На початку XXI століття проблема міжетнічних взаємин, взаємодії етнічних меншин і титульних етносів набула особливої актуальності у зв'язку з процесом глобалізації, що зіштовхує релігійні, національні й етнічні ідентичності різних культур і народів. Однією з основних цінностей громадянського суспільства є цінність етнічної толерантності до існуючих в суспільстві етнічних меншин. Проблема етнічної толерантності сьогодні - одна із центральних проблем як глобального, так і національного порядку.

Вивчення і теоретичне осмислення етнонаціональної сфери України потребує всебічного підходу до неї, з'ясування усіх притаманних їй рис і властивостей, специфічних особливостей. Зрозуміло, що з точки зору суспільної безпеки найпильніша увага має бути звернена на характер взаємин насамперед між національними меншинами і титульною нацією, а також між самими меншинами.

Сучасне суспільство живе в епоху глобалізації й еру високих інформаційних технологій, які відкривають величезні можливості для розвитку як усієї світової спільноти в цілому, так і окремих груп населення зокрема. Негативні наслідки розвитку сучасного суспільства можуть ускладнити вирішення ряду актуальних проблем, таких як: наростання соціальної і культурної дистанції, нерівномірність і нестабільність економічного розвитку, диспропорційного складу етнічних груп, маргіналізація і культурна уніфікація.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Із другої половини вісімдесятих і особливо в дев'яності роки провідним предметом дослідження соціальної психології та етноконфліктології стала проблема взаємин етнічного характеру, зокрема стосунків між пануючими у суспільстві етнічними групами і етнічними меншинами. До такого роду робіт треба в першу чергу віднести праці Е. Азара, Дж. Александера, Ф. Дюкса, Дж. Коуклі, Б. Оліарі,

Р. Макгаррі, М. Рабі, Л. Рангараджана, Дж. Річардсона, М. Росса, Дж. Ротмана, Ж. Рубіна, К. Руперсінгхе, Т. Саати, Дж. То - ланда й ін.

Вітчизняна етнічна психологія та етноконфліктологія у тій чи іншій мірі вивчали етнічні конфлікти і напрацювали чималий обсяг емпіричних знань про етнічні меншини, етнорасові й етно - конфесійні взаємини в різних країнах світу. Мова йде про роботи Ю.В. Бромлея, Е.А. Веселкіна, Л.М. Дробіжевої, І.І. Жигалова, В.І. Козлова, С.Я. Козлова, А.П. Корольової, М.Е. Крамарової, Е.М. Логінової, С.В. Михайлова, Ю.С. Оганисяна, М.І. Семиряги, В.А. Тишкова, С.А. Токарєва, Н.Н. Чебоксарова й ін.

По-друге, це досить численний контингент фахівців в області національних відносин радянського періоду, які звернулися до вивчення етнічних конфліктів у силу різкого наростання етнічної напруженості й актуалізації багатьох раніше латентних етнічних конфліктів у нашій країні. У цьому зв'язку необхідно в першу чергу назвати імена Г. Агаєва, Ю.В. Арутюняна, Е.А. Баграмова, Т.Ю. Бурмистрової, М.Н. Губогло, Ю.Д. Дешерієва, В.Ф. Губіна, М.С. Джунусова, М.І. Ісаєва, К.Х. Ханазарова й інших.

Мета статті - визначити ступінь розробленості поняття етнічної меншини в міжетнічних взаєминах, форми її вивчення в наукових етноконфліктологічних розробках, проаналізувати основні методи впливу на стан розробки цієї проблеми у сучасних психологічних дослідженнях міжетнічних взаємин.

Ключовим у інтерпретації поняття "меншість" виступає уявлення про історичний зв'язок членів етнічної групи з певною територією та її етнічними кордонами (Малахов, Осипов, 2008). Етнічна меншина визначається як расова або етнічна група, яка містить в собі дві основні характеристики: кількісну, коли меншістю називається етнос, який проживає на одній території з іншим етносом, що становлять більшість; та психологічну, коли під меншістю розуміється етнос або якась частина суспільства, яка знаходиться в підлеглому положенні в ієрархії цього суспільства. Термін "меншість" має на увазі не тільки чисельність, але ієрархію суспільства.

