Сучасні класифікації моделей соціальної роботи в громаді

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНО АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного та дистанційного навчання

Контрольна робота

З дисципліни Соціальна робота у громадах

На тему : «Сучасні класифікації моделей соціальної роботи в громаді»

Виконав:

Лешків Надія Василівна

Київ 2016



Зміст

Вступ

1. Сучасні класифікації моделей соціальної роботи в громаді

1.1 Модель організаційних зв'язків

1.2 Модель зустрічей у домівках

1.3 Модель коаліцій

1.4 Модель соціальних мереж

2. Організаційний потенціал соціального планування у громаді

3. Віртуальна громада

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Особливу актуальність викликають питання присвячені темі сучасних класифікацій моделей соціальної роботи в громаді, цей вид діяльності відзначається різноплановістю й складністю підходів.

Наприклад, в організації громади виділяють чотири моделі, названі переважно на честь того, хто був ініціатором такої діяльності:

- модель організаційних зв'язків (модель Чевіза);

- модель зустрічей у домівках (модель Росса);

- модель коаліцій (модель Алінського);

- модель соціальних мереж (заснована на релігійних традиціях, центром допомоги виступає церква або синагога).

Також одне із завдань роботи - розглянути питання організаційного потенціалу соціального планування у громаді, адже він враховує різноплановість потреб клієнтів. Термін «віртуальна громада» (virtual community), який набув популярності завдяки однойменній книзі Г. Рейнголда, в якій доводиться тотожність спільнот, утворених завдяки комп'ютерному спілкуванню також має важливе значення у соціальній роботі з громадами.

Мета даної роботи спрямована на те, щоб розглянути такі питання як:

1. Сучасні класифікації моделей соціальної роботи в громаді :

Ш модель організаційних зв'язків.

Ш модель зустрічей у домівках.

Ш модель коаліцій.

Ш модель соціальних мереж.

2. Організаційний потенціал соціального планування у громаді.

3. Віртуальна громада.



1. Сучасні класифікації моделей соціальної роботи в громаді

соціальний потреба віртуальний громада

Американська «Енциклопедія соціальної роботи» (1995), котру у США вважають настільною книгою соціальних працівників, визначає вісім сучасних моделей практичної роботи в громаді:

- організація сусідів та громадськості (Neighbourhood and Community Organizing);

- організація функціональних громад (Organizing Functional Communities);

- соціальний та економічний розвиток громади (Community Social and Economic Development);

- соціальне планування (Social Planning);

- розвиток програм та зв'язків у громаді (Program Development and Community Liasons);

- політичні та соціальні дії (Political and Social Actions);

- коаліції (Coalitions);

- соціальні рухи (Social Movements).

Автори характеризують виділені ними моделі за такими параметрами, як очікувані результати, проблеми, на розв'язання яких спрямована діяльність, об'єкти і суб'єкти дій. Ці моделі відображають розмаїття форм участі соціального працівника в розвитку громади та захисті інтересів її членів.

Варто виділити ще одну групу сучасних практичних моделей, дотичних до соціальної роботи в громаді. Модель запобігання злочинності на рівні громади, яка орієнтована на профілактику правопорушень і зловживання наркотиками, організацію сусідського нагляду, зменшення стигми, надання правопорушникам можливостей для реінтеграції, зниження рівня страху в громаді, підвищення безпеки вразливих груп (людей похилого віку, дітей) та досягнення довіри між поліцією і мешканцями громади. Вочевидь розпорошена між іншими моделями, виділеними в «Енциклопедії соціальної роботи», як от організація сусідів та громадськості, розвиток програм та зв'язків у громаді, побудова коаліцій.

Модель формування здорового способу життя має на меті підвищення якості життя в громаді та спирається на проведення місцевих профілактичних заходів. Її можна вважати складовою інших моделей: соціального та економічного розвитку громади, розвитку програм та зв'язків у громаді, організації функціональних громад тощо. Фахівці відзначають, що зміни у місцевих стратегіях формування здорового способу життя віддзеркалюють глобальні тенденції децентралізації та представницької демократії.

