Політична соціологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Політична соціологія

Політична соціологія галузь соціологічної науки, що досліджує чинники, механізми і форми соціальної взаємодії у сфері політики. Ця соціологічна дисципліна досліджує політичні явища скрізь призму їхньої взаємодії з суспільством з точки зору діяльності в політиці різноманітних соціальних груп. Політика - це об'єкт політичної соціології, взятий у його загальному вигляді. Якщо конкретніше, то до змісту об'єкта вивчення даної галузі належать: політичні групи та об'єднання; політичні інститути та організації; політична культура (політичні цінності і норми, політичні ідеї, концепції, ідеали, звичаї і традиції); політичні інтереси; політичні зв'язки, взаємодії і відносини; політична свідомість; політичні процеси і рухи. Головними об'єктами політичної соціології постають політичні системи суспільств як інституціональні механізми політики та їх основні ланки - держави. Проте ці ж самі об'єкти вивчають політологія, політична філософія, політична психологія, політична антропологія, правові науки тощо.

На перший погляд соціологія політики і політологія (знання про політику) можуть видатись тотожними науковими дисциплінами, оскільки обидві вивчають політику і політичне життя суспільства, політичні процеси, політичні події і політичні суб'єкти з їх сутнісними характеристиками. Однак насправді це дві самостійні науки. Спробу їх розмежувати зробили американські дослідники Р. Бендікс та С. Ліпсет: «Наука про політику (тобто політологія) виходить з держави і вивчає, як вона впливає на суспільство, в той час як політична соціологія виходить з суспільства і вивчає, як воно впливає на державу, тобто на формальні інститути, що служать розподілу і здійсненню влади». Хоча цей висновок доволі схематичний і спрощений, все ж він дає уявлення про специфіку саме соціологічного дослідження політичної сфери. політичний соціологія наука електоральний

Соціологія аналізує вплив соціального середовища на політичну сферу в цілому. Тому можна вважати, що соціологія політики утворилася на межі таких двох загальних наук, як соціологія І політологія. Маючи практично один і той же об'єкт дослідження, ці науки використовують відмінні методи, стратегію і тактику досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства.

Політичну соціологію цікавлять найперше взаємодії індивідів, соціальних спільнот і соціальних інститутів. Яким чином соціальні процеси знаходять свій вияв у політичних структурах, як здійснюється інституціоналізація соціальних рухів, які політичні впливи необхідні для підтримання соціальної стабільності і розв'язання політичних конфліктів, якими є найбільш оптимальні канали політичного самовиразу для спільнот різного роду, якими є соціальні підстави переходу від одного політичного порядку до іншого -- ці та інші питання складають предмет соціології політики.

Отже, предметом соціології політики є соціальні механізми влади і впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Власне вивчення механізмів перетворення соціального в політичне, зокрема механізмів формування з соціальної спільноти політичного суб'єкта, і вирізняє соціологію політики з-поміж інших дисциплін.

Політична соціологія - це наука про закономірності, шляхи, форми і механізми взаємодії соціальної і політичної систем та їхніх структурних елементів.

Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб'єкт». Це поняття допомагає зрозуміти механізм перетворення соціального в політичне. Політичним суб'єктом може стати окрема людина (якщо вона бере участь у голосуванні на виборах, входить до політичної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, яка виборює самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія тої чи іншої країни, яка здійснює державний переворот).

Основними ознаками політичного суб'єкта є наступні:

ѕ здатність приймати політичні рішення;

ѕ здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контролювати їх реалізацію.

Він же пропонує розрізняти політичні суб'єкти за рівнем їх активності та соціальної підтримки. У першому випадку вирізняються політичні суб'єкти-генератори політичних відносин (тобто ті, що виробляють політичні рішення або ідеї) та носії цих відносин (тобто ті, що лише реалізують ззовні поставлені цілі). У другому випадку поділ йде на політичних суб'єктів-лідерів (які мають широку соціальну базу і підтримку багатьох людей, партій тощо) та звичайних громадян (які представляють лише самих себе). Отже, якщо соціологію можна визначити як спосіб вивчення суб'єктів загалом, то соціологію політики -- як спосіб вивчення суб'єктів (людей, соціальних спільнот та соціальних інститутів) у політиці.

