Шлюбність в Україні: стан, проблеми, наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет ім. Б. Грінченка

Інститут практичної психології та соціальної педагогіки

Індивідуально-дослідне завдання

Шлюбність в Україні: стан, проблеми, наслідки

Київ-2011

План

Вступ

1. Шлюбність і шлюбний стан

2. Сім'я і типи сімейних організацій

3. Шлюбність та розлучуваність

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сім'я є базовою передумовою функціонування соціуму, первинним осередком відтворення населення та формування людського капіталу. Дослідження шлюбно-сімейної структури населення України та процесів її формування дозволяє зробити висновок, що в цілому традиції сімейного способу життя населення, без якого неможливе існування суспільства в його сучасному розумінні, в Україні збережено. Проте наприкінці ХХ--на початку ХХІ ст., в умовах соціально-економічної та постіндустріальної трансформації українського суспільства, тенденції розвитку шлюбу і сім'ї сповнені протиріч, відбуваються значні зміни у шлюбно-сімейних процесах і структурах, що безпосередньо впливає на динаміку народжуваності. Їх причиною є ті кардинальні зміни у матримоніальній та репродуктивній поведінці населення розвинених країн, якими характеризується постіндустріальний етап розвитку цивілізації: зниження рівня шлюбності, підвищення віку укладання шлюбу, поширення різноманітних форм шлюбного партнерства, нестабільність подружніх відносин і зростання рівня розлучуваності, поширеність позашлюбної народжуваності і неповних сімей тощо. Однак у транзитивному соціумі сучасної України, в умовах демографічної кризи, ці демографічні трансформації продукують ряд складних соціально-демографічних проблем. Вплив національних традицій, наслідків соціально-економічної та демографічної криз опосередковує, трансформує прояв загальноєвропейських закономірностей демографічного розвитку в Україні.

1. Шлюбність і шлюбний стан

У широкому розумінні слова під шлюбністю розуміють усі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, або, інакше кажучи, цю сукупність випадків зміни шлюбного стану. Шлюбність - це процес утворення шлюбних (подружніх) пар у населенні, який включає в себе укладання як перших, так і повторних шлюбів. У поєднанні з процесами вдовіння та розлучуваності шлюбність визначає відтворення шлюбної структури населення, її демографічне значення полягає у тісному зв'язку з відтворенням населення. Шлюбність є найважливішим демографічним чинником народжуваності, формування сімей та зміни сімейної структури населення. У демографії шлюбність вивчають переважно в рамках репродуктивного віку, а шлюбність жінок - частіше, ніж чоловіків.

Під шлюбним станом розуміють стан особи стосовно інституції шлюбу, встановлений відповідно до звичаїв та правових норм країни. Шлюбний стан індивідів звичайно включає 4 градації: тих, хто ніколи не перебував у шлюбі; тих, хто перебуває у шлюбі; увдовілих; розлучених. У деяких країнах в особливі групи виокремлюють тих, хто перебуває в зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі, або у першому чи повторному шлюбі, тих, хто проживає разом з чоловіком (жінкою) або окремо від нього (неї), тих, хто отримав офіційну санкцію суду на роздільне проживання тощо.

При шлюбі, розлученні та увдовінні відбувається перехід особи з однієї категоії шлюбного стану в іншу. Сукупність таких переходів являє собою процес відтворення шлюбної структури населенн, що його у демографії розглядають як складник відтворення населення. Шлюбний стан населення, як і шлюбність, істотною мірою залежить від ситуації на „шлюбному ринку”, формування шлюбного кола та наявності шлюбного вибору.

Термін „шлюбний ринок” використовують у демографії для умовного позначення системи співвідношень чисельностей різних груп шлюбоздатного населення.

Ситуація на „шлюбному ринку” істотно впливає на формування шлюбного кола, його динаміку та структуру. Шлюбне коло являє собою сукупність можливих для конкретного індивіда шлюбних партнерів.

На шлюбний вибір, або вибір шлюбного партнера в рамках конкретного шлюбного кола, справляє вплив сукупність найрізноманітніших критеріїв: економічних, соціальних, культурних, психологічних та антропологічних. Чим ширше коло потенційних партнерів, тим більшого значення набувають психологічні, культурні та антропологічні критерії вибору: вік, зовнішні дані, взаємна симпатія, спільність інтересів тощо.

Укладання шлюбу передбачає дотримання низки законодавчих норм, які регулюють мінімальний шлюбний вік майбутніх членів подружжя, порядок його уладання й форм. Що ж стосується шлюбно-сімейних стосунків, то вони дотально регламентовані Кодексом про шлюб і сім'ю.

