Теоретико-історичні аспекти виникнення наркотизму та його поширення серед неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВИНИКНЕННЯ НАРКОТИЗМУ ТА ЙОГО ПОШИРЕННЯ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

О.М. Мельник

наркотизм неповнолітній суспільство

Розглянуто основні тенденції виникнення наркоманії та її особивості. Проаналізовано теоретичний розвиток терміна «наркоманія», що призвів до введення поняття «наркотизм». Визначено термін «наркотизм» у вузькому і широкому значеннях. Вивчено питання поширення наркотизму у світі.

Ключові слова: наркоманія, наркотизм, неповнолітні, протидія, злочинність, органи внутрішніх справ, оперативно-розшукова діяльність.

Стан дослідження. Значний внесок у дослідження поняття наркотизму та його поширення серед неповнолітніх зробили такі науковці: А. А. Габіані, М. Н. Гернета, А. Є. Лічко, Д. В. Колесов, С. В. Турцевич, Л. І. Романова, Т. А. Боголюбова, Л. Н. Сбірунов, В. Н. Смітієнко, Ю. М. Аргунова, А. В. Козаченко, Н. А. Мірошниченко, М. М. Андреєв, О. М. Мельник, Д. Й. Никифорчук, В. Л. Ортинський, О. Л. Хитра.

Незважаючи на безсумнівну значущість наукових робіт цих дослідників, положення і міркування яких, безперечно, сприяли розвитку теорії і практики удосконалення поняття «наркотизму» та його протидії, наукові пошуки не вичерпали низку наявних теоретичних проблем у його визначенні та поширенні в Україні, зокрема серед неповнолітніх.

Метою статті є дослідження історії виникнення наркотизму, особливо його кримінального різновиду, який містить загрози збільшення вчинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, зокрема неповнолітніми, чи стосовно цієї категорії осіб, руйнування духовного і фізичного здоров'я нації.

Виклад основних положень. Однією з найбільш гострих, які зумовлюють неабияке занепокоєння на лише в Україні, а й у світової спільноти, є проблема поширення наркотизму, що становить реальну загрозу здоров'ю не лише окремої особистості, а й нації, правопорядку і безпеки держави.

Тенденції розвитку наркотизму в Україні спричиняють значне занепокоєння і можуть призвести до більш негативних наслідків.

Особливістю проблеми є те, що наркобізнес спрямовує свою діяльність на неповнолітніх, які, своєю чергою, слугують основою для втілення протиправних намірів.

Уперше поняття наркоманії сформульовано 1952 р. Всесвітньою організацією охорони здоров'я: наркоманія визнається станом періодичної або хронічної інтоксикації, яка шкідлива для людини і суспільства і спричинена неодноразовим уживанням наркотика (натурального чи штучного) [1, с. 63].

Тоді ж виокремлено основні особливості наркоманії:

1) невизначене бажання чи необхідність продовжити вживати наркотики чи отримати їх будь-яким способом;

2) бажання збільшити дозу;

3) залежність психічного (психологічного), а іноді й фізичного характеру від дії наркотику.

Перша міжнародна Конвенція щодо наркотиків, яку фінансували США, підписана 1912 р. Вона стосувалася питань, пов'язаних із обмеженням застосування опіуму, морфіну і кокаїну у медичній і дослідній діяльності. Держави, які підписали Конвенцію, зобов'язувались прийняти закони, які обмежували виготовлення, продаж і вживання наркотиків у медичних і дослідницьких цілях.

Наркотизм соціальне явище негативного спрямування, яке характеризується нині масштабністю ураження представників усіх вікових категорій, однак саме молодь унаслідок сукупності насамперед особливостей особистісного становлення зазнає найбільш негативного впливу у результаті розвитку цього феномена. Відтак питання щодо протидії цьому суспільно негативному явищу, як ніколи, на часі. Не є винятком і Україна. Однак для ефективної й налагодженої організації запобігання поширенню наркотизму серед неповнолітніх необхідно з'ясувати теоретико-історичний аспект його виникнення.