Американські фахівці також інколи виділяють як окремі моделі таку діяльність працівників у громаді, що спрямована на підтримку відтворення й споживання як функцій територіальних громад. Особливо це стосується сільських громад. Модель відродження громади передбачає оцінку потужності місцевих ресурсів, залучення людей, котрі мають ідеї та бачення розвитку громади, передовсім економічного характеру, знаходження інвестицій для розширення існуючого місцевого бізнесу та створення нових структур. Інші фахівці виділяють модель виробництва, у рамках якої сприяють створенню різноманітних організацій у громаді, передовсім економічних проектів, надання соціальних послуг, забезпечення житлом, що сприятиме розвиткові внутрішніх зв'язків у бідних громадах. Очевидно, що такі моделі є комплексними й насправді містять у собі елементи більш загальни підходів, запропонованих Д. Ротманом, а також підходів, визначених в «Енциклопедії соціальної роботи». Разом з тим останні чотири моделі (запобігання злочинності на рівні громади, формування здорового способу життя, відродження громади, модель виробництва) є міждисциплінарними й виходять за межі професійної соціальної роботи, оскільки потребують залучення інших фахівців.

Ще одна модель, яка набула значного поширення останнім часом, - це модель наснаження (імпаурменту) громади. Вона наголошує на зміцненні самої громади, розвитку соціального капіталу, надання їй повноважень для розв'язання своїх проблем. Проте деякі фахівці відносять імпаурмент громади не до моделі роботи в громаді, а до тактики, стратегічного підходу, що може бути використаний в рамках багатьох моделей, або до принципів та цінностей роботи в громаді.

Деякі фахівці, узагальнюючи практичний досвід, віддають перевагу визначенню надзвичайно конкретних моделей і тим самим деталізують підходи. Наприклад, в організації громади виділяють чотири моделі, названі переважно на честь того, хто був ініціатором такої діяльності:

- модель організаційних зв'язків (модель Чевіза);

- модель зустрічей у домівках (модель Росса);

- модель коаліцій (модель Алінського);

- модель соціальних мереж (заснована на релігійних традиціях, центром допомоги виступає церква або синагога).

1.1 Модель організаційних зв'язків

Модель організаційних зв'язків була названа на честь Цезаря Чевіза, лідера руху у 1960-х pp. на захист прав мігрантів. Тяжкі умови в міграційних трудових таборах наштовхнули Ц. Чевіза на думку про те, що для організацій фермерських робітників потрібно насамперед створити структуру, до якої б відчували довіру. Чевіз працював над розвитком відчуття довіри через створення для фермерських працівників клубів з придбання продуктів харчування та бензину. Представники агробізнесу не вбачали в клубах щонайменших загроз. Такі утворення почали діяти. Вони стали базою для організації робітників, розвитку соціальних зв'язків між ними. Клуби сприяли виникненню почуття солідарності, місцевої відданості, стали осередком виявлення лідерів, тобто джерелом посилення громади.

Зв'язки у громаді стали ще глибшими, коли Чевіз вдався до прямих методів конфронтації: пікетування, маршів, бойкотів, а також до проведення переговорів з роботодавцями.

1.2 Модель зустрічей у домівках

Модель зустрічі у домівках розробив у 1960-х Фред Росс (Каліфорнія, США), її вдосконалила Асоціація організацій у громаді за негайні реформи (ACORN). Як і в попередній моделі, йшлося про захист прав бідних. Цього разу - темношкірих працівників, котрі також не мали власних організацій, проте відчували належність та відданість певному місцю. Проблема, яку вони відчували, полягала у відсутності безпеки й у дискримінації.

Зустрічі в домівках - це короткі, тривалістю година-півтори вечірні зібрання груп із 6-20 людей. Їх організовують у бідних громадах. Робота в рамках цієї моделі розпочинається зі знайомства працівника з членами громади, налагодження контактів, виявлення того, хто зголоситься провести у себе першу зустріч. Перша зустріч ініціативних членів громади зазвичай присвячена обговоренню проблем, виробленню певного документа, в якому викладено ці спільні турботи.

