Стратегії професійної ресоціалізації безробітних

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Стратегії професійної ресоціалізації безробітних

М.В. Туленков, д.соц.н., професор

І.М. Туленкова, ст. викладач

м. Київ

Анотація

Ключові слова: професійна ресоціалізація, дестандартизація зайнятості, життєві стратегії, поведінкові стратегії професійної ресоціалізації безробітних.

Strategies of Professional Resocialization of the Unemployed

Tulenkov, M.V., Tulenkova, I.M. This article within a sociological approach considers the content and strategies of professional resocialization of the unemployed in terms under transformations taking place in the society.

Keywords: professional resocialization, destandardization of the employment, life strategies, behavioral strategies ofprofessional resocialization of the unemployed.

Постановка проблеми

Соціологічний підхід до інтерпретації стратегії соціальної поведінки містить не тільки спрямованість людей на досягнення бажаного соціально-економічного статусу, а й прагнення індивідів до певних суспільних та соціокультурних ідеалів. У зв'язку з цим стратегія виступає ключовим індикатором, який відображає різноманітні аспекти соціальної поведінки та діяльності індивідів і соціальних груп. Наукова проблема, таким чином, полягає у систематизації наукових підходів до визначення життєвих стратегій людини, а також до здійснення соціологічної концептуалізації поведінкових стратегій безробітних у процесі їхньої професійної ресоціалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам життєвих стратегій особистості присвячено низку наукових праць таких відомих соціологів як П. Бергер, Е. Головаха, І. Кон, М. Корнєєв, Н. Лукман, А. Маслоу, Р. Мертон, В. Ядов тощо. Що стосується власне самих поведінкових стратегій безробітних, то це питання лише схематично було відображено в наукових розвідках В. Гага, Е. Гіденса, А. Горца, А. Деміна, Е. Тоффлера,

Ч. Хенді та ін. науковців. Однак у сучасній науковій літературі й досі бракує системного погляду на зміст і типологію поведінкових стратегій безробітних у системі їхньої професійної ресоціалізації особливо в умовах суспільних трансформацій.

Отож головною метою даної статті є узагальнення наявних наукових підходів щодо розуміння суті та типів стратегій поведінки безробітних у системі їх професійної ресоціалізації.

Виклад основного матеріалу

Дослідження життєвих стратегій особистості безробітного, як показує проведений аналіз, є найбільш доцільним у межах соціологічного підходу, що базується на таких головних чинниках, як виявлення типових зразків та форм життєвих стратегій (закріплених на інституційному рівні за допомогою узгоджених соціальних норм), аналіз механізмів становлення і розвитку життєвих стратегій; виявлення системного взаємозв'язку між особистістю та її соціальним оточенням як на мікро-, так і на макрогруповому рівнях.

У контексті визначеного підходу життєва стратегія є не що інше, як саморегулююча і динамічна система соціо-культурних уявлень особистості про траєкторію власного життя, що спрямовує поведінку людини протягом тривалого часу. У даному контексті досить слушною є думка А. Швакової, яка під "життєвою стратегією" розуміє певні механізми адаптації особистості до нової ситуації, а також дії та вчинки індивіда не тільки для подолання проблем, що виникли, а й для досягнення визначених цілей [14, с. 78]. Найбільш суттєвих змін поведінкові стратегії людей зазнають в умовах суспільних трансформацій, які, на думку А. Тоффлера, є невід'ємною рисою сучасних суспільств, що стали на шлях інформаційного розвитку [10, с. 600]. За рахунок впливу суспільних трансформацій, пов'язаних із упровадженням інформаційних технологій, відбуваються істотні зміни не тільки у соціальних функціях праці, а й у структурі зайнятості населення. Це, з одного боку, призводить до швидкого зростання продуктивності праці, а з іншого - до зменшення потреб робочої сили як основного ресурсу суспільного виробництва.

