Соціологія особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологія особистості

Основні категорії та поняття соціології особистості.

Питання проблеми особи, особистості хвилюють людство з давнини. До цієї проблематики зверталися ще давньогрецькі філософи. Соціологія як наука про суспільство значну увагу приділяє вивченню особистості. Тому проблема особистості є однією з ключових у сучасній соціологічній науці, це зумовлено також і тим, що неможливо аналізувати соціальні процеси, системи взаємодію людини з суспільством не досліджуючи сутності особистості як суб'єкта суспільних відносин.

Нині вищеназвана проблема є однією з найважливіших та найактуальніших, оскільки значна кількість проблем людства \ суспільства, а саме: тероризм, старіння населення, наркоманія, складна екологічна ситуація - це наслідки діяльності людей, держав.

Окрім цього людина є також не лише суб'єктом, а й об'єктом суспільного розвитку.

Тепер звернемося до категорій соціології особистості.

Поняття "людина" - найзагальніше, родове, яке вказує на біосоціальну природу людини.

Поняття "індивід" характеризує окремо взяту людину, як члена певної соціальної групи/спільноти. соціологія особистість індивід

Термін особистість як правило визначають як сукупність соціальних властивостей людини як продукту соціального розвитку і включення індивіда в систему соціальних відносин через активну діяльність і спілкування. Щодо соціальних властивостей особистості то до них відносяться:

1. соціально визначена мета діяльності.

2. соціальні статуси і ролі, норми, цінності (культура).

3. сукупність знань.

4. мова, якою вона користується.

5. активність у суспільному житті, наявність/відсутність громадської позиції, самостійність/ несамостійність у прийнятті рішень тощо.

У свою чергу термін індивідуальність означає те, що відрізняє одну людину від іншої, тобто це характеристика її одиничності та своєрідності.

Задля того, щоб зрозуміти сутність особистості потрібно розглянути її структуру. Нині вчені налічують більше 600 соціальних рис. У сучасній науці є різні підходи до тлумачення структури особистості.

Зокрема, досить своєрідно система особистості розкрита в теорії ролей. їй велику увагу приділяли американські вчені Лінтон та Мід. Вони виходили з того, що особистість це результат тієї сукупності ролей, яку виконує людина у суспільстві. Тому соціальну роль Р. Лінтон визначив як очікувану поведінку, яка оцінюється зі статусом людини.

Соціальний статус особистості - це певне місце людини у соціальній ієрархії, яке зумовлене її походженням, віком, статтю, професією, а також майновим та сімейним станом. Одночасно людина може мати такі статуси як приписані (з народження) та набуті.

Ієрархія соціальних статусів фіксується поняттям престижу, що відображає її значущість у суспільстві або соціальній спільності становища в якому перебуває людина.

Кожний соціальний статус має свій рольовий набір, тобто дотримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають з її соціального статусу.

У своїй сукупності функції, статуси та соціальні ролі утворюють механізм, завдяки якому кожна людина стає клітиною суспільства чи соціальної спільності, групи, носієм їх матеріальної та духовної культури.

Існують й інші теорії щодо структури особистості, наприклад теорія рис. Її прихильники вважають, що особистість характеризують передусім не ролі, а внутрішні риси.

Узагальнивши всі наявні підходи можна виділити п'ять потенціалів, які має особистість.

1. Гносеологічний потенціал особистості. Це обсяг і якість інформації та знань.

2. Аксіологічний потенціал особистості. Він складається із системи оцінок і вартісних орієнтацій людини в різних сферах життя.

3. Творчий потенціал особистості. Це її вміння і навички, здібності до дії в різних сферах життєдіяльності.

4. Комунікативний потенціал особистості. Це форми її спілкування, характер контактів із людьми.

5. Художній потенціал особистості. Він визначається рівнем і змістом її художніх потреб і тим як вона їх задовольняє.

Формування і розвиток особистості. Соціалізація особистості: сутність, агенти, стани.

Коли вживається категорія "формування" особистості то мається на увазі єдність об'єктивних і суб'єктивних умов, що визначають процес її становлення та розвитку. Коли йдеться про категорію "розвиток особистості" то розуміють послідовність та поступовість змін, які відбуваються у свідомості та поведінці особистості.

