Аксіологічні основи національної ідеї

Для сучасної України, яка свідомо ідентифікує себе в якості активного суб'єкта історичного процесу і має глибинні історико-культурні коріння, дуже важливим є створення і запровадження як основного елементу суспільної свідомості національної ідеї і ідеології, які стануть стабільним підґрунтям розвитку держави і громадянського суспільства, їх цілісної взаємодії. Сьогодні залишається актуальним формування ідеологічних цілей суспільного розвитку, які б відповідали новим реаліям. Особистісна, групова свідомість є носієм тієї чи іншої ідеології як сукупності цінностей, ідей, що виражають їхні інтереси та цілі [1, с.44]. Саме національні інтереси, цінності, соціально- історичні орієнтири являють те підґрунтя, без якого стає неможливим сталий розвиток громадянського суспільства і правової держави.

Серед сучасних науковців даній проблемі присвятили свої дослідження І.Кресіна, М.Михальченко, М.Ожеван, В.Пасічник, М.Розумний та багато інших дослідників.

Завдання даної статті окреслити роль української національної ідеї як сутнісної складової духовних засад політичного процесу.

Аксіологічні основи існування нації як політичної і соціокультурної цілісності та процес їх формування залежить від реального соціально-політичного життя та ґрунтується на глибинних праобразах і традиціях мислення, що призводить до взаємозалежності суспільної свідомості і соціально-політичної реальності.

Український політолог М.Михальченко, наводить ланцюг взаємопов'язаних понять: національний інтерес - національний характер - національна ідея - національна культура - ідеологія розбудови держави - національна еліта - національні лідери. Існування народу, країни, національної держави, національних потреб та інтересів є основою існування такого ланцюга. І для того щоб ця основа породила національну ідею як національну мрію і національну програму дій, потрібні національна освіта, національна наука, духовні і політичні національні лідери [2, с.10]. Тому, дуже важливим є цілісне сприйняття ціннісних проявів політики і політичної реальності, їх нерозривність і взаємозалежність.

Становлення демократичної держави і гармонійний розвиток нації як суб'єкта загальнолюдського соціокультурного розвитку, вимагає національного самовизначення і самоусвідомлення, яке поєднує в собі як соціально-історичну пам'ять, так і ціннісно-цивілізаційні орієнтири на майбутнє.

Однією з найважливіших проблем для українського народу, який став на шлях розбудови власної державності, є проблема самосвідомості, інакше кажучи, самоусвідомлення своїх національних особливостей, своєї, як зараз прийнято говорити, ментальності [3, с.104].

Для формування необхідних світоглядно-ціннісних орієнтирів державотворення і національного будівництва в сучасному українському суспільстві необхідно на науково-теоретичному і філософському рівнях знаходити соціокультурні, історико-цивілізаційні образи і категорії, які б несли потенціал політичного і морального єднання нації. У будь-якому здоровому суспільстві існує власний смисловий континуум, який включає в себе ціннісні коди, найуживаніші символи, загальноприйняті морально- етичні норми. Саме вони визначають стійкість соціальної пам'яті як засіб міжпоколінської передачі інформації. Принцип дії соціальної пам'яті часто уподібнюють хвилі, яка переносить інформацію через покоління незалежно від того, чи усвідомлюють дійові особи свою роль в цьому процесі [4, с. 262].

Тривала відсутність державності українського народу зробила національне самовизначення українців явищем надзвичайно суперечливим і мінливим. Національна ідентифікація простежувалась у глибинному змісті етнічного самоусвідомлення. Українські вчені досліджуючи особливості національної ідентичності, відзначають такі провідні риси української суспільної свідомості як спонтанність і анархізм, які зовні сприймались як прояв абсолютного волелюбства. На особистісному рівні це втілювалося в гіперболізованому індивідуалізмі, котрий часто межував з егоїзмом [5,с.377]. Процес самовизначення і національної само ідентифікації ускладнювався й тим, що українські етнічні землі протягом тривалого часу входили до складу декількох державних утворень.