Перші згадки про явище наркотизму датовані близько 5000 р. до н. е. у Нижній Месопотамії, Персії, Єгипті, Індії й Китаї. Ще древньогрецький мислитель Геродот описував таку наркотичну речовину, як опій, акцентуючи на його одурманювальних властивостях. Про них згадується і у Китайських рукописах УШ-ІХ ст. до н. е. У країнах Сходу його використовували як засіб від болю, туги, смутку. У Європі відновлення застосування цієї речовини пов'язано з іменем Парацельса (1491-1541).

Вивчаючи питання поширення наркотизму у світі, можемо зауважити, що рівень уживання наркотичних речовин значно підвищується у період Кримської, Франко-Прусської, Першої світової і Громадянської війн, тобто в другій половині XIX на початку XX століття.

Та в ці роки ін'єкції не були поширеним явищем, і наркотичні препарати вживали перорально (опій в порошку) або шляхом куріння (опій для куріння, гашиш), або вдиханням через ніс (гашиш).

Західні спеціалісти зафіксували швидке поширення наркоманії після Другої світової війни, а у Європі в середині і другій половині 60-х років воно було пов'язано з політичними протестами і культурними змінами в молодіжних сферах різних країн. Тоді було популярне куріння марихуани й експериментальне вживання психотропних наркотичних речовин [3, с. 15-16].

Наукове вивчення наркотизму налічує не один десяток років. Стрімкий розвиток цього явища зумовив дискусії про його природу, причини й умови поширення. Поступово стають зрозумілі аспекти проблеми, вивчення яких дозволяє сформулювати більш адекватне розуміння завдань, які постали перед науковцями й практиками [1, с. 7].

Наукові підходи дуо вивчення питання наркотизму виникали паралельно із появою і розвитком цього феномена. Спочатку це була проблема окремої особистості. Згодом вона еволюціонувала і набула масового характеру. Це слугувало поштовхом до формування юридичного й соціологічного підходів до вивчення наркотизму.

Перше ґрунтовне емпіричне дослідження наркотизму на території колишнього СРСР було здійснено в Грузії 1967-1972 рр. під керівництвом А. А. Габіані. Результати цього наукового пошуку опубліковані у книзі «Наркотизм» із грифом «для службового користування» [2]. Видання охоплювало історико-теоретичний розділ, методологічну частину, виклад результатів емпіричного дослідження (дані про соціально-демографічний склад і умови життя споживачів наркотиків, структуру вживаних засобів, вік, із якого вони розпочали вживати наркотики, і мотиви, які спонукали особу до цього), схему діяльності злочинних груп із поширення наркотиків, а також програму медичних, правових і організаційних заходів боротьби з наркотизмом.

1988-1989 рр. А. А. Габіані здійснив розлоге соціологічне дослідження наркотизму на території Латвії, Приморського і Ставропольського країв, Горьківської, Новосибірської і Львівської (Україна) областей, у Москві і Ташкенті (Узбекистан). Під час дослідження було опитано біля 3000 наркоманів і споживачів наркотиків [4; 5]. Особливу увагу було звернено на обставини залучення до вживання наркотиків: умови життя, навчання і праці; привід «спробувати» наркотик; середовище поширення наркотизму; із яких наркотичних засобів розпочинає новачок; де, із ким, коли відбувається вживання, звідки він бере наркотики і кошти на їхнє придбання. Дослідника цікавлять і умови добровільної відмови від наркотиків, факти звернення по медичну допомогу та її ефективність. У результаті учений зробив важливий висновок про те, що «найбільш надійний засіб боротьби з наркоманією недопущення первинного вживання молодих людей наркотиків» [4, с. 83].

Вивчення проблеми наркотизму компенсувало нестачу досліджень цього явища до 90-х р. ХХ сторіччя. Близько половини молоді уже спробувала наркотики, переважно каннабіноїди. Уперше такі спроби здійснюються приблизно у 14-16 років, а алкоголь і тютюн пробують ще раніше переважно у 12-13 років. Закономірності поширення наркотизму відображають зміни у складі та структурі підсистем наркотичної ситуації. Серед них: перехід наркотичної ситуації з латентного в актуальний стан; формування статистично значущих соціальних груп споживачів наркотиків; кількісна стабілізація й внутрішня трансформація групи споживачів тютюнових виробів; трансформація групи споживачів алкоголю; розширення соціальних груп хворих на наркоманію та алкоголізм; зростання нелегального обігу наркотиків як специфічної форми протизаконного бізнесу; соціально-територіальна локалізація наркотизму; латентність наркотизму та певні «історичні фази» процесу його поширення.

