Ринок праці в Україні

Розглянемо приклад по ситуації Г. Фірма готова найняти 20 робітників за плату 10 дол., але профспілка вимагає від фірми найняти 25 робітників, кожен з яких одержував би 19 дол. В результаті, все вирішиться від укладання угоди між сторонами. Якщо профспілка реально загрожуватиме страйком, то вона може наблизити рівень заробітної плати до 19 дол. Якщо ж фірма може найняти робітників, що не входять до профспілки, то зарплата наближатиметься до рівня 10 дол. якщо ж загрози обох сторін однаково правдоподібні, то результатом даної угоди може бути рівень заробітної плати, наближений до конкурентного, тобто близько 15 дол.

2.5 Двостороння монополія на ринку праці

Монополія на ринку праці виникає тоді, коли з боку пропозиції праці від імені всіх бажаючих найнятися на роботу виступають профспілки. В цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку ціна залежатиме не тільки від виду функцій попиту і пропозиції, а й від цілей профспілки.

З точки зору профспілки крива ринкового попиту на працю є кривою середнього доходу, оскільки кожна її точка показує, за якої ставки заробітної плати фірми згодні найняти відповідну кількість праці крива ринкової пропозиції праці уявляється профспілкам як крива граничних витрат, оскільки кожна її точка показує, яку ціну вимагають робітники за додаткову одиницю праці. Якщо профспілка прагне максимізувати свій «прибуток», тобто різницю між сумою грошей, яку згодні заплатити за працю фірми, і сумою цін пропозиції кожної одиниці праці, то до кривої середнього доходу (кривої ринкового попиту) монополіст-профспілка добудує криву граничної виручки. Точка її перетину з кривою пропозиції праці (кривою граничних витрат профспілки) визначить рівноважну комбінацію в ринковій що розглядається. Процес визначення ставки зарплати, що максимізує «прибуток» профспілки, показано на графіку.

Оскільки крива граничної виручки і спілки має більш крутий нахил, ніж крива попиту на працю, то ставка зарплати в нашому випадку вища, а зайнятість нижча, ніж за досконалої конкуренції на ринку праці. Внаслідок цього виникає безробіття: не всі бажаючі за існуючої ставки зарплати працювати за наймом зможуть знайти роботу. Безробіття відображає відрізок LNPLI

Рис. 9

Двостороння монополія, або монополія-монопсонія, виникає на ринку праці при укладанні трудового договору між профспілками і спілкою підприємців. Тобто це ринок, на якому монополіст торгується з монопсоністом. Графік відображає типову двосторонню модель торгів.



Рис.10

На ринку двосторонньої монополії ціни однозначно не визначається. Замість точки рівноваги існує область можливої угоди: залежно від сили кожної зі сторін рівноважна ціна встановиться в інтервалі між ціною яку замовляє профспілка (WПР), і ціною, яку пропонує монопсонія (WМН). Ціна, яку замовляє профспілка, завжди вища від ціни, яку пропонує монопсонія. Щодо обсягів праці, що замовляються і пропонуються, то їх співвідношення однозначно не визначене. Залежно від нахилів кривих попиту і пропозиції обсяг пропозиції може бути більшим. меншим або дорівнювати обсягу попиту

У більшості випадків «переговорний процес» щодо укладання або перегляду колективних угод жорстко регулюється законом. При цьому держава може стати на бік або роботодавця, застосувавши проти профспілки відповідні санкції, або профспілки, надавши їй фінансову допомог, щоб посадити протилежні сторони за стіл переговорів [11, c.302].

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНИЙ РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1 Особливості формування ринку праці в Україні

Проблеми зайнятості населення України на сучасному етапі ринкових перетворень перебувають у доволі кризовому становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили -- населення.

Так, за останні сім років скоротилась чисельність населення нашої країни на 1,6 млн. чол. Основними причинами природного скорочення населення України є такі: зменшування народжуваності, зростання смертності, зниження життєвого рівня населення, труднощі з працевлаштуванням тощо.

Відповідно зменшились і трудові ресурси України, відбувають суттєві зміни у структурі зайнятості за галузями економіки та формами власності, зокрема спостерігається зменшення чисельності зайнятих у сільському господарстві. Якщо у 2002 році ця чисельність становила 21963,0 тис. чол. то в 2003 році вона зменшилась на 1093,7 тис. чол.

