Структури мереж, головні актори і співучасники мережевих війн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структури мереж, головні актори і співучасники мережевих війн

В епоху «холодної війни» ідеологічна боротьба і військово-технічний розвиток двох систем були чітко розмежовані. В мережевій війні ідеологія й технологія пов'язані між собою нерозривно, але їхня сутність якісно змінюється: немає традиційного протистояння держав чи конкуренції капіталізму з соціалізмом - усе набагато тонше.

Теорія мережевої війни, розроблена Пентагоном, спирається на завдання контролювати світову ситуацію так, щоб основні глобальні процеси розгорталися в інтересах США або, щонайменше, їм не суперечили. Специфіка мережевої війни полягає в тому, що вона точиться перманентно і спрямована не лише проти ворогів, якими для Сполучених Штатів є країни осі зла - Іран, Північна Корея, Сирія тощо, а й проти нейтральних сил, зокрема Росії, Індії, Китаю, і навіть проти союзників - країн Європи чи Японії.

Метою мережевої війни є не перемога над супротивником у прямому зіткненні - це лише невеликий фрагмент протистояння, - а встановлення і підтримка контролю над іншими силами, в тому числі й над союзниками. Цей контроль реалізують у різні способи, але здебільшого за допомогою різноманітних мереж, побудованих згідно з алгоритмом американських стратегів. Попри те, що його можуть прорахувати й інші центри сил, ініціатива створення, розвитку і змін цієї схеми має належати американцям. Захист мережевого коду, за допомогою якого потік мережевої інформації дешифрується і структурується, - одне з головних завдань мережевої війни.

Основний замовник і співучасники мережевої війни

Всупереч певній зовнішній спонтанності та некерованості мережевих війн, вони зазвичай мають замовника соціальних трансформацій - історичного, стратегічного суб'єкта.

Є активні актори - ті суб'єкти на світовій арені, яких основний замовник - у цьому разі глобальна олігархія - активно використовує для реалізації власних завдань у веденні мережевої війни.

А є пасивні учасники, яких використовують «наосліп»: їм не сповіщають ні про кінцеву мету, ні про проміжну. Зазвичай «темні» учасники діють для досягнення, як їм здається, власних локальних, низькорівневих інтересів, живлячись струмом малої геополітичної напруги. Зазвичай саме вони безпосередньо працюють з масами, виконуючи рутинну роботу мережевої війни, і ця діяльність часто є визначальною для досягнення бажаного результату. Не знаючи про кінцеву мету, пасивні учасники вважають, що в певний момент домоглися коротко - строкових і тактичних цілей, реалізуючи власні локальні соціальні чи політичні завдання, що, в принципі, їх влаштовує. Під'єднання значного числа «темних» акторів відбувається завдяки мотивації локальними інтересами.

На політичній сцені діють і впливовіші актори, наприклад Європейський Союз або арабські держави - нафтові королівства, які беруть участь в американських мережевих війнах не «наосліп», а на правах молодших партнерів. Також це держави - члени НАТО, які в ході американських мережевих операцій реалізують власні регіональні, економічні або тактичні інтереси.

Регіонально-стратегічні партнери мають мету вищого рівня і можуть долучитися до американської мережевої операції чи її складової частини, якщо це відповідає їхнім інтересам в регіоні, але можуть і відмовитися. Проте і ці учасники не належать до фінальних розпорядників історичних процесів. По суті, вони також підкоряються правилам гри, які встановлює глобальний замовник. Єдина їхня перевага перед іншими співучасниками - можливість не брати участь в операції.

Реалізацію мережевих процесів через таких великих гравців, як Європейський Союз чи арабські країни визначено у понятті «proxy-управління». Основний суб'єкт історії - замовник процесів - делегує цим партнерам частину повноважень, щоб вони діяли в його інтересах, але від свого імені. Так множиться кількість IP-адресів, через які відбувається вплив на певний процес чи територію, і водночас здійснюється розподіл відповідальності.

Якщо у війнах попередніх поколінь вирішальну роль відігравало озброєння, наприклад, кількість танків або ядерних боєголовок, то нині визначальний чинник - наявність мережевого коду. Інформація і мережі у глобальному світі стають все відкритішими, але мистецтво декодування і систематизації даних, навпаки, все більше утаємничується. Володіти інформацією можуть усі, але реальне її значення розуміють лише фахівці мережевих війн. Отже, постають запитання - як організовані мережі, яка їхня структура і хто ними керує?

