Оптимізація процесів самоорганізації сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Соціальна філософія та філософія історії

Оптимізація процесів самоорганізації сучасного суспільства

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спиця Наталя Валеріївна

Запоріжжя - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькій державній інженерній академії Міністерства освіти і науки України, на кафедрі менеджменту організацій.

Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент

Богуславська Ольга Георгіївна,

Запорізька державна інженерна академія, доцент кафедри менеджменту організацій

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор

Предборська Ірина Михайлівна,

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, професор кафедри соціальної філософії та філософії освіти

кандидат філософських наук

Омельченко Наталія Олександрівна,

Запорізький національний університет, доцент кафедри соціології

Захист відбудеться «12» грудня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп. VІ, ауд. 114.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ.

Автореферат розісланий «07» листопада 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність дослідження можливостей оптимізації процесів самоорганізації суспільства зумовлена потребою забезпечення його сталого розвитку в період швидкоплинних глобалізаційних змін, як і проблемами, що сформувалися в процесі інтеграції світового співтовариства в єдину систему.

В сучасній Україні низка питань так і не знайшла свого належного наукового і практичного вирішення: кризові економічні явища, політична нестабільність, низький рівень життя, що призвів до майнового розшарування різних верств суспільства, руйнація духовних цінностей, недосконалість реформування освітньої системи, пасивність і незначна кількість (в масштабах держави) духовної еліти, корумпованість державних структур та ін. Економічна, політична та культурна невизначеність українського суспільства супроводжується руйнацією його ціннісних засад, моральних орієнтирів, флуктуацією суспільної свідомості. Позначилася проблема невизначеності або деформації мети існування суспільства: ідея постійного духовного, культурного зростання і вдосконалення нині замінена ідеями суспільства споживання, в яких матеріальні цінності домінують над духовними. Тому визріває нагальна потреба у виявленні основних причин ситуації, що склалася, та розробці програми «оздоровлення», яка сприятиме скороченню терміну трансформації суспільства і пов'язаних з нею кризових явищ. Для цього необхідно здійснити соціально-філософський аналіз самоорганізаційних процесів, згідно з якими існує соціальна система, в контексті чого дослідити їх специфіку та виявити можливості їх оптимізації.

В теоретико-пізнавальному аспекті актуальність теми зумовлена недостатністю досліджень особливостей дії механізмів самоорганізації загалом, проблемою невизначеності суто філософського змісту процесу самоорганізації суспільства зокрема. Запозичення понять і знань про самоорганізацію як процес, властивий всім складноорганізованим динамічним системам світу, без уточнення його соціально-філософського контексту, унеможливлює створення органічної концепції такого процесу. Натомість, соціальна філософія виконує інтегруючу функцію в методологічній орієнтації різних форм людського досвіду на одну загальну проблематику - досягнення стійкості та можливість постійного розвитку суспільства, виявлення засобів його стабілізації та гармонізації.

Глобалізація, постійне нарощування темпів всіх процесів сучасного суспільства поставили під сумнів багато традиційних для його існування алгоритмів, а, отже, соціально-філософське дослідження процесів його самоорганізації сприятиме впорядкуванню й чіткому осмисленню системи цінностей як світового, так і вітчизняного суспільства.

Необхідність розв'язання зазначених проблем визначає соціально-практичну актуальність дослідження: осмислення особливостей дії механізмів самоорганізації дозволить адекватно вирішувати практичні питання, пов'язані з вибором оптимальної стратегії підвищення життєздатності суспільства та формуванням можливостей кожній людині повноцінно реалізувати себе в ньому. Крім того, виявлення головних детермінант самоорганізації українського суспільства визначить фундаментальні підвалини утворення аттрактору, з вибором якого суспільство розпочне процес гармонізації свого розвитку.

