Справедливість як чинник соціальної стабільності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Справедливість як чинник соціальної стабільності

Т.Г. Прохоренко

Анотації

У статті розкриваються сутність категорії "соціальна справедливість" та її роль у суспільстві. Зокрема вказується, що соціальна справедливість, пронизуючи всі сфери суспільного життя, може виступати як інтегруючим і стабілізуючим суспільство чинником, так і, навпаки, дестабілізуючим. Указуючи на існування різних теорій соціальної справедливості, головну увагу автор зосереджує на таких, які є найбільш сприятливими для розвитку сучасного суспільства, а також торкається причин, які заважають реалізації принципів соціальної справедливості в сучасних українських реаліях.

Ключові слова: соціальна справедливість, соціальна рівність та нерівність, розподіл соціальних цінностей, соціальні права та свободи, соціальна стабільність.

СПРАВЕДЛИВОСТЬ КАК ФАКТОР СОЦИАЛЬНОЙ СТАБИЛЬНОСТИ

Прохоренко Т.Г.

В статье раскрываются сущность категории "социальная справедливость" и ее роль в обществе. В частности указывается, что социальная справедливость, пронизывая все сферы общественной жизни, может выступать как интегрирующим и стабилизирующим общество фактором, так и, напротив, дестабилизирующим. Указывая на существование различных теорий социальной справедливости, главное внимание автор сосредоточивает на тех, которые являются наиболее благоприятными для развития современного общества, а также касается причин, которые мешают реализации принципов социальной справедливости в современных украинских реалиях.

Ключевые слова: социальная справедливость, социальное равенство и неравенство, распределение социальных ценностей, социальные права и свободы, социальная стабильность.

JUSTICE AS A FACTOR OF SOCIAL STABILITY

Prokhorenko T. G.

The article exposes the category of "social justice" and its role in society. In particular, states that social justice permeating all aspects of life, can act as an integrating and stabilizing factor in society, and, conversely, destabilizing. Pointing to the existence of different theories of social justice, the main focus is on those that are most favorable for the development of modern society. The author touches upon the reasons that prevent the realization of the principles of social justice in modern Ukrainian realities.

Key words: social justice, social equality and inequality, the distribution of social values, social rights and freedoms, social stability.

Актуальність проблеми. Увага до соціальної справедливості завжди загострювалася на переломних етапах розвитку суспільства, а саме в ті часи, коли соціум супроводжували соціальні потрясіння, коли руйнувався соціальний порядок, що склався. У стабільні, відносно спокійні часи про неї забувають, і не тому, що вона не існує, а, навпаки, тому що вона реально діє, зберігаючи суспільну злагоду.

З особливою гостротою питання про зміст соціальної справедливості постає у сучасному українському суспільстві, яке переживає непрості часи. Найважливішим і єдино виправданим критерієм впровадження будь-яких змін у суспільстві, збереження його стабільності і консенсусу може виступати ідея соціальної справедливості та обов'язкова реалізація її принципів у житті.

Аналіз наукових джерел і публікацій. Ще з давніх часів категорія справедливості мала місце у філософських вченнях. Справедливість є тією основною категорією, яка визначає сутність досконалої держави у Платона, тобто це ціль, досягнення якої прагнуть усі люди у своєму житті. Справедливість може досягти свого повного розвитку лише за умови існування держави, тому є справою державною [1, с. 396-398]. Арістотель також розглядає справедливість як соціально обумовлений феномен. Більш того, він виділив дві форми справедливості: ретрибутивну, тобто зрівнювальну справедливість, в основі якої лежить принцип рівності у володінні благами, і дистрибутивну, відповідно до якої один отримує більше, а інший менше, залежно від своїх достоїнств [1, с. 462-464]. Подальший розвиток філософської думки продовжував традицію морально-правового обґрунтування сутності справедливості (Гегель, І. Кант та ін.).