На наступному етапі учасники першої зустрічі відвідують інших членів громади у їхніх домівках. Прямі розмови у неформальній атмосфері дозволяють активніше залучати людей, вселяти в них відчуття колективної сили.

Далі необхідно провести громадський форум або кілька зустрічей з широкою громадськістю. На форумі слід прийняти рішення про створення організації, яка просуватиме рішення форуму, обговорити її місію та обрати її керівний орган.

Усі присутні на форумі повинні мати право вступити в організацію, в якій обов'язково мають бути членський квиток і символічні внески. Модель зустрічі в домівках, на відміну від інших моделей організації громади, підходить тільки до територіальної громади.

1.3 Модель коаліцій

Модель коаліцій названа на честь Сола Алінського, з іменем якого часто пов'язують розвиток соціальної ідеї як напрямку роботи в громаді. Алінський вважав, що організаціям у громаді потрібно зосереджуватися на нагальних проблемах, а не на широкому контексті чи ідеологічних цілях.

І хоча дехто вважає, що організації в стилі Алінського віджили своє, інші розглядають їх як цілком перспективний напрям роботи, наводячи сучасні приклади об'єднання зусиль різних організацій. Наприклад, коаліція організацій, зацікавлених у програмах лікування та профілактики СНІДу, працювала разом з органом законодавства штату щодо створення відповідних служб у громадах. Коаліція об'єднувала релігійні й феміністичні організації, організації захисту громадянських прав і фахові асоціації.

1.4 Модель соціальних мереж

Модель соціальних мереж - це видозмінена модель коаліцій, розроблена учнями С. Алінського, Фондом промислових територій (IAF), Тихоокеанським інститутом організацій у громаді (PICO), організацією «Пряма дія та навчання дослідженням» (DART), Фондом Гамалієль. Цей підхід ґрунтувався на існуючих релігійних зв'язках, юдео-християнській вірі у братерство, біблійній етиці допомоги ближньому. Люди мусять об'єднатися, аби подбати про бідних, голодних, бездомних у своїй громаді, відновити свій мікрорайон.

Нині у США віруючі та лідери місцевих синагог і церков убачають частину своєї соціальної місії в тому, щоб допомогти членам громади організуватися для забезпечення себе чистим і спокійним середовищем, гарними школами, більш чутливими до місцевих потреб органами влади, кращими стосунками з іншими громадами. Такі мережі здатні розв'язувати й економічні питання. Наприклад, 1987 року тиск трьох соціальних мереж призвів до встановлення у Каліфорнії мінімальної заробітної платні (такі рішення й розмір мінімальної заробітної платні - прерогатива конкретного штату, в США й досі є штати, де немає мінімальної заробітної платні).

Завдання організатора, що діє в рамках такої моделі, виявити в громаді лідерів, котрі здатні переконати інших. Мережі мобілізуються, коли люди, котрі мають уже сформовану думку щодо певного питання, переконуються в можли- вості змін завдяки колективним діям.

В цілому ці моделі відрізняються не тільки за методами роботи, а й за двома ключовими параметрами:

- кількістю місцевих організацій, груп, утворень тощо, які діють у громаді;

- силою та глибиною соціальних зв'язків між цими організаціями, а також людьми у громаді.

При виборі моделі необхідно ретельно проаналізувати, що відбувається в громаді. Якщо, наприклад, у громаді небагато або зовсім немає асоціацій, а відданість і зв'язки нерозвинуті, то, напевне, краще вдатися до моделі, запропонованої Чевізом. З іншого боку, модель Росса більше пасує до ситуації, коли також немає великої кількості організацій, але соціальні зв'язки та відданість громаді є значними. Якщо поміж численними асоціаціями в громаді бракує зв'язків, то доречніше зупинитися на моделі Алінського. У випадку існування багатьох асоціацій із сильними зв'язками між собою варто звернутися до моделі соціальних мереж.