Соціологія політики вивчає проблеми влади, політичних прав і свобод з точки зору конкретної людини, соціальних спільнот, прошарків і груп, громадських об'єднань і організацій, політичних партій тощо.

У навчальному посібнику «Соціологія: наука про суспільство» підкреслюється, що політика є особливим видом регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв'язку з поглибленням соціальної диференціації. Розподіл праці, виникнення приватної власності, поглиблення етнічних, професійних, поселенських відмінностей приводить до того, що з'являються соціальні групи з різними, а то й несумісними інтересами. Для їх регуляції вже не досить норм моралі, звичаїв, традицій. Задля збереження цілісності спільноти або суспільства в цілому та їх нормального функціонування стають необхідними більш жорсткі нормативні регулятори, які підтримуються вже не всезагальним осудом і засудженням, а силою і примусом.

Соціологи розглядають політику через призму аналізу соціальної структури і неформальних соціальних інститутів, громадської думки і поведінки, через дослідження особистості й малих груп. Вони звертають увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін, а не тільки миру і стабільності; бюрократизму і процедури прийняття рішень, а не тільки органів управління та їх апарату; усіх громадських організацій і рухів, неформальних об'єднань, а не тільки політичних партій і профспілок; різноманітних засобів залучення мас до політики, а не тільки їх участь у виборах; політичних лідерів різних рівнів, а не тільки керівників держав; політичної культури і традицій, а не тільки політичної ідеології; політичних систем і політичних режимів, а не тільки держав та їх форм. Соціологи внесли в дослідження політики такі поняття, як «соціальна роль», «соціальний статус», «позиція», «цінність», «очікування», «орієнтація», «інституціоналізація», «соціалізація» .

Соціальна структура суспільства знаходить найяскравіше втілення в такому соціальному інституті, як політика. Політика як соціальний інститут регулює суспільні відносини з приводу встановлення, організації, функціонування та зміни публічної влади.

Політика має складну структуру. Головними її елементами є політична свідомість, політична система та політичні відносини.

Політична свідомість - це почуття, погляди, інтереси, ідеали, цінності, переконання, пов'язані з відношенням соціальних груп до влади, її здобуванням та утриманням.

У суспільстві постійно відбувається інституціоналізація поглядів, ідей у цілі, програми діяльності. За своїм рівнем свідомість може бути науковою та повсякденною, в ній можуть переважати психологічні та ідеологічні елементи. Вона може бути оптимістичною та песимістичною, прогресивною і реакційною та ін.

Політична соціологія вивчає реальну свідомість мас та її стан, настрої, переконання. При цьому розкривається роль таких елементів духовної структури, як потреба участі в управлінні, активної політичної діяльності, політичних інтересів, політичних цінностей, ціннісних орієнтацій та мотивації.

Політична система суспільства - система державно-правових, політичних і суспільних інститутів та організацій, які регулюють політичні відносини між соціальними суб'єктами.

Політичні відносини - це сталі політичні зв'язки та взаємодії, які складаються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це відносини політичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), лідерів і груп підтримки тощо.

До сталих видів діяльності відносяться участь у виборах органів влади, здійснення законодавчих функцій, функцій управління, функцій суду, керівництва, організації партійної роботи.

Політика як соціальний інститут виконує різноманітні функції:

1.Ціннісно-орієнтаційна функція полягає в тому, що політика виражає докорінні інтереси соціальних груп, дає визначення колективних цілей, програм суспільного розвитку.

2. Функція управління та керівництва політичними і соціальними процесами в інтересах окремих соціальних груп і суспільства в цілому, вирішення соціальних і політичних протиріч.

3. Інтегративна функція полягає в тому, що політика як соціальний інститут управляє різними галузями суспільного життя та інтегрує різні сфери суспільства.

