Становлення соціології як науки
Функції соціології та їх характеристика. Взаємовідносини соціології та інших суспільних наук. О. Конт та Г. Спенсер - основоположники соціології. Соціальна динаміка О. Конта як позитивна теорія суспільного розвитку. Структуру суспільства за Г. Спенсером.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.07.2017 |
| Размер файла | 142,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Функції соціології
Різноманітність зв'язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує. Функції (від лат. funkcio -- виконання, призначення) соціологічної науки ззовні такі самі, як і в інших суспільних науках, але їх зміст у кожної науки свій.
|
Основні функції соціології |
||
|
* теоретична; * описова; * інформаційна; * прогностична; * пізнавальна; * емпірична; * прикладна; * виховна; * управлінська; |
* критична; * гуманістична; * охоронна; * практична; * інструментальна; * регулятивна; * організаційно-технологічна; * соціального проектування і конструювання |
Теоретична функція -- полягає у поповненні та збагаченні соціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної дійсності. Збагачення наукового соціологічного знання відбувається як на основі вдосконалення теоретичної соціології, так і на базі розвитку спеціальних і галузевих соціологічних теорій, а також пов'язаних з ними досліджень емпіричної соціології.
Описуючи, систематизуючи, нагромаджуючи дослідницький матеріал у вигляді аналітичних записок різних наукових звітів, статей, книг соціологія здійснює описову функцію.
Інформаційна функція -- це збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень. У великих соціологічних центрах вона нагромаджується в так званих банках соціологічної інформації. її використовують органи управління, засоби масової інформації.
Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко-або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта.
Критична функція соціології тісно пов'язана з її прогностичною і гуманістичною функціями. На основі аналізу і розвитку соціальних систем соціологія не тільки виробляє практичні рекомендації по їх вдосконаленню. Вона також конструює й можливі технології їх прогресу, формує соціальні ідеали, розробляє програми соціального розвитку, підпорядковуючи все це реалізації інтересів людини.
Виховна функція соціології реалізується в тому, що знання які здобуваються цією наукою безпосередньо використовуються системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних якостей. Цю функцію соціологія виконує також тому, що забезпечує передачу новому поколінню соціального досвіду попередніх поколінь.
Здобуваючи і накопичуючи знання про закони і закономірності функціонування і розвитку історично визначених соціальних систем, про різні сфери суспільного життя, всі його складові частини соціологія тим самим реалізує пізнавальну функцію.
У визначенні методів вивчення соціальної реальності збору, обробки і аналізу первинної соціологічної інформації соціологія реалізує совою інструментальну функцію.
Світоглядна функція проявляється в тому, що озброюючи людей соціологічним знанням, вона тим самим формує їх погляди на соціальні процеси, дає їм теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності.
Дуже часто соціологи збирають дані, які потім використовуються тими, хто приймає рішення. Це означає, що ці дані вони збирають, виконуючи певне політичне замовлення, базуючись на тій або іншій ідеології. Крім того, віддзеркалюючи закони функціонування і розвитку соціальних систем, соціологія разом з тим дає їх теоретичне обґрунтування з позицій певних соціальних і політичних сил, в тій чи іншій мірі відображаючи їх погляди. В сукупності це говорить про те, що соціологія виконує ідеологічну функцію.
Знання, які вишукує соціологія, служать не тільки підвалиною для подальшого розвитку теоретичних поглядів. Вони орієнтовані для розв'язання практичних проблем, які постають як перед суспільством в цілому, так і перед різними соціальними групами. Ці знання безпосередньо використовуються для перетворення соціальних інститутів, управління соціальними процесами тощо. В цьому знаходять реалізацію практична, регулятивна, організаційно-технологічна, управлінська функції соціології.
Зазначимо, що всі функції, які виконує соціологія, "працюють" в єдності, взаємодоповнюючи одна одну.
