Особистість у системі соціальних зв'язків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Українсько-Російський інститут менеджменту та бізнесу ім. Богдана Хмельницького

Факультет менеджменту

Кафедра економіки і управління персоналом

Контрольна робота з дисципліни: «Соціологія»

На тему: «Особистість у системі соціальних зв'язків»

Виконала: Затворницька В.В.

Група: Т12-10-15, Б1УЕП(4,6з)

Викладач: Попов В.Ж.

Київ 2016

План

1. Поняття особистості та її структура

2. Процес соціалізації

3. Соціальні статуси і ролі особистості

Висновок

Список використаної літератури

1. Поняття особистості та її структура

Проблема вивчення особистості в соціології є однією з центральних, оскільки кожен соціолог для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв'язків людей у суспільстві зобов'язаний зрозуміти, що рухає вчинками кожної конкретної людини. Індивідуальне поведінку, таким чином, представляє собою основу розуміння життя всієї соціальної групи або суспільства.

У соціології прийнято розмежовувати поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність».

Людина - біологічний індивід, найвищий ступінь живих організмів на землі. Як жива істота людина підпорядковується основним біологічним та фізіологічним законам, як соціальне законам розвитку суспільства.

Індивідуальність - це те, що відрізняє однієї людини від іншого і як біологічного і як соціальної істоти. Це його неповторні індивідуальні особливості. Але соціолога цікавлять не самі по собі ці особливості, а їх вплив на суспільні процеси.

Соціологію цікавить людина як соціальна істота, як продукт і суб'єкт істотних процесів, як вираження суспільних відносин. Все це виражається в понятті особистість. Таким чином, особистість - це характеристика соціального в людині.

Представляється задовільним визначення особистості, дане російським соціологом В. Ядова: «Особистість - це цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і включення індивіда в систему соціальних відносин за допомогою активної діяльності та спілкування».

Виходячи з цього визначення, можна сформулювати основні принципи аналізу особистості:

1) кожна людина є індивідом, але не кожен - особистістю; особистістю не народжуються, особистістю стають;

2) особистість - конкретне вираження сутності людини і водночас вираз соціально значущих рис даного суспільства, його культури;

3) входження особистості в суспільство відбувається через входження її в різні соціальні спільності, які є основним шляхом з'єднання суспільства і людини.

Розкриваючи сенс і зміст соціологічного підходу до аналізу особистості, особливо слід зупинитися на її внутрішній структурі.

Основними складовими внутрішньої структури особистості є потреби, інтереси, цінності, мотиви.

Вихідна ступінь в аналізі особистості - потреби.

У різні часи і в різні періоди життя людина відчуває самі різні потреби. Можна сказати, що потреба - це стан живої істоти, що виражає його залежність від того, що складає умови його існування. Першим, хто розібрався в структурі потреб, виявив їх роль і значення, був американський вчений А. Маслоу (1908 - 1970 рр..). Його вчення називають ієрархічної теорією потреб. А. Маслоу розташував потреби у висхідному порядку від нижчих біологічних до вищих духовних:

1) фізіологічні і сексуальні потреби - у відтворенні людей, їжі, диханні, фізичних рухах, житло, відпочинок і т.п. Їх ще називають вітальними, тобто відповідальними за збереження життя людини;

2) екзистенційні потреби або потреби в безпеці. Вони висловлюють потреби не просто у збереженні життя, але і в якості життя. Фізична безпека - потреба в гарному здоров'я, відсутності насильства над особистістю і життям людини. Впевненість у завтрашньому дні, стабільності умов життєдіяльності і т.д. Економічна безпека - потреба гарантованої зайнятості, страхування від нещасного випадку тощо;

3) соціальні потреби. Будь-яка людина жадає дружби, прихильності, любові, спілкування, участі в організаціях, турботи про інших і допомоги близьких;

4) потреби в престижі - у повазі з боку інших, службовому рості, визнанні та високій оцінці.

