Урбанізація у країнах, що розвиваються, її характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Контрольна робота

з дисципліни «Основи демографії»

на тему: «Урбанізація у країнах, що розвиваються, її характеристика»

Введення

В даний час майже половина населення Землі (47 відсотків) проживає в

містах. Очікувалось, що в період 2000-2015 років число міських жителів буде щорічно зростати на 2 відсотки.

Концентрація населення, структура споживання, режим роботи транспорту і господарська діяльність в містах надають істотний вплив на навколишнє середовище, в основному в результаті споживання ресурсів та утворення відходів. У той же час саме в містах є можливості забезпечити стійкий розвиток все зростаючих мас людей.

Урбанізація - одна з найважливіших складових частин соціально-економічного розвитку. Протягом десятиліть урбанізація спочатку просто не визнавалася як один з важливих процесів формування людини, середовища і суспільства, а потім у 70-80-х рр.., розглядалася в рамках формаційних особливостей розвитку систем виробництва і розселення при значної недооцінки її глобальних закономірностей і соціально-культурних і цивілізаційних основ. Утвердився і ретельно оберігався філософський підхід, за яким урбанізація легкокерована, тому що її закономірності встановлюються керівниками в залежності від тих чи інших висунутих ними цілей.

Урбанізацією називається зростання міст, підвищення питомої ваги міського населення в країні, регіоні, світі, виникнення і розвиток все більш складних мереж і систем міст. Таким чином, урбанізація представляє собою історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в переважно міське за характером праці, способу життя і культури населення, особливостей розміщення виробництва. Урбанізація - одна з найважливіших складових частин соціально-економічного розвитку. [2]

Ознайомлення з поняттям урбанізації, її характерні риси, стадії

Отже, урбанізамція (від лат. urbanus -- міський) -- зростання значення міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певній області, країні, світі.

За підрахунками вчених господарські втрати від хвороб урбанізації (перш за все шуму, стресу, забруднення) перевищують втрати від страйків.

Характерні риси: сучасна урбанізація як всесвітнє явище має три спільні риси, притаманні для більшості країн.

Перша риса -- швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р.-- 29%, а в 1990 р.-- 46%. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн осіб.

Друга риса -- зосередження населення і господарства переважно у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до даних.

Приклад: На початку XX сторіччя у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5% усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у світовому населенні перевищила ј. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-«мільйонери» з населенням понад 1 млн мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр.-- понад 200.

Третя риса -- «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо властивим є перехід від простих до групових форм міського розселення -- від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій -- компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри [1], [4].

Рівні і темпи урбанізації

Незважаючи на спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні і темпи. За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але основний вододіл проходить між більше і менше розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 71%, а в країнах, що розвиваються,-- 33%. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців.

Стадії урбанізації

Вважається, що процес урбанізації пройшов три стадії:

Від виникнення міст до XVIII ст.;

Кінець XVIII -- початок XX ст., коли відбувалося швидке зростання розмірів і чисельності міст;

Метрополізація, яка характеризується зосередженням людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах у XX ст.

Іноді виділяють четверту стадію -- дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

[11]

Стан на кінець XX ст

У 1990 р. у містах світу мешкало близько 45% населення світу. У середньому міське населення щорічно збільшувалося приблизно на 50 млн осіб. Наприкінці 1980-х рр. у світі було 2,5 тис. великих міст, а частка їх у світовому населенні перевищувала 1/3. Більше 200 з них мали населення понад 1 млн осіб. Відбувався перехід від компактного міста до міських агломерацій -- територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій найчастіше ставали столиці, найбільш важливі промислові і портові центри.

Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Пауло та Нью-Йорку, з чисельністю населення по 16-20 млн осіб[5].

Урбанізація країни - це процес збільшення частки міського населення, який супроводжується зростанням економічної, політичної і культурної ваги міст в порівнянні з сільською місцевістю.

Існує глобальна тенденція до урбанізації. У більшості країн вона є природним наслідком і стимулом економічного розвитку, що проходить стадії індустріалізації і постіндустріалізації. Тому рівень урбанізації, вимірюваний відношенням міського населення до загальної чисельності населення країни, особливо високий у розвинених країнах і набагато нижче в країнах з низьким доходом на душу населення.

