Молода білоруська сім'я в ХХ-ХХІ ст.: традиції, виклики сучасності і нові цінності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Молода білоруська сім'я в ХХ-ХХІ ст.: традиції, виклики сучасності і нові цінності

Постановка проблеми

Молода сім'я - це найважливіший соціальний інститут, функціонування якого впливає на всі сфери життя сучасного суспільства. Від того, наскільки вона гармонійна і життєздатна, залежать динаміка суспільного розвитку, перспективи майбутніх поколінь. Білоруська молодь розглядає сім'ю як "джерело найбільш світлих і високих почуттів", як "необхідний зв'язок поколінь", молоді люди "не мислять свого життя без сім'ї", - наголошується в доповіді Міністерства освіти Республіки Білорусь "Про становище молоді в Республіці Білорусь" (2014 р.). За останні десятиліття молода сім'я значно змінилася, особливо це стало очевидним на початку ХХІ ст. Збільшився вік вступу в шлюб, як для чоловіків, так і для жінок, а також вік матері при народженні першої дитини в сім'ї (наприклад, середній вік жінок, що народили в 2011 році, склав 27,5, а першу дитину - 25,1 років). Згідно зі статистичними даними на рубежі ХХ і ХХІ ст. білоруські сім'ї були в основному вже малими нуклеарними. За даними перепису 1999 р. у більшості сімей виховується 1-2 дитини, що становить 32% від усієї кількості сімей, троє і більше - лише у 6% сімей. Сімей з трьома і більше дітьми згідно з переписом 2009 р. у країні налічується 5%. В цілому переважаючим типом сім'ї сьогодні є подружня пара з дітьми. На частку таких сімей припадає 38% від загального числа [1]. В основному до проблем молодої сім'ї відносять питання про житло, про стосунки зі старшим поколінням та високий рівень розлучень. До нових тенденцій функціонування інституту молодої сім'ї належать питання лідерства, обміну інформацією, кар'єри жінок, насильства як щодо дітей та жінок, так і чоловіків. Але найбільш сутнісним, на наш погляд, є питання про так звані цивільні шлюби (співжиття), коли молоді люди, проживаючи на одній території, вважають себе "сім'єю", хоча такою не є.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Помітний внесок у вивчення проблем білоруської етнографії дитинства, традицій виховання і сім'ї зробили Г. А. Бартошевич, В. С. Болбас, І. І. Калачова, А. П. Орлова, Л. В. Ракова, В. С. Сичова, А. Д. Якубинська та ін.

Постановка завдання. Метою даної статті є виявлення основних проблем молодої білоруської сім'ї, зокрема реалізації її функцій відтворення та виховання дітей.

Виклад основного матеріалу дослідження

На думку соціологів, демографів, молода сім'я - це сім'я не старше 30 років [2, с. 86]. Згідно з офіційними нормативними документами молода сім'я - та, в якій і в чоловіка, і в дружини перший шлюб і хоча б один із подружжя перебуває у віці до 31 року.

В основу розглянутого поняття "молода сім'я" покладено перш за все погляд на сім'ю з позиції віку. Однак це не єдиний критерій, важливий для аналізу проблем функціонування молодої сім'ї в сучасних умовах. Молода сім'я - насамперед перспективна група населення, чий потенціал є основою для розвитку країни.

Сучасні жителі Білорусі - в основному городяни, отже сім'я - це міські жителі, як правило, народжені у 90-ті роки ХХ ст. В їх числі майже четверту частину складають молоді люди. По суті це не тільки представницька за чисельністю група населення, а й та її частина, яка впливає на демографічні процеси і є потенційною репродуктивною групою. Такий фактор визначає основні закономірності в укладі життя молодої сім'ї та одночасно сприяє виявленню ризиків, що впливають на її стійкість як соціального інституту.

Тенденція до зміни способу та стилю життя, а саме: шляхом переїзду до міста, стала очевидною ще в 60-70-х роках ХХ ст. Молодь як соціально активна і рухлива група населення заявила про себе прагненням до змін.

Молоді люди кинулися в міста, що приваблювали їх як нові території, незвідані простори, де інакше, на відміну від сільської місцевості, формується уклад життя. Міста настільки швидко наповнювалися молоддю, що вже в 1970 р. вихідці з села склали 50% міського населення республіки. Зі спогадів інформатора Надії С.: "Я народилася в 1940р., була останньою, сьомою дитиною в сім ї і як тільки стала осмислено дивитися на довколишню дійсність, зрозуміла, що жити в селі не зможу. А тут як раз приїхав у наше село вербувальник, став розповідати про те, що в Мінськ на радіаторний завод потрібна молодь, не замислюючись, прийняла рішення про від'їзд..." [3, л. 345].

