Особа як суб'єкт і головна мета спілкування

Размещено на http://allbest.ru

ОСОБА ЯК СУБ'ЄКТ І ГОЛОВНА МЕТА СПІЛКУВАННЯ

Якості особистості, необхідні для ефективного спілкування. Роль самооцінки в діловому спілкуванні

Особі як суб'єкту спілкування притаманна комунікативно-мовленнєва активність. Поняття "комунікативно-мовленнєва активність" - властивість людини, її діяльнісний стан, що характеризується прагненням до різноманітної мовленнєвої діяльності на рівні тих комунікативних можливостей, до яких вона готова 8 аспекті володіння мовою.

У комунікативно-мовленнєвій активності проявляються вольові зусилля особистості, водночас це її внутрішня готовність діяти оптимально у конкретній комунікативно-мовленнєвій ситуації.

Виділяють такі різновиди комунікативно-мовленнєвої активності:

а) залежно від вольових зусиль особистості:

* потенційна;

* реалізована;

б) залежно від характеру виконуваної діяльності:

* репродуктивна;

* реконструктивна;

* творча;

в) залежно від стійкості прояву:

* ситуативна;

* інтегральна.

Потенційна активність зовні сприймається як пасивність. Активність і пасивність становлять протилежність, що існує в єдності. Пасивність виступає моментом активності й обов'язкового ставлення когось і до чогось предметного. Пасивним може виступати раніше активне і, навпаки, активне може перейти у відносно пасивне.

Для реалізації комунікативно-мовленнєвої активності необхідна наявність пасивності в тому плані, що щось повинно залишатись (сприйматися, мислитися) незмінним як основа зміни.

Потенційній комунікативно-мовленнєвій активності співзвучний закон ритму спілкування, який передбачає необхідну "норму" мовчання в щоденному спілкуванні. Реалізована комунікативно-мовленнєва активність особистості постійно породжує сама з себе нові потенційні види активності.

Кожен різновид комунікативно-мовленнєвої активності поділяється за рівнями та за ступенем вияву: висока, середня, низька (наприклад, висока потенційна, але низька реалізована комунікативно-мовленнєва активність; висока репродуктивна, але низька творча).

Для характеристики видів комунікативно-мовленнєвої активності слід враховувати ще такі аспекти:

* результативний, тобто ті реальні досягнення, які є результатом певної мовленнєвої активності;

* динамічний, який дає формальну характеристику виконуваної людиною діяльності за такими її якостями: легкість пробудження комунікативно-мовленнєвої активності, інтенсивність, тривалість, розподіл у часі.

Комунікативно-мовленнєва активність вимагає від особи як суб'єкта спілкування щоденної роботи над собою, над своїм умінням бути в міру активним, не пригнічуючи активності своїх співрозмовників, опонентів.

Спілкування як сприйняття людьми один одного

Процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов'язковий компонент спілкування і складає те, що називають перцепцією. Людина вступає в спілкування завжди як особа, вона також сприймається й іншою людиною - партнером по спілкуванню також, як особа.

На основі зовнішнього вияву поведінки ми, за С. Рубинштейном, наче "читаємо" іншу людину, розшифровуємо значення її зовнішніх даних. Враження, які виникають при цьому, відіграють важливу регулятивну роль у процесі спілкування.

По-перше, тому, що пізнаючи іншого, формується сам індивід.

По-друге, тому, що від рівня точності "прочитання" іншої людини залежить успіх організації з ним узгоджених дій.

Отже, в процесі спілкування беруть участь щонайменше дві особи, й кожна з них є активним суб'єктом. Порівняння себе з іншим здійснюється з двох боків: кожен партнер уподібнює себе іншому. Отже, під час побудови стратегії взаємодії кожному доводиться враховувати не тільки потреби, мотиви, установки іншого, але й те, як цей інший розуміє мої потреби, мотиви, установки. Усе це приводить до того, що аналіз усвідомлення себе через інше включає два аспекти: ідентифікацію й рефлексію.

