Оптимізація сімейної політики в умовах сучасного українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

УДК 316.356.2:323.2

ОПТИМІЗАЦІЯ СІМЕЙНОЇ ПОЛІТИКИ

В УМОВАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 22.00.04 -- спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Вакуленко Світлана Миколаївна

Харків - 2007



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник кандидат соціологічних наук доцент Яковенко Тетяна Володимирівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри соціології управління та соціальної роботи

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук професор Пилипенко Валерій Євгенович, Інститут соціології НАН України головний науковий співробітник відділу економічної соціології

кандидат філософських наук доцент Лантух Алла Павлівна, Харківський державний медичний університет, доцент кафедри філософії, соціології та медичної соціології

Захист відбудеться 5 жовтня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія 2-49).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа свободи, 4).

Автореферат розісланий 4 вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шеремет І.І.



АНОТАЦІЯ

Вакуленко С.М. Оптимізація сімейної політики в умовах сучасного українського суспільства. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 -- спеціальні та галузеві соціології. -- Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. -- Харків, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню сімейної політики, механізмів реалізації, напрямів її оптимізації в умовах сучасного українського суспільства. Висвітлено стан наукової розробленості проблеми, розкрито сутність та зміст поняття “сімейна політика”, окреслено та обґрунтовано концептуальний підхід, який дозволяє здійснити соціологічний аналіз сімейної політики. сім'я соціальний політика громада

До основних механізмів реалізації сімейної політики автором віднесено соціальну роботу з сім'ями та соціальне обслуговування сімей. У роботі розглянуто практику функціонування системи соціальних служб, що надають соціальні послуги сім'ям.

На підставі результатів соціологічного дослідження виокремлено проблеми, які існують у сфері надання соціальних послуг багатодітним та неповним сім'ям на рівні територіальної громади. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення сімейної політики та механізмів її реалізації.

Ключові слова: сім'я, шлюб, соціальна політика, сімейна політика, соціальна робота з сім'ями, соціальні послуги сім'ям, соціально вразливі сім'ї.



АННОТАЦИЯ

Вакуленко С.Н. Оптимизация семейной политики в условиях современного украинского общества. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 -- специальные и отраслевые социологии. -- Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. -- Харьков, 2007.

Диссертация посвящена исследованию семейной политики, механизмов реализации, направлений ее оптимизации в условиях современного украинского общества. Освещено состояние научной разработанности проблемы, раскрыты сущность и содержание понятия “семейная политика”, обосновывается концептуальный подход, позволяющий осуществить социологический анализ семейной политики.

К основным механизмам реализации семейной политики автором отнесены социальная работа с семьями и социальное обслуживание семей. В работе проанализированы особенности осуществления социальной работы и предоставления социальных услуг семьям, предложен анализ законодательной базы, регулирующей предоставление социальных услуг семьям в Украине, рассмотрена практика функционирования системы соответствующих специализированных социальных служб.

Анализ нормативно-правового и организационного аспектов функционирования системы предоставления социальных услуг семьям в Украине позволил выделить ряд проблем в сфере социальной работы и предоставления социальных услуг семьям: несовершенство нормативно-правовой базы; неразработанность механизма лицензирования профессиональной деятельности в сфере предоставления социальных услуг; отсутствие полноценного рынка социальных услуг; недостаточная представленность на рынке социальных услуг негосударственных субъектов; отсутствие единых критериев качества и эффективности деятельности социальных служб; низкий престиж социальной работы в обществе.

На основании результатов социологического исследования установлены проблемы, которые существуют в сфере предоставления социальных услуг на уровне территориальной общины отдельным категориям социально уязвимых семей, в частности многодетным и неполным семьям.

В работе предложены рекомендации по совершенствованию семейной политики и механизмов ее реализации на макроуровне, мезоуровне и микроуровне. Отмечается, что совершенствование семейной политики на макроуровне должно предусматривать следующие меры:

· активизацию всех общественных сил, заинтересованных в преодолении кризисных явлений в жизнедеятельности семьи как социального института, мобилизацию общественного мнения, постоянную поддержку всех видов деятельности, способствующих улучшению семейного микроклимата;

· выработку семейной идеологии, которая учитывала бы весь спектр воззрений на семью и ее будущее, путем привлечения к широкому диалогу представителей различных социальных слоев и групп;

· распространение толерантных взглядов на различные типы и формы семейных отношений.

Мезоуровень семейной политики представлен системой социальных услуг. Семьям, которые оказались в сложной жизненной ситуации, государство должно гарантировать получение необходимых качественных социальных услуг. Для этого в Украине необходима соответствующая система мер по реформированию системы социальных услуг в направлении перехода к международным стандартам.

Отмечается, что модель, в рамках которой только государство занимается семейной политикой, не является эффективной. В современном украинском обществе должны, наряду с государством, существовать различные субъекты, активно участвующие в решении проблем семьи: общественные организации, бизнес, благотворительные организации и др. Концепция семейной политики должна предусматривать механизмы оптимального распределения социальной ответственности между ее основными субъектами, а также создание условий для перехода ее квазисубъектов на уровень полноценных субъектов семейной политики, то есть условия для их институционализации.

Разработаны рекомендации для повышения эффективности системы социальных услуг семьям: приведение украинского законодательства в социальной сфере в соответствие с международными стандартами; развитие инфраструктуры социальных услуг; создание полноценного рынка социальных услуг; внедрение механизма лицензирования; разработка социальных стандартов на услуги; разработка четких требований относительно осуществления мониторинга, контроля, санкций; передача полномочий по оказанию социальных услуг с государственного на региональный и местный уровни.