Образ міст був настільки привабливий для молоді, що спогади про перші враження досі свіжі. В інтерв'ю з мігрантами зі Східного Полісся, яке було проведено етнографом О.Р. Ященко, простежуються нотки захоплення міським укладом життя, красою і простором міських вулиць і проспектів. "Просторі і галасливі вулиці, велика кількість транспорту, магазини, аптеки - все це спочатку трохи лякало...” (респондент-чоловік, 1960 р. народження, приїхав до Мінська в 1970-ті рр.); "Ми з дівчатами ходили гуляти в парк. Там нам подобалися лебеді, яких ми годували хлібними крихтами з мосту. Подобалася оранжерея, і ми розглядали через скло красиві і навіть незнайомі для нас рослини та квіти" (респондент-жінка, 1933 р. народження, приїхала в Гомель у 1940-1950-ті рр.) [4, с. 60, 63]. Сприйняття міста та його сторін життя по- різному оцінювалося мігрантами, але очевидно, що позитивне ставлення переважало.

Стрімкість зростання міських жителів показана за даними статистики: вага городян у 1970 р. склала 43%; у 1990 р. - 66%; у 2009 р. - 76% загальної чисельності населення [5, с. 66]. Етносоціологічне дослідження, проведене в 1980 р. Академією наук Білоруської РСР у 17 містах республіки, показало, що значну частину городян складають недавні переселенці. Так, 10% городян становили новосели, які жили в містах до 3-х років, 10% - від 3-х до 5-ти років, 59,7 % опитаних також виявилися вихідцями з села, але проживали в місті більше 5 років.

Особливо густонаселеним був і залишається досі Мінськ, середньорічний приріст жителів якого складав у період із 1960 по 1970 рр. 5,5 %. Демограф С. А. Польський, аналізуючи структуру мігруючого населення, вказував, що середній вік тих, що приїхали до Мінська в 1970-ті рр., становив 16-24 роки. Населення Мінська згідно з переписом 1970 р. характеризувалося більш високою часткою населення в молодих (10-19 років) і найбільш активних (20-29 років) вікових групах порівняно з постійними жителями міста, і, навпаки, значно більш низькою часткою осіб у до- і післяпрацездному віці [6, с. 102].

Швидке зростання міського населення за рахунок сільських переселенців не могло не відобразитися на репродуктивних установках населення. В умовах міського життя одруження або заміжжя означає, як правило, вихід з первинної (батьківської) родини і утворення вторинної, - пише В. М. Іванов у 70-ті рр. ХХ ст. [7, с. 11-12]. Перехід при утворенні сімейного вогнища з первинної сім'ї у вторинну - це ціла революція у внутрішньосімейних відносинах городянина, - продовжує автор. Молодятам доводиться відразу ж брати на себе всю відповідальність один за одного і за майбутніх дітей. Необхідно вийти з первинного сімейного колективу особистості, що вже сформувалася, тобто бути готовим стати сімейною людиною, володіти психологічною і соціальною зрілістю. Соціальна зрілість являє собою повну готовність людини до виконання комплексу соціальних ролей у сім'ї, здатність забезпечити нормальне її функціонування.

Однак аналіз сімейних проблем кінця 60-70-хх рр. ХХ ст. показує, що помітною тенденцією стає зменшення кількості дітей у сім'ях. Як правило, у новостворених, вже міських сім'ях народжувалося тільки 1-2 дитини.

Білоруський етнограф Е. Р. Соболенко пише: що місто стало джерелом нових можливостей для молоді і молодих сімей, однак широкі перспективи пізнання міського середовища призводять до нових викликів, що змінює уявлення про призначення сім'ї, її функції [8, с. 218-271].

Очевидно, ситуація, що склалася зі зміною місця проживання великої кількості молодих людей, стала відправною точкою у зміні ціннісних орієнтацій, які стосуються всього спектра життєвих перспектив, але насамперед - репродуктивних можливостей. Потреба в дітях як базова поступово відходить на другий план, а багатодітність більше не приваблює молоді пари.

