Мотиваційні чинники системоутворюючого фактора фізичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 796.1; 37952

МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ СИСТЕМОУТВОРЮЮЧОГО ФАКТОРА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Ю.В. Новицький

Національний технічний університет України

,,Київський політехнічний інститут”

Анотація

В роботі надані показники аналізу сформованості уявлення студенток 17 - 20 років про оздоровчий вплив технологій фізичного виховання в рамках навчального процесу в вищому навчальному закладі.

Ключові слова: фізична культура, фізичне виховання, оздоровлення.

Аннотация

В работе представлены показатели анализа сформированности представления студенток 17 - 20 лет об оздоровительном влиянии технологий физического воспитания в рамках учебного процесса в высшем учебном заведении.

Ключевые слова: физическая культура, физическое воспитание, оздоровление

Annotation

The research represents figures of analysis that deals with shaped notions of 17 - 20 years old female students about health--improving effect of physical development technologies in network of educational course in institution of higher education.

Key words: physical culture, physical development, health improvement.

Актуальність та постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку українського суспільства все більше процес вирішення проблем формування здорової молоді акцентується на соціально-економічному, біологічному та екологічному аспектах. Вирішення проблем викладених складових в національному масштабі дозволить вирішувати наступні задачі майже у всіх сферах життя української нації. Але серед фундаментальних чинників викладеного трикутника найбільш динамічно можуть вирішуватись задачі формування здорової, репродуктивної молоді на основі біологічного потенціалу розвитку людини, який можна зберігати та відновлювати на основі виконання законів природи та біологічного розвитку людини [3].

Багаторічне використання адміністративних важелів для стимуляції формування здорової молоді через нормативні підходи до оцінки прояву рухових здібностей показало свою низьку ефективність. Намагання сформувати оздоровчі технології через опосередковану оцінку стану організму в метрах та секундах не відбиває особливостей протікання психічних, фізіологічних або біохімічних процесів, які обумовлені індивідуальністю кожної людини. Все більше фахівців фізичної культури відмічають зниження рівня фізичних спроможностей сучасної молоді, а лікарі все більше стурбовані шокуючою статистикою про відхилення в стані здоров'я як у новонароджених, так і у молоді репродуктивного віку. Фіксуються непоодинокі випадки погіршення самопочуття та навіть знепретомлення практично здорових студентів під час навантажень на заняттях фізичним вихованням.

Особливу стурбованість викликає стан здоров'я молодих дівчат, попереду яких виконання основної соціально-біологічної функції й народження та виховання дитини. Потрапивши до вищого навчального закладу, вони в значній мірі надані собі, своїм уявленням про можливості сформуватись в якості особистості. І їх відношення до здорового способу життя може не відповідати загальним біологічним потребам, а носити деструктивний характер (споживання алкоголю, тютюнопаління, безсистемне харчування і т.ін.). оздоровчий фізичний виховання навчальний

Тому все більше актуальною стає проблема індивідуалізації застосування фізичних навантажень, як за організаційними формами так і за фізіологічним впливом, в якості універсальної профілактики впливу шкідливих факторів на організм та формування здорового образу життя з побудовою здорового способу життя. На сучасному етапі розвитку оздоровчих технологій (технологія й як процес, що спрямований на отримання бажаного результату. Доцільно вести мову про впровадження в систему фізичного виховання фітнес-технологій, які базуються, насамперед, на особистих схильностях до форм та методів застосування фізичних навантажень разом з формуванням фізичної культури в широкому розумінні цього поняття, як складової частини загальнолюдської культури та зразків в якості еталону життя [4]. Тобто мова йде про актуальність відокремлення змісту понять „образ життя” та „спосіб життя”.

Мета досліджень - визначити та проаналізувати мотиваційні чинники до формування оздоровчих технологій практично здорових студенток в системі фізичного виховання і спорту та в якості еталону фізично розвинутої особистості.

Методи та організація досліджень. В дослідженні приймали участь студентки 17 - 20 років з різних регіонів країни, які навчаються на факультетах гуманітарного та інженерного спрямування Національного технічного університету України „КПІ”.

В рамках розробки системи комплексного моніторингу рівня фізичного стану, фізичної підготовленості та ризику виникнення відхилень в стані здоров`я студентів НТУУ „КПІ” на першому етапі було проведено анонімне анкетування 59-ти студенток 1-3 курсів, які були віднесені до основної медичної групи, тобто займались на основному відділенні фізичного виховання. В якості анкети використовувалися 75 запитань, які були сформовані в 22 розділи за характером визначення відношення до фізичної культури та спорту [1] та 29 запитань стосовно самовизначення особистого здоров'я [2]. В подальшому відповіді, які характеризують відношення до фізичної культури та спорту позначалися кількістю балів у відповідності з ступенем відношення до цінностей фізичної культури в якості взірців образу життя, а обробка відповідей по самовизначенню особистого здоров'я давала змогу вирахувати „паталогічний індекс” [2]. і в подальшому проводити математичну обробку отриманих результатів.

Обговорення результатів дослідження. Попередня гіпотеза досліджень надавала припущення, що спираючись на теоретичні та методичні складові програми по фізичному вихованню для вищих навчальних закладів та програми з фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл, сформоване відношення до активною рухливого режиму в якості образу здорового життя, повинно відбиватися рівнем самовизначення особистого здоров'я через опосередковане розуміння та свідоме відношення до впливу фізичних вправ на організм людини.

Так з 37,3 % опитаних визначили, що процес фізичного виховання для них являє собою приємне проведення часу, відпочинок або розвага; 50,8 % вказали на нього в якості одного із складових чинників здорового образу та способу життя, а 11,9 % взагалі не вважають фізичне виховання за вид виховання людини.