Таким чином, результат суспільних трансформацій зумовлює зменшення потреби у робочій силі, що досить часто стає причиною скорочення зайнятості та збільшення безробіття. Цілком логічним у межах даної статті постає проблема визначення чинників, що впливають на зміну соціальної функції праці в сучасному суспільстві. Серед них головними є: по-перше, "армія" найманих працівників, які працюють на підприємствах для забезпечення свого існування; по-друге, праця стає не тільки головним засобом існування людини, а й ключовим індикатором її соціального статуту та рівня доходів; по-третє, праця - це важливий показник ідентифікації особистості з певною соціальною групою, що впливає на формування певних моделей трудової поведінки; по-четверте, праця виступає водночас головним чинником формування трудової демократії, яка, на думку Р. Дарендорфа, пов'язана перш за все з професійною діяльністю людини та застосуванням принципу страхування її соціальних прав [3, с. 195]; по-п'яте, стрімкий розвиток нових наукових дисциплін, предметом яких виступає праця як суспільний феномен, істотно впливає на соціальне положення індивіда, його соціальну мобільність тощо.

Звідси випливає, що втрата людиною роботи розглядається як негативне соціальне явище не тільки з точки зору робітників і роботодавців, а й суспільства і держави. Дане явище, вважає французький соціолог А. Горц, веде до виникнення класу неопролетаріату, що сьогодні став хронічно безробітним, а його інтелектуальні здібності втратили минулу цінність для соціально-трудової сфери. Цікавим є також твердження вченого з приводу руху суспільства до подвійного типу, в якому будуть існувати лише два сектори: у першому будуть організовані ефективне виробництво та політичне управління; а в другому секторі - індивіди присвячуватимуть себе самореалізації та розвагам, тобто невиробничим заняттям у класичному їх розумінні [15]. Отже, на думку А. Горца, людина може з користю використовувати свій статус безробітного для саморозвитку та самореалізації не лише у соціально-трудовій, а й інших сферах соціального буття.

Аналіз сучасних підходів до ролі праці в суспільстві дозволяє визначити як стандартні, так і нестандартні моделі зайнятості, що актуалізуються в сучасному соціумі та спричиняють вплив на формування поведін- кових стратегій в т.ч. й безробітних громадян. Серед них основними, на наш погляд, є такі види зайнятості:

1) наймана праця як вид трудової зайнятості передбачає насамперед виконання певних обов'язків за заробітну плату. За даного виду зайнятості найманий робітник не володіє засобами виробництва, а лише продає певний продукт, тобто свою працю;

2) підприємництво як ключовий вид економічної діяльності (трудової зайнятості) спрямоване на отримання прибутку завдяки організації виробництва та продажу товарів або послуг. У межах підприємництва використовується як праця самого підприємця, так і праця найманих працівників;

3) самозайнятість як вид економічної діяльності (трудової зайнятості) спрямована на отримання прибутку через самостійне (без залучення найманих працівників) виробництво та продаж товарів чи послуг.

У рамках самозайнятості людина не включена до певних організацій, тому вона сама обирає для себе сферу трудової діяльності. У сучасному суспільстві така форма зайнятості набуває все більшої актуальності, яка отримала назву "фріланс" (від англ. freelancer - вільний найманець). Фрілансер - це людина, яка самостійно організовує свою працю, формуючи власний портфель робіт, який, на думку Ч. Хенді, є способом опису того, як, що і коли робити, яким чином використовувати свій час, формуючи збалансоване ціле [13, с. 196];

4) неповний робочий час (або неповний робочий день чи тиждень) є також видом трудової зайнятості, за якого людина працює певну кількість годин на день або певну кількість днів на тиждень чи місяць;

5) поділ робочого місця (т.зв. sharing) є видом сучасної трудової зайнятості, за якого на одне робоче місце наймається кілька людей, котрі працюють по черзі;

6) тимчасова робота як вид трудової зайнятості передбачає обмеження трудових відносин певним терміном (або обсягом) робіт. Найчастіше така робота здійснюється за контрактом, по закінченні якого роботодавець може продовжити роботу з працівником або ні;

7) робота "без робочого місця" як вид трудової зайнятості припускає виконання трудових обов'язків поза стінами підприємства. Цей вид зайнятості отримав значне поширення через появу мережі Інтернету, яка надає можливість виконувати та передавати результати своєї праці (це стосується перш за все тих видів діяльності, які не пов'язані з виробництвом) не виходячи з дому або перебуваючи в іншому місті/країні;

8) робота за сумісництвом. Даний вид трудової зайнятості передбачає працю одночасно у кількох роботодавців, за якої загальний робочий час може або досягати середньої тривалості встановленого робочого тижня, або значно перевершувати цей показник.