Якщо у традиційних ціннісних установках білорусів існувала думка про те, що багатодітна сім'я була більш життєздатною, тому що вона могла створити більш стійкий матеріальний ресурс для виживання в сільській місцевості, то у міських умовах ця потреба залишалася незатребуваною.

Між тим, діти з багатодітних сімей, виростаючи і формуючись в умовах великого сімейного колективу, рано залучалися до трудової діяльності. Діти, які виросли в багатодітних сім'ях, являли собою приклад працьовитості, шанобливого ставлення до старших членів сім'ї. У них були сформовані високі громадянські якості, такі як любов до малої батьківщини, дому, шанування традицій та звичаїв. Зі зміною укладу життя, сім'ї втрачали потреби в традиційних установках. І вже багатодітність розглянуто не як зразок і приклад для наслідування, а зовсім інакше. Типовими були подібні судження.

Інформатор Н., лікар-гігієніст, 65 років, згадує: "Коли бачила на вулиці матусю з коляскою, а поруч з нею троє малюків, мал-мала менше, ставало не по собі. Мати - недоглянута, худа, негарні діти, замурзані. Серце стискається, жалюгідне видовище...." [3, л. 345-347]. Такі судження формували негативну суспільну думку про багатодітні сім'ї, що згодом призвело до масових змін у світогляді молодих людей. Вже на початку ХХІ ст. поняття "чайлдфрі" - вільний від дітей - приймає незворотний характер. Незважаючи на величезні зусилля державних структур у реалізації цілей сімейної політики з підвищення народжуваності, проблема залишається невирішеною: відтворення як функція сучасної сім'ї не займає головне місце в її пріоритетах.

Однак молода сім'я, як і раніше, вважає, що діти становлять головну цінність в її житті. "Народження дитини - це величезна радість в житті нашої родини”, - вважає інформатор Е., 37 років, із Гродно. "Так ми думали з чоловіком, коли у нас народився первісток. Але незабаром ми стали бат ьками ще двічі і радіст ь наша потроїлася ...." [3, л. 345-347].

Виховання дітей як функція сім'ї у сучасних умовах також зазнає змін: на процес розвитку дитини величезний тиск здійснює середовище. Середовищний фактор, який сьогодні відрізняється високою насиченістю інформації, не дозволяє батькам займати домінантну позицію щодо дітей. Наявність мобільних телефонів, додатків, постійне спілкування в соціальних мережах з друзями, обмеження "живих" контактів з однолітками і дорослими - досить неповний ряд бар'єрів, що виникають між батьками і дітьми. Перед педагогічною громадськістю постає завдання підвищення педагогічної грамотності батьків, посилення знань, базованих на національній традиції. У цьому відношенні цінними є уроки народної педагогіки білоруського народу, в яких сформульовані основні уявлення про дитину, її розвиток як особистості.

Помітний внесок у вивчення проблем білоруської етнографії дитинства і традицій виховання зробили Г. А. Бартошевич, В. С. Болбас, І. І. Калачова, А. П. Орлова, Л. В. Ракова, В. С. Сичова, А. Д. Якубинська та ін. У роботах цих авторів знайшли відображення багато питань виховання в традиційній білоруській культурі. Згідно з традицією, ціннісне ставлення до дітей формувалася задовго до їх народження. Звернемося до деяких побажань, які звучали за весільним столом: "Дарую рубель, каб налета вясела калыбель” ("Дарую вам рубль і хочу побажати вам, щоб через рік у вашому домі висіла колиска"); "Жадаю, каб у вас было столькі сыноу, колькі куткоу, і столькі дачушак, колькі падушак" ("Бажаю вам стільки синочків, скільки у вашому будинку куточків, і стільки доньок, скільки в будинку подушечок") та ін. На весіллях чули побажання мати багато дітей, причому найчастіше звучала підказка, що спочатку потрібно народити сина- спадкоємця, а потім вже красуню-доньку, помічницю по дому. Особливо хотілося би звернути увагу на підказку про часові рамки народження першої дитини: вона мала народитися через рік ("налета", "праз год"). Поява цього наказу в колективній свідомості минулих поколінь пояснюється просто: створення сім'ї

- акт творення і розвитку, результатом якого неодмінно повинна бути дитина.