Типи і рівні мереж

Мережа може бути у формі ланцюга, зірки або хаотично об'єднаної багаторівневої структури. Наприклад, всеканальна мережа може використовувати власний ланцюг для виконання певного завдання або для зв'язку з глобальною мережею. Саме за таким принципом взаємодіють Калійській і Меделянській наркокартелі. Кримінальні угрупування, на кшталт мафії, частіше використовують модель зірки, ніж взаємозв'язаних форм, хоча і створюють зв'язки за допомогою власних ланцюгів [1].

Мережа за типом ланцюга нагадує чергу, потік товарів або інформації в одну лінію, де контакти розділені, і для того, щоб пройти ланцюг від початку до кінця, необхідно подолати всі взаємозв'язані вузли.

Мережа за типом зірки або колеса діє за принципом картеля, де сукупність дійових осіб пов'язана з центральним (але не ієрархічним) вузлом чи актором, через який потрібно пройти для координації або зв'язку один з одним.

Всеканальний ланцюг подібний до інтерфейсу певної групи, в якій кожен актор має зв'язок з рештою.

Також є гібридні й ієрархічні форми організації мереж. Наприклад, традиційні ієрархічні системи можуть бути всередині окремих вузлів мережі. Певні актори мають ієрархічну структуру, але використовують схему мережі для тактичних дій; інші можуть мати всеканальную модель загалом, але застосовують ієрархічні команди для тактичних операцій. Можливі різні комбінації та конфігурації мереж, але їхня структура має чотири рівні: організаційний, доктринальний, технологічний і соціальний [2].

1. Організаційний рівень відповідає на запитання: яку кількість акторів або їхніх комбінацій організовано в мережу? Це стартова точка для визначення: дійової особи, призначеної для ведення мережевої війни; решти учасників та алгоритму їхньої автономної роботи; наявності та способу організації ієрархічної динаміки, можливості її поєднання з динамікою конкретної мережі.

2. Доктринальний рівень дає відповідь на запитання: чому актори організовуються в мережу? Це відбувається навмисно або випадково? Які є доктрини, ідеології, інтереси й інші причини або мотивації для того, щоб вони використовували таку форму? Цей рівень аналізу важливий для пояснення, що утримує мережу від розпаду і дає змогу її членам діяти стратегічно і тактично без центрального командування чи лідера. Доктрина може регламентувати зобов'язання щодо співпраці та перебування в мережі й охоплювати членів, які відрізняються один від одного за пріоритетами, специфічними цілями і засобами.

3. Технологічний рівень відповідає на запитання: якою є модель, її можливості, щільність інформаційних і комунікаційних потоків? Які технології її підтримують? Наскільки добре вони відповідають організаційній моделі? Цей рівень може містити суміш старих і нових технічних можливостей, але здебільшого це новітні технології, завдяки яким реалізують відповідні форми організації та доктрини.

Соціальний рівень відповідає на запитання: наскільки добре члени мережі особисто знають один одного і як пов'язані між собою? Це класичний рівень аналізу соціальної мережі, де міцні персональні зв'язки, часто на основі спорідненості, етнічної належності, дружби і спільного досвіду допомагають гарантувати вищий рівень міжособової довіри, ніж в інших формах організацій. Цей традиційний рівень залишається важливим в інформаційну епоху.

Посилення мережі, особливо всеканальної структури, залежить від того, наскільки добре функціонують усі чотири рівні. Найсильніші мережі - це ті, в яких організаційний рівень підтримує доктрина, що пронизує мережу або має ідеологію, гармонійну з усією структурою. Кожен рівень і загальна структура значно виграють від великої кількості та різноманітності складників мережі.

Добре розвинена мережа авторитетніша й вагоміша, ніж будь-який з її членів і в процесі функціонування може впливати на усунення окремого учасника від панування в об'єднанні.

Всеканальні мережі мають особливі переваги в ситуаціях, коли мета членів - зберегти автономію і незалежність, а також уникнути ієрархічного контролю - суголосна із порядком взаємозалежності та координації дій акторів. Така мережа стає надміцною, довговічною і навіть може мати центральний координаційний офіс.