За дослідженнями Е. Гідденса, такий вид зайнятості є найбільш характерним для жінок, для яких кар'єрні сподівання та наміри нижчі, ніж у чоловіків [2]; 9) праця у домашньому господарстві (як вид трудової зайнятості) передбачає, що матеріальні блага виробляються лише для власного споживання, а не для продажу;

10) неформальна зайнятість є видом нелегальної соціально-трудової зайнятості, що не відображається в офіційних документах (або відображається лише частково).

Визначені моделі стандартної та нестандартної зайнятості є, на нашу думку, ключовими чинниками, що впливають на формування поведінкових стратегій особистості на сучасному ринку праці. Разом із цим вони знаходять свій прояв і в системі професійної ресоціалізації безробітних, у зв'язку зі зміною напряму діяльності та типу зайнятості, що вимагає від людини докорінної зміни попередніх моделей трудової поведінки у певній соціально-трудовій сфері.

Аналіз також показує, що з появою нових форм зайнятості виникає істотна зміна ставлення соціуму до традиційних форм зайнятості як до єдино правильних і можливих. Тобто в постіндустріальному суспільстві зайнятість набуває певних дестандартизованих характеристик. Така тенденція простежується останнім часом і у сфері розподілу чисельності зайнятого населення за секторами економіки. У результаті ринкових змін у структурі зайнятості виникають нові класи та соціальні верстви, які російський дослідник В. Гага класифікував у такий спосіб:

1) клас роботодавців, що втілює великий (насамперед фінансовий, торговий) та дрібний капітал (приватні роботодавці, власники дрібних підприємств, торговельних фірм, фермери);

2) клас найманих працівників у традиційному (класичному) розумінні цього слова;

3) самозайняті особи (селяни, ремісники, особи вільних професій тощо), які існують за рахунок власної праці;

4) неопролетаріат.

Причому, вважає дослідник, роль даних класів у трудовій діяльності також істотно змінилася. Наприклад, один із них виступає як організатор виробництва, торгівлі, фінансів тощо, інший - це наймані працівники, які є виконавцями волі першого класу, третій прошарок населення - це самозайняті (селяни, ремісники, особи вільних професій), які поєднують у собі обидві ролі [1, с. 64]. інноваційний ресоціалізація безробітний

Як бачимо, становлення ринкових відносин зумовлює й виникнення нових соціальних статусів і ролей, духовних цінностей, соціальних інститутів та вимог, до яких індивіди мають адаптуватися, щоб активно включитися до соціально-трудового життя [12, с. 24]. За цих умов досить важливою є здатність людини до професійної адаптації та ресоціалізації відповідно до соціально-економічних змін, що відбуваються. Така здатність є важливим чинником стабілізації не тільки життя окремої людини, а й усієї системи соціально-економічних відносин. Натомість ситуація безробіття вимагає від особи й продукування нових стратегій та моделей поведінки, пов'язаних із трудовою адаптацією, переоцінкою звичних уявлень щодо власної ролі в процесі підвищення рівня свого соціального та матеріального добробуту.

У соціології, як показує аналіз, прийнято виділяти чотири основних рівня соціальної поведінки: по-перше, поведінкові акти як реакція суб'єкта на актуальну предметну ситуацію; по-друге, звичайні дії або вчинки людини, що виступають як елементи її цілеспрямованої поведінки; по-третє, цілеспрямована послідовність вчинків і дій особистості у тій чи іншій сфері життєдіяльності, за допомогою яких людина реалізує свої суттєві, більш віддалені стратегічні цілі; по-четверте, це рівень реалізації життєво важливих для індивіда цілей, пов'язаний із перетворенням ідеального у реальне, тобто стратегічної мети в конкретні дії [12]. На всіх чотирьох рівнях поведінка будь-якої особистості, у т.ч. безробітного, реалізується за диспозиційною системою (системою установок), однак у кожній конкретній ситуації та залежно від стратегічної мети провідна роль належить усе ж таки певному рівню диспозицій (установок).

