Стан сучасного українського суспільства та можливі тенденції його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан сучасного українського суспільства та можливі тенденції його розвитку

Люди не могли б жити в суспільстві,

якби не водили один одного за ніс.

Ларошфуко де Франсуа

соціальний еволюційний рух суспільство

Під впливом глобальних змін, що торкнулися весь світовий простір, сучасне суспільство знаходиться на етапі швидкого розповсюдження нових інформаційних технологій. Бурхливий технічний прогрес викликав виняткове прискорення інформаційно-комунікативної глобалізації у світі. Супутниковий зв'язок, телебачення, мобільна телефонія, Інтернет роблять межі, що відокремлюють людей один від одного умовними, усувають прихильність людей до певної території, об'єднують їх в єдиних загальносвітових інформаційному, політичному, економічному, культурному, інтелектуальному і духовному просторах. Інтенсивне зростання комунікацій носить безперервний характер і вже мільярди людей беруть участь в обширних комунікаційних процесах, які з повною впевненістю можна назвати глобальними. З іншого боку, стало очевидним, що характер комунікації людини в сучасному суспільстві повністю залежить від тієї інформації, яку він отримує, при цьому її продукування часто залишається прихованим для споживача і не піддається контролю ззовні процесом.

Сучасне суспільство являє собою динамічну систему, що розвивається відповідно до принципу прискорення соціального часу. Тенденція до глобалізації світового простору та відкритості соціальних систем виступає каталізатором виробництва та відтворення ризиків.

Машинна цивілізація надала розвитку людства вкрай однобокого і збиткового характеру: з одного боку -- грандіозні наукові й технічні досягнення, які дозволили радикально оновити предметне середовище життєдіяльності людини та задовольнити її різноманітні потреби, з другого руйнування природного середовища, збідніння і омертвіння духовного життя, погіршення здоров'я багатьох поколінь людей. Тому дедалі очевидніше постає необхідність системи противаг, меж усім колишнім механізмам розвитку в «стихійній парадигмі»: ринку, приватній власності, егоцентричному індивідуалізму, всій ліберально-атомарній моделі суспільства «загального благоденства», в якому оспівується «свобода людини без меж», де «соціум», «економіка» обертаються навколо «людини-підприємця», яка максималізує свою особисту вигоду.

Зміна соціальних порядків -- це зміна геополітичних епох в розвитку людства. Новий порядок розвитку за своєю суттю -- заперечення багатьох цінностей та істин машинної цивілізації; йому властиві, на думку сучасних дослідників, такі риси, закономірності, які не є простим продовженням старих (класичних) і багато чим відрізняються від них.

Провідною тенденцією стає некласичність майбутнього існування людства. Виникнувши як символ революції в основах фізики, передусім -- у зв'язку з принципом доповняльності Н.Бора, а потім -- у зв'язку з космологічними антропними принципами, категорія некласичності дедалі більше набуває характеру ідеї революційного оновлення основ цивілізаційного розвитку.

Центральною ланкою в такій тотальній системі є новий людиноцентризм буття, коли людина бере на себе відповідальність за динаміку соціоприродної гармонії та керування нею. «Керованість», як імператив, стає домінуючою характеристикою некласичності, яка протистоїть теперішній стихійній формі буття.

Відтак долається типова для нашої доби тенденція протиставлення культури та цивілізації, культурний прогрес стає синонімом прогресу цивілізаційного.

Завданням українського суспільства на сучасному етапі є соціальна модернізація, тобто цілеспрямований еволюційний рух до сучасних цивілізованих структур та станів. Підстави для цього містяться в структурах свідомості та ціннісних орієнтаціях -- цих найвищих регуляторах людської діяльності, вивчення яких може бути здійснено з соціально-філософських,соціологічних та психологічних позицій.

Нині в суспільній та індивідуальній свідомості відбувається руйнування традиційних ціннісних норм, витіснення їх новими. Регулярні опитування населення дають уявлення про угруповання соціальних суб'єктів за основними цінностями, які пов'язані з духовним надбанням, політичною діяльністю чи виробництвом.

Знання переважних цінностей та суб'єктивних закономірностей на тому чи іншому етапі соціального розвитку дає змогу проводити якнайсприятливіший для суспільства державний курс. Водночас важливо враховувати не тільки головні панівні тенденції, але й численні їх різновиди у межах провідних суспільних цінностей. Вони формуються виходячи з тих цілей та завдань, які стоять перед суспільством в певний історичний період та відображають фундаментальні суспільні потреби. Згідно з даними численних соціологічних досліджень, до основної групи таких цінностей входять: здоров'я, матеріальне благополуччя, безпека, освіта, справедливість, рівність, мирне співіснування з іншими державами, народами й національностями.