Характерною рисою означеної сфери зайнятості є нерівномірна її регіональна структура. Так, у семи областях України зосереджено від 4,5 до 10,2% зайнятих і народному господарстві; ще в семи -- від 3,0 до 4,0%, решта від 0,6 до 2,9%. Більш рівномірно у межах (у межах 70-80%) розподіляється зайняте працездатне населення у працездатному віці.

Як свідчать дані аналізу балансу трудових ресурсів, чисельність зайнятих впродовж 2002-2003 роках у галузях народного господарства в основному скоротилась за рахунок зменшення зайнятих у галузях матеріального виробництва на 525,4 тис. чол. або на 4,9%. Спостерігається стійка тенденція відтоку висококваліфікованих кадрів із підприємств державної власності, передусім у суспільні і малі підприємства, індивідуальний сектор.

Має певні особливості і розвиток зайнятості у невиробничі сфері. Загальна зменшення цієї категорії зайнятих у 2003 році порівняно з 2002 роком на 108,4 тис. чол. Супроводжувалось зменшенням чисельності зайнятих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах обслуговування на 6,1%4; в освіті і культурі, мистецтві науці та науковому обслуговуванню на 4,6%; у закладах охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення на 2,2%. І якщо у сфері фінансування, кредитування та пенсійного забезпечення чисельність зайнятих залишилась майже стабільною, то в органах громадського та державного управління, кооперативних та громадських організацій цей показник мав тенденцію до істотного збільшення, а саме на 30,2 тис. чол., або на 4,2% [22].

Особливу тривогу викликає зниження чисельності зайнятих у науці, культурі, мистецтві, охороні здоров'я. Висококваліфіковані (у тому числі молоді) талановиті фахівці переходять до комерційних та інших структур непрофільного спрямування, де їхній професійний рівень використовується не повною мірою, але заробітна плата є значно вищою.

Це свідчить про розмінювання праці зайнятих у цій галузі нині з упевненістю можна говорити про формування загрозливих тенденцій на ринку праці в Україні. Вони, зокрема, виявляються у збільшенні контингенту незайнятого населення і прихованого безробіття, зниженні ефективності використання робочої до критичного рівня, зростання офіційно зареєстрованого безробіття тощо.

Рівень фіксованого безробіття безперервно зростає -- на початок 2002 року воно становило 0,46%, на початок 2003 року 1,28% [20].

Як свідчать наведені дані, незайнятість є масовим явищем. На сучасному етапі становлення ринку праці в Україні загострюються також проблеми прихованого безробіття. Проблеми масштабності економічної неадекватності і соціальної вразливості сегменту прихованого безробіття в Україні важливі ще й тому, що істотно впливають як на економіку, так і долі людей.

Приховане безробіття є однією з однією з ознак кризових явищ економіки України, однією з причин і наслідків недосконалої політики зайнятості, наявність прихованого безробіття стримує темпи зростання відкритого безробіття, збільшення заробітної плати працюючих, а також національного доходу, приховує справжній стан із зайнятістю.

У вересні 2004 р. на великих і середніх підприємствах було зайнято 11,3 млн. працівників. Розмір середньомісячної заробітної плати цих працівників у вересні 2004 р. значно перевищував розміри встановлених державних соціальних стандартів. Так, її рівень майже в 2,7 раза перевищив рівень мінімальної заробітної плати, встановленої у вересін (237 грн.) та в 1,6 - установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб (386,73 грн.).

Середній розмір заробітної плати у вересні 2004 р. порівняно з серпнем зріс у більшості видів економічної діяльності, зокрема, в промисловості на 2,2%, будівництві - на 4,8, лісовому і рибному господарствах - відповідно на 15,3 і 8,9%. В організаціях охорони здоров'я і соціальної допомоги її розмір зріс на 9,1%, а в установах освіти - на 28,8%. Водночас у сільському господарстві, фінансовій сфері і державному управлінні її рівень зменшився.

За рівнем середньої заробітної плати першість продовжують утримувати працівники допоміжних транспортних послуг, фінансових установ, авіаційного транспорту, зарплата яких перевищила середній в економіці показник в 1,7-2,3 раза. Серед промислових видів діяльності найбільш оплачувані працівники зайняті на підприємствах з видобування енергетичних матеріалів, а також з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення.