Таким чином, історична пам'ять та історичний досвід країни в контексті яких формуються національний характер та менталітет, значно впливають на формування сучасної політичної свідомості українців і мають великий рівень стійкості та досить важко піддаються маніпулюванню. Вони суттєво впливають на формування сучасних політичних цінностей, норм та стереотипів поведінки.

Історичний розвиток України, на думку О. Заславської, має свої особливості: країна тривалий час була під владою різних, часто ворогуючих політичних сил, тому сформовані політична культура та свідомість є фрагментарними (їх компоненти різнорідні, інколи протилежні). Це не єдиний вектор поділу, але найбільш суттєвий, бо можна говорити про відмінності рис національної психології, а також національного характеру та ментальності, зумовлені різними соціально-економічними умовами буття нашої нації. Зокрема, відмінності цих рис у “секторах” українського суспільства жителів Східної та Західної України, формування політичної свідомості відбувалося під впливом різних політичних культур: Російської імперії та Польщі й Австро-Угорщини. Разом з тим, необхідно зазначити, що незважаючи на суттєві розбіжності між політичної свідомості окреслених сегментів українського суспільства, вона є єдиним феноменом, про що свідчать спільні риси для обох “фрагментів” тогочасної політичної культури: невіра у власні сили і недостатнє, здебільшого формальне, сприйняття масовою свідомістю політичних процесів; скептично- відчужене ставлення до влади; некритичне сприйняття чужоземних політичних цінностей і норм; недостатнє усвідомлення національних інтересів, насамперед потреби у власній державі [6, с. 144-145].

Отже, різні ментальні настанови у двох частинах України, принижене почуття національної гідності, віддаляли народ від власного культурного минулого, формували споглядальну, а не діяльну, активну позицію. Розвиток у різних етноцивілізаційних полях значно вплинув на політичні цінності, політичну культуру, ментальність, економічні форми господарювання і свідомість українців Наддніпрянщини і Західної України, причому їх спрямування виявилися протилежними. У цьому контексті цікавою є праця

Л.Нагорної, котра підкреслює, що у російській частині України на побутовому рівні домінувала ідея загальноруської єдності, яка інколи доводилася до цілковитого розчинення українства. Для переважної частини суспільства нормою політичної поведінки був конформізм; лише незначна частина віддавала перевагу якимось формам протестного реагування. Лояльність у політичній поведінці була наслідком деспотичного самодержавного режиму, жорсткого придушення всякого вільнодумства, неструктурованості соціуму [7, с. 96].

Щодо західноукраїнського сегменту суспільства, то політична культура тут формувалася під значним впливом латиномовної західної, раціоналістичної традиції. Проте подвійна залежність - як від австрійської влади, так і від економічно і політично сильнішої польської громади - сприяла консервації в ній патріархально-провінційних рис. Намагання захиститися від ополячення породжувало специфічний галицький консерватизм, спрямований на збереження будь-якою ціною традиційних національно-етнічних цінностей. І все ж здатність до самоорганізації виявилася тут виразніше, ніж на Наддніпрянщині [6, с.145]. Отже, щоб пояснити властивості політичної свідомості сьогодення, вкрай важливим є розуміння чинників, які відтворюють у політичній культурі історичні стереотипи.

Таким чином, визначальними для політичної свідомості сучасного українського суспільства є ті культурні і історичні традиції і здобутки, якими багата Україна. Значний позитивний вплив на формування політичної духовності народу, з одного боку, чинять видатні здобутки і твори українських мислителів, що прагнули утворити міцне духовне підґрунтя для української національної ідеї. З іншого - тривала історія бездержавності, територіальної розділеності негативно впливають на здатність українців відчувати себе цілісною нацією, тобто єдиним активним суб'єктом культурно-історичного процесу. На нашу думку, найактуальнішим питанням розвитку сучасної України є створення зусиллями національної творчої, інтелігентської еліти духовного підґрунтя для утворення громадянської цілісності нашого народу. Таке духовне підґрунтя створюється у формі національної ідеї.

