Деякі аспекти розвитку української демографічної науки у XX столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України (Україна, Київ)

Деякі аспекти розвитку української демографічної науки у XX ст

Хвіст В. О., кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії і політології

Досліджено наукові погляди вітчизняних учених з історії української демографії в ХХ столітті. Значний внесок у дослідження прогнозування динаміки зростання чисельності населення зробили українські вчені Ю. О. Корчак--Чепурківський, М. В. Птуха, А. П. Хоменко. Здобутки М. В. Птухи, його соратників та учнів розвивають і збагачують вчені Інституту економіки НАН України та ряду інших наукових і навчальних закладів. У 1980--1990--ті роки в Україні набуває розвитку теоретична демографія. Особлива увага приділена аналізу спроб осмислення предмета демографії як системи. Новим та перспективним напрямом стають також дослідження динаміки чисельності українців у світі, етнічний склад населення усієї національної території України -- соціальної і змішаної; аналізу розвитку в розміщенні в Україні етнічних меншин. Отож, на початку минулого століття було покладено початок фундаментальним дослідженням проблем народонаселення в Україні, а з проголошенням незалежності демографічна наука розквітла різнобарв'ям нових напрямів.

Ключові слова: демографія, наукові дослідження, демографічна наука, статистика, народонаселення, демореальність, демологія, демопроцес, етнодемографія. демографія населення птуха хоменко

Вивчення народонаселення - першочергове завдання демографії, науки, яка досліджує закономірності відтворення населення. Загалом демографія в Україні пройшла тривалий, близько двох століть, період становлення як науки і саме в цей час було нагромаджено чимало оригінальних ідей і систематизовано значний практичний матеріал. Впродовж ХХ століття розвиток демографічної науки продовжується, з'являються серйозні теоретико-методичні праці; вдосконалюється демографічна статистика та методики демографічного аналізу і прогнозування; вводяться в науковий обіг нові поняття; виокремлюються нові напрями демографічних досліджень, серед яких пріоритетними є етнонаціональні проблеми суспільно-політичного і соціально- економічного розвитку сучасної України. Аналіз вище означених аспектів розвитку української демографічної науки у ХХ ст. і є метою даної роботи.

На початку ХХ століття в Україні сформувалась ціла когорта вчених-демографів.

Корифеєм демографічної школи в Україні був М. В. Птуха - академік АН УРСР з 1920 року, член- кореспондент АН СРСР з 1943 року. У 1919 році очолив створений з його ініціативи Інститут демографії АН УРСР (1919-1938). У 1940-1950 роках очолював відділ статистики Інституту економіки АН УРСР, у 1944-1952 роках керував Відділенням суспільних наук УРСР.

М. В. Птуха працював над теоретичними і методичними проблемами демографії, яку розглядав як суспільну науку, що вивчає масові явища і процеси соціального життя. Обґрунтував ідею єдиної синтетичної таблиці, в якій були зведені результати вивчення інтенсивності і продовжуваності усіх демографічно значущих явищ і процесів протягом життя покоління. Розробив оригінальну методику побудови коротких таблиць шлюбності, народжувань, смертності [5; 6; 7].

Видатним демографом був Ю. О. Корчак- Чепурковський - співробітник демографічного Інституту АН УРСР Він займався розробкою і вдосконаленням демографічної статистики, а також методики демографічного аналізу і прогнозування, вивченням відтворення населення УРСР. Разом з А. П. Хоменко ним видано серію збірників матеріалів про відтворення населення УРСР. Корчак-Чепурковський зробив великий внесок у розробку методів побудови таблиць шлюбності та розлучення, народжуваності, смертності і продовжуваності життя людини. Крім того, ним розроблені методи виміру впливу смертності в окремих вікових категоріях, розрахунків темпів росту чисельності середньої продовжуваності життя, вплив окремих причин смерті на смертність у продуктивному віці, розрахунків темпу зростання чисельності і вікового складу проживаючих у стабілізованому населенні з постійним рівнем міграції, перспективних розрахунків населення з застосуванням комбінованої таблиці доживання вікової інтенсивності міграції та ін. [3].

