Соціокультурний вимір майбутнього (від людських якостей до соціальної джастифікації)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціокультурний вимір майбутнього (від людських якостей до соціальної джастифікації)

Сучасне суспільство усвідомлює необхідність змін, але в умовах глобалізації втрачає розуміння вектору зрушень. Складність соціокультурних процесів сьогодення та хаотичне усвідомлення контурів майбутнього орієнтують ретроспективний підхід до розуміння їхнього зв'язку. Це означає, що необхідно розглянути, як формувалися уявлення про необхідні радикальні зрушення виробничої системи, культурної спадщини та інших сфер. У тенденції глобалізації, яка визначає сучасні риси людської спільноти, були свої провісники, адепти та критики. І перш ніж глобалізація набула статусу розвинутої концепції, вона у формі ідеї, а потім підходу, формувала теоретичні та прагматичні особливості світосприйняття провідних груп суспільства. Цей процес відбувався через усвідомлення і подолання сукупності проблем, а також потребував відмови від деяких ідеалів та традицій.

Серед політичних лідерів, «просвітників», які визнали необхідність нового підходу до розгляду місця людини в системі світобудови в рамках глобальної екологічної кризи та економічних хвиль, одне з провідних місць по праву належить видатному італьському менеджеру, суспільному діячу, засновнику Римського клубу Аурелію Печ - чеї, який, на відміну від багатьох інших, став не лише генератором ідей, але й організатором, що втілював ці ідеї в практику. Процвітаючий бізнесмен, менеджер найбільших італійських та міжнародних компаній («Фіат», «Оліветті» та «Італ - консульт»), він зумів усвідомити, яка небезпека криється у низці глобальних проблем.

За сукупністю соціально-економічних та техніко-технологічних зрушень «…вперше в історії з'явився новий могутній чинник - величезна всезростаюча матеріальна могутність самої людини. Ця могутність зростає по експоненті, рік за роком акумулюючи сили для подальшого росту. Однак, розвиток цей у найвищій мірі сумнівний і не однозначний, оскільки він може слугувати на благо людини тільки прирозумному й стриманому до нього ставленні, при безрозсудному ж його використанні людям загрожує невиправна катастроф» [1, с. 35].

Усвідомлення ситуації і пошук адекватних заходів формує особливі вимоги до провідників нової ідеї. В історії людства не раз бувало, коли в періоди глибоких соціальних та політичних потрясінь у середовищі інтелігенції виникали нові ідейні рухи, які формували суспільну думку. Спроможність «глобального руху» помітно відіграти свою роль в історії залежала від розуму і соціальної відповідальності його учасників. Те, що на чолі цього руху став менеджер, представник практичної професії, було вимогою часу.

У справах фірм Печчеї їздив по всьому світу і на власні очі бачив жахливу дійсність відсталих регіонів. Будучи мислителем із широким світоглядом і практиком, він не тільки бачив та переживав побачене, але й зумів узагальнити факти, намагався діяти. У подорожах, спілкуванні з провідними фахівцями, роздумах формулюються вимоги встановлення неформальної організації, яка була б спрямована на усвідомлення основних рис майбутньої соціальної реальності. І ці риси дослідник шукав перш за все в людських стосунках та якостях. У своїх прагматичних дослідженнях йому вдавалося поєднувати дві ідеї в межах конкретної структури - Римського клубу. Перша ідея, від якої залежить сенс майбутнього, пов'язана з людськими якостями. Тобто виключну важливість отримують притаманні «всім людям планети внутрішні людські якості, їх виявлення та розвиток у мешканців будь-яких кутків світу» [1, с. 5]. Друга ідея полягає у проясненні смислів майбутнього існування людства і постає практичним завданням для інтелектуальних пасієнаріїв. Для поєднання ідей потрібна структура особливого порядку, яка перебуває за межами відомої ієрархії і здатна сформулювати та поширювати життєві цілі. Тому «смисл, структура і спільнота - це пов'язані між собою передумови створення нормального майбутнього» [2, с. 335]. Того майбутнього, яке відповідає сподіванням сучасної людини, тобто визначається цінностями доби глобалізації. Це означає, що на зміну цінностям попередньої «економічної людини» недалекого минулого прийшли цінності «техніко-технологічної людини» сьогодення. «Економічна людина» орієнтується в житті на чотири основні комплекси цінностей: чуттєві величини, де цінність предметів та явищ визначається рідкісними параметрами; швидкість руху; бажання нового, яке збуджує зацікавленість у силу того, що воно нове, небувале, сенсаційне;