Етнічні та релігійні мережі

Об'єднання громадян за етнічним принципом часто є потужним політичним ресурсом, зокрема й опозиційною силою. У низці країн представники певних народів посідають особливу соціальну нішу, пов'язану зі специфічною діяльністю та інструментами впливу. Нерідко окремі етнічні групи певної країни залучені до кримінальної діяльності. Іноді її завуальовано під бізнес, і в окремих випадках етнічні зв'язки поширюються на групу держав та навіть континенти. Також серед певних народів спостерігаємо постійні зусилля із політичного лобіювання (наприклад, частина курдів вимагає створення Курдської держави), в тому числі з боку представників етносів, об'єднаних в Організацію невизнаних держав і народів.

Апеляція до етнічної належності зазвичай становила елемент зовнішньої політики окремого народу, а пізніше - держав. Раніше Британія підбурювала бедуїнів до повстання проти Оттоманської імперії, закликаючи до їхньої етнічної свідомості.

У США 1958 року створено Комітет поневолених народів (Captive National Committee), основу діяльності якого становила стратегія підривних дій проти СРСР через підтримку етнічного націоналізму. І сьогодні США сприяє ініціативам, спрямованим проти урядів держав, що проводять самостійну політику.

Чому проявляються спалахи радикального націоналізму, шовінізму і ксенофобії, в тому числі й штучно спровоковані? Річ у тому, що з погляду культурної антропології в міжнаціональному спілкуванні вже закладено насіння ворожнечі, оскільки в народі є чіткий розподіл на «своїх» і «чужих», через що виникає етно - центризм. Він одночасно є механізмом міжетнічного сприйняття, що полягає в схильності оцінювати явища навколишнього світу крізь призму традицій і норм власної етнічної групи. Тому при умілому маніпулюванні і поєднанні з соціальними чи політичними вимогами певна етнічна група може бути каталізатором або активною дійовою особою конфлікту нового покоління, тобто мережевої війни.

Також треба враховувати, що «народи є високо автономними акторами, і якщо системні умови накладають невеликі обмеження, то поведінку народу визначають об'єктивні можливості кожного суспільства».

Фінансова та юридична допомога ззовні неурядовим організаціям умовної країни, а також політичний тиск на її керівництво при певному збігові обставин можуть порушити соціально-політичний баланс стабільної держави. І нині цю техніку ненасильницького перевороту розробники удосконалюють завдяки новітнім технологіям.

Формула політичної боротьби проти держав за свої ідеї цілком застосовна і до релігійних організацій і структур. При цьому від релігії багато в чому залежать способи боротьби з владою. Терористична мережа «Аль-Каїда» за ідеологією є радикальною мусульманською організацією, а її дії спричинили загибель багатьох людей з різних країн.

Ісламські екстремісти в різних країнах здебільшого провадять протиправну діяльність, яка загрожує життю і здоров'ю громадян. Від того, як трактувати одне з фундаментальних тверджень мусульманської релігії про розподіл народів на дві групи (мусульманська громада, «умма», й решта) та світу на «дар аль - іслам» («земля покірності»), де мешкають мусульмани, і «дар аль-харб» («земля війни»), де проживають невірні, залежить, які дії виконуватимуть адепти цієї релігії.

Найефективнішим інструментом, як зазначалося, є сегмент неурядових організацій, які, маскуючи діяльність пристойною метою, можуть підривати основи державності та завдавати шкоди національним інтересам країни, в якій діють. Їх фінансує Національний фонд підтримки демократії - неурядова американська організація, що доклала зусиль і до «кольорових революцій» на пострадянському просторі. Фонд упродовж років фінансував проекти, спрямовані на створення груп активістів для просування ідеї громадянського суспільства (тобто революційних осередків) за тим самим принципом, який використано при організації сербської «Відсічі», грузинської «Кхмари» й української «Пори».

У нинішню епоху асиметричних відповідей, коли неурядові актори впливають на економіку, політику, а часом досягають зміни державних режимів, актуальними залишаються і питання трансформації міських угрупувань у мережеві клани й організації.

Мережі керують потоками інформації, знань і комунікаціями так само, як товаром. Оскільки комунікації стають дешевше і доступніше, мережі розширюються в непропорційних розмірах. Технологічні мережі керують діями великих і розпорошених мереж і можуть слугувати акумулятором критичної маси для певних соціальних мереж.