Взаємовідносини соціології та інших суспільних наук
Будучи наукою про суспільство, соціологія водночас структурно включає як загальну теорію соціальної різноманітності явищ і процесів суспільного життя, що є об'єктами дослідження суспільних і гуманітарних наук, так і соціальні теорії різних специфічних об'єктів, а саме соціальні теорії праці (соціологія праці), освіти (соціологія освіти), релігії (соціологія релігії) тощо. Те, що соціологія займає загальне, а не приватне місце серед суспільних і гуманітарних наук, ще не означає її перетворення у філософську науку.
Проте слід зауважити, що у своїй теоретичній частині соціологія переплітається з філософією. Мова, зокрема, йде про такий розділ філософії як соціальна філософія. Співвідношення соціології і соціальної філософії визначається насамперед тим, що соціологія не є філософською наукою і тому вивчає властивості і закони меншої міри спільності, ніж соціальна філософія. I соціологія, і соціальна філософія розглядають суспільство в цілому, у його системності, як такс інтегральне утворення, що не зводиться до простої суми вхідних у нього одиниць. Це їхня загальна риса, яка визначає особливо тісний взаємозв'язок цих наук. Але при всьому цьому соціальна філософія вивчає суспільство в найбільш широкому ракурсі, як специфічну частину усієї світобудови, а тому й описує його за допомогою гранично загальних понять, категорій, законів. Соціальна філософія аналізує розвиток суспільства під кутом зору специфічного прояву в цьому процесі загальфілософських законів, тобто законів, що діють і в природі, і в суспільстві, і в людському мисленні.
Найбільш наочними прикладами законів соціальної філософії можуть служити закони співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості, а також закони, що характеризують джерело саморуху громадського життя. Усе це відбиває специфіку соціальної форми руху реальної дійсності в порівнянні з природою.
Але цим далеко не вичерпується знання про суспільство, якому притаманні й свої власні, специфічні соціальні зв'язки і взаємодії, риси, сторони, властивості, відбиті законами, категоріями, поняттями, які зводяться не лише до специфічного прояву загальфілософ-ських законів, категорій, понять у суспільному житті. Це і вивчає соціологія на відміну від соціальної філософії. Зрозуміло, що й об'єкт і предмет соціології мають більшу конкретність, меншу абстрактність в порівнянні з об'єктом і предметом соціальної філософії. Якщо соціальна філософія у своєму розвитку безпосередньо спирається на досягнення спеціальних наук про суспільство, то соціологічні дослідження, використовуючи результати інших суспільних наук, безпосередньо базуються на зборі й аналізі соціальних фактів, що перевіряються емпірично, на узагальненні відповідних емпіричних даних, добутих у рамках цієї науки.
Оскільки знання законів і категорій більш загального порядку завжди є необхідною попередньою умовою правильного підходу до вивчення законів і категорій менш загального порядку, остільки соціальна філософія виступає як загальнотеоретична і методологічна основа соціології. Зовсім очевидно, наприклад, що ні соціальна структура суспільства, ні її окремі елементи не можуть глибоко й успішно вивчатися поза розумінням суті суспільства в цілому, взаємодії його різних сфер і т. п., як не можуть бути зрозумілі частини цілого поза цим цілим. З іншого боку, соціологія, даючи конкретний аналіз громадського життя у всьому її складному різноманітті, сприяє збагаченню понятійного апарата і предметного змісту соціальної філософії.
Усе сказане про розмежування соціології і соціальної філософії не повинне приводити ні до їх абсолютного роз'єднання, ні до їх ототожнення. Особливо тісний взаємозв'язок і навіть взаємопроникнення соціальної філософії і загальнотеоретичної соціології, тому що багато положень і висновки першої виявляються органічно включеними в другу.
Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структуру, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різних сфер.