Реальна заробітна плата за вересень 2004 р. зросла на 2,9%, порівняно з вереснем минулого року - на 21,3% [20].

3.2 Державна політика зайнятості в Україні

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

* сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

* попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

* удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

* захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

* формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

* заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

* формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

* створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

* регулювання трудових міграцій;

* забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

* сприяння професійній мобільності;

* розвиток соціально-трудових відносин;

* удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

* сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації [9].

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.

Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.

Основні джерела коштів фонду:

1) кошти державного і місцевих бюджетів;

2) обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ;

3) добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;

4) кошти служби зайнятості;

5) цільові фінансові відрахування підприємств;

6) інші надходження.

Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

На відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

* демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;

* рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;

* чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;

* розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в Віодські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.

Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази їеревищують надходження з бюджету.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо дзподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії -- 29,1% і 70,9%, у Німеччині -- 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де ідповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5--1%.

Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини.

Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Доцільно запровадити порядок централізованого управління ДФСЗН з метою забезпечення перерозподілу коштів між регіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці.

Фонд зайнятості має формуватися як страховий на принципах соціального страхування. При цьому внески до фонду зайнятості мусять робити всі без винятку підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, господарювання і фінансування. Має бути особисте страхування працівників від безробіття.

Реалізація конституційних прав громадян України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення.

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників.

Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 р. її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.

Головними функціями служби зайнятості є:

* аналіз ринку праці та інформування про його стан;

* трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам -- в одержанні роботи;

* регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;

* допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;

* безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.

В Україні функціонують такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах (рис. 11).

Рис. 11. Структура служби зайнятості в Україні

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості [3].

3.3 Проблеми на ринку праці в Україні, шляхи вирішення

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформеного періоду в сегментований ринок праці.

Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці.

В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках.

Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами.

Це великий масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня.

Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

Незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

Суперечність з розвитком офіційної економіки, ізольованість, некоординованість цих видів діяльності;

Залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління.

Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор.

Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих - на 9083 тис. осіб протягом 1992-2003 рр. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному.

За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб. Єдине пояснення цьому - зростання неофіційної зайнятості.

Найбільшого поширення приватна власність набуває у сфері торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених данною формою. Весь комплекс галузей промисловості охоплює лише 12% працюючих у приватному секторі.

Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

У приватних організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи.

Такі організації мають більші можливості для диференціації та підвищення заробітної плати. Однак процес української приватизації веде й до негативних наслідків.

Насамперед - це поширення нелегальної діяльності. Тіньовий сектор в Україні становить до 50% ВВП. Поряд із збагаченням одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних цінностей. З приватизацією пов'язано і збільшення безробіття.

Пожвавлення приватизаційного процесу в 2002 році супроводжувалося значним зростанням безробіття: з 0,4% за станом на 1 грудня 2001 до 1,3% на 1 січня 2003 року.

Інший важливий фактор - це спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки. Проявом його є:

Високі темпи спаду виробництва і продуктивності праці. За 1990-2003 рр. Продуктивність праці скоротилася на 40%. Це призвело до збіднення товарних ринків, вимивання товарів за доступними цінами, зниження рівня споживання та соціального статусу населення;

Темпи спаду виробництва десятикратно перевищують темпи скорочення зайнятих. Збереження зайнятості за таких умов свідчить про її непродуктивний характер, втрату працівниками своїх знань, кваліфікації, досвіду.

Гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні виробництва, більшість з яких знаходиться на грані банкрутства, дає можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого безробіття. Охоплюючи майже третину зайнятих, приховане безробіття стало стійкою тенденцією, а його представники - особливим сегментом на ринку праці, для якого заробітна плата перетворилася на допомогу по безробіттю.

Важливим є також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплиті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики.

Ціни на ТТП за темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної плати. У 2003 році понад 22 млн. осіб, або 43% всього населення, мали середньодушовий дохід, нижчий за межу малозабезпеченості.

Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо. Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз.

В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття.

Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Чисельність незайнятого населення віком 15-70 років (за методологією Міжнародної організації праці) в середньому за перше півріччя 2004 р. становила 1,9 млн. осіб.