Предложены меры для оптимизации семейной политики на уровне конкретных социальных служб: расширение практики взаимодействия государственных социальных служб с местным сообществом; отказ от опекунского отношения к клиентам в направлении построения с ними партнерских отношений; развитие системы профессиональной подготовки и переподготовки социальных работников; повышение профессионализма работников путем снижения текучести кадров, практики привлечения волонтеров, открытости интеллектуальным дискуссиям и стимулирования заинтересованности в повышении квалификации; упрощение процедуры получения социальных услуг, ориентируясь в первую очередь на потребности семьи и исходя из ее права на выбор формы социального обслуживания; обеспечение ситуации, при которой клиенты были бы интегрированы в общество, а не оказались в состоянии изоляции; внедрение в практику работы системы оценки потребностей клиентов; внедрение инновационных форм оказания социальных услуг; создание позитивного имиджа среди населения; расширение сотрудничества с учебными заведениями, которые осуществляют подготовку профессиональных социальных работников.

Ключевые слова: семья, брак, социальная политика, семейная политика, социальная работа с семьями, социальные услуги семьям, социально уязвимые семьи.



SUMMARY

Vakulenko S.M. The optimization of a family policy in the conditions of the modern Ukrainian society. -- Manuscript.

The Dissertation Paper for a Candidate Degree in Sociology, speciality 22.00.04 --special and applied sociologies. -- V.N. Karazin Kharkiv National University. -- Kharkiv, 2007.

The Dissertation Paper deals with the research of a family policy, mechanisms for realization, directions of their optimization in the modern Ukrainian society. The author has highlighted the condition of the scientific development of the theme, the sense of the term “family policy”, the conceptual characteristics of a family policy as an element of the social policy and the approach which allows to carry out the sociological analysis of a family policy.

The mechanisms for realization of a family policy -- social work with families and social services for families have been termed as the basic ones in the Dissertation Paper. The practice of the social services system functioning, which provides social services for families has been considered in the Paper.

On the basis of the sociological results obtained in the course of the sociological research the problems, which exist in the sphere of providing social services for having many children families and for one-parent ones at the level of a local community have been differentiated. The recommendations for the improvement of a family policy and mechanisms for their realization have been suggested by the author in the Paper.

Keywords: family, marriage, social policy, family policy, social work with families, social services for families.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціальні зміни, характерні для кінця ХХ -- початку XXI століть, не могли не позначитися на соціальному інституті сім'ї, усіх сферах шлюбно-сімейного життя. Генеральним напрямком трансформації сім'ї як соціального інституту є перехід від панування традиційних цінностей і переважання однієї моделі сім'ї до демократизації шлюбно-сімейних норм та плюралізму сімейних форм; від домінування зовнішніх стосовно сім'ї та індивіда форм соціального контролю до зміщення регуляторів поведінки в сім'ю, на рівень індивіда. Сучасна українська сім'я, відкрита до глобальних впливів, водночас змушена адаптуватися до соціально-економічних та політичних змін. Отже, формування сімейної політики потребує соціологічного забезпечення з урахуванням нових економічних, соціальних, політичних умов, світоглядних позицій, що склалися в сучасному українському суспільстві.

Нинішній стан сім'ї та шлюбу як соціальних інститутів дослідники оцінюють суперечливо. Одні інтерпретують його як свідчення кризи інститутів сім'ї та шлюбу, інші розглядають як наслідок трансформацій, що відбуваються з цими інститутами. Для високорозвинутих країн актуальним у контексті сімейної політики є визначення міри автономності сімейної сфери життя. В економічно розвинутих країнах надається також певна допомога малозабезпеченим сім'ям -- допомога на дітей, податкові та інші пільги сім'ям із дітьми тощо. Що ж до України, то в сучасних соціально-економічних умовах у контексті сімейної політики першочергового значення набуває підтримка соціально вразливих категорій сімей. Концентрація зусиль у цьому напрямі зумовлена не тільки незадовільним адаптаційним потенціалом таких сімей, але й специфічністю їх проблем. Для того, щоб допомагати окремим сім'ям, підтримувати їхні зусилля в подоланні негараздів, що неминуче виникають у їхній життєдіяльності, створюється система надання соціальних послуг сім'ям.

У зв'язку з цим нагальною потребою є пошук і створення механізмів ефективної взаємодії різних установ та організацій для забезпечення різнобічної та комплексної допомоги тим сім'ям, які її потребують. В умовах громадянського суспільства зростаюча кількість організацій в обох секторах соціальних послуг -- державному та недержавному -- не знімає проблеми неузгодженості між потребами сімей у соціальних послугах і тими послугами, що пропонуються; деякі послуги дублюються кількома незалежними одна від одної службами.

Разом з тим, відсутні спеціальні дослідження, які б дали можливість виявити основні суперечності, що мають місце в даній сфері, а також намітити ті заходи, які дозволять розробляти нові та коригувати вже існуючі соціальні програми, налагодити ефективну систему взаємодії держави, громадськості з сім'єю. Для цього необхідно вивчення механізмів реалізації сімейної політики, її специфіки, структури, функцій, шляхів удосконалення тощо.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Дослідження шлюбно-сімейної проблематики має кілька напрямів. Вивчення ролі сім'ї як найважливішого соціального інституту знаходимо у працях класиків соціології -- Е. Дюркгейма, О. Конта, П. Сорокіна, Г. Спенсера, Т. Парсонса та ін. Аналіз тенденцій розвитку сучасної сім'ї як соціального інституту подано у працях Е. Бьорджесса, Дж. Боссарда, У.Дж. Гуда, К. Кіркпатріка, Г. Локка, М. Німкоффа, У. Огборна, Р. Уїнча, Р. Хілла, К. Циммермана, М. Елмера та ін.

