Суспільство як соціальна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 1. Суспільство як соціальна система

Об'єктом соціології є суспільство як цілісна соціальна реальність. Однак, поняття “суспільство” не має однозначного визначення серед соціологів та представників інших суспільствознавчих наук. В зарубіжній та вітчизняній літературі можна зустріти величезну кількість визначень суспільства. Одні вчені його трактують як велику групу людей, що сформували спільну культуру, другі - як складну соціальну систему життєдіяльності людей, треті - як соціально-політичне об'єднання, що асоціюється з певною територією. Перш ніж дати визначення суспільству виділимо найбільш значні історичні етапи становлення даного поняття, особливості еволюції якого призвели до виникнення соціології як самостійної науки.

Уявлення про суспільство та його специфіку почали формуватися ще в Стародавньому світі. Довгий час в соціальній думці суспільство ототожнювалось з державою. Наприклад, у Платона суспільство характеризує передусім суспільні функції держави - захист населення від зовнішніх ворогів, підтримка порядку в середині країни. Думки Платона продовжив розвивати його учень Аристотель.

Представники раннього Середньовіччя (А. Блаженний, Ф. Аквінський) розглядали суспільство як результат Божої волі.

Соціальна думка Нового часу у трактуванні суспільства виходила з концепції “природного стану” і суспільного договору. Зокрема такі думки зустрічаємо у творах Т. Гоббса, Ж-Ж. Руссо, Дж. Локка.

В ХІХ ст. з'являються праці, в яких поняття “суспільство” аналізується з точки зору соціології. Так, родоначальник соціології О. Конт розглядав суспільство як функціональну систему, основними підставами виникнення якої став розподіл праці між індивідами, що спонукав їх до взаємодії та сприяв формуванню певних типів соціальних відносин.

У творах Е. Дюркгейма суспільство постає як надіндивідуальна реальність, що базується на колективних уявленнях; як наймогутніший фокус фізичних і моральних сил, який тільки існує у світі.

Дж. Мілль розглядав суспільство як агрегат індивідів, мислення яких зазнає поступових змін і розвитку.

М. Вебер розумів суспільство як взаємодію людей, яка є продуктом соціальних дій.

Сьогодні поняття “суспільство” має такий же понятійний зміст, що і в соціальній науці ХІХ ст. Зокрема, можна зустріти наступні визначення даного поняття.

Суспільство - особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя, що включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державно-територіальних кордонів.

Суспільство - це більш-менш велика, стійка і цілісна сукупність людей, об'єднаних історично сформованими формами їх взаємозв'язків і взаємодій з метою задоволення власних потреб.

Суспільство - це продукт взаємодії людей, специфіку якого складають відносини людей один з одним.

Суспільство - це специфічна організація життєдіяльності людей, певний соціальний механізм, система відносин, що зв'язує людей в єдине ціле.

Отже, складність загального визначення поняття “суспільство” полягає у тому, що воно є досить широким за об'ємом, високоабстрактним за характером, багатогранним і багаторівневим за структурою поняттям.

Найчастіше суспільство визначається в соціології як системно організована сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання, що породжується цілеспрямованою діяльністю великих груп людей. У такому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природних явищ.

Неоднозначність трактування поняття “суспільство” призвела до розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства: натуралістичних (суспільство є продовженням закономірностей природи, Космосу), ідеалістичних (єдиним основним фактором соціального життя виявляються суто духовні мотиви), методологічного індивідуалізму (взаємодія індивідів є вихідною основою соціальної організації).

Різними є погляди і на причини та процес виникнення суспільства, які зводяться до наступних концепцій: інструментальної (основним чинником зародження суспільства є винахід людиною знарядь праці, завдяки яким вона навчилась працювати, покращувати свій добробут, що згодом призвело до суспільного розподілу праці та появи майнової та соціальної нерівності);

сексуальної (суспільство виникло у результаті еволюції шлюбно-сімейних відносин: постійний розвиток регулюючих норм стимулював еволюцію общин, зумовивши з часом виникнення соціальної організації);

кратичної (заснована на аналізі причин появи влади та владних відносин, розподілу угрупування на еліту та підлеглих);

гендерної (заснована на аналізі розподілу соціальних ролей між чоловіками та жінками);

семантичної (звертає увагу на особливості становлення у людини основних психічних процесів, зокрема, мови, пам'яті, мислення).

У сумативному вигляді суспільство складається з таких основних елементів, як індивіди, соціальні спільноти, соціальні відносини, соціальні інститути та організації, соціальні норми і цінності. Але суспільство є цілісною а не сумативною єдністю, тому соціологія прагне знайти механізм внутрішньої упорядкованості суспільства, принцип ієрархічного поділу суспільства на складові.

Найбільш повний перелік необхідних ознак, яким повинно відповідати будь-яке соціальне об'єднання, дав відомий американський соціолог Е. Шілз:

1) об'єднання не є частиною якої-небудь більшої системи (суспільства);

2) між представниками даного об'єднання укладаються шлюбні союзи;

3) воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які є визнаними його представниками;

4) об'єднання має власну територію;

5) наявність власної назви та історії;

6) наявність власної системи управління;

7) об'єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда;

8) наявність загальної системи цінностей, тобто культури.