Серед учених існують різні підходи щодо процесу формування особистості. Одні роблять акцент на вроджених якостях і здібностях, а соціальному відводять незначну роль. Інші відкидають вроджені якості та здібності, вважаючи, що особистість формується в ході соціального досвіду. До факторів, що впливають на формування особистості відносять

1. біологічну спадковість.

2. фізичне оточення.

3. культуру.

4. груповий досвід.

5. соціалізацію.

Отже, розглянемо деякі з цих понять детальніше. Біологічна спадковість. Коли групові відмінності пояснюються соціальним досвідом, то індивідуальні особливості - спадковістю.

Фізичне оточення може впливати на культурні особливості соціальної групи, але його на формування окремого індивіду є незначною, і незрівнянною у порівнянні з впливом на особистість культури групи, суспільного чи індивідуального досвіду.

Культура. Кожне суспільство формує кілька базових типів особистостей, які відповідають культурі цього суспільства. \

Груповий досвід. Набуття певних навичок та вмінь, яку притаманні певній групі людей.

Соціалізація - це процес засвоєння індивідом, досвіду, норм та цінностей життєдіяльності у даному суспільстві.

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоб його члени успішно засвоювали культурні надбання, норми цінності, ідеї соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

У результаті реалізації суспільних зусиль кожну людину можна до певної міри вважати продуктом соціальних відносин наслідком впливу нга неї соціального середовища. Суспільство намагається системно впливати на розвиток особистості. Воно використовує свою культурну підсистему - механізми навчання і виховання для перетворення природних потреб, інстинктів індивіда в соціально значущі регулятори його поведінки. Водночас людина не є як правило пасивним регулятором впливу суспільства (оточення). Важливою складовою формування особистості є її самодіяльність, самонавчання і самовиховання. Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві, вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, друге - прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його відповідно до своїх уявлень, виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування творчих норм, і функцій здійснення різноманітних видів діяльності.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у суспільстві, називається соціалізацією.

Агенти соціалізації - це люди га установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації прилучення до культури.

Першим в житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом всього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності зумовлює додаткові вміння та навички, спонукає засвоювати нові ефективні зразки поведінки. Таким чином, соціалізація, що відбувається в дитинстві називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду, на кожному життєвому етапі називається вторинною соціалізацією. На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують:

- дошкільні установи;

- навчальні заклади;

- неформальні організації;

- армія;

- трудовий колектив тощо.

Деякі інститути соціалізації мають вплив на формування особистості впродовж усього життя. Це:

· засоби масової інформації;

· громадська думка тощо.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтерперіоризацію.

Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалася у спільності, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація - це процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. На цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.

Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також його поведінка, що відхиляється від норм середовища.

Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме:

об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;

нормативну, що визначає готовність діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями спільноти;

міжособистісну, що визначає ставлення оточення /до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.

Виховання і розвиток особистості.

Виховання - це свідомий, соціальний вплив на індивіда з метою підготовки його до виконання тієї чи іншої суспільної ролі, формування у нього необхідних для цього якостей. Таким чином, виховання це суб'єктивний фактор формування і соціалізації особистості.

У процесі демократизації суспільного життя одним із головних завдань є виховання особистості, що повинна характеризуватися передовим світоглядом, високими моральними якостями, громадянською активністю, свідомим ставленням до дійсності, високим рівнем культури та поведінки. Система виховання особистості включає такі елементи:

1. Теорію виховання.

2. Мету виховання.

3. Напрями і завдання виховання.

4. Засоби виховання.

5. Форми виховання.

6. Методи виховання.

7. Принципи виховання.

Слід зазначити що хоча виховання є суб'єктивним фактором формування особистості, воно тісно пов'язане з об'єктивними умовами суспільства і тому в залежності від станів його розвитку набуває певних особливостей. Зокрема, за умов розбудови сучасної української держави, її демократизації суттєвими моментами виховного впливу, котрі відслідковуються як тенденції є:

1. Зміщення уваги до цивілізованості, загальнолюдських цінностей на противагу формаційним характеристикам.