Вказані проблеми розробляв і А. П. Хоменко, який керував в Україні проведенням Всесоюзного перепису населення 1926 року і на основі її результатів опублікував працю.

Основний напрям наукової діяльності А. П. Хоменка становило вивчення демографічного розвитку і його прогнозування. Значну увагу приділяв дослідженню проблем сім'ї та відтворення населення [15].

Здобутки М. В. Птухи, його соратників та учнів розвивають і збагачують вчені Інституту економіки НАН України та ряду інших наукових і навчальних закладів.

Одним із відомих демографів в сучасній Україні була доктор економічних наук, професор В. С. Стешенко. Значна кількість її праць присвячена концептуально-методологічним принципам демографії як науки [10; 11; 13; 14].

В. С. Стешенко є співавтором праць, в яких багатопланово розкривається суть концепції національної демографії в Україні та демографічних перспектив України в ХХІ столітті [12, с. 3-42].

Свій вклад у розвиток демографічної науки вносить В. Піскунов. Заслуговує уваги його праця «Про предметпроблему посткласичної демографії, або нотатки до критики абстрактного демографічного мислення» [1; 2]. В ній виділено дві частини. У першій, опублікованій у 21 випуску міжвідомчого збірника наукових праць Інституту економіки НАНУ «Демографічні дослідження», висвітлені певні аспекти характеру сучасної демографії та досягнутого рівня її математизації. У другій, вміщеній у 22 випуску вказаного видання, розглянуті сучасні тлумачення предмета-методу дисциплінарно-інституалізованої демографії та їх наслідки для розвитку демографічного пізнання.

У першій частині праці висвітлюються основи сучасної теоретичної демографії (десмології) як науки про демореальність.

Використовуючи метод полеміки, автор на основі аналізу праць більш як 100 авторів прийшов до висновку про те, що відносно високий, (порівняно з іншими емпіричними суспільними науками) рівень математизації не може розглядатися як показник рівня розвитку демографії: високим рівнем математизації характеризується не демографічне пізнання, а лише технічна обробка первинної демостатичної інформації. В. Піскунов доводить, що немає підстав для твердження про існування у складі сучасного демографічного пізнання окремої демографічної дисципліни - «математичної демографії».

В. Піскунов вказує на неприйнятність тверджень про тотожність понять «статистика населення» і «десмологія», як про це йдеться у працях ряду корифеїв вітчизняної та світової демографії.

У другій частині праці висвітлені основи сучасної теоретичної демографії (демології) як науки про демореальність. Характеризується загальний стан сучасної дисциплінарної (загалом статистичної) демографії і окремої спроби вийти за її межі за допомогою використання методів соціології та системного аналізу.

Особлива увага приділена аналізу спроб осмислення предмета демографії як системи. Показано, що ці спроби не могли бути досить плідними, оскільки ігнорувалася та обставина, що демореальність як емерджентна властивість - функція суспільної життєдіяльності, характеризується багатьма рівнями буття, а не лише рівнем явищ «демографічної» поведінки індивідів, що входять до складу досліджуваного населення. Робляться висновки, що соціологізація демографічних досліджень не поглиблює демографічне пізнання, оскільки задіяні методи соціології ефективні лише у вивченні «демографічної» поведінки індивідів, що поглиблення досліджень демореальності можливе лише за умови використання теоретичних моделей демореальності.