Крім того, у діяльності громад виділяють вісім напрямів соціальної роботи, що утворюють їхній організаційний потенціал. Зокрема, це:

- організація громади, що має метою поліпшення координації діяльності різних агенцій;

- розвиток громад, спрямований на надання допомоги групам, аби вони мали змогу активно брати участь у житті громади, у виробленні та реалізації тих рішень, які так чи інакше їх стосуються;

- соціальне планування на рівні громади, яке має на меті аналіз соціальних умов, постановку цілей та оцінку діяльності існуючих служб для її удосконалення;

- навчальні програми, спрямовані на тісніший контакт між відповідними закладами та місцевим населенням;

- політична активність, спрямована на організацію масових виступів з метою вирішення наболілих питань, що безпосередньо стосуються інтересів даної громади;

- розвиток жіночого руху задля поліпшення становища жінок та подолання дискримінації за ознаками статі;

- робота з етнічними меншинами щодо задоволення їхніх нагальних потреб та боротьби з проявами расизму;

- догляд за місцем проживання, який орієнтований на розвиток соціальних зв'язків, волонтерських служб та організацій груп самодопомоги.



2. Організаційний потенціал соціального планування у громаді

Організаційний потенціал соціального планування у громаді враховує різноплановість потреб клієнтів. Наприклад, люди з проблемами психічного здоров'я часто-густо не можуть залишатися в родині, й тому для них створюють «будинки на півдорозі» (тобто медико-соціальний заклад тимчасового проживання, де людина проходить соціальну реабілітацію після посиленого медичного лікування), групові будинки (постійне житло для 10-12 осіб, де у кожного є власна кімната), гуртожитки та притулки (тимчасове житло), соціальне житло (проживання в звичайному помешканні, наданому муніципа- літетом, куди регулярно навідується соціальний працівник).

Окрім цього, в громадах діють денні центри та клубні будинки, майстерні з розвитку навичок, інформаційні центри та служби представництва інтересів. Важливою складовою догляду в громаді є кризові центри, телефони довіри, будинки для тимчасового перебування (їх використовують, коли постійні доглядальники потребують короткої перерви), служби ескортування (супроводу) тощо. Надання послуг вдома (побутових, реабілітаційних) - також частина догляду в громаді. Фостеринг, тобто тимчасове всиновлення чи опікування дітьми-сиротами, людьми з функціональними обмеженнями, літніми людьми, котрі потребують постійної сторонньої допомоги, також відносять до роботи в громаді, тобто її оргпотенціалу. Формування цілісної мережі потребує значних ресурсів і соціального капіталу громади, цілеспрямованої політики.

При організації догляду в громаді необхідно звертати увагу на потреби, які існують у громаді, та можливості для їх задоволення, якнайактивніше залучення волонтерів до надання послуг, розвиток місцевих ініціатив, використання можливостей для отримання фінансування з-поза меж громади, якщо її члени не спроможні інвестувати кошти в розвиток служб у громаді.

Прикладом розвитку догляду в громаді є виникнення та функціонування хеседів - соціальних служб у єврейських громадах України. Нині вони діють у 40 містах і обслуговують не тільки великі міські поселення, а й регіони. У Києві клієнтами хеседу стали 14 тисяч євреїв, переважно похилого віку, з них - понад півтори тисячі - це мешканці Київської області. У Харкові хесед має понад 12 тисяч клієнтів, в Одесі - 8,9 тисяч, у Дніпропетровську - 8,5 тисяч, у Львові - 2,6 тисячі. Загалом по Україні вони обслуговують майже сто тисяч людей.