2. Пріоритет економічних методів над адміністративними.

3. Підвищення ролі громадських інститутів у вихованні особистості.

4. Відхід від монополізму до плюралізму ідей.

5. Зростання талановитості, професіоналізму в структурі творчого потенціалу суспільства і зменшення поля діяльності посередності.

6. виховання дійсного, економічно зацікавленого господаря виробництва і суб'єкта управління.

7. Відхід від патріархального впливу у вихованні, формування нових соціальних установок у чоловіків та жінок.

Серед основних напрямів виховання виділяють трудове виховання. Трудове виховання. Один із провідних напрямів виховання. Він передбачає формування творчо активної, працелюбної особистості, яка досконало володіє професійною майстерністю та розвинутими діловими якостями, відчуттям відповідальності, шанобливим ставленням до власності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин, до підприємницької діяльності та конкуренції.

Поряд із трудовою діяльністю велике значення для виховання має і вільний час. Вільний час - це простір для розвитку і здібностей людини. На жаль далеко не всі навчилися використовувати вільний час, дозвілля з метою розвитку своїх здібностей. Особливо шкідливе це невміння для молодого покоління.

Не можна сформувати дійсно активну і різнобічно розвинуту особистість без морального виховання. В усі часи й у всіх народів цінувалися такі загальнолюдські якості як чесність, порядність, сумлінність тощо. Ще Шарль Монтеск'є писав, що народи з зіпсованою моральністю рідко здійснюють великі справи.

Дана порада є особливо актуальною для сучасного українського суспільства, оскільки в ньому дуже гостро стало питання утвердження високої моралі, духовності та гуманізму. Без цього неможливий рух уперед, соціальний прогрес, адже не таємниця, що з хвилі корінних перемін і пов'язаних з ними труднощів у державі посилилися недисциплінованість, злочинність, корупція, тощо.

Велике значення має й національно громадське виховання. Воно передбачає формування патріотичних почуттів, а саме:

1. Любові до Батьківщини.

2. Готовності працювати на її благо.

3. Захищати її та зміцнювати міжнародний престиж.

Однак тут слід мати на увазі, що має бути взаємна відповідальність громадянина перед державою і держави перед громадянином. На останнє вказує, зокрема англійський вчений Є. Бентам. У своїй концепції ліберальної демократії, він, зокрема, звернув увагу на те, що держава повинна дбати про своїх громадян, а значить не може ні за яких обставин зі свого боку допускати таких негативних явищ \ дій, як:

1. Непродуманої системи оподаткування, яка спрямована на підтримку багатих і зневажає інтереси бідних.

2. Конфіскації майна громадян урядом без будь-яких на те юридичних підстав.

3. Боротьби з духовними надбаннями суспільства, релігією, якщо вони не є офіційно затвердженими державо.

4. Насильницького підвищення \ зниження вартості грошей, що погіршує рівень життя громадян.

Необхідно зазначити що дещо з вище переліченого мало місці й в Україні після відновлення нашої державності.

Формування національної самосвідомості патріотичне виховання ніскільки не суперечать вихованню в громадян, особливо молоді, поваги до інших націй та народностей.

Політичне виховання спрямоване на формування у особистості необхідної для громадянина політичної культури. Саме воно допомагає утвердженню самобутності людини, що є особливо актуальним в умовах демократизації суспільства. Відповідно до даних соціологічних досліджень рівень реальної участі молоді України у політичному житті нашої держави зростає. Коли наприкінці 1990-х на початку 2000-х років участь у політичних заходах брало 1-2% молодих українців то нині близько 10 %. Однак близько 90 % опитаних зазначили, що вони є політично інертними.

Правове виховання формує правову культуру, тобто повагу до прав та свобод людини, знання законів уміння їх застосовувати і що головне не порушувати їх.

Екологічне виховання передбачає виховання екологічної культури особистості, яка покликана регулювати розумні взаємовідносини людини та природи, орієнтує людину на її збереження.

Естетичне виховання - це виховання почуття прекрасного як у повсякденному житті так і в мистецтві.

Важливе значення для всебічного розвитку людини має і фізичне виховання, яке сприяє вихованню сильної особистості.