Одним з найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе їй - ідентифікація. Це не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прикладом, коли припущення про внутрішній стан партнера будується на основі спроби поставити себе на його місце.

Установлений тісний зв'язок між ідентифікацією й іншим, близьким за змістом явищем - емпатією. Емпатія також визначається як особливий спосіб сприйняття іншої людини. Тільки тут маємо на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини, як при взаєморозумінні, а прагнення емоційно відгукнутися на його проблеми.

Процес розуміння один одного "ускладнюється" явищем рефлексії, тобто усвідомленням індивіда, що діє, того, як його сприймає партнер. Це вже не просто знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє мене, своєрідно подвоєний процес віддзеркалення один одного, глибоке, послідовне взаємовідбиття, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера, причому в цьому внутрішньому світі, у свою чергу, відбивається внутрішній світ кожного партнера.

У психології вплив - це процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, уявлень, думок, оцінок) під час взаємодії з нею.

Тим, хто прагне до високої культури ділового спілкування, бажано знати, яка інформація посилює вплив на інших людей, а яка, навпаки, зменшує його.

Неадекватна самооцінка обов'язково проявляється під час ділового спілкування. Якщо самооцінка завищена, з таким колегою дуже важко домовитися, він завжди буде незадоволеним оцінкою своєї діяльності. Якщо ж самооцінка знижена, клієнти навряд чи будуть довіряти такому працівникові.

Адже відомо, що того, хто не поважає себе, не поважають також інші люди. Кожен учасник спілкування має знати собі ціну й не принижувати своїх здібностей, талантів чи здобутків.

Отже, адекватна самооцінка - запорука порозуміння у спілкуванні.

Компетентне використання людиною різних видів психологічного впливу в діловому спілкуванні є важливим складником її культури. Саме правильний добір засобів і механізмів впливу сприяє досягненню оптимального результату, взаємодії, розвитку особистості, формуванню в неї високих моральних якостей, реалізації її творчих здібностей і можливостей самовдосконалення.

Соціальні ролі й рольова поведінка людини в діловому спілкуванні

Соціальна роль і рольова поведінка людини - це механізми соціалізації особистості.

У зв'язку з цим виділяють поняття соціального статусу, соціальної ролі та рольової поведінки.

Соціальний статус - положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин, яке визначає його обов'язки, права й привілеї.

Соціальна роль - норми поведінки людини, що має певний статус.

Рольова поведінка - конкретне використання людиною соціальної ролі (реалізуються особистісні характеристики).

Соціальна диференціація притаманна всім формам існування людини. Її поведінка пояснюється соціальною нерівністю в суспільстві. Соціальна роль соціокультурно обумовлена, і тому на неї впливають соціальне походження, етнічна належність, рівень освіти, посада, професійна належність, влада, прибуток і статки, спосіб життя та ін. Виконання ролі має суто індивідуальний характер.

У реальному житті кожна людина виконує не одну, а кілька соціальних ролей: вона може бути інженером, членом профспілки, сином, батьком та ін.

Одні ролі людина отримує від народження, інші набуває з плином життя. Проте сама соціальна роль не визначає поведінку кожного її носія в деталях: все залежить від того, як кожна людина засвоїть ту чи ту конкретну роль.

А рівень засвоєння визначається особистісними характеристиками кожної окремої людини. Кожна конкретна соціальна роль, передбачаючи певні задані шаблони поведінки, завжди дає для того чи того виконавця певний "діапазон можливостей", тому окремі соціальні ролі можуть мати до певної міри особистісне забарвлення.

Людина має можливість обирати з великої кількості соціальних статусів і ролей, пропонованих суспільством, ті, що дозволяють якнайкраще реалізувати їй свої плани, максимально ефективно застосовувати свої здібності. На прийняття людиною тієї чи тієї соціальної ролі впливають як соціальні умови, так і її біологічні й особистісні особливості (стан здоров'я, стать, вік та ін.). Будь-яка роль окреслює лише загальну схему поведінки людини, пропонуючи обрати шляхи її виконання самій особистості.