Ступінь наукової розробки проблеми. Концепція самоорганізації в соціальній філософії формується з другої половини XX сторіччя: її осмислення з акцентуацією на синергетичній методології здійснили І. Акчурін, П. Бєлкін, К. Делокаров, І. Добронравова, А. Печьонкін. Наприкінці минулого століття та протягом першого десятиліття нового з'являються дослідження феномена самоорганізації в соціально-філософських працях В. Андрущенка, Р. Авдєєва, Л. Бевзенко, В. Беха, Е. Богданової, В. Бранського, В. Буданова, В. Василькової, Л. Горбунова, І. Добронравової, І. Єршової-Бабенко В. Капустіна, С. Катаєва, О. Кіндратець, О. Князєвої, Н. Кочубей, Л. Лєскова, В. Лутая, Н. Міронової, А. Назаретяна, М. Ожевана, І. Предборської, М. Сапронова, В. Тузова, В. Хиценко, В. Цикіна, В. Шалаєва. Сучасний етап дослідження процесів самоорганізації суспільства представлено також роботами молодих вчених О. Красікової, А. Лебедя, М. Найдорфа, О. Наумкіної, Г. Нестерєнко, Н. Омельченко, Є. Пилипка, В. Романова. Можливості застосування цих знань в менеджменті розкривають В. Алексеєвський, В. Воронкова, О. Пугачова, К. Солов'єнко. Самоорганізаційні процеси в економіці досліджує В. Білоус. Математичне моделювання зазначених процесів складає предметне поле праць В. Аршинова, В. Кізіми, С. Курдюмова, В. Самарського, Я. Свірського, Є. Сєдова. Питання соціокультурної детермінанти сталого розвитку суспільства порушені в філософських доробках В. Вандишева, В. Воловика, О. Грецової, О. Добридень, Р. Додонова, В. Корженко, Л. Кривеги, М. Лепського, І. Предборської, В. Тарана, І. Утюж та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планів науково-дослідної роботи кафедри менеджменту організацій Запорізької державної інженерної академії.

Мета роботи полягає у дослідженні змістовної спрямованості процесів самоорганізації суспільства, виявленні можливостей і напрямків їх оптимізації.

Реалізація поставленої мети вимагає вирішення таких завдань:

здійснення історико-філософського аналізу процесів самоорганізації суспільства; самоорганізація суспільство хаос порядок

розкриття сутності й соціально-філософського змісту самоорганізації суспільства та оптимізації її процесів;

обґрунтування методологічних підходів дослідження самоорганізації суспільства, виявлення їх концептуального взаємозв'язку;

визначення специфіки дії механізмів процесів самоорганізації суспільства, з'ясування їх сутнісного змісту та систематизація механізмів згідно з проведеним аналізом;

дослідження особливостей взаємодії хаосу і порядку в самоорганізаційних процесах та виявлення міри оптимального співвідношення порядку і хаосу для гармонійного розвитку суспільства;

обґрунтування детермінант оптимізації самоорганізації суспільства.

Об'єктом дослідження є сучасне суспільство як система, що самоорганізується.

Предметом дослідження є процеси самоорганізації сучасного суспільства та їх оптимізація.

Методи дослідження. Джерельною базою дослідження є сукупність текстів природничонаукового, соціогуманітарного та філософського напрямку, присвячених вивченню феномена самоорганізації в широкому науковому змісті, та безпосередньо самоорганізації суспільства.

Філософська рефлексія дослідження здійснювалася на основі аналізу і синтезу соціогуманітарних і філософських ідей та теорій. Методологічна база представлена у вигляді сукупності синергетичного, діалектичного та соціокультурного підходів, які дозволили розглянути сутність процесів самоорганізації з позиції нелінійності, відкритості, стохастичності, малої прогнозованості, незворотності. Соціокультурний підхід, завдяки якому можна поєднати детермінанти різного характеру (матеріальні і духовні), що впливають на процеси самоорганізації суспільства, став фундаментом вирішення питання оптимізації самоорганізаційних механізмів сучасного українського суспільства. Застосовувались також власне такі соціально-філософські методологічні підходи як: системний і структурно-функціональний, що дозволяє розглянути самоорганізацію суспільства як взаємодію певних соціальних структур, які забезпечують системі цілісність і стійкість розвитку; історико-філософський, який допомагає освоєнню феномена самоорганізації суспільства як певного історичного процесу, що відбувається протягом всієї людської історії; субстратно-редуктивний, що дає можливість для розгляду суспільства як живої складної нелінійної системи, якій притаманні певні характеристики біотичного, а також аналізу самоорганізації суспільства як процесу взаємодії двох начал - ентропії та негентропії; ментально-трансцендентальний, який дозволяє покласти в основу процесу самоорганізації суспільства певні вищі культурні цінності.