Їх задоволення можливе в умовах соціально орієнтованої правової демократичної держави при науковій організації державного управління.Як відомо, характерні ознаки всіх типів демократії -- визнання народу джерелом влади.

Народ здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Однак способи апеляції до цього джерела різні.

Ліберальна демократія опирається на професійні знання та інститути уряду, які не дозволяють їй перетворитись в охлократію і забезпечують можливість компетентного виконання своїх функцій. Водночас ліберальна демократія може перетворитись у меритократію -- владу «кращих», так би мовити, духовних аристократів, які беруть на себе сміливість виражати інтереси народу.

На відміну від цього плебісцитарна демократія звертається до емоційного начала людини, організовуючи плебісцити та референдуми. Переступивши певну грань, вона перетворюється на охлократію.

Авторитарна демократія подається як перехідна форма -- від тоталітарних до ліберально-демократичних режимів. Вона ґрунтується на пріоритеті вольового аспекту політичної діяльності. При таких оцінках потрібно враховувати тривалість періоду формування в населення демократичної культури, або культури демократії, становлення громадянського суспільства. Вочевидь, у цей проміжок часу найефективнішими будуть також і адекватні технології соціальної дії.

Суспільство може перебувати в стійкому стані у двох випадках:

-- якщо воно здатне утримувати соціальні відносини і культуру у відносно незмінному стані;

-- якщо воно має здатність у процесі інтенсивного відтворення так змінювати і вдосконалювати життєво важливі параметри, що вони підвищують організованість, ефективність відтворювання, здатність протидіяти ентропійним процесам.

Прототип першого виду -- традиційне суспільство, де панує статичне відтворення, основане на певному постійному моральному ідеалі. В основі другого варіанта лежить ліберально-демократичне суспільство, де найвищою цінністю є неухильний розвиток, підвищення ефективності відтворення та прогрес.

Між цими моделями -- безліч станів проміжного характеру, які таять різного роду протиріччя (наприклад, між збільшуваним прагненням до споживання та відставанням у відповідному виробництві, руйнуванням старих параметрів та неспроможністю створювати нові і т. ін.) і можливість розколу суспільства. Проте перехід від першого типу залежності до другого є неодмінною умовою розвитку.

Аналіз найважливіших показників суспільства дозволяє зробити висновок, що воно зазнає коливальних рухів. У багатьох випадках можна говорити про циклічну динаміку суспільства, яка склалась історично на основі природних циклів (зміна часу доби, фази місяця, пори року і т. ін.).

Ускладнення розвитку суспільства, нові масштаби приводять до того, що в ньому розгортаються всеохоплюючі цикли вже на власному базисі, -- до того ж не тільки економічні, політичні, але й цикли культурні.

Значення циклів полягає в тому, що на них суспільство немовби промацує крайні варіанти можливостей свого існування, випробовуючи на міцність найважливіші параметри власної відтворювальної діяльності. Дякуючи їм воно звільняється від безперспективних нововведень та елементів, а також від застарілих структур. Складність розуміння циклів полягає в тому, що вони виникають як органічні, які виростають із самої основи соціокультурного розвитку суспільства, однак у певний момент можуть набути неорганічного, навіть патологічного характеру.

Незмінні цикли здатні почати руйнувати суспільство, в якому з'явились нові життєво важливі параметри, джерела прогресивних форм розвитку. Це відбувається тоді, коли суспільство з тих чи інших причин не в змозі привести історично складені цикли у відповідність з іншими змінами, чи навпаки. Небезпеки можна уникнути лише в тому разі, якщо творчі можливості суспільства набудуть здатності долати історичну інерцію. В різних культурах по-різному, але, однак, завжди визріває здатність перетворювати ці цикли на предмет пізнання.

На думку більшості вчених, у даний час відбувається глобальна зміна соціальних порядків, типів культур, або суперсистем (визначення П. Сорокіна), сенс якої, насамперед, у переоцінці цінностей, у заміні провідної цінності нинішнього часу цінністю грядущого. За такої тенденції шляхи суспільного розвитку передбачають їх багатоваріантність, яка базується на багатовимірності сучасного світу. Відтак з'являються нові підходи до розуміння соціальної реальності та можливих перспектив.

