Актуальність проблеми. Для суспільства стоїть нелегке завдання - подолання такого негативного соціального явища як злочинність неповнолітніх. Поява та зростання правопорушень серед неповнолітніх - це діагноз для суспільства, індикатор його морального стану.

За останні десятки років, як показують дослідження, збільшується кількість та жорстокість протиправних вчинків серед неповнолітніх [7; 18; 25]. Виходячи з цього, першочерговим завданням суспільства є повернення таких дітей до повноцінного життя. Стимулювання їх до суспільно - корисної діяльності [24], тобто входження таких дітей в соціум.

“Зміна соціально-економічних умов вимагає від особистості сформованої готовності переходу до нової ситуації соціального розвитку, тобто “вторинного" входження особистості в суспільні відносини. В психологічній літературі таке вторинне входження визначається терміном “ресоціалізація”. Сьогодні цей термін розуміється досить широко і поза специфікою суб'єктів процесу - як усвідомлена зміна поведінки людини в ситуації очевидного соціального неуспіху [19, с. 198].

Важливим є питання стосовно того, що штовхає неповнолітніх змінювати суспільні цінності, середовище і вчиняти правопорушення. Аналіз психологічної літератури дає зрозуміти, що причинами такої поведінки неповнолітніх є, в основному, вплив двох факторів: вікова схильність та соціальне середовище (батьки, однолітки, вихователі, інформаційний простір тощо). В своїх наукових дослідженнях цієї проблематики торкалися М. Алемаскин, Г. Крайг, О. Гуменюк, Д. Фельдштейн, В. Васильев, В. Пилипейченко, Ч. Висьневськи, Ш. Чхартишвілі та інші.

У КВК України п.3 ст.6 соціально-виховна робота віднесена до основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Соціально - виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно-корисною діяльності, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів [24].

Під ресоціалізацією розуміють самосвідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до загально прийнятого життя в суспільстві [16]. У психологічній енциклопедії [23] ресоціалізація означає один з аспектів реабілітації, що характеризується поверненням або закріпленням соціальних зв'язків, усуненням проявів суспільної дезадаптації. В. Наливайко відмічає, що ресоціалі - зація складний суперечливий процес, який включає взаємодію двох структурно-складних систем: особистості і середовища [20].

Враховуючи фізіологічну, психічну і соціальну незрілість неповнолітніх в силу вікових особливостей, певні якості та звички в них ще не сформовані або сформовані недостатньо (поведінки в колективі, суспільстві, етикету, гігієнічні, пізнавальні), а інші - занадто розвинені (сексуального характеру, вживання алкогольних напоїв, маніпулювання іншими тощо), то розвиток перших треба продовжувати, а других - пригальмовувати. Питаннями ресоціалізації неповнолітніх правопорушників займалися А. Макаренко, О. Третяк, Д. Фельдшьейн, Я. Гошовський, О. Караман та С. Марчекно, М. Кле, Г. Крайг, А. Васильєв, Ч. Висьневськи, О. Кербиков, М. Алемаскін та ін.

Мета статті - визначити основні соціально-психологічні фактори для успішної ресоціалізації неповнолітніх правопорушників.

В психологічній літературі ми частіше зустрічаємо термін “соціалізація”, ніж “ресоціалізація”. Найперше це пов'язано з тим, що на відміну від поняття “соціалізація" термін “ресоціалізація" виник відносно недавно. Однак, зараз важко однозначно назвати науковця, який першим запропонував термін “ ресоціалізація”. Можна лише зауважити, що з кінця 80-х років ХХ ст. цей термін набув загального вжитку в науковій педагогічній літературі авторів радянської, а потім пострадянської школи [12, с.15]. Для порівняння поняття “соціалізація" виникло у 1956 р.

Соціалізація розглядається як набуття людьми соціального досвіду та ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей. Ресоціалізація в більшій мірі означає процес відновлення соціального статусу, соціальних ролей та норм індивіда. Для того, щоб більш об'єктивно висвітлити, які саме передумови спонукають до ресоціалізації неповнолітніх, необхідно коротко описати психологічну характеристику неповнолітнього правопорушника.

Характеристику неповнолітнього правопорушника можна подати на основі психологічної структури, особистості злочинця. До такої структури дослідники в різних поєднання відносять: властивості потребнісно-мотиваційної сфери (потреби, інтереси, стійкі мотиви та інші), властивості ціннісно-нормативної сфери (погляди, переконання, ціннісні орієнтації, установки, позиції особистості та ін.); властивості, що представляють досвід, значущий у злочинній поведінці (знання, вміння, навички, здібності); емоційні, вольові властивості, темперамент (див. рис.1) [6; 8; 9; 10; 13].

Вивченням особистості неповнолітнього правопорушника займалися: М. Ковальчук, Є. Поляков, А. Макаренко, Я. Гошовський, В. Лютий, В. Кудрявцев, В. Васильєв, Ч. Висьневськи, Н. Рахмаіл, Ш. Чхартишвілі, М. Алемаскін, О. Кербиков, Г. Крайг, О. Гуменюк, В. Пилипейченко, А. Яковлев, О. Третяк, В. Андросюк та ін.

Нормальний перебіг ресоціалізаційного процесу неповнолітніх залежить від вибору вихователем стратегії впливу під час взаємодії. Аналіз літературних джерел підтверджує, що ключовим питанням в процесі ре - соціалізації є саме те, яким чином здійснюється взаємодія та які ресурси для цього задіяні [3; 4; 12; 21; 26].