Термін «наркотизм» успеціальній літературі виник порівняно давно і, що дуже важливо, спонтанно. Вперше він зафіксований у роботі М. Н. Гернета «Наркотизм, злочинність і кримінальний закон».

Термін «наркотизм» застосовував і А. Є. Лічко, позначаючи ним уживання наркотиків і відрізняючи його від наркоманії. Д. В. Колесов і С. В. Турцевич розглядали наркотизм як особливе негативне соціальне явище і визначили його як «соціальне явище, яке охоплює все, що пов'язано з наркогенними речовинами, їхнім вживанням і соціальними наслідками». Термін «наркотизм» прижився й у юридичних науках, ним позначаються «усі види дій із наркотиками, зокрема протиправні» і «негативне соціальне явище, сутність якого полягає у долученні до немедичного споживання наркотиків окремих груп населення».

Водночас Л.І. Романова охарактеризовує наркотизм так: «кримінальне, негативне соціально-правове і кримінально каране явище, пов'язане з незаконним обігом наркотиків» [6, с. 13].

Т. А. Боголюбова вважає, що наркотизм соціальне явище, сутність якого полягає у залученні до вживання наркотиків окремих верств населення [7, с. 80].

Л. Н. Сбірунов виокремлює наркотизм як негативне соціальне явище, зумовлене небажаними умовами середовища та антигромадською орієнтацією особистості, що виражається у незаконному умисному вживанні наркотичних засобів, спричиняє шкоду та становить небезпеку для суспільства [8, с. 8].

В. Н. Смітієнко підкреслює правову характеристику цього терміна та визначає, що наркотизм це сукупність суспільно небезпечних діянь, що вчинені винним із використанням наркотичних засобів, і посягають на здоров'я населення та суспільну мораль [9, с. 57-68].

Н.Ф. Кузнецова під наркотизмом розуміє антисоціальну поведінку, пов'язану зі зловживанням наркотиками [10, с. 35].

Отож, можна виокремити декілька підходів до визначення терміна «наркотизм»:

1) поняття «наркотизм» уживається як синонім терміна «наркоманія» (М. Н. Гернет), або цим терміном позначається вживання наркотиків (А. Є. Лічко). Це найпростіше розуміння наркотизму;

2) у юридичних науках цим терміном позначають «усі види дій із наркотиками, зокрема протиправні» (А. Реджепов, Ю.М. Аргунова, А.В. Козаченко, Н.А. Мірошниченко, К. Краєвський, В.К. Панкін, К.В. Харабед);

3) соціологи під наркотизмом розуміють «поширеність і характер споживання наркотичних речовин як соціальне явище» (А. А. Габіані, Я. І. Гілінський, Л. Є. Кесельман, А. Я. Вілкс);

4) наркотизм визначається і як особливе негативне соціальне явище: «негативне соціальне явище, сутність якого полягає у долученні до немедичного споживання наркотиків окремих груп населення» (В. М. Міхлін, Є.А. Дюбін) та «соціальне явище, яке охоплює все, що пов'язано з наркогенними речовинами, їх вживанням і соціальними наслідками» (Д. В. Колесов, С. В. Турцевич);

5) термін «наркотизм» застосовують українські (В. О. Соболев, Н.П. Рущенко, О. О. Сердюк) і російські (П. Д. Шабанов, О. Ю. Штакельберг) соціологи у широкому розумінні, зокрема для позначення окремої галузі соціологічного знання соціології наркотизму.

Дослідивши етапи виникнення наркотизму та його розуміння в юридичній літературі, необхідно розглядати наркотизм як соціальноправове явище, яке охоплює сукупність суспільно небезпечних діянь, що спричиняють кримінально карані діяння, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів [11, с. 24].