почуття могутності як можливість продемонструвати власну зверхність над іншими» [3, с. 135-136]. Ідея домінування як у суспільстві, так і над природнім середовищем не знаходить надалі виправдання дійсністю. Формується потяг до інших пріоритетів, і розрізнена група пасіонаріїв починає пошук адекватних цілей. Для такої діяльності потрібні матеріальні та духовні ресурси. Першоджерелами всього кращого, як і поганого, на думку А. Печчеї, виявляються перш за все самі люди, а отже саме вони і є творцями свого власного розвитку або нерозвитку, який би конкретний смисл не надавався цьому терміну. У них самих і в їхніх потребах криється вся сутність цієї проблеми, тільки вони, і ніхто інший, можуть забезпечити її вирішення, оскільки виступають єдиним джерелом, з якого черпають кошти, необхідні для вдоволення всіх потреб та запитів. Так що, якщо дивитися на розвиток в істинному світлі, то він, як і будь-яке інше людське досягнення, може бути тільки таким, яким здатні зробити його самі люди, застосувавши всі свої багатогранні потаємні можливості, всі свої духовні сили, розум, знання, винахідництво, майстерність, дар взаєморозуміння і любові до ближнього, всю свою здатність відчувати прекрасне, поезію життя, всі свої артистичні та естетичні схильності [1, с. 224].

Все це існує в людях як певний потенціал, і проблема полягає в тому, як його в повному обсязі усвідомити, які форми та способи його реалізації потрбно впроваджувати. Справа в тому, що людина не знає, як вести себе, щоб бути та почуватися по-справжньому сучасною людиною. Тобто настав час виявити й звільнити дрімаючу в кожній людині здатність бачити, розуміти та творити, направити моральну енергію на те, щоб вони самі створювали гідне їх спільне майбутнє [1, с. 8].

Метою дослідження є систематизація основних положень та аналіз концепції «людських якостей» А. Пиччеї, а також доповнення даної концепції поняттям джастифікації у контексті сучасних запитів щодо соціокультурних змін та проблем формулювання сценаріїв майбутнього.

Для вирішення наявних протиріч необхідні зрушення в людській свідомості. Зміни в людській самосвідомості, безумовно, важливі для вирішення глобальних проблем. Вони мають певну спрямованість. Основний акцент повинен переміститися з того, що людина хоче мати, і як вона може цього досягнути, на те, хто вона є і ким може стати. Саме в таких змінах формується те, що в наступному буде усвідомлено в якості соціо - культурних трансформацій. І культурна складова сих процесів виходить на перший план. Незважаючи на різницю регіональних культур, необхідно виходити на узгоджений рівень сприйняття концепції, що «пов'язує в одну особистість людство і всі взаємодіючі елементи та чинники світової системи, яка поєднує теперішнє і майбутнє» [1, с. 185], тобто поєднує дії та їх кінцеві результати. Усвідомлення та реалізація завдань такого рівня стикається з низкою економіко-політичних та соціо-культурних перешкод. Першою з них, на думку дослідника, виступає національна держава та національний суверенітет, які протидіють інтегративним тенденціям. Друга перешкода пов'язана з поширенням діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), потенціал яких має глобальний характер, а реалізується головним чином у вузькому національному чи регіональному контексті, з точки зору прагматичних цілей, критеріїв виживання та економічних чинників. Протиріччя полягає в тому, що ТНК зорієнтовані на економічні тенденції, а сучасна «надсимволічна економіка проростає з культури, що її постійно стимулюють нові, часто розбіжні ідеї, зокрема й політичні» [4, с. 443]. Таким чином, культурна складова об'єктивно виходить на перший план, але суб'єктивно без культурологічних досліджень, орієнтованих на майбутнє, трансформується в довгострокову перешкоду. Оскільки виявилося, що «ніхто не тільки не проявив бажання виділити на благо майбутнього всього людства хоч будь-яку частину свого часу, грошей або суспільного престижу та впливу, але навіть, можливо, і не вірив, що подібні жертви з їхнього боку можуть привести хоч до якихось позитивних результатів» [1, с. 99]. Подолання перешкод потребує не тільки часу, а й концентрованої енергії пасіонарної групи. Умовами продуктивних дій виступають потреба розуміння майбутнього та побудова адекватних йому сценаріїв. Відносно сценарію майбутнього, який видобувається в сучасних прогнозах, то «він дещо більше, ніж простий перелік можливостей, але менше, ніж сама майбутня історія» [5, с. 129]. Тому прогностичні доповіді Римського клубу - це окремі зрізи близького майбутнього, але не його загальний контур. Вони спонукають спільноту припинити «заглядати в майбутнє» і почати «створювати» його. В межах підходу А. Печчеї, для цього потрібно кожній сучасній людині отримати особливі знання, щоб створити відповідне підґрунтя для життя і подальшого розвитку. Для реалізації цієї програми дослідник формує «шість цілей для людства». Ці шість цілей, або місій, які не тільки повинні, згідно з його задумом, вести до створення нових структур глобального суспільного буття через систематичний розвиток людства, а й створювати методологічну схему, яка може стати регулятивом продуктивної діяльності кількох поколінь.

