Теоретичні аспекти дослідження соціального самопочуття студентської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні аспекти дослідження соціального самопочуття студентської молоді

Т.Г. Єрмакова

Постановка проблеми. Питання, пов'язані з розвитком соціальної сфери життєдіяльності людини, зокрема питання соціального самопочуття людей, завжди привертали увагу науковців. Їх актуальність зросла у сучасних умовах, коли українське суспільство переживає надзвичайно гостру кризу. Динамічність трансформаційних процесів в українському суспільстві, які мають місце у найрізноманітніших сферах суспільного життя, їхня нестабільність у різних сферах життєдіяльності великою мірою відображаються на емоційній оцінці людьми власного життя та на їхніх соціальних настроях. Соціальне самопочуття людей, яке є, з одного боку, показником ставлення людей до ситуації, що склалася у трансформаційному суспільстві, а з іншого - індикатором соціально-адаптивних ресурсів населення за таких умов, являє собою один з важливих аспектів соціологічного аналізу сучасних тенденцій розвитку суспільства.

Особливої значущості набувають соціальні процеси, які детермінують соціальне самопочуття студентської молоді, оскільки студентство являє собою потенціальну інтелектуальну, політичну, економічну, культурну еліту суспільства. У силу специфічних особливостей студентства як соціальної верстви (високої сприйнятливості і мобільності студентської молоді) її запити і потреби, можливість їх задоволення, а отже, і соціальне самопочуття, змінюються у більшому ступені, ніж у інших верств суспільства. Таким чином, вивчення сутності та основних особливостей соціального самопочуття сучасної студентської молоді дозволить визначити основні домінанти процесів реформування суспільства, створити теоретичну базу для ефективного прогнозування різних соціальних трансформацій. Дослідження зазначеного питання потребують визначення теоретичного підґрунтя та коректного визначення понять, які стосуються окресленої проблеми, що і зумовило вибір теми статті.

Аналіз досліджень і публікацій. У зарубіжній соціології виявленню самопочуття людей у суспільстві приділили увагу Р. Вінховен, Е. Дінер, Р. Еммонс, Ф. Ендрюс, Р. Істерлін, які використовували в якості індикатора суб'єктивне благополуччя. Дещо інший підхід викладено у роботах Д. Канмана, А. Крюгера, Р. Ларсена та К. Уоллеса, які запропонували вимірювання соціального самопочуття через співвідношення позитивних і негативних емоцій, а також показники задоволеності життям (цит. за: [2, с. 5]).

Знання про суб'єктивне благополуччя було доповнене дослідженнями Ф. Хапперта, Е. Кларка, які вивчали зазначений феномен у річищі теорій соціального благополуччя (social well-being), пов'язуючи його з оцінкою особистістю якості соціальних зв'язків та її інтегрованості у суспільство (цит. за: [10, с. 14]).

Роль механізмів ідентифікації у формуванні певного виду соціального самопочуття висвітлено у публікаціях Е. Дінера, Ф. Андреуса, У Гріффіна.

Російські дослідники (Ж. Тощенко, С. Харченко) приділили увагу соціальному самопочуттю як структурному елементу соціального настрою, який є похідним від емоційного сприйняття людиною подій, що мають місце у навколишньому середовищі. У працях О. Л. Барської, І. Т. Левикі- на, Л. Я. Рубіної аналізуються емпіричні дані, які характеризують соціальне самопочуття різних соціально-демографічних і соціально-професійних груп. Соціальне самопочуття молоді та життєвий шлях молоді досліджуються у дисертації Л. Є. Петрової [6].

Серед праць українських соціологів необхідно відзначити, перш за все, внесок у розробку цієї проблематики, який зробили Є. Головаха та Н. Паніна, які звернули увагу на особливості соціального самопочуття населення в умовах трансформації суспільства та запропонували методологічний підхід, використання якого дозволило максимально мінімізувати у процесі наукового аналізу викривлення, що спричиняються впливом емоційних реакцій.

Інститут соціології НАН України, починаючи з 1992 р., виконує проект «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін», складовою якого є дослідження соціального самопочуття різних верств населення.

Питанням методології та методів дослідження соціального самопочуття населення у суспільстві періоду трансформацій присвячена дисертація української дослідниці М. Я. Єлейко [2].

Метою дослідження є висвітлення теоретичних аспектів вивчення соціального самопочуття студентської молоді як специфічної верстви населення.