В оцінці процесів, що відбуваються у сфері шлюбно-сімейних відносин, склалися два основні підходи: це оцінка нинішнього стану як кризи сім'ї (фамілістична парадигма) і модернізаційна концепція. В концепції кризи сім'ї, яка аналізує трансформації соціальних цінностей і пріоритетів, що продукують різного роду ризики й загрози, прогнозується руйнування самого інституту сім'ї. Прихильники другого підходу вважають, що перехід від традиційної до сучасної сім'ї, плюралізм форм шлюбу й сімейних структур не повинні інтерпретуватися лише як відхилення від норми. Скоріше, вони свідчать про істотні й незворотні еволюційні зміни в самому інституті сім'ї. Вони вважають, що зміни сім'ї зумовлені загальносоціальними змінами, тобто модернізація суспільства спричиняє й трансформацію окремих його інститутів. До фамілістичної парадигми належить нова альтернативна школа соціології сім'ї. Серед сучасних представників цієї школи слід згадати Бріджит Бергер, Д. Бланкен-Хорна, Дж. Девіса, А. Карлсона, Патріцію Морган, Д. Попеноє, Р. Вайтфілда. Найбільш відомими представниками парадигми кризи сім'ї на пострадянському просторі є російські дослідники А. Антонов, В. Мєдков. Концепція модернізації сім'ї широко висвітлена у працях А. Вишневського, А. Волкова, С. Голода.

Різні аспекти функціонування сім'ї в нових умовах досліджують як українські соціологи (О. Балакірєва, С. Глазунов, А. Лантух, Н. Лавріненко, Т. Медіна, А. Ноур, В. Пилипенко, Ю. Якубова та ін.), так і західні дослідники сімейної політики (А. Гаутер, Дж. Горник, В. Дюмон, У.Дж. Гуд, А. Карлсон, А. Кан, А. Кох, Ш. Кемерман, Дж. Льюїс, М. Мейерс, П. Мосс, Б. Пфау-Еффінгер, К. Росс, Ж. Сардін, Н. Стропник, Н. Фрейзер, Р. Хілл, А. Черлін та ін.).

Теоретичні аспекти сімейної політики розроблялися російськими соціологами А. Антоновим, А. Вишневським, С. Дармодєхіним, О. Дорохіною, В. Єлізаровим, М. Мацковським, В. Мєдковим, М. Рабжаєвою, Н. Рімашевською, Т. Філіпповою й ін.

Аналіз сімейної політики як структурного елемента соціальної політики простежено у працях українських дослідників Ю. Галустян, С. Глазунова, В. Захарченко, В. Кушакова, Т. Медіної, А. Ноура, Ю. Якубової, О. Яременка та ін.

Теоретичні й практичні аспекти соціальної роботи з сім'ями розглядалися О. Безпалько, Л. Волинець, З. Зайцевою, І. Звєрєвою, А. Капською, І. Пєшою, Т. Семигіною, І. Трубавіною та ін.

Незважаючи на значну увагу дослідників до сімейної політики та соціальної роботи з сім'ями, недостатньо розробленими є визначення критеріїв ефективності функціонування системи надання соціальних послуг сім'ям, якості послуг, що надаються, методик аналізу рівня задоволеності сімей -- споживачів соціальних послуг та потреби сімей у цих послугах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи безпосередньо пов'язана з науково-дослідною темою кафедри соціології управління та соціальної роботи Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Аналіз потреб населення м. Харкова в соціальних послугах” CNTR № 03-52-89.

Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування сімейної політики як спеціального напряму соціальної політики, її соціологічна концептуалізація, визначення напрямів її удосконалення в сучасному українському суспільстві.

Досягнення вказаної мети здійснювалося через постановку й вирішення таких завдань:

— уточнення теоретичних підходів до аналізу змін соціального інституту сім'ї на сучасному етапі;

— уточнення понять “соціальна політика”, “сімейна політика”, “соціальна робота з сім'ями”, “соціальні послуги сім'ям”;

— визначення місця й ролі сімейної політики в структурі соціальної політики;

— виявлення сутності й основних характеристик сімейної політики як цілісного утворення;

— визначення основних механізмів реалізації сімейної політики;

— розробка рекомендацій з удосконалення сімейної політики й механізмів її реалізації.

Об'єкт дисертаційного дослідження -- сімейна політика сучасного українського суспільства.

Предмет дисертаційного дослідження -- стан сімейної політики в сучасному українському суспільстві, її зміст, механізми реалізації, а також основні напрями удосконалення.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. У дослідженні використовуються положення інституціонального та структурно-функціонального підходів при аналізі сім'ї, а також принципи системного й компаративного дослідження сімейної політики.

Емпіричною базою дослідження є результати проекту “Аналіз потреб населення м. Харкова в соціальних послугах”, здійсненого за участі автора соціологічним факультетом Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна спільно з громадською організацією “Східноукраїнський фонд соціальних досліджень” у листопаді 2005 -- лютому 2006 рр. У рамках проекту було здійснено дослідження потреб у соціальних послугах багатодітних та неповних сімей м. Харкова (170 напівстандартизованих інтерв'ю з цільовими групами: 100 інтерв'ю з багатодітними батьками та 70 інтерв'ю з самотніми матерями). У дисертаційній роботі використані матеріали соціологічних опитувань різних наукових центрів, а також статистичні матеріали.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у вирішенні важливого наукового завдання -- розробці організаційно-управлінського забезпечення удосконалення сімейної політики та механізмів її реалізації в сучасному українському суспільстві, а саме:

-- уточнено поняття “сімейна політика”, що визначається як цілісна система заходів соціального, економічного, правового, організаційного характеру, спрямованих на удосконалення функціонування соціального інституту сім'ї загалом, а також на поліпшення життєдіяльності окремих сімей;

-- отримало подальший розвиток визначення сутності, предмета, об'єкта, суб'єктів, принципів здійснення сімейної політики, напрямів та механізмів її реалізації;

-- уточнено місце та роль сімейної політики у структурі соціальної політики. Сімейна політика розглядається як структурна складова соціальної політики, що впливає на функціонування сім'ї як одного з соціальних інститутів та індивіда як носія сімейних ролей, які він виконує поряд з іншими соціальними ролями;