Наукова новизна зумовлена вибором проблемної й актуальної теми, при вирішенні якої дисертанткою виявлені елементи наукової новизни. До них можна віднести те, що в дисертації:

вперше здійснено комплексне дослідження можливостей оптимізації процесів самоорганізації суспільства шляхом виявлення певних закономірностей, що проявляються в їх механізмах та осмислення оптимального співвідношення порядку і хаосу соціальної системи;

поглиблено філософський зміст категорії «самоорганізація суспільства» шляхом розкриття його здатності до самозбереження і самовідтворювального розвитку, що проявляється в оптимальному співвідношенні хаосу і порядку, а також здатності соціальної системи до підтримки рівня своєї організації у випадку різкої зміни внутрішніх і зовнішніх умов;

методологічну базу дослідження, представлену у вигляді сукупності синергетичного та діалектичного підходів, які дозволяють розглянути процеси самоорганізації суспільства з позиції нелінійності, відкритості, стохастичності, незворотності та малої прогнозованості, доповнено соціокультурним підходом в якості фундаментального для вирішення питання оптимізації самоорганізаційних процесів; крім того, обґрунтовано доцільність застосування структурно-функціонального, історико-філософського, субстратно-редуктивного, ментально-трансцендентального підходів, як таких, що дозволяють всебічно досліджувати процеси самоорганізації суспільства та виявляти можливості їх оптимізації;

визначено механізми самоорганізації суспільства, що забезпечують системі можливість самозбереження, самовдосконалення та самовідтворення, до яких віднесено: внутрішні (адаптаційні) і зовнішні (порогові), консервативні (стабілізуючі) і прогресивні (рушійні), механізми самовідтворення і формування, механізми культури (релігія, мистецтво, мораль, традиції, норми, філософія), людиновимірні механізми; виявлено їх специфіку;

в контексті дослідження самоорганізаційних процесів суспільства набуло уточнення філософське осмислення через феномен інформації категорій хаосу і порядку: порядок визначено як системну інформацію, що складається з гомеостазу і гомеорезу, а хаос, як прояв неочікуваної для системи інформації;

дістало подальший розвиток застосування, на основі методики Є. Сєдова, формули кількісного обчислення міри оптимального поєднання системної інформації (порядку) і неочікуваної для системи інформації (хаосу), яка надає можливості прогнозувати напрямки самоорганізації суспільства та виявляти можливості її оптимізації;

оновлено і поглиблено соціально-філософський зміст категорії «мутація», як такої, що визначає непередбачуваний результат дії самоорганізаційних процесів суспільства на відміну від «інновації», спричиненої цілеспрямованою дією людини;

розширено уявлення про роль соціокультурної детермінації самоорганізаційних процесів сучасного українського суспільства шляхом осмислення моральних і культурних цінностей людства як системної інформації, яку необхідно зберігати і нарощувати на противагу зростанню хаосу сучасного суспільства.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що вона сприяє подальшому осмисленню філософської проблематики, пов'язаної з процесами самоорганізації загалом, дослідженню самоорганізаційних механізмів суспільства зокрема, поглибленню уявлень про соціокультурні детермінанти гармонізації суспільства періоду глобалізації. Основні теоретичні положення і висновки є концептуальним усвідомленням багатьох соціально-філософських проблем сучасності і можуть бути використані для подальшого утвердження гуманістичної компоненти в суспільстві.

Висновки і положення дисертації можуть бути використані як методологічні засади подальшого дослідження проблематики самоорганізації суспільства в філософії та соціології. Крім того, результати дослідження будуть корисними для широкого кола дослідників сучасних самоорганізаційних процесів - істориків, політологів, культурологів, психологів, педагогів. Результати дослідження можуть бути використані у навчальних курсах, при підготовці підручників, навчальних посібників, методологічних матеріалів, лекцій та практичних занять з соціальної філософії, історії філософії, соціології, менеджменту, етики, при розробці державних і відомчих культурно-виховних програм, планів нормативних і спеціальних освітніх курсів для студентів вищих навчальних закладів.