На нашу думку, досить вдало пояснив поняття “взаємодія” О. Кірічук. Він акцентує увагу на тому, що ніяка система не може функціонувати без взаємодії компонентів. “Взаємодія, зазначає автор, це така форма зв'язку, у процесі якої сторони тієї або іншої системи не тільки міняються місцями, а й безперервно змінюються самі, викликаючи зміну всього взаємодіючого цілого” [14, с.3].

Багато уваги звертають вчені на нормалізацію самооцінки неповнолітніх через різні способи взаємодії. Варто відмітити, що у неповнолітніх правопорушників спостерігається неадекватна самооцінка, яка в свою чергу заважає нормальному проходженню процесу їх ресоціалізації [1; 3; 11].

Регуляцію самооцінки через взаємодію можна пояснити на основі поглядів Ч. Кулі та Дж. Міда, представників символічного інтеракціонізму. Вони стверджували, що людське “Я” та інші утворюють єдине ціле, оскільки суспільство, організовуючи низку поведінкових реакцій громадян, накладає певні соціальні обмеження на поведінку кожного з них [3]. Спільне життя і діяльність змушує людей будувати і узгоджувати образи “Я - Він”, “Ми - Вони”. Взаємодія людей являється провідним фактором регуляції їх самооцінок і поведінки в суспільстві [26].

Якості особистості неповнолітнього правопорушника мають вигляд:

Формами реалізації процесу ресоціалізації неповнолітніх правопорушників є соціальна адаптація та інтеріоризація. Процес інтеріоризації в певній мірі співзвучний з символічним інтеракціонізмом (згаданим вище). Інтеріоризація - процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення зовнішнього середовища у внутрішнє “Я” [17]. Але для ресоціалізації неповнолітніх важливим є не тільки інтеріоризація, але й ідентифікація - засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних [12].

Знаючи механізми ресоціалізації, різні способи впливу на особистість через взаємодію, недостатньо вихователю провести ефективну ресоціалізацію саме неповнолітніх. До таких дітей потрібний особливий підхід, враховуючи їх психологічну структуру, див. рис.1.

Проаналізувавши якості та властивості в структурі неповнолітнього правопорушника можна зробити висновок, що майже всі вони визначають характер відставання від нормальної соціалізації. Сформовані якості особистості неповнолітнього правопорушника значною мірою залежить від сімейних умов, в яких вони перебувають. Як зазначає В. Пилипейченко у своїй праці [22], до правопорушення неповнолітніх спонукають незадоволені психічні потреби в сім'ї (потреба впевненості і почуття безпеки; потреба солідарності і зв'язку з близькими особами; потреба любові; потреба схвалення і визнання)

Якщо взяти до уваги потребу схвалення і визнання, то вона по своїй суті виражає потребу в соціальному престижі. Згідно досліджень Ш. Чхартишвілі у неповнолітніх проблема соціального престижу набуває викривлену форму, втрачаючи свій істинний предмет, змінюючи свою направленість і переростає в нижчу форму потреби самоствердження, коли індивід задовольняється тим, що стає предметом уваги інших людей [27].

Неповага, холодне ставлення до дітей можуть спричинити в них прояви агресивності [5]. Агресія є досить сильним конфліктогеном в ситуаціях міжособистісного спілкування. Підлітки, відчувши з боку вихователів холодне ставлення, відсутність любові, починають вороже ставитись не тільки до вихователів, а й до усього суспільства. В неповнолітніх в даній ситуації відбувається ототожненням вихователів з суспільством. Такий процес, в значній мірі, гальмує ресоціалізації неповнолітніх правопорушників. Неповага зі сторони вихователів до своїх вихованців породжує низьку самоповагу або протести та агресію в останніх. Є дані про наявні зв'язки між самоповагою особистості і відношенням її до інших людей. Людина, яка позитивно відноситься до себе, як правило, “приймає” і оточуючих, коли негативне відношення до себе - тоді неприязне та недовірливе відношення до інших людей.

Дестабілізуючим фактором для соціалізації неповнолітніх являється досвід спілкування в так званих “неформальних" групах.П. Козляковсь - кий та А. Козляковський в своїй праці вказують на те, що кримінальна субкультура (неформальні групи) згуртовує правопорушників, вона виступає в якості регулятора їх поведінки. Але основна небезпека їх в тому, що вона викривляє суспільну свідомість, трансформує кримінальний досвід, блокує процес соціалізації [15, с.178].

Передумовами втягнення неповнолітніх в середовища кримінальної субкультури є незадоволення їхніх психічних потреб (вказаних вище). Потреби в спілкуванні і самоствердженні підлітка повинні здійснюватися у благополучних умовах на основі соціально значимої та корисної діяльності. Якщо з певних причин цього не відбувається, то самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах, вуличних, дворових компаніях у формі асоціальних проявів (випивка, куріння, нецензурщина, хуліганство тощо). Воно може стати небезпечним криміналізуючим фактором [4].

Агресивна форма поведінки неповнолітніх може проявлятися не тільки внаслідок втягнення їх в кримінальну субкультуру, але й через прорахунки у вихованні дорослого. Агресивність в особистісних характеристиках неповнолітніх формується, в основному, як форма протесту проти непорозумінь дорослих через незадоволеність своїм станом у суспільстві [2].

Таким чином, окресливши проблеми ресоціалізації неповнолітніх правопорушників можна сказати, що вона має комплексний характер. По - перше, труднощі в ресоціалізації таких дітей пов'язані із сформованими в них віковими та особистісними якостями (на психогенетичному та соціо - генетичному рівнях); по-друге, на підлітків негативно впливає соціальне середовище (неблагополучна сім'я, неформальні групи тощо); по-третє, спостерігається в багатьох випадках некомпетентність вихователів, які покликані для проведення ефективної ресоціалізації неповнолітніх правопорушників.

Література