Огляд існуючих підходів до оцінки рівня соціальної безпеки

1.6. рівень злочинності, кількість злочинів на 100 тис. осіб населення.

Наведені шість індикаторів, на перший погляд, у контексті цього дослідження з деякими обмовками можна віднести до індикаторів власне соціальної безпеки в традиційному розумінні, залишивши за дужками їх інформативність, тобто можливість практичного використання. Нижче ми повернемося до їх аналізу більш детально.

Індикатори якості життя:

1.7. частка населення із середньодушовими еквівалентними загальними доходами на місяць, нижчими 75 відсотків медіанного рівня загальних доходів;

1.8. співвідношення загальних доходів 10 відсотків найбільш та найменш забезпеченого населення (децильний коефіцієнт фондів);

1.9. частка витрат на продовольчі товари в споживчих грошових витратах домогосподарств;

1.10. відношення середньомісячної заробітної плати, нарахованої в середньому за годину, у країнах ЄС-27 та в Україні;

1.11. відношення середньої вартості 1 кв. метра загальної площі житла до середньомісячної заробітної плати.

На нашу думку, цю групу з п'яти індикаторів навряд чи можна віднести до індикаторів соціальної безпеки чи то в традиційному, чи то в альтернативному сенсі. Перші два з них характеризують не загальний рівень життя населення, а ступінь майнового розшарування суспільства. Само по собі майнове розшарування має місце в будь-якому суспільстві, і його не можна однозначно охарактеризувати як позитивне чи негативне явище. Спеціалісти дослідили взаємозв'язок між економічною нерівністю в суспільстві та соціально-економічними показниками в країні в цілому. З'ясувалося, що нормальна нерівність проявляє себе як позитивний фактор, а надмірна -- як негативний. Зниження надмірної нерівності на 0,01 процентного пункту підвищує темп економічного зростання на 1,87 процентного пункту, а темп зростання обсягу інвестицій -- у середньому на 3,6--3,8 процентного пункту [6]. Але в контексті соціальної безпеки нас має цікавити не майнове розшарування суспільства, а добробут найнезаможніших верств населення.

Індикатор 2.3. (частка витрат на харчування) є доволі цікавим та інформативним показником, але все ж таки не висвітлює ступінь загрози для життя та здоровэя людини, тобто соціальної безпеки ані в традиційному, ані в альтернативному розумінні.

Індикатор 2.4 (співвідношення заробітної плати в Україні та ЄС) взагалі є виключно індикативним, оскільки не враховує паритету купівельної спроможності.

Насамкінець індикатор 2.5 (вартість житла порівняно із заробітною платою) також не можна відносити до індикаторів соціальної безпеки, оскільки він не характеризує кількості повністю безпритульних у суспільстві, для яких існує реальна загроза здоров`ю та життю.

Загалом ця вельми цікава група індикаторів характеризує не соціальну безпеку в будь-якому із сенсів, а, швидше, загальну якість життя українців. Світовий досвід та концептуальні підходи до вимірювання цього показника наведено у доповіді Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України [7].

Індикатори гуманітарної безпеки:

1.12. обсяг видатків зведеного бюджету на освіту;

1.13. загальна чисельність учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів, відсотків до загальної чисельності постійного населення у віці 6 -- 17років.

На нашу думку, цю пару індикаторів можна з повним правом віднести до гуманітарної безпеки, оскільки вони прямо не пов'язані не тільки зі здоров'ям та життям людини, але й з рівнем добробуту. Хоча загалом у сучасному індустріальному світі наявність чи відсутність освіти може певним чином вплинути на життєвий шлях людини, прямий зв'язок, принаймні, у сучасній Україні, відсутній. Тобто, стверджувати, що освіта є чинником соціальної безпеки, буде явним перебільшенням як із традиційної, так і з альтернативної точки зору.

Інші індикатори:

1.14. сума невиплаченої заробітної плати станом на 1 січня (1 липня) до фонду оплати праці за грудень (червень) звітного року;

1.15. рівень зайнятості населення у віці 15 -- 70 років, відсотків населення відповідної вікової групи.

Ця пара індикаторів взагалі випадає із загального контексту з кількох причин. Сума невиплаченої заробітної плати без додаткових уточнень може свідчити про що завгодно або взагалі не свідчити ні про що. Необхідна додаткова інформація про структуру підприємств (економічно активні, неактивні, в стадії санації, ліквідації), платіжний календар тощо.

