Сучасна соціокультурна ідентифікаційна модель суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Постановка проблеми. Дослідження динаміки соціокультурних процесів, поліварі- ативність культурного розвитку, інтегративний процес сучасного наукового знання ставлять нас перед проблемою аналізу факторів, що призводить до необхідності побудови сучасних ідентифікаційних моделей суспільства. Культурна модель -- це своєрідний макет оптимальної для свого часу моделі культурного розвитку, яка висвічує домінуючі аспекти всередині певної культурної форми і володіє унікальною конфігурацією внутрішньо культурних елементів, що визначає її специфіку. Пошук своєї ідентифікаційної моделі є важливим і для української спільноти, що дасть змогу гідно конкурувати з іншими державами в умовах трансформаційних процесів глобалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Обговорення даної проблеми є актуальним для всієї наукової спільноти, та особливо, на нашу думку, для дослідників філософської антропології та філософії культури. Для того щоб не втратити або навіть посилити своє становище в епоху глобалі- заційних процесів, потрібно визначитися з своєю соціокультурною іденифікаційною моделлю, при цьому необхідно обрати найбільш конструктивну. Дослідженням сучасного суспільства приділяли увагу багато зарубіжних та вітчизняних вчених -- Белл Д., Бжезінський З., Кастельс М., Лайон Д., Тофлер Ел., Гелбрайт Д., Хейлз Кетрін Н., Аста- фьєва О., Веремієнко Т., Захарченко А., Кашуба М., Тарасова Н. та ін. Через виокремлення оригінальних аспектів своїх філософських досліджень, науковці з'ясували проблему визначення культурної моделі. Проте в їхніх працях не був достатньо здійснений аналіз сучасних ідентифікаційних моделей, спробу якого здійснено у цій статті.

Основні теоретичні положення концепції «культурних моделей» були узагальнені і систематизовані Альфредом Кребером і Клодом Клак- хоном («Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952). «Культура складається з експліцитно та імпліцитних моделей поведінки, які отримують символічну форму і відображають особливості різних людських груп, зокрема втілюючись в артефактах. Істотна особливість культури полягає в наявності в ній традиційних, тобто історично вироблених і відібраних ідей, і в першу чергу вироблених даним народом ідей- цінностей..., кожна культура включає в себе певні загальні принципи, на основі яких відбувається вибір тих чи інших форм поведінки, їх упорядкування, і таким чином складається певна варіативність культурних моделей» [10, с. 72]. Зауважимо, що, суспільство по відношенню до культури є засобом, інструментом, який культура використовує, щоб об'єктивувати себе. Так, культура встановлює новий рівень реальності, більш високий, ніж людське суспільство.

Паритетна модель соціокультурної єдності -- це модель, де динамічним структурно-фундаментальним показникам системного буття відповідають інтегративні характеристики соціокультурного цілого. Співмірність культурного потенціалу (зосередженого у традиційних інституціях) з циві- лізаційними досягненнями постає умовою системно-функціональної гармонійності даної моделі соціокультурного ідентифікування [11, с. 18].

Можна виділити ще три концепції сучасного розвитку суспільства -- постіндустріальне, інформаційне, постмодерне. Вони розроблені відомими вченими Д. Беллом, Е. Тофлером, З. Бжезінським, М. Маклюеном, М. Кастельсом та ін. Вперше поняття постіндустріального суспільства для позначення соціуму, де основною продуктивною силою стає наука, вжив професор Гарвардського університету Д. Белл, в 1959 році. За визначенням Д. Белла: «Постіндустріальне суспільство -- це суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя; у якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, у якому впровадження нововведень...у все більшій мірі залежить від досягнень теоретичного знання...» [2, с. 26]. Звернемо увагу, що постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуальних представників, які на політичному рівні виступають в якості консультантів, та експертів.

Такої концепції дотримується З. Бжезін- ський. Він стверджує, що вплив науки і техніки на людину та суспільство є головним джерелом сучасних змін, що створюють суспільство, яке стає все менш схожим на свого індустріального попередника. «Післяіндустріальне суспільство стає технотронним суспільством» пише З. Бже- зінський [3, с. 15]. Технотронним він називає таке суспільство, яке, на його думку, культурно, психологічно, соціально і економічно формується під впливом техніки та електроніки, зокрема в галузі обчислювальної техніки та засобів масових інформації. Збігнев Бжезінський спеціально вводить неологізм «технотронний», оскільки, на його думку, він найбільш точно визначає характер основних імпульсів для змін в наш час техніки та електроніки.

Елвін Тоффлер у своїй роботі «Третя хвиля» представив новою технологічною революцією перехід людства від першої (аграрної цивілізації) і другої (індустріальної цивілізації) хвиль, до нової -- третьої хвилі -- надіндустріальної цивілізації. Традиційним корпораціям протиставляються «малі» економічні форми -- індивідуальна діяльність на дому, «електронний котедж». Вони включені в загальну структуру інформаційного суспільства з його «інфо-, техно-» та іншими сферами людського буття [12, с. 66].

Одною з головних рушійних сил інформаційного суспільства сучасності є телебачення. Особливого значення йому надавав канадський філософ М. Маклюен, вважаючи, що воно спричинило настання третьої епохи -- «глобального села» [18, с. 190]. Окрім глобального поширення нової технології, дослідник наголошував на мозаїчності природи телевізійного екрана, а отже, надання можливості багатопланового сприйняття інформації на ньому, зіставлення та системного аналізу. Земна куля, цілком охоплена те- лекомунікативними технологіями, електрикою, стає в такому випадку не більше села. У цей час люди дістають можливість здобувати фактично всю інформацію про світ. Виокремлено мозаїчні принципи монтажу телепрограм, коли в окремих інформаційних блоках стикаються цілком недо- тичні за змістом події. В таких умовах ці розмаїті повідомлення набувають резонансу, взаємопоси- люючись і створюючи в уявленні об'єкту комунікації змістову єдність [6, с. 115-120].

