатньо, особливо сьогодні, в ситуації, в якій опинилася Україна і вся світова спільнота.

Історія патріотичного виховання в Україні нараховує не одне сторіччя й у різні її періоди мало різну специфіку. При цьому коріння його залишалися незмінні й традиційно були обумовлені боротьбою й боями із зовнішніми ворогами. Саме боротьба за незалежність дозволила справді розкритися патріотичному потенціалу українського народу.

Вперше ідея патріотизму була офіційно сформована й знайшла своє відбиття ще в документах і літописах IX століття. У відсутності єдиної системи державного управління, основний акцент у той період робився на особистій відданості воїна своєму князеві, дружині, роду й тільки потім - землі народній [5, с. 28]. Таким чином, на перший план висувалася суб'єктивна сторона патріотичного виховання, тому що сам патріотизм носив особистісний, персоніфікований характер і тільки через окремих, конкретних людей замикався на «Малій Батьківщині».

Із прийняттям на Русі християнства особистісний патріотизм починає трансформуватися й збагачуватися релігійністю. Патріотичне виховання здобуває нову складову - вірність і відданість християнській вірі. Поняття віра й вірність починають ототожнюватися. Патріотичні ідеали віддаляються від конкретних персон й одержують загальнонаціональне значення. В процесі формування державності патріотизм починає здобувати державний характер. Любов до Христа поєднується з любов'ю до Батьківщини. З часом патріотизм, вірність і відданість Батьківщині зводяться не тільки в суто індивідуально-моральний, але й обов'язковий правовий борг солдата. Патріотична ідея органічно вписується у військово-професійні обов'язки, стає нормою поводження воїнів.

Із встановленням радянської влади державна політика в цій сфері здобуває тотально-масовий характер. Основи патріотичного виховання починають прищеплюватися вже з молодших класів, фактично, з картинок букваря, куди включалася інформація про революційні свята, про великих вождів, про героїзм і подвиги дітей на благо Батьківщини [10, с. 20-31].

Процес освіти досить різко політизувався й визначався Уставом середньої загальноосвітньої школи: виховувати в учнів високе почуття радянського патріотизму - любов до Батьківщини, свого народу, КПРС і готовність до захисту соціалістичної Батьківщини [8, с. 37]. Таке виховання здійснювалося в навчально-освітньому процесі (розумова, трудова діяльність, моральне, фізичне виховання), діяльність піонерської й комсомольської організацій. Військово-патріотичне виховання - на уроках початкового вишколу - ВЦО (вивчення цивільної оборони, військово-прикладних спеціальностей), на літніх військових зборах та таборах [4, с. 34].

Активно сприяло цьому процесу піонерська й комсомольська організації, головною метою яких і було - виховання громадянина й патріота. Відбувалося це головним чином при неформальному спілкуванні в будинках і палацах піонерів та школярів, через діяльність шкільних музеїв, гуртків, таких як «Юний моряк», «Влучний стрілець» і т.д., де все пронизувалося патріотичною спрямованістю. Крім цього, позитивну роль в організації патріотичного виховання, фізичної підготовки школярів відігравали піонерські табори, які вносили романтику й спонукали до творчості [9, с. 69]. Однак, при цьому, виховання піонерів супроводжувалося класовою орієнтацією, політизованістю заходів, обов'язковістю атеїстичного світогляду [24. с. 42].

Наступною сходинкою патріотичного виховання був комсомол, що відповідно до статуту ВЛКСМ був покликаний готувати молодь до захисту соціалістичної Батьківщини, виховувати самовідданих патріотів, здатних дати рішучу відсіч нападу будь-якого ворога. Однією зі складових діяльності комсомольської організації (в школі) в справі військово-патріотичного виховання було фізичне виховання школярів , спортивні табори, проведення уроків мужності, місячників оборонно-масової роботи, організація Всесоюзних військово-спортивних ігор «Блискавиця» й «Орля», головними завданнями яких було: придбання школярами деяких знань, вмінь і навичок, необхідних майбутнім воїнам, удосконалювання фізичного розвитку й загартування. Це був комплекс заходів військово-патріотичного характеру (лекції, походи по місцях бойової слави, військово-технічні конкурси, естафети, тактичні ігри на місцевості, табірні збори, поїздки у військові частини, військово-прикладні види спорту) [12, с. 17]. Гра також мала велике значення в розвитку ініціативи, суспільної активності, організації дозвілля підлітків. Існувала ціла мережа різних об'єднань патріотичної спрямованості, серед яких виділялися оборонні суспільства країни - «ОСОАВИАХИМ» і «ДОСААФ», де діяла безліч клубів і шкіл по вишколу молоді (стрілецькі, автомобільні, аероклуби й ін.) [14, с. 108-110].