Виклад основного матеріалу. Методологічні підходи українських і зарубіжних дослідників до соціологічного тлумачення поняття «соціальне самопочуття» мають відмінності, які спричиняють відсутність спільної науково-теоретичної бази, потрібної для створення загальної уніфікованої системи показників для оцінки соціального самопочуття.

Перш за все необхідно уточнити теоретичний зміст поняття «соціальне самопочуття» та кола близьких за значенням до нього категорій. М. Я. Єлейко звертає увагу на те, що поняття «соціальне самопочуття» складається з двох категорій («соціальне» та «самопочуття»), а також на поширеність різних поглядів на специфіку «соціального». Його розглядають і як різновид суспільного нарівні з економічними, політичними, етичними явищами, і як щось проміжне, що існує на межі цих форм суспільної життєдіяльності. Під поняттям «соціальне» також розуміють сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегровану індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їхніх відносинах, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя» [13, c. 48].

Поняття ж «почуття» означає емоційний стан людини, викликаний ставленням до навколишньої дійсності (людей, їхніх вчинків, певних явищ тощо), а також до самої себе. Розрізняють фізичне, психологічне та соціальне самопочуття. Соціальне самопочуття є більш загальним поняттям, яке акумулює у собі як фізичне, так і психологічне самопочуття, а також відчуття того, наскільки комфортно чи некомфортно почувається людина у соціумі. Соціальне самопочуття, на відміну від фізичного чи психологічного, залежить значним чином від середовища, в якому живе людина, з яким вона постійно порівнює себе і власні здобутки.

Залежно від спрямованості, соціальне самопочуття може бути позитивним, нейтральним чи негативним. Ці полюси характеризують не лише яким є в загальному самопочуття людей у суспільстві, але й, наприклад, їх спроможність чи неспроможність адаптуватися до нових умов, або ж можуть свідчити про результативність чи, навпаки, неефективність державної політики [12, c. 24].

Якщо ж розглядати такі базові, вихідні основи, як «людина» і «суспільство», то можна говорити про індивідуальне самопочуття та самопочуття масове (суспільне). Така типологія має своє теоретичне підґрунтя, оскільки спершу об'єктом дослідження виступало самопочуття з психофізіологічної точки зору, й лише пізніше вчені почали вивчати його соціальні риси. Також соціальне самопочуття активно розглядається на рівні різних соціальних груп, наприклад, соціальне самопочуття дітей, молоді, людей середнього і старшого віку, жінок, чоловіків, учителів, чорнобильців тощо [5, c. 81]. Соціальні почуття, виникаючи у процесі соціальної взаємодії, виступають регулятором поведінки людей. У період підсилення соціальної невизначеності та руйнування традиційних нормативних систем у суспільстві регулятивна функція соціальних почуттів посилюється так само, як і їх мотивуюча дія. Відбувається актуалізація соціальних почуттів як детермінанти поведінки, розширюється сфера їхнього впливу. З'явившись одного разу як форма реакції на ситуацію, почуття із плином часу набувають тенденції до стабілізації, відтворення саме у цій формі. Надалі вони відіграють роль фільтра при сприйнятті нової інформації [11, с. 148-149].

Соціальне самопочуття людей, яке виступає суб'єктивним індикатором успішності процесу соціально-економічної адаптації населення до мінливої соціальної дійсності, характеризує мотиваційний субстрат соціального захисту, що віддзеркалює суб'єктивний стан людей, детермінований соціально-економічними факторами. Соціальне самопочуття відображає узагальнені емоційно-почуттєві реакції, оцінки, думки та настрої як населення країни в цілому, так і окремих його груп щодо різноманітних суспільних явищ, процесів та інститутів. Цей показник дає можливість визначити найбільш больові й уразливі точки в соціальній сфері, точки, що становлять певну загрозу подальшому розвитку суспільства, виступають як бар'єри і гальма на шляху його подальшого поступу. Фіксація і аналіз таких точок напруги є необхідною умовою проведення своєчасних заходів з боку влади і неурядових організацій, спрямованих на їх подолання. Широка змістовність поняття «соціальне самопочуття» синтезує безліч якісних і кількісних показників, які в сукупності характеризують рівень індивідуально-суспільної рівноваги. Як узагальнена результативна характеристика адаптації людей до умов сучасного життя соціальне самопочуття складається з трьох складових: внутрішнього стану людини (здоров'я, настрій, відчуття щастя, оптимізму); оцінки зовнішніх умов (сприйняття власного стану); становища за нових умов. Індикаторами соціального самопочуття виступають: стан задоволеності рівнем та якістю життя, своїм соціальним статусом, рівень соціальної адаптованості до нових умов, стан здоров'я, характер чинників, що викликають турботу громадян [15, с. 71].