Цінність дисертації полягає в розробці засад для створення нової державної політики, спрямованої на гармонізацію українського і світового суспільства, приверненні уваги широких громадських кіл до проблеми збереження духовних цінностей як основи його сталого розвитку.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалось на кафедрах філософії і політології та менеджменту організацій Запорізької державної інженерної академії, використовувалися автором у науково-педагогічній діяльності, виступах на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: на Міжнародній науково-практичній конференції (м. Запоріжжя, 2006р.), XI Науково-технічній конференції ЗДІА (м. Запоріжжя, 2006р.), VI Всеукраїнській науково-методичній конференції «Реалізація принципів і завдань Болонського процесу в Україні» (м. Запоріжжя, 2006р.), XII Науково-технічній конференції ЗДІА (м. Запоріжжя, 2007р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Формування гуманістичних цінностей молоді в контексті Болонського процесу і євроінтеграції» (Запоріжжя, 2007р.), VII Всеукраїнській науково-методичній конференції «Кредитно-модульна система підготовки фахівців» (м. Запоріжжя, 2007р.), IX Міжнародній науково-практичній конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (м. Харків, 2008р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (м. Харків, 2008р.), XIII Науково-технічній конференції ЗДІА (м. Запоріжжя, 2008р.), Науково-практичній конференції «Національно-культурні традиції України в контексті європейської інтеграції» (м. Запоріжжя, 2008р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, серед яких 5 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи зумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 3-х розділів, кожен із яких поділяється на 2 підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи без урахування списку літератури - 179 сторінок, список використаних джерел (у кількості 207 найменувань) поданий на 19 сторінках. Загальний обсяг роботи 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ розглядається актуальність дисертаційного дослідження, обґрунтовуються мета і завдання, а також способи їх вирішення, конкретизуються об'єкт, предмет і методологія роботи, визначається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи і публікації з теми дослідження.

Перший розділ - «ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА» включає в себе два підрозділи. У підрозділі 1.1 «Самоорганізаційні процеси в соціумі як соціально-філософська проблема» аналізуються етапи становлення концепції самоорганізації у соціально-філософській думці, визначається ступінь розробленості проблеми.

Соціально-філософська рефлексія концепції самоорганізації, екстрапольованої з природничого циклу, здійснюється з 90-х років минулого століття. Однак, процеси самоорганізації соціуму були певною мірою досліджені ще в давні часи: перші спроби описати такі процеси зустрічаються в пам'ятках міфології та філософії давньої Індії й Китаю; в античній філософії це думки Гесіода, Геракліта, школи елеатів, атомістів Левкіппа і Демокріта, твори Платона й Аристотеля. Філософську рефлексію продовжують в своїх творах Л. Моліна, Р. Декарт, Т. де Шарден, Дж. Віко, І. Кант, А. Тойнбі, О. Шпенглер, О. Богданов та ін. Її сучасний етап відображено в роботах представників західної школи: В. Ебелінга, Е. Ласло, Н. Лумана, Г. Ніколіса, І. Пригожина, І. Стенгерс, Р. Файстеля, Г. Хакена, Е. Янча й філософів Росії і України Л. Бевзенко, В. Беха, В. Буданова, В. Василькової, В. Воронкової, Л. Горбунової, І. Добронравової, О. Князєвої, С. Курдюмова, Г. Малінецького, І. Предборської, В. Хиценко та ін.

Важливим для дослідження є російська філософія всеєдності яка допомагає осмислювати процеси самоорганізації шляхом виявлення взаємодії природного і соціального в суспільстві. Представники еволюціонізму, неоеволюціонізму та прихильники організмічної концепції В. Бех, К. Бейлі, М. Кондратьєв, Е. Мезекілд, С. Расмунсен, Дж. Скотт О. Красікова, Л. Лебідь, В. Тузов продовжують погляди Г. Спенсера, вивчають процеси самоорганізації, проводячи певні паралелі соціального з біотичним. Самоорганізаційні процеси з позиції культуро-центризму висвітлено в працях А. Тойнбі, О. Шпенглера, П. Сорокіна, на сучасному етапі продовжено У. Вілчеком, Ю. Лотманом та ін.

Безпосередньо властивості соціальних систем які впливають на формування та протікання процесів самоорганізації досліджують Е. Богданова, Н. Міронова, В. Хиценко. Механізми процесів самоорганізації та їх специфіку розкривають роботи В. Алексеєвського, В. Андрущенка, М. Афонасової, Л. Бевзенко, В. Василькової, А. Назаретяна. Можливості управління самоорганізованими соціальними системами досліджують В. Воронкова, В. Алексеєвський, М. Афонасова.

Незважаючи на велику кількість матеріалів із зазначеної тематики, дисертанткою виявлено, що до цього часу відсутня робота по виявленню та узагальненню механізмів самоорганізації суспільства як підвалин для вивчення специфіки цих процесів, а отже і їх оптимізації.