Кримінальні мережі: покоління міських гангстерів

Особливу форму організації мережевих структур становлять кримінальні мережі, які у процесі функціонування еволюціонують і здатні скласти конкуренцію правоохоронним органам. Зокрема, Дж. Салліван, аналітик поліції округу Лос-Анджелес (США) зазначав, що невеликі кримінальні угрупування потенційно спроможні перетворитися на добре організовані за мережевим принципом картелі, тріади і терористичні угрупування. Бурхливий розвиток інформаційних технологій призвів до зміни природи конфлікту і злочинів. Ізраїльський військовий історик і стратег Мартін ван Кревельд посилює цей прогноз: «Майбутні війни вестимуть не армії, а невеликі групи, які ми називаємо терористами, бандитами і гангстерами і, які, поза сумнівом, доберуть для себе відповідну офіційну назву» [3].

Розглядаючи еволюційні етапи, апогеєм яких є мережева війна, Дж. Салліван визначає три покоління міських гангстерів.

Перший, найнижчий, рівень - невелика група, що діє в межах одного кварталу. Згодом угрупування розпочинає власний кримінальний бізнес. А потім «корисливі наміри» змішуються з політикою і можуть сягати від встановлення контролю над кварталом або районом до кооптації в структури поліції та представників влади. Зрештою, угрупування з активною політичною програмою дій здатне дестабілізувати уряд.

Другий рівень - це інтернаціоналізація. За природою більшість кримінальних угрупувань залишаються на локальному рівні, навіть незважаючи на велику чисельність. Так, наприклад, кількість членів багатоетнічного угрупування Лос-Анджелеса під назвою «18 вулиця» становить 20 тисяч чоловік. Окремі угрупування створюють конфедерації та поширюють діяльність на територію усієї країни. Певні об'єднання стають транснаціональними і навіть міжнародними, з філіями в іноземних державах.

Третій рівень - це досвід і витонченість, які визначають структуру, тактику і стратегію організації, специфіку використання технічних засобів і зброї. На думку американського аналітика Р. Банкера, з мережевими неформальними організаціями боротися значно важче, ніж зі звичайними терористами, і розвиток подібних структур призведе до появи так званих недержавних солдатів, причому тероризм матиме не політичні, як було до цього, а соціальні причини для протидії державній системі [4].

Концепція «безкомандного опору»

Важливим в організації мережевих структур та інформаційно-мережевих війн є управління функціонуванням мереж. У 1960-х роках побачила світ концепція «безкомандного опору», яку запропонував офіцер розвідки США Юліус Луї Амосс, досліджуючи роботу американських комуністів. Військовий вивчав мережу невеликих осередків, сформованих комуністами. Ці об'єднання жодним чином не були пов'язані одне з одним, проте їхня робота була доволі ефективною завдяки професійній конспірації. Коли викривали один осередок, інші залишалися в безпеці та допомагали колегам, що потрапили у скруту. До речі, такою була організація масонського ордену Ілюмінатів, створеного 1 травня 1776 року в Баварії [5].

Варто зауважити, що у 60-х роках минулого століття до лав комуністів США входили представники майже усіх станів суспільства: і робітники, і сенатори, а отже ефект від діяльності організації був доволі вагомий. Саме комуністи спонукали американських військових до розробки теорії й методів ведення мережевих воєн, а комуністів США підтримували спецслужби Радянського Союзу.

Через 20 років, у 1983-му, представник американського Ку-клукс-клану Луї Бім видав книжку «Безко - мандний опір», в якій запропонував відмовитися від ієрархічної структури організації, вважаючи що пірамідальна модель становить серйозну загрозу для її членів. На його думку, стійкішою формою є мережа з невеликих груп, що не пов'язані одна з одною, а функцію посередника виконував би пропагандистський орган. Луї Бім пропонував увести двохярусну систему революційної боротьби. Одна частина представляла б засоби інформації, які не проводитимуть жодних незаконних дій, а забезпечуватимуть пропаганду діяльності організації й залучення нових членів. Друга складатиметься з «невидимих» осередків, які виконували б терористичні операції. До складу цих об'єднань потрібно добирати людей, які мають бути вкрай акуратними, стриманими і не підтримують зв'язків з пропагандистами. Так виникла ідея інформаційно-мережевих війн.