Таким чином, в соціології під суспільством зазвичай розуміють об'єднання людей, що характеризується:

- спільною територією, яка становить основу соціального простору, в якому проживають, взаємодіють, формують і розвивають взаємозв'язки члени суспільства;

- загальноприйнятою системою норм і цінностей, системою культури, що є основою зв'язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам;

- саморозвитком, самодостатністю, саморегуляцією. Тобто має здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень;

- автономністю, суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створити для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження та самореалізації.

Наявність цих елементів дає змогу трактувати суспільство як певну соціальну систему. Системний підхід до суспільства в соціології сформувався у ХХ ст. Зокрема, суспільство як соціальну систему розглядають Т. Парсонс, Р. Дарендорф, Дж. Тернер та інші вчені.

Соціальна система - цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Системний підхід дає можливість відповісти на питання про походження, історичні умови і фактори виникнення суспільства, про його ієрархічну будову і основні елементи, а також про механізми функціонування і розвитку соціальної системи.

В сучасній соціологічній літературі застосовують різні прийоми та принципи для структурування суспільства.

На думку американського соціолога А.Тоффлера, структуру суспільства визначають такі компоненти:

1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу);

2) соціосфера (різні соціальні інститути);

3) біосфера;

4) сфера влади (формальні й неформальні інститути політики);

5) іносфера (системи інформації та соціальної комунікації);

6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків).

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. Саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється від хаотичного скупчення людей.

Взагалі поняття структури суспільства багатозначне. Воно наповнюється різним змістом в залежності від загально соціологічного напрямку, в якому використовується, від тієї позиції, якої дотримується соціолог-дослідник і, нарешті, від конкретного завдання соціологічного дослідження.

В соціології розрізняють структуру суспільства в широкому та вузькому значенні.

Структура суспільства у вузькому значенні позначається поняттям “соціальна структура суспільства”. Під соціальною структурою суспільства розуміється сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою, упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільностей, верств, станів і відносин між ними.

Визначення структури суспільства в широкому значенні має два найпоширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро- і мікрорівень. По-друге, це застосування сферного членування суспільства.

Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства:

-функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

-функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства; упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

- функцію акумуляції і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного рості особистості.

У науковій літературі можна зустріти найрізноманітніші критерії та підходи до типологізації суспільств.

Сучасне суспільство є постіндустріальним, оскільки сьогодні відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація посідають дедалі важливіше місце. Цей термін запровадив японський вчений І. Масуда. Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора але й його соціальна та політична вага. Головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура - інформаційні мережі, банки, масове виробництво інформації. Основним суб'єктами соціальної комунікації є не людина-природа, так як у до індустріальному суспільстві, і не людина-машина, як в індустріальному, а людина-людина.

Отже, спробуємо визначити контури (характеристики) інформаційного суспільства:

1)в сфері матеріального виробництва відбувається така структурна перебудова, коли інформація стає домінуючою сферою виробництва суспільного життя.

2)Інформатизація впливає на ефективність спілкування людей. Завдяки комп'ютерній техніці, телебаченню та іншим засобам створюється можливість подолати часово-просторові бар'єри між людьми. Інформаційна техніка відкриває нові можливості для демократії, зокрема, для обміну думками, електронних плебісцитів, безпосереднього зв'язку громадян і політичних діячів.

3)Інформатизація суспільства є засобом еволюції людства (культура, освіта, наука, мистецтво).

суспільство соціальний постіндустріальний

Рекомендована література

1. Арсеєнко А. Глобалізація і соціальні зміни і наслідки напередодні ХХІ ст. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 1.

2. Вербець В.В., Субот О.А., Христюк Т.А. Соціологія. - К, 2009.

3. Гіденс Е. Соціологія. - К.., 1999.

4. Иноземцев В. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М., 2000.

5. Круглий стіл “Суспільство і соціологія на межі третього тисячоліття” // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 3.

6. Кузьменко Т. Соціологія. - К., 2010.

7. Левашов В. Общество и глобализация // Социологические исследования. - 2005. - № 4.

8. МейКристофер Інформаційне суспільство. - К., 2004.

9. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 4.

10. Рахманов А. Современные теории глобального общества // Вестник Московскогоуниверситета. Серия 18. Социология и политология. - 2003. - № 2.

11. Ричков М. Суспільство (соціальний організм, простір, етнос). - К., 2005.

12. Руткевич М. Общество как система // Вопросы философии. - 2001. - № 12.

13. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992.

14. Соціологія / За ред. В. Городяненка. - К, 2006.

15. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В. Воловича. - К., 1998.

16. Соціологія: Підручник / Н. Осипова та ін. - К., 2003.

17. Соціологія. Курс лекцій / За ред. Старовойта І. - Тернопіль, 1999.

18. Туров Н. Общество как социальная система // Социально-политический журнал. - 1994. - № 7-8.

19. Хмелько В. Макросоціологічні зміни в українському суспільстві за 10 років незалежності // Політична думка. - 2001. - № 3.

20. Шейко В. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.). - Х., 2001. - Т.2.

Размещено на Allbest.ru