У підрозділі 1.2 «Методологічні підходи до розуміння сутності процесів самоорганізації суспільства» розкривається соціально-філософський контекст самоорганізації суспільства та її оптимізації, визначаються продуктивні методологічні підходи вивчення процесів самоорганізації суспільства.

Самоорганізація соціальної системи є поняттям, що охоплює зміни і взаємодії всієї сукупності її елементів, націлених на збереження сталого розвитку системи загалом. Це зумовлює доцільність дослідження феномена самоорганізації суспільства як певного процесу, а, отже, й виявлення тих закономірностей, тобто механізмів, за якими він відбувається. Оптимізація процесів самоорганізації суспільства - це, цілеспрямована на підвищення стабільного розвитку суспільства, діяльність людини через виявлення та практичне застосування можливостей направляти систему в біфуркаційні для неї моменти до бажаного аттрактора, створення необхідних аттрактивних структур, нарощення кількості порядку або хаосу. Саме знання механізмів та оптимального співвідношення хаосу і порядку в суспільстві надає можливості впливати на самоорганізацію, тобто оптимізовувати її.

Розкрито специфіку використання для дослідження процесів самоорганізації та їх оптимізації таких першорядних методологічних підходів як діалектичний, синергетичний, соціокультурний. Крім того виявлено можливості використання для досягнення поставленої мети системного, історико-філософського, субстратно-редуктивного, ментально-трансцендентального підходів.

Другий розділ - «ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТОВНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ПРОЦЕСІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА» - репрезентує дослідження специфіки дії механізмів цих процесів. Підрозділ 2.1 «Стійкість соціальної системи як результат самоорганізаційних процесів» описує загальну схему функціонування таких процесів: порядок - збільшення ентропії в суспільстві, поява і наростання флуктуаційних коливань - вихід системи до так званої точки біфуркації - її вихід на певний шлях розв'язання своєї нестійкості, тобто до аттрактору, обраного завдяки флуктуаційним коливанням в точці біфуркування системи - становлення нового порядку - збільшення ентропії і т. д., відповідно до вищеописаного циклу.

Досліджено явища гомеостазу (сталість рухомого рівноважного стану) та гомеорезу (сталість шляхів розвитку) соціальної системи, які являють собою два найважливіших параметри соціуму, задіяні у механізмах зворотного зв'язку. Негативні зв'язки підтримують гомеостазис системи, компенсуючи зовнішні впливи, а позитивні, навпаки, порушують її стабільність, в їх діяльному функціонуванні активну роль відіграє гомеорез.

Суспільство, за допомогою складних самоорганізаційних механізмів виробляє мутації. Якщо мутація приводить до оптимізації життєдіяльності системи, вона закріплюється в ній, стає частиною її гомеостазиса. У випадку, коли вона виходить за обмеження, встановлені самою системою, нова ознака не закріплюється і самоліквідується черговим витком її самоорганізації. Якщо нова ознака занадто значна і небезпечна, вона здатна згубити всю соціальну систему. Даний процес характерний для невеликих соціальних структур: партій, громадських організацій, виробничо-економічних структур. Для руйнування держави, або навіть цивілізації загалом, необхідне накопичення цілого ряду нових ознак, що не будуть відповідати визначальному гомеостатичному принципу суспільства - збереженню його стійкості. Головне завдання мутації - поліпшити систему, зробити її більш стійкою до зовнішнього середовища.

У підрозділі 2.2 «Специфіка механізмів самоорганізації суспільства» доводиться, що всі механізми самоорганізації суспільства запрограмовані системою на підтримку своїх параметрів і задоволення потреб усіх підсистем згідно з її нагальними можливостями. Не існує самоорганізаційних механізмів, спрямованих на руйнування системи. Під «механізмом» розуміється сукупність логічно вибудованих процедур, зв'язків, що ведуть до виникнення еволюційних змін у системі.

У соціальній системі завжди присутні механізми двох видів: самоорганізації й організації. Але найчастіше процеси організації суспільства виходять з-під контролю тих, хто був їх ініціатором і розроблювачем, і набувають характеру процесів, що самоорганізуються. Процеси організації відіграють роль «першопоштовху» для дії самоорганізаційних процесів. Система, яка ускладнюється, зводить до мінімуму можливість управляти нею.

