Політична соціалізація особистості: сучасні тенденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична соціалізація особистості: сучасні тенденції

В.О. Береза

У статті відзначається, що в умовах реальної демократії значну роль у громадянській і політичній соціалізації особистості відіграють засоби масової інформації та освіта. Але тоді як ЗМІ мають функціональну здатність соціалізувати громадян шляхом ідеологізації і політизації їх свідомості, освіта є одним із провідних засобів соціалізації людини на засадах цілеспрямованого розвитку її культури. Водночас у ЗМІ й освітній сфері останнім часом відчутно зростає використання новітніх інформаційних технологій, оскільки їх можливості щодо пропаганди ідей і моделювання процесів політичної соціалізації особистості виявляються практично необмеженими. З огляду на це виховання молоді має спиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури громадянина. освіта інформація соціалізація політичний

Ключові слова: засоби масової інформації, освіта, політична соціалізація.

Береза В. А. Политическая социализация личности: современные тенденции

В статье отмечается, что в условиях реальной демократии значительную роль в гражданской и политической социализации личности играют средства массовой информации и образование. Но если СМИ имеют функциональную спо-собность социализировать граждан путем идеологизации и политизации их сознания, образование является одним из ведущих средств социализации человека на основе целенаправленного развития его культуры. В то же время в СМИ и образовательной сфере в последнее время ощутимо растет использование новейших информационных технологий, поскольку их возможности по пропаганде идей и моделированию процессов политической социализации личности оказы-ваются практически неограниченными. Учитывая это воспитание молодежи должно опираться на украинские традиции, ментальность, историю, без которых невозможно формирование политической культуры гражданина.

Ключевые слова: средства массовой информации, образование, политическая социализация.

Bereza Vadym. Political socialization of a personality: current trends

The article states that in a real democracy a significant role in the civil and political socialization is played by media and education. But while the media have the functional ability to socialize citizens through indoctrination and politicization of their consciousnesses, education is one of the major means of socialization based on targeted development of its culture. At the same time media and the educational sectors in recent years significantly increased the use of new information technology as their opportunities to promote the ideas and design of processes of political socialization are virtually unlimited. In view of this education of youth education should be based on Ukrainian traditions, mentality, history, without which the formation ofpolitical culture of citizens is impossible.

Key words: media, education, political socialization.

Становлення демократичної інфраструктури політичної соціалізації потребує пошуку шляхів її формування та впровадження в життя. Інформація, яку важко оцінити через недостатнє інтелектуальне осмислення, може дестабілізувати суспільний розвиток. Поява дестабілізуючих відомостей - це сигнал про розрив між наявною інформацією та можливостями її правильної оцінки, сигнал про необхідність нового інтелектуального прориву в пізнанні закономірностей розвитку. На шляху такого прориву завжди постають біологічні обмеження, пов'язані з обмеженістю самого інтелектуального ресурсу, з обмеженістю швидкості інтелектуального самопізнання суспільства. Останнім часом ці біологічні й інші обмеження інтелектуального ресурсу вчені намагаються обійти за допомогою нанотехнологій. Ілюзія про сталий розвиток за наявності потужних інформаційних технологій без засвоєння закономірностей суспільного розвитку ховає в собі непрогнозовані поки що наслідки.

Особливо це відчувається у сфері навчання та освіти як базових інститутів соціалізації. За 10-12 років обсяг інформації у світі подвоюється. Відповідно зростає кількість предметів в навчальних планах, інтенсифікується праця школярів. За підрахунками російських вчених, розумова діяльність учнів складає в середньому 9,3 години в робочий день. Інформаційні перевантаження стають причиною різних невротичних станів. Адже обсяги інформації, інформаційний простір сам по собі, хоча і здатен суттєво змінювати хід процесу соціалізації - додаючи віртуальні спільноти в якості агентів, змушуючи людину оперувати більшими обсягами інформації, впливаючи на процес навчання - все ж таки не взмозі підмінити її остаточних результатів. Адже, як пише Ю. Завгородній, сутність політичної соціалізації полягає у «сходженні» особистості від простої інформованості до усвідомлення політичних переконань, активної життєвої позиції1, яку на нашу думку не можливо проявити лише в Інтернет-мережі. Тому і інформатизація, і інтелектуалізація не в змозі забезпечити повне входження людини у громадянську спільноту.

В умовах реальної свободи слова, плюралізму ідеології в громадянській і політичній соціалізації населення значну роль відіграють засоби масової інформації. Можна говорити про те, що ЗМІ мають функціональну здатність соціалізувати громадян, різні соціальні групи суспільства, ідеологізувати і політизувати їх в різному напрямі залежно від соціальної природи ЗМІ.