Людство вступило у XX століття, вже маючи уявлення про містобудівний бум, про тяжкі наслідки концентрації населення у великих містах, про їх патології. Багатьом здавалося, що виразно проявлені недоліки великих міст не залишають їм шансів на майбутнє. А. Бабель говорив про неминучу майбутню загибель великих міст. Г. Уеллс прогнозував їх зникнення (або, як він висловився, «розпорошення»).

У той же час темпи урбанізації в країнах, що розвиваються в даний час набагато вище, ніж у розвинених.

Урбанізація у країнах, що розвиваються

У 2000-2005 рр.. середньорічне зростання міського населення в країнах з низьким і середнім доходом становив 3,8 і 3,1% відповідно в порівнянні з 0,1% у розвинених країнах. Слід враховувати також той факт, що в країнах, що розвиваються, де чисельність населення вище, ці процентні показники відповідають більшому числу людей.

У підсумку до 2005 р. абсолютну більшість - майже три чверті - всіх 2,5 млрд. городян світу проживали в країнах, що розвиваються.

Урбанізація охопила всі країни світу. Цей процес у різних громадських і географічних умовах проявляється і в різному «географічному одязі».

При цьому основні закономірності урбанізації мають загальний характер. У її ході відбувається процес формування міського середовища зі специфічними властивостями.

Частка городян у загальному населенні країн з низьким і середнім доходом швидко зросла з 22% в 1960 р. до 39% у 2005 р.;

передбачалося, що до 2015 р. вона перевищить 50%. Примірним показником внеску міст у ВВП служить сумарна частка у ВВП продукції промисловості та сфери послуг (в основному виробляється в містах). Судячи по цьому показнику, міста в країнах, що розвиваються вже зараз грають більш важливу економічну роль, ніж сільські, в основному сільськогосподарські, райони, тому що в середньому більше половини ВВП країн, що розвиваються виробляється в промисловості і у сфері послуг. Правда, поки це справедливо не для всіх країн світу.

Незважаючи на те, що швидке зростання міст спостерігається практично у всіх країнах світу, рівні урбанізації в різних географічних регіонах є вельми неоднакові. У той час як більшість країн Латинської Америки так само урбанізовані, як і країни Європи (у містах проживає 74% населення), країни Південної Азії, Східної Азії та Центральної Африки залишаються переважно сільськогосподарськими.

Більшість найбільш населених міст світу розташоване в країнах, що розвиваються. У таблиці 1 перераховані міста з населенням понад 7 млн. (дані 2005 р.). Багато хто з них знаходяться в країнах Азії, де населення численне, а дохід на душу населення низький (Китай, Індія, Індонезія).

У цих містах висока концентрація бідняків. У таких містах особливо гостро стоять складні соціальні та екологічні проблеми, включаючи забруднення повітря.

Забруднюють повітря зважені частки (ВЧ) - це дим, сажа, пил і крапельки рідини, що утворюються при згорянні палива і присутні в повітрі. Рівень забруднення ВЧ, вимірюваний зазвичай в мікрограмах на кубічний метр, є одним з найважливіших показників якості повітря, яким дихають люди. Згідно зі стандартами якості повітря, розробленим Всесвітньою організацією охорони здоров'я, цей показник не повинен перевищувати 90 мкг на куб. метр. Насправді у багатьох містах цей показник багаторазово перевищується ( таблиця № 1 - Забруднення повітря ВЧ в найбільших містах, 2005 р.).

Високий рівень забруднення повітря ВЧ негативно позначається на здоров'ї людей. Він провокує захворювання дихальної системи, загострює серцево-судинні та інші захворювання. У світі в цілому в 2005 р. цей фактор став причиною передчасної смерті, щонайменше, 500000 чоловік, а також 4-5 млн. нових випадків захворювання бронхітом. Особливо високий ризик для здоров'я городян у країнах, що розвиваються, таких як Китай і Індія. За деякими оцінками, в багатьох китайських містах якість повітря настільки низька, що економічні втрати, викликані підвищеною захворюваністю і смертністю міських жителів по всій країні складають близько 5% ВВП. Згідно з іншими оцінками, зробленими для 18 міст Східної та Центральної Європи, зниження вмісту в повітрі цих міст пилу і сажі до гранично допустимих норм, встановлених Європейським Союзом, щорічно дозволило б зберігати життя 18000 чоловік і отримувати 1,2 млрд. доларів доходу за рахунок скорочення захворюваності та пов'язаних з нею втрат робочого часу.