Сьогодні методику «безкомандного опору» застосовують сотні різноманітних організацій - неонацисти США, ісламські фундаменталісти, радикальні екологи тощо. Зазвичай такі об'єднання мають яскраво виражену ідеологію і як рупор пропаганди використовують інтернет-сайти. Через пропагандистські органи осередки інформують прибічників про мету і методи кампанії (це, приміром, перелік об'єктів, що підлягають атаці, рекомендації з організації телефонних дзвінків до певної організації тощо). Якщо угрупу - ванню бракує певних ресурсів - грошей чи зброї - вони об'єднуються з іншою категорією осіб - так званими «самотніми вовками».

Американські фахівці центру геополітичних досліджень «Стратфор» Фред Бартон і Скотт Стюарт, вважають, що «самотні вовки» становлять надзвичайно серйозний виклик для професіоналів у сфері правоохоронної діяльності й державної безпеки [6].

«Вовк-одинак» - автономний активіст, який діє за власним планом, без наказів і зв'язку з організацією, він здатний до самоактивації у будь-який час. Така стратегія запобігає передчасному розкриттю планів про напад через інформаторів або технічні засоби і тому гарантує безпеку операції.

Як вважають американські аналітики, основною проблемою «вовків-одинаків» може бути брак навичок для успішного проведення терористичної діяльності. Також поширений термін «радикалізація одинака»: людина або вже є одинаком і згодом радикалізується, або його мотивують зовнішні чинники. Як правило, психічно нестійкі люди менше турбуються про власну безпеку і більше схильні до саморадикалізації в інформаційному вакуумі, ніж політично мотивовані персони. Спроби одержати зворотний зв'язок і підтримку з боку подібних об'єднань призводять до створення динамічних ідеологічних перехресть. Подібні феномени зафіксовано серед бригад бритоголових расистів, радикальних євреїв та ісламських фундаменталістів.

Радикальні дії «вовків-одинаків» сьогодні спостерігаємо на території Європейського Союзу - у формі терористичних операцій проти населення Франції, Німеччини, Великобританії.

Злочинні організації створюють мережі та співпрацюють одна з одною набагато тісніше, ніж раніше, що дає їм змогу поєднувати експертизу і розширювати сферу дій. Замість того, щоб конкурувати, ці угрупу - вання діляться інформацією, послугами, ресурсами і доступом до ринку згідно з принципом порівняльних переваг.

Повстанський анархізм

До окремої концепції мережевих війн належить так званий повстанський анархізм, що є революційною теорією і практикою усередині руху анархістів. Повстанський анархізм може приєднуватися до анархо-синдикалізму, тобто формального анархізму, але у межах збройної боротьби.

Як повстанський анархізм можна визначити бойові дії на території України Нестора Махна, який ще до Мао Цзедуна зрозумів банальну істину - «рушниця народжує владу». Хоча отаман частково опікувався робочими і сільськими комітетами, розвиваючи самоврядування, згодом сконцентрувався винятково на збройній боротьбі, не визнаючи співпрацю ні з Червоною армією, ні з маріонетковими національно-буржуазними українськими режимами.

У наш час адепти повстанського анархізму відмовляються від політичних програм і з'їздів, концентруючись на акціях прямої дії - або мирних, або насильницьких. Атака замість пацифізму, узгодження, посередництва чи компромісу - ось у чому суть повстанського анархізму. Ця концепція сповідує відповідні принципи: «Держава просто так не зникне; Атакуйте; Самоорганізація, а не керований бунт; Від повстання - до революції; Неконтрольованість; Система боїться не так актів саботажу, як їх соціального поширення; Постійний конфлікт замість посередництва з інституціональними силами; Нелегальність, хоча повстанський анархізм не означає грабіж банків; Неформальна організація; Брати краще від учень індивідуалізму і комунізму».

У дослідженні, яке провели фахівці американської корпорації «РЕНД», серед потенційно небезпечних мережевих спільнот, до яких потрапили футбольні хулігани, банди і радикальні організації, найвищу оцінку за усіма показниками одержали анархісти. Високий рівень політизування й інтернаціоналізації та значний досвід на рівні оцінки між середнім і високим. Стурбованість діями анархістів насамперед пов'язана з уроком, який уряд США отримав від соціальних активістів й анархістів у листопаді - грудні 1999 року під час проведення саміту Світової організації труда (СОТ) у Сіетлі. Через помилки спецслужб і поліції збитки від безладів становили 3 млн дол. США, було заарештовано понад 600 осіб.

