Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічна парадигма в соціології кінця XIX - початку XX ст. психологізм проти натуралізму

психологічний адаптація соціологія

Паралельно з біолого-еволюційною соціологією, а часом і усередині неї складається й до кінця XIX сторіччя починає переважати нова тенденція в розумінні соціально-історичних процесів і закономірностей суспільного розвитку, а саме, психологічна. Суть психологізму можна коротко звести до наступного.

У природі людини закладені певні психічні особливості у вигляді потреб, інтересів, бажань, різного роду емоцій та ідей, реалізація яких неминуче пов'язана зі спілкуванням людей один з одним. Причому в ході психологічної взаємодії виникають нові соціальні феномени, яких немає в людини поза спілкуванням і взаємодією.

Інтерес до проблем мотивації поведінки людини, її психологічним механізмам породив кілька різновидів психологічного напрямку. Об'єднуючим моментом для їх був головний принцип - шукати ключ до розгадки в психології.

Найбільш відомим представником психологічного напрямку в західній соціології є Габріель Тард (1843-1904 pp.), французький соціолог і один з основоположників соціальної психології. Він зробив значний внесок у розвиток науки про міжособистісні відносини і їхні механізми. Тард досліджував проблеми суспільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зараження і вселяння, а також сприяв включенню в арсенал соціології емпіричних методів дослідження - аналізу історичних документів і статистичних даних.

Прагнучи звільнити соціологію від біологізму й органіцизму, Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. У той же час суспільство - це продукт взаємодії індивідуальної свідомості людей, що відбувається, за Тардом, через передачу людьми один одному і засвоєння ними вірувань, переконань, намірів і т. п. Виходячи з цього, він поставив собі за мету створити науку - соціальну (колективну) психологію, що повинна вивчати взаємодію індивідуальної свідомості і тим самим виступати в ролі фундаменту соціології.

Від індивідуальної психології соціальна психологія відрізняється, за Тардом, тим, що займається винятково відносинами нашого «Я» з іншим «Я», їхнім взаємним впливом. У цьому впливі одного духу на інший і варто бачити елементарний факт, з якого випливає все соціальне життя.

Стосуючись теоретико-методологічних моментів його соціологічної концепції він у своїх дослідженнях розвивав позитивістську ідею закономірності розвитку соціальних процесів і прагнув до методологічної чіткості. Разом з тим зміст громадського життя трактував, скоріше, у дусі шопенгауерівського волюнтаризму. М. Тард пояснював суспільні процеси дією психологічного механізму наслідування. Взаємовідносини двох індивідів, з яких один наслідує іншого, - ось, за Тардом, характерна модель соціального буття взагалі. Усі подібності, що існують у світі, обумовлені, на його думку, повторенням, що є універсальним світовим законом. Наслідування існує вже в індивідуальній свідомості, у тому, що людина за допомогою пам'яті і звички відтворює сама себе, повторює своє минуле. Потім при зіткненні двох чи більш людей наслідування стає головним механізмом соціальної поведінки.

Тард схематично малює процес поширення нововведень шляхом наслідування у вигляді концентричних кіл, що розходяться від центру. Коло наслідування має тенденцію нескінченно розширюватися, поки не натикається на зустрічну хвилю, що виходить з іншого центру. Зустрічні потоки наслідування вступають у конфлікт - повторення змінюється опозицією, і починається «логічна дуель» наслідувань. Окремими випадками цього можуть бути будь-які конфлікти, від теоретичної суперечки до війни.

Загальні закони соціології, що охоплюють усі три базисні соціальні процеси:

* адаптація,

* повторення,

* опозиція.

Тард поділяє на логічні та нелогічні.

Логічні закони пояснюють, чому одні інновації поширюються, а інші - ні, наскільки назріла потреба в даному нововведенні, чи сумісне воно з вже існуючими знаннями і уявленнями (логічне об'єднання) чи ж вступає з ними в конфлікт (логічну дуель).

Нелогічні закони показують, як протікає процес наслідування. По-перше, наслідування йде від внутрішнього до зовнішнього, тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні: наприклад, дух релігії поширюється раніше, ніж обряди. По-друге, нижчі завжди наслідують вищим, провінція наслідує центр і т. п. Посиланнями на механізм наслідування Тард намагався пояснити суспільну думку, звичаї, моду, релігію та багато інших соціальних явищ.

Спроба звести всі соціальні процеси до наслідування викликала критику з боку багатьох сучасників Г. Тарда (наприклад, В. Вундта, Е. Дюркгейма та ін.).