Ступінь забруднення повітря залежить від рівня розвитку технології в країні і заходів державного контролю за забрудненням головним чином в енергетиці. Застосування менш «брудних» викопних видів палива (таких як природний газ і вугілля з низьким вмістом сірки), більш ефективне і повне їх спалювання, все більш широке поширення «чистих», відновлюваних джерел енергії (енергія води, сонця, вітру, тепла надр) - ось деякі з основних способів боротьби із забрудненням повітря і не потребують обмеження економічного зростання. Можна порівняти ці дані з рівнями ВЧ в найбільших містах цих країн (таблиця № 1). Вугілля вважається одним із самих «брудних» джерел енергії, хоча багато чого залежить від його якості і способів спалювання. Ядерна енергія по багатьом параметрам сама «чиста», але існує серйозна проблема безпечної утилізації радіоактивних відходів і ризик радіоактивного забруднення у випадку аварії. Джерела, які надають найменше вплив на навколишнє середовище, такі як сонячна енергія, не показані, так як на них як і раніше припадає незначна частка вироблення електроенергії у світі.

Іншим важливим джерелом викидів ВЧ в атмосферу міст є спалювання палива в двигунах внутрішнього згоряння автомобілів. Це особливо шкідливо для здоров'я людей, так як забруднюючі речовини викидаються практично на рівні землі. Автомобілів набагато більше в розвинених країнах, де в 2006 р. на 1000 чоловік доводилося 559 автомобілів, у той час як у країнах з низьким доходом цей показник дорівнював 8 на 1000, а в країнах із середнім доходом - 91 на 1000 чоловік. Тим не менш, швидкий ріст кількості автомобілів у країнах, що розвиваються призводить до сильного забруднення повітря, так як вони в основному зосереджені в декількох великих містах, багато з них перебувають у поганому технічному стані, а контроль за викидами вихлопних газів слабкий або практично відсутній.

Згідно з оцінками Світового банку, попит на бензин у країнах, що розвиваються зростає в 1,2 -1,9 рази швидше, ніж доходи на душу населення. Якщо для країн, що переживають процеси індустріалізації та урбанізації, типові темпи зростання доходу на душу населення складають 6-8% на рік, цілком можливий щорічний ріст споживання пального для автомобілів на 10-15%. За відсутності дієвих заходів боротьби з забрудненням повітря вихлопними газами подібна динаміка напевно призведе до важких наслідків для здоров'я городян.

Характеристика урбанізації в країнах, що розвиваються

«Третій світ» стає все більш урбанізованим, ареною триваючої «міської революції». Це багато в чому визначає найбільш важливі напрямки соціально-економічного прогресу країн, що розвиваються. У 1950 р. частка городян у загальній кількості їх населення складала 19% -20%, а до 1990 р. вона виросла до 38% - 40%. До 2000 р. цей показник досягне 45% або навіть більше. У 2000 р. в 65 країнах, що розвиваються міським буде понад 2 / 3 всього населення, а в 15 найбільш індустріальних рівень урбанізації перевищить 80%.

По-іншому відбуваються процеси урбанізації в розвинутих країнах, де індустріальний розвиток супроводжувалося зростанням міст, сучасні ж постіндустріальні тенденції проявилися в уповільненні темпів і навіть деякому відтоку населення з міст у приміську зону, де екологічна ситуація та умови життя сприятливіші. Цей процес одержав назву субурбанізації. До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4 / 5 жителів, належать Велика Британія, ФРН, Японія, Росія, США, Франція, Туреччина, Ізраїль.

Міста, концентруючи населення, виробництво, управління, культурні і наукові досягнення, стають осередками світових господарських зв'язків. Їх функції різноманітні. Розрізняють міста, що мають промислові, транспортні, торговельні, розподільчі та позаекономічні (адміністративні, наукові, культурні і т. п.) функції. Найбільш часто зустрічаються міста, в яких поєднуються промислові, торговельні, транспортні та адміністративні функції. Є також вузькоспеціалізовані центри: промислові (Детройт), транспортні (Суец), політико-адміністративні (Бонн, Канберра), наукові та вузівські (Кембридж, Гейдельберг), курортні (Ніцца, Брайтон), релігійні (Мекка, Лурд), а також військові бази (Гібралтар).

Зростання сучасних міст, особливо великих, відбувається переважно за рахунок нарощування невиробничих функцій, оскільки більшість робочих місць створюється саме в цих галузях діяльності, а міграційні потоки з сільської місцевості зумовлюють особливості складу міського населення з характерною перевагою осіб працездатного віку. Місцеві уродженці, наприклад, у Лондоні, Парижі чи Калькутті, становлять менше половини населення міста.

Більшість великих міст має досить строкату етнічну та релігійну структуру, що обумовлює розселення вже в межах самого великого міста (наприклад, в Нью-Йорку відомі китайські квартали, район Брайтона, заселений вихідцями з колишнього Радянського Союзу протягом другої половини XX ст., район Гарлема , де переважно проживають чорношкірі американці і т. п.) і створює іноді додаткові соціокультурні проблеми, пов'язані з міжетнічним спілкуванням та релігійної терпимістю.

У країнах урбанізація відбувається за типом «центр-периферія». Менш розвинені райони і їх міста виступають в якості внутрішніх колоній провідних районів і їх центрів (своєрідний «внутрішній колоніалізм»). Подібний погляд на урбанізацію в країнах, що розвиваються пов'язаний з концепцією «економічного дуалізму», яка виходить з існування «традиційного» і «сучасного» секторів. У зв'язку з цим розглядаються 3 ситуації: а) місто викачує з навколишніх територій різні ресурси для розвитку, б) місто «індиферентно» до сусідніх районів; в) місто нав'язує їм ту чи іншу структуру розвитку.

Така урбанізація, що йде за типом «економічне зростання без економічного розвитку», отримала найменування «урбанізації існування» або «споживчої урбанізації». Такий урбанізації притаманні багато кризові явища. Деякі з них пов'язані зі станом міського природного середовища.

Однією з найбільш характерних особливостей сучасної урбанізації є значне посилення концентрації населення в найбільших містах та урбанізованих районах. Ця особливість стала помітною вже в XIX столітті, але з усією силою проявилася в нашому столітті.

У зарубіжній науковій літературі зустрічається термін «слаборозвинене місто». Він визначає деякі специфічні особливості міст в країнах, що розвиваються. Серед них:

- Недостатність функціональної бази (промисловість, невиробнича сфера та інші джерела зайнятості та доходів), яка не в змозі «поглинути» все більш збільшується населення;

- Швидке зростання знедоленого населення (значною мірою в результаті припливу мігрантів) та забудованої площі міст;

- Складання концентричної системи планувальної структури навколо центральних історичних центрів міст; при цьому квартали менш забезпечених груп городян безпосередньо примикають до «ядр» міст;

- Існування на периферії міст поселень, що розростаються, де зосереджуються найменш забезпечені групи населення (головним чином мігранти) з неврегульованою хаотичною забудовою, позбавлені, як правило, елементарної інфраструктури (електрики, водопостачання, каналізації, медичного обслуговування);

- Чітко виражений територіально-майновий поділ міських територій з виділенням ареалів проживання груп з високими, середніми, низькими і мінімальними доходами («соціальна сегрегація»);

- Поширення міської забудови на несприятливих за своїми інженерно-геологічними та екологічними умовами територій (гірські схили з сильною ерозією, високогір'я, заболочені чи підтоплювані ділянки та інші подібні місця).

У промислових містах відзначається нова стадія урбанізації. Вона пов'язана з тим, що бідні групи населення поступово витісняються з центральних районів міста. Відбувається свого роду їх «джентрифікації» (облагороджування). Процес відродження та підвищення соціально-економічної ролі центральних частин міст отримав назву «реурбанизація». Вона ще не торкнулася найбільших і великіх міст в країнах, що розвиваються.

Ці найбільш загальні особливості «анатомії слаборозвиненого міста» породжені вибуховим характером урбанізації. Вона за своїми масштабами значно випереджає темпи розвитку економіки. При цьому міста як би закріплюють ту територіальну організацію суспільства і господарства, які дісталися країнам, що розвиваються у спадок від колоніального минулого.

У більшості країн, що розвиваються, в 4-5 найбільших містах зосереджено приблизно 4 / 5 промислового потенціалу цих держав. При цьому найбільші міста ростуть темпами в 3-5 разів вищими, ніж загальне зростання чисельності населення. Це характерно, зокрема, для Латинської Америки - найбільш розвиненого, індустріального та урбанізованого регіону «третього світу». У агломераціях Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Мехіко та Буенос-Айреса зосереджені приблизно 1 / 5 населення і 1 / 3 потенціалу обробної промисловості регіона.

Для прискореної і навіть вибуховій урбанізації в країнах, що розвиваються найбільше характерна «концентраційна модель» зростаючого зосередження населення та всіх сфер економіки в небагатьох провідних і найбільших центрах. Їх зростання буде продовжуватися і при поступовому зниженні народжуваності, що відзначається в більшості країн, що розвиваються. Відтік населення із сільської місцевості в міста (особливо у великі і найбільші центри) триватиме високими темпами. Це обумовлено тим, що сільське господарство та сільська місцевість в країнах, що розвиваються не можуть утримати сільське населення через малоземелля, погіршення умов, зростаючої престижності міського життя. Господарське освоєння нових районів у країнах, що розвиваються (деякий виняток представляє Латинська Америка) не може поглинути скільки-небудь значну частину надлишкового сільського населення.

У багатьох країнах, що розвиваються (особливо у Тропічній Африці) склався досить елементарний малюнок міського розселення. Існує один великий центр загальнонаціонального значення при досить великій кількості малих міст у сільській місцевості. Можна визначити, однак, що майже у всіх країнах, що розвиваються з'явилися великі міста, які мають понад 100 тис. жителів кожен. У Латинській Америці, наприклад, за 1870-1990 рр.. число таких міст збільшилася більш ніж у 50 разів.

У країнах, що розвиваються формуються і все більш складні форми урбаністичної організації: агломерації міст, «міські коридори», розташовані між найбільшими центрами. Вони склалися в найбільш урбанізованих та індустріальних країнах. Серед них Індія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Венесуела, Чилі і деякі інші. У Венесуелі, наприклад, формуються 3 мегалополіса, в тому числі між столицею Каракасом і узбережжям. До кінця ХХ століття в них було зосереджено 77% населення Венесуели.

Майже у всіх країнах, що розвиваються відзначається наростаюче погіршення стану навколишнього середовища в столичних та інших агломераціях і на прилеглих до них територіях. Це, зокрема, обумовлено тим, що в країнах «третього світу» типова висока територіальна прив'язка «забруднюючих» галузей промисловості до найбільших та великих містах.

Це загострює і без того кризовий стан міського довкілля. Виникла реальна небезпека для стану здоров'я міського населення, особливо в численних окраїнних ареалах зосередження найменш забезпечених груп населення.

Характер урбанізації в країнах, що розвиваються визначає і ряд загальних особливостей внутрішнього устрою (членування) «слаборозвиненого міста». У ньому виділяються різко відрізнені одна від одної складові частини. Зокрема, швидке зростання міського населення супроводжується особливо високими темпами збільшення чисельності прийшлого населення і, перш за все, мігрантів з сільської місцевості. Характерні труднощі їх адаптації до умов міського життя, до нової для них міського навколишнього середовища. Не тільки у великих, але і в середніх, а нерідко і в невеликих містах, в безпосередній близькості від центрального «ділового округу» швидко ростуть квартали нетрів і поселення найменш забезпечених груп «маргінального» (найменш забезпеченого і не беручого участі в повній мірі у міському житті ) населення.