-- уперше виявлено витоки, сутність суперечностей у механізмі реалізації сімейної політики: недосконалість нормативно-правової бази; нерозробленість механізму ліцензування професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг; відсутність стандартів якості надання соціальних послуг; відсутність повноцінного ринку соціальних послуг; недостатня представленість на ринку соціальних послуг недержавних суб'єктів; відсутність єдиних критеріїв якості та ефективності діяльності соціальних служб; низький престиж соціальної роботи в суспільстві;

-- уперше запропоновано систему оцінки ефективності діяльності соціальних служб. Обґрунтовано необхідність переходу від використання переважно кількісних показників до поєднання кількісних (економічність послуг, доцільність витрат, цільове використання коштів) та якісних показників (потреба в послугах, доступність послуг, комунікативна ефективність, задоволеність клієнтів рівнем та якістю наданих послуг);

-- поглиблено уявлення про специфіку потреб різних типів сімей на рівні територіальної громади, їхню готовність звертатися по допомогу до соціальних служб, їхні очікування від працівників соціальних служб, рівень поінформованості про діяльність соціальних служб, рівень їхньої задоволеності діяльністю соціальних служб, причини незадоволеності.

Теоретична значущість результатів дослідження полягає в розробці концептуальних засад соціології сімейної та соціальної політики. Матеріали дисертації і публікацій можуть бути використані також для теоретичного осмислення низки дискусійних питань соціології сім'ї, для розширення, упорядкування та систематизації категоріального апарату соціології сім'ї.

Практична значущість одержаних результатів. У дисертації запропоновано рекомендації для органів управління соціальною сферою й соціальних служб, що надають сім'ям соціальні послуги, для підвищення ефективності їхньої діяльності.

Матеріали дисертації використані автором для розробки навчальної програми курсу “Соціологія сім'ї”, в навчально-методичному посібнику “Соціологія сім'ї” та при викладанні навчальних курсів “Соціальна робота”, “Соціальна робота з сім'єю”.

Апробація результатів дисертації відбулася на таких наукових конференціях: Українській науково-практичній конференції “Медико-соціальні аспекти охорони здоров'я дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (м. Харків, 2003 р.); XII Міжнародній науковій конференції “Харківські соціологічні читання” (м. Харків, 2006); VII Міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2007); IV Науково-практичній конференції Харківського відділення Соціологічної Асоціації України “Якубинська наукова сесія” (м. Харків, 2007), а також на науково-теоретичних семінарах соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні ідеї і результати, здобуті в ході дисертаційного дослідження, опубліковано у 5 наукових статтях, 4 з яких надруковані у виданнях, що входять до переліку спеціалізованих видань з соціології, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (що містять дев'ять підрозділів), висновків, додатків і бібліографії. Загальний обсяг дисертації становить 206 с., обсяг основної частини -- 177 с. Список використаної літератури (183 найменування) та 8 додатків займають 29 с.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, визначаються мета та завдання дослідження, формулюються об'єкт і предмет дослідження, розкривається його наукова новизна, теоретична та практична значущість результатів дисертаційної роботи, наводиться інформація щодо їхньої апробації.

У першому розділі -- “Трансформації шлюбно-сімейних відносин як об'єкт соціологічного аналізу” подано аналітичний огляд соціологічних концепцій, у яких значна увага приділяється змінам, що відбулися з сім'єю та її функціями у XX столітті, висвітлюються основні тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин у сучасному суспільстві. Підкреслюється, що різні точки зору на проблеми, які є наслідками сучасного стану інституту сім'ї, на можливість та ефективність їх вирішення викликають зацікавленість соціальних дослідників, відбиваються в суспільній свідомості та позначаються на заходах, систему яких можна визначити як сімейну політику. У даному розділі дисертаційного дослідження розкриваються сутність та зміст поняття “сімейна політика”, окреслюється та обґрунтовується концептуальний підхід, який дозволяє здійснити соціологічний аналіз сімейної політики.

Оскільки сім'я є соціальним феноменом, вона не може не зазнавати змін у процесі історичного розвитку суспільства. Ця точка зору дістала в сучасній соціології сім'ї широке визнання. Усе розмаїття наукових позицій можна звести до двох основних підходів (парадигм) до розгляду сучасних трансформацій сім'ї. Прибічники першого підходу вважають, що ці трансформації є ознаками кризового стану інституту сім'ї (інституційна парадигма кризи сім'ї, або фамілістична парадигма). У рамках другого підходу вони інтерпретуються як процес модернізації сім'ї (парадигма модернізації).

Під кризою сім'ї мається на увазі ослаблення ролі сім'ї як соціального інституту в масштабах суспільства, що виявляється в недостатньому виконанні нею власних функцій, насамперед репродуктивної та соціалізаційної. Парадигма модернізації інтерпретує всі зміни, що відбуваються з сім'єю, як прояви прогресивних та неминучих процесів, які мають місце в суспільстві. Трансформації сім'ї розглядаються як елемент модернізації всього суспільства.

У роботі наголошується, що більш плідним дисертант вважає модерністський підхід, оскільки сьогодні спостерігається виникнення різноманітних форм організації приватного життя замість однієї, домінуючої моделі шлюбно-сімейних відносин. Широка розповсюдженість таких форм пояснюється саме їх спроможністю задовольняти потреби сучасного суспільства. Тому навряд чи можна розглядати, наприклад, домогосподарства, що складаються з однієї людини, або неповні сім'ї просто як результат кризи традиційної сім'ї, якісь її уламки. Насправді вони є самостійними, стабільно існуючими формами організації приватного життя, що відповідають сучасним соціальним реаліям.