Будь-яка соціальна роль має свою структурну будову.

Якщо структурні компоненти соціальної ролі неузгоджені між собою, виникає рольовий конфлікт.

Виділяють міжрольовий і внутрішньорольовий конфлікти.

Міжрольовий конфлікт виникає тоді, коли людина виконує різні соціальні ролі, вимоги яких суперечать одна одній. Уважається, що основу цього конфлікту складає ілюзія того, що людина зможе виконати усі ці ролі вчасно і якісно.

Причиною виникнення внутрішньорольового конфлікту є різні вимоги до виконання людиною тієї самої соціальної ролі, які висувають представники різних соціальних груп.

Кожна людина в соціумі постає у трьох вимірах: "Я-образ" - уявлення людини про саму себе, "Реальне Я" - істинна, об'єктивна сутність людини, що виражається через певну сукупність притаманних їй рис, "Імідж-Я" - образ людини за враженнями оточення.

Уважається, що соціальна роль близька до поняття "Імідж-Я" і характеризується сукупністю дій і вчинків, яких очікують від її виконавця.

Вчені зауважують, що людина стає особистістю лише тоді, коли навчиться входити в роль іншої людини.

Стратегія і тактика спілкування

Комунікативний вплив мовця проявляється у спілкуванні через реалізацію відповідних комунікативних стратегій і тактик.

Комунікативна стратегій - це комплекс певних мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети.

Незважаючи на значну кількість досліджень у цій царині, єдиної класифікації стратегій спілкування дотепер не створено.

Одні дослідники, зокрема Т. ван Дейк, виокремлюють контекстуальні, мовленнєві, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові стратегії спілкування.

Інші виділяють власне комунікативну (правила й послідовність комунікативних дій, які виконує комунікатор) і змістову (поетапне змістове планування мети з урахуванням наявного мовного коду в межах кожного ходу в комунікації) або кооперативні (інформативні й інтерпретативні діалоги: поради, розповіді, повідомлення) та некооперативні (конфлікти, суперечки, претензії, погрози, ухиляння від відповіді) комунікативні стратегії.

Стратегія, обрана учасниками спілкування в тій чи тій комунікативній ситуації, передбачає застосування відповідної комунікативної тактики, тобто визначеної лінії поведінки на певному етапі комунікативної взаємодії, спрямованої на отримання очікуваного результату чи запобігання небажаного. Комунікативна тактика - це спосіб втілення стратегії спілкування, який передбачає виконання однієї чи кількох дій, які сприяють реалізації стратегії.

Наприклад, із метою раціонального впливу на адресата застосовують стратегію аргументації, яка передбачає реалізацію таких комунікативних тактик:

* тактика обґрунтування (реалізується за допомогою встановлення причиново-наслідкових семантичних відношень);

* тактика цитування (передається як непряма мова за допомогою сполучників згідно з, відповідно до, за...; називається конкретне джерело інформації або його автор);

* тактика наведення прикладів (зазвичай приклади не виділяються за допомогою якихось маркерів);

* тактика апеляції до авторитетів (авторитетом, як правило, виступає конкретна посадова особа або орган державної чи місцевої влади). Таким чином, правильно обрана комунікативна тактика дає можливість ефективно зреалізувати обрану стратегію, а отже,- досягати мети спілкування.

Маніпулювання та актуалізація у спілкуванні

У діловому спілкуванні дуже важливо вміти розпізнати психологічну позицію партнера і для себе обрати таку, що забезпечить конструктивне розв'язання питання. У зв'язку з цим виділяють маніпулювання й актуалізацію в діловому спілкуванні.

Маніпулювання - різновид прихованого психологічного впливу на психічні структури людської особистості з метою одержання бажаного для маніпулятора результату.