Організаційний потенціал громад за інтересами постає завдяки процесу, в ході якого конструюються проблеми, що згуртовують її членів. Організатори таких громад визнають неперспективність абстрактних ідей, стосовно яких люди не досягли згоди. Громади утворюються тільки після того, як люди обговорили, узгодили та сформулювали проблему й визнали її актуальність для кожного. Це саме стосується й згоди щодо причин та можливих шляхів розв'язання проблеми. Наприклад, важко організувати групу для боротьби проти низької заробітної плати, якщо одні люди вбачають проблему в експлуатації робітників капіталістами, а інші вважають, що робітники могли б отримувати більше, якби були освіченішими. Чи полягає розв'язання проблеми у поліпшенні шкіл у мікрорайонах, де мешкають робітники, чи ж варто створювати виробничі кооперативи, в яких працівники будуть співвласниками?

Зрозуміло, будь-яку проблему можна розглядати по-різному і з різним ступенем конкретизації. Якщо промислове підприємство забруднює якусь річку, вбиваючи у ній рибу й загрожуючи міському водопроводу, то альтернативними поглядами на розв'язання проблеми можуть бути: контроль за викидами та очисними спорудами підприємства, очищення річки, вдосконалення існуючого законодавства. Захисники інтересів людей, залежних від інвалідного візка, можуть зосередитися на різних аспектах, наприклад на фактах дискримінації під час прийому на роботу, безперешкодному доступі до громадських будинків або ж на зміні громадської думки щодо людей з функціональними обмеженнями. Формулювання проблеми впливає на те, яка кількість людей зацікавилася нею й запропонувала конкретні шляхи її розв'язання.

Отже, організаційний потенціал громади за інтересами передбачає досягнення того, що значна кількість людей погоджується з причинами проблеми і погоджується з певними кроками щодо її розв'язання. Визначення проблеми вимагає тактичних переговорів з потенційними активістами громади. Коли ж досягнуто спільних інтерпретацій, тоді можна говорити про утворення громади. Згодом такі спільні інтерпретації породжують спільні цінності, які в свою чергу можуть привести до формування спільної культури. Цей процес особливо яскраво спостерігається, коли громада за інтересами переростає у соціальний рух.

У багатьох випадках організаційний потенціал громади за інтересами утворюється завдяки посиленню вже існуючих міжособистісних зв'язків та розвитку соціального капіталу. Людей може об'єднувати дружба, родинні зв'язки, сусідство, спільна робота, участь у батьківських комітетах, політичних групах, релігійних організаціях, спортивних клубах тощо. Виявлення існуючої соціальної мережі може бути надзвичайно корисним при побудові громад, орієнтованих на самопідтримку.

Досить часто громади за інтересами набувають юридичного статусу громадських чи благодійних організацій. Адже через формальну організацію легше займатися лобіюванням інтересів, залученням ресурсів, спілкуватися з владною структурою. У деяких випадках виникають так звані парасолькові організації, котрі об'єднують низку інших організацій, що безпосередньо працюють з людьми. Громадами за інтересами можна вважати українські організації, що об'єднують багатодітні родини, колишніх воїнів-афганців, хворих на діабет тощо.

Що стосується роботи з етнічними громадами, то: людей часто відносять до певних громад незалежно від їхнього власного вибору. Колір шкіри, релігія, прізвище, етнічне походження автоматично зараховують людину до «приписаної» громади, проте насправді люди вирішують для себе самі, чи вважати себе членом певної громади. Китайця, котрий живе в США, відносять до «китайських американців» чи «азійських американців», але він може не брати участі в житті етнічної громади, тобто громади за інтересами чи солідарної громади.

В Україні спостерігаємо становлення різних етнічних громад - татарської, єврейської, польської, чеської, грецької, громади ромів та інших, які традиційно існували на наших теренах. Проте виникають і нові - бурятські, в'єтнамські, ки- тайські тощо. Наприклад, у Києві та Львові активно діють афганські громади.



3. Віртуальна громада

Довкола віртуальних громад (досить часто їх називають віртуальними спільнотами) точиться чимало суперечок науковців. Одні з них вважають, що посилене інтернет-спілкування призводить до руйнування соціальних зв'язків і зменшує соціальний капітал, інші - навпаки, доводять позитивний вплив віртуального середовища, де люди можуть без особливих зусиль знайти собі подібних і налагодити з ними постійні зв'язки.