Виховання здійснюється за допомогою широкого арсеналу засобів. Серед них:

1. Сім'я.

2. школа.

3. Трудовий колектив.

4. Громадські організації.

5. ЗМІ.

6. Система спеціальних форм навчання.

7. Неформальні організації тощо.

Всі вони в комплексі й сприяють вихованню особистості.

Вихідною і найбільш дієвою формою виховання сім'я. Соціологами встановлено, що ні дошкільні заклади, ні школа не можуть конкурувати з сімейним виховання.

В громадському вихованні величезний вплив на виховання особистості має трудовий колектив. Основними механізмами впливу трудового колективу на виховання є:

1. Співробітництво і колективізм.

2. Здорове суперництво та змагальність.

3. Громадська думка і сила позитивного прикладу.

4. Обмін досвідом і наявність певних соціальних норм поведінки.

5. Морально-психологічний клімат та традиції тощо.

Дієвість цих та інших чинників посилюється, якщо працівник творчо і матеріально зацікавлений у результатах роботи, задоволений нею, якщо реалізуються його особисті інтереси та потреби. Колективність не повинна поглинати індивідуальність, а навпаки - сприяти її розвитку. Не меншу роль ніж форми виховання у виховному процесі відіграють методи виховання, насамперед, метод переконання. Серед інших методів важливу роль відіграє позитивний приклад. Однак використовувати різні методи виховання необхідно гнучко та комплексно. Це одна з вимог комплексного підходу до виховання особистості. Однією з важливих умов виховного процесу є поєднання слова і діла, словесного впливу зі створенням адекватних умов життєдіяльності людини, матеріальних, соціальних, культурних, політичних утворень і соціальної справедливості. Без цього ніякі пропаганда і навчання не дадуть бажаних результатів.

Важливу роль у вихованні особистості відіграє і самовиховання. Саме воно є однією з головних умов формування особистості. Самовиховання можна визначити як цілеспрямовану діяльність людини метою якої є зміна своєї особистості. Саме таке розуміння самовиховання у загальному вигляді відображає два основних моменти, які складають його сутність.

1. Робота над собою є особливою діяльністю.

2. Самовиховання є вищий рівень само зміни особи.

Самовиховання може бути систематичним та планомірним, а може бути й епізодичним.

Спонукальним чинником до самовиховання особистості є усвідомлення людиною суперечності між бажанням себе повніше реалізувати, самоутвердитися та неможливістю це здійснити з-за відсутності, або браку необхідних для цього якостей, чи з-за наявності певних негативних рис, слабостей тощо.

Самовиховання дозволяє індивіду досягти більшої відносної самостійності від зовнішніх умов. Воно відкриває новий етап у формуванні особистості.

Досягнення успіхів у виробничій, науково-технічній, художній та інших сферах життєдіяльності неможливе без напруженої роботи людини над самовдосконаленням своїх особистих якостей.

Самовдосконалення відбувається інколи немов непомітно для самої людини. Вона розвиває свої сильні сторони своєї натури, долає недоліки і не завжди усвідомлює сам факт самовиховання. Неусвідомлений самовплив, як правило має епізодичний характер, здійснюється без чіткого плану та програми. Це дещо знижує результативність самовиховання досить поширена про, що свідчать наступні дані:

Існують різні методи самовиховання. Серед них:

1. Розробка програми самовиховання і самозобов'язання.

2. Самоконтроль за реалізацією даної програми.

3. Самопереконання.

4. Самонаказ.

5. Самозаохочення.

6. Самопокарання.

Це так би мовити внутрішні засоби особистості, свого роду суб'єктивні механізми самовиховання. Щодо провідного засобу, то ним є беззаперечно діяльність людини, систематична і цілеспрямована праця.

Виховання особистості здійснюється на основі наукових принципів вироблених теорією і практикою виховання. Основними з них є 6:

1. Індивідуальний, диференціальний підхід до особи.

2. Зв'язок виховної роботи з практикою життя.

3. Єдність слова і діла.

4. Систематичність і послідовність.

5. Комплексний підхід до виховання.

Размещено на Allbest.ru