Роль ЗМІ як агента політичної соціалізації - формування громадянськості у членів суспільства. В той же час політична соціалізація особи вимагає формування адекватної демократичним умовам політичної культури, при цьому використання ЗМІ і нових інформаційних технологій в політиці, у формуванні громадської думки на пострадянському просторі відчутно зростає. Вони істотно впливають на формування свідомості і дій людей, їхні можливості у пропаганді ідей і в моделюванні вимог до політичної соціалізації молодої людини практично необмежені. Дати однозначну оцінку глобальності ролі інформаційних технологій в процесі політичної соціалізації особи і формування ціннісних орієнтацій можна лише з огляду на той факт, що будь-який компонент засобів масової інформації і комунікації несе в собі і позитивну, і деструктивну скла-дову. Відповідно до цього ЗМІ можуть сприяти як інтеграції суспільства, так і його дезорганізації. Тут уже мова переходить у площину дії закону «Про свободу слова» і моральної відповідальності особи.

На жаль інформаційний простір України тотально заангажова- ний лобістськими структурами, що деформують об'єктивну реальність. За влучним висловом О. Пахльовської ми «живемо в інформаційному хаосі, інформаційні - а найчастіше дезінформа- ційні - шуми перекривають будь-який смисл слова й думки»2. Тільки засвоюючи об'єктивну інформацію людина може виступати активним суб'єктом соціального життя, максимально реалізовувати політичні знання, бути ініціатором суспільних змін.

Тому система освіти (як професійної, так і політичної) мусить розглядатись як найважливіший соціокультурний регулятив розвитку суспільства. Політико-культурні норми, цінності, зразки, стереотипи транслюються між поколіннями, соціальними групами за посередництвом освіти. Освіта є інститутом оновлення політичної культури, поєднуючи в собі і успадкування, і оновлення політичної культури. Вища освіта виступає як один з головних, базових етапів освіти, освіта в студентські роки - це перший етап дорослого самостійного життя і тому відіграє дуже важливу роль: перевчити завжди важче, ніж навчити3.

Легко побачити, що освіта і соціалізація мають дуже багато спільного. Це і не дивно: освіта є одним із провідних засобів соціалізації, головна риса якого - цілеспрямованість. Можна сказати, що майже весь обсяг цілеспрямованого компоненту політичної соціалізації міститься в процесі освіти, а стосовно студентської молоді - з упевненістю можемо відзначити: сьогодні весь обсяг цілеспрямованої політичної соціалізації - у вищій школі. На думку Б. Буяка, цілеспрямування процесу освіти вимагає від тих, хто його планує і розробляє, дотримуватись декількох правил, пов'язаних з особливостями політичної освіти, політичної соціалізації:

1) Неоновлення політичної культури в процесі політичної соціалізації у вищій школі призведе до стагнації суспільного розвитку. (Очевидно, що політична культура - нестатичний елемент політичної системи, а в сучасних умовах він тим більше не може бути таким.)2) Модернізація освіти, політичної освіти без урахування культурного контексту нації призведе до дестабілізації в суспільстві, конфлікту і конфронтації по лінії - старше покоління - молодше покоління; до знищення культурного ядра народу4.

Безумовно, елементами політичної системи, які мають вплив на соціалізацію і мають колективно здійснювати деякі із зазначених вище функції, є політичні партії. Сучасний етап партогенезу засвідчує, що партії є основним елементом організації політичного простору і функціонування публічної влади. Партії самі залежні від культури в цілому та політичної культури зокрема, однак і вони при стабільній політико-ідеологічній діяльності здатні змінювати культурне тло, впливати на практики політичної участі, задавати схеми політичної соціалізації молоді. Це фіксує російський політолог К. Гаджієв, який зазначає: «в усіх політичних відносинах, діях і взаємодіях культура виступає, з одного боку, як умова або середовище тієї чи іншої форми політичної активності, коли, наприклад, компартії в несоціалістичних країнах повинні зважати на пануючі норми і цінності консервативної або релігійної ідеології. З іншого боку, забезпечуючи цикл відтворення політичного життя, культура певним чином підсумовує результати досвіду політичної діяльності, продуктом чого є розвиток старих або становлення нових політичних традицій»5.

Для молоді помітною є діяльність громадських і суспільно-політичних організацій. За радянських часів основна маса дітей і молоді перебувала у лавах піонерських та комсомольських організацій, що мали можливість залучати своїх членів до суспільно-політичного життя, використовувати силу громадського впливу на вирішення молодіжних проблем. Третина депутатів місцевих органів влади були молодого віку, а це створювало умови для лобіювання рішень щодо проблем молоді і сприяло формуванню майбутніх лідерів, відданих системі. Після зміни суспільно-політичної системи інструменти тиску і примусу на молодь з метою організації не було, але структу- ровані організації стали з'являтися із власної ініціативи. Таким чином молодь реалізовує природну потребу бути залученою до суспільно-політичних процесів у суспільстві. Із збільшенням кількості політичних партій почали з'являтися припартійні юнацькі організації, однак вони не є самостійною ланкою прийняття рішень та внут-рішньопартійної демократії, часто юнаків використовують для створення ефекту масовості заходу, а участь у припартійних організаціях не гарантує долучення до процесу прозорого управління. Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов'язана з її ініціативою, створенням певних громадських об'єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти, культури, армій-ських колективах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію, деконфесіолізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об'єктивну інформацію плюралістичного характеру.

