Європейська соціально-економічна класифікація: новий інструмент класового аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.342.2

Європейська соціально-економічна класифікація (ESeC): новий інструмент класового аналізу

Симончук О.В.,

У 2010 р. Європейським статистичним агентством запропоновано новий інструмент визначення соціального класу в порівняльних статистичних і соціологічних дослідженнях Європейська соціально-економічна класифікація (European Socio-economic Classification ESeC). У статті викладено історію створення цієї класифікації, її концептуальні та операціональні підстави, подано опис класових категорій і варіантів їх групування, а також проаналізовано порівняльні результати розподілу класових позицій в Україні, ряді країн Східної та Західної Європи на підставі масивів Європейського соціального дослідження (ESS) 2004-2012 рр.

Ключові слова: соціальний клас, соціально-економічна класифікація, розподіл класових позицій.

У сучасному класовому аналізі спостерігаються два тренди: реалізація дослідницьких проектів на основі теоретично та операціонально альтернативних класових схем і одночасне прагнення до використання єдиної методології визначення соціального класу. Перший тренд ілюструють численні дослідження з використанням різних інструментів визначення класу як реляційних (зокрема, класових схем Дж. Голдторпа, Е.О. Райта, Г. Еспін-Андерсена, М. Севіджа, Д. Граскі), так і градаційних (наприклад, Індекс статусу Треймана, Міжнародний соціально-економічний індекс) . На тлі цього теоретико-методологічного різноманіття та безперервних пошуків нових інструментів спостерігається другий тренд тяжіння до використання стандарту вимірювання соціального класу, роль якого у класово-фокусованих дослідженнях останніми десятиліттями де-факто виконувала схема Голдторпа . Перший тренд був характерний для етапу, коли в соціології переважали стратифікаційні дослідження національного рівня, і європейські країни розробляли та використовували власні соціально-економічні класифікації. Другий тренд актуалізувався внаслідок постійного розширення Європейського Союзу та необхідності порівняльного моніторингу проблем соціальної нерівності (зокрема, зв'язку між класовою структурою та життєвими шансами, такими як здоров'я, освіта, депривація, бідність). Це породило потребу в загальновизнаному єдиному інструментарії класового аналізу та значному збільшенні кількості порівняльних міжнародних соціальних проектів з єдиною методологією та дизайном вибірки.

Створити інструмент, який дав би можливість дослідникам адекватно порівнювати зв'язок між соціальною структурою та життєвими шансами в різних країнах, таку мету поставило перед собою Європейське статистичне агентство. Ця робота здійснювалася в рамках Програми статистичної гармонізації, завданням якої є розроблення набору основних змінних і класифікацій для використання в європейській і національних соціальних статистиках . У 2000-2010 рр. група експертів з різних університетів, створена за ініціативою та при фінансуванні Євростату, розробила єдиний стандарт визначення соціального класу Європейську соціально-економічну класифікацію (European Socio-economic Classification ESeC) [3]. Керівники групи розробників Д. Роуз і Е. Гарисон рекомендують використовувати ESeC як єдиний стандарт порівняльних міжнародних проектів у сфері соціальних наук, зокрема Європейського соціального дослідження (European Social Survey ESS), на базі якого було розроблено й валідизовано дану класифікацію. класовий класифікація соціальний економічний

Стратегічні цілі проекту автори формулюють таким чином:

1. ESeC має стати міжнародним інструментом для моніторингу зміни соціальної структури в часі й аналізу зв'язку соціально-економічного положення з широким набором соціальних індикаторів (народжуваність, смертність, захворюваність, споживання, культурні практики, процеси на ринку праці, доходи, матеріальні умови життя).

2. Очікується, що ESeC виявиться корисним аналітичним інструментом у названих сферах як для наукових, так і політичних цілей, дозволивши поділити результати впливу політики на певні групи та класи, щоб з'ясувати, чи просувається суспільство до досягнення більшої рівності та які чинники цьому сприяють/заважають, наскільки принциповим є відмінності між країнами членами ЄС.

3. Крім міжнародного застосування, ESeC може стати прототипом для створення національної соціально-економічної класифікації у країнах, які не мають власного інструменту для цих цілей.

Розглянувши історію й цілі створення Європейської соціально-економічної класифікації, далі представимо опис її теоретичних та операціональних засад, класових категорій і варіантів їх групування, результатів її валідизації, а також проаналізуємо порівняльний розподіл ESeC-класів в Україні, ряді країн Східної та Західної Європи на підставі масивів ESS 2004-2012 рр.