Згідно з традиційним уявленням про період дитинства у білорусів деякими дослідниками виділені чотири вікові ступені: раннє дитинство ("маленства"), дитинство ("дзяцінства"), підлітковий вік ("падет- кавы узрост"), юність ("юнацтва"). До першої групи належать діти від народження до 6-8 років; до другої

- від 6-8 до 12-14 років; до третьої - від 12-14 до 16-17 років; до четвертої - від 16-17 до 18-20 років. Імені дитини у білорусів надавалося велике значення. Вважалося, що ім'я має бути оберегом від всіляких нещасть, воно має передавати риси характеру, які притаманні цій дитині. Звичайно, дотримувались і релігійної традиції і називали дитину на честь святого, чиї святці збігалися з днем народження.

Традиційні сімейні відносини білорусів - це емоційно-теплі й довірчі відносини батьків та дітей, що характеризуються турботою, опікою та підтримкою своїх ближніх. Однак по відношенню до дітей у традиції існувало правило, яке зводилося до того, що публічний прояв любові до дітей не був допустимим. Вважалося: протягом виховного процесу це правило не можна порушувати. Як вважає Л. В. Ракова, такий факт можна вважати недоліком системи виховання, яка склалася у білоруського народу. Очевидно, що прояви любові до дитини здатні пробудити в ній найкращі почуття [9, с. 277-278]. У різних регіонах Білорусі існували свої традиції й звичаї, пов'язані з вихованням. Однак їх витоки завжди ґрунтувалися на народних заповідях. Мозирсько-Прип'ятське Полісся - унікальний регіон і багатими традиціями, і самобутньою культурою. Норми народної педагогіки тут підтримували авторитарний стиль виховання і специфічні принципи дисциплінування, що дозволяли контролювати поведінку людини незалежно від її віку. Спільне проживання дітей і батьків вимагало збереження суворої ієрархії у відносинах між статями і поколіннями. в ставленні до дітей моральні вимоги були високими, однак батьки не докучали їм моралізаторством, а своїм прикладом показували, як себе слід вести, що є нормою, а які речі - неприйнятні. Нормами народної педагогіки керувалися й інші члени сім'ї та родичі щодо поглядів на виховання. Таким чином, у сім'ї створювалися сприятливі умови для розвитку дитини, її особистісного потенціалу. Народною традицією була закріплена влада батьків над дітьми. Батько виступав у ролі голови, який регламентував поведінку дітей, залишаючись турботливим і люблячим. Повага до матері в сім'ї була майже на рівні релігії. Як зазначали респонденти, пише Л. В. Ракова, жителі Мозирсько-Прип'ятського Полісся, навіть будучи дорослими і маючи свої сім'ї, завжди прислухалися до порад матері щодо важливих питань, виховання дітей та ін. В інших регіонах країни щодо виховання дітей керувалися також традицією, витоки якої у минулому.

Найбільш відповідальним у житті дитини є період від народження до 6-7 років. До постулатів народної педагогіки, що яскраво характеризують традиційний світогляд білорусів, належать наступні вирази: "Да пяці год пястуй дзіця як яечка, да сямі - пасі, як авечку, тады выйдзе на чалавечка", ("До п'яти років пести дитину як яєчко, до семи - паси як овечку, тільки в цьому разі з неї вийде справжня людина"), "Калі тонкага дрэва не сагнеш, то тоустага не адужаеш" ("Якщо тонке дерево не зігнеш, то і більш товсте не подужаєш") та ін.

У традиційній білоруській культурі фізичному здоров'ю дітей надавалося велике значення, особливо харчуванню на ранньому етапі. Здорова дитина - це рожевощокий, рум'яний здоровань, у якого на обличчі сяє усмішка і гарний настрій є його постійною рисою в спілкуванні з дорослими.

У традиційній культурі вигодовування материнським молоком тривало 1,5-2 роки. За даними етнографів, приблизно з трьох років діти харчувалися як дорослі, спеціально для них страви не готувалися, вони їли те, що і дорослі. Між прийомами їжі для дітей у цьому віці в якості добавки ("прьісмакі") використовували шматочки хліба, замочені в молоці ("'рулі") або в квасі ("цупа", "патапцы").

У західних районах Білорусі діти їли страву, яка називалася "каплун" - шматочки хліба, залиті молоком або засмажені салом з цибулею. Улюбленою стравою були млинці ("блгнцы", "млгнцы"), які випікалися з різного борошна: гречаного, пшеничного. Випікали млинці з картоплі ("дранікі", "драчы"). Вживалися млинці з маслом, сметаною, салом, смаженим яйцем [10, с. 40-45].