Вуличні акції проводили паралельно з міжнародними кампаніями і віртуальними хакерськими атаками - сайт СОТ було заблоковано, електронною поштою надсилався спам, штаб-квартиру СОТ у Женеві, внаслідок оперативної й зухвалої акції Green Renet Brigade, було знеструмлено [7].

Чи зможе держава або наддержавні структури бути на крок попереду конкурентів? Як стверджують американські стратеги мережевих війн Дж. Аркілла і Д. Ронфельдт - ні. «Актори мережевої війни, які сильні на усіх рівнях, в реальності також продовжуватимуть залишатися могутніми. Для участі в мережевій війні підходять усі типи: гарні та погані хлопці, цивільні й нецивільні особи. На цей момент у різних конфронтаціях з національними державами усе було зроблено надзвичайно грамотно. Тоді постає закономірне запитання, який з цих типів переважатиме в майбутньому? Чи будуть НУО, які займаються прозелітизмом за допомогою прав людини і високих етичних стандартів, змінювати світ і мистецтво управління державою? Чи все більший вплив, завдяки темним маніпуляціям, чинитимуть терористи, злочинці й етнонаціоналісти? Чи, ймовірно, усі можливі типи рухатимуться разом?» [8].

Автори зауважують, що серйозно ставитися до мережевих загроз уряд США почав з 2000 року, зважаючи на події в Сіетлі, а також на доповіді різноманітних спецслужб і відомств. Посилаючись на офіційні звіти, фахівці зазначають, що міжнародні злочинні мережі, в тому числі й кримінальні угрупування, сформовані за стандартним принципом. Організації, що займаються торгівлею наркотиками, скористалися перевагами стрімких змін у технологіях, світовій політиці та економіці, аби стати гнучкішими, сформувати широкі міжнародні мережі й інфраструктуру для повноцінної діяльності.

В епоху асиметричних відповідей, коли неурядові актори впливають на економіку, політику, а часом досягають зміни державних режимів, актуальними залишаються питання трансформації міських угрупувань у мережеві клани й організації.

До кого переходить влада?

«Влада переходить до невеликих неурядових акторів, які здатні організуватися в розгалужені мережі швидше, ніж традиційні державні структури», - стверджують Дж. Аркілла і Д. Ронфельдт у книзі «Підготовка до конфліктів в інформаційну епоху», виданою корпорацією «РЕНД» [9]. Чи про це явище зазначав Фуко, характеризуючи знаходження влади як «скрізь і ніде», чи то влада трансформується в нові форми? Попри те, що теорію мережевих війн розробили відносно давно, модель управління світом без конкретного центру влади цілком відповідає принципам діяльності клубу мондіалістів.

Президент Ради міжнародних відносин (РМВ) Річард Хаас у програмній статті «Століття неполярності: що буде після домінування США» зазначав, що основною особливістю міжнародних відносин в XXI столітті буде світ, в якому домінуватиме не одна, дві або кілька держав, а радше безліч акторів, які представлятимуть різні види влади [10].

«На перший погляд, - зауважує апологет сучасного мондіалізму, - сучасний світ виглядає ба - гатополярним. Основні сили - Китай, ЄС, Індія, Японія, Росія і США є країнами, в яких проживає понад половину населення Землі, виробляється 75% світового ВВП і на їх частку припадає 80% світових витрат на озброєння. Проте кардинальною відмінністю від класичної схеми багатополярного світу є те, що держави-нації втрачають монополію на владу. Вона переходить до регіональних і глобальних організацій, у тому числі й до неурядових корпорацій».

Автор наводить перелік нових регіональних гравців, до яких належать не тільки такі країни, як Бразилія, Аргентина, Чилі, Мексика, Нігерія, Єгипет, Іран, Ізраїль, Пакистан, Австралія, глобальні організації на кшталт МВФ, ООН, Всесвітнього банку, а й низка регіональних - від Арабської ліги до Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Окремо вирізняє штати і міста, наприклад Уттар-Прадеш в Індії та Каліфорнію в США, а також такі міста, як Нью-Йорк чи Сан-Паулу.