Мінімальний шлюбний вік, починаючи з якого закон або звичай допускає укладання шлюбу, встановлюють з урахуванням статевої, психологічної та соціальної зрілості тих, хто укладає шлюб, а також традицій, звичаїв, релігійних норм тощо, прийнятих у конкретній країні. В Україні мінімальний шлюбний вік для жінок установлений у 17 років, а визнаною формою шлюбу є громадянський.

2. Сім'я і типи сімейних організацій

У демографії під сім'єю розуміють грунтовану на шлюбі або кровній спорідненості малу групу, члени якої пов'язані спільністю бобуту та спільним бюджетом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Разом з тим сім'я являє собою одну з найважливіших соціальних інституцій, яка забезпечує відновлення генерації людей. Демографічне вивчення сім'ї передбачає її дослідження як осередка відтворення населення, й тому на перший план висувається перш за все її репродуктивна функція, яку розглядають у тісному зв'язку з іншими соціальними функціями сім'ї. Водночас об'єктом вивчення є сам процес утворення й розвитку сімей, або демографічний розвиток сім'ї.

Демографічний розвиток сім'ї становлять ті зміни в її складі, які справляють безпосередній вплив на процес відтворення населення. Вони включають такі події, як укладання шлюбу, народження дитини, розлучення, смерть когось із членів сім'ї. Кожна з цих подій змінює демографічний статус сім'ї й переводить її в новий соціально-демографічний стан. Розвиваючися, сім'я проходить шерег етапів, послідовність яких утворює життєвий цикл сім'ї. Останній іноді називають моделлю сім'ї, або моделлю розвитку сім'ї.

Життєвий цикл сім'ї включає низку фаз. Серед них: утворення сім'ї - укладання першого шлюбу; початок дітонародження - народження першої дитини; завершення дітонародження - народження останньої дитини; утворення „порожнього гнізда” - укладання шлюбу й виокремлення із сім'ї останньої дитини; припинення існування сім'ї - смерть одного з членів подружжя.

Типологія сімейної організації, прийнята у демографії, грунтується на формах шлюбних союзів. Найпоширенішими з них є моногамія та полігамія. Моногамія являє собою історично зумовлену форму шлюбу та сім'ї, за якої чоловік одружений тільки на одній жінці, й відповідно, жінка пошлюблена тільки з однім чоловіком. Подружній союз між ними санкціонований суспільством і часто-густо має пожиттєвий характер. Навіть у тих країнах, де юридичні й соціальні норми не приписують моногамної сім'ї, вона проте є найпоширенішим типом сімейно-шлюбних стосунків.

Полігамію, або багатошлюбність, використовують для позначення такого шлюбу, за якого один з членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію, або багатоженство, та поліандрію, або багатомужжя.

Полігінія - одна з історичних форм шлюбу, за якою чоловік перебуває водночас у кількох шлюбних союзах з різними жінками. Полігінію часто-густо реалізують у формі сім'ї гаремного типу. Встановлено, що полігінія знижує показник плідності, проте у деяких випадках може збільшувати показник народжуваності. Поліандрія - рідкісна, архаїчна форма групового шлюбу, за якої жінка може перебувати водночас у кількох шлюбних союзах з різними чоловіками.

Типологію сімей здіснюють за двома підставами: сім'ї поділяють на повні та неповні, а також на прості (нуклеарні) та складні. Повною вважають сім'ю, складену з однієї подружньої пари з дітьми або без них. Основу неповної сім'ї утворює один з батьків з дітьми. Неповні сім'ї часто називають „уламками” повних. Навіть якщо вони виникають через народження позашлюбної дитини самотньою жінкою, можна, як правило, вважати, що тут мав місце випадок розірвання фактично незареєстрованого шлюбу між батьками такої дитини ще до її народження. Народження ж дітей від випадкових зв'язків - відносно рідкісне явище. Як повна, так і неповна сім'я може бути віднесена або до простих, або до складних сімей.

Простими, або нуклеарними, вважають сім'ї, які включають тільки шлюбну пару з дітьми, котрі не перебувають у шлюбі, або шлюбну пару, яка не має дітей, або одного з батьків з дітьми.

Згідно з рекомендаціями статистичної комісіїї ООН для перепису населення подружня пара з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували в шлюбі, складають повне ядро сім'ї, а один з батьків з однією дитиною або кількома дітьми, котрі ніколи не перебували у шлюбі, - неповне ядро сім'ї. Кількість повних ядерних сімей, в яких обидва члени подружжя перебувають у репродуктивному віці, визначає переспективи відтворення населення.