Наразі політичний простір українського суспільства обтяжений псевдодемократичною риторикою, а значна частина населення сповідує патерналістські стереотипи радянської доби. Ностальгія за радянським минулим сприяє «деіндивідуалізації суспільства, в котрому людина, згубивши в значній мірі право на свободу і автономію, втратила і свою самоцінність як індивідуальність. В значній мірі вона стала пасивною і байдужою особистістю з притупленим почуттям відповідальності»6. З огляду на це нинішня українська спільнота потребує перманентного катарсису. Чим більше буде політично байдужих й денаціоналізованих верств, тим менша соціальна база для існування відкритого суспільства.

У посттоталітарних державах, на думку О. Соловйова, характерною рисою розвитку партій є «перманентна зміна ідейної орієнтації, радикалізація політичних вимог, тісний зв'язок з групами тиску, а у деяких випадках навіть кримінальними структурами»7. Партії використовують для соціалізації різні форми діяльності - усну пропаганду і агітацію, друковані джерела, широкий спектр ЗМІ. Однак вітчизняні політичні партії діють не в інтересах суспільства, а вирішують свої локальні питання й цілеспрямовано формують виборця під свої програмні доктрини. Тому вони не є каналом комунікації, через який можна контролювати дії влади і брати участь громадянам у процесі творення політики. На думку М. Гордієнка українська дрібнопартійність не соціалізує, а маргіналізує суб'єктів політики, підриває довіру людей до влади, посилює політичну апатію й абсентеїзм громадян8.Дійсно, сучасна ситуація характеризується посиленням ролі по-літичних партій та коаліцій, оформленням їх у впливові політико- ідеологічні структури, що потребують ціннісно-ідейних підстав для отримання громадської підтримки. Ю. Біденко відзначає, що останній факт позначається на суспільній політичній свідомості в сфері інтеріоризації та підтримки полярних ідеологічних течій в різних регіонах країни. Хоча при цьому, проблеми, які хвилюють українців, та основні цінності суспільного життя є спільними для абсолютної більшості громадян України9.

А. Колодій також фіксує брак програмних партій, які б працювали на розвиток ідей у суспільстві та втілювали їх у парламентській діяльності. Місце програмно-політичних партій у період демократизації, особливо на початкових її стадіях, у кращому випадку займають нестійкі харизматичні або просто особоцентричні об'єднання, рівень суспільної відповідальності та стійкість яких повністю залежать від вольових, інтелектуальних і моральних якостей лідерів. У гіршому випадку, особливо в разі швидкого і надмірного соціального розшарування, поляризації багатства і бідності, створюється ґрунт для панування патронажно-клієнтальних партій, явною чи прихованою метою діяльності яких є отримання особистих вигод і нехтування суспільними інтересами10.

Клієнтальні об'єднання керуються інтересами своїх «босів», «патронів», «олігархів» та їхніх «клієнтів», протидіють незалежності виборців, вільному функціонуванню ЗМІ та громадських об'єднань, намагаються звести нанівець вплив програмно-ідеологічних партій, вбачаючи в них своїх конкурентів. Вони не виникли на ґрунті громадянського суспільства й не зацікавлені в його розвитку11.

На жаль, зазначає Ю.Біденко, за умови зберігання таких рис у партійній діяльності, як безвідповідальність, популізм, політико- ідеологічна непослідовність; а також за відсутності узгодженої ін-тегративної ідеології український політичний процес державного рівня стає деконсолідованим, схильним до криз та складно передбачуваним. Такого роду прогнозування ускладнюється ще й сучасними глобальними трансформаціями світу, які a-priori стали умовою незалежного політичного розвитку нашої країни. Отже сучасний ідеологічний пошук актуалізується глобальними викликами, з якими на початку ХХІ ст. стикається усе українське суспільство, та не-обхідністю геополітичного вибору, який також обумовлений ідеологічно12. Це й породжує розколи між глобально-політичними орієнтаціями населення всередині країни, існування в масовій свідомості одночасної та практично рівної підтримки протилежних напрямків зовнішнього курсу, неоднозначність позицій в різних регіонах країни13.

Отже, сучасна інформатизація усе більше впливає на внутрішню політику нашої держави в питаннях зовнішнього курсу та інтеграції, внутрішньої демократизації та розбудови моделей громадянської участі, в доступі до інформаційних ресурсів, прагма- тизації та інтелектуалізації як рисах суспільно-політичної культури. Тому молодіжна та освітня політика держави має бути складовою загальної цілісної концепції розвитку суспільства. А політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на ви-ховання молоді, яке неодмінно має спиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.

Размещено на Allbest.ru