Соціологія має безпосередній вихід на ряд суспільних і гуманітарних наук. Насамперед спостерігається її тісний зв'язок із соціальною психологією. Соціологи, які розробляють проблеми соціальної поведінки індивідів та спільностей, чимало запозичують знань з досліджень у галузі психоаналізу і деяких розділів психіатрії. В свою чергу соціальні психологи поряд з психологічними методами спостереження, лабораторного і природного експерименту, тестування широко застосовують соціологічні методи -- анкетні опитування та інтерв'ю, контент-аналіз, соціальний експеримент. Спільними проблемами дослідження для соціології і соціальної психології є потреби та інтереси, соціальні установки і цілісні організації, думки та настрої людей тощо. Однак для кожної з них характерним є специфічний підхід до вивчення цих явищ. Наприклад, при вивченні громадської думки соціолога цікавлять передусім закономірності формування громадської думки людей, які належать до певних соціальних груп, тоді як соціально-психологічні дослідження спрямовані на пізнання психологічних механізмів формування і виразу громадської думки.
Соціологія активно співпрацює із соціальною статистикою -- галуззю статистики, предмет якої -- соціальна сфера суспільства, галузь соціальних відносин і процесів. Соціальна статистика забезпечує соціологію інформаційною базою для оперативного аналізу змін у соціальних відносинах і процесах, в орієнтаціях і поведінці груп і верств для підготовки науково обґрунтованих загальнодержавних і регіональних соціальних програм, поточної соціальної політики, розробки надійних прогнозів і проектів соціального розвитку. Однак сучасний стан соціальної статистики в Україні не може задовольнити потреби соціології щодо повноти і надійності інформації, її доступності. Щоб змінити цей стан, необхідним є розвиток теорії суспільства, Його структури, різних галузей соціологічної науки, покликаний методологічно забезпечити вдосконалення соціальної статистики.
Тісний зв'язок існує між соціологією і правознавством. Відійшло в минуле зневажливе ставлення до частини соціологів, які схильні були пояснювати соціологію лише як науку про процеси, що спонтанно виникають, і про сили, що спонтанно розвиваються. Водночас зменшилась кількість правознавців, які тривалий час схильні були нехтувати дослідженнями соціологів. Нині ці дві науки зближаються. І соціологи, і правознавці дійшли висновку, що повний опис і пояснення сучасних соціальних процесів вимагають об'єднання зусиль спеціалістів обох наук. Виникла спеціальна соціологічна теорія -- "соціологія права".
Соціологія, особливо прикладна, ґрунтується на математичних знаннях і методах. Завдяки розвиткові соціологічного знання, у тому числі й закону великих чисел, на підставі відкриття певних константних залежностей і закономірностей між соціальними явищами, виникають принципово нові ідеї, аргументи і способи пояснення останніх, що змінює старі парадигми, зумовлює появу нових методологічних і світоглядних уявлень про суспільство. Саме в процесі зближення емпіричної соціології і математики утворилась "математична соціологія" -- спеціальна соціологічна теорія, в межах якої розробляються основні компоненти соціального аналізу, стратегія побудови соціальних моделей.
Між соціологією та історією чимало загального. І та й інша науки вивчають усе суспільство, а не тільки яку-небудь одну його частину чи сторону. Обидві ці науки особливу увагу приділяють діяльній, суб'єктивній стороні історичного процесу. Кожна з цих наук так чи інакше базує своє знання на дослідженні конкретних фактів громадського життя.
Але між цими науками і чимало істотних розходжень, що йдуть по лінії насамперед своєрідності їхнього характеру, природи, їхнє співвідношення -- це співвідношення теорії й історії, теорії суспільного розвитку і його історії. Відомий російсько-американський соціолог П. А. Сорокін, слідом за засновниками баденської школи неокантіанства В. Віндельбандом та Г. Ріккертом, називав соціологію "генералізуючою наукою" (тобто узагальнюючою наукою) на відміну від історії як "індивідуалізуючої науки". Історія за своєю природою і сутністю не може абстрагуватися від конкретно-хронологічного ходу історичних подій, від чіткого і різнобічного відображення конкретних явищ, подій, процесів громадського життя у всій їхній індивідуальності, неповторності, своєрідності. На відміну від цього головне в соціології як "теоретичній" науці -- це узагальнення соціального досвіду минулого і сьогодення, виділення повторюваного, типового, сутнісного, закономірного в даному ряді соціальних явищ, подій, процесів.