Соціальне самопочуття людини визначається мірою задоволення її соціальних потреб, які, своєю чергою, є похідними від наявної в суспільстві системи соціальних благ, виробництва й розподілу їх. Соціальне самопочуття - це комплексна характеристика стану свідомості людей, що виявляється в різних соціальних ситуаціях, відображає ступінь їхньої соціальної свободи, можливості всебічного розвитку, реалізації здібностей і життєвих планів, які обумовлюються сукупністю наявних у суспільстві матеріальних, політичних, соціокультурних і духовних можливостей задоволення людських потреб та реалізації їхніх інтересів [2, с. 7]. На наш погляд, вагомим чинником, що впливає на соціальне самопочуття, є внутрішні резерви особистості (стан здоров'я, рівень інтелектуального і культурного розвитку, професійна майстерність, комунікативна компетентність), які є необхідною умовою доступу до соціальних благ.

Основними підходами, в межах яких зароджувалося, наповнювалося, вдосконалювалося знання про такий складний соціально-психологічний феномен як соціальне самопочуття, є: філософський, біолого-медичний, економічний, соціально-політичний, соціально-психологічний та соціологічний підходи [10, с. 12].

Соціальне самопочуття у межах соціологічного підходу розглядається і як форма суспільної свідомості, рефлексія індивідом свого способу життя та задоволеності його різними сторонами; і як показник якості життя людей у суспільстві; а також виступає своєрідним «дзеркалом» політичних, економічних, культурних та інших процесів.

Дослідження соціального самопочуття студентства пов'язане, на наш погляд, з необхідністю виявлення його особливостей як соціальної верстви.

В умовах сьогодення студентство за своїми характеристиками досить сильно виділяється від усіх інших верств населення, у першу чергу ідеологічним становленням, мобільністю впливу та своїми видами потреб, які великою мірою детермінують її соціальне самопочуття. Студентство є частиною молоді як соціально-демографічної групи і, відповідно, характеризується певними ознаками, притаманними їй. При цьому сама студентська молодь також має низку ознак, які відрізняють її від молоді в цілому.

Поняття «студентська молодь» (або тотожне йому - «студентство») вживається в соціології у значеннях, відмінних за змістом. Наприклад, Б.Г. Рубін і Ю.С. Колесніков визначають його так: «Студентство - це мобільна соціальна група, основною умовою якої є організована за певною програмою підготовка до виконання високої професійної і соціальної ролі у матеріальному і духовному виробництві» [8, с. 38]. С. М. Іконнікова і В. Т Лісовський вважають, що «у соціальній структурі суспільства студентство може бути назване соціальною групою, що за своїм суспільним становищем стоїть близько до інтелігенції та є її резервом, і у майбутньому призначена до заняття висококваліфікованою працею у різних царинах науки, техніки, управління, культури і т. п.» [3, с. 152].

Ці визначення, на думку Т Е. Петрової, інтерпретують студентство як «соціальну групу перехідного (за сутністю маргінального) характеру з «віддаленим» включенням у соціальні відносини» [7, с. 172]. Студентство є такою соціальною групою, чиєю основною характеристикою є «прикордонність». Адже саме ця фундаментальна властивість накладає специфічний відбиток на формування соціальних потреб та соціального самопочуття студентства. Студентство - повноцінна, самостійна соціокультурна спільність, яка, маючи активність у міру своєї функції освіти і «функціонуюча у системі вищої освіти», «виступає в якості об'єкта виробництва, предметом якого є не річ, а особистість» [8, с. 40-41]. Тому головною функцією цього виробництва є освітня діяльність.

Студентство як соціальна верства населення має такі особливості:

- перебіг соціалізації в освітньому процесі;

- соціальний статус, виражений переважно у суспільному дозволенні віддаленості включення у повноцінні соціальні відносини у сполученні зі здатністю брати у них саму діяльну участь, тобто проміжне становище: між пасивним об'єктом соціальної опіки держави і активним суб'єктом соціальної дії;

- суттєві характеристики і риси студентства знаходяться у стані формування і становлення;

- близькість до інтелігенції за своїм суспільним становищем;

- активність як суб'єкта соціальної дії, який здатний брати діяльну участь у суспільній практиці, включаючи економічне виробництво і політичну діяльність;

- володіння значним інноваційним потенціалом та крайня сприйнятливість до нового;

- оперативність (у порівнянні з іншими шарами молодіжної частини суспільства) у відгуку на нові віяння у моді, літературі, кіно, музиці та суспільні події;

- гнучкість і динамічність у зміні базових цінностей.