Аналізуються також тенденції трансформації соціального інституту сім'ї в сучасних умовах, серед яких автор акцентує увагу на таких: зростання кількості традиційних сімей відстає від зростання загальної кількості домашніх господарств; різке зниження показників шлюбності населення; постійне зростання середнього віку осіб, які укладають перший шлюб; зростання частки незареєстрованих шлюбів у загальній кількості шлюбів; зростання кількості одностатевих союзів; поширення повторних шлюбів; збільшення кількості дітей, які народилися поза шлюбом; зростання кількості розлучень; зростання кількості самотніх людей; збільшення кількості неповних сімей; стрімке падіння народжуваності; радикальні зміни місця та ролі жінок у соціально-економічному житті; зміни в суспільній свідомості, що викликали появу нових форм і цінностей сімейного та шлюбного життя. Підкреслюється, що саме зміни в ціннісних орієнтаціях багато в чому визначають динаміку трансформації шлюбно-сімейних відносин у сучасному суспільстві.

Водночас будь-яке суспільство зацікавлене, щоб сім'я продовжувала виконувати свої основні функції. Для реалізації даної мети розробляється сімейна політика, яка регулює відносини між сім'єю, суспільством та державою, а також між індивідами в сім'ї з приводу реалізації сімейних функцій.

У дисертації наголошується, що в соціології сім'ї має місце розмаїття підходів до визначення сімейної політики. Найпоширенішими серед них є такі: сімейна політика як механізм подолання кризи сім'ї, сімейна політика як комплекс практичних заходів, спрямованих на допомогу сім'ї, сімейна політика як структурна складова соціальної політики.

Прихильники концепції кризи сім'ї розглядають сімейну політику як діяльність держави, політичних партій, громадських організацій, соціальних груп тощо, спрямовану на підтримку, зміцнення сім'ї як соціального інституту, сімейного способу життя. Вони виступають за активні дії щодо зміцнення сім'ї в суспільстві, збереження сімейного способу життя та запобігання різним тенденціям, які цьому заважають.

У рамках концепції модернізації сім'ї сімейна політика розглядається як комплекс практичних заходів, що надають сім'ям з дітьми певні соціальні гарантії. Мета цих заходів -- поліпшити матеріальний добробут, точніше, пом'якшити економічні проблеми сім'ї та забезпечити її функціонування в інтересах суспільства.

У роботі зазначається, що обидва згаданих підходи до сімейної політики мають певні недоліки. Перший не враховує достатньою мірою змін, які відбуваються з сім'єю, і, по суті, заперечує різноманіття форм сімейного життя, що є невід'ємною характеристикою шлюбно-сімейних відносин на сучасному етапі. Другий підхід характеризується пасивністю щодо змін, які відбуваються з соціальним інститутом сім'ї, зокрема змін, які можна однозначно розцінювати як негативні.

Теоретичне опрацювання різних підходів до інтерпретації категорії “сімейна політика” дало змогу за основу прийняти положення про те, що сімейна політика має розглядатися як структурна складова соціальної політики. У роботі охарактеризовано також сутність, предмет, об'єкт сімейної політики, її взаємозв'язок з соціальною політикою, суб'єкти сімейної політики, функції, принципи здійснення, основні напрями та механізми реалізації сімейної політики.

До основних механізмів реалізації сімейної політики автор відносить соціальну роботу з сім'ями та соціальне обслуговування сімей. Сімейна політика має за мету створення умов для повноцінної реалізації функцій сім'ї як соціального інституту. Однак підтримати сім'ю як соціальний інститут можливо, лише допомагаючи окремим сім'ям вирішувати проблеми, надаючи підтримку в їхніх зусиллях впоратися з проблемними ситуаціями, що неминуче виникають у житті. Ця сторона діяльності суспільства, держави описується поняттями “соціальна робота з сім'ями” та “соціальні послуги сім'ям”.

У другому розділі дисертації “Інституціоналізація системи надання соціальних послуг сім'ям в Україні” висвітлюються особливості здійснення соціальної роботи та надання соціальних послуг сім'ям, пропонується аналіз законодавчої бази, що регулює надання соціальних послуг сім'ям в Україні, розглядається практика функціонування системи спеціалізованих соціальних служб, що здійснюють соціальну роботу з сім'ями та надають їм соціальні послуги.

У роботі наголошується, що об'єктами соціальної роботи мають бути лише ті сім'ї, які дійсно цього потребують, які або не в змозі самостійно подолати кризи чи проблемні ситуації, що виникають у їхньому житті, або долають їх з надзвичайними зусиллями. Соціальна робота має бути спрямована не на якусь реально не існуючу “пересічну сім'ю”, стосовно якої можна робити лише абстрактні, непевні припущення щодо проблем, з якими вона може стикатися, а тільки на конкретні, реальні сім'ї.

Звідси виникає важливе завдання створення адекватної цілям соціальної роботи типології сімей або чіткого визначення того, які саме сім'ї і з якими саме конкретними потребами і проблемами потребують підтримки з боку суспільства та держави. Вочевидь, що таку типологію можливо створити лише в результаті спеціальних, відповідним чином організованих та орієнтованих досліджень, з одного боку, фундаментальних, орієнтованих на створення соціологічної типології сімей, а з іншого -- прикладних, зорієнтованих на вирішення конкретних завдань.

По-перше, йдеться про виявлення конкретних потреб і проблем сімей різних типів. Необхідно також брати до уваги, що будь-які проблеми, з якими може зіткнутися сім'я, можуть зовсім по-різному усвідомлюватися сім'єю та окремими її представниками. Сім'я може мати чітке уявлення про свої потреби і вербально їх виражати. Але ці потреби можуть існувати і в латентній формі, можуть бути не виявлені і навіть не сформовані.

По-друге, дослідження мають бути спрямовані на визначення того, якою мірою існуюча інфраструктура соціальних служб задовольняє потреби сімей різних типів у соціальних послугах. Послуги, що відповідають тим чи іншим потребам, можуть існувати, але можуть і бути відсутні, хоча потреба в них є. Вже існуючий перелік послуг може різною мірою задовольняти потреби сімей. Останнє визначає те, що сім'ї-клієнти можуть мати різний рівень задоволеності діяльністю соціальних служб.