У центральних частинах «слаборозвиненого міста» зростає щільність населення, найчастіше досягає високих, а іноді і критичних показників. Швидко збільшується площа під дорогами та іншими транспортними спорудами. Автомобілізація, інтенсивно розвивається в містах «третього світу», стає все більш вагомим чинником погіршення стану та якості навколишнього міського середовища[3], [5].

Процес урбанізації в Україні значно сповільнив свої темпи у другій половині ХХ ст., а в його кінці ці темпи стабілізувалися. На початку ХХІ ст. під впливом соціально-економічних умов (зниження рівня і якості життя людей, безробіття, міграції, погіршення демографічних показників та ін.) в регіонах України почалися процеси деурбанізації. Вони ще не відбились на деяких показниках урбанізованості (частка міських жителів залишається стабільною у державі, а окремих регіонах вона навіть збільшується), але вже проявляються у багатьох аспектах. Головною рисою деурбанізації є зменшення чисельності міських жителів. Це відбувається як за рахунок зменшення природного приросту міського населення, так і внаслідок посилення його міграційної активності. Багато із міських мешканців (колишніх вихідців із сіл) повертаються у села (рееміграція), впливаючи певним чином на перерозподіл населення між містом і селом.

На стадії деурбанізації зростають тільки найбільші міста, або ж в них найбільше відбуваються соціально-економічні зміни. Поступово насичуючись виробничою і соціальною (в т.ч. і ринковою) інфраструктурою, ці населені пункти стають сприятливими для розміщення складних виробництв, розвитку сфери послуг та управлінської діяльності. В умовах соціально-економічної кризи такі міста стають центрами прогресивних змін у реструктуризації господарства, а їх мешканці - носіями нових суспільних відносин.

Деурбанізаційні процеси проявляються також і у: посиленні зайнятості міських жителів сільськогосподарською діяльністю, деякому послабленні впливу міст на природне довкілля внаслідок зменшення потужностей чи зупинення багатьох підприємств, припиненні територіального зростання міст.

Ці риси у агропромислових регіонах, на мою думку, не виявляються так чітко, як у промислових. Чим нижчим є показник урбанізованості регіону, тим слабше виявляються риси деурбанізації. Вони можуть бути змінені тільки за умови зміни соціально-економічної ситуації в регіоні і країні загалом, та внаслідок здійснення регулювання розвитком міських поселень.

Отже, урбанізація - це багатогранний процес, що охоплює різноманітні аспекти розвитку міст: демогеографічні, соціально-економічні, етнографічні, геокультурні та ін.

Для просторового розвитку урбанізації характерне перетворення мережі міських поселень у системі розселення, диференціація міського простору, залучення нових територій у сферу впливу міст та розширення ареалів урбанізованого середовища. Ю.І.Пітюренко вперше в українській геоурбаністиці дає визначення територіальної системи міських поселень, розуміючи під нею "об'єктивно сформовану на тій чи іншій території та економічній базі сукупність функціонально підпорядкованих міст та селищ, яка виникає в процесі розвитку виробництва, його територіальної організації, розселення населення, створення сприятливих умов його життя та виробничої діяльності". Він виділяє серед територіальних систем населення України інтегральні (великорайонні, регіональні, обласні) та локальні (міжрайонні, районні, місцеві) системи міських поселень на основі аналізу господарських функцій, величини радіусу впливу міст на навколоміську територію та ін. Кожному місту у цій системі відводиться певна роль.

Розвиток в Україні системного підходу до вивчення розселення дещо змінив погляди науковців на роль міст у розселенні. В сучасних дослідженнях ці населені пункти розглядаються у контексті територіальних систем розселення як центри таких систем різного ієрархічного рівня. Саме як центри систем розселення виступають міські поселення у агропромислових регіонах, де вони організовують своїм впливом розвиток прилеглої сільської місцевості[10].

Заключення

В останні 50 років відзначалися значні зміни в співвідношенні сільського і міського населення на користь останнього. Процес урбанізації, тобто концентрації людей та господарської діяльності в населених пунктах, що відносяться до категорії «міських», буде продовжуватися і в XXI столітті. До рушійних сил урбанізації відноситься, перш за все, широка пропозиція різних видів діяльності та послуг на міських територіях, зокрема наявність робочих місць і можливість отримати освіту. Крім того, в деяких регіонах світу, особливо в Африці, странах Ближнього Востоку, великий вплив на цей процес надають деградація земель, виснаження природних ресурсів і соціально-політичні конфлікти.