Описуючи студентство, можна сказати, що воно є вкрай інтенсивною проекцією, метафорою суспільства в цілому. Це медичні працівники і лікарі, але майбутні, це вчені, винахідники, інженерно-технічні працівники, але тільки у майбутньому, це архітектори і менеджери будівництва, але також у майбутньому, це майбутні міністри і держчиновники, нарешті, у лавах теперішнього студентства знаходяться майбутній президент і прем'єр- міністр. Тобто студентство - це фокус-група майбутнього соціуму в цілому [4, с. 207].

Підґрунтя фундаментальних знань, яке закладається академічною освітою, утворює той культурний стрижень, у якому конденсується вся культурна пам'ять соціуму, аксіологічною проекцією якого є система ідеалів і цінностей народу [14, с. 338].

Студентська молодь утворює інноваційний резерв реформаторської частини суспільства, виступаючи полігоном створення прогресивних сил соціуму, нерідко, правда, стаючи при цьому заручником руйнівно-деструктивних сил [9, с. 57-61].

Істотною особливістю студентства, яка пов'язана з його соціальним самопочуттям, є наявність освітніх потреб. Освітня потреба являє собою потребу, що виникає на основі суперечності між наявним та необхідним (бажаним) рівнем освіти та спонукає суб'єкта до діяльності щодо усунення цієї суперечності. Одне з визначень цього поняття сформульоване В. В. Гаврилюк, яка розуміє освітні потреби як «комплекс соціальних потреб суб'єкта (особистості, групи, суспільства), які задовольняються за допомогою інституту освіти [1, с. 28]. Освітні потреби, як вважає дослідниця, не тотожні потреби в пізнанні, хоча й безпосередньо пов'язані з нею. «Потреби в освіті пов'язані з такими соціальними потребами, як потреба зростання, самовираження, визнання, просування, іншими соціальними потребами, що характеризують ознаки бажаного соціального статусу» [1, с. 28]. На нашу думку, освітні потреби можна визначити як потреби у формуванні засобами освіти тих особистісних якостей, які сприяють особистісній самореалізації та формуванню особистісних якостей у сфері освіти, які дадуть змогу отримати бажані соціальні блага та покращити соціальне самопочуття особистості. Такими якостями є: високий рівень інтелектуального розвитку; теоретичні знання та практичні навички, необхідні для професійної діяльності; комунікативні навички та високий рівень культури; особистісні якості (сумлінність, працездатність, креативність тощо). Саме освіта є тим чинником, який дозволяє формувати та накопичувати в арсеналі особистості соціально значущі якості, що дають змогу отримати блага, задовольнити нагальні потреби і, таким чином, покращити соціальне самопочуття.

Висновки. Знання про складний феномен, яким є соціальне самопочуття, формувалося і вдосконалювалося у межах таких підходів: філософський, біолого-медичний, економічний, соціально-політичний, соціально-психологічний та соціологічний.

Соціальне самопочуття у межах соціологічного підходу розглядається і як форма суспільної свідомості, рефлексія індивідом свого способу життя та задоволеності його різними сторонами; і як показник якості життя людей у суспільстві; а також виступає своєрідним «дзеркалом» політичних, економічних, культурних та інших процесів.

У контексті нашої роботи соціальне самопочуття тлумачиться як комплексна характеристика стану свідомості людей, що виявляється в різних соціальних ситуаціях, відображає ступінь їхньої соціальної свободи, можливості всебічного розвитку, реалізації здібностей і життєвих планів, які обумовлюються сукупністю наявних у суспільстві матеріальних, політичних, соціокультурних і духовних можливостей задоволення людських потреб та реалізації їхніх інтересів. Соціальне самопочуття людини визначається мірою задоволення її соціальних потреб, тобто потреб, які є похідними від наявної в суспільстві системи соціальних благ, виробництва й розподілу їх. Чим сильніше людина відчуває брак певних соціальних благ, тим гіршим є її соціальне самопочуття.

Як інтегральний показник соціальне самопочуття відображає рівень задоволеності матеріальним становищем у цілому і окремими елементами робочої ситуації та побуту, що детермінує соціальну зрілість та соціальну активність як окремих соціальних груп, індивідів, так і суспільства в цілому.