Можна вирізнити три моделі соціальної реальності: статичну, динамічну та соціально-технологічну. Статична модель -- це бачення соціальних явищ як нерухомих, завжди рівних самим собі, які не мають здатності до самозміни. Суспільне життя сприймається тут як механічна сукупність явищ, які підлягають довільному комбінуванню відповідно до мети та ідеалів суб'єкта (держави, групи, особистості). Водночас нема об'єктивних обмежень на можливі комбінації, а наявні (суб'єктивні) зумовлені намірами суб'єкта та його ресурсами.

Динамічна модель пов'язана з баченням соціальних явищ як таких, що змінюються, так і взаємопов'язаних. Це прояв загальнішого погляду на світ, який передається не стільки в твердженнях «усе тече, все змінюється», скільки в розрізненні соціальних процесів, їхніх джерел і форм, результатів і наслідків. Будь-яка спрямована дія сприймається тут не сама по собі, а як елемент або ланка в ланцюгу внутрішніх і зовнішніх імпульсів соціального процесу. Вона оцінюється з погляду не декларованого, а ймовірного і досягнутого результату.

Ця модель може бути пов'язана з різними ціннісними орієнтаціями і поведінковими стратегіями людини. Відкриваючи безперервну мінливість соціального середовища, одна знаходить надію на досягнення поставлених цілей, друга починає турбуватися, а третя вдається в тугу. У різних людей вигляд прірви здатен викликати думки і про втечу, і про необхідність спорудження мосту.

Бачити і знати -- ще не означає вміти. Соціально-технологічна модель це бачення соціальних процесів з погляду можливих напрямів, форм і способів їх оптимізації, оцінки передбачуваних результатів і наслідків, прийняття рішень і мінімалізації ймовірних помилок.

Вона продовжує і доповнює динамічну модель, яка завдяки цьому набуває конструктивної спрямованості. Огляд моделей соціальної реальності наводить на думку про соціально-технологічну культуру як окремої особистості, так і суспільства в цілому. Нам потрібно навчитися грамотно, цивілізовано жити, будувати відповідним чином свої стосунки з іншими людьми, навколишнім світом. Соціально-технологічна культура включає в себе, передусім, вміння аналізувати соціальні системи, знати їхні структуру, логіку і потенціал розвитку.

Підводячи підсумок, необхідно підкреслити, що в роботі дана лише побіжна характеристика деяких концепцій розвитку сучасного суспільства, прихильники яких намагаються оцінити сутність пережитих сьогодні людством змін. Кожна з них більш-менш вдало описує окремі сторони складних соціальних процесів, пропонує інструменти наукового пошуку.

Особливості сучасного суспільного розвитку переконливо свідчать, що соціологія потребує глобальної доктрини, вільною від постмодерністського релятивізму, так і від зайвої об'єктивізму постіндустріальної теорії.

Можливо, на цю роль здатна претендувати теорія постекономічного суспільства, яка може бути побудована на основі уявлень, що сформувалися в рамках обох концепцій. У кожній з них міститься та чи інша фундаментальна передумова постекономічне теорії.

Постіндустріалізм акцентує увагу на ролі технічного і наукового прогресу в суспільному розвитку. Теоретики постмодернізму висувають на перший план нові якості людини, що визначають фундаментальні властивості майбутнього суспільства.

Однак ні технічний прогрес не може здійснитися без радикального розвитку особистості, ні становлення самої нової особистості неможливо поза економічних успіхів, забезпечують високий рівень матеріального добробуту суспільства в цілому. Точкою, в якій практично перетинаються висновки двох теорій, є положення про значення науки і знань, про їх роль у розвитку сучасного суспільства.

Теорія розвитку суспільства перебуває в постійному русі та організації, однаковості в судженнях не існує. Проведені узагальнення, зроблені фахівцями, дозволяють зробити висновки про погляди на майбутній ідеальний світ.

Таким чином, на зовнішніх кордонах постіндустріального світу наростає напруженість, яка створює реальні передумови розколу сучасної цивілізації. Характерно, що у світовому масштабі перші наслідки постекономічсской трансформації виявляються набагато більш зримо, ніж на рівні окремих країн. Останнє обумовлено тим, що соціальна сфера постіндустріальних держав перебуває під пильною увагою національних урядів, а процеси, який розгортається у світовому масштабі, відрізняються більшою стихійністю і некерованістю. Разом з тим, враховуючи об'єктивний характер нинішніх тенденцій, можна стверджувати, що події, що відбуваються на міжнародній арені, проливають світло на те, що в найближчі десятиліття може відбутися і в межах зовні стабільних і процвітаючих країн - лідерів нинішнього постіндустріального спільноти.