У ХХ ст. теоретичний інтерес до проблеми соціальної справедливості був викликаний появою книги Дж. Ролза "Теорія справедливості". У науковій дискусії стосовно поставлених Дж. Ролзом проблем узяли участь такі мислителі світового рівня, як Ф. Хайєк, П. Хейне, Г. Харт, П. Рікьор, М. Сендел, О. Гьофе, Дж. Стігліц та ін. [5; 7]. Зазначеній проблемі присвячено низку наукових праць вітчизняних та російських вчених, таких як Т.А. Алексеєва, А.М. Гриненко, А.А. Гусейнов, В.Е. Давидович, Б.А. Єфимов, Г.Ю. Карнаш, Б.Н. Кашников, Г.Г. Пирогов та ін. [2; 4].

Метою статті є виявлення сутності поняття "соціальна справедливість", аналіз соціальної справедливості як одного з важливих чинників розвитку сучасного суспільства, висвітлення проблем реалізації її принципів в Україні. соціальний справедливість суспільство

Виклад основного матеріалу. Соціальна справедливість належить до соціальних явищ, які супроводжують людство впродовж усієї його історії. Ще стародавні люди стикалися з проблемою пошуку компромісу між індивідуальним і колективним інтересами, виробляючи найбільш прийнятні форми поведінки за допомогою моральних заборон і розпоряджень. У міру ускладнення соціальних зв'язків це завдання стає все більш насущним і непростим. Виникають нові механізми пошуку взаємоузгоджених рішень: політика і право. Усі сфери спільної життєдіяльності людей - економічна, політико-правова, соціальна, культурна - мають свою логіку розвитку, проте вони об'єднані загальною центральною ідеєю - соціальною справедливістю.

Поняття "соціальна справедливість" є, з одного боку, простим, тому що кожна людина майже не щодня стикається з його проявами в реальному житті, а з другого - складним для визначення. Складність полягає в тому, що це поняття охоплює як абстрактну сферу (моральна цінність суспільства), так і сферу реальних відносин, визначаючи, що є добрим, а що поганим у структурі винагород і покарань. Виникнувши у духовному житті, соціальна справедливість впливає на повсякденне матеріальне життя людини, соціальних спільнот та суспільства в цілому, стає важливим фактором його інтеграції.

У суспільній свідомості принцип соціальної справедливості, як правило, не існує у вигляді універсальної формули. Він наповнюється економічним, моральним, політико-правовим змістом, стає поняттям про те, як повинно бути. Соціальна справедливість вимагає відповідності між реальною значущістю різних індивідів та соціальних груп і реальним їх положенням, між правами та обов'язками, між працею і винагородами. У суспільній думці соціальна справедливість фіксується як винагорода і визнання за працю, забезпечення всім мінімального соціально гарантованого рівня і якості життя, рівного доступу до соціальних благ, інформації, культурних цінностей тощо.

Реалізація принципу соціальної справедливості в суспільстві означає, що в ньому здійснюється справедливий розподіл: діяльності, доходів, праці, соціальних благ, винагород, визнань, рівня та якості життя, інформації та культурних цінностей. Такий підхід дозволяє стверджувати, що соціальна справедливість регулює взаємовідносини між людьми з приводу розподілу (перерозподілу) соціальних цінностей, відображає сукупність суспільних відносин обмінного та розподільного типу, а також вироблені на цій основі ідеологічні цінності.

Соціальна справедливість, таким чином, виступає категорією, за допомогою якої характеризується об'єктивно обумовлена рівнем матеріальної і духовної зрілості суспільства міра рівності і нерівності в життєвому положенні різних соціальних спільнот та індивідів у конкретних історичних умовах. Справедливість, яка співвідносить людей та їх вчинки, визначає, в чому люди неодмінно повинні виступити як рівні один одному, а в чому вони можуть і повинні відрізнятися один від одного.

У будь-якому суспільстві є декілька, інколи альтернативних, уявлень про соціальну справедливість, що виражають інтереси різних соціальних груп. Проте в них завжди присутній деякий загальний "стрижень", який складають історичні закономірності того чи іншого етапу суспільної еволюції і ментальні установки, що мають під собою інституційні підстави в економічному, політичному і духовному житті. Завдяки цьому соціуму все ж таки вдається виробити єдину позицію з даного, життєво важливого, питання.