Можна вказати і на ряд інших важливих відмінностей соціології від історії. Якщо історія вивчає всі сфери, сторони, форми прояву громадського життя, то соціологія, як показано вище, тільки "соціальне" у суспільстві. Відзначимо, що історична наука вивчає тільки те, що здійснилося і ввійшло в історію, у той час як соціологія переносить центр ваги своїх вишукувань на сучасність, містить у собі як необхідний елемент соціальне планування і прогнозування. Разом з тим навряд чи можна погодитися з категоричними твердженнями, що часто зустрічаються, начебто соціологія -- це наука лише про сучасне суспільство.
Взаємовідносини соціології й історії визначаються насамперед тим, що соціологічні положення і висновки безпосередньо спираються на узагальнення історичних фактів, історичного досвіду.
Дуже важливо також визначити правильне співвідношення соціології і політології. Тісний взаємозв'язок між ними визначається тим, що:
1) соціальні спільноти, соціальні інститути і організації є важливими суб'єктами і об'єктами політики;
2) політична діяльність є однією з основних форм життєдіяльності особистості та її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві.
Політика, як дуже широке, складне і багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культурна політика і т. п.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому. Особливо тісний зв'язок і взаємовплив соціології і політології відображається у появі таких спеціальних соціологічних теорій, як соціологія політики, соціологія влади, соціологія міжнародних відносин та ін.
Отже, соціологія не може успішно розвиватися, не спираючись на результати досліджень соціальної філософії, економічної теорії, політології, етнографії, етнології, культурології тощо. Не випадково творці соціології були людьми з широкою гуманітарною і соціальною освітою, широко окреслювали межі соціологічних досліджень.
Історичний розвиток наук (не лише суспільних), свідчить про те, що в точках, де вони стикаються і взаємодоповнюють одна одну, виникають досить цікаві і плідні теорії.
Зв'язок соціології з іншими науками потрібно розглядати швидше через призму тенденції до їх інтеграції, зближення і об'єднання, а ніж до їх розмежування. На сьогоднішній день переважає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, до спільного дослідження кількома науками, до комбінування (поєднання) їх пізнавальних можливостей.
О. Конт та Г. Спенсер -- основоположники соціології
соціологія наука спенсер конт
В історії суспільної думки французький вчений Огюст Конт (1798 - 1857 pp.) відомий насамперед як родоначальник позитивістської філософії і позитивістської соціології, спрямованих на звільнення науки від умоглядної філософії (метафізики) і теології.
Термін соціологія вперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Але широко відомим цей термін став після публікації О. Контом четвертого тому свого "Курсу позитивної філософії" (1838 p.). Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі -- наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.
О. Конт запропонував свою класифікацію наук. Він розмістив їх у відповідності з:
* історією їх виникнення,
* розвитку і залежності одна від одної,
* ускладненням їх предмету,
* зростанням складності явищ, які вони вивчають.
За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм -- суспільство. Так у цій класифікації з'являється спочатку "соціальна фізика", якій пізніше Конт дає назву "соціологія".
Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних областях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:
* теологічного,
* метафізичного,
* наукового (позитивного).
Це значить, що людський розум у силу своєї природи користається спочатку теологічним (релігійним), потім метафізичним (філософським, абстрактно-теоретичним) і, нарешті, позитивним (науковим) методом мислення. Попередній стан розумового розвитку є, з погляду Конта, необхідною умовою розвитку наступного. Послідовність руху різними галузями знань позитивного стану відповідає різноманітній природі явищ і визначається ступенем їхньої "спільності, простоти і взаємної залежності".
Через усю соціологічну концепцію О. Конта "червоною ниткою" проходить його ідеал "порядку і прогресу". Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обумовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока "розбіжність умів" щодо всіх основних правил, які лежать в основі соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяють повному подоланню суспільної кризи. Поки ж окремі уми не приєднаються одностайно до деякого числа загальних ідей, на підставі яких можна побудувати загальну соціальну доктрину, писав О. Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи, в міру необхідності залишаться в революційному стані й будуть виробляти тільки тимчасові установи. Але Конт попереджав, що необхідно тільки мудре втручання в природний хід громадського життя. А для цього треба привести в струнку систему всі знання про особистісне і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання.
Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:
1) соціальну статику,
2) соціальну динаміку.
Перша покликана вивчати умови існування і закони функціонування соціальних систем; друга -- закони їхнього розвитку і зміни.
Соціальна статика, за Контом, -- це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу).
Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так само, як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його структурні елементи поза його цілісністю. У співвідношенні і взаємодії суспільства й особистості головним, вихідним для Конта служить перше, а не друге: не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальну природу особистості.
Анатомічно розтинаючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи, інститути, О. Конт особливо виділяє родину, державу і релігію як те, що відіграє найважливішу роль у забезпеченні органічної єдності суспільства. Він вважає, що саме родина, а не індивід, складає ту найпростішу одиницю, з яких складається суспільство. Людина, на його думку, з давніх-давен переважно егоїстична, хоча в її природі поряд з "егоїстично-особистісним" є й неегоїстичний, "соціальний" початок. І вся історія людства в О. Конта є поступове подолання егоїстичних схильностей людини.
Держава, за Контом, -- це охоронець суспільного порядку, виразник "суспільного духу", що стоїть на варті соціальної солідарності, й бореться проти тенденцій докорінної розбіжності ідей, почуттів та інтересів у суспільстві. Без цього неможливий суспільний прогрес. Тому дотримання суспільного порядку, підпорядкування державі і її настановам, вважає Конт, -- це священний обов'язок будь-якого члена суспільства.
Соціальна динаміка О. Конта -- це позитивна теорія суспільного розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших факторах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, приріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав первинним -- духовним, розумовим. Тому характер суспільства на кожному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються в Конта "станом людських розумів".
Трьом зазначеним вище ступеням розумового розвитку людства -- теологічній, метафізичній і позитивній -- відповідають і три стадії історичного прогресу. Перша -- теологічна -- охоплює давні часи і раннє середньовіччя аж до XIII ст. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду, військово-авторитарними та політичними режимами на чолі з жерцями і військовими. Друга -- метафізична -- охоплює XIV - XVIII ст., для якої характерний перехід від одного, старого, руйнівного суспільного порядку до нового, у зв'язку з чим ця стадія називалася О. Контом як критична, перехідна. У духовній сфері на перший план висуваються філософи-метафізики, а в політичній -- юристи, літератори, публіцисти. Зігравши позитивну роль у руйнуванні теологізму, у поваленні "реакційної, ретроградної аристократії", ця епоха, відзначав Конт, у свою чергу, породила іншу крайність -- революцію, "анархічну республіку", індивідуалізм, лібералізм, демократію, що виступають як головна перешкода для нормального розвитку суспільства.
На третій вищій -- позитивній -- стадії, що почалася в XIX столітті, разом із твердженням позитивної, наукової свідомості, згідно контівській соціальній динаміці, настає розквіт промисловості, науки, цілком відходять у минуле військовий дух і мілітаристський спосіб життя, на зміну аристократії приходить соціократія, принципи побудови, функціонування і розвитку якої розробляються особливою прикладною наукою, що базується на соціології, -- позитивною політикою. У центрі духовного життя висуваються вчені, філософи-позитивісти і діячі мистецтва, а на місце старої, традиційної релігії з богом приходить позитивізм як "релігія людства" з її проповіддю загальної любові і поклоніння особистості, суспільству, людству.
Значення соціології О. Конта визначається насамперед тим, що на основі синтезу досягнень суспільствознавства того періоду всупереч панівним у той час спекулятивно-умоглядним філософським підходам і теологічним поглядам він вперше:
1) обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;
2) визначив соціологію як особливу науку, що спирається на спостереження;
3) порушив питання про проведення емпіричних досліджень у даній науці;
4) обґрунтував закономірний характер розвитку історії, загальні контури соціальної структури і ряду найважливіших інститутів суспільства.