Майбутнє народу можливе лише тоді, коли систематично засобами освіти і просвітництва, пропаганди і популяризації, політичними і громадськими діями впроваджується суспільне розуміння феноменологічних основ, духовного підґрунтя політичного процесу. Тільки в процесі такого постійного самовдосконалення народ утворює смислову внутрішню сутність і духовну єдність з якої складається національна ідея у вигляді творів мистецтва, філософії, літератури, науки, у формі ідеології і інформаційного середовища, які постійно пропагують національні чесноти - честь, самоповагу, гідність, унікальність історичного розвитку тощо.

Сучасний політичний процес має ключовий з історичної точки зору характер, оскільки відповідальність за те, яким чином ми зможемо сприйняти і усвідомити вироблені століттями національні цінності і в якому вигляді передамо їх наступним поколінням лежить саме на сучасному українському суспільстві. У зв'язку з цим, національна інтелігенція, освітяни, політики та ін. відповідальні за вироблення національної стратегії розвитку правової держави і громадянського суспільства.

Отже, утворення такої політичної цілісності, яка зможе протистояти зовнішнім утискам і внутрішнім дестабілізаційним тенденціям, можливе лише за умови визначення і щоденної роботи по досягненню колективних цінностей і цілей, які повинні нести в собі національні і громадянські чесноти, створювати смисл для спільної, загальнонародної самореалізації, для гідної самоідентифікації та самоповаги. Науковці вважають, що йдеться про створення на основі продемократичного ядра етнонаціонального зв'язку людей (життя, мови, культури), державно-громадської спільноти сучасного типу - політичної нації [8, с.532]. Але така можливість виникає лише тоді, коли все суспільство досягає високого рівня консолідації навколо єдиних цінностей і цілей, якими повинні бути саме аксіологічні орієнтири, які століттями вироблялися українським народом та найвидатнішими його представниками - видатними діячами українського державотворення і національно-визвольної боротьби тощо.

Ще одним виміром формування національної ідеї як смислового ядра сучасної політичної духовності є залучення до її структури загальноприйнятих громадянських чеснот, таких як правосвідомість і громадянська мужність, чуття справедливості та толерантності, чуття громадянина держави, чуття солідарності, поміркованість незворушність розважливість тощо [9, с. 172-206].

В той же час, як зазначає М. Остапенко, “монізм” у соціокультурному контексті означає культурну одноманітність, що виявляється в певній ідеології, тобто нав'язуванні єдиного типу культури, а плюралізм - культурну різноманітність і наявність вибору для людини - який тип культури сприймати [10, с.105].

Взаємопов'язаними процесами є становлення національної і громадянської свідомостей, існує спільна основа цих явищ. Людина, для якої унікальність індивідуального світу людини є важливою цінністю, переважно цінує також самобутні культури; а тому вона виважено і відповідально ставиться до вибору своєї культурної, національної і політичної ідентичності. Світоглядною основою цього поціновування неповторних індивідуальних та культурних світів є пошанування життя в його різноманітності. На противагу цьому, інертна особистість не ставиться виважено і відповідально до вибору культурної і національної ідентичності: як залежна, гетерономна істота, вона пасивно слідує засвоєним, нав'язаним стереотипам мислення і поведінки.

Отже важливим завданням в сучасному українському суспільстві, яке покладається насамперед на інтелектуальну еліту нації, на сферу освіти і просвітництва, є виховання людини з активницькою, ціннісно-орієнтованою і культурно-творчою позицією, яка здатна відстоювати інтереси нації, а інтереси соціокультурної спільноти ставити вище за індивідуальний зиск.