У сучасному світі стати на слизьку доріжку, розпочати вживати речовини, які містять наркотики, неповнолітніх підштовхують тією чи іншою мірою практично всі сфери життєдіяльності [13, с. 3]. На тлі дефіциту ефективної контрпропаганди наркотиків, характерного для нашого суспільства, незріла особистість беззахисна перед спокусою спробувати нові, невідомі й приємні відчуття, стимулювати свою уяву і творчі здібності. У результаті й розпочинається регулярне споживання наркотиків, а коли людина усвідомлює, що настав час припиняти наркотизацію (а це рано чи пізно усвідомлюють усі), буває занадто пізно [14, с. 68].

Проблема наркотизму серед неповнолітніх і вчинення кримінальних правопорушень у стані наркотичного сп'яніння доволі актуальна, адже наркотизм це те тільки хворобливий потяг до наркотиків, а проблема більш широкого спектру кримінальної політики України. З уваги на це явище крізь призму ненаукового дослідження, а як на проблему багатьох сімей української нації, зазначимо, що розпочинати досліджувати питання наркотизму серед неповнолітніх потрібно найперше з вивчення ситуації в сім'ї на основі особисто перевірених фактів у галузі соціології, психології, медицини та юриспруденції [15, с. 217].

Вирішальними умовами поширення наркотизму серед неповнолітніх є відсутність спеціальних знань і нерозуміння тієї величезної небезпеки, яку містить вживання різних наркотиків, того, що навіть короткочасне вживання наркотику через цікавість або як снодійний засіб може призвести до наркотичної залежності, яка особливо швидко розвивається у молоді, у психічно незрілих і неврівноважених людей, що ігнорують загальноприйняті етичні норми життя й поведінки в суспільстві.

Поширенню наркотизму серед неповнолітніх певною мірою сприяє несвоєчасне звернення батьків до лікарів-наркологів у разі виявлення чогось неординарного у поведінці дітей. Зазначимо, що більшість людей не знає найпростіших способів розпізнання осіб, які знаходяться у стані наркотичного збудження, або тих, які вживають наркотики, а також про загальні ознаки цих засобів і деякі обставини їх виготовлення [16, с. 60].

Загрозливими і тривожними ознаками поширення того чи іншого виду наркотизму в суспільстві слугують:

1. Розширення соціальної сфери наркоманів, коли наркотизм поширюється від нижчих соціальних верств до вищих, у яких раніше наркотики взагалі не вживали. Наприклад, в Україні епідемія охопила всі верстви суспільства: наркотики вживають студенти і школярі, викладачі, військові та бізнесмени, артисти і сільські жителі.

2. Зміна способу вживання. Наприклад, заміна жування і куріння опію в місцях його традиційного вирощування внутрішньовенним уведенням, як це сталося в Середній і Південно-Східної Азії. Жування опіуму або коки дозволяє лише невеликому відсотку чистої наркотичної речовини потрапляти у кров. Отримання екстрактів і внутрішньовенне введення виводить традиційне побутове вживання цих рослин на рівень наркоманії.

3. Поширення наркотизму на жіноче населення. Зараз жінки вживають наркотики нарівні з чоловіками, відомо зловживання навіть вагітними. Жіночий наркотизм показник зростання наркотизації в суспільстві.

4. Попит на нові наркотики, що означає різке підвищення рівня зловживання.

5. Омолодження наркотизму. Середній вік сучасних наркоманів 20-25 років, однак небувале раніше зростання дитячого наркотизму, коли вживання героїну відзначається вже в 12-річному віці, результат останніх років розвитку українського суспільства [17, с. 22].

Боротьба з наркотизмом безпосередній обов'язок правоохоронних органів, є одним із пріоритетних напрямів роботи органів внутрішніх справ. Взаємозв'язок наркоманії зі злочинністю полягає в тому, що наркоманія спонукає до вчинення тяжких корисливих злочинів, породжує злочинний бізнес наркобізнес, один із різновидів організованої злочинності (це й незаконне виробництво, перевезення, збут наркотичних речовин, утримання кубел для їхнього споживання). Особи, що зловживають наркотичними засобами, часто самі стають жертвами злочинних зазіхань (наркотична віктимність). Значна криміногенна небезпека полягає в залученні до вжиття наркотиків інших осіб, зокрема неповнолітніх [18, с. 112].