Для розвитку соціології важливим висновком з аналізу процесів наслідування, проведених Тардом, є непряме визнання і постановка ним проблем соціалізації в суспільстві, інтерналізації соціокультурних норм за допомогою соціальної взаємодії. Крім того, акцентування уваги на феномені наслідування було теоретичною основою, виходячи з якої він намагався аналізувати і пояснювати одну з головних соціологічних проблем - як індивіди поєднуються в соціальні групи і суспільства. Інтерпретуючи соціальне життя, виходячи з феномена наслідування, він тим самим намагався уникнути сугубо індивідуалістичних і біологізаторських підходів до суспільства.

Тард будував свою теорію як дедуктивну, але разом з тим він надавав величезного значення емпіричним методам дослідження. Соціологія, за його словами, має у своєму розпорядженні два головних методи:

* археологічний;

* статистичний.

Археологічний метод заснований на аналізі історичних документів і служить для вивчення періодів і ареалів поширення конкретних нововведень і зразків.

Статистичний метод використовується для збору інформації про поточні процеси наслідування шляхом обрахування подібних наслідувальних актів. У широкому застосуванні «числа і міри» до вивчення суспільства Тард бачив магістральний шлях розвитку соціології. Соціально-статистичні дослідження Тарда, зокрема з питань злочинності, мали великий авторитет у сучасників.

Велику увагу приділяв Тард вивченню «психології натовпу». Дослідження натовпу в 80-90-і роки було однією з центральних проблем, і нею займалися багато провідних соціологів (італієць С. Сігеле, французький соціолог Г. Лебон, російський соціолог М. Михайловський та ін.).

Інтерес до неї має практичну, соціально-політичну основу, що йде ще з часів Великої французької революції та революцій, що були за нею, і масових виступів, що мали місце в багатьох країнах Європи й особливо у Франції.

Що це за соціальний феномен «натовп»?

Натовп - це «велика кількість осіб, що зібралися в один і той же час та в певному місці і поєднуються почуттям, вірою та дією».

Г. Тард

Усякий натовп, за Тардом, ірраціональний і легко піддається вселянню. Він повторює ті ж рухи, ті ж вигуки, він дріб'язково самолюбний. Критикувати його не можна, звертатися до його розуму даремно. Причому чим багаточисельніший натовп, тим нижчий його рівень. Зібравшись у великій кількості, натовп, з кого б він не складався - із професорів чи кочегарів, насамперед утрачає здатність володіти собою, тому що він не мислить, а відчуває. А в цьому розумінні, за Тардом, кочегар і професор нічим не відрізняються, обидва відчувають себе однаково. Тобто натовп робить з людини автомат, послаблюючи або знищуючи його індивідуальність.

Цим соціально-психологічним фактам колективної поведінки його співвітчизник Г. Лебон (1841-1931 pp.) надавав вигляд цілої соціологічної теорії соціально-історичного розвитку. Ототожнюючи масу з натовпом, він передбачав початок «ери мас» і подальший за цим занепад цивілізації.

За Лебоном, у результаті промислової революції, зростання міст і засобів масової комунікації сучасне життя усе більш визначається поведінкою натовпу, що завжди є сліпою руйнівною силою.

Лебон вважав, що вирішальну роль у соціальних процесах грає не розум, а емоції. Він виступав проти ідеї соціальної рівності і демократії, доводив, що всі досягнення цивілізації - результат діяльності еліти.

Еволюційно-психологічний напрямок в американській соціології

Засновником психологічного еволюціонізму в американській соціології вважається Лестер Френк Уорд (1841-1913 рр.). Ним написані роботи: «Динамічна соціологія» (1883 p.), «Психологічні фактори цивілізації» (1897 p.), «Нариси соціології» (1901 p.).

Як вважав Уорд, соціальна еволюція в Спенсера є по-суті еволюцією безликою, вона виступає як саморозвиток суспільства, у якому свідомій і доцільній діяльності людей зовсім немає місця. Він критикує його за те, що його еволюція є процесом чисто генетичним.

Уорд негативно ставиться до ідей Спенсера і його спробі проводити постійні аналогії між суспільством і організмом. У цілому ідею біолого-еволюційної школи американський соціолог називає не тільки теоретично помилковою, але й практично шкідливою.

Він вважав, що в основу соціології повинні бути покладені принципи психології, а не біології і зосередив свою увагу на вивченні психологічних механізмів громадського життя. За Уордом, з виникненням людини спочатку єдина еволюція роздвоюється і спонтанний розвиток стихійних сил, що він називав генезисом, доповнюється усвідомленими діями людини, яка переслідує визначені цілі. Цю свідому сторону еволюції Уорд називає «телезисом». Тобто Уорд проводить межу між «природним» прогресом, обумовленим сліпою дією загальних законів еволюції, і прогресом «штучним», пов'язаним з активною діяльністю людей. Інтерес до активної, суб'єктивної сторони історичного розвитку змушує його аналізувати сутність психологічних мотивів, що надають руху суспільству. Первинною соціальною силою, за Уордом, є бажання, зокрема голод і спрага, пов'язані з підтримкою життя виду, а також сексуальні прагнення, що забезпечують продовження роду. Розглядаючи бажання матеріального порядку, він вважав працю неприродним і тяжким обов'язком, обумовленою тільки зовнішньою необхідністю. Хоча власність і прагнення до збагачення, незважаючи на їхні негативні наслідки, здавалися йому незмінними стимулами суспільного розвитку, оскільки вони, на його думку, пов'язані з іманентним (тобто внутрішньо властивим) людській свідомості егоїзмом, а конкуренція - природним законом розвитку. На базі первинних потреб формуються більш складні інтелектуальні, моральні і естетичні потреби.