Категорії етнічної більшості і етнічної меншини співвідносяться з нерівністю та дискримінацією, оскільки суттєвою рисою групи етнічної меншини, на думку Н. Смелзера, є те, що її члени піддаються дискримінації або несправедливого поводження через свої "недоліки". Етнічна більшість розуміється як група, спільнота людей, що володіють владою, великим впливом і основною частиною ресурсів країни, в якій вони проживають. (Смелзер, 1994).

О.П. Садохін зазначає, що до етнічних меншин (кількісна меншість) відносяться такі групи населення, які: чисельно менші, ніж етнічна більшість (титульна нація) в державі; знаходяться в недомінуючому положенні; володіють етнокультурною специфікою і бажають зберегти її. В якості етнічних меншин можуть виступати: частина титульної нації, яка проживає на території іншої держави (етнічні діаспори); етнічні групи, розкидані по багатьох країнах і не мають своєї держави (цигани, курди); народи внутрішньої колонізації, тобто корінні народи, які опинилися чисельно менше приїжджого населення (евенки, чукчі, якути); етнічні групи, які влаштувалися на постійне місце проживання в результаті імміграції (Садохін, 2004).

Характерними ознаками етнічної меншості є такі особливості:

група підпорядковується іншій домінантній групі, меншина має менше влади і привілеїв; усвідомлюється своє підлегле становище в суспільстві;

група демонструє специфічне ставлення суспільства до них, не виключається дискримінація меншини зі сторони етнічної більшості, етнічні меншини обмежені у всьому тому, що є в даному суспільстві цінністю або благом;

етнічна меншість характеризуються певними фізичними, психологічними та культурними ознаками;

члени групи отримують належність до етнічної меншини за правом народження, у спадщину від батьків, тобто незалежно від бажання і волі;

як правило, у групі укладаються внутрішньогрупові (ендогамні) шлюби між "своїми";

статус етнічної меншини обмежує можливості соціального та культурного розвитку членів підлеглої групи і підвищення ними свого суспільного і соціального статусу (Хансен, Краг, 1996).

Отже, у зарубіжних наукових дослідження переважає теза про те, що всі суспільства, без винятку, є ієрархічно організованими структурами, в яких, принаймні, одна група контролює більшу частину ціннісних ресурсів, ніж інші групи (політична влада, земля, економічне багатство, можливості отримання освіти, доступ до медичної допомоги тощо). Групова ієрархія виявляється практично у всіх сферах суспільного життя. Однак не слід забувати, попереджають T. Saguy, J. Dovidio, F. Pratto, що саме члени дискримінованих груп більш мотивовані на зміну їхнього status quo (Saguy, Dovidio, Pratto, 2008).

На думку Налчаджяна, етнічна меншість є елементом суспільства і одночасно стає різновидом соціальної меншості, яка за кількістю членів може перевершувати домінуючу групу. Представлені в суспільстві групи "соціальної меншини" виділяються за такими ознаками: за расою, етнічністю, релігією та статтю. Щодо расових груп, в їх основу покладено фізичні ознаки: колір шкіри, колір і форма волосся і т.д. В основі етнічних груп відмінності щодо культури, традицій, звичаїв, самосвідомості, символіки і т.д. В основу релігійних груп покладені релігійні вірування і філософія. У статевих груп статева ознака є диференціюючою ознакою. Таким чином, слід розрізняти групи "соціальної меншості" та групи "етнічної меншості" (Налчаджян, 2004,С.91).

Натомість Н. ТаіГеї розрізняє кількісну і психологічну меншість. Під психологічною меншістю (етнічною меншістю) розуміються такі етнічні чи расові групи, які підпорядковані домінантній групі, мають менше влади і привілеїв. "Психологічна меншість" - це частина суспільства, члени якої об'єднані один з одним за певною якістю, що оцінюється суспільством досить низько. Досить частими є випадки, коли психологічна меншість є кількісною більшістю, яка підпорядковується кількісній меншості (наприклад, жінки в більшості суспільств). У цьому випадку якісний принцип полягає у статусі групи в соціальній ієрархії суспільства. Отже, ТаіГеї ставить питання щодо основного критерію, який покладається в основу поняття "меншість": положення в ієрархічній структурі суспільства, що визначається за кількісним принципом (численність населення) або якісний принцип, що формує ставлення до того чи іншого народу (ТаіГеї, 1999).