Іншим важливим агентом військово-патріотичного виховання в СРСР були військово-навчальні заклади. Найбільш видатні це - Суворівські й Нахімовські військові училища, в яких сполучалося розумове й моральне виховання в навчально-освітньому процесі з вишколом до служби в збройних силах. Надалі призначенням вихованців було навчання у військових інститутах і служба в офіцерському званні.

В державі існувала продумана програма виховання радянського патріотизму, що періодично обговорювалася на з'їздах КПРС і Ленінського Комсомолу. Стрижнем такої програми була теза про наявність ворога, який готовий зазіхнути на життя радянської держави. Таке становище має логічне пояснення. Історично склалося так, що Велика Вітчизняна війна, а потім підростаюче політико-ідеологічне протиставлення СРСР західним країнам - період «холодної війни», сприяли тому, що патріотизм став сприйматися як принцип протистояння якомусь образу ворога. А саме патріотичне виховання стало будуватися за принципом дихотомії, що розділяє навколишнє суспільство на «своїх» й «ворогів» [6. с. 7].

Військово-патріотичне виховання в СРСР офіційно розглядалося як складова частина комуністичного виховання, спрямована на формування в радянських людей високих морально-політичних, бойових і психологічних якостей, необхідних для виконання священного обов'язку по збройному захисті Батьківщини. Ідейно-теоретичною основою військово-патріотичного виховання був марксизм-ленінізм, твори В. Леніна про захист соціалістичної Батьківщини. Якщо КПРС приділялася роль керівництва, то за допомогою військово-патріотичного виховання, визначалися його завдання на різних етапах розвитку країни, направлялася й координувалася діяльність державних і громадських організацій по їхньому вирішенню. Одночасно із цим, військово-патріотичне виховання було покликано виховувати любов до Батьківщини, яка повинна була бути заснована на пролетарському інтернаціоналізмі, вірності революційним бойовим і трудовим традиціям радянського народу, відповідальність за зміцнення обороноздатності країни, сприяти засвоєнню військово-технічних знань [13, с. 69-70].

Це свідчить про те, що в основі патріотизму в СРСР була, насамперед, радянська ідеологія, яка скріплювала різні етноси в соціальну й інтернаціональну спільність - радянський народ. Як тільки вона зникла, то перестала існувати й сама ця спільність.

В усіх народів, що входили до складу республік колишнього СРСР була своя Батьківщина. Поки була ідея, уяку вони вірили, в них була єдина Батьківщина. Коли наступило розчарування, то патріотична свідомість стала неухильно деградувати, і в підсумку, звелася до одного емоційно-почуттєвого рівня. В умовах сильної етнічної різнорідності населення Радянського Союзу це означало, що такий патріотизм буде не явно сприяти дезінтеграції суспільства, перероджуючись в окремих випадках у націоналізм.

Тому патріотизм слід розглядати не тільки як любов до Батьківщини, як сильне людське почуття, а як ще вищий прояв ідейності й громадянської свідомості. Зв'язок громадянськості й патріотизму в радянському виховному процесі простежувався по наступних напрямках:

- моральне виховання, як система оволодіння нормативними правилами поведінки й відносин, які властиві вихованню патріотизму й громадянськості;

- формування ідейно-політичної спрямованості особистості, яка пов'язана з політикою держави й пануючою ідеологією в суспільстві;

- процес виховання носив цілісний характер, тому що особистість цілісна, тому єдність сторін (моральної, патріотичної, інтернаціональної, громадянської), їх взаємозв'язок виступає як природне явище [11, с. 23].

Здається, що такий підхід був би виправданий стосовно до сучасної України, тому що обставини нашого суспільного розвитку настійно вимагають організації виховання на українських громадсько-патріотичних цінностях.

Таким чином, патріотизм і патріотичне виховання мають в Україні глибокі історичні коріння і традиції. Розвиток цього процесу має конкретні етапи, логічно пов'язані з періодизацією історії української держави.

Перший етап - умовно можна назвати «князівський патріотизм», що знаходить основне вираження в сімейно-родинних відносинах, розвитку традицій культу й предків. Ця основа патріотичного виховання важлива тим, що в цей час зіставлялися основні мотиви й стимули цього процесу, що виражаються головним чином у розрізненості, роздробленості князівств, у постійній наявності зовнішньої погрози.