5) духовні потреби - це прагнення до самореалізації, самовираженні через творчість.

Потреби можна класифікувати як нижчі - притаманні всім людям рівною мірою, і вищі - различающие людей. Так, освічені й неосвічені відчувають почуття голоду, але другі навряд чи відчувають гостру потребу у творчості, у прагненні зробити кар'єру.

Вищі потреби вносять більший внесок у формуванні особистості, ніж нижчі. Можна сказати так: там, де починаються вищі потреби, там, власне, починається особистість.

З іншого боку, чим вище рівень ієрархії, тим значніше внесок самої людини в формування потреб. Потреби рухають людиною, а він формує їх зміст.

Чим вище запити особистості, тим складніше процес формування потреб. Сучасна молодь, яка має більш високий рівень освіти, частіше розчаровується у праці, якщо їй представляють одноманітну роботу. Адже чим вище освіта, тим вище домагання і як наслідок - більш затяжний період вибору професії за своїм характером, складом розуму, запитам.

Придушення потреб будь-якого рівня деформує особистість.

Людина з пригніченими потребами в безпеці спілкування самореалізації неповноцінний. Його неповноцінність виражається в апатії, в прагненні уникнути відповідальності. Неповноцінний індивід виростає в силу соціальних умов, наприклад, життя в авторитарному суспільстві, в перебуванні у в'язниці і т.п.

Інтерес - це усвідомлена потреба особистості.

Потреби та інтереси особистості лежать в основі її ціннісного ставлення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей.

Поняття цінності - одне з фундаментальних понять в соціології та інших соціальних наук. Ним широко користуються філософи, політологи, психологи, культурологи, економісти, історики, правознавці, представники інших галузей суспільствознавства. Кожна з наук вкладає в це поняття свій, як правило, особливий сенс, що відображає ті чи інші сторони цього складного соціального явища. Соціологія в першу чергу розглядає цінності як сполучна ланка між поведінкою особистості, соціальних груп і суспільства в цілому.

Цінності - це те, в чому людина потребує і чого у нього немає, то що, в надлишку ми не цінуємо, але те, що втрачаємо або чого в нас немає, то цінуємо.

Капітал, земля, корисні копалини, робоча сила - основні цінності економіки будь-якого суспільства. Економіка і є вчення про те, як раціонально розпоряджатися цими цінностями.

Соціальні цінності - це те, що покликане задовольнити індивідуальні, групові або суспільні потреби.

Якщо потреба і інтерес - спонукальна сила, то цінність вказує на ті об'єкти, які задовольняють цю потребу і знаходяться зовні.

Цінності бувають самими різними - матеріальними та духовними, цілком земними і дуже відстороненими (хліба та видовищ).

Для голодної людини хліб - найвища цінність.

У різні періоди розвитку суспільства у нього переважають ті чи інші цінності: відсутність продуктів в магазинах - цінність: хліб і м'ясо; відсутність товарів народного споживання: взуття та одяг. Висока злочинність: правопорядок, гарантія життя.

Шкала цінностей людини - стрижень його особистості. Ми характеризуємо людину як особистість, а не просто індивіда в залежності від того, на які цінності він орієнтується, і чи збігаються обрані ним цінності з тими, які суспільство визнає як найважливіших. Перш за все, це етичні та релігійні цінності: патріотам, справедливість, альтруїзм, ненасильство і т.п. вони займають верхню частину шкали суспільних цінностей.

Цінностей немає у тварин і немовлят. Стало бути, вони біологічно не успадковані, вони купуються в суспільстві - в ході соціалізації. Зростає людина, формується його система цінностей. Роль цінностей в людському суспільстві величезна. Вони виконують різні функції: регулюють соціальні відносини і взаємодії людей; проявляють себе в якості фундаментальних норм, що забезпечують цілісність суспільства і т.д. Але однією з головних занять цінностей - служити мотивом поведінки. Людина прагнути здобувати те, чого потребує, що цінує, відповідно орієнтує поведінку на конкретні цінності, причому орієнтує свідомо.