Таким чином, на нашу думку, українська національна ідея як духовне підґрунтя політичної реальності нашого суспільства має будуватися на таких принципах, як єдність на основі спільної історичної долі, мови, культурних традицій; толерантність українського етносу щодо чисельних етнічних груп; поліетнічна приналежність до України як спільної батьківщини, консолідованої інститутом громадянства; висока свідомість своєї політичної мети - побудова незалежної, економічно розвинутої, соціальної, демократичної, правової держави.

Окрім того, національна ідея носить глибоко гуманістичний характер, адже “внутрішня цілісність людини, самобутність її індивідуальності, сила особистісного переживання мають національну природу” [11, с.81]. Тим самим, в ній міститься духовно-світоглядний потенціал ціннісної самоідентифікації особистості, внутрішньої енергії самостановлення на принципах любові до власної батьківщини і активно-творчої соціально-політичної позиції. Національна ідея, відтак стане для сучасного українського суспільства інтегративним, консолідуючим смислонаповнюючим фактором, який сприятиме розвиткові нашої нації як гідного, сильного, впливового і самодостатнього суб'єкту історичного процесу.

Найбільшою перешкодою для досягнення громадянської консолідації в сучасній Україні є відносно високий рівень національного нігілізму, успадкований від колишніх імперій. Його основне джерело, вважають вчені, - це культивування зневаги до культурної самобутності будь-якого неросійського народу, здійснюване під гаслом “інтернаціоналізму” [6, с.152].

Відновлення почуття самоповаги і прагнення до утвердження своєї самобутності може виникнути, на нашу думку, завдяки активній освітній і просвітницькій діяльності в галузі політичного врядування, громадського саморозвитку, громадянських чеснот і цінностей, економічної і правової грамотності. Саме ці просвітницькі цінності лежать в основі національно спрямованих процесів, притаманних суспільній свідомості. Без їх впровадження Україна ризикує залишитися простою територією, на яку постійно будуть зазіхати країни з великими імперськими і фінансово-глобалізаційними амбіціями, що зрештою може перетворити Україну на певний сировинний чи споживацький придаток до інших сильних виробництв і ринків.

Поширення російської національної ідеї на українські землі мало ті наслідки, які призвели до виникнення серед українців комплексу меншовартості.

На нашу думку, активна культурна, просвітницька і інформаційна політика державних і громадських структур можуть подолати глибинне вкорінення в свідомості українців комплексу меншовартості, національно-патріотичного нігілізму та інших негативних феноменів, від яких безпосередньо залежить розвиток і добробут країни.

Окрім російського вектору, на настрої масової свідомості українців сьогодні впливають глобалізаційні процеси, що сприяють розчиненню національної самобутності в глобальному інформаційному світі.

Однак, на нашу думку, процес глобалізації не тільки заважає національно спрямованим процесам, але може і сприяти їм, актуалізуючи необхідність національної самоідентифікації для протидії негативним наслідкам глобалізації.

Хоча феномени етносу, нації та глобалізації є протилежними за змістом і часом виникнення, як соціальні явища вони певною мірою впливають на структуру свідомості, в царині якої відбувається формування національної ідеї. Глобалізація світу вносить свої структурні корективи в людську свідомість, формуючи її новий ієрархічний щабель - глобальну свідомість. Цей новий щабель не заперечує національної свідомості, навіть актуалізує її в тій зростаючій хвилі пошуку ідентичності, яка супроводжує глобалізацію [12, с.307]. Таким чином, тенденції глобалізації масової свідомості можна використовувати не лише на шкоду, але й на користь національному самоусвідомленню, зокрема, завдяки полегшенню процесів інформаційного просвітництва.