Рівень безробіття - 8,7% економічно активного населення. Точної цифри, скільки працює за кордоном українців, на сьогодні не може дати жодна установа (офіційної статистики не ведеться), але за офіційними даними ця цифра приблизно сягає 2,5-3 млн. наших співвітчизників (у недержавній пресі часто називається цифра 7 млн.).

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможномті робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

ВИСНОВОК

В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою стосовно низькорентабельних і збиткових підприємств; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки.

На пропозицію праці може діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (за інших рівних умов пропозиція праці росте); появу альтернативних джерел доходу у визначеної частини населення (за інших рівних умов пропозиція праці скорочується); природні темпи приросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна і соціальна політика держави.

Падіння рівня життя в Україні приводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозицію товарів і послуг. Співвідношення попиту та пропозиції товарів і послуг у країнах з розвитий ринковою економікою характеризується, принаймні, трьома обставинами:

1. Обсяги пропозиції товарів і послуг на ринку, цілком задовольняючий платоспроможний попит, дуже близькі чи навіть вище раціональних норм споживання на душу населення .

2. Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб.

3. Антимонопольні міри ефективно забезпечують наявність твердої конкуренції між продавцями (виробниками) за покупця (замовника).

Дія цих трьох факторів визначає таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари і послуги загальнодоступні. В Україні в даний час не діє жоден з названих факторів.

Як показав аналіз, що формується в Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації по ряду критеріїв: формам власності (альтернативні форми зайнятості), фондоємкості і трудомісткості виробництва (різні темпи вивільнення і якісний склад працівників), особливостям технології виробництва, кваліфікації зайнятих, рівню поділу й усуспільнення праці, історично сформованим формам організації і стимулювання праці, традиціям у мотиваційному поводженні трудящих.

Формування ринку праці в Україні, його прогнозування, є невід'ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання повинні стати: боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; уживання заходів по підвищенню рівня життя населення й ін.

Що ж стосується рівня заробітної плати, те очевидно, варто було б зосередиться на наступних мірах, що представляються першочерговими: перегляд мінімального розміру оплати праці як у якісному аспекті (звільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному; зміна тарифної системи, прийняття законів про державну службу і регулювання трудових відносин у приватному секторі тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1996.

2. Волгин Н. А., Плаксин В. И. Доходы и занятость: мотивационный аспект. -- М.: Луч, 1994.

3. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. -- К.: Основа, 1995.

4. Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики -- К.: Знание, 1991.

5. Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных систем. -- К.: Наукова думка, 1990.

6. Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. -- М.: Экономика, 1991.

7. Завиновская Г. Т. Организация заработной платы в промышленности. -- К.: Вища школа, 1985.

8. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

9. Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. -- Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.

10. Карагадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208.

11. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

12. Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. -- М.: Международные отношения, 1991.

13. Оникиенко В. В., Шаленко М. В. Совершенствование территориальной организации трудовых ресурсов. -- К.: Наукова дамка, 1989.

14. Основи ринкової економіки. За ред. В. М. Петюха. -- К.: Урожай, 1995.

15. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. -- К.: Наукова думка, 1992.

16. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. -- К.: Знання, 1993.

17. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. -- К., 2002.

18. Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга делового человека. -- К.: Урожай, 1995.

19. Поляков И. А., Ремизов К. С. Справочник экономиста по труду. -- М.: Экономика, 1988.

20. Праця і зарплата. - №41. - 2004.

21. Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. -- М., 1996.

22. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. -- К.: Вища школа, 2003.

23. Эрэнберг Р. Д., Смит Р. С. Современная экономика труда. -- М.: Изд-во М.оск. ун-та, 1996.

ДОДАТКИ

Діаграма 1

Основні сегменти сучасного ринку робочої сили

Діаграма 2

Структура пропозиції робочої сили за галузевим профілем спеціальносей (станом на 1 січня 2003 р.)

Діаграма 3

Структура попиту на працівників за галузевою принадлежністю вільних робочих місць (станом на 1 січня 2003 р.)

Діаграма 4

Співвідношення потреби у працівниках і вивільнення працівників на підприємствах різних форм власності за дев'ять місяців 2003 р.

Размещено на Allbest.ru