Свобода совісті як загальнолюдська цінність та фактор становлення громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Свобода совісті як загальнолюдська цінність та фактор становлення громадянського суспільства в Україні

В.Г. Погрібняк

Громадянське суспільство - це суспільство, яке стверджує пріоритети прав людини, виключає монополію однієї ідеології, одного світогляду, гарантує свободу совісті.

Кількісні і якісні зміни, які відбуваються в Україні торкаються усіх сфер суспільного життя. Досить помітними вони є у релігійній сфері. В першу чергу слід зазначити «очищення» цієї сфери від різного роду перекручень, а саме:

1) насильницької регламентації релігійного життя;

2) заборони окремих релігійних організацій;

3) впливу держави на формування релігійної інфраструктури;

4) вироблення окремих релігійних пріоритетів у суспільстві.

Вирішальним чинником таких змін є демократизація інституту свободи совісті.

Свобода совісті - поняття багатогранне. Це одне з фундаментальних прав і свобод людини, поза якими її нормальне існування не можливе. Водночас, це й важлива філософська, правова та релігієзнавча категорія. Перш за все воно відображає законодавчо оформлене і практично реалізоване визнання державою, громадянськими, політичними та релігійними організаціями людської особистості як вищої цінності, повагу до її духовного суверенітету, свободи самовизначення і самореалізації у світоглядній, та релігійних сферах її буття.

В філософському розумінні свобода совісті постає як відсутність будь-яких перешкод для дій людини. Але оскільки в реальному людському житті таке просто неможливо, то свобода совісті передбачає:

1) усвідомлення необхідності та діяльність особи, що узгоджена із необхідністю;

2) наявність можливості робити вибір відносно змісту та напряму своїх дій;

3) врешті, при наявності двох означених умов - мати можливість змінювати наявну необхідність на іншу, таку, що відкриває перспективи розширення свободи в різних сферах людського буття.

Поняття «свободи» передбачає свободу особистості в її діяльності, а також її духовну свободу. Наявність свободи є найважливішою передумовою людського права і можливості самостійно формувати свої моральні принципи, визначати обов'язки, здійснювати моральний самоконтроль і моральну самооцінку своїх вчинків. Якщо позбавити людину свободи, то із неї автоматично знімається будь-яка відповідальність за свої вчинки, адже відсутність свободи означає, що людська поведінка якось та кимось запрограмована.

Сутність свободи совісті розкривається через поняття свободи релігії, що означає самовизначення особистості у сфері релігійного світогляду та її самореалізації в системі свого релігійного вибору. Свобода релігії, у свою чергу, може бути здійснена тільки через свободу віросповідання та свободу релігійних організацій. Свобода віросповідання - це законодавчо гарантоване право особистості вільно, без зовнішнього примусу обирати, сповідувати будь-яку релігію, вільно змінювати свої релігійні уподобання, задовольняти свої релігійні потреби, здійснювати інші культові дії відповідно до своєї релігійної орієнтації. Вона передбачає рівність віруючих усіх конфесій перед законом, відсутність дискримінації за релігійним принципом. Свобода віросповідання дає право не лише обирати будь-яку релігію, але й не обирати жодної. Тобто право вибору передбачає і право відмови від вибору. Не може бути й мови про свободу релігії там, де поряд з індивідуальною свободою віросповідань відсутня можливість колективного сповідування релігії, здійснення культових дій та ритуалів.

Свобода релігійних організацій - це необхідна умова колективного сповідування релігії, здійснення культових дій. Вона реалізується через соціально-правове забезпечення функціонування у суспільстві тої чи іншої церкви, релігійних громад та релігійних об'єднань віруючих.

Забезпечення свободи совісті в Україні здійснюється відповідно до тих змін, які відбуваються у релігійній сфері з одного боку, з іншого відображають процес демократизації самого суспільства та держави.

У період перебудови в Україні основним здобутком у сфері конфесійно - суспільних відносин було: зростання кількості новореєстрованих релігійних громад, розгортання динамічних процесів екстенсивного розвитку релігійних відносин, докорінна зміна ставлення до релігії держави та більшості її громадян. У сфері державно-конфесійних стосунків якісні зміни проявили себе у реальному внутрішньому розкріпаченні офіційно визнаних конфесійних структур, що перебували у підпіллі (до таких належали УГКЦ, Товариство свідків Єгови, деякі православні та протестантські деномінації сектантського типу). Указані зміни стали наслідком відмови держави від політики постійного втручання у церковно-релігійне життя та виконання контрольно-регламентаційних функцій у цій сфері. Підтвердженням цього є стрімке зростання кількості релігійних громад та їх державної реєстрації: до середини вересня 1991 року, наприклад, в Україні їх з'явилось 2596.

Важливою сутнісною тенденцією розвитку релігійної сфери у цей період стала підтримка новонароджених національних церков з боку перших масових національно-патріотичних організацій, якими, насамперед, були Товариство «Просвіта» та Народний Рух України. Вони розглядали будівництво національної української церкви невід'ємною складовою побудови самостійної української держави і тим самим сприяли піднесенню політико-конфесійних відносин на якісно новий рівень.