Окрім того, в сучасному світі будь-яка національна ідея повинна ґрунтуватися на основі загальнолюдських, загальнодемократичних цінностей. Розвиток цих цінностей в структурі національної свідомості можливий лише завдяки залучення до неї загальноприйнятих в демократичному світі цінностей демократії, громадянського суспільства, правової держави, вільної торгівлі тощо. Всі ці цінності неможливо набувати окремо від цивілізованого світу, адже вони виробляються спільністю, що називається цивілізований світ. На думку В.Стародубець, глобалізація сучасного світу вносить корективи в розвиток сучасної національної ідеї. Піднесення національної свідомості до глобального світогляду проходить не лише на рівні мислення, але, насамперед, в кожній з галузей людського буття (економіка, політика, культура, освіта тощо). Тому національна ідея не може бути справжньою, доки вона ґрунтується на інтересах лише одного народу [13, с. 329].

Таким чином, при розробці аксіологічних світоглядних основ політичної духовності, національної ідеї ми маємо орієнтуватися як на культурно-історичне минуле, так і на глобалізаційні тенденції сучасності, а отже враховувати і використовувати їх як наявну соціокультурну реальність. В такому випадку глобалізаційні процеси не суперечитимуть

національному самостановленню, більше того, сприятимуть йому, створюючи нові інструменти і передумови культурних контактів між народами, що є обов'язковою комунікативною умовою існування нації.

Отже, подальший розвиток сучасного українського суспільства і становлення нації у якості політичної цілісності залежить від поєднання світоглядних і ціннісних орієнтирів в національній ідеї, спрямованих на створення ефективного громадянського суспільства, демократизацію владних відносин в країні, а також на забезпечення невід' ємних прав громадян, в тому числі і на соціокультурне і національно-політичне самовизначення.

Список використаних джерел

1. Лазоренко О. Деякі проблеми формування політичної свідомості / О. Лазоренко // Зміни у свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть. - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2001. - С.43-44.

2. Михальченко М.І. Українська національна ідея як регулятивна сила в загальнодержавному і регіональному масштабах / М.І. Михальченко // Регіональні версії української національної ідеї: спільне і відмінне. Збірник статей. - К.: Світогляд, 2005. - С.9-34.

3. Бичко Б.І. Ментальні особливості національної самосвідомості / Богдан Бичко // Філософські обрії. Науково- теоретичний часопис Інституту філософії НАН України та Полтавського державного педагогічного університету. - Київ- Полтава, 2000. - Вип.3. - С.104-114.

4. Культура національної пам'яті: європейський та український досвід: Аналітична доповідь / Ю.І. Шаповал, Л.П. Нагорна, О. М. Майборода та ін. // Проблеми української політики: аналітичні доповіді Інституту політики і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2010. - С.255-337.

5. Козловець М.А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія / М.А. Козловець. - Житомир: Видавництво ЖДУ ім. Івана Франка, 2009. - 558 с.

6. Заславська О.О. Особливості масової політичної свідомості громадян України: минуле й сучасність / О.О. Заславська // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - К.: “ІНТАС”, 2007. - Вип.27. - С.143-154.

7. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії / Л.П. Нагорна. - К.: Стилос, 1998. - 278 с.

8. Крисаченко В.С. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / В.С. Крисаченко, М.Т. Степико, О.С. Власюк та ін. - К.: НІСД, 2004. - 648 с.

9. Гьофе О. Демократія в епоху глобалізації / ОтфрідГьофе. - К.: ППС-2002, 2007. - 436 с.

10.Остапенко М.А. Політичний плюралізм: нестабільність демократії та пошуки соціальної рівноваги: монографія / М.А. Остапенко; НПУ імені М.П.Драгоманова, 2013. - 350 с.

11. Кубаєвський М.К. Національна ідея: історичні й методологічні засади осмислення [монографія] / М.К. Кубаєвський. - Тернопіль: Економічна думка, 2007. - 192 с.

12. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / За ред. М. В. Попович, А.М. Єрмоленко, В.Б. Фадєєв та ін. - К.: Український центр духовної культури, 2005. - 328 с.