Складні сім'ї включають до свого складу дві або і більше нуклеарні сім'ї, або ж три чи більше генерацій, незалежно від того, чи належать нуклеарні сім'ї до однієї чи кількох генерацій, для їх віднесення до складної сім'ї важливим є факт сумісного замешкання та спільності господарства. До складної сім'ї можуть увіходити один або обидва батьки, когось із членів подружжя, або самітня мати (батько), або інші родичі. [4]

3. Шлюбність та розлучуваність

Населення нашої країни здавна ха рактеризувалось високим рівнем шлюбності. І нині Україна належить до країн Європи з високими показниками шлюбності (рис. 1), хоча рівень її поступово знижується. У перше десятиліття незалежності коефіцієнти шлюбності -- як загальний (кількість шлюбів з розрахунку на 1000 осіб), так і спеціальний (кількість шлюбів з розрахунку на 1000 неодружених осіб шлюбного віку) -- суттєво знизилися, однак з 2001 р. намітилася позитивна тенденція до підвищення загального рівня шлюбності: з 6,4 на 1000 осіб у 2001 р. до 7,6 у 2006 р. і 9,0 у 2007 р. (рис. 2), передусім за рахунок міського населення. Високі показники 2007 р. можна пояснити як збільшенням чисельності шлюбоактивних контингентів молоді за рахунок поколінь, народжених у 1983-1986 рр., так і високою шлюбною активністю населення, яку підсилює традиція вважати високосний рік несприятливим для укладання шлюбу (а таким є 2008 р.).

Рис. 1. Загальний коефіцієнт шлюбності населення України та інших Європейських країн у 2006 р., %

Рис. 2. Загальний коефіцієнт шлюбності населення України у 1989-2007 рр., %

Важливою характеристикою шлюбності є середній вік взяття шлюбу. Як і в інших країнах Європи [9], в Україні підвищуються вікові показники укладання шлюбу: середній вік вступу до шлюбу чоловіків за 1989-2007 рр. підвищився з 26,8 до 29,6 років (до першого шлюбу -- з 23,9 до 26,0); жінок відповідно з 25,3 до 26,8 (до першого шлюбу -- з 21,9 до 23,5).

Відповідні зміни відбуваються і в розподілі шлюбів за віком наречених. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості. Якщо в 1989 р. у 20,2% укладених шлюбів (у тому числі у 26,6% перших шлюбів) наречена була віком до 19 років, то у 2007 р. -- відповідно у 8,5% і 10,9%. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Однак у західному регіоні України ще досить великою залишається схильність населення до ранніх шлюбів.

Середній вік укладання першого шлюбу в Україні є нижчим, ніж у більшості країн Європи. Наприклад, середній вік наречених при укладанні перших шлюбів у Болгарії, Литві, Латвії, Румунії, Чехії, Угорщині дорівнює 24-25 рокам, Бельгії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії -- понад 27 років [10] (в Україні -- 23,5 року).

Важливо визначити, якою мірою зміни у шлюбній поведінці населення -- безшлюбність певної частини молоді, відкладання шлюбу «на потім», що зумовлює загальне «постаріння» шлюбності, -- пов'язані з незадовільними соціально-економічними умовами життєдіяльності у період ринкової трансформації, а якою -- із засвоєнням населенням, насамперед молоддю, західної моделі матримоніальної поведінки в умовах «відкритого суспільства» та впливом фундаментальних факторів сучасної трансформації сім'ї -- індивідуалізації, плюралізму, емансипації, свободи вибору. Відповідь на ці питання можуть дати лише спеціальні вибіркові соціально-демографічні обстеження, оскільки одержати цю інформацію з поточної статистичної звітності неможливо.

Найсуттєвішою рисою розвитку шлюбно-сімейних відносин у сучасному світі є плюралізація форм сімейного життя, різноманітність форм сімейних об'єднань та шлюбних стосунків [3]. За висловлюванням Жака Валлена, «Шлюб і сім'я вже не є тим, чим були раніше, різноманітність нових форм подружніх союзів дуже велика... треба вирішити питання про вплив цієї нової реальності на динаміку населення -- чи є вона причиною низького рівня народжуваності?»[5].

В Україні, як і в інших країнах, простежується тенденція до зростання ролі незареєстрованих шлюбів у формуванні сімейної структури населення, що є наслідком складних процесів трансформації шлюбно-сімейних відносин, а також скорочення державної регламентації особистого життя. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. у незареєстрованому шлюбі перебуває 7% одружених чоловіків і заміжніх жінок. Однак серед молоді 15-19 років їх частка є досить вагомою -- 25,3% у чоловіків і 19,2% у жінок, тобто нові форми шлюбних союзів більш поширені сааме серед молоді, яка знаходиться «на порозі» дітородної діяльності. Незареєстровані шлюби найбільш поширені на півдні та сході України, водночас для населення західного регіону вони не є характерними.