Термін «віртуальна громада» (virtual community) набув популярності завдяки однойменній книзі Г. Рейнголда, в якій доводиться тотожність спільнот, утворених завдяки комп'ютерному спілкуванню, іншим різновидам громад. На думку цього автора, віртуальна громада - це «соціальне утворення, яке виникає в Інтернеті, коли достатня кількість людей тривалий час бере участь у публічних дискусіях, висловлюючи достатні людські емоції, й таким чином у кіберпросторі постає мережа особистих стосунків». У західній літературі цей термін застосовують у різних випадках: і коли йдеться про mud/multi-user domain (спеціальні інтерактивні ігрові програми, як-от російська «Республіка»), і про чати, і про користувачів групи новин, і про учасників листів розсилки, і про регулярних користувачів певного інтерактивного веб- сайту тощо. Потрібно розрізняти віртуальні громади, в яких люди ніколи не бачать одне одного в обличчя, та звичайні громади за інтересами, що активно використовують інтернет-технології для підтримання контактів між своїми членами.

Інтернет вплинув на всі сфери соціального, політичного та економічного життя, зокрема на організації, віддані ідеям соціальних змін і соціальної справедливості. Інтернет допомагає здійснювати представництво інтересів та захист прав клієнтів соціальних служб та певної громади. Він надав нові знаряддя та методи для роботи (наприклад, онлайн опитувальники, он-лайн петиції, інтернет-конференції тощо), які замінюють старі методи роботи з людьми.

Організаційному потенціалу віртуальних громад властиві:

- наявність спільних цінностей, цілей, турбот, процедур, символів, артефактів, історії, зацікавленості її членів, певних обов'язків її членів перед громадою та іншими членами;

- високий ступінь залежності від комп'ютерних технологій; наявність матеріального субстрату у вигляді комп'ютерної техніки, програмування та кодування;

- збалансованість у тактиках - завдяки «демократичності» громади, адже кожен може розіслати всім повідомлення з викладом власної позиції;

- можливість брати участь у спілкуванні у зручний для себе час;

- абсолютна добровільність участі (й часто, коли люди обирають собі псевдо замість імені, - анонімність);

- атомізоване членство; роз'єднаність членів громади, неперсоналізовані стосунки.

Віртуальні громади мають значні обмеження, бо вимагають наявності комп'ютера і користування Інтернетом (тобто економічних вкладень), а також належної грамотності, оскільки більшість інформації є текстовою, знання спеці- альних символів, вживаних у чатах/форумах, «нетікету» - правил інтернет- поведінки. Результати діяльності віртуальної громади непередбачувані й важко піддаються вимірюванню. Проте в електронного спілкування чимало й пози- тивних рис.

Інтернет несе вагомий заряд свободи. Його можна використати для активізації рухів за соціальні зміни, захисту прав, просування прогресивних ідей, формування громадської думки, організації соціальних акцій. Досить часто люди почуваються самотніми та ізольованими, й тому вони звертаються до електронної пошти чи чатів у надії набути почуття належності до громади.

Наприклад, у багатьох країнах створені віртуальні громади, які об'єднують людей з функціональними обмеженнями.

1997 року американець Джеф Реддінг, втомившись від пошуку інформації про своє захворювання, створив веб-сторінку «Linkable.org». На ній розміщують свої особисті веб-сторінки люди з функціональними обмеженнями, є чат і дошка повідомлень, новини, корисні посилання, інформація про пожертви та спонсорів, реклама засобів реабілітації та ліків, інформація про хвороби, що спричинюють функціональні обмеження, тощо. Вона містить заклики й засоби, які дозволяють віднести її до «фаворитів», зробити на ній закладку, перетворити її на «першу сторінку», відправити інформацію про цю сторінку знайомим, тобто допомагає не втратити знайдену сторінку й розширювати мережу. За даними автора, який існує на державну допомогу з інвалідності, у лютому 2003 року цю сторінку відвідало понад 20 тисяч людей.