Завданнями цих досліджень є: виявлення сімей, що потребують або можуть потребувати соціальних послуг; виявлення конкретних проблем, стресових ситуацій та криз, з якими стикаються чи можуть стикатися сім'ї у кожний даний період свого життєвого циклу; визначення наявності та міри усвідомленості потреби у зверненні до соціальних служб, включаючи поінформованість про їхнє існування, а також мотивації щодо такого звернення; виявлення потреб у створенні тих служб або наданні тих послуг, які є необхідними, але відсутні з будь-яких причин, та основних завдань і напрямів їхньої діяльності; оцінка ефективності діяльності соціальних служб та рівня задоволеності нею з боку клієнтів.

Результатом досліджень такого роду має стати створення постійно оновлюваного банку соціологічної інформації, який став би основою вдосконалення системи соціальної роботи та надання соціальних послуг сім'ям, сприяв переорієнтації діяльності вже існуючих структур і організації нових. Мета такої системи подвійна: допомога окремим сім'ям, їх підтримка у розв'язанні проблем, що стоять перед ними, і, отже, зміцнення сім'ї як соціального інституту. Тому її функціонування має перебувати в річищі сімейної політики.

Автор зазначає, що у вітчизняній літературі висвітлюються питання соціальної роботи з сім'ями різних типів, у тому числі багатодітними, неповними, такими, де є діти з девіантною поведінкою, і т. ін. Деякі з цих класифікацій докладно розглядаються в даному розділі. На підставі наведених у дисертаційному дослідженні класифікацій робиться важливий висновок, що соціальні проблеми сімей достатньо різноманітні, і, як наслідок, соціальна робота та соціальні послуги сім'ям не можуть зводитися виключно до матеріальної (грошової чи натуральної) допомоги малозабезпеченим сім'ям або окремим їх членам.

Проте тенденція до такого зведення у практиці роботи з сім'ями, на жаль, чітко простежується, що виявляється навіть на рівні термінології, коли говорять про соціальний захист сімей, маючи на увазі лише грошові виплати та надання різних пільг матеріального характеру. Це пов'язано передусім із тим, що економічні реформи, які проводяться в країні, не враховують інтереси сім'ї і зумовили падіння рівня життя сімей різних типів.

Проведений у роботі аналіз нормативно-правового та організаційного аспектів функціонування системи надання соціальних послуг сім'ям в Україні дозволив автору дійти висновку, що в діяльності центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді існують проблеми, які не є специфічними для даної мережі соціальних служб, а віддзеркалюють загальний стан системи соціальних послуг.

У третьому розділі “Напрями вдосконалення сімейної політики в сучасному українському суспільстві” на підставі результатів соціологічного дослідження розглядаються проблеми надання соціальних послуг на рівні територіальної громади багатодітним та неповним сім'ям. Під час дослідження вивчалися потреби цих сімей у соціальних послугах; їхня готовність звертатися по допомогу до соціальних служб; їхні очікування від працівників соціальних служб; рівень поінформованості про діяльність соціальних служб; рівень задоволеності діяльністю соціальних служб.

Соціальне обслуговування сімей здійснюється шляхом надання таких видів послуг: інформаційних, психологічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, юридичних. Як показали результати дослідження, багатодітні сім'ї найбільше потребують соціально-економічних, інформаційних, соціально-медичних та юридичних послуг. Перелік та ранг необхідних соціальних послуг для неповних сімей дещо відрізняються: найважливішими для них виявилися інформаційні, соціально-медичні, соціально-економічні та соціально-педагогічні послуги.

У дисертації зазначається, що особливу увагу слід звернути на потребу в юридичних послугах, оскільки на сьогодні і багатодітні, і неповні сім'ї погано обізнані з власними правами та можливостями їх реалізації. Існує також значний попит на інформаційні послуги, які б надавали можливість потенційному споживачеві соціальних послуг зорієнтуватися, куди звертатись, у якій формі, де можна отримати необхідну допомогу і т. ін.

Слід зазначити, що в більшості як багатодітних, так і неповних сімей відсутні алгоритми взаємодії з тими державними та недержавними інституціями, які могли б забезпечити вирішення проблем, що перед ними постають. Так, лише одиниці з них мають досвід звернення по допомогу в державні та недержавні організації, що належать до сфери надання соціальних послуг сім'ям. Основною метою таких звернень були: оформлення різних видів державної допомоги на дітей; грошова допомога; натуральна допомога; працевлаштування та отримання допомоги з безробіття; допомога в організації літнього відпочинку дітей; отримання безкоштовних медичних послуг; отримання житла; допомога в приватизації житла; юридична допомога.

Більшість як багатодітних (44 %), так і неповних сімей (62 %) не зверталися до жодної з організацій, оскільки просто не знають, куди вони можуть чи повинні звернутися. Однак, як наголошується в дисертації, йдеться не лише про низький рівень обізнаності. Частина багатодітних та неповних сімей взагалі ставлять під сумнів і доступність такого ресурсу, як допомога державних та недержавних інституцій, і ефективність цієї допомоги. Так, 27 % багатодітних і 18 % неповних сімей вважають недоцільним звертатися будь-куди, оскільки не розраховують одержати реальну допомогу, а ще 13 % и 18 % відповідно вважають це принизливим і намагаються вирішити свої проблеми самостійно. Наведені вище дані можуть свідчити про низький рівень потреб і вмотивованості в отриманні соціальних послуг сім'ями, що брали участь у дослідженні. Однак останні дві групи сімей можна розглядати як потенційних клієнтів, які не позиціонують себе в полі соціальної підтримки та соціальних послуг, але не тому, що вони їх не потребують, а тому, що ця система практично не поширює на них свій вплив.