Кращою для суспільства концепцією соціальної справедливості виступає така, яка спрямована на забезпечення консенсусу між різними прошарками населення, не викликає суттєвих заперечень з боку кожного з них, а також не сприяє широкому розповсюдженню серед населення почуттів заздрості. Цим вимогам, на нашу думку, більшою мірою відповідає концепція справедливості Дж. Ролза, який формулює два принципи соціальної справедливості. Перший із них стверджує, що кожна людина повинна мати рівні права на максимально широку систему основних свобод (принцип рівних можливостей), другий - соціальні та економічні нерівності мають бути врегульовані таким чином, щоб це надавало переваги всім, особливо найменш захищеним (принцип диференціації). Доступність до посад у суспільстві повинна бути відкритою для всіх. Суспільний добробут, згідно з Дж. Ролзом, покращується лише у тому випадку, коли підвищується добробут найменш забезпечених прошарків [5, с. 48-50]. Розвиваючи ці ідеї, Дж. Стігліц доходить висновку, що рівність можливостей підвищує економічну ефективність у суспільстві, тому що держава бере на себе певні обов'язки гарантувати людині доступність до базових цінностей, пов'язаних перш за все з розвитком людської особистості: охорона здоров'я, реальна участь в управлінні державою, пенсійне забезпечення за віком, інвалідністю тощо [7, с. 347].

Суспільство, в якому ці загальні уявлення про справедливість деформовані у будь-яку сторону, приречено на деградацію, революцію, громадянські війни, а у деяких випадках - на повну руйнацію. Соціальна справедливість - це важливий принцип життя суспільства, який спирається на традиції і відіграє роль одного з головних інтегруючих елементів суспільства. У цілому, у життєздатному суспільстві існує певна врівноважена траєкторія соціальної справедливості [4, с. 3].

Соціальна справедливість стає головним принципом політики соціальної держави, що можна охарактеризувати як "новий гуманізм". Слід відрізняти "новий гуманізм" від "старого", "класичного", формування, розповсюдження якого пов'язують з епохою Відродження. "Новий гуманізм" - явище сучасне. Цей термін вперше був використаний А. Печчеі для характеристики нового світосприйняття, яке необхідне для виживання сучасного людства. Гуманізм нового споглядання полягає в тому, що в центрі всього існуючого у світі перебувають цілісна людська особистість та її можливості. "Новий гуманізм" відрізняється від "старого" тим, що пропонує необхідність обмеження "гуманістичного індивідуалізму", визнання пріоритету справедливості по відношенню до свободи [3, с. 222].

Оскільки соціальна справедливість закріплює, з одного боку, певну міру рівності і свободи людей у суспільстві, а з другого - відображує міру відповідності соціальних очікувань людей компенсації суспільства за їх працю і соціальну активність, вона утворює важливий соціальний механізм стабільного розвитку суспільства, відіграє роль джерела суспільного прогресу, сили, яка мобілізує суспільство на пошук найбільш оптимальних моделей економічного і соціально-політичного розвитку. Виходячи з цього, сучасне суспільство повинно підтримувати певний рівень соціальної справедливості, наскільки можливо захистити достоїнство і зберегти повагу до кожної людини, щоб зберегти порядок і злагоду в ньому.

Ситуація, яка склалася в сучасному українському суспільстві стосовно реалізації принципів соціальної справедливості, залишається незадовільною. Хоча довгий час під впливом складних історичних подій йому були нав'язані принципи егалітаризму (концепція, що пропонує створення суспільства з рівними можливостями управління і доступу до матеріальних благ усім його членам), однак сучасні українські реалії засвідчують прямо протилежне, спостерігається різка поляризація соціальної структури.