13. Стародубець В. Метафізика національної ідеї / Володимир Стародубець // Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність. Матеріали Міжнародної наукової конференції 2-3 жовтня 2008 р. - Чернівці: Рута, 2008. - С.327-329.

References

1. Lazorenko O. Deiaki problemy formuvannia politychnoi svidomosti / O. Lazorenko // Zminy u svidomosti ukrainskoho suspilstva na zlami tysiacholit. - K.: Vydavnychyi dim “KM Academia”, 2001. - S.43-44.

2. Mykhalchenko M.I. Ukrainska natsionalna ideia yak rehuliatyvna syla v zahalnoderzhavnomu i rehionalnomu masshtabakh / M.I. Mykhalchenko // Rehionalni versii ukrainskoi natsionalnoi idei: spilne i vidminne. Zbirnyk statei. - K.: Svitohliad, 2005. - S.9-34.

3. Bychko B.I. Mentalni osoblyvosti natsionalnoi samosvidomosti / Bohdan Bychko // Filosofski obrii. Naukovo-teoretychnyi chasopys Instytutu filosofii NAN Ukrainy ta Poltavskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu. - Kyiv-Poltava, 2000. - Vyp.3. - S.104-114.

4. Kultura natsionalnoi pam'iati: yevropeiskyi ta ukrainskyi dosvid: Analitychna dopovid / Iu.I. Shapoval, L.P. Nahorna, O.M. Maiboroda ta in. // Problemy ukrainskoi polityky: analitychni dopovidi Instytutu polityky i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy. - K.: IPiEND im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy, 2010. - S.255-337.

5. Kozlovets M.A. Fenomen natsionalnoi identychnosti: vyklyky hlobalizatsii: Monohrafiia / M.A. Kozlovets. - Zhytomyr: Vydavnytstvo ZhDU im. Ivana Franka, 2009. - 558 s.

6. Zaslavska O.O. Osoblyvosti masovoi politychnoi svidomosti hromadian Ukrainy: mynule i suchasnist / O.O. Zaslavska // Politolohichnyi visnyk. Zbirnyk naukovykh prats. - K.: “INTAS”, 2007. - Vyp.27. - S.143-154.

7. Nahorna L.P. Politychna kultura ukrainskoho narodu: istorychna retrospektyva i suchasni realii / L.P. Nahorna. - K.: Stylos, 1998. - 278 s.

8. Krysachenko V.S. Ukrainska politychna natsiia: heneza, stan, perspektyvy / V.S. Krysachenko, M.T. Stepyko, O.S. Vlasiuk ta in. - K.: NISD, 2004. - 648 s.

9. Hofe O. Demokratiia v epokhu hlobalizatsii / Otfrid Hofe. - K.: PPS-2002, 2007. - 436 s.

10.Ostapenko M.A. Politychnyi pliuralizm: nestabilnist demokratii ta poshuky sotsialnoi rivnovahy: monohrafiia / M.A. Ostapenko; NPU imeni M.P. Drahomanova, 2013. - 350 s.

11. Kubaievskyi M.K. Natsionalna ideia: istorychni i metodolohichni zasady osmyslennia [monohrafiia] / M.K. Kubaievskyi. - Ternopil: Ekonomichna dumka, 2007. - 192 s.

12. Natsionalna ideia i sotsialni transformatsii v Ukraini / Za red. M.V. Popovych, A.M. Yermolenko, V.B. Fadieiev ta in. - K.: Ukrainskyi tsentr dukhovnoi kultury, 2005. - 328 s.

13.Starodubets V. Metafizyka natsionalnoi idei / Volodymyr Starodubets // Filosofiia humanitarnoho znannia: ratsionalnist i dukhovnist. Materialy Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii 2-3 zhovtnia 2008 r. - Chernivtsi: Ruta, 2008. - S.327-329.

Размещено на Allbest.ru