Зміна одягу в традиційних культурах є перехідним етапом від однієї вікової групи до іншої. До найбільш відомих видів дитячого одягу в білорусів належить так званий "мятлік". Це шматок старої м'якої тканини, сильно поношеної з прорізом для голівки дитини. Зі сповиванням дітей пов'язувалося повір'я про те, що спосіб сповивання повинен бути обов'язково тугим ('Як будзеш дзіця туга спавіваць, торучкі будуць крэпкы, ножкі будуць простыя"), ("Якщо будеш туго сповивати дитину, то ручки у неї будуть міцними, а ніжки рівними"). Обов'язковим елементом сповивання є використання червоного пояса, яким оперізували дитину хрест-навхрест кілька разів ("каб доуга жыло"). Зазвичай використовували пояс у сповиванні до 6 місяців. Дівчинку пов'язували по талії, а хлопчика - по стегнах.

Традиція носіння одягу в білоруських дітей була пов'язана з віковими змінами - у 5-6 років діти переодягалися: дівчинка вперше надягала спідницю, а хлопчик - чоловічі штани. Що стосується головних уборів, то їх як таких не було в гардеробі дитячого одягу до 12-14 років. Дівчатка, як правило, після 12-14 років носили вінки, які самі і сплітали з квітів, стрічок, паперу, пір'я. Однак основним головним убором дівчинки і взимку, і влітку ставала хустка. Взуттям дітей були личаки, шкарпетки, а ті селяни, хто відносився до більш заможних, купували дітям чоботи ("боцікі"),"абіякі" (чоботи на дерев'яній підошві).

Особливе місце в період раннього дитинства відводиться іграм та іграшкам. Серед безлічі ігор білоруських дітей важливе місце займають імітаційні ігри. їхньою метою була імітація, наслідування в чомусь: у поведінці, вміннях, навичках, відносинах. Саме цей тип ігор дозволяв дітям проявити себе у різних ролях, реалізуючи себе в якості дорослих. Найпростіші ігри імітаційного характеру освоювалися на першому році життя. У віці 1-2 років повторювалися звуки, вимовлені собакою, котиком, курочкою та ін. А старші діти, підлітки ("падшпаркі") цілеспрямовано займалися голосовою імітацією за допомогою свистків, сопілочок, які спеціально робилися для такого роду ігор.

У період 6-8 років для дівчаток стають характерними ігри, пов'язані з роллю мами. Це явище носить назву "Школа материнства": діти качають своїх ляльок, запрошують у гості подружок, часто при цьому вони ж є нянями своїх молодших братів і сестер, які грають тут же. Традиційною грою, яка має побутування в сільському середовищі, є гра "ляльки" ("У лялькі"). Для ігрової діяльності хлопчиків характерними були ігри, які були спрямовані на формування чоловічих якостей: витривалості, сміливості, хоробрості, активності та ін.

У книзі "Традиції сімейного виховання дітей в білоруському селі" Л. В. Ракова пише, що важливим засобом залучення дітей до праці з раннього дитинства стала "пастуша школа" ("Школа пастухоуства") [11, с. 45]. Ігри етапу "пастушої школи" були спортивно-змагальними, прикладом яких є гра "Коза", спрямована на соціалізацію хлопчиків. Період "пастушої школи" тривав до 13 років, після чого цих підлітків змінювали інші, що вже досягли 13-14 років. А колишні "пастушки" переходили в новий статус - вони вчилися у батьків, були їх помічниками.

На думку білоруського дослідника С. В. Костюкевич, діти, освоюючи ті чи інші ігри і включаючи в ігрову дію конкретний предмет, освоювали різні соціальні типи взаємовідносин, які складалися на той час. Так, серед цих соціальних типів виділяються "пан", "паненка", "кавалер", "баба", "дзед", а серед професійних - "музика", "каваль", "жаунер", "сялянка". Слід зазначити, що іграшка для дітей у традиційній культурі представляла спосіб трансляції певних рис і якостей, притаманних білорусам. Іграшки уособлювали образи, що оживали в діях дітей, і тому в них вірили, їм раділи, покладали на них надію [12].