Відчувається гостра нестача інформації щодо нових форм шлюбу в Україні у роки після перепису населення та їх впливу на дітородну поведінку населення, що доводить необхідність додаткових соціально- демографічних обстежень.

Однією з найскладніших і найактуальніших проблем розвитку населення України у шлюбно-сімейній сфері є нестабільність шлюбних відносин, високий рівень розлучуваності шлюбних пар, у тому числі з неповнолітніми дітьми. Високий рівень розлучуваності населення сформувався в Україні ще у 70-ті роки минулого століття, і всі наступні роки зберігалась ця модель демографічної поведінки -- «легкий» вступ до шлюбу і «легкий» розрив шлюбних відносин. За рівнем загального коефіцієнта розлучуваності Україна поряд із Росією лідирує в Європі (рис. 3).

Найвищого значення загальний коефіцієнт розлучуваності (кількість розлучень у розрахунку на 1 000 осіб) досягнув у 1992-1993 рр. -- 4,2-4,3‰. Хоча з 1995 р. і спостерігається певна тенденція до зменшення кількості розлучень, вона не є стійкою. Після певного спаду в 2001- 2004 рр., у 2005 р. коефіцієнт розлучуваності знову підвищився і становив 3,9‰, у 2006 та 2007 р. -- 3,8‰.

Регіони України значно розрізняються за показниками «міцності шлюбу»: найнижчим рівнем розлучуваності традиційно характеризується населення західного регіону України, особливо Закарпатської області, найвищим -- населення півдня та сходу країни. [6]

Рис. 3. Загальний коефіцієнт розлучуваності в Україні та інших європейських країнах у 2006 р., %

Негативні наслідки розпаду шлюбу в тій чи іншій формі впливають на життя всіх членів родини, адже переживши особисту кризу, члени подружжя повертаються у стан безшлюбності, а діти, фактично, лишаються без одного з батьків. У більшості шлюбних пар, які розпадаються, є спільні діти, і відповідно щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. Хоча кількість таких дітей поступово зменшується, це пов'язано не зі зменшенням кількості розлучень, а зі зниженням дітності української сім'ї (рис. 4).

Рис. 4. Кількість дітей віком до 18 років в Україні у 2000-2007 рр., які пережили у даному році розлучення батьків

Зниження рівня розлучуваності населення -- зміцнення шлюбу, підвищення його стабільності -- є одним з найважливіших завдань соціально-демографічної політики у нашій країні, однак його вирішення ускладнюється відсутністю достатньої інформації про причини розлучень, особливо на мікрорівні. Про внутрішні та зовнішні чинники, які спонукають сучасне українське подружжя розірвати шлюб, навіть за наявності спільних неповнолітніх дітей, відомо дуже мало, а без цієї інформації неможливо створити соціально-економічні передумови для зміцнення сім'ї.

Високий рівень розлучуваності є головною причиною поширення в Україні неповних сімей, де діти проживають без одного з батьків, як правило, тільки з матір'ю. Кількість і питома вага неповних сімей, в яких виховуються неповнолітні діти, в Україні є настільки великою, що може оцінюватись як порушення природного середовища розвитку й виховання дітей. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. кожна четверта українська сім'я з неповнолітніми дітьми є неповною (при цьому у 92,5% таких сімей діти ростуть без батька, у 7,5% -- без матері), а в містах країни -- це кожна третя сім'я.

За даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, здійснюваних Держкомстатом України, частка індивідуальних домогосподарств, де проживали діти віком до 18 років, які не мали одного чи обох батьків, у загальній кількості домогосподарств з дітьми у 2005 р. становила 18,9%, у 2006 р. -- 20,9%, 2007 р. -- 19,2% [7]. Отже, кількість дітей, які проживають у неповних сім'ях, зокрема без батька, є значною і суттєво впливає на загальні умови життя та розвитку підростаючого окоління. Неповні сім'ї з дітьми поширені у всіх без винятку регіонах України, але найбільшою є їх питома вага у промислово розвинених областях сходу країни.