Конструктивний підхід до потенціалу культури викликав зміну пріоритетів сучасних людських учинків. У цьому аспекті слід звернути увагу на проект Е. Ласло «Цілі для глобального суспільства». В той час, як значна частина доповідей Римського клубу була пов'язана з протистоянням реальним загрозам, група Ласло зосередилась на тому, що мотивувала поведінку, орієнтовану на позитивні цілі; тоді будь-які досягнення розглядаються не просто як прагнення уникнути нещастя, а як перемога [7].

Особливу увагу у соціокультурному аспекті привертає комплекс дії, за якими закріпилася назва «софтизація економіки». Явище софтизації в західних моделях модернізації економіки розпорошено до рівня специфічних дій та окремих операцій у межах різних концепції менеджменту. В той же час в економіці розвинутих країн східної Азії зберігається системний характер феномену та усвідомлюється його потенціал. Софтизація за своєю суттю постає як новий ресурс творчої діяльності, який усвідомлюється в добу глобалізації і суттєво визначає продуктивність моделі інноваційного розвитку. Як соціально-економічне явище софтизація пов'язана зі зростанням ролі нематеріальних ресурсів у забезпеченні суспільного виробництва.

Софтизація дозволяє позбутися стереотипів діяльності, які трактувалися як диктат економічних орієнтирів. Мова йде не про послаблення економічного законодавства, а про суттєву «інверсію думки», з якої розглядаються цілі підприємницької діяльності та засоби їх досягнення. Досвід вказує на те, що цілі усвідомлені та органічно пов'язуються злими цінностями людського буття. Украплення софтизації виконують функції своєрідного мастила між твердими елементами суспільного виробництва, якими перевантажена економіка внаслідок її ускладнення.

У софтизації втілюються ті переваги та особливості суспільного життя, які сучасною спільнотою ототожнюються з постіндустріальним суспільством, наслідками «третьої хвилі», реаліями буття інформаційної доби. Софтизація як довгострокова тенденція реалізується не в загальних гаслах, а в конкретних організаційно конструктивних закладах. Подібні заходи, з одного боку, орієнтовані на безпосередні потреби громад, а з іншого - забезпечують перехід до креативного типу діяльності. В цілому усвідомлення потенціалу софтизації орієнтує на перегляд передньої системі цінностей, які освячували економічний імператив.

Сукупність доповідей-проектів Римського клубу поступово формувала в глобальному людському просторі потребу в іншому імперативі. Саме на це звертав увагу А. Печчеї. «Доля всього людства визначається врешті-решт саме тим, наскільки нам вдається встановити та підтримувати відповідність із дійсністю, в яку всі ми занурені, і, що вельми важливо, в той же самий час оцінювати та мудро регулювати зміни, які ми самі в неї привносимо» [1, с. 205]. Це означає, що контури майбутнього можна буде зрозуміти з позиції екологічного імперативу, який починають використовувати деякі з найбільш розвинутих країн.