Урбанізація, будучи об'єктивним процесом, підпорядковується наступним загальним закономірностям: жорсткий зв'язок з індустріальним розвитком; перетворення всього суспільства, в тому числі і села, через впровадження міських інститутів, стандарту поведінки, способу життя, культурних цінностей. Причому перетворення села не передбачає його повне зникнення і заміну всіх сільських поселень тільки поселеннями міського типу. Сільське поселення зберігається, тому що зберігається цілий ряд його специфічних функцій (наприклад, рекреаційна), але умови життя, рівень благоустрою та доступності матеріальних і культурних благ тут різко змінюються. Разом з тим в кожній країні і в кожному регіоні процеси урбанізації неминуче будуть мати специфічні риси.

У контрольній були розглянуті поняття урбанізації, були розглянуті та описані характерні риси, стадії урбанізації. Була дана характеристика урбанізації в країнах, що розвиваються, з прикладами, порівняннями, напрямками розвитку.

У першу п'ятірку найбільш урбанізованих країн світу увійшли Республіка Корея (82%) і Бразилія (81%). У Мексиці, Колумбії, Ірані, Філіппінах, Індонезії, Нігерії, Єгипті, Пакистані, Китаї частка міського населення становить від 70 до 50%, що свідчить про залежність між розвитком урбанізації та загальним рівнем економічного розвитку країни. У більшості країн, що розвиваються, основними причинами урбанізації є аграрне перенаселення та деградація сільській місцевості, з якої тисячі переважно молодих людей виштовхуються в міста в пошуках роботи. Але великі міста не завжди можуть забезпечити їх робочими місцями, що створює значні соціально-економічні проблеми як для людей, так і для розвитку самого міста, інфраструктура та забудова якого «не встигає» за зростанням населення.

Таким чином, з упевненістю можна підвести риску: урбанізація властива всьому світу, але темпи її в різних регіонах різні; урбанізація, з одного боку, покращує умови життя населення, з іншого боку - призводить до витіснення природних систем штучним, забрудненням навколишнього середовища, підвищенням хімічного, фізичного і психологічного навантаження на організм людини.

Cтомлений житель міста, із властивою йому підвищеною дратівливістю, невмотивованою заклопотаністю, загальною млявістю, шукає звільнення від цього стану на лоні природи, у кіно, театрах, у телеекранів, у читанні чи літератури, - інших подібних заняттях, але це не дає бажаного результату. Утома накопичується і реалізується в порушенні тих чи інших функцій організму. Проблеми, зв'язані з урбанізацією, необхідно вирішувати не окремими приватними заходами, вишукуючи скоростиглі і малоефективні рішення, а розробивши комплекс взаємозалежних соціальних, екологічних, технічних і інших мір.

В усіх випадках людина і навколишнє середовище повинні розглядатися як єдине ціле.

Використана література

Матеріал із Вікіпедії - вільної енциклопедії

Зубченко Л. Огляд зарубіжних періодичних видань за статистикою і демографії / / Питання статистики. М, 2003 р.

Голіков А. П. та ін. Вступ до економічної і соціальної географії. -- К.: Либідь, 1996. урбанізація міський агломерація

Лаппо Г. М. География городов. -- М.: Мысль, 1971.

Пивоваров Ю. Современная урбанизация. М. 1976.

Копылов В. А. География населения: учебное пособие -- М., 2005.

«Економічний словник» / За ред. А. І. Архипова, ТК «Велбі». Видавництво «Проспект», 2004 р.

1 Прохоров Б.Б., Мартинов А.С. Артюхов В.В. Виноградов В.Г. Щільність населення і розселення світу. - М. 1999 г.

Країни світу. Лаконічний політико-економічний довідник. М.1996 р.

О. Шаблій "Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії" (2001).

http://ukr-tur.narod.ru/geourban/urbanizaz/urbanizazia.htm

Размещено на Allbest.ru