Поняття «студентство» у нашій роботі визначається таким чином: це група молоді певного віку основною ознакою якої є організована за певною програмою підготовка у вищому навчальному закладі до виконання високої професійної і соціальної ролі у матеріальному і духовному виробництві.

Особливостями студентства як соціальної верстви населення є такі:

- перебіг соціалізації в освітньому процесі,

- соціальний статус, виражений переважно у суспільному дозволенні віддаленості включення у повноцінні соціальні відносини у сполученні зі здатністю брати у них саму діяльну участь, тобто проміжне становище: між пасивним об'єктом соціальної опіки держави і активним суб'єктом соціальної дії.

- суттєві характеристики і риси студентства знаходяться у стані формування і становлення,

- близькість до інтелігенції за своїм суспільним становищем,

- активність як суб'єкта соціальної дії, який здатний брати діяльну участь у суспільній практиці, включаючи економічне виробництво і політичну діяльність,

- володіння значним інноваційним потенціалом та крайня сприйнятливість до нового,

- оперативність (у порівнянні з іншими шарами молодіжної частини суспільства) у відгуку на нові віяння у моді, літературі, кіно, музиці та суспільні події,

- гнучкість і динамічність у зміні базових цінностей.

Істотною особливістю студентства, яка пов'язана з його соціальним самопочуттям, є наявність освітніх потреб. Освітня потреба являє собою потребу, що виникає на основі суперечності між наявним та необхідним (бажаним) рівнем освіти та спонукає суб'єкта до діяльності щодо усунення цієї суперечності. На нашу думку освітні потреби можна визначити як потреби у формуванні засобами освіти тих особистісних якостей, які сприяють особистісній самореалізації та формуванню особистісних якостей у сфері освіти, які дадуть змогу отримати бажані соціальні блага та покращити соціальне самопочуття особистості.

соціальний самопочуття студентський молодь

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

1. Гаврилюк В.В. Становление и функционирование института образования: региональные аспекты: дисс.... д-ра социол. наук: 22.00.04 / В.В. Гаврилюк. - Тюмень, 1998. - 328 с.

2. Єлейко М.Я. Соціальне самопочуття населення у суспільстві періоду трансформацій: методологія та методи дослідження: ав- тореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.02 / М.Я. Єлейко. - Київ, 2013. - 16 с.

3. Иконникова С.Н. Некоторые проблемы воспитания студенческой молодежи / С.Н. Иконникова, В.Т. Лисовский // Молодежь и образование. - Москва, 1972. - 352 с.

4. Лисовский В.Т. Динамика социальных изменений / В.Т. Лисовский // Социс. - 1998. - № 5. - С. 85-99.

5. Новые социальные неравенства / Под ред. С. Макеева. - Киев: Ин-т социологии НАН Украины, 2006. - 355 с.

6. Петрова Л.Е. Социальное самочувствие молодежи: автореф. дисс.... канд. социол. наук: 22.00.06 / Л.Е. Петрова. - Екатеринбург, 1997. - 24 с.

7. Петрова ТЭ. Социология студенчества в России. Этапы и закономерности становлення / ТЭ. Петрова. - СПб., 2000. - 272 с.

8. Рубин Б. Студент глазами социолога / Б. Рубин, Ю. Колесников. - Ростов-на-Дону, 1988. - 338 с.

9. Святловский В.В. Студенческие переписи в России: краткий исторический очерк / В.В. Святловский // Студенчество в цифрах: По данным Юрьевской переписи в 1907 году. - СПб., 1998. - 298 с.

10. Современные теории социального благополучия: учебное пособие / под ред. Л.Г Гусляковой. - Москва: Русайнс, 2016. - 234 с.

11. Соболєва Н.І. Соціологія суб'єктивної реальності / Н.І. Соболєва. - Київ: Ін-т соціології НАН України, 2002. - 296 с.

12. Соціальне самопочуття населення України в контексті державної гуманітарної політики: навч.-метод. посібник / [В.П. Тро- щинський, В.А. Скуратівський, П.К. Ситнік та ін.]. - Київ: НАДУ, 2009. - 36 с.

13. Удотова Л.Ф. Соціальна статистика: Підручник / Л.Ф. Удотова. - Київ: КНЕУ, 2002. - 376 с.

14. Успенский Б.А. Избранные труды: в 3 т. / Б.А. Успенский. - Москва: «Мысль», 1998. - Т. 1. - 486 с.

15. Штомпка П. Временное измерение общества: социальное время / П. Штомпка // Социология социальных изменений. - Москва, 1996. - С. 67-85.

Размещено на Allbest.ru