Однак О. Конту не вдалося досить чітко визначити предмет і метод нової науки; у його працях -- характерна для позитивізму недооцінка значення загальної теорії й абсолютизація ролі вивчення окремих соціальних фактів, емпіризм, неправомірна аналогія соціальних явищ, процесів і законів з тими, що вивчаються в природознавстві.
В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера (1820-1903 pp.), лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:
а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;
б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є "частиною загального процесу еволюції", оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково".
Проводячи постійну аналогію між біологічним і соціальним організмами, Г. Спенсер виділяє такі загальні риси і властивості, як:
* зростання і ускладнення структури,
* диференціація функцій,
* посилення їхньої взаємодії зі структурою та ін.
Він вважав, що взаємини між суспільними структурами подібні до взаємодії органів живого організму. За, Спенсером, роль судинної системи в суспільстві виконує транспорт, роль кровообігу -- торгівля, роль харчування -- промисловість і землеробство, роль шкірного покриву -- армія і т. п. Разом із тим він бачить і відмінність суспільства, яке він іменує "надорганізмом", насамперед у тому, що в ньому індивід менше залежить від соціального цілого і що суспільство як ціле, що складається з окремих індивідів, служить на благо своїх членів.
Якщо О. Конт у питанні про співвідношення особистості й суспільства віддавав пріоритет суспільству як системі, то Г. Спенсер, навпаки, -- особистості, індивіду.
Тому головним і визначальним для Г. Спенсера, на відміну від О. Конта, було безпосереднє вивчення не суспільства як цілого, а особистості й інших його структурних елементів, їхніх рис, функцій і взаємодій. Не випадково його соціологічні погляди розглядаються як приклад індивідуалістичного підходу до вивчення суспільства і його еволюції.
Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спенсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення "зростання, розвитку, будівлі і відправлення суспільного агрегату". Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі -- прояв і взаємодія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція -- це "інтеграція речовини і розсіювання руху". Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.
Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як автоматичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений процес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім від однорідного стану до неоднорідного.
Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені студені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поділяв у цьому зв'язку суспільства на:
* прості,
* складні,
* подвійно;
* потрійно складні,
Виходячи з того, що, чим більше розвинуто суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційовано в структурному і функціональному відношеннях. До найбільш високого типу суспільства -- суспільства потрійної складності -- Г. Спенсер відносив усі сучасні йому цивілізовані країни, а також давню Мексику, Ассирійську, Єгипетську і Римську імперії, що виявили міцність політичного устрою. В основі прогресу громадської організації, за Спенсером, лежить соціальна диференціація суспільства, розвиток промисловості, науки і мистецтва.
Інша, більш відома класифікація суспільства Г. Спенсером пов'язана з розмежуванням їхньої громадської організації в залежності від характеру пануючої в ній діяльності. Так, він розрізняв "войовничі" й "індустріальні" типи суспільств. У перших громадська організація заснована на твердій ієрархічній структурі, розгалуженому апараті, високій централізації, строгій дисципліні і примусі "примусова кооперація"), а індивід реально позбавлений волі, розчинений у суспільстві, його інтереси підлеглі суспільним, а сам він цілком підпорядкований державі з метою здійснення функцій оборони і нападу.
У других типах суспільств громадська організація переслідує переважно не зовнішні, а внутрішні, мирні цілі. Головним завданням держави виступає виховання членів суспільства, а на зміну насильству і примусу приходять переконання, симпатії і право. Примусова кооперація замінюється добровільною взаємодією вільних і свідомих членів суспільства. Військовий тип суспільств відбиває, за Спенсером, більш низьку, примітивну ступінь суспільного розвитку в порівнянні з індустріальним типом. Перехід від першого до другого відбувається в результаті нормальної соціальної еволюції. У ході розвитку виробництва, обміну виробничою діяльністю, мирної праці перетвориться природа, а разом з цим і на основі цього -- і все суспільство. М. Спенсер, як і О. Конт, виступив рішучим супротивником революційних суспільних змін, прихильником "суспільної рівноваги", збереження існуючої суспільної системи як природного стану суспільства, що випливає з закону еволюції природи і суспільства.