Сучасна ситуація життєдіяльності сім'ї показує, що батьківство як функція посилюється в суспільному сприйнятті й стає соціально значимим для багатьох молодих пар. Зміна ставлення молодої сім'ї до батьківських функцій очевидна і в шкільній освіті. Взаємодія батьків і вчителів у процесі навчання і виховання школярів залишається найважливішим завданням підготовки дітей до дорослого життя. Такі форми роботи, як педагогічні конференції, круглі столи, зустрічі батьків різних поколінь, батьківські збори, актуальні й затребувані. Наприклад, великі батьківські збори в регіонах сьогодні стали традиційними. Батьківський всеобуч - форма роботи сім'ї і школи - став також популярною останнім часом.

Різні практики підготовки молоді до майбутнього батьківства існують і у вищій школі. В провідному вузі країни - Білоруському державному університеті, створено Центр сім'ї та дитинства, в межах якого реалізується проект підготовки студентської молоді до відповідального батьківства і материнства. Студенти різних спеціальностей проходять навчання, набуваючи навички нових сімейних ролей, які їм у майбутньому доведеться освоювати. Так, моделюючи різні життєві ситуації, молоді люди вчаться головному - бути сім'янином, матір'ю, батьком, а отже, відповідально ставиться до своєї родини, до своїх дітей, до своїх батьків.

Цікавим досвідом, який поширився в Україні, Молдові, Росії, є досвід "Тато-шкіл", що являє собою унікальний культурно-освітній проект по роботі з батьками. Важливо, що в "школу" залучаються не тільки молоді батьки, але і майбутні батьки, з ними проводяться бесіди, практикуми, тренінги, спрямовані на розуміння ролі батька, його впливу на дитину, на всю ситуацію розвитку сім'ї. Результати такої освіти батьків очевидні: у подібних сім'ях краще розподілені обов'язки між батьками, діти більш прихильні до порядку і правил, матері більш впевнені і спокійні.

Подібний досвід накопичений у практиці православної освіти. Нещодавно Білоруською православною церквою був ініційований соціальний проект "Школа батьківства". Мета проекту - просвітницька робота з батьками, підвищення батьківської самосвідомості.

Завдяки розвитку нових соціальних технологій для вирішення гострих соціальних проблем останнім часом актуалізована одна з них - це соціальна реклама. Візуальний образ проблеми несвідомого невідпо- відального батьківства, представлений серією соціальної реклами, розміщеної в білоруських містах. Соціальна зовнішня реклама "В твоїх руках серце сім'ї! Збережи його здоров'я!" транслює цінності здорової, міцної сім'ї. Реклама розглядає пріоритетність здоров'я сім'ї та відповідальність її членів один за одного, необхідність турботи про благополуччя сім'ї. Візуалізація образів матері, батька і дитини з яскраво промальованим серцем, зображення яких знаходиться на передньому плані, виражає оптимізм і надію на те, що сімейний союз буде міцним і надійним.

Соціальна реклама, в якій розміщений слоган "Білорусь - держава для народу!", також сприймається як оптимістичне соціальне послання про цінності щасливої, дружної й міцної білоруської сім'ї. Фотографія сім'ї, що складається з матері, батька і дочки, яку батьки тримають на руках, фокусує увагу на зміцненні цінностей традиційної сім'ї, виховання дітей. До соціальної реклами, присвяченої темі профілактики абортів та на захист життя, відносяться рекламні продукти з такими посланнями: "Мама, не вбивай мене!", "За життя без абортів", "Я буду дивувати тебе, якщо з'явлюся на світ" та ін.

Новою темою, яка порушується в соціальній рекламі, є, тема сурогатного материнства. Такій темі присвячена соціальна реклама "Продається", де сурогатне материнство розглядається як знецінення материнської любові, і це виражається у візуальному ряді, що зображує страждання матері.

Тема насильства в сім'ї щодо дітей також безпосередньо пов'язана з поняттями щасливого батьківства, материнства і дитинства. Ця тема також сьогодні знайшла відображення у соціальній рекламі. Прикладом такого досвіду роботи може служити соціальний відеоролик "Дитяча без насильства. Давайте жити мирно", який виконаний за замовленням Міністерства внутрішніх справ Республіки Білорусь спільно з міжнародною організацією UNICEF. В якості персонажа рекламного ролика виступив відомий білоруський спортсмен і посол UNICEF Максим Мирний. Він говорить про те, що дитяча - це територія, де немає місця насильству, нерозумінню й жорстокості у стосунках батьків і дітей. На прикладі власної сім'ї він намагається донести до глядачів думку про те, що в будь-якій важкій ситуації завжди є альтернатива позитивного вибору, особливо у відношенні дітей.