Одним з останніх віянь в теорії розвитку стала концепція постінформаційний розвитку земної цивілізації. Подібне тлумачення розвитку суспільства в дійсності далеко від реальності, оскільки для постінформаціонізма необхідні умови існування єдиного світового інформаційного простору, в якому будь-який суб'єкт може знайти будь-яку інформацію про все, що відбувається в суспільстві, щоб усвідомити ці можливості як єдину структуру і це дійсно може покласти початок нового світового свідомості.

Протягом всього двадцятого століття висувалися ще кілька теорій розвитку суспільства, які, по своїй суті, не відрізнялися від перерахованих вище, а тільки лише доповнювалися та уточнювалися авторами різної політичної та соціальної орієнтації. Цей список включив в себе такі поняття з префіксом «пост» як: постісторичне суспільство, постбуржуазне, постмодерністське, а також постпротестантске, постсоціалістичне, посттрадіційне, постринкове, постнефтяне, постгумане, постглобалізаційне, посттрудове. Огляд цих трактувань неодноразово був предметом тлумачення вітчизняних і зарубіжних вчених, однак ці поняття не отримали значного поширення.

Те, що одні заробляють більше за інших -- не є чимось обурливим. Ба, більше -- країні, яка намагається позбутися соціалістичної зрівнялівки потрібне сильне потрясіння, щоб вирвати людей із летаргійного сну під гаслом «краще за гривню лежати, ніж за десять -- бігти». І велика різниця в доходах може відіграти стимулюючу роль. Однак, це стається лише у тому випадку, коли держава встановлює чіткі закони, які диктують однакові для усіх умови соціального зростання. Наприклад, у проведених у 1979 і 1988 рр. соціологічними службами на замовлення Конгресу СІП А дослідженнях платників податків, що мають власний бізнес, серед іншого вивчалось таке питання: що сталося у 1988р. з тими платниками, які у 1979р. опинилися у групі 20 % із найнижчими доходами. З'ясувалося, що за неповних дев'ять років 85 % із них піднялися до груп із середніми і вищими доходами, а і6% виявилися серед тих, хто має найвищі доходи! Ось які можливості для соціальної динаміки створює ліберальна економіка.

Більшість людей, які становили середній клас за радянських часів, здійснила низхідну мобільність і перетворилася на бідноту. За дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології, в і998 р. близько 90 % населення України перебувало в дуже скрутному матеріальному становищі: їм було складно купувати одяг і взуття, оплачувати комунальні послуги, а приблизно половині громадян України ледве вистачає грошей на їжу. До того ж, на відміну від старої бідноти (хворих на алкоголізм та різного роду декласованих елементів), нові бідняки є досить специфічним соціальним класом. Вони мають доволі високий рівень освіти, володіють доволі престижними професіями -- вчителі, інженери. Ці люди опинилися серед бідноти тільки за економічним критерієм. Саме ця верства і поставляє за межі України величезну кількість економічних емігрантів, яких, за різними даними на 2006 р. нараховується від 3 до 7 млн. осіб.

Серйозною проблемою для України є відсутність у ній сильного середнього класу. Наявність його в соціальній ієрархії розвинутих країн дозволяє їм зберігати стійкість і стабільність. Адже тоді соціальне напруження спаде не стільки завдяки силі репресивного апарату, скільки нейтральною позицією більшості.

Середній клас демонструє нижчому класові взірці діяльності і життєвого укладу, які цілком реальні для них за певних умов. Якщо у США середній клас становить 70 % населення, у Німеччині -- 66 %, у Чехії -- 37, у Польщі -- 33, то в Україні -- менше і0 % .

Очевидно правильніше буде сказати, що в сучасній Україні середній клас у традиційному для Заходу розумінні ще не склався взагалі. Адже на Заході один із найголовніших критеріїв при виділенні середнього класу -- дохід -- тісно пов'язаний з іншими характеристиками: рівнем освіти, професійної підготовки, місцем праці. В Україні нині рівень доходів і стиль життя дуже різні. Єдиним критерієм, який можна використовувати для виділення категорії населення України, яка претендує на приналежність до середнього класу, сьогодні є тільки рівень доходів.