Заслуга Г. Спенсера в соціології складається насамперед у тому, що йому вдалося розгорнуто і глибоко свого часу розробити системний підхід стосовно суспільства і з'єднати його з еволюціонізмом. Він першим використав такі найважливіші категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний контроль та ін.
Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми -- підтримуючу (економіка), розподільчу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соціальних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові). Йому належить пріоритет і в обґрунтуванні взаємозв'язку змін соціальної структури і соціальних функцій її складових одиниць, посилення диференціації цих функцій, природного розподілу праці в результаті зростання розмірів структурних одиниць. Висунувши на перший план вивчення структури суспільства і функцій її елементів, Г. Спенсер заклав основи структурно-функціонального напрямку в соціології, що получили пізніше широке поширення і вплив (Т. Парсонс, Р. Мертон та ін.). Відродження ідей Спенсера в рамках сучасної соціології знайшло своє вираження й у формуванні такого соціологічного напрямку, як неоеволюціонізм (Л. Уайт, Дж. Стюард, Н. Смелзер, Е. Ейзенштад та ін.), яке разом з тим переглянуло ряд важливих положень класичного еволюціонізму.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Соціологія як наука. Об’єкт і предмет соціології. Пізнавальні та практичні функції соціології. Основні рівні соціологічного знання. Структура теоретичної соціології. Закони соціології. Місце соціології в системі наук. Класифікація соціальних законів.
презентация [230,6 K], добавлен 03.08.2012Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки. Еволюціоністська теорія Г. Спенсера. Соціологічна концепція самогубства Е. Дюркгейма. Витоки української соціології. Соціологічна структура особистості. Соціометрія, особливості її застосування.
шпаргалка [41,3 K], добавлен 15.02.2012Об’єкт та предмет соціології. Тенденції у визначенні предметного поля соціології. Становлення предметного поля історичної соціології. Використання історичного методу в соціології. Становлення соціології освіти як самостійної наукової дисципліни.
реферат [49,4 K], добавлен 04.11.2014Предмет, об'єкт, закони і категорії соціології, її місце в системі гуманітарних наук. Пошуки ідеальної людської особистості та загального щастя. Ознаки та типологія суспільства. Соціальна стратифікація та мобільність. Категорії соціології праці.
шпаргалка [66,2 K], добавлен 27.11.2010Місце соціології у системі суспільних наук. Характеристика функцій соціології, її завдань, рівнів. Поняття та об`єкт соціологічного пізнання. Основні види самогубств за теорією Дюркгейма. Компонент релігійної відповідальності протестанта за М.Вебером.
тест [13,6 K], добавлен 11.02.2011Характеристика передумов виникнення соціологічної науки. Дослідження типів суспільства та шляхів його розвитку. Специфіка соціологічного знання. Вивчення ролі соціології у пізнанні та розвитку суспільства. Етапи формування соціологічних ідей про працю.
контрольная работа [48,1 K], добавлен 25.03.2014Характеристика соціології як науки, що вивчає колективне поводження. Предмет та визначення соціологічних досліджень, історичний їх розвиток та основні фактори. Зв'язок соціології з іншими науками та їх вплив на дослідження різних соціальних зв'язків.
реферат [23,8 K], добавлен 23.07.2010Поняття, функції, задачі і структура соціології. Соціологічні закони: сутність, класифікація і типологізація. Місце соціології в системі наук про суспільство. Поняття та характерні особливості сучасного суспільства. Соціальний інститут і його динаміка.
лекция [68,6 K], добавлен 27.12.2010Становлення соціології права, історія виникнення і сучасний стан. Характеристика провідних шкіл соціології права. Місце суспільної думки у системі комплексного соціологічного забезпечення законотворчості. Соціальні функції права, напрямки розвитку.
реферат [27,1 K], добавлен 11.07.2012Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжній політиці. Основні поняття і категорії соціології молоді. Проведення пошукового дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні.
реферат [22,6 K], добавлен 24.01.2008