Уорд надавав почуттям, як фактору соціального розвитку, більше значення, ніж розуму. Саме ті люди, за Уордом, почуття яких були найбільш сильними, впливали на спосіб життя і характер суспільства. Як він підсумовує, «чистого інтелекту ніколи не вистачає, щоб зрушити з місця більшість».

Як основного носія «інтелектуального телезису» він розглядав державу, яка виникає в Уорда поряд з такими соціальними інститутами як класи, право і т. п. Вважаючи, що розходження між виробниками (робітниками) і невиробниками (капіталістами) утворить найбільш важливе соціальне структурування в суспільстві, Уорд підтримував профспілковий рух, симпатизував пролетаріату і виступав за рівність класів. Узагалі, як і багато американських соціологів того періоду Уорд «наповнював» соціологію гуманістичним змістом і виступав з позицій соціального реформування суспільства. Він вважав за необхідне широке втручання держави в життя суспільства і бачив у державі інструмент соціального регулювання. Разом з тим він негативно ставився до соціалізму і соціально-політичної доктрини К. Маркса.

За довгу наукову діяльність погляди Франкліна Гіддінгса (1855-1931 pp.) пройшли тривалу еволюцію. Його перша книга - «Принципи соціології» вийшла в світ у 1896 р., а остання, видана посмертно, - «Цивілізація і суспільство» у 1932 р. Він своєрідно охопив психологічний підхід до дослідження суспільства, аналізував соціальну структуру суспільства, дав широкий аналіз соціальних процесів і суспільних змін.

Гіддінгс підтримує Конта в тому, що стосується методології пізнання, тому що, на його думку, соціологія - це «наука, яка прагне зрозуміти суспільство в цілому і намагається пояснити його за допомогою космічних законів і причин».

Суспільство, як він вважав, є організація, частково створена несвідомою (фізичною) еволюцією, частково результат свідомого плану. Отже, соціологія «повинна поєднати в собі як суб'єктивне (психічне), так і об'єктивне пояснення».

Визнаючи, що соціальне життя складається з матеріальних і психічних явищ, що існують неподільно й у залежності одне від одного, він у психічній стороні суспільних явищ ставить на перший план вольові процеси колективного характеру.

Подібно Тарду він намагається знайти вихідний принцип, на основі якого можна побудувати всеохоплюючу соціологічну теорію. Оскільки, як він вважав, «соціологія є загальною наукою», а «загальна наука є… наука про елементи і перші початки». Як такий вихідний принцип первинного елементу, на якому він будує свою концепцію, виступає поняття «колективна свідомість роду».

«Свідомість роду», на його думку, - «первинний та елементарний» соціальний факт. «Під цими словами, - пояснював він, - я маю на увазі такий стан свідомості, у якому всяка істота, яке б місце вона не посідала, визнає іншу свідому істоту приналежною до одного із собою роду». «Свідомість роду», чи «соціальний розум», існує у свідомості цілого співтовариства індивідів, і вона більша за будь-яку індивідуальну свідомість.

Він підкреслював, що соціальний розум є явище, що проявляється у взаємодії багатьох індивідуальних розумів. Продуктами соціального розуму є:

* суспільна думка і традиції,

* колективні настрої і бажання,

* соціальні оцінки і цінності.

Усе це погоджується з його розумінням ролі вольових процесів у соціальному розвитку, що починається в силу чисто зовнішніх умов, а потім виникає «свідомість роду» і починається вольовий процес.

Подібно своєму співвітчизнику Л. У орду, Гідцінгс у своїй теорії пізнання виходить з того, що спенсерівська соціологія сформулювала насамперед «фізичну філософію суспільства», дала чисто «фізичне», «об'єктивне пояснення» і воно має бути доповнено «поясненням суб'єктивним». За його словами, соціологія повинна пояснювати свій предмет з одного боку фактами свідомості, з іншого - деяким фізичним принципом. Причому, як вважає Гідцінгс, «суб'єктивний і об'єктивний процеси повинні бути нероздільними».