За роки незалежності в Україні було створено правову базу для реалізації права людини на свободу совісті. Це мало позитивний вплив на розвиток відносин між державою та релігійними конфесіями, дало можливість конфесіям розгорнути активну проповідницьку, просвітницьку та благодійницьку діяльність на благо українського народу та відродження його духовності, сприяло розвитку мережі релігійних організацій.

Вагомим здобутком на шляху будівництва громадянського суспільства в незалежній Україні стало впровадження демократичних державно-правових гарантій свободи совісті. Вони зафіксовані у Конституції України та Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року.

Стаття 35 Конституції України гарантує право кожній людині на свободу світогляду й віросповідання. У ній вказується на те, що кожна людина має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти одноособові чи колективні релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Згідно з конституційними положеннями церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви, жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Українське законодавство про свободу совісті відповідає за змістом міжнародним документом з прав людини, зокрема «Хартії прав людини», «Загальній декларації прав людини», прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948р., міжнародному «Пакту про громадянські та політичні права», прийнятому 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966р. У ст. 18 Декларації та ст. 18 Пакта вказується: «Кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії, вона може приймати релігію за своїми переконаннями, вибором та здійснювати свободу сповідувати свою релігію або переконання публічним чи приватним шляхом, виконувати релігійні чи ритуальні обряди». Міжнародні документи з прав людини спрямовані на ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігійних переконань. Зокрема, такою є Декларація проголошена Генеральною асамблеєю ООН 25 листопада 1981 року. Вона визначає дискримінацію на грунті релігії як і будь-які розрізнення, винятки, обмеження або переваги базовані на релігії як образу гідності людської особистості, заперечення принципів Статуту ООН і засуджує як перешкоду для дружніх та мирних відносин між державами (ст. 3). Декларація закликає всі країни вживати ефективних заходів для запобігання і ліквідації дискримінації на ґрунті релігії.

У ст. 35 Конституції України, прийнятій на сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р., також зазначене право громадян на свободу світогляду і віросповідання. Ця стаття фактично повторює статті міжнародних документів і не суперечить їм. Таким чином, законодавство України в питаннях прав людини відповідає міжнародним нормам.

Наслідком демократизації інституту свободи совісті в Україні є ствердження релігійних організацій як невід'ємної складової громадянського суспільства: вони перетворюються на активну суспільну силу, що здатна впливати на життя українського народу. Активізується співпраця релігійних організацій з органами соціального захисту населення, міністерством охорони здоров`я та лікувальними установами на різних рівнях. З Українською православною церквою укладено угоду про співпрацю з Міноборони, Держкомкордоном та Департаментом з виконання покарань. Розширюються можливості використання виробничого потенціалу релігійних організацій. Позитивні процеси, завдяки яким релігійні організації перетворюються на складову громадянського суспільства відбуваються також і у самому релігійному середовищі: розбудовується церковна інфраструктура, зростає мережа релігійних засобів масової інформації, духовних навчальних закладів, збільшується кількість духовної літератури. Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно провадяться у культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою трудових колективів. Позитивною тенденцією розвитку релігійного середовища є те, що воно розвивається відповідно до своїх внутрішніх потреб та законів, а не під тиском зовнішніх чинників.

Разом з тим законодавче забезпечення свободи совісті в Україні вимагає певного корегування відповідно до змін, що відбуваються в українському суспільстві. На це вказувалось у доповіді ПАРЄ від 5 жовтня 2005 року «Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною», зокрема це:

1) вдосконалення законодавства про свободу совісті стосовно вирішення низки проблем у сфері державно-конфесійних відносин;

2) забезпечення українського суспільства відповідною інформацією: релігійною, релігієзнавчою та правовою згідно з Законом України про інформацію через ЗМІ та систему освіти;

3) ствердження принципу толерантності в усіх сферах людського буття в тому числі і в конфесійно-релігійному.

Отже, конституційно-правове забезпечення свободи совісті в Україні є відображенням того рівня дійсної свободи якого досягло громадянське суспільство на даному етапі свого розвитку. Разом з тим законодавство у цій сфері повинно постійно удосконалюватись відповідно до тих змін, які відбуваються в дійсності і, виходячи з них, своєчасно скасовувати застарілі норми і своєчасно приймати нові.

свобода совість релігійний

Список використаних джерел

1. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення / М.Ю. Бабій. - К., 1994.

2. Української РСР від 23 квітня 1991 р. № 987. XII. «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради України. - № 20. - Ст. 277.

3. Закон України від 23 грудня 1992 р. «Про внесення доповнень і змін до Закону УРСР Про свободу совісті та релігійні організації» // Голос України. - 1994. - 12 січ.

4. Конституція України. - К., 1996.

5. Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. - К., 1998.

6. Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. - К., 1996.

Размещено на Allbest.ru