Водночас поведінкові стратегії безробітних, як свідчить аналіз, залежать як від зовнішніх, так і внутрішніх факторів, що впливають на реалізацію їхньої діяльності в соціально-трудовій сфері. Детермінація поведінкових стратегій безробітних визначається також такими соціальними та психологічними факторами, як потреби, мотиви, нахили, якості, цінності, статуси, ролі тощо. Але найбільш важливим чинником формування поведінкових стратегій безробітних є соціальний статус, який визначається як положення (становище) людини в суспільстві (певній соціальній групі) та пов'язується зі специфічною системою норм та очікувань, що значною мірою визначають види (стратегії) поведінки безробітних [7, с. 8].

У зв'язку з цим зміна професійної діяльності, тобто професійна ресоціалізація безробітних, має зовсім іншу мотивацію, ніж первинна професійна соціалізація, тому що вимагає від особистості кардинальної зміни вже сформованих у неї цінностей, мотивів, норм поведінки тощо. Адже професійна ресоціалізація, на думку американського соціолога Н. Смелзера, передбачає засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість колишніх, недостатньо засвоєних або застарілих [10, с. 112]. Тому вкрай важливим є здійснення класифікації поведінкових стратегій безробітних за чинником їх адаптаційних можливостей у ситуації втрати роботи або при безробітті. Критерієм виділення груп безробітних у запропонованій класифікації виступає їх спрямованість на реальне та позитивне (у соціальному та психологічному аспектах) вирішення життєвих проблем, пов'язаних з втратою роботи [4, с. 35-45].

Згідно з даною класифікацією можна виділити чотири основних типологічних групи поведінкових стратегій професійної ресоціалізаї безробітних на ринку праці в умовах суспільних трансформацій. Перша - це конструктивні поведінкові стратегії безробітних, які допомагають людині впоратися з ситуацією безробіття та знайти роботу, що відповідає її статусним сподіванням. Ця група поведінкових стратегій передбачає дві версії:

1) використання міжособистісних ресурсів (зав'язків з родичами, друзями, знайомими для звернення до них за допомогою у процесі пошуку роботи);

2) використання особистісних ресурсів (тобто усвідомлення своїх переваг, можливостей, планування своїх дій та накопичення досвіду для ефективної поведінки на ринку праці). Друга група - це деструктивні поведінкові стратегії безробітних, що заважають людині вийти із ситуації безробіття або сприяють пошуку такої роботи, що не влаштовує та не відповідає рівню запитів та вмінь особистості.

У цій групі можна виділити п'ять основних версій:

1) боротьба з державою, яка несправедливо обійшлася зі своїми громадянами;

2) відносини з державою на умовах ренти, які є більш м'якою формою порівняно з попередньою;

3) альтернативний стиль життя (коли для найбільшого значення набувають інші сфери соціального життя, не пов'язані з роботою та трудовою діяльністю);

4) захисна уникаюча поведінкова стратегія (характеризується униканням ситуацій та пропозицій, що вимагають активності, наполегливості та нового осмислення);

5) хаотичний пошук роботи, за якого не відбувається осмислення стратегій поведінки, а також наслідків прийнятих рішень.

Третя група - це транзитивні (перехідні) поведінкові стратегії безробітних, які можуть набувати як конструктивних, так і деструктивних рис залежно від кінцевого результату.

Ця група стратегій також включає кілька версій:

1) пошук нової роботи в умовах обмеженої інформованості, коли спроби діяти в напрямі своїх трудових завдань здійснюються при дефіциті необхідної інформації;

2) продуктивне утриманство, яке характеризується тим, що люди перекладають свою відповідальність на найближче оточення, користуючись при цьому їхніми ресурсами.