Мотив - внутрішній стимул людину до дії. Виділяють різні види мотивів:

· за значимістю для життя і розвитку людини: біологічно важливі і похідні від них;

· за джерелом спонукання: продиктовані ззовні і внутрішньо народжені;

· за соціальною спрямованістю: бажані, нормативні, заборонені.

Отже, в структурі особистості в єдине ціле ув'язані потреби, інтереси, цінності і мотиви. Становлення ж особистості відбувається в процесі соціалізації.

2. Процес соціалізації

Соціалізація - що починається в дитинстві і закінчується в глибокій старості процес освоєння індивідом соціальних норм і цінностей того суспільства, до якого він належить.

Соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства. Провідним і визначальним початком соціалізації є цілеспрямований вплив - навчання, виховання. Однак соціалізація включає і стихійні, спонтанні процеси, так чи інакше впливають на формування особистості.

Навчання - шкільне, університетське, виробниче або яке-небудь інше - всього лише технічний захід, організований для придбання знань. Навчання може тривати 12 років, 5 років або 2 місяці, в залежності від того, де і чому навчають. Однак навчання предмету і навчання житті речі абсолютно різні. Ніякої вчитель чи навчальний заклад не можуть навчити людину бути хорошим сім'янином або діловим партнером. Цьому доводиться навчатися все своє життя, роблячи помилки та виправляючи їх.

Тому до соціалізації більш можна застосувати термін «освоєння», а не «навчання». Він ширше по змісту і містить у собі навчання як одну з частин. Оскільки протягом життя людині доводиться освоювати безліч соціальних цілей, то й процес соціалізації продовжується все життя. До глибокої старості людина змінює погляди на життя, звички, смаки, правила поведінки, ролі й т.п. Соціалізація пояснює те, яким чином людина з істоти біологічної перетворюється на істота соціальна. Соціалізація - такий процес, який не піддається штучному управління або маніпулювання. Можна скоротити окремі її етапи, прискорити їх проходження, але подовжити або скоротити процес соціалізації в цілому не можна.

3. Соціальні статуси і ролі особистості

Визначення місця і ролі особистості в соціальній системі можна розкрити через поняття «соціальний статус». Соціальний статус особистості - становище людини в суспільстві, яке він займає як представник певної соціальної групи.

Одна людина володіє безліччю статусів, оскільки бере участь у безлічі груп і організацій. Він - чоловік, батько, чоловік, син, викладач, професор, доктор наук, декан, чоловік середніх років, православний і т. д. Сукупність усіх статусів, які займає однією людиною, називається статусним набором.

Головним статусом іменують найбільш характерний для даної людини, з яким його ідентифікують (ототожнюють) інші люди або з якими він сам себе ідентифікує. особистість соціологія суспільство

Для чоловіка, як правило, головним є статус, пов'язаний з основним місцем роботи. Головним завжди є той статус який визначає стиль і спосіб життя, коло знайомих, манеру поведінки. Соціальні статуси підрозділяють на приписувані і досягаються.

Приписуваним називається статус, в якому людина народжена, але який але який обов'язково визнаний таким суспільством або групою. Більшість приписуваних статусів - це і природжені статуси. Система спорідненості дає цілий набір природжених і приписуваних статусів: син, дочка, брат, сестра, мати, батько, племінник, тітка, кузина, дідусь і т. д. Їх отримують кровні родичі.

Некровні родичі називаються родичами в законі. Теща-мати в законі, тесть-батько в законі. Це приписувані але не природжені статуси, адже їх купують завдяки шлюбу.

Приписуваним є будь-який статус, отриманий не по своїй волі, над яким індивід не має контролю.