4. Інноваційна функція. Саме з політикою пов'язана трансформація суспільства.

5. Виховна функція або функція політичної соціалізації .

Для кращого розуміння процесу включення людини в політичне життя розглянемо питання політичної соціалізації.

За змістом політична соціалізація - це процес засвоєння ідей, поглядів та зразків політичної поведінки.

Однак процес політичної соціалізації на цьому не завершується, оскільки людина протягом свого життя може змінювати свої політичні погляди і, відповідно, політичну діяльність.

Найважливішим засобом удосконалення всіх елементів політики та політичної системи в цілому є політична культура.

Політична культура - це рівень і характер політичних поглядів, знань і переконань членів суспільства, вміння застосовувати їх у процесі громадсько-політичної діяльності, а також зміст і якість соціальних цінностей, традицій та норм, що регулюють політичні відносини в суспільстві.

Основою політичної культури є інформованість людей, їх знання теоретичних проблем. Політичні знання здобуваються в двох формах:

1. Стихійна форма (відомості, отримані в сім'ї, школі, від друзів, у процесі функціонування суспільної думки).

2. Систематизована форма (відомості, отримані через засоби масової інформації або навчання).

Велике значення для політичної культури мають політичні орієнтації, цінності, установки, все, що формує переконання та здатність до дій. Підвищення ролі переконань особистості призвело до того, що політичні лідери вже не можуть не враховувати позицій масових демократичних рухів, які висувають політичні вимоги.

Своє втілення політична культура знаходить в політичній діяльності. Вона характеризує не тільки сам факт участі, а й ступінь зрілості, глибину розуміння та втілення політичного знання в практику, що нарешті проявляється через участь людей в прийнятті політичних рішень, особливо на рівні місцевого самоврядування.

На політичне життя сучасного суспільства впливають різноманітні інститути, які покликані виражати та забезпечувати інтереси різних соціальних спільнот: класів, етносів, релігійних, професійних та інших груп населення. Взаємодія спільнот між собою, а також політичною владою відбувається в системі соціального представництва, через яке громадяни включаються в процес прийняття політичних рішень. Ця система включає політичні партії, громадянські асоціації, масові суспільні рухи та організації.

Діяльність соціологів у виборчих кампаніях, як ні в якій іншій сфері, викликає підвищений інтерес суспільства. В структурі політичної соціології динамічно розвивається особлива підгалузь - електоральна соціологія, діяльність якої зосереджена на емпіричних дослідженнях електоральної поведінки.

Електоральна соціологія являє собою галузь соціології, що вивчає комплекс проблем, пов'язаних з поведінкою населення підчас виборчих кампаній.

Початком емпіричних досліджень електоральної поведінки населення вважаються так звані «солом'яні опитування», що були проведені у 1883 році газетою «Бостон глоб», під час яких вперше була застосована система підрахунку голосів у день виборів з метою прогнозування результатів.

Інституціоналізація електоральної соціології відбулася у 20 - 30 р. р. ХХ ст. Саме в цей період виникає «екологічний аналіз», що полягав у виділенні на основі статистичних даних «екологічних одиниць», в яких вимірюється вплив природних, історичних, економічних, соціокультурних чинників, що визначають спрямованість електоральних орієнтацій. В подальшому цей підхід став доповнюватися опитуваннями суспільної думки. Поєднання цих двох видів індикаторів давало можливість виділяти електоральні зони, в яких переважав певний тип участі у виборах.

Помітний внесок у соціологію виборів зробив Дж. Геллап, який у 1935 р. заснував інститут соціологічних досліджень і вперше застосував вибірковий метод у електоральних опитуваннях.

Об'єктом дослідження цієї галузі є електорат. Електорат - частина населення, що має право брати участь у виборах.

Більшість фахівців вважає, що електоральні дослідження виконують такі функції:

1.Інформаційна функція спрямована на забезпечення суспільства достовірними даними про електоральну ситуацію.

2.Корегуюча функція спрямована на вивчення ефективності виборчої кампанії, внесення в неї коректив і додаткових заходів.

