Інтегральна соціологія П. Сорокіна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Інтегральна соціологія П. Сорокіна

Майбутній вчений і політичний діяч народився в 1889 році у Вологодській губернії. Біографія Питирима Сорокіна почалася в невеликому селі під назвою Тур'я. У 1904 році Сорокін приступив до занять в школі з підготовки педагогічних кадрів у Костромській губернії. В той період в Російській імперії вирували політичні хвилювання. Цей період біографії Питирима Сорокіна зіграв значну роль у формуванні його світогляду і системи цінностей. Після кількох років поневірянь по країні йому вдалося вступити на юридичний факультет державного університету в Санкт-Петербурзі. Будучи студентом університету, він виявляв приголомшливу працездатність. Головним досягненням цього періоду біографії Питирима Сорокіна стала книга під назвою «Злочин і кара, подвиг і нагорода». Після закінчення університету талановитий російський вчений читав лекції з соціології і готувався до отримання звання професора. У період світової війни він продовжував публікувати у великій кількості свої літературні праці, серед яких була навіть одна фантастична повість. Захист дисертації завадила революція. Тепер кілька слів про світогляд вченого, його систему цінностей, які склалися на початку ХХ століття, після світової війни, революції та громадянської війни в Росії. В автобіографічному романі «Довгий шлях» Сорокін з цього приводу зазначає: «Уже Перша світова війна спричинила перші прогалини в позитивістському, і гуманістичному світовідчутті, яке я мав до війни.» На думку вченого, хвиля смертей, звірства, невігластва, що захлеснула світ на початку ХХ століття, цілковито суперечить теоріям прогресивної еволюції людства. Саме ця обставина змушує Сорокіна критично переглянути свої колишні погляди на світ. За свідченням самого вченого, переоцінка цінностей, перегляд світогляду й особистісна перебудова відбувалися поступово. Приблизно наприкінці 1920-х років цей процес в основному завершився: «Його результатом стало те, що я називаю інтегральною системою філософії, соціології, психології, етики й особистісних цінностей».

Дослідники вважають, що творчість Сорокіна - якісно новий етап у розвитку соціологічної науки, який можна порівняти з революцією Коперніка у галузі природознавства. Його інтегральна (від лат. integer - цілий) об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в ЇЇ найширшому вияві.

Суспільство Сорокін визначає як сукупність людей, які перебувають у процесі спілкування і взаємодіють в одному соціокультурному просторі.

Взаємодія, згідно з його вченням, - це найпростіша модель соціального явища, її елементами виступають індивіди, акти (дії) і провідники спілкування (символи інтеракції), тобто мова, писемність, музика, мистецтво, гроші тощо. Все суспільне життя і всі соціальні процеси, на його думку, можуть розглядатися як явища й процеси взаємодії двох або більше індивідів. І навпаки, комбінація різних індивідуальних чи групових взаємодій може відтворити будь-який, навіть найскладніший суспільний процес, соціальну подію, починаючи від захоплення танго і закінчуючи світовою війною та революцією. Сорокін вирізняє різні типи взаємодії і формулює завдання соціології: вона повинна досліджувати соціальні явища, які можна спостерігати, тобто поведінку людей, які взаємодіють і живуть у середовищі «собі подібних».

Окремими проблемами для соціології, у розробку яких Сорокін вносить свою вагому лепту, є:

* проблема реформ і революцій, у розв'язанні якої Сорокін займає позиції поступового реформування суспільства;

* проблема соціальної рівності, яку він відмовляється розуміти абстрактно чи в дусі марксизму;

* проблема соціальної стратифікації (від лат. stratum - прошарок); згідно з Сорокіним, суспільство поділяється не на класи-антагоністи, а на страти, групи, які складають різноманітну соціальну структуру суспільства;

* проблема соціальної мобільності (від лат. mobilis - рухомий), яку

Сорокін розв'язує через визнання рухомості меж страт та можливості людей вільно пересуватися з однієї страти до іншої, по вертикалі (з нижчої страти до вищої чи навпаки) та по горизонталі (з одної страти до іншої, розташованої поруч); відкрите демократичне суспільство з рівними правами і шансами для всіх громадян це суспільство інтенсивної соціальної мобільності; його гаслом згодом стає вислів: «У США і швець може стати президентом».