Ця стратегія адаптації характерна для випускників навчальних закладів, які проживають з батьками. Четверта група - це інвестиційна поведінкова стратегія безробітних, яка пов'язана з нестандартними рішеннями, спрямованими на зміну соціального становища людини у професійній діяльності шляхом руйнування укорінених стереотипів, установок, звичок, традицій, а також подолання стандартних і консервативних думок і поглядів. Цей тип поведінкових стратегій передбачає перетворення нових видів і способів професійної діяльності на соціально-культурні норми і зразки, які забезпечуватимуть інтеграцію безробітного у нову сферу соціально-професійних практик, збагачену інноваційними, технологічними та естетичними формами професійного досвіду.

Поряд із цим інноваційна стратегія професійної ресоціалізації безробітного включає ряд етапів, які мають власну логіку і способи здійснення:

1) констатація необхідності кардинальних професійних змін;

2) залучення прихильників із числа фахівців, які нададуть допомогу у здійсненні професійних змін;

3) нейтралізація опозиційних намірів і думок;

4) пошук способів для досягнення мети інноваційних професійних змін;

5) мобілізація власних та інших ресурсів для реалізації стратегії професійних інноваційних змін.

Висновки

Підсумовуючи результати соціологічного дослідження можна зробити висновок, що сформовані та апробовані безробітними на практиці моделі трудової поведінки не тільки стають їхніми диспозиціями та визначають майбутню поведінкову стратегію у схожих життєвих і трудових ситуаціях на ринку праці, а й сприяють реалізації інноваційної стратегії професійної ресоціалізації шляхом активізації власних зусиль у процесі перепідготовки, перенавчання, пошуку підходящої роботи, а також під час працевлаштування та професійної мобільності у соціально-трудовій сфері.

Список використаних джерел

1. Гага В.А. Экономика и социология труда (социально-трудовые отношения) / В.А. Гага. - Томск: Изд-во Томского госуниверситета, 2008. - 340 с.

2. Гидденс Э. Социология / Э. Гидденс. - М.: Эдиториал УРСС, 1999. - 703 с.

3. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерки политики свободы. / Р. Дарендорф; (пер. c нем.) - М.: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 2002. - 288 с.

4. Деним А.Н. Способы адаптации безработных в трудовой жизненной ситуации / А.Н. Деним, И.П. Попова // Социологические исследования. - 2000. - №5 - С. 35-45.

5. Іващенко О. Зайнятість та професійна освіта: до проблеми взаємовідповідності / О. Іващенко // Вісник Львівського національного університету. Сер.: соціологічна. - 2008. - Вип. 2. - С. 321-330.

6. Ключарев Г.А. Дополнительное образование: особенности, эффективность, перспективы / Г.А. Ключарев // Социс. - 2010. - №2. - С. 83-91.

7. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: навч. посіб. / Я.В. Крушельницька. - К.: КНЕУ, 2000. - 232 с.

8. Ларцев В.С. Социальные и культурные детерминанты формирования личности: монография / В.С. Ларцев. - К.: Принт-Экспресс, 2002. - 429 с.

9. Офіційний сайт Державної служби зайнятості України [Електронний ресурс]

10. Смелзер Н. Соціологія / Н. Смелзер. - М.: Фенікс, 1994. - 688 с.

11. Тоффлер Э. Третья волна - The Third Wave, 1980 / Э. Тоф- флер -М.: АСТ, 2010. - 784 с.

12. Туленков М.В. Поведінкові стратегії безробітних на ринку праці (соціологічний аналіз) / М.В. Туленков, Г.І. Крутінь. - К.: ІПК ДСЗУ, 2004. - 130 с.

13. Хэнди Ч. Время безрассудства. Искусство управления в организации будущего / Ч. Хэнди. СПб.: Питер, 2001. - 288 с.

14. Швакова Ю. Молодёжный рынок труда / Ю. Швакова // Человеческие ресурсы. - 2004. - №1. - С. 34-35.

15. Gorz A. Farewell to the Working Class: An Essey on PostIndustrial socialism. London : Pluto, 1982. - 152 p.

Размещено на Allbest.ru