Рівень зайнятості є важливим та загальновизнаним показником стану здоров'я національної економіки. Проте його вплив на соціальну безпеку в будь-якому трактуванні неможливо оцінити без аналізу стану соціального страхування (зокрема, від безробіття) та соціальної допомоги у країні в цілому.

Отже, ця пара індикаторів також непридатна для визначення рівня економічної безпеки з обох точок зору.

Тепер повернімося до аналізу індикаторів першої групи, яку ми умовно назвали індикаторами соціальної безпеки. Перші два індикатори (відношення заробітної плати та пенсії до прожиткового мінімуму) загалом характеризують рівень доходів населення. Це досить важливі загальноприйняті індикатори, але їх придатність для визначення ступеня соціальної безпеки в традиційному розумінні під певним сумнівом з таких причин. Насамперед, більш інформативним є не середньоарифметичний, а медіанний показник, який хоч якось віддзеркалює структуру майнової стратифікації населення. По-друге, якщо виходити з того, що соціальна безпека пов'язана зі здоров'ям та життям людини, дослідника насамперед має цікавити частка людей, що отримують доходи нижчі, ніж прожитковий мінімум. Зрозуміло, за умови, що прожитковий мінімум є реальним, тобто реально віддзеркалює можливості людини задовольняти мінімальні життєві потреби.

Натомість для «альтернативників» ці індикатори є досить прийнятними, позаяк загалом низький рівень життя може призвести до протестів, заворушень тощо.

Наступні два індикатори є неприйнятними як для «традиційників», так і для «альтернативників». Жодним чином не применшуючи небезпеки туберкульозу та ВІЛ-СНІД для здоров`я людини, все ж таки зазначимо, що не вони є найбільш розповсюдженою причиною захворювань та смерті людей. У цьому контексті сумнівну пальму першості в Україні надійно утримують серцево-судинні та онкологічні захворювання. Туберкульоз посідає лише шосте місце [8]. інвентаризація авторський соціальний безпека

Насамкінець, останній, шостий індикатор може задовольнити «альтернативників», оскільки загальний рівень злочинності може стати причиною конфліктів у державі. Втім, для «традиційників» його ефективність сумнівна, оскільки індикатор узагальнює всі види злочинів, в тому числі фінансові, посадові, шахрайство тощо, тобто такі, що, як правило, не несуть в собі загрози здоров'ю та життю людини.

Узагальнену придатність індикаторів соціальної безпеки згідно з нормативним документом наведено у таблиці.

Як видно з таблиці, з усієї множини індикаторів, затверджених Мінекономрозвитку, лише три придатні для реального обчислення рівня соціальної безпеки в альтернативному розумінні і лише один (і то умовно) в традиційному. Великою мірою це може бути пов`язане з нечітким розумінням сутності соціальної безпеки, оскільки Мінекономрозвитку визначає її як «стан розвитку держави, за якого держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від віку, статі, рівня доходів, сприяти розвитку людського капіталу як найважливішої складової економічного потенціалу країни».

На нашу думку, гідний, якісний рівень життя є значною мірою розмитою, невизначеною та суб'єктивною категорією, тобто такою, що не придатна для практичного використання в державному управлінні. Але інтереси українського суспільства потребують саме максимально транспарентної оцінки явища з метою прийняття конкретних управлінських рішень у сфері соціальної політики, оскільки сильна соціальна політика формує передумови для соціальної стабільності.

Наразі систем індикаторів соціальної безпеки, альтернативних викладений у методиці Мінекономрозвитку, небагато, одначе вони є. Так, Ю. Харазішвілі та Є. Дронь пропонують такий набір [2]:

¦ рівень використання праці (відношення оптимального попиту на працю до її пропозиції);

¦ рівень оплати праці у випуску;

¦ рівень тіньової заробітної плати до офіційної;

¦ рівень тіньової зайнятості до загальної зайнятості;

¦ рівень видатків на освіту до ВВП;

¦ рівень видатків на охорону здоров'я до ВВП;

¦ відношення середньої заробітної плати до прожиткового мінімуму;

¦ питома вага заробітної плати у структурі доходів населення;

¦ рівень пенсійних видатків до ВВП;

¦ рівень дефіциту ПФ до ВВП.

При цьому автори виходять з власного трактування соціальної безпеки як «стану соціальної сфери, при якому забезпечується високий і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз». Характерно, що Ю. Харазішвілі та Є. Дронь, так само, як і Мі- некономрозвитку, вважають головним критерієм рівень життя населення. За такого трактування соціальної безпеки запропонована система індикаторів відповідає своєму призначенню, тобто дійсно віддзеркалює рівень життя населення.

Список використаних джерел