Всесвітньовідомий вчений М. Кастельс, стверджує, що інформаційне суспільство можна визначити як мережеве, що формує в глобальному масштабі соціальну структуру, характеризується не лише інформацією та знаннями, а зміною напрямку їх використання. Так, в результаті цього головну роль в житті людей знаходять глобальні, мережеві структури, що витісняють колишні форми особистої і речової залежності. В умовах інформаційної ери, історична тенденція призводить до того, що домінуючі функції і процеси все більше виявляються організованими за принципом мереж, де кожен суб'єкт перебуває у взаємозв'язку з іншими. Товариство стає глобальним мережевим: мережі виявляються інститутами, що сприяють розвитку цілого ряду областей -- інформаційної економіки, яка базується на інноваціях, глобалізації та децентралізованої концентрації; сфери праці з підприємствами та їх персоналом, що ґрунтується на гнучкості й адаптованості; сфери культури, які характеризується постійним розчленуванням і поєднанням різних елементів; сфер політики, орієнтованих на миттєве засвоєння нових цінностей та громадськихумонастроїв, соціальної організації, яка має своїм завданням завоювання простору і знищення часу [8, с. 112]. Значну роль в формуванні такого суспільства відіграють сучасні комунікації, особливо мережевого типу на зразок інтернету.

Визначення сучасного етапу історії як «постмодерн» зазвичай асоціюється з ідеями постмодернізму. Постмодерн, як історичний час, визначається через апеляцію до модифікації людської природи і місця людини в соціальній структурі, що змінюється.

Зазначимо, що в епоху постмодерну змінюється значимість економіки, господарського життя для людини і суспільства. Якщо раніше всі основні сили суспільства були віддані економіці, то тепер ефективність економіки стає такою, що всі менші зусилля суспільство докладає для отримання більшої кількості благ і послуг. У суспільстві, де рівень розвитку виробництва дозволяє задовольняти основні потреби всього населення. У сучасному суспільстві, яке Дж. К. Гелбрейт запропонував називати суспільством достатку («affluent society») [16], обмеженість ресурсів, яка завжди була аксіоматичним визначенням економічного взагалі, більше не є значущою, принаймні настільки, наскільки це було раніше [5, с. 208]. Постмодернізм відображає технотронний характер сучасності, прагне осмислити і втілити його в своїх категоріях і, по суті, представляє не що інше, як світогляд інформаційного суспільства. «Сучасній людині, здається, стало затісно у людських кордонах. Тут і нагодилися різноманітні видові ототожнення з позиції «пост». Постлюдина -- не нова людина, це новий вид людини, а отже -- новий спосіб людей говорити про свої тіла, сущі та видозмінені» [15, с. 426].

У філософії виділяються кілька моделей взаємовідносин особистості й суспільства. Перша модель -- найчастіше це відносини боротьби за свободу, коли людина вступає у відкритий і часто непримиренний конфлікт із суспільством, добиваючись своєї мети будь-якою ціною. Друга модель -- це втеча від світу, коли людина не в змозі відчути свободу серед людей втікає у монастир, у секти, або всередину себе, у «внутрішню еміграцію», щоби там знайти спосіб вільної самореалізації. Третя модель також досить розповсюджена -- більшість людей адаптується до світу, багато в чому жертвуючи своїм прагненням відчути свободу, добровільно підкоряючись обставинам з метою знайти новий рівень свободив модифікованій формі, щоб почуватися відносно комфортно в даних умовах [7, с. 62-63]. Без злагодженості відносин у системі людина -- суспільство важко говорити про можливість виживання не тільки окремого індивіда, але і суспільства в цілому. Важливою проблемою є діалектика волі й відповідальності особистості в суспільному розвитку, їхня взаємна обумовленість.

Висновки

Особливістю сучасного соціуму є надзвичайна рухливість і певна невизначеність соціальних змін. Суспільні процеси, які відбуваються, створили симптоми ідентифікації, які проявляють себе у нових механізмах формування соціо-групо- вих ідентичностей і постійній необхідності їх досліджень, а також взаємовпливи суб'єктів як факторів впливу цих нових ідентичностей.

Культура в розмаїтті своїх форм забезпечує досить гнучку систему ідентифікацій, яка підтримується соціальними відносинами і впливає на них. Будучи проектом культурного розвитку, свого роду абстракцією, культурна модель в чистому вигляді ніде не зустрічається, а її реалізація залежить від безлічі факторів, що існують у конкретних суспільствах. Дослідження динаміки культурних моделей ведеться через призму процесу глобалізації, припускаючи докорінне перетворення або нівелювання етнокультурних форм і локальних культур, що настійно вимагає вироблення «організуючою» моделі «цілого», що враховує відмінності, різноманітність, національну та регіональну специфічність.

Список літератури

1. Астафьева О. Н., Транснационализация культурного пространства: государство и проблемы координации коммуникативных стратегий / О. Н. Астафьева // Человек, культура, общество в контексте глобализации. - М.: РИК, Изд-во «Академический проект», 2007. - С. 5-11.