У статті В. Піскунова і С. Піскунова «Про деякі теоретичні аспекти розвитку демологічних і демоетнологічних досліджень» [1, с. 178-205] на особливу увагу заслуговує характеристика сучасного стану демографічних досліджень. Автори констатують «... дивну гностичну ситуацію в галузі демографічних досліджень: начебто існує демографія як наука не тотожна демографічній статистиці, видано підручники з «основ» цієї демографії і відповідні «енциклопедичні» довідники, але вся ця вже фактично неосяжна маса «демографічних» текстів створена без використання спеціального демографічного (не демостатистичного) понятійно-термінологічного апарату. Більш того, ситуація стає просто абсурдною: ще не закінчилося визначення реальних основ «нестатичної» демографії, але вже почалася «приватизація» окремих частин її віртуального предмета (з'явились не тільки «монографії», присвячені висвітленню «основ» її окремих дисциплін-частин, але й «землевпорядники», котрі створюють проекти-схеми поділу згаданого віртуального предмета-простору на окремі ділянки, до наукової обробки яких мають прикласти сили майбутні фахівці «галузевих» демографічних наук».

Концептуально-настановчий характер мають положення про наявність у демографічній системі двох підсистем: статистики (чисельності та складу) населення та статистики його динаміки (руху). З урахуванням цього визначені шляхи можливого розширення міждисциплінарних досліджень як накопичення наукових матеріалів-передумов сходження від абстрактного до конкретного в пізнанні демореальності.

Багатопланово демографічну ситуацію у сільській місцевості України у 1980-х - першій половині 1990-х років висвітлив О. Рогожин у статті «Сталі територіальні особливості відтворення сільського населення у 19791995 рр.» [8, с. 49-70].

Концептуально-методологічний характер має роз'яснення певних понять. По-перше, наведено положення про те, що сутність категорії «народонаселення» традиційно визначається як причинно обумовлена сукупність людей (у її розвитку) певної, відносно цілісної території. Подруге, твердиться, що динамічний аспект розвитку народонаселення відбиває категорія «демопроцес», тобто сукупність процесів, які забезпечують самовідтворення, «тривале існування» людності певної конкретно- історичної якості. По-третє, вказано, що до основних ознак соціалізованого індивіда (члена соціуму) належать якості: фізичного здоров'я (у тому числі психічного і репродуктивного), працездатності, культурно-освітнього і професійного рівня, цілеспрямованості, кооперативності і законослухняності (соціального здоров'я), моральності (духовного здоров'я), нарешті, релігійності. «Тому, - акцентує автор, - до досліджень демопроцесу доцільно застосовувати не лише економічний, а й комплексний - соціо-економічний, соціо-психологічний, водночас соціо-екологічний підхід». Водночас робиться загальний висновок: такий підхід дає можливість досліджувати відтворення населення як відносно автономний природно- соціальний процес, що охоплює сфери виховання, навчання і працевлаштування нового покоління (тобто всі стадії його соціалізації аж до рівня готовності почати «генерувати» у складі сім'ї - протягом приблизно 25-30 років) під визначальним впливом економічних, соціально- психологічних і екологічних процесів (плюс окремі впливові феномени), всю сукупність яких доцільно мати за фактори відтворення населення.

При розгляді питань щодо відтворення населення О. Рогожин вводить поняття «якість нового покоління» (стать, вік, стан здоров'я, форма виховання (сім'я, дошкільний заклад, школа), участь у дитячих організаціях.

Концептуальний характер носять положення О. Рогожина про те, що «узагальнені результати взаємодії демографічних процесів (народжуваності, смертності, шлюбності, міграційного руху, змін складу населення) виявляються на мікро-рівні (в країні, регіоні). Вони є наслідком дії «механізмів» відтворення на мікро-рівні (в сім'ї і її безпосередньому оточенні), що реалізуються реакціями демографічної поведінки на зміни соціально- психологічних установок (репродуктивних, шлюбних, міграційних) у складній залежності від рівня якості і способу життя в сім'ї під детермінуючим впливом структур вищого порядку: соціальних та ідеологічних стереотипів, макро-економічних і екологічних умов» [8, с. 50].

Теоретично-методичний характер мають положення про територіальну структуру відтворення населення. Її, як вважав О. Рогожин, «...звичайно розглядають лише в аспектах розселення (розміщення) населення у населених пунктах (поселеннях), постійних і тимчасових. Визначають територіальну структуру систем розселення, тобто впорядковану мережу населених пунктів різного рангу, об'єднаних потоками переміщення людей трудового, культурно-побутового і адміністративного призначення».