Фізичною основою природного суспільства він визнає об'єднання індивідуумів як результат дії чисто зовнішніх фізичних причин. Але це в нього тільки проста основа - щире об'єднання (асоціація) є процес психічний, у якому центральну роль грає взаємодія між індивідами.

Факторами соціальної інтеграції індивідуальних бажань Гідцінгс вважає наслідування і симпатію. Початок сьогодення людського суспільства він відносить до того моменту, коли створена цими факторами суспільна свідомість і традиції досягають такого розвитку, що починають існувати не тільки об'єктивно, як звичні явища суспільства, але й суб'єктивно - у думках, почуттях і намірах окремих членів суспільства. Коли, як зауважує Гіддінгса, суспільство існує в ідеях - ідея починає робити свій вплив на об'єктивні стосунки. Більш того, ідея суспільства, що була спочатку простим сприйняттям, стає ідеалом; який люди прагнуть здійснити у своєму житті. За уявленням Гіддінгса суспільство прагне до «етичного типу», як найбільш високої і міцної форми.

Гідцінгс намагався аналізувати і соціальну структуру суспільства, у якій виділяв три класи:

1) «життєві класи», чи демографічні, які розрізнялися за темпами смертності, і народжуваності;

2) «класи особистостей», що розрізняються за ступенем обдарованості (генії, таланти, нормальні люди, виродки);

3) «соціальні класи».

Ця остання група характеризується ступенем розвитку в індивідів «свідомості роду» і поділяється ним на чотири типи:

1) «соціальний клас», що складається з людей, які активно захищають і поліпшують існуючий суспільний лад;

2) «несоціальний клас», що складається з тих, хто тяжіє до вузького індивідуалізму і байдужий до суспільних справ;

3) «псевдосоціальний клас», що складається з бідноти, які прагнуть жити за рахунок суспільства;

4) «антисоціальний клас», що складається з інстинктивних і звичних злочинців, у яких майже зникла свідомість роду і які ненавидять суспільство та всі його установи.

У відношенні оцінки і перспектив суспільного розвитку Гіддінгс, як і його співвітчизник Уорд, стояв на позиціях помірного соціального реформізму і розглядав державу як силу, здатну діяти в інтересах усього суспільства.

У більш пізній період своєї наукової діяльності під впливом біхевіоризму Гідцінгс намагався підвести під соціологічну теорію фундамент статистичного методу дослідження, чим вплинув на формування емпіричної соціології в США. Відповідно до нових методологічних передумов, наука повинна описувати тільки те, що безпосередньо спостерігається. Звідси основний постулат біхевіоризму: психологія повинна вивчати поведінку, а не свідомість, оскільки останнє в принципі не спостерігається.

Важлива роль у розвитку психологічної концепції про соціологію належить Чарльзу Хортону Кулі (1864-1929 pp.). Основні роботи Кулі: «Людська природа і соціальний порядок» (1902 р.), «Соціальна організація» (1909), «Соціальний процес» (1918 р.), «Соціологічна теорія і соціальне дослідження» (1930 р.). У чому суть його ідей? За Кулі, первинними фактами суспільства є уявлення, які люди мають один про одного, а особистість - це сума психічних реакцій людини на думку оточуючих людей. На його думку, ідея людини про себе, свою самосвідомість включає три головних елементи:

* уявлення про те, якою я здаюся іншій особі;

* уявлення про оцінку, яку інша людина дає мені;

* деяке почуття «Я» начебто гордості чи приниження.

Це поняття відбитого чи дзеркального «Я», що констатує залежність самосвідомості індивіда від думки навколишніх і його власної оцінки. Кулі поширив на всю сферу суспільних відносин. Але якщо суспільство складається з взаємних психічних реакцій людей один на одного, то й найбільше значення в житті суспільства повинні мати міжіндивідуальні відносини, що складаються в «первинних групах».

Первинна група, що є в Кулі основою формування ідеалів, ціннісних установок і соціальної природи індивіда характеризується:

* безпосередністю асоціації (відношення «віч-на-віч»),

* відносною стійкістю,

* невеликою кількістю учасників,

* інтимністю: сім'я, «сусідство», «ігрові групи» і т. п.

Основні суспільні зв'язки і соціальні організації, як він вважав, виростають на базі ідей, закладених у первинних групах.

Але, Кулі визнає, що первинні групи не незалежні від суспільства і до деякої міри відбивають його дух. Хоча разом з тим він підкреслював, що ці групи є позаісторичними, універсальними і складовими головного базису того, що універсальне в людській природі та людських ідеалах.

У висновку аналізу психологічної соціології слід відзначити, що психологічний напрямок був кроком уперед як у логіко-методо-логічному плані, пов'язаному з розумінням і дослідженням феномену «соціальна реальність», так і в побудові теоретичної концепції суспільного розвитку.

Размещено на Allbest.ru