Включеність проблеми батьківства, відповідального батьківства та материнства в інформаційний простір міст Білорусі - нове явище, проте його затребуваність для формування масової свідомості очевидна.

Традиції й новації є невід'ємною рисою укладу життя молодої сім'ї. Особливо це очевидно у ситуації прийняття рішення про хрещення дитини відповідно до православної або католицької традиції. За етно- соціологічним опитуванням міських сімей із різним стажем в 2007 р. 74,4 % склали респонденти, які хрестили своїх дітей (або хоча б одну дитину) в храмі.

Реєстрація дітей в основному відбувається у державних установах - органах РАЦС. Як правило, вона зводиться до вручення свідоцтва про народження дитини та привітань офіційних осіб і близьких людей. Але одночасно молоді сім'ї звертаються до обряду хрещення, що є незаперечним фактом залучення до традиції й шанування її канонів. У традиційних білоруських сім'ях в житті дитини брали участь не тільки батьки, близькі родичі, але і хресні батьки. Дані опитування респондентів показують, що інститут хрещених батьків зберігається і сьогодні: 90% опитаних батьків відповіли, що у їхніх дітей є хресні батьки.

Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямі

А. Румак, заступник міністра праці та соціального захисту Республіки Білорусь, відповідаючи на питання, в інтерв'ю БЕЛТА сказав, що найважливішим державним завданням сьогодення є стимулювання народження другої дитини та наступних дітей, підтримка багатодітних сімей. В структурі сімей Білорусі сім'ї з однією дитиною складають 65%, тому державні ініціативи підтримки сімей повинні включати нові комплексні заходи, що відрізняються новизною, масштабністю, мають довготривалий характер [13]. Таким чином, молода сім'я в сучасному білоруському суспільстві представляється не тільки значущою з точки зору її місця в системі соціально- економічних, трудових відносин, але, безумовно, її провідна роль бачиться в реалізації репродуктивної функції. Враховуючи спільні зусилля і держави, і самої родини щодо збереження традиційних ціннісних установок, результати очевидні: в останні роки намічається тенденція до збільшення народжуваності, зменшення розлучень.

Список використаних джерел

1. Демографический ежегодник Республики Беларусь : стат. сб. - Минск : Национальный статистический комитет Республики Беларусь, 2012.

2. Целуйко В. М. Психология современной семьи / В. М. Целуйко. - М. : Владос, 2004. - С. 86.

3. Семья белорусов в городе: образ жизни и традиции: материалы и анализ этносоциологического опроса семей белорусов, 2007 г. // Архив Института искусствоведения, этнографии и фольклора им. К. Крапивы Национальной академии наук Беларуси. Ф. 6. - Оп. 14. - Д. 141. - Л. 345-347.

4. Яшчанка А. Р. Вобразы гарадоу БССР канца 1940-1980-х гг. у гістарьічнай памяці сяльчан і сельскіх мігрантау Усходняга Палесся / А. Р. Яшчанка // Чарнобылем не зарасце: традыцш матэрыяльнай і духоунай культруы Усходняга Палесся. - Гомель : ГДУ імя Ф Скарыны, 2009. - С. 60-63.

5. Калачова І. І. Этнакультурныя працэсы у гарадской сям'і беларусау у апошняй трэщ ХХ - пачатку ХХІ ст. / І. І. Калачова. - Мінск, 2009. - С.66.

6. Польский С. А. Демографические проблемы развития Минска / С. А. Польский. - Минск : Изд-во БГУ, 1976. - С. 102.

7. Изменения в быту и культуре городского населения Белоруссии / В. К. Бондарчик, В. М. Иванов, И. Н. Браим, В. Н. Бе- лявина. - Минск : Наука и техника, 1976. - С. 11-12.

8. Соболенко Э. Р. Современная городская семья и образ жизни / Э. Р. Соболенко // Этнические процессы и образ жизни (на материалах исследования населения народов БССР) / [под ред. В. К. Бондарчик]. - Минск, 1980. - С. 218-271.

9. Этнокультурные процессы Восточного Полесья в прошлом и настоящем / [редколл. : А. В. Гурко, И. В. Чаквин, Г. И. Кас- перович]; НАН Беларуси. Инст-т искусствоведения, этнографии и фольклора им. К. Крапивы. - Минск : Белорусская наука, 2010. - С. 277-278.