За твердженням Смелзер, група етнічної меншини - це не обов'язково менша за чисельністю група. "Це - низькостатусна група, члени якої за своїми фізичними або культурним особливостям відрізняються від інших членів суспільства і піддаються дискримінації" (Смелзер, 1994).

На думку Хансена і Крага статус і займане становище в соціальній диференціації суспільства є критеріями, на підставі яких може бути застосовано поняття "етнічна меншість" по відношенню до тієї чи іншої групи (Хансен, Краг, 1996).

Етнічна меншина в західній психології розуміється як група або групи, які не займають у складі населення панівного становища, володіють культурними, релігійними та/або мовними традиціями або особливостями, які вони прагнуть зберегти і значно відрізняються від традицій і особливостей іншої частини населення. Ч. Уеглі і М. Харріс наводять п'ять відмінних властивостей, якими характеризується етнічна меншина:

• меншини є підлеглими сегментами складних за своєю структурою спільнот;

• меншини володіють специфічними фізичними чи культурними особливостями, які не користуються повагою з боку панівних сегментів суспільства;

• меншини є соціальними агрегатами, наділеними самосвідомістю і пов'язаними характерними для їхніх членів специфічними особливостями і специфічними обмеженнями у можливостях, що з них випливають;

• членство в меншості передається на основі походження, що дозволяє включати до його складу наступні покоління навіть у відсутності зовні легко помітних специфічних культурних або фізичних особливостей;

• члени меншини, добровільно або за необхідності, мають тенденцію вибирати собі шлюбного партнера в межах своєї групи.

Історія етнічних меншин, на думку G. De Vos, являє собою низку гірких конфліктів і компромісів, що виникають внаслідок примусового тиску, який домінуюча група робить на меншину для досягнення її лояльності. Деякі представники підлеглих груп прагнуть змінити закріплені за ними або приписані їм ідентифікації з низькими статусними позиціями на ідентифікації, більш близькі їм по духу і орієнтовані на майбутнє. "Тиск, що примушує до змін, вносить нестабільність в стратифіковані суспільства, які часто відповідають на це заходами стримування, іноді спрямованими на асиміляцію групи, швидше викликаючи її зникнення, ніж надаючи їй більшу автономію" (De Vos, 1982).

На думку Н. Касаткіної, соціальна нерівність етнічних груп, ізоляція груп етнічної меншини, супутні проблеми нетерпимості, дискримінації не тільки залишаються без належної уваги, оскільки часто важко знайти правильні шляхи визначення основних факторів, які впливають на зміст етнічних процесів (Касаткіна, 2004, С.46-54).

Розглядаючи питання етнічної ворожнечі, Д. Горовіц вважає, що вона виникає з почуття невпевненості меншини, в праві більшості не зловживати владою, а також побоювань опинитися в самому невигідному становищі в разі зміни режиму чи суспільного ладу. "Отже, сепаратизм являє собою превентивний захід меншини, який вирішив відокремитися завчасно, щоб згодом не погоджуватися на положення, яке тільки послаблює їхні нинішні позиції і значно ускладнює можливість подальшого відділення. Подібна ситуація - результат недовіри до обіцянок і зобов'язань влади" (Горовіц, 2000).

На думку D. Rothchild і D. Lake, в позиціонуванні меншини з одного боку, а більшості - з іншого, закладено механізм "стратегічного скрутного становища". Отже, проблема полягає в наступному: меншість не впевнена в тому, що більшість стане поважати інтереси меншості. Тобто, поки більшість зацікавлена і впевнена у своєму домінуванні над меншістю, вона дійсно не буде поважати і рахуватися з її інтересами. Займаючи позицію домінування над етнічною меншиною, більшість вважає, що зможе контролювати можливий опір меншості, тоді в цьому випадку немає необхідності йти на поступки меншості (Rothchild, Lake, 1996). Безумовно, що це питання потребує узгоджених і послідовних дій між усіма учасниками, що становлять етнічну структуру сучасного суспільства.

Висновки