Суспільству дуже важко усвідомити, що піднятися до практичної дії нового імперативу можна не за рахунок техніко-технологічних ресурсів, а шляхом зміни культурних пріоритетів. Саме таким чином відбуваються зрушення, які спільнота усвідомлює як людські якості.

Це означає, що в сучасному глобальному суспільстві складаються розрізнені пасіонарні групи, цінності та пріоритети яких (феномен Ікара) не співпадають з раціональним поступом суспільного життя (мудрість Дедала). Виникає така ситуація, яку неможливо інтерпретувати через непорозуміння поколінь, протистояння консерваторів та постмодерністів, організованої Півночі та стихійного Півдня. В суспільстві виникає запит на загальноприйнятий критерій реальних трансформацій, який дозволить оцінювати дії та довіряти проектам.

В методологічному аспекті мова йде про положення, на підставі якого визначається сенс результатів цілеспрямованої діяльності. В науці до таких відомих положень араховують верифікацію (підтвердження) та фальсифікацію (спростування). В гуманітарній сфері ефективність цих положень значно скорочується, оскільки доводиться діяти не в експериментальному або теоретичному полі, а в творчо-креативному середовищі. Тобто в такому, де проблема не в демаркації (наукового знання і псевдонаукових побудов) або приєднанні (перевірці та стандартизації нового) до масиву звання.

Тому новий запит охоплює ситуації, коли дослідники соціокультурних та культуротворчих процесів звертаються до потенціалу джастифікації. Поняття джастифікації фіксує процедури виправдання і обґрунтування з метою забезпечення переконань у спільнотах через аргументацію особливого виду. Переважаючими серед них постають: вплив традиції, фактор менталітету, злиття з духом народу тощо. Фактично фактор джастифікації дозволяє виводити з реконструкції соціокультурного процесу елементи випадковості, одкровення і осяяння, ірраціональні включення. Фіксуючи стійке налаштування внутрішнього світу людей, в якому культурна складова не просто цементує зв'язки в соціальних групах та орієнтує спільноти, а й формує умови усвідомлення ролі соціальної джастифікації, необхідно зрозуміти складність кроків у майбутнє.

Таким чином, запропонована сорок років тому А. Печчеї концепція людських якостей, яка мала орієнтацію на формування контурних уявлень про сприйнятне майбутнє, в її конструктивному варіанті на сьогодні має втілення через свій соціокультурний потенціал. Цей процес відбувається у конкретних формах на відповідних рівнях:

- індивідуальному (концентрація зусиль та якостей на діях, що наближають гідне майбутнє);

- місцевих громад (пріоритет програм з урахуванням можливостей софтизації);

- суспільства в цілому (усвідомлення та використання конструктивності соціальної джестифікації).

Саме мережа таких кроків наближає бажане майбутнє. А це означає, що узагальнена теза «майбутнє через знання» або, у версії Е. Тоффлера, «сила - багатство - знання» переростає у практопічні дії сьогодення, які трансформуються в сприйнятне «завтра».

Бібліографічні посилання

джастифікація соціальний культурний

1. Печчеи А. Человеческие качества / А. Паччеи. - М.: «Прогресс», 1985. - 312 с.

2. Тоффлер Е. Третя хвиля / Е. Тоффлер. - Київ: Вид. дім «Всесвіт», 2000. - 480 с.

3. Зомбарт В. Буржуа: этюды по истории духовного развития современного экономического человека: пер. с нем. / В. Зомбарт. - М.: Наука, 1994. - 443 с.

4. Тоффлер Е. Нова парадигма влади: знання, багатство й сила: пер. с англ. / Е. Тоффлер. - Київ: Акта, 2003. - 685 с.

5. Шахназаров Г. Куда идет человечество: Критические очерки немарксистских концепций будущего // Г. Шахназаров. - М.: «Мысль», 1985. - 192 с.

6. Фукуяма Ф. Главенство культуры / Ф. Фукуяма. - Режим доступу: http://old.russ.ru/joumal/peresmot/97-07-14/ fuku.htm

7. Laszlo E. Goals for global Society / E. Laszlo. - Main Currents in Modern Thought. - 1975. - Vol. 31. - №5. - p. 138-144.

8. Кримський С.Б. Запити філософських смислів / С.Б. Кримський. - Київ: Видавець ПАРАПАН, 2003. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru