Людський розвиток в Україні: чинники та проблеми

*Складники індексу освіченості

В Україні створено власні методики, що дозволяють дослідити стан людського розвитку на регіональному рівні. З-поміж них обґрунтованістю й комплексністю розгляду зазначеної проблеми вирізняються методики оцінювання рівня регіонального людського розвитку [9] та кількісного оцінювання сталого розвитку регіонів України [10]. Дослідження на їх основі здійснюються щорічно, що дозволяє порівнювати регіони України як за інтегральним показником, так і за окремими аспектами людського розвитку за конкретні роки та в динаміці. Вони слугують базою для оцінювання стану й тенденцій регіонального розвитку для формування управлінських рішень щодо розподілу та перерозподілу суспільних ресурсів, вирівнювання можливостей для розвитку всіх територій.

Щорічні міжнародні й вітчизняні дослідження людського розвитку свідчать про накопичення в Україні серйозних проблем у різних сферах суспільного життя, негативними проявами яких є: низькі показники якості життя, поширення асоціальних явищ, несприятлива медико-демографічна ситуація, несприятливий соціально-психологічний клімат у суспільстві тощо. Така складна ситуація спричинена дією численних чинників соціально-економічного характеру, що є гальмом на шляху втілення визнаних світовою спільнотою принципів людського розвитку. Насамперед це стосується чинників, що безпосередньо впливають на рівень та якість життя населення. Зупинимось детальніше на деяких з них.

Так, потенційні можливості придбання товарів та послуг, необхідних для задоволення життєвих потреб населення, визначаються купівельною спроможністю, що насамперед залежить від рівня доходів. Водночас нині в Україні значна частина населення (3,2 млн осіб; 8,6 %) має середньодушові доходи на місяць нижче прожиткового мінімуму, необхідного для забезпечення нормального функціонування організму людини. В окремих областях, таких як Рівненська, Тернопільська, частка такого населення сягає 30 % [11]. Це свідчить про бідність великої кількості людей та значну просторову нерівність за доходами населення в Україні.

Зазначена ситуація склалася переважно внаслідок низького рівня доходів від зайнятості. Розмір заробітної плати, що є індикатором загального життєвого рівня працівників у минулому році, у середньому по країні лише у 2,9 разу перевищував розмір мінімальної. У 20 областях України спостерігається менший розрив між цими показниками, і тільки в Дніпропетровській, Донецькій, Київській областях та м. Києві розмір середньомісячної заробітної плати був вищим за середній по Україні. Найнижчий середньомісячний заробіток зареєстровано в Чернівецькій, Херсонській і Тернопільській областях, де він не перевищує 75 % від середнього рівня по країні. Коефіцієнт диференціації регіонів за розміром середньомісячної заробітної плати в останні роки перебуває в межах 1,5-1,6. Варто зауважити, що значна регіональна диференціація найчастіше зумовлена галузевою спеціалізацією регіону: промисловою чи аграрною спрямованістю його економіки. Зазвичай у промислових регіонах рівень доходів значно вищий, ніж в аграрних. При цьому серйозною проблемою є порушення міжгалузевих пропорцій оплати праці, що свідчить про наявність системних вад у цій сфері.

Заробітна плата за соціально-економічною сутністю є головним рушієм суспільного розвитку, первинним і основним джерелом доходів працюючого населення. В Україні частка заробітної плати в загальних обсягах доходу населення по країні становить 40 %, у західних областях ледь сягає 30 % позначки. Таким чином, значущим джерелом доходів населення залишаються державні соціальні трансферти, найбільш суспільно витратним видом яких є пенсійні виплати.

Незважаючи на намагання держави забезпечити всім особам, старшим працездатного віку, мінімально необхідний рівень захисту, в країні сума місячних пенсійних виплат понад 5 % пенсіонерів не перевищує розміру встановленого прожиткового мінімуму. За цим показником також спостерігаються регіональні розбіжності: на початок 2015 р. у Закарпатській та Тернопільській областях частка пенсіонерів, що перебувають «за межею виживання», становила понад 7 %, у 9 регіонах була на рівні 6-7 %, мінімальний показник (менше 4 %) було зареєстровано у Дніпропетровській, Донецькій, Київській і Луганській областях. При цьому споживчі витрати домогосподарств становлять у середньому 92 %, а витрати на продукти харчування, що є також важливим мірилом матеріальної забезпеченості, у 2014 р. в Україні сягнули 52 % від обсягу сукупних витрат (в економічно розвинених країнах на продовольчі цілі населення витрачає 8-20 %). Максимальне значення цього показника за регіонами України спостерігається в Херсонській та Одеській (близько 60 %) областях, мінімальне в Чернівецькій і Чернігівській (менше 50 %). Низький рівень матеріальної забезпеченості значної частини населення України та поглиблення просторової диференціації негативно позначаються на рівні споживання, якості життя, можливостях людського розвитку, гальмують процеси формування середнього класу й подолання бідності.

Негативні прояви у сфері добробуту населення зумовлені передусім довготривалими негативними процесами, що спостерігаються у трудовій сфері. Згідно з офіційними даними Державної служби статистики України, кон'юнктура ринку праці в країні останнім часом характеризується значним перевищенням пропозиції робочої сили над її попитом. Рівень безробіття (за методологією МОП) у середньому по Україні за останні п'ять років перебував на рівні 7,3-9,3 %, у першому півріччі 2015 р. цей показник сягнув 9,6 %. За результатами 2014 р., в окремих регіонах країни, де ситуація на ринку праці характеризується найгіршими в країні показниками (Чернігівській, Полтавській та Кіровоградській областях), рівень безробіття становив 12 %. Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) в середньому по Україні становить 14 осіб. Критичний дефіцит робочих місць у 2014 р. зареєстровано в Луганській, Запорізькій, Вінницькій, Хмельницькій та Черкаській областях. Дніпропетровська, Одеська й Київська області в останні роки демонструють найбільш сприятливу ситуацію на ринку праці порівняно з іншими регіонами країни. Загалом загрозлива ситуація щодо невідповідності попиту та пропозиції робочої сили (навантаження на одне вільне робоче місце понад 20 осіб) спостерігалася у 2014 р. у 15 регіонах країни.

Надлишок пропозиції робочої сили «прихований» також у поширенні практики вимушеної неповної зайнятості. Щороку частка штатних працівників, які перебувають в умовах вимушеної неповної зайнятості, становить в останні роки в середньому близько 10 %. Загрозливих масштабів у 2014 р. набула неповна зайнятість у регіонах із значним спадом промислового виробництва: Запорізькій, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Львівській, Полтавській, Кіровоградській, Харківській областях.

Що до інших негативних тенденцій розвитку ринку праці, то найбільш загрозливою з них є збільшення тривалості безробіття. Перебування значної частини населення у стані безробіття протягом тривалого часу не тільки знижує шанси безробітних осіб на працевлаштування, а й погіршує якість трудового потенціалу країни. Довгострокові безробітні становлять групу високого ризику за різними ознаками. Фахівці вважають, що упродовж 12 місяців у осіб, не зайнятих трудовою діяльністю, втрачається здатність до самоорганізації (у минулому році в Україні питома вага безробітних, термін пошуку роботи яких становив 12 місяців і більше, сягнула 12,8 %). Після двох-трьох років їх бездіяльності держава фактично втрачає цих людей як робочу силу. Для повноцінної реінтеграції до ринку праці їм необхідна тривала реабілітація, що потребує додаткових витрат. В Україні середня тривалість пошуку роботи становить 5 місяців, у 8 областях країни (Вінницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Запорізькій, Кіровоградській, Львівській, Полтавській та Чернівецькій) цей показник перевищує п'ятимісячний термін [11].

Серйозною проблемою суспільства є високий рівень безробіття серед молоді. Матеріальні проблеми, психологічний дискомфорт через відсутність роботи й неможливість налагодити стабільний спосіб життя змушують молодь займатися нерегламентованими видами діяльності, які часто є небажаними та небезпечними як для самої особи, так і для держави. Повернення молодої особи, яка протягом тривалого часу була безробітною, у поле зайнятості є практично неможливим, особливо враховуючи невисокий рівень оплати праці на першому робочому місці.

Водночас на вітчизняному ринку праці гостро стоїть проблема структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями, що обмежує можливості працевлаштування безробітних і задоволення потреб роботодавців у працівниках. На початок 2015 р. найбільшою була потреба у кваліфікованих робітниках з інструментом (6,4 % від загальної кількості вільних робочих місць), найменшою у кваліфікованих працівниках сільського, лісового господарства, рибальства та технічних службовцях (0,4 % від загальної кількості вільних робочих місць). Відбувається скорочення потреби у працівниках з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технологічного устаткування, складання устаткування й машин, технічних фахівцях у галузі прикладних наук і техніки тощо. Це свідчить, з одного боку, про поглиблення проблеми створення нових робочих місць для економіки інноваційного типу, оскільки остання потребує насамперед фахівців інженерного профілю, ІТ та сфери обслуговування, з іншого про те, що структура підготовки кадрів є деформованою.

Невідповідність змісту освітніх послуг потребам ринку праці демонструє офіційна статистика працевлаштування випускників ВНЗ. Щороку менше третини випускників вищих навчальних закладів отримують направлення на роботу, серед них левову частку становлять випускники, які навчалися за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів.

Серйозною проблемою у сфері зайнятості в Україні залишаються незадовільні умови праці, що призводить до погіршення якості та втрати трудоресурсного потенціалу, збільшення навантаження на системи соціального захисту, охорони здоров'я, Пенсійний фонд тощо. Нині в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, в країні працює третина робітників, а в промислових областях (Луганській, Дніпропетровській, Донецькій) частка таких осіб сягає 40-50 %.

Комплексна негативна дія чинників економічного та соціально-трудового характеру негативно відображається на умовах життя населення, рівень і якість яких безпосередньо визначають добробут людей, динаміку розвитку та їх самореалізації. Так, одним із найважливіших соціальних благ і складників якості життя населення є забезпеченість житлом. Реалізація права на житло, задекларованого Конституцією України (ст. 47) [12] та міжнародними правозахисними документами (такими як Загальна декларація прав людини (ст. 25) [13] та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ст. 11) [14]) є одним із головних завдань державної соціальної політики. На сучасному етапі виконання цього завдання на території окремих регіонів суттєво відрізняється: якщо у 2014 р. середній показник по Україні становив 22,1 м² на одну особу, то в Київській, Івано-Франківській, Луганській, Херсонській, Донецькій та Кіровоградській областях, де спостерігаються найбільш задовільні житлові умови, його значення перевищує 23 м². Найнижчий середній показник зафіксовано у Волинській та Рівненській областях менше 19 м². При цьому нагальним залишається питання розвитку соціальної інфраструктури в усіх регіонах України. Зокрема, це стосується забезпеченості медичними та дошкільними закладами. Незважаючи на той факт, що останнім часом в Україні призупинено процес закриття дошкільних навчальних закладів та активізовано дії щодо відновлення й розширення їх мережі, забезпеченість такими закладами в середньому по країні становить трохи більше 60 %. Варто зазначити, що на такі заклади покладено важливі функції: освіта, навчання, виховання, всебічний розвиток, оздоровлення дітей дошкільного віку, а також надання можливості їхнім батькам поєднувати професійну зайнятість з виконанням батьківських обов'язків. Нині в окремих регіонах України дефіцит місць у дошкільних закладах сягає понад 50 %.

Про складність умов життя свідчить ситуація у криміногенній сфері: річна кількість виявлених злочинів у країні сягає 500-560 тис. (унаслідок злочинних діянь у 2014 р. загинуло 12,2 тис. осіб). В окремих областях, таких як Луганська та Запорізька, коефіцієнт злочинності становить понад 17,0 випадка злочинів на 100 тис. населення (середній показник по Україні -12,4). У найбільш благополучних у цьому аспекті західних областях показники злочинності не перевищують позначки 8. Загалом рівень регіональної диференціації за цим показником є високим і становить 3,5.

Умови життя населення значною мірою визначаються станом навколишнього природного середовища, що є вагомим чинником якості життя населення його погіршення створює значні ризики та загрози здоров'ю і життю людей. Згідно з дослідженнями фахівців, у структурі чинників, які формують ризик здоров'ю населення, перше місце посідає якість повітряного середовища (66,7 %), друге якість харчових продуктів (13,5 %) і третє шумове навантаження (12,6 %) [15]. Проте нині екологічно чистою в Україні вважається лише 6 % її території. За даними міжнародного рейтингу екологічних досягнень (Environmental performance Index), що розраховується фахівцями Єльського університету (США) за 25 характеристиками екосистем, Україна з-поміж 178 країн світу у 2014 р. посіла 95-те місце [16].

Антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинених країнах світу [17]. Щорічно в повітряний басейн на території України потрапляє близько 7 млн т різноманітних речовин, кожна з яких є небезпечною та негативно впливає на якість повітря, ґрунтів, водних ресурсів, рослинного покриву, зміну клімату і створює загрози для здоров'я населення. Середня щільність таких викидів на території України становить близько 11 т/км²; в окремих регіонах значення цього показника в десятки разів перевищує його середнє значення по країні. Зокрема, це стосується промислових регіонів, де щільність річних викидів у повітряний басейн становить від 20 до 60 т/км² [11].

Недбале ставлення до природних водних об'єктів та нераціональне використання водних ресурсів, що відіграють вагому роль у розвитку економіки і в життєдіяльності населення, призвели до значного погіршення їх якості . Для України питання збереження водних ресурсів є надзвичайно актуальним з огляду на недостатній рівень їх забезпеченості та загострення проблем водокористування, пов'язаних із надмірним забрудненням водних об'єктів промислового й комунально-побутового характеру, високим рівнем зношеності основних фондів водозабезпечуючого та водоохоронного призначення, низькою продуктивністю очисних споруд, порушенням самовідновлюваної і самоочисної здатності водних систем.

Загострення проблем в екологічний сфері зумовлено утворенням та накопиченням значних обсягів відходів побутового й виробничого походження, що суперечить принципам екологічно збалансованого природокористування. Щорічні обсяги утворення відходів перевищують 400 млн т на рік (близько 10 т на душу населення).

Складна ситуація у сфері поводження з відходами спричинена комплексом проблем, до яких належать: недосконалість організаційно-управлінської системи регулювання у сфері поводження з відходами; низькі темпи впровадження маловідходних технологій, створення інфраструктури у сфері поводження з відходами, у т.ч. з небезпечними; недосконалість механізму поводження з відходами та відсутність єдиного органу, на який покладено функції у сфері поводження з відходами.

За екологічними показниками найгірший стан зареєстровано у промислових Донецькій, Дніпропетровській та

Луганській областях, де щорічно в атмосферне повітря потрапляють значні обсяги шкідливих речовин, утворюються й накопичуються відходи промислового та побутового характеру, під впливом високого антропогенного навантаження й нераціонального господарювання погіршується якість води, ґрунтів, лісів. Найбільш сприятливий екологічний стан зберігається в західних регіонах країни. Проте і їх значні території, як і в країні загалом, характеризуються високим рівнем негативних екологічних наслідків господарської діяльності, що призводить до руйнації традиційної системи життєзабезпечення з вкрай негативними соціальними наслідками та проявляється насамперед у погіршенні медико-демографічної ситуації і порушенні процесів розширеного відтворення людського потенціалу.

Негативні тенденції в розвитку кожної з означених сфер призвели до подальшого погіршення медико-демографічної ситуації в країні. На жаль, нині в Україні стан цієї сфери визначається як критичний та характеризується масштабною депопуляцією у поєднанні з погіршенням якісних характеристик населення (насамперед стану здоров'я). Процес депопуляції (тобто перевищення кількості померлих над кількістю народжених) в Україні спостерігається протягом досить тривалого періоду. Однак темпи і масштаби цього явища суттєво різняться залежно від регіону країни. Так, у 2014 р. за середнього показника природного приросту по країні 0,74 в окремих областях (Сумській, Полтавській, Донецькій, Луганській та Черкаській) він ледве наближається до 0,60, а в Чернігівській становить лише 0,47 [11]. ж чинниками депопуляції залишаються надзвичайно високий рівень смертності, у т.ч. передчасної, та відносно невисокий рівень народжуваності.

Високий рівень смертності, зокрема передчасної, зумовлений погіршенням стану здоров'я, поширенням нездорового способу життя і соціально детермінованих захворювань, нераціональним харчуванням, стресами, екологічними умовами, погіршенням умов праці, високим рівнем смертності від зовнішніх причин, підвищенням рівня травматизму (і виробничого, і побутового характеру) тощо. За показниками очікуваної тривалості життя при народженні, що є інтегральним критерієм медико-демографічної ситуації та враховує основні чинники здоров'я населення (соціально-економічні, біологічні, екологічні, дієвість системи охорони здоров'я тощо), Україна традиційно для періоду незалежності значно поступається країнам Європи. Сьогодні в нашій країні цей показник фіксується на рівні 71,4 року, в західних регіонах його значення дещо вищі, а в Житомирській та Кіровоградській областях тривалість життя є нижчою за 70 років.

Негативні тенденції в перебігу основних демографічних процесів призводять до погіршення ситуації на ринку праці, збільшення навантаження на системи соціального захисту та охорони здоров'я, загострення проблем щодо наповнення фондів соціального призначення тощо.

За таких невтішних тенденцій в Україні, що склалися протягом тривалого періоду не досить ефективних та результативних суспільних трансформацій, найбільш очевидними й загрозливими з погляду людського розвитку на сучасному етапі є загрози ускладнення проблем унаслідок воєнних дій на сході країни. Тривалість і характер воєнного конфлікту зумовлюють збільшення кількості насильницьких смертей та підвищують ризики для здоров'я, переважно серед його учасників та мирного населення в зоні проведення АТО. За даними ООН, загальна кількість загиблих у зазначеному регіоні з квітня 2014 р. до середини листопада 2015 р. перевищувала 9 тис. осіб, поранених 20,7 тис. [18]. Крім того, перебіг конфлікту на сході України супроводжується пошкодженням та руйнацією системи життєзабезпечення населення на цих територіях, що є обтяжливим чинником прогресивного суспільного розвитку.

Підсумовуючи, варто наголосити на тому, що людський розвиток є одночасно і головною метою, і критерієм розвитку суспільства. Зростання значущості його забезпечення в Україні зумовлено насамперед тим, що на тлі посилення соціальної орієнтації передових економік та суттєвого підвищення ролі соціальних чинників у глобалізованому просторі в нашій країні прогресивна концепція людського розвитку недостатньо усвідомлена і не реалізується на практиці. Про це свідчать серйозні проблеми, накопичені в основних сферах суспільного розвитку: виробничій, соціальній, трудовій, медико-демографічній тощо. Їх подолання потребує формування та реалізації соціально спрямованої моделі сталого розвитку на засадах соціального благополуччя, економічного зростання й екологічної безпеки.

У забезпеченні умов для розширеного людського розвитку вирішальна роль нині належить державі, політика якої має бути спрямована на реалізацію пакета першочергових реформ, орієнтованих на: підвищення добробуту населення, стимулювання його активності та прагнення до соціального прогресу; поліпшення життєвих умов; реформування соціальної інфраструктури, сфери соціального захисту населення й системи доходів; створення сприятливого клімату для розвитку суб'єктів економічної діяльності та формування стабільного й конкурентоспроможного ринку праці України, адаптованого до сучасних реалій. Враховуючи євроінтеграційні прагнення нашої держави, варто звернути увагу на позитивний досвід реформування сфери людського розвитку у країнах Балтії та Вишеградської четвірки, які здійснили низку успішних економічних, соціальних і політичних перетворень та стали лідерами розвитку у своїх регіонах. Дії щодо формування ефективної системи стимулювання людського розвитку повинні мати комплексний характер і ґрунтуватися на ідеології її цілісності.

Список використаних джерел

1. Фишер С. Экономическая теория / С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи. М. : Юнити, 2002.