3.Прогнозуюча функція дозволяє оцінити реальні шанси учасників виборчих змагань.

4.Пропагандистська функція спрямована на ознайомлення електорату з результатами роботи соціологів.

Електоральні дослідження складається з трьох етапів:

а) передвиборчий;

б) у день виборів;

в) після виборчий.

Найтривалішим і трудомістким є перший етап, на якому обробляється великий обсяг фонової інформації:

ѕ соціально-демографічний, соціально - професійний, етнічний, конфесійний склад електорату;

ѕ стан економіки, характеристика зайнятості і добробуту населення;

ѕ соціально - культурні зони, специфіка традицій населення.

Джерелами цієї фонової інформації виступають статистичні дані, експертні оцінки, наукові публікації тощо. Фонова інформація має важливе значення в аналізі особливостей електоральної поведінки виборців.

Взяти наприклад проблему абсентеїзму. Як відомо, в західних країнах до нього зазвичай вдаються маргіналізовані групи. В наших умовах структура прихильників абсентеїзму більш складна. До абсентеїзму можуть вдаватись заможні, освічені люди, молодь, студенти, а маргіналізовані групи навпаки можуть демонструвати високу виборчу активність.

Абсентеїзм - це форма свідомого ухилення виборців від участі у виборах до органів державної влади.

Фахівці з електоральних досліджень вважають, що не менш важливим є також з'ясування підсвідомих, ірраціональних настроїв виборців, до яких належать стереотипи свідомості і поведінки, що склалися у населення, основні очікування та фобії.

В електоральній соціології існує безліч підходів до визначення основних чинників, які детермінують той чи інший вибір електорату. На основі таких досліджень виділяють такі основні моделі (а відповідно і детермінанти) електоральної поведінки:

1. Ретрорефлексія. Голосування «за традицією», «за звичкою». Об'єкти уваги дослідника: політичні традиції країни та їх впливовість, історичний політичний досвід, зацікавленість населення (особливо людей похилого віку) у поточних політичних подіях чи байдужість до них.

2. Іміджева модель. Орієнтація на особистість конкретного політичного лідера.

3. Раціоналістична модель. Її основа - прагнення виборців перш за все до реалізації власних потреб та максимізації своїх інтересів.

4. Ідеологічна модель. Заснована на ідеї про наявність у партій чи кандидатів - прихильників певної ідеології - стійкої соціальної бази.

5. Адміністративно-примусова модель. Йдеться про тиск з боку певних владних структур: підкуп, погрози, фінансовий та фізичний тиск, обіцянки.

6. Модель захисту. Полягає у виникненні у певної групи виборців прагнення «захистити» кандидата (певну політичну силу), на якого було зроблено наклеп, а отже віддати за нього свій голос.

7. Модель навіювання. Йдеться про маніпуляцію свідомістю виборців. Необхідні дослідження: моніторинг, відповідні експерименти та глибокий аналіз основних способів нав'язування громадянам певного вибору, їх ефективності та специфіки.

8. Модель поведінкового стереотипу. Дослідникам необхідно виявити наявність (чи відсутність) та основні особливості стереотипів соціальної (і політичної) поведінки, поширені в даному суспільстві шляхом соціологічних опитувань, експериментів, біхевіористичних досліджень, соціально-політичного моніторингу та ін. методів.

9. Групова модель. Мова йде про приєднання до думки більшості, до політичних преференцій референтної групи.

10. Модель індивідуальної значущості. Йдеться переконаність виборця в тому, що віддавши голос за певного кандидата чи політичну партію, він відіграє активну роль у реалізації своїх надій на майбутнє.

Отже, одночасно в суспільстві можуть діяти кілька (а то й майже всі) перераховані моделі електоральної поведінки, але їх відсоткове відношення індивідуальне для кожного окремого суспільства та історичного періоду. Тому виникає необхідність при дослідженні електоральних пріоритетів населення країни враховувати основні фактори, які можуть детермінувати той чи інший тип поведінки виборців, а також його поширення.

Размещено на Allbest.ru