10. Якубінская А. Д. Традыцыйная сацыялгзацыя дзяцей беларускіх сялян у другой палове ХІХ - першай палове ХХ ст. / А. Д. Якубінская. - Мінск : РІВШ, 2010. - С. 40-45.

11. Ракава Л. В. Традыцып сямейнага выхавання у беларускай весцы / Л. В. Ракава. - Минск : Ураджай, 2000. - С.45.

12. Касцюкевіч С. У. Семантыка і функцып традыцыйных цацак беларусау у ХІХ-ХХ ст. : дысс. канд. гіст. Навук / С. У. Касцю- кевіч. - Мінск, 2004. - 199 арк.

13. В Беларуси разрабатывается проект "Большая семья" [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.pro-life.by.

References

1. (2012), Demograficheskiy ezhegodnik Respubliki Belarus: statisticheskiy sbornik [Demographic Yearbook of the Republic of Belarus: statistical Yearbook], Natsionalnyiy statisticheskiy komitet Respubliki Belarus, Minsk, Belarus.

2. Celujko V.M., (2004), Psihologija sovremennoj sem'i [The psychology of the modern family], Vlados, Moscow, Russia.

3. (2007), Semja belorusov v gorode: obraz zhizni i tradicii: materialy i analiz jetnosociologicheskogo oprosa semej belorusov [The family of Belarusians in the city: life and traditions: materials and analysis of ethno-sociological survey of the families of the Belarusians], Arhiv Instituta iskusstvovedenija, jetnografii i fol'klora im. K. Krapivy Nacional'noj akademii Nauk Belarusi, Minsk, Belarus.

4. Jashchanka A.R., (2009), Vobrazy garadou BSSR kanca 1940-1980-h gg. u gistarychnaj pamjaci sjal'chan і sel'skih migrantay Ushodnjaga Palessja [The images of cities of the BSSR end 1940-1980-ies in the historical memory of calcan and rural migrants of the Eastern Palessie], GDU mja F. Skaryny, Gomel, Belarus.

5. Kalachova I. I., (2009), Etnakul'turnyjapracesy u haradskoj sjam'i belarusau u aposhnjaj treciXX-pachatkuXXIst. [Ethnocultural processes in the urban family of Belarusians in the last third of XX - beginning of XXI century.], Minsk, Belarus.

6. Pol'skij S.A., (1976), Demograficheskieproblemy razvitijaMinska [Demographic problems of development of Minsk], Izdatel'stvo BGU, Minsk, Belarus.

7. Bondarchik V. K. and Ivanov V. M. etc., (1976), Izmenenija v bytu i kul'ture gorodskogo naselenija Belorussii [Changes in the lifestyle and culture of urban population of Belarus], Nauka i tehnika, Minsk, Belarus.

8. Sobolenko E. R., (1980), "Sovremennaja gorodskaja sem'ja i obraz zhizni" [Contemporary urban family and lifestyle], Jetnicheskie processy i obraz zhizni (na materialah issledovanija naselenija narodov BSSR), pp. 218-271.

9. Gurko A.V. and Chakvin I. V. etc., (2010), Etnokul'turnyeprocessy VostochnogoPolesja v proshlom i nastojashhem [Ethno-cultural processes in the Eastern Palessie, past and present], Institut iskusstvovedenija, jetnografii i fol'klora im. K. Krapivy, Minsk, Belarus.

10. Jakubinskaja A. D., (2010), Tradycyjnaja sacyjalizacyja dzjacej belaruskih sjaljan u drugojpalove XIX - pershajpalove XX st. [Traditional socialization of children Belarusian peasants in the second half of XIX - the first half of the twentieth century], RIVSH, Minsk, Belarus.

11. Rakava L.V., (2000), Tradycyi sjamejnaga vyhavannja u belaruskaj vioscy [Tradition of family education in the Belarusian village], Uradzhaj, Minsk, Belarus.

12. Kastsiukievich S.U., (2004), Semantyka i funkcyi tradycyjnyh cacak belarusay u XIX-XX stst. [Semantics and functions of traditional toys Belarusians in XIX-XX centuries.], Minsk, Belarus.

13. VBelarusi razrabatyvaetsja proekt "Bol'shaja sem'ja" [In Belarus a draft of the "Big family"], [Online], available at: http: // www.pro-life.by. (Accessed 2 Nov 2016).

Размещено на Allbest.ru