Концептуальні засади. Д. Роуз і Е. Гарисон перед описом інструменту дають роз'яснення [3, с. 4-6], що термін “соціально-економічна класифікація” є просто описовим для різних класификацій/схем/індексів, призначених для відображення соціальної стратифікації суспільства. Ці класифікації ріднить ідея, що в суспільствах з ринковою економікою для формування соціальної нерівності фундаментальне значення має положення індивіда або групи на ринку, насамперед, у професійному поділі праці. Оскільки професійну структуру розглядають як основу системи стратифікації, то заняття/професію використовують як головний індикатор соціального положення. При цьому застосовують два види вимірювання: градаційні, що фіксують відмінності занять за певним параметром з необмеженям позицій, і категоріальні, що поділяють населення на дискретне число категорій. ESeC є різновидом категоріальної класифікації.

Концептуальною основою для ESeC є схема Дж. Голдторпа та його колег, знана як EGP-схема (схема Ериксона Голдторпа Портокареро). Д. Роуз і Е. Гарисон цей вибір пояснюють так:

1. EGP-схема де-факто стала стандартним інструментом визначення соціального класу для більшості міжнародних класово-фокусованих досліджень і де-юре офіційною Соціально-економічною класифікацією Національної статистичної служби Великої Британії (NS-SeC).

2. Зібрано переконливі емпіричні докази, що ця схема має високу конструктну валідність (пояснення відмінностей у голосуванні, рівні освіти, стані здоров'я) і критеріальну (здатність виявляти класові відносини на підставі службових відносин і трудового контракту) [4, с. 102].

Як і в EGP-схемі, ESeC диференціює класові позиції на двох підставах: згідно з відносинами купівлі/продажу робочої сили, а серед найманих працівників згідно з характером їхніх контрактних відносин з роботодавцем . Спочатку виокремлюють чотири базові позиції за статусом зайнятості: роботодавці (купують робочу силу і мають контроль над нею), самозайняті (не купують чужої праці, але й не продають своєї), наймані працівники (продають свою працю роботодавцям і підлягають владі й контролю з їхнього боку) і виключені (особи, які ніколи не працювали, та безробітні впродовж тривалого часу). Перші три позиції включає будь-яка соціально-економічна класифікація, що спирається на відносини зайнятості та є характерною для суспільств, основою яких є інститути приватної власності й ринку праці. Далі ці базові позиції диференційовано в детальнішу аналітичну класифікацію. Почнемо з позицій самостійної зайнятості. Роботодавців у схемі розподіляють, відповідно до кількості найманих працівників, на великих (10 і більше) і малих (від 1 до 9). Великих роботодавців об' єднано з менеджерами й адміністраторами вищого рівня у клас 1, а малих згруповано із самозайнятими і диференційовано у класи 5 і 4, залежно від галузевої специфіки у сільському господарстві або інших галузях.

Проте основну увагу в схемі приділено поділу найманих працівників, що становлять у сучасних суспільствах 80-90% економічно активного населення. Найважливіша дихотомія серед найманих працівників виявляється в характері їхніх відносин з роботодавцем, регульованих згідно з трудовим контрактом або службовими відносинами [4]. Трудовий контракт передбачає відносно короткостроковий обмін зусиль на гроші, при цьому робота працівника здійснюється під наглядом роботодавця в обмін на оплату, відповідно до кількості виробленого продукту або витраченого часу. Службові відносини передбачають більш довгостроковий і різноманітний обмін наданих організації-наймачеві послуг на винагороду, що складається із заробітної плати та додаткових виплат, а також на такі елементи перспективи, як гарантії стабільної зайнятості, чітко визначені можливості кар'єрного просування, пенсійні права [6, с. 42]. Останніми десятиліттями дедалі більше працівників перебувають у змішаних формах відносин зайнятості з роботодавцем, що поєднують елементи трудового договору та службових відносин.