Однак найважливішою складовою творчого доробку П. Сорокіна є, безумовно, його теорія соціокультурної динаміки. Соціокультурна реальність, як нескінченна багатоманітність, охоплює всі можливі прояви соціальної діяльності людини і складається з соціокультурних феноменів різних рівнів. Найвищий з них - соціокультурна суперсистема; системи нижчого рівня - мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Історія для Сорокіна - процес закономірних змін всередині соціокультурних систем та наступної заміни однієї супер-системи іншою. Такий перехід супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів, норм і цінностей, що знаходить свій прояв у соціальних і культурних кризах, революціях та війнах. З цієї точки зору перша світова війна - це результат величезних переворотів у соціокуль-турній системі західного суспільства.

Відомий російсько-американський вчений П. Сорокін вважав, що першою відмінною рисою соціології від інших суспільних наук є те, що вона являє собою генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, - індивідуалізуюча наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства і т. ін.

Російський, а згодом американський соціолог Петирим Сорокін (1889-1968) у ряді своїх праць вдається до критичного аналізу таких положень Маркса, як закон абсолютного зубожіння робітничого класу («Пролетаріату нема що втрачати, крім своїх кайданів») та зростання його чисельності внаслідок розорення середнього класу, твердження про концентрацію багатств в руках небагатьох капіталістів, тощо. Сорокін підкреслює, що історія не підтвердила гіпотез Маркса та його пророцтв. На підставі величезної кількості статистичних даних Сорокін доходить висновку, що економічні умови існування пролетаріату не погіршувались, а покращувались; середній клас у капіталістичних країнах не зникав, а кількісно зростав і ставав основою процвітання країни та запорукою політичної стабільності; багатства не концентрувались в руках, одиниць, а, навпаки, спостерігалась «дифузія» (розповсюдження, розтікання) власності шляхом придбання робітниками акцій своїх та інших підприємств. Надзвичайно гостро Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка у цьому вченні перетворюється на іграшку, маріонетку в руках сліпих економічних сил. Теорія Маркса, вважає Сорокін, принижує людину до рівня тварини; відбувається деградація особи, для якої немає нічого святого; людські відносини дегенерують до рівня жорстокої боротьби; нічого не коштує вбити людину. У вченні Маркса відбувається і девальвація (тобто знецінення) етики і права: вони стали лише рум'янами і пудрою для того, щоб зробити макіяж непривабливому тілу економічних інтересів.

Сучасний йому стан західної культури Сорокін діагностує як кризовий. Але це, зрештою, є нормальним, бо будь-яка цивілізація переживає стадії зародження, розквіту й руйнації: одна система цінностей стає застарілою, на зміну їй приходить інша. У майбутньому з'явиться нова цивілізація, яка виникне внаслідок конвергенції (від лат. convergere - наближатися, сходитися), тобто станеться набуття різними системами, наприклад, капіталізмом і соціалізмом, загальних або подібних ознак з подальшим злиттям у якісно нове єдине суспільство, в якому будуть збережені позитивні риси й цінності одного й другого ладу. Це, врешті, приведе до утворення змішаного соціокультурного типу, який за сприятливих умов може перерости у «сяючий інтегральний порядок» в цілому світі.

Інтегральний підхід дозволив Сорокіну описувати те індивідуальне поводження і культурну цінність, складову частину кожної соціокультурної системи. Вдивляючись у майбутнє світу, Сорокін вважав, що панівним типом суспільства і культури буде тип специфічний (некапіталістичний і не соціалістичний), який об'єднає позитивні цінності та звільнитися від дефектів кожного типу. Фундаментом конвергенції з'являться не тільки політичні зміни, але близькість систем цінностей, права, мистецтва, спорту, дозвілля, сімейних і шлюбних відносин. Сорокін мріяв про нове майбуття через очищення і воскресіння культури, майбуття, засноване на альтруїстичній любові й етиці солідарності.

Використана література

сорокін інтегральний соціолог

1. Філософські погляди питирима сорокіна крізь призму історіографії Кучина Н.І.

2. Інтегральна соціологія Питирима Сорокіна Могуренко Альона Сергіївна

Размещено на Allbest.ru