З огляду на вищезазначене, важливим компонентом організації надання соціальних послуг має стати інформаційна робота серед населення. Ця робота наразі не є ефективною. Як наслідок -- недостатня поінформованість про можливості отримання соціальних послуг. Так, за результатами дослідження, 41 % респондентів з багатодітних сімей оцінили власний рівень поінформованості про діяльність соціальних служб як низький, 27 % -- як середній. Чверть респондентів зазначили, що взагалі нічого не знають про діяльність таких організацій. Рівень поінформованості самотніх матерів про діяльність соціальних служб також є низьким. Так відповіли 44 % респондентів цієї групи, 34 % взагалі нічого не знають про їхню діяльність, у 19 % рівень поінформованості середній.

Переважна більшість як багатодітних батьків, так і самотніх матерів також нічого не знають ні про існування, ні про діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Так, серед багатодітних сімей про їхнє існування знають 17 %, а 70 % нічого про них не знають. Серед самотніх матерів знають про їхнє існування п'ята частина, не знають -- 77 %.

Очікування батьків з багатодітних сімей та самотніх матерів, які вони покладають на центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, стосуються розв'язання таких питань: матеріальна допомога; працевлаштування; організація дозвілля дітей; організація їхнього літнього відпочинку; підвищення розміру допомоги на дітей; зміна механізму її нарахування; навчання дітей; надання дітям медичної допомоги; організація безкоштовних гуртків та секцій; вирішення житлової проблеми; заборгованість у сплаті за житлово-комунальні послуги.

Основними джерелами отримання інформації про діяльність соціальних служб для багатодітних сімей є родичі, друзі, знайомі, колеги (78 %). Самотні матері про те, до якої організації необхідно звертатися, також дізнаються найчастіше від родичів, друзів та знайомих (74 %). Безпосередні зустрічі та спілкування з працівниками, що надають соціальні послуги, а також соціальна реклама є одними з найбільш дієвих методів інформування. Проте вони практично не використовуються.

Слід особливо відзначити низький рівень поінформованості потенційних клієнтів щодо отримання соціальних послуг у громадських організаціях. Можна дійти висновку, що останні не приділяють достатньо уваги інформаційному компоненту своєї роботи, а це не дозволяє розширити коло клієнтів. Узагалі слід відзначити відсутність масштабних кампаній інформування населення про можливості закладів та організацій різних форм власності в наданні соціальних послуг сім'ям.

На сьогоднішній день не існує чітких, формально визначених стандартів надання соціальних послуг, у тому числі сім'ям. Це стосується як державного, так і недержавного сектору. Заклади та організації не мають чітко виписаних та загальноприйнятих стандартів, які дозволяли б оцінювати власне якість соціальних послуг та їх ефективність, а якщо вони й існують, то мають чисто формальний характер. Як наслідок, отримувачі соціальних послуг не поінформовані про існування таких стандартів, а тому застосовують критерії оцінки, виходячи з власного досвіду та бачення. Це загалом негативно впливає як на організацію надання соціальних послуг, так і на загальний рівень задоволеності цією сферою.

Актуальною також залишається проблема належної організації надання соціальних послуг. Іноді за реальної можливості отримати ту чи іншу послугу клієнт стикається зі складними процедурами, формалізмом, корупцією. На якість надання соціальних послуг суттєво впливає й так званий людський фактор. Це призводить до виникнення у клієнтів розчарування та недовіри до системи надання соціальних послуг у цілому, зниження їхньої активності в реалізації права на послуги і, як наслідок, посилення напруження у стосунках між державою та громадянами.

Так, п'ята частина багатодітних батьків та 45 % самотніх матерів не задоволені діяльністю соціальних служб, до яких вони звертались. Основними причинами є такі: невиконання співробітниками організацій своїх посадових обов'язків; неуважне, байдуже ставлення до проблем клієнтів; брутальне, неуважне ставлення до клієнтів; незручне територіальне розташування організації; ускладнена процедура оформлення допомоги; недостатній розмір допомоги, що надається. Негативні аспекти взаємодії з системою та її представниками, насамперед -- соціальними працівниками, таким чином, пов'язані з неефективними бюрократичними процедурами, які регламентують надання соціальних послуг, часто життєво необхідних, щоб сім'я могла знайти вихід зі складної життєвої ситуації.

За результатами дослідження було розроблено низку рекомендацій щодо вдосконалення надання соціальних послуг сім'ям на рівні територіальної громади.

У даному розділі роботи автором запропоновано рекомендації щодо оптимізації сімейної політики на макрорівні (створення інституційних умов), мезорівні (система соціальних послуг сім'ям) і на мікрорівні (вдосконалення діяльності окремих соціальних служб).

Удосконалення сімейної політики на макрорівні має передбачати такі заходи:

· активізація всіх суспільних сил, зацікавлених у подоланні кризових явищ у життєдіяльності сім'ї як соціального інституту, мобілізація громадської думки, підтримка всіх видів діяльності, які сприяють покращенню сімейного мікроклімату;

· вироблення сімейної ідеології, що враховує весь спектр поглядів на сім'ю та її майбутнє, шляхом залучення до широкого діалогу представників різних соціальних прошарків та груп;

· поширення толерантних поглядів на різні типи і форми сімейних відносин.

На мезорівні для підвищення ефективності системи соціальних послуг сім'ям в дисертації пропонуються такі заходи:

· приведення українського законодавства в соціальній сфері у відповідність з міжнародними нормами і стандартами. У зв'язку з цим треба продовжити роботу над створенням проекту вітчизняного Соціального кодексу, використовуючи досвід інших держав. Необхідно також прискорити процес затвердження Концепції реформування системи соціальних послуг і розробити план її реалізації, чітко визначити, на які саме соціальні послуги будуть спрямовані бюджетні кошти, сформувати так званий соціальний пакет -- гарантований індивідам і сім'ям перелік і обсяг соціальних послуг тощо;

· розвиток інфраструктури соціальних послуг, їх модернізація. Зростання фінансування соціальних послуг, на жаль, далеко не завжди забезпечує підвищення їх ефективності та поліпшення якості життя людей, які їх потребують. Сьогодні система соціальних послуг має орієнтуватися на потреби сімей, гарантувати їм послуги відповідно до сучасних стандартів якості, забезпечувати можливість вибору -- як установи, в якій можна одержати допомогу, так і форми отримання послуг. Поліпшення якості послуг має забезпечуватися не шляхом збільшення витрат, а завдяки більш ефективному використанню існуючих ресурсів, упровадженню інновацій і нових методів управління й участі на ринку соціальних послуг організацій та установ різних форм власності;

· створення повноцінного ринку соціальних послуг. Усі суб'єкти сімейної політики мусять докласти скоординованих зусиль з вироблення стратегії розвитку ринку соціальних послуг, включаючи розширення сфери пропозиції, розробку ринкових механізмів і конкурсних процедур, що стимулюватимуть конкуренцію;

· упровадження механізму ліцензування, яке могло б позитивно вплинути на збільшення чисельності постачальників соціальних послуг і поліпшення їх якості для клієнтів. Доцільно також створити реєстр всіх суб'єктів надання соціальних послуг, які мають відповідну ліцензію. Дані такого реєстру мають регулярно оновлюватися і бути доступними для громадськості;

· розробка соціальних стандартів на послуги. Впровадження системи стандартів надання послуг покликане поліпшити ефективність обслуговування й сприяти зниженню витрат за рахунок зниження собівартості або підвищення результативності. Це актуалізує розробку нормативів надання соціальних послуг різним групам сімей залежно від їхніх реальних потреб;

· вироблення чітких вимог щодо здійснення моніторингу, контролю, санкцій, використання комплексної оцінки потенціалу заявника і умов його роботи, що є вкрай важливим у досягненні оптимального балансу між необхідністю збереження достатніх для надання якісних послуг ресурсів і здатністю створювати гнучку систему залучення всіх потенційно ефективних суб'єктів. Основну відповідальність за надання соціальних послуг, які є суспільними за своєю суттю, несе держава. Отже, держава безпосередньо зацікавлена і зобов'язана розробити як критерії якості надання таких послуг, так і механізми, які забезпечать відповідний моніторинг і контроль за діяльністю осіб і організацій, що їх надають;

· передача повноважень з надання соціальних послуг з державного на регіональний і місцевий рівні. Наприклад, місцевим громадам можна передати право на визначення саме тих категорій сімей, які в конкретному регіоні потребують пріоритетної уваги й допомоги. Держава ж тільки контролюватиме дотримання стандартів якості суб'єктами, які надають соціальні послуги.

Для оптимізації сімейної політики на мікрорівні, на рівні окремих соціальних служб, пропонуються такі заходи:

· розширення практики взаємодії з місцевими громадами, залучення волонтерів, громадських організацій, співпраця й обмін досвідом з неурядовими службами, участь в аналізі власної професійної діяльності, обговорення нових підходів до вирішення соціальних проблем;

· відмова від опікунського ставлення до клієнтів у напрямі побудови з ними партнерських відносин;

· розвиток системи професійної підготовки й перепідготовки соціальних працівників;

· підвищення професіоналізму працівників шляхом зниження плинності кадрів, практики залучення волонтерів, відкритості інтелектуальним дискусіям і стимулювання зацікавленості у підвищенні кваліфікації;

· спрощення процедури отримання соціальних послуг з орієнтацією насамперед на потреби сім'ї і на її право на вибір форми соціального обслуговування;

· забезпечення у процесі надання соціальних послуг ситуації, за якої клієнти були б інтегровані в громаду, а не опинялися в стані ізоляції від суспільства;

· впровадження в практику роботи соціальних служб системи оцінки потреб клієнтів;

· упровадження інноваційних форм надання соціальних послуг;

· створення власного позитивного іміджу серед населення, підвищення інформованості різних типів сімей щодо можливостей і механізмів отримання соціальних послуг;

· розширення співпраці з навчальними закладами, які здійснюють підготовку професійних соціальних працівників.

У висновках дисертаційного дослідження зафіксовано, що найдоцільніше розглядати сімейну політику як структурну складову соціальної політики. Сімейна політика визначена як цілісна система заходів соціального, економічного, правового, організаційного характеру, спрямованих на підвищення ефективності функціонування соціального інституту сім'ї загалом, а також на покращення життєдіяльності окремих сімей.

До основних механізмів реалізації сімейної політики віднесено соціальну роботу з сім'ями та надання соціальних послуг сім'ям. Соціальна робота з сім'ями визначається як механізм реалізації сімейної політики, що полягає в наданні допомоги різним типам сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, для вирішення проблем, що виникли перед ними. Соціальні послуги сім'ям -- це комплекс заходів різного характеру, що здійснюються соціальними службами, спрямованих на окремі сім'ї чи групи сімей з метою підтримки їх нормального функціонування. Наголошується, що соціальні послуги не тотожні соціальному захисту, це допомога, яка має індивідуальний характер, спрямована на вирішення не тільки матеріальних, але й психологічних, педагогічних, правових, медико-соціальних та інших проблем.

Аналіз нормативно-правового та організаційного аспектів функціонування системи надання соціальних послуг сім'ям в Україні свідчить про існування певних проблем у сфері соціальної роботи та надання соціальних послуг сім'ям: недосконалість нормативно-правової бази; нерозробленість механізму ліцензування професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг; відсутність повноцінного ринку соціальних послуг; недостатня представленість на ринку соціальних послуг недержавних суб'єктів; відсутність єдиних критеріїв оцінки якості та ефективності діяльності соціальних служб; низький престиж соціальної роботи у суспільстві.