Другий етап - це «православно-державний патріотизм». На цьому етапі формуються основні підвалини української держави й менталітет українського народу, з'являються спочатку окремі фрагменти системи патріотичного виховання, а потім і весь її каркас.

Третій етап - це «радянський патріотизм», характерний тим, що виховання патріотизму здобуває тотально-масовий характер, доповнюється політизовано-ідеологічним змістом, збільшується кількість агентів і каналів впливу. Кількість же основних структурних елементів системи патріотичного виховання не змінюється, відбувається лише якісна зміна деяких з них, наприклад, православ'я - комуністичною ідеологією.

Четвертий етап - «український патріотизм», епоха якого почалася після розпаду Радянського Союзу. Цей процес має ряд труднощів й особливостей свого розвитку.

П'ятий етап - «український національний патріотизм». Сьогодні, основною метою патріотичного виховання є формування морально-політичних, професійних, психологічних і фізичних якостей, що визначають усвідомлене прагнення особистості, соціальної групи до патріотичної діяльності. Патріотичне виховання починається з пізнання цінності Батьківщини [2, с. 28]. Тому, однією з найважливіших завдань сучасної освіти є формування поняття Батьківщина та Вітчизна. Батьківщина містить у собі все різноманіття соціальних і природних факторів, які поєднуються поняттями батьківщина, мікрорайон або село, місто або район. В процесі свого розвитку людина поступово усвідомлює свою приналежність до родини, колективу, класу, школи, народу. Вершиною патріотичного виховання є усвідомлення себе громадянином України [3, с. 159].

У пострадянський Україні ідеологічна робота в колишньому її виді виявилася згорнутою, втратила властивий їй раніше системний характер. І це цілком зрозуміло, тому що змінилися всі ідеологічні конструкції державного «фундаменту». Але помилково було б думати, що ідеологічна робота й сам виховний процес зникли зовсім. Просто ті підходи й цінності, на основі яких вони починали будуватися, йшли врозріз із інтегрованою, консолідованою системою духовних цінностей більшості українців і ця обставина не дозволяла приймати їм явні форми. У результаті створювалася видимість відсутності ідейної основи виховання, його цільової спрямованості, методологічних й ідеологічних орієнтирів, певного русла й фарватеру [7, с.75].

Поступово починає вимальовуватися державно-орієнтована модель громадсько-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Основними напрямками патріотичного виховання стають:

• відношення до держави (державно-патріотичне виховання, орієнтоване на національні інтереси - патріотизм, почуття відданості);

• відношення до суспільства (громадське виховання, орієнтоване на виховання соціальних якостей особистості - громадянськості, поваги до закону, соціальній активності й відповідальності);

• відношення до культури (повага до культурних цінностей і досягнень, виховання духовності, національної самобутності);

• відношення до професії (розуміння суспільної значимості своєї професії, відповідальності за якість своєї праці);

• відношення до своєї власної особистості як унікальної цінності.

Відповідно до цієї моделі Україна розглядається як держава із самобутньою національною й політичною культурою, з особливим українським національним характером, неповторною специфікою українського. Формування нової української ідентичності означає побудову нової політично сильної й економічно багатої української держави, зі збереженням кращих традицій української національної й політичної культури.

Висновки з даного дослідження. Формування патріотизму - це процес, що має лише відносну завершеність на кожному своєму етапі. З віком цей процес лише видозмінюється в тому розумінні, що в ньому все більшу роль починають відігравати вже сформовані якості, установки, орієнтації людини, а вплив нових життєвих ситуацій, нових ідей неминуче переломлюється через грані вже сформованої особистості.

Мотивація громадської активності молодого покоління повинна стати запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбуття. Саме тому патріотичне виховання молоді є найголовнішим пріоритетом молодіжної політики в Україні, направленою на формування цілісної системи, спрямованої на забезпечення процесу національно-патріотичного виховання, який є важливою складовою національної безпеки України. Реалізація єдиної комплексної програми патріотичного виховання молодих громадян України повинна забезпечити Грунтовну мотивацію молоді до праці на користь України.

Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків. Головною метою роботи органів державної влади та створених відповідних організацій, а також метою реалізації проектів у сфері патріотичного виховання молоді, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є робота з молодими громадянами 14-35 річного віку, а саме виховання їх у дусі патріотичного обов'язку, поваги до військової служби та готовності до захисту Вітчизни, повазі до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави.