Досягнутий статус набувається в результаті вільного вибору, особистих зусиль і знаходиться під контролем людини. Такі статуси студента, професора, банкіра, президента, члена партії і т. д. Досягаються також статуси дружини і чоловіка, хресного батька.

Іноді вигляд статусу визначити дуже важко і тоді говорять про змішаному статусі. Змішаний статус має риси приписуваного і досягається. Наприклад статус безробітного, укладеного та ін

Статуси поділяють також на професійні, демографічні, релігійні політичні і кровноспоріднених. Все це основні статуси вони визначають головне в житті.

Існує величезна безліч епізодичних не основних статусів. Такі статуси пішохода, перехожого, пацієнта, свідка, читача, слухача, телеглядача, що їде в тролейбусі, обідає в їдальні і т. д. Вони впливають на деталі поведінки.

Ні в який момент часу жодна людина не існує поза статусів чи статусу.

За кожним статусом-постійним або тимчасовим, основним або неосновним - стоїть велика соціальна група або соціальна категорія.

Чоловіки, жінки, інженери, викладачі, православні (основні статуси) утворюють реальну групу.

Пішоходи, пацієнти, які стоять у черзі (неосновні статуси) утворюють номінальну групу як правило, носії неосновних статусів ніяк не погодять поведінку один з одним і не взаємодіють.

Статуси прямо не вступають у соціальні відносини, але вступають опосередковано через їх носіїв і таким чином визначають характер і зміст соціальних відносин. Людина дивиться на світ і відноситься до інших відповідно до свого статусу. Бідні зневажають багатих, а багаті з зневагою ставляться до бідних. Ті хто не мають собак не розуміють власників останніх. Російський швидше проявить солідарність з російським, а не з в'єтнамцем або китайцем і навпаки.

Статус визначає той інтерес, який дана людина явно чи неявно, які постійно або тимчасово буде переслідувати і захищати.

Продавець зацікавлений у вас як у покупця, а молодий чоловік зацікавлений в дівчині як сексуальному партнері або нареченій.

Кожен статус включає в себе ряд ролей. Наприклад, статус господині будинку включає в себе такі ролі як вихователь, нянька, прибиральниця, посудомийка, кухар; лікар і пекар, художниця і актриса і т.д.

Кожна роль з рольового набору вимагає особливої ??манери поведінки. Навіть дві схожі ролі доцента вузу-викладача та куратора групи - припускають різне ставлення до студентів.

Зовсім по іншому, ніж зі студентами викладач будує свої відносини зі своїми колегами, з адміністрацією.

Як і статуси ролі бувають запропоновані і досягаються. Але якщо запропонований статус дуже складно змінити, то ролі більш рухливі і в більшій мірі піддаються змінам. Так, ролі чоловіка і жінки в суспільстві багато в чому запропоновані. Жінці бути матір'ю, а чоловікові - батьком.

Але більшість ролей можуть досить добре виконуватися як жінками, так і чоловіками. Так у Пакистані домашня прислуга традиційно представлена особами чоловічої статі; на Філіппінах всі секретарі - чоловіки, в ряді народностей кухар-чисто чоловіче заняття. Тобто визначення чоловічих і жіночих ролей суб'єктивно і залежить від конкретного місця і часу. Кожне суспільство має звичаї, традиції і норми, які стосуються виконання чоловічих і жіночих ролей.

Рольові конфлікти. Виділяють два їх типи:

1) між ролями;

2) у межах однієї ролі.

Приклад першого: працююча жінка знаходить, що вимоги її основної роботи призводять до конфлікту з її роллю матері або дружини, домашньої господині; або одружений студент повинен примиряти вимоги, що пред'являються до нього як до чоловіка, з вимогами, висунутими до нього як до студента.

Прикладом конфлікту, що відбувається в межах однієї ролі, може бути положення керівника, публічно проголошує одну точку зору, а у вузькому колі оголошує себе прихильником протилежною.