У таких умовах, говорячи про правової ідеології, ми, насамперед, повинні розглядати правову ідеологію в її структурної зв'язку з іншими елементами правової системи і в більш широкому сенсі - в її взаємозв'язку з іншими соціальними системами. У світлі концепції правової держави, беручи до уваги ту обставину, що сучасні держави намагаються позиціонувати себе як правові, а також те, що певна правова ідеологія є обов'язковим складовим правової системи (хоч роль її в різних правових системах не однакова) можна зробити висновок про те , що саме правова ідеологія є найбільш значущою в ідеологічній сфері сучасного суспільства. У цьому зв'язку не викликає подиву той факт, що держава, яка характеризується як правова, поступово йде з сфер моральної, політичної та релігійної ідеологічної регуляції, поступаючись ці сфери інститутам громадянського суспільства. При цьому держава концентрується на правовій ідеологічної регуляції, яка на тлі становлення правової держави та громадянського суспільства стає базовою формою ідеології держави (тут можна говорити про державу як мінімум у двох значенні як про політично організованому суспільстві або як про певний установі - апараті управління і примусу) .

Все більшого значення набуває проблема підвищення ефективності правового виховання. Вирішення цієї проблеми стало питанням національної безпеки держави на тлі все зростаючої конкуренції в ідеологічній сфері1. Всі ці обставини, безсумнівно, виділяють правову ідеологію серед інших елементів правової системи сучасного суспільства, роблячи її більш цікавим предметом для вивчення.

Саме аналіз інститутів ідеологічного механізму часто здатний відповісти на цілий ряд питань практичної спрямованості, пов'язаних з функціонуванням правової ідеології як елемента соціальної, правової та політичної системи в сучасному суспільстві. Важливо відзначити, що в рамках теорії ще не робилося скільки-небудь значущих спроб вивчити організацію і порядок роботи соціальних інститутів, що займаються «трансляцією» змісту ідеології в суспільну правосвідомість. Саме звернувши увагу на ці інститути, що грають настільки важливу роль в ідеологічному-процесі і, зокрема, у здійсненні ряду функцій ідеології, що мають надзвичайно важливе значення для правової системи сучасного суспільства і для соціуму в цілому. Наприклад, проаналізувавши ситуацію в ідеологічній сфері сучасного українського суспільства, ми можемо зробити висновок про те, що ідеологічний механізм на інституціональному рівні потребує вдосконалення. У ньому повинні активніше використовуватися недержавні установи, тобто структури громадянського суспільства. «Державний сектор» сьогодні грає визначальну роль у механізмі правової, соціальної та політичної ідеології держави, що говорить, по-перше, про певний стан недовірі; по-друге, про нездатність держави регулювати складні процеси, тобто здійснювати регулятивний вплив не на основі адміністративно ієрархії, а на основі інших більш складних координаційно-маніпулятивних механізмів. Цьому, безсумнівно, сприяють етатистським традиції українського суспільства. У зв'язку з вищесказаним, нам представляється вкрай важливим сьогодні реформувати на інституціональному рівні ідеологічний механізм правової, політичної та соціальної ідеології української системи, поклавши значну частину ідеологічної роботи на недержавні установи, громадські об'єднання. Необхідно розуміти, що недержавний сектор при налагодженій системі може впроваджувати положення п ідеології в суспільну свідомість не менш, а в ряді випадків більш ефективно, ніж зараз це роблять державні структури. Це зовсім не означає «догляд» держави з ідеологічної сфери суспільства, навпаки, це вдосконалення та посилення ідеологічного механізму. При цьому «незримі», але не менш ефективні форми контролю з боку держави в ідеологічній сфері повинні зберігатися. Це є найважливішою умовою забезпечення національної безпеки України. Але такий стан речей також може бути більш кращим в контексті того, що здатне забезпечити розвиток сучасної правової ідеології і правової системи в цілому в «діалоговому» режимі, який передбачає врахування інтересів широких верств населення.

Таким чином, вивчення соціальної, політичної та правової ідеології в системі сучасного суспільства, її сутнісних і функціональних характеристик, дозволило нам прийти до наведених вище висновків, які формують теоретичне бачення феномена ідеології в системі сучасного суспільства, а також дозволяють більш осмислено й ефективно використовувати ідеологічний ресурс правової ідеології для досягнення соціально корисних цілей в рамках виділених основних напрямків дії правової ідеології. Максимальне використання функціонального потенціалу правової ідеології в межах цих трьох напрямків здатне привести до оптимізації функціонування всієї сучасної соціальної, політичної та правової системи з огляду на те обставини, що ідеологія виступає як її системоутворюючий елемент.

Размещено на Allbest.ur