Серед іманентних якостей, які впливають на специфіку самоорганізаційних механізмів, виокремлено: нелінійність, автономність, саморефрентність, операціональну замкнутість.

Кінцевий результат дії механізмів самоорганізації суспільства є результатом синергії всіх елементів системи, задіяних в процесі самоорганізації, і не є суто стохастичним явищем. Більшість самоорганізаційних механізмів відбувається згідно принципу вибору. Серед таких механізмів виокремлено: «формуючий», або «механізм зборки» (відповідає за утворення комплексу елементів суспільства); «регулюючий консервативний», або «стабілізуючий» (відповідає за збереження комплексу елементів суспільства); «регулюючий прогресивний», або «рушійний» (відповідає за збільшення, або зменшення числа елементів системи). Соціальна система здатна до самовідтворення, що відбувається згідно з «механізмом самовідтворення», регульованого правилами термодинаміки - будь-яка соціальна система, що досягла певного рівня зростання ентропії, для самозбереження скидає надлишок ентропії в зовнішнє середовище.

Третій розділ - «МОЖЛИВОСТІ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСІВ САМООРГАНІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА» - складається з двох підрозділів. В підрозділі 3.1 «Взаємодія хаосу і порядку в процесах самоорганізації сучасного суспільства» можливість вимірювання хаосу і порядку соціальної системи осмислена через категорію інформації. Інформація реалізує спосіб існування соціальної матерії - саморух, виявляючи собою міру змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у соціумі і є атрибутивною субстанцією для дослідження самоорганізаційних процесів.

Процеси самоорганізації суспільства протікають завдяки наявності певної інформації. Так, система зберігає гомеостатичні і гомеорезні параметри та несе в собі генетичну пам'ять, якою є культура, традиції, духовні цінності, мистецтво. Вони являють собою ретельно відібрану в процесі самоорганізації суспільства інформацію з властивими їй гомеостатичними параметрами, які управляють поведінкою суспільства. Системна інформація була накопичена суспільством протягом всієї його еволюції і не може бути відкинута, тому що є домінуючим і детермінуючим елементом в будь-яких організаційних і самоорганізаційних процесах життєдіяльності людської спільноти.

Детермінований хаос є частиною гомеорезу системи, являючи собою сплановану динамічність для підвищення її власної креативності та можливості збільшувати свою розмаїтість, а, отже, і частиною системної інформації суспільства. Індетермінований хаос, поза сумнівами, виникає незаплановано і є неочікуваною для соціальної системи інформацією - її ентропією.

Згідно з теорією В. Парето, формулами обчислення ентропії К. Шеннона та Є. Сєдова, визначено, що необхідною межею порядку й хаосу в суспільстві можна вважати їх приблизне співвідношення, виражене математичною пропорцією ј, де 1 - кількість хаосу, а 4 - кількість порядку. Відповідно до принципів термодинаміки, якщо сучасне суспільство не буде дотримуватись такого балансу, то ентропія навколишнього середовища зросте настільки, що почне скидати її надлишки в соціум. Ось чому екологічні катастрофи здатні призвести до загибелі тих, хто так активно руйнував її структурні зв'язки, не створюючи ніякої нової системної інформації для природи.

Підрозділ 3.2 «Соціокультурна детермінація самоорганізації сучасного українського суспільства» присвячено питанню оптимізації самоорганізаційних процесів у ньому. Його кризовий стан пов'язаний як із внутрішніми проблемами недосконалості політичного, економічного та культурного розвитку, так і зовнішніми, спричиненими глобалізаційними світовими процесами. Саме в такій ситуації життєво важливим є проблема формування аттракторів, здатних не тільки тимчасово покращити стан української держави, але й скоординувати подальші самоорганізаційні процеси в річищі подальшої гармонізації. Координація самоорганізаційних процесів у суспільстві, в першу чергу, справа державного управління. Але і кожен громадянин повинен розуміти необхідність включення в процеси самоорганізації, відчувати важливість своїх особистих дій. В цьому контексті проблема самоорганізації суспільства значною мірою залежатиме від самоорганізації кожного його громадянина.

Зростання матеріальних потреб сучасного суспільства приводить до проявів агресії і, відповідно, зростання ентропії. В даному випадку виникає нагальна необхідність перемістити акценти на те, що є для нього системною інформацією, а саме: на весь морально