У багатьох виконуваних індивідом ролях - від сантехніка до викладача вищого навчального закладу - існує так звані конфлікти інтересів, в яких обов'язки бать чесним по відношенню до людей входять у конфлікт з бажанням «робити гроші».

Досвід показує, що далеко не всі ролі вільні від внутрішніх напружень і конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, він може призвести до відмови від рольових зобов'язань, відходу від цієї ролі, до внутрішнього стресу.

Існує кілька видів дій за допомогою яких рольова напруженість може бути знижена і людське Я захищене від багатьох неприємних переживань.

Сюди відносять:

· раціоналізацію;

· поділ;

· регулювання ролей.

Раціоналізація ролей - один із способів захисту проти хворобливого сприйняття особистістю будь-якої ситуації за допомогою понять, які для неї соціально і персонально бажані. Наприклад, дівчина, яка не може знайти собі нареченого переконує себе в тому, що вона буде щаслива, якщо не вийде заміж, тому що всі мужики обманщики, грубіяни, себелюбця і т.п. У даному випадку шляхом раціоналізації ситуація визначається таким чином, що зникає рольова напруженість.

Поділ ролей знижує рольову напруженість шляхом тимчасового вилучення з життя однієї з ролей. Наприклад, торговий працівник, який порушує закони вдень, увечері з трибуни ратує за їх посилення. Він не обов'язково лицемір, він просто перемикає свої ролі.

Регулювання ролей на відміну від захисних механізмів раціоналізації і поділу ролей відрізняється тим, що воно є усвідомленим і навмисним. На практиці це виглядає як посилання індивіда на вплив організацій, в силу чого він повинен діяти певним чином. Приклад: чоловік виправдовується перед дружиною за тривала відсутність, кажучи, що цього вимагала робота.

Висновок

Людина - це найбільш широке поняття для визначення суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. „Людина” - це переважно біосоціальна категорія, яка означає конкретного представника біологічного виду „Homo sapiens”. Це жива істота, яка володіє мовою і свідомістю, здатна створювати знаряддя праці і користуватися ними. Отже, поняття „людина” визначає якісну відмінність людей від тварин. До головних ознак людини належать:

- конституція тіла, зокрема будова, функціонування;

- пряма ходьба і двоногість;

- свідомість і самосвідомість;

- володіння мовою тощо.

Соціологія особистості вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот.

У сучасному суспільстві предметом соціології особистості є два взаємозалежні напрями пізнання: соціальна сутність людини та закони становлення і змін особистості у процесі життя.

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація - процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Список використаної літератури

1.Барвінський А.О. Соціологія: Курс лекцій для студ. ВНЗ: Нач. пос. - К.: Центр навч. літ-ри, 2005. - 328 с.

2.Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2002. - 140 с

3.Болотіна Є.В., Мішура В.Б. Соціологія: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літ-ри, 2007. - 128 с.

4.Волков Ю.Г. Социология: Лекции и задачи. - М.: Гардарики, 2003. - 316 с

5. Сірий Є.В. Соціологія: Навч. пос. - К.:Атіка, 2007. - 480

6. Смелзер Н. Социология. -- М., 1994.

7.Соціологія: Навч. пос./За ред. С.Макєєва. - К.: Знання, 2005. - 455 с.

8. Социология: основы общей теории / Под ред. Г. В. Осипова, Л. Н. Москвичева. -- М., 1996.

9.Соціологія: Підручник для студ. ВНЗ /Під ред. В.Городяненка. - К.: Академія, 2002.

10. Фролов С. С. Основы социологии: Учебное пособие. -- М., 1997.

11.Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. - 5-е вид., перероб і доп. - К.: Знання, 2009.- 468с.

12.Штомпка, Пётр. Социология. Анализ современного общества: учебник / Пер. с польского. - М.:Логос, 2008. - VII, 656 с.

13. Бергер Т., Лукман П. Конструирование социальной реальности. --М., 1999.

Размещено на Allbest.ru