2. The Human Development Index and Other Social Indicators // Measuring the Well-Being of Aboriginal People: An Application of the United Nations' Human Development Index to Registered Indians in Canada, І981-2001. Toronto : Indian and North Affairs Canada, 2004. P. 34-39.

3. UNDP Human. Development Reports 1990-2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/global-reports/

4. 2013 Legatum Prosperity Index™ / Legatum Institute [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://li.com/activities/publica tions/2013-legatum-prosperity-index

5. OECD Better Life Index Country Reports / Organisation for Economic Co-operation and Development [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.oecd.org/newsroom/ BLI2013-Country-Notes.pdf

6. The Economist Intelligence Unit's qualityof-life index [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.economist.com/media/pdf/ QUALITY_OF_LIFE.pdf

7. New Economics Foundation [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. happyplanetindex.org/data/

8. Sustainable Society Foundation [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. ssfindex.com

9. Людський розвиток в Україні: 2003 : щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Е. М. Лібанової. К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2004. 194 с.

10. Світовий центр даних з геоінформатики та сталого розвитку (СЦД-Україна) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://wdc.org.ua/uk

11. Державна служба статистики України. Статистична інформаціяРежим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ Заголовок з екрану

12. Конституція України : закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5. rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80

13. Загальна декларація прав людини міжнародний документ від 10.12.1948 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/995_015

14. Міжнародний пакт про економічні, со

15. ціальні і культурні права : міжнародний документ від 16.121966 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/

16. laws/show/995_042

17. Боев В. М. Гигиеническая оценка формирования суммарного риска популяционному здоровью на урбанизованных территориях / В. М. Боев, В. И. Дунаев, Р. М. Шагеев // Гиг.и сан. 2007. № 5. С. 12-42.

18. Environmental performance Index 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://epi.yale.edu/Countries/

19. Про основні засади (стратегію Державної екологічної політики України» : закон України від 21.12.2010 р. № 2818-VI [Електрон ний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2818-17

20. Report on the human rights situation in

21. Ukraine 16 August to 15 November 2015 / Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/

22. Countries/UA/12thOHCHRreportUkraine.pdf

23. Sait Sustainable Society Foundation. Sustainable Society index. Retrieved from http:// www.ssfindex.com [in English].

24. Libanova E. (2004). Lyudskyj rozvytok v Ukrayini: 2003 [Human development in Ukraine: 2003]. Kyiv: In-t demohrafiyi ta social»nyx doslidzhen» NAN Ukrayiny, Derzhkomstat Ukrayiny [in Ukrainian] .

25. Sait Svitovyj centr danyx z heoinformatyky ta staloho rozvytku (SCD-Ukrayina). Retrieved from http://wdc.org.ua/uk [in Ukrainian]

26. Sait Derzhavna sluzhba statystyky Ukrayiny. Statystychna informaciya. [Statistical information] Retrieved from http://www.ukrstat.gov. ua/ [in Ukrainian].

27. Konstytuciya Ukrayiny [Constitution of Ukraine]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254% D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 [in Ukrainian].

28. Zahalna deklaraciya prav lyudyny [The Universal Declaration of Human Rights]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/995_015 [in Ukrainian].

29. Mizhnarodnyj pakt pro ekonomichni, socialni i kulturni prava. [International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/995_042 [in Ukrainian].

30. Boev V. Hyhyenycheskaya ocenka formyrovanyya summarnoho ryska populyacyonnomu zdorovyu na urbanyzovannmx terrytoryyax (2007). [Health assessment of the overall risk of the formation in urban areas to human health]. Hyhyena y sanytaryya Hygiene and sanitation, 5, 12-42 [in Russian].

31. Sait Yelskoho universytetu «Environmental performance Index 2014» Retrieved from http://epi.yale.edu/Countries/ [in English].

32. Zakon Ukrayiny «Pro osnovni zasady (stratehiyu)derzhavnoyi ekolohichnoyi polityky Ukrayiny» Retrieved from http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2818-17

33. Sait Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights «Report on the human rights situation in Ukraine». (n.d.). zakon. rada.gov.ua. Retrieved from http://www.ohchr. org/Documents/Countries/UA/12thOHCHRreportUkraine.pdf [in English].

Размещено на Allbest.ru