О. Рогожин дає визначення і поняття «територіальна структура відтворення населення». Він вважає, що це організована сукупність зв'язків щодо репродукції населення, які локалізуються навколо соціальних інституцій і установ, що забезпечують цілісність процесу відтворення - його повний віковий цикл (від народження до працевлаштування і готовності нових поколінь до дітонародження). Ці зв'язки формують функціонуючий механізм відтворення і реалізуються у формі як матеріального, так і духовного (інформаційного) споживання шляхом переміщення як людей (суб'єктів), так і об'єктів (матеріальних і інформаційних послуг) [8, с. 52].

Етнонаціональні проблеми суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку України висвітлені більш як у 300 працях члена-кореспондента НАНУ, доктора історичних наук, професора В. І. Наулка. Вперше вони розкриті у праці «Географічне розміщення народів в УРСР» (1966). У 1991-1995 роках з питання про динаміку етнічного складу населення України в цілому та її регіонах, в ХХ сторіччі опубліковано 22 праці («Динаміка етнічного складу населення України в ХХ ст.» (1991), «Український етнос в часі і просторі» (1992), статті про динаміку етнічного складу населення Поділля, Одеси; статті про певні етноси, що проживають в Україні (росіяни, чехи). У 1998 році опублікована праця В. І. Наулка «Хто і відколи живе в Україні».

У тому ж 1998 році опублікована монографія В. О. Романцова «Український етнос на одвічних землях та за їхніми межами (ХУШ-ХХ століття)» [9].

Найважливішим є те, що В. І. Наулко і В. О. Романцов дослідили динаміку чисельності українців у світі, етнічний склад населення усієї національної території України - соціальної і змішаної; значне місце відвели аналізу розвитку в розміщенні в Україні етнічних меншин, особливо росіян, євреїв, поляків, греків, білорусів, болгар, вірменів. У книзі В. І. Наулка «Хто і відколи живе в Україні» ці питання висвітлені на сторінках 33-71, у монографії В. О. Романцова - на сторінках 98-121.

Отож, на початку минулого століття було покладено початок фундаментальним дослідженням проблем народонаселення в Україні, а з проголошенням незалежності демографічна наука розквітла різнобарв'ям нових напрямів.

Список використаних джерел

1. Демографічні дослідження. К., 1999. Вип.21.

2. Демографічні дослідження. Міжвідомчий зб. Наук. пр. Ін-ту економіки Національної академії наук України. К., 1999. Вип.21; К., 2000. Вип. 22.

3. Корчак-Чепурковский Ю.А. Избранные демографические исследования. М., 1970.

4. Пискунов В. П., Стешенко В. С. Отношения воспроизводства населения как предмет демографического изучения. К., 1984.

5. Птуха М.В. Индексы брачности. Этюд по теории статистики населения. К., 1922.

6. Птуха М. В. Населения Киевской губернии. К., 1925.

7. Птуха М. В. Очерки по статистике населения. М., 1960.

8. Рогожин О. Сталі територіальні особливості відтворення сільського населення у 1979-1995 рр. // Демографічні дослідження. К., 1999. Вип.21.

9. Романцов В. Український етнос на одвічних землях та їхніми межами (XVIII-XX століття). К., 1998.

10. Стешенко В. С. Демография в современном мире. М., 1978.

11. Стешенко В. С. Изучение воспроизводства народонаселения (теоретические проблемы). К., 1981.

12. Стешенко В., Піскунов В. Питання про концепцію національної демополітики // Демографічні дослідження. К., 1996. Вип.18. С.3-42.

13. Стешенко В., Рудницький В., Стафановський А. Демографічні перспективи України до 2026 року. К., 1999.

14. Стешенко В. С. Самовоспроизведение народонаселения как предмет демографического изучения // Демоэкономические исследования. Тематический сборник. К., 1980.

15. Хоменко А. П. Семья и воспроизводство населения. Избранные произведения. М., 1980.

Размещено на Allbest.ru