Далі для пояснення зв'язку різних груп найманих працівників з формою регуляції їхньої зайнятості Дж. Голдторп вирізнив два найважливіші виміри, які диференціюють роботу та потенційно створюють контрактні ризики з боку роботодавців, складність контролю та специфіка цінних кваліфікаційних якостей. Складність контролю означає ступінь складності вимірювання кількості та якості виконуваної роботи. На одних робочих місцях процес праці та його результати є легко спостережуваними й вимірюваними, а на інших працівник має значну автономію, тому роботодавець не може однозначно оцінювати ступінь дій працівника в його інтересах. Специфіка цінних людських якостей це навики, компетентність і знання, що необхідні працівникам для виконання своєї роботи й, будучи перенесеними в іншу сферу діяльності, різною мірою зберігають/втрачають свою продуктивну цінність. Одні робочі місця вимагають надзвичайно специфічних якостей працівника, інші тільки загальних. Для ілюстрації зв'язку між різними групами працівників і формою регулювання їхньої зайнятості Дж. Голдторп звернувся до двовимірної схеми, де за горизонталлю й вертикаллю зазначені ці виміри роботи (рис. 1). При цьому контрактні ризики роботодавців посилюються мірою пересування від нижнього лівого квадрата у напрямі правого верхнього. Класи найманих працівників у 11-класовій EGP-схемі та 10-класовій ESeC розподіляються відповідно до чотирьох можливих поєднань цих вимірів.

Отже, в найбільш розгорнутому вигляді ESeC включає 10 класів (табл. 1). У середині схеми локалізована дрібна буржуазія, яку розподіляють на секторальній підставі на малих роботодавців і самозайнятих у сільському господарстві (клас 5) та в інших галузях (клас 4). Як і в EGP-схемі, велика буржуазія не представлена окремим класом. Вчені пояснюють це тим, що в ролі великих роботодавців дедалі частіше виступають організації, а не індивіди; вони малодоступні в перебігу масових опитувань; залучені не тільки до підприємницької, але й до управлінської діяльності, що зближує їх позиції з найманими менеджерами класу 1. Крім того, малі роботодавці та самозайняті, які є професіоналами (юристи, архітектори, інженери), належать до класу 1, а не до класу 4 до таких, що працюють на себе, непрофесіоналів.

Решту класів становлять наймані працівники, позиції яких диференційовано за формою контракту зайнятості. Верхні позиції ESeC посідають працівники, зайнятість яких регулюється службовими відносинами представники “саларіату”, або “службового класу” (класи 1 і 2) професіонали, менеджери та адміністратори, а також власники великого бізнесу. Ці заняття відрізняються високим ступенем складності контролю, специфікою людського капіталу. Службові відносини типові для класу 1 (юристів, лікарів, вчених, викладачів ВНЗ, інженерів, великих державних чиновників, менеджерів і власників) і в слабшій (модифікованій) формі представлені у класі 2 (шкільні вчителі, соціальні працівники, медсестри, пілоти, журналісти, а також середні менеджери та власники). Нижні позиції ESeC посідають працівники, відносини зайнятості яких побудовані на підставі трудового контракту. У чистому вигляді (коли взагалі відсутні проблеми складності контролю та специфіки людського капіталу) такий договір є типовим для напіві некваліфікованих робітників (“рутинних занять” клас 9), наприклад, водіїв автомобілів, монтажників, операторів машин, прибиральників, вантажників, пакувальників. У модифікованих формах він характерний для кваліфікованих робітників (або “технічних занять нижчого рівня” клас 8), таких як слюсарі, сантехніки, малярі, водії локомотивів, а також для працівників рутинної нефізичної праці це заняття нижчого рівня зайнятості в офісах, магазинах та інших сферах послуг (продавці, провідники, працівники з догляду за дітьми та хворими, охоронці, оператори введення даних) (клас 7).

Для решти класів є характерною змішана форма контракту, причому зумовлювана різними причинами. Заняття класу 3 (допоміжні працівники середнього рівня секретарі, бібліотекарі, товарознавці) зазвичай не вимагають особливої специфіки людського капіталу, але становлять певні труднощі для контролю (наприклад, вільний графік роботи, як у професіоналів і менеджерів, яким зазвичай вони асистують). Такі заняття характеризуються багатьма елементами службових відносин, але часто не мають чітких перспектив кар'єри та збільшення винагороди, передбачаючи фіксовану зарплату. Працівники класу 6 супервайзери працівників фізичної праці (бригадири, майстри) та технічні спеціалісти нижчого рівня (установники телефонних ліній, виробники високоточних приладів, монтажники електроніки) відрізняються протилежною комбінацією: чітка структура кар'єри, але відносно суворий контроль, жорсткий режим роботи й оплата відповідно до кількості відпрацьованих годин, подібно до їхніх підлеглих.

ESeC і класова схема EGP

Таблиця 1