У списку претендентів на владу - енергетичні компанії й медіагіганти (Al Jazeera, BBC, CNN), воєнізовані угрупування (Хамас, Хізбалла, Армія Махді, Талібан, ІГІЛ), політичні партії, релігійні організації та терористичні угрупування, а також наркокартелі й неурядові організації, до числа яких входять специфічні фонди, як-от «Лікарі без меж» і «Грінпіс».

Автор передрікає появу не однополярного чи дво - полярного світу, а багатополюсної системи, де кілька провідних владних структур визначатимуть правила гри і каратимуть тих, хто їх порушує. «Брак полюсів ускладнює дипломатію», - стверджує Р. Хаас.

Класичні державні об'єднання і союзи, наявні на цей момент, звикли до певних погроз і заздалегідь до них готуються. Отже, в найближчому майбутньому на них чекає неминуча криза, а стосунки між політичними акторами найімовірніше будуть ситуаціоністськими. Оскільки брак полюсів викликатиме труднощі й небезпеки, Р. Хаас, висловлюючи стурбованість щодо погіршення системи міжнародних відносин, пропонує посилити глобальну інтеграцію, яка допоможе встановити стабільність. По суті, президент РМВ озвучив думки його попередників, що запропонували теорію конвергенції за часів розпаду СРСР.

Однозначно, мондіалісти побоюються послаблення своєї влади, тому зацікавлені в інтеграції. Дії США на світовій арені (військова інтервенція в Ірак і Афганістан, визнання незалежності Косово, дипломатичні інтриги з невизнаними республіками і маріонетковими державами) свідчать, що втрачати владу вони не збираються, і в умовах глобальної інтеграції радше за все станеться м'яка трансформація на користь інтересів Вашингтона. Тому, якими б не були актори мережевих воєн, чи то невелика радикальна група, чи то концерн, слід пам'ятати про глобальні інтереси і геополітичні правила боротьби. Цю війну має виграти Америка, вважає Р. Хаас [11].

У підсумку зазначимо, що, незважаючи на численні роботи, присвячені тематиці інформаційних війн, інформаційно-мережеві війни залишаються практично не дослідженими. Вивчення глибинних процесів і закономірностей розвитку системи інформаційно-мережевих стосунків сучасного інформаційного суспільства потребує розробки ґрунтовної теоретичної концепції інформаційно-мережевої війни із зазначенням мети, завдань, принципів, закономірностей, суті та змісту боротьби, яку здійснюють у формі інформаційних та інформаційно-психологічних операцій в різноманітних мережевих структурах.

Список використаної літератури

мережевий війна повстанський анархізм

1. Мережі і мережні війни: Майбутнє терору, злочинності та бойових дій / За ред. Дж. Арквілли, Д. Ронфельдта; Пер. з англ. А. Іщенка. - Київ: Вид. дім «Києво - Могилянська академія», 2005. - 310 с.

2. Arquilla J. The Advent of Netwar / J. Arquilla, D. Ronfeldt. - Santa Monica, CA: RAND, 1996. - P. 47.

3. Sullivan John. Gangs, hooligans, and anarchists - the vanguard of netwar in the streets // Urban Gangs Evoling as Criminal Netwar Actors. Small Wars and Insurgencies. - Vol 11. - No.1. - Spring, 2000.

4. Robert C. The Terrorist: soldier of the future? / С. Robert, J. Bunker // Special Warfare. - Vol. 10. - No 1. - Winter, 1998.

5. Неста Х. Вебстер. Всемирная революция. Заговор против цивилизации / Пер. с англ. Н.Н. Сенченко. - Киев: Серж, 2001. - 210 с.

6. The «Lone Wolf» Disconnect by Fred Burton and Scott Stuart. - Mode of access: www.stratfor.com. - Title from the screen.

7. Battle in Seattle: Strategy and Tactics Behind the WTO Protests. - Washington, D.C.: The Maldon Institute. - Dec. 16. - 1999.

8. Arquilla J. & Ronfeldt D. Networks and Netwars: The Future of Terror, Crime, and Militancy. - RAND, 2001. - P. 346.

9. In Athena's Camp: Preparing for Conflict in the Information Age.

10. Foreign Affairs. - Mode of access: http://www. foreignaffairs.org/2008/3.html. - Title from the screen.

11. Информационно-аналитический портал «Геополитика». - Режим доступа: http://www.geopolitica.ru/Articles/245/. - Загл. с экрана.

Размещено на Allbest.ru