Проте 61,0 % опитаних категорично відкидають зацікавленість в систематичних заняттях спортом, а серед тих, хто вважає фізичне виховання складовою частиною способу свого життя відкидають зацікавленість в спорті - 40,9 % і переважна більшість респондентів й 89,8% зацікавлені в заняттях фізичним вихованням тільки з оздоровчою метою.

Зважаючи на психологічні особливості дівчат і ставлення їх до оцінки себе в очах протилежної статі - це цілком слушна замотивованість, тим більше, що обираючи три варіанти відповідей з запропонованих 12-ти, 61,0 % опитаних чекають від фізичного виховання покращення фігури з оптимізацією ваги і тільки 45,7 % бажають підвищення фізичної підготовленості, а покращити спортивні здобутки та виховати характер й взагалі тільки 6,8 %.

Тобто досить чітко проглядається мотивація до занять фізичним вихованням дівчат заради оздоровлення та покращення соматометричних показників. Але 44,1 % з них відзначили зацікавленість до фізичного виховання через необхідність отримання заліку. Проте близькість кількості таких бажаючих (44,|%) з мотивованими на покращення фізичної підготовки (45,7 %) не має підтвердження за аналізом сукупного визначення вказаних чинників до занять у одних і тих же осіб й їх тільки 8,5 %.

Таким чином залікові вимоги з фізичного виховання у опитаних дівчат не мають поєднання з рівнем фізичної підготовленості, хоча навчальна програма саме цього і вимагає.

Цьому можна дати такі пояснення: або нормативні вимоги програми для студенток не є актуальними, або не сформовані базові уявлення про вплив фізичної підготовки на організм.

Подальший аналіз уявлення про зв'язок здорового способу життя з фізичною культурою і спортом виявив, що 70,1% дівчат, які займаються фізичними вправами на тиждень не більше 1-ї години (не враховуючи фізичне виховання) вважають себе фізкультурниками, а серед тих, хто відніс себе до осіб, що зовсім не займаються фізичною культурою та спортом (23,7%) виявились в кількісному відношенні однакові групи: що займаються на тиждень фізичною культурою не більше години (50,0%) і ті що не займаються зовсім (50,0%). З опитаних тільки 8,5% визнали себе тими хто займається спортом і всі вони відзначили, що витрачають на це 6 годин і більше. І в подальших відповідях 84,7% загальної кількості респондентів відзначили, що в рамках навчальної дисципліни „фізичне виховання” вони отримують цілком необхідні знання для формування особистої фізичної культури. Проте виявилася ще одна закономірність, що спростовує таке ствердження і у 23,1%, що визнали себе фізкультурниками рухова активність проявляється у вигляді ранкової гімнастики; у 56,4% у вигляді самостійних занять час від часу і лише 17,9% вказали, що займаються самостійно 2-3 рази на тиждень. Інша незначна кількість визнала окремі варіанти відповідей.

При цьому всього 12,8% „фізкультурників” визнали, що найбільш сприятливою формою фізкультурно-спортивної діяльності для них є клуби за фізкультурно-спортивними інтересами; 25,6% віддають перевагу самостійним заняттям; 46,2% секційним заняттям з обраного виду спорту і 15,4% взагалі не змогли зорієнтуватись в обиранні організаційних форм оздоровчих занять.

Подальша обробка відповідей виявила відсутність кореляційного зв'язку (r = - 0,20 при р < 0,001) „паталогічного індексу” самовизначення стану здоров'я з ознаками, що характеризують дівчат категоріями „фізкультурник”, „спортсмен” та „той, хто не займається фізкультурою і спортом”.

Звісно, що в суб'єктивних самооцінках опитаного контингенту існує об'єктивна похибка. Проте зіставлення конкретних показників й таких, як об'єм рухового режиму на тиждень, бажання виступати в змаганнях і т. ін. частково дезавуює намагання студенток визначити фізичне виховання і спорт в якості невід'ємної частини свого життя.

Висновки. Наведені показники свідчать про плутанину дівчат в визначені факторів, які формують уявлення про основні категорії фізичної культури та спорту і підтверджують відсутність системного підходу в формуванні фізичної культури в якості складової частини особистої культури та етичних норм життя здорової розвиненої людини.

Незважаючи на декларовані оздоровчі, освітянські та виховні задачі фізичного виховання, шаблонність підходів до їх вирішення адміністративними важелями нормативно-залікового застосування їх не вирішує.

Тому, насамперед, необхідно сформувати мотиваційні чинники зацікавленості особи станом свого здоров'я, через розробку та вдосконалення індивідуальних оздоровчих програм на основі аналізу потреб та психологічних характеристик особистості. А в процесі розробок індивідуальних фітнес-програм доцільно розглядати в якості поняття „здоровий образ життя” еталони та зразки стану здоров'я, а в якості „здорового способу життя” й шляхи їх досягнення. З змісту

Література

1. Бака Р., Давиденко Д. Состояние и пути совершенствования формирования физической культуры студентов: Монография. - С-Пб.: НП „Стратегия будущего”, 2007. - С. 263 - 264.

2. Войтенко В.П. Здоровье здоровых (введение в санологию). К: „3доров'я”, 1991. - С. 80 - 88. 334

3. Гетман В., Новицький Ю. Антропоетика здоров'я як сучасний напрям оздоровчої освіти // Вища освіта України. -- 2008. -- № 92. -- С. 68 -- 73.

4. Гетман В.А.‚ Новицкий Ю.В. Антропоетика как система формирования здоровья человека // Вестник Балтийской педагогической академии. -- 2008. -- Вып. 78. -- С. 46--49.

Размещено на Allbest.ru