В Україні також здійснено спробу налагодити роботу віртуальної громади для людей з функціональними обмеженнями.

Український благодійний фонд розвитку комп'ютерних і інформаційних технологій для інвалідів «АІК» (http://www.aik.kiev.ua), створений і керований інвалідами І і II групи, виступив ініціатором і організатором благодійної акції «Комп'ютер - спосіб життя».

Ця акція має таку назву, бо комп'ютер дійсно є способом життя для багатьох інвалідів в інформаційному суспільстві, тому що він виконує роль посередника між людиною, яка обмежена фізично, й іншим світом, що оточує її. Донедавна це було недоступним, але завдяки комп'ютеру інвалід може відкрити для себе увесь світ, може проявитися в ньому, знайти друзів, учитися, працювати.

Комп'ютер не заміняє для людини реальне життя, він не створює ілюзій, а лише пропонує альтернативний спосіб життя у тому випадку, якщо звичайний недоступний.

Пріоритетними напрямами роботи фонду є: сприяння в забезпеченні інвалідів комп'ютерною технікою; пошук можливостей безперешкодного доступу інвалідів до Інтернету; дистанційне навчання і консультування; забезпечення комп'ютерною літературою; інформаційна і просвітницька діяльність; працевлаштування інвалідів.



Висновок

У процесі виконання роботи, мета була досягнута, всі питання були розглянуті і стало зрозуміло, що за теоретичним розмаїттям моделей соціальної роботи в громаді стоїть багатюща практика, яка має національні відмінності, сягає корінням у традиції конкретного суспільства, спирається на певні суспільні цінності.

Сучасному фахівцю із соціальної роботи потрібні широкі знання та навички, зокрема з менеджменту, соціального планування, написання проектів та інформаційних матеріалів, адже цього вимагають ролі та функції працівника в громаді.

При виборі моделі необхідно ретельно проаналізувати, що відбувається в громаді. Якщо, наприклад, у громаді небагато або зовсім немає асоціацій, а відданість і зв'язки нерозвинуті, то, напевне, краще вдатися до моделі, запропонованої Чевізом. З іншого боку, модель Росса більше пасує до ситуації, коли також немає великої кількості організацій, але соціальні зв'язки та відданість громаді є значними. Якщо поміж численними асоціаціями в громаді бракує зв'язків, то доречніше зупинитися на моделі Алінського. У випадку існування багатьох асоціацій із сильними зв'язками між собою варто звернутися до моделі соціальних мереж.

Робота в організації будь-якого різновиду громади передбачає не тільки створення технічної бази для спілкування, тобто веб-сторінки з можливостями для інтерактивного спілкування, а й встановлення правил, ритуалів, меж, загального контексту спілкування. Організатори віртуальної громади мають подбати про пошук та залучення учасників, ведення бази даних учасників, статистичного аналізу відвідувань, змісту спілкування та надісланих відгуків. В громади може бути модератор та/чи адміністратор. У деяких випадках організатори таких громад турбуються про забезпечення людей із соціально вразливих груп доступом до Інтернету.



Список використаних джерел

1. http://dspace.tneu.edu.ua/bitstream/316497/1293/1/pdf.

2. Безпалько, Ольга Володимирівна (2005) Соціальна робота в громаді Центр навчальної літератури, Київ, Україна. ISBN 966-364-099-5.

3. Ауцишин Г. Дев'ята тренінгова сесія з розвитку громади // Громадські ініціативи.- 2001.- № 4. - С. 16-18.

4. Басенко О. Проблеми трудової реабілітації та соціального функціо- нування молодих людей з інтелектуальною недостатністю // Соціальна політика і соціальна робота. - 2001. - № 3. - С. 57-58.

5. Берк Е. Вступ// Спільнота: Посібник із будівництва спільноти (команди). - Західноукраїнський ресурсний інтернет-портал дистанційної освіти з суспільно-гуманітарних наук.- www.zurc.org.ua.

Размещено на Allbest.ru