Зростання кількості неповних сімей з дітьми викликає тривогу, адже ці сім'ї знаходяться у зоні економічного й соціального ризику: численні соціологічні дослідження як в Україні, так і за кордоном свідчать, що у неповних сім'ях зростає ризик залучення дітей до вживання алкоголю, наркотиків, наркоманії, протиправних дій тощо [2]. Доволі гострими є і економічні проблеми. За твердженням Л. Туроу, в американській сім'ї у випадку розлучення її життєвий рівень знижується на 40% [8]; навіть у Швеції, яка відома активною політикою підтримки сімей з дітьми, зрівняти економічні умови виховання дітей у неповних і повних сім'ях вдалося лише частково [1]. В умовах сучасної України, коли рівень доходів більшості населення є низьким, неповні сім'ї є особливо соціально вразливими, значна їх частина знаходиться за межею бідності. Слід зазначити, що за даними Держкомстату України у 18,9% домогосподарств, представлених неповними сім'ями, проживає двоє дітей, у 5,2% -- троє і більше [7], а одному з батьків (як правило, матері) дуже важко утримувати і виховувати кількох дітей. Поширення в сучасній Україні сімей, в яких дітей виховує лише один із батьків, іноді за допомогою родичів (як правило, бабусі чи дідуся) є тим викликом, на який повинні реагувати всі суміжні соціальні інститути, в першу чергу -- система освіти та органи соціального захисту, мінімізуючи ля дітей з цих сімей соціальні та економічні ризики.

Висновок

шлюбність розлучуваність сім'я

Метою даної роботи було дослідили мотиви до створення сім'ї та визначили ті причини, які впливають на їх розпад та не бажання створювати офіційний шлюб. Отже, саме на співжиття впливають такі чинники: відсутність часу, відсутність достатньої матеріальної бази, неадекватне ставлення батьків, непотрібність штампу в паспорті, перешкода від навчання.

Що ж до розпаду шлюбу, то основними критеріями є алкоголь, не розуміння одного з подружжя іншого, захворювання та ін.

Досліджуючи мотиви вступу до шлюбу, виділяємо такі: можливість вирішення житлового питання та не надія на допомогу у госполарстві, а навпаки присв'ятити себе іншій людині, народити дитину чи просто жити з людиною, в якої такі ж уподобання.

Таким чином, на мою думку вступ до шлюбу можливо і не настільки актуальний, як співжиття, але саме реєстрування шлюбу офіційно є досить відмінним прогресом в житті суспільства.

Основні сучасні тенденції розвитку сім'ї, що зумовлені станом українського суспільства, можуть бути заведені до таких:

- по-перше, шлюб, що лежить в основі сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб;

- по-друге, дотримується принцип егалітарності, не обмежуються права й не принижується гідність жінок і чоловіків, що забезпечує кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання;

- по-третє, в сучасній сім'ї долається відчуження подружнього життя; системою обов'язків та права створюються реальні передумови для усунення суперечності між любов'ю та обов'язком;

- по-четверте, суспільство зацікавлене у зміцненні шлюбно-сімейних стосунків не шляхом зовнішнього тиску на сім'ю, правових та інших заборон, а за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої та батьківської відповідальності.

Список використаної літератури

1. Алан Карлсон. Общество - Семья - Личность: Социальный кризис Америки. Альтернативный социологический подход // Перевод с англ. под ред. проф. А.И. Антонова. - М., 2003. - С. 46.

2. Динаміка поширення тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотичних речовин серед учнівської молоді України: 995, 1999, 2003 роки. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2003. - 174 с.

3. Краткий отчет о работе Европейского форума по народонаселению (Женева, Январь 2004 г.). - http://demoscope.ru/weekly/knigi/m_doc/m_doc02.html.

4. Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів / І.М. Прибиткова. - К.: „АртЕк”, 1995. - 256 с., іл. - (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).

5. Речь Жака Валлена, президента Международного союза по изучению населения, на открытии ХХV Международного конгресса по народонаселению. - http://www.demoscope.ru/weekly/2005/0207/nauka01.php.

6. Регіональні особливості шлюбно-сімейної структури населення України та процесів її формування // Населення України - 2004. Регіональні аспекти демографічного розвитку. - К.: ІДСД НАНУ, Держкомстат України, 2005. - С. 67-72.

7. Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2007 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). Статистичний збірник. - К.: Держкомстат України, 2006. - С. 17.

8. Туроу Л. Будущее капитализма. Как экономика сегодняшнего дня формирует мир завтрашний // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. Под ред. В. Иноземцева. - М.: Academia, 1999/ - C. 204.

9. Europe in figures - 2006. - http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page?_pageid=1996,45323734.

10. The New Demographic Regime. Population Challenges and Policy Responses. Edited by M. Macura, A.L. MacDonald, W. Haug. - UN, New York and Geneva, 2005. - P. 65.

Размещено на Allbest.ru