Таким чином, політичні перетворення, які відбуваються в українській державі, необхідність гуманістичної спрямованості суспільного розвитку, зміна ідеологічних орієнтирів, перетворення в економічному житті, впровадження ринкових механізмів вимагають формування вільної, активної і, головне, творчої особистості, яка здатна не лише правильно зорієнтуватися в нових умовах, досягти повної реалізації власних здібностей та можливостей, а й здійснити цілеспрямовані перетворення навколишньої дійсності на користь усього суспільства, усієї світової спільноти.

патріотичний виховання молодь

1. Андреева Т.М. Социальная психология. - М.: МГУ, 1980. - 415 с.

2. Арефьева Г.С. Общество, познание, практика. - М., Мысль, 1988. - 204 с.

3. Безпалько Т.Г. Патріотичне виховання учнів в системі історичного краєзнавства / Т.Г. Безпалько, Л.Г. Лис // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Наук.зб. - Кам'янець-Подільський, 2002. - С. 158-161.

4. Бовкун В.В. Образ жизни советской молодежи: тенденции, проблемы, перспективы. - М., Высшая школа, 1988. - 144 с.

5. Валеев И.И. Народность и патриотизм. - Уфа: Башкортостан, 2000. - 366 с.

6. Виховання громадянина: Сутність громадянського виховання / П. Ігнатенко, В. Поплужний, Н. Косарєва, Л. Крицька // Шкільна бібліотека. - 2003. - № 8. - С. 3-19.

7. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: інформаційно-аналітичні матеріали / Кол. авторів: В. Головенько та О. Яременко (керівники) та ін. - К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003. - 191с.

8. Волков А.П. Подготовка молодежи к защите Родины: проблемы и пути их решения (1985-1991 гг.). - М., ГАВС, 1992. - 63 с.

9. Востоцька І.Ф. Патріотичне виховання української молоді засобами фізичної культури та козацької педагогіки // Патріотичне виховання української молоді засобами фізичної культури та козацької педагогіки: Матеріали II обл. наук.- практ. конф., 15 травня 2001 р. - Суми, 2001. - С. 68-70.

10. Губанов Н.И. Отечество и патриотизм. - М., 1960. - 34 с.

11. Дуранов И.М. К вопросу взаимосвязи воспитания гражданственности и патриотизма // Вестник ОГУ. - 2002. - № 1.

12. Жуков И.М. и др. Военно-патриотическое воспитание старшеклассников. - М., 1982. - 160 с.

13. Івашковська В. Військово-патріотичне виховання української молоді на початку XX століття // Рідна школа. - 2002. - № 1. - С. 68-70.

14. Конотоп И.И., Верченко Т.В. Насонова Л.Ф. Традиции военно-патриотического воспитания в школе. Возрождение и развитие // Завуч. - 2000. - № 7. - С. 106-111.

15. Кужилин С.Ф. Развитие военного патриотизма в послереволюционный период // Телескоп. - 2002. - № 1. - С. 175-185.

16. Лутовинов В.И. Гражданско-патриотическое воспитание в современных условиях: взгляд на проблему // Патриот Отечества. - 2006. - № 5. - С. 32-34.

17. Пащенко Д. Патріотичне і національне виховання - складові становлення громадянина // Шлях освіти. - 2002. - № 1. - С. 914.

18. Постанова Верховної Ради України від 22.09.2004 № 2033-IV «Про прийняття за основу проекту Закону України про Загальнодержавну програму патріотичного виховання молоді на 2004-2008 роки»

19. Постанова Верховної Ради України «Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку» від 22 травня 2003 р. № 865 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 24. - С. 31.

20. Розпорядження Президента України «Про заходи щодо дальшого вдосконалення системи патріотичного виховання молоді» від 29 червня. 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 2001. - 5 липня. - С. 10.

21. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення турботи про захисників Вітчизни, їх правового і соціального захисту, поліпшення військово-патріотичного виховання молоді» від 21 лютого 2002 р. // Уряд. кур'єр. - 2002. - 6 березня. - С. 15.

22. Указ Президента України «Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді» // Держаний вісник України. - 2002. - № 21. - С. 15.

23. Чорна К. Громадянське виховання - нагальна потреба України // Освіта України. - 2000. - 20 грудня. - С. 5.

24. Щегорцев А.А., Щегорцев В.А. Советская молодежь: Эволюция политических взглядов. - М., 1990. - 144 с.

25. Ясєв Г. Державна програма патріотичного виховання населення: (Пропозиції Державного комітету України у справах ветеранів та проект Програми) // Світ дит. б-к. - 2003. - № 2.- С. 4-7.

Размещено на Allbest.ru