Маніпулювання полягає в подвійному впливі: разом з адресованим реципієнтові відкритим повідомленням маніпулятор надсилає йому "закодований" сигнал, сподіваючись на те, що цей сигнал активізує в свідомості адресата потрібні для маніпулятора образи.

Виділяють кілька типів маніпуляторів. Так, Е. Шостром характеризує їх за позицією в спілкуванні:

* активні маніпулятори: завжди перекладають відповідальність на іншу людину, якою можна керувати і яку можна контролювати;

* пасивні маніпулятори: намагаються бути "гарними для всіх"; якщо не можуть виконати поставлені перед ними завдання, зазвичай використовують фразу, яка свідчить про пасивну позицію: "Робіть зі мною, що хочете!";

* маніпулятори - учасники змагання: для таких людей життя - це безперервний турнір, в якому вони виконують роль бійця; у діловому спілкуванні маніпулятори такого типу сприймають ділових партнерів як реальних чи потенційних суперників або ворогів;

* байдужі маніпулятори: намагаються самоусунутися від контактів, одягаючи "маску" байдужості та індиферентності.

Способів маніпулювання в діловому спілкуванні є багато. В узагальненому вигляді їх можна подати так.

Проте на кожний прийом маніпулювання є свій "антидот", який нейтралізує вплив маніпулятора.

спілкування соціальний рольовий поведінка маніпулювання

Також існують універсальні способи захисту, які можуть бути застосовані в будь-якій ситуації маніпулювання:

* не показуйте свої слабкості:

* усі маніпуляції ґрунтуються на використанні слабкостей людини;

* усвідомте, що Вами маніпулюють:

* ознакою маніпулювання завжди є відчуття незручності;

* Вам не хочеться щось робити чи говорити, а доводиться, бо буде незручно;

* не бійтеся "бути поганим" і зупиніть маніпулятивну гру, яка порушує Вашу незалежність;

* пасивний захист:

* рекомендують застосовувати, якщо Ви не знаєте, що і як відповісти маніпулятору;

* не говоріть нічого, удайте, що нічого не почули, не зрозуміли або запитайте його про щось інше;

* активний захист: маніпуляція може бути зруйнована

1) зустрічною маніпуляцією (хоча це не завжди добре, оскільки може спричинити тривалу маніпулятивну гру);

2) викриттям і осудом (усі маніпулятори бояться викриття).

Найбільш небезпечне в маніпулюванні - стрімкість, неочікуваність, раптовість дій маніпулятора. Якщо людина вдається хоча б до якогось прийому захисту від маніпуляції, то порушує заздалегідь визначений порядок ролей, які підготував маніпулятор, а отже, зводить маніпуляцію нанівець.

Знання основних причин маніпулювання й уміння аналізувати маніпуляції допомагає людині не лише розпізнати їх вияв у реальному спілкуванні, але й захиститися від них, передбачаючи вчинки партнера у спілкуванні.

Проте маніпуляція - це не лише негативне явище. Переважна більшість професійних завдань передбачає саме маніпулятивне спілкування. Саме тому ефективність процесів управління багато в чому залежить від рівня оволодіння законами й технікою маніпулятивного спілкування.

Як протилежність маніпуляції дослідники виділяють актуалізацію, сутність якої полягає в налагодженні контакту між учасниками спілкування, який ґрунтується на глибинній сфері потенційних можливостей людини, на довірі однієї людини до іншої.

Актуалізатор, виявляючи активні чи пасивні складники своєї особистості, дає можливість іншим людям зрозуміти його й відгукнутися на його прояви. Він сприймає їх не як зовнішні об'єкти, а внутрішньо "торкається" до них, зберігаючи й зміцнюючи при цьому себе таким, яким є.

Наводимо порівняльну характеристику актуалізації й маніпуляції у спілкуванні.

Размещено на Allbest.ru