Глибоке коріння в українському суспільстві пустила олігархічна система, яка, ставши частиною політичної влади, прагне до збереження свого монопольного становища, максимізації прибутків та отримання інших преференцій для себе. Механізм соціального відбору людей на кращі позиції і посади часто ґрунтується на приналежності до того чи іншого олігархічного клану. На тлі зростання статків українських олігархів експерти ООН виявили, що за межею бідності живуть кожні четверо з п'яти українців. Найбільш прикро те, що за індексом економічної свободи ділове видання фінансового центру світу "Уолл-Стріт Джорнел" виділило Україні найгірше у Європі 164-те місце [8]. Еліта українського суспільства намагається монополізувати своє становище та наполягає на легітимізації сформованої соціальної стратифікації. Законодавство починає відігравати роль соціального фільтра, який обмежує вертикальну соціальну мобільність індивідів.

Закріплюються тіньові практики, чиновники верхніх щаблів влади продовжують використовувати службові повноваження задля власного збагачення, спостерігається суттєвий дисбаланс між оплатою праці та прибутками вищих і нижчих соціальних прошарків. При такій моделі суспільного устрою неминуче виникає колосальна соціальна нерівність, процвітають корупція і кумівство. Усе це супроводжується девальвацією моральних цінностей. Моральне виправдання збагачення будь-якою ціною витісняє зі свідомості більшості нових власників ідеї любові до ближнього, співчуття і допомоги тим, хто опинився в скрутній ситуації, тобто всі ті ідеали, що і складають сутність уявлень про справедливість. Як наслідок, неефективно використовуються наявні ресурси, пригнічується здорова ініціатива, спотворюється трудова мотивація, відбуваються відчуження громадян від політики, моральний занепад суспільства, підривається рівень правової свідомості тощо.

Результати соціологічних досліджень свідчать про погіршення практично всіх соціальних характеристик. За цими даними фіксується послідовне зниження частки робітників, які вважають, що їх праця оплачується справедливо. Незадоволеність робітників оплатою праці вважається сьогодні найбільш гострою соціальною проблемою. Також гостріше стали сьогодні сприйматися питання соціального захисту робітників. Багато з них не відчувають себе достатньою мірою захищеними як у державному, так і в приватному секторі економіки. Останнього це стосується більшою мірою. У гонитві за високими прибутками допускаються масові порушення трудових норм. У результаті з'ясувалося, що лише 1 % респондентів вважають, що в їхньому житті все справедливо; 3 % - не знають, що таке соціальна справедливість; 15 % - упевнені, що соціальна справедливість неможлива [6].

Висновки

Соціальна справедливість - це основоположний принцип життя будь-якого суспільства, який має різні прояви, починаючи з принципів устрою соціальних систем, взаємовідносин між державою і різними соціальними суб'єктами і закінчуючи правилом поведінки людини відносно держави та інших людей. Дане поняття концентрує у собі різноманітність людських дій і відносин (моральних, правових, політичних, економічних, соціальних), встановлює відповідність між бажаним і реальним, між рівністю і нерівністю, правами та обов'язками, соціальною активністю і суспільним визнанням. Тому будь-які диспропорції у цих співвідношеннях призводять до порушення принципів соціальної справедливості, які, у свою чергу, можуть мати руйнівні наслідкі для суспільства. Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що соціальна справедливість виступає важливою складовою механізму стабільного суспільного розвитку.

Література

1. Антология мировой философии / под ред. В.В. Соколова. - М. : Мысль, 1973. - 698 с.

2. Кашников Б.Н. Исторический дискурс российской справедливости / Б.Н. Каш- ников // Вопр. философии. - 2004. - № 2. - С. 27-38.

3. Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. - М. : Прогресс, 1985. - 312 с.

4. Пирогов Г.Г. Социальная справедливость: генезис идей / Г.Г. Пирогов, Б.А. Ефимов // Социс. - 2008. - № 9. - С. 3-11.

5. Ролз Дж. Теория справедливости / Дж. Ролз. - Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. - 536 с.

6. Соціальна справедливість: історія та сучасність [Електронний ресурс] - Режим доступу: pon.org.ua/novyny/1115-socialna-spravedlivist-istoriya-i-suchasnist.html.

7. Стиглиц Дж. Ревущие девяностые / Дж. Стиглиц. - М. : Соврем. экономика и право, 2005. - 424 с.

8. Экономическая свобода Украины [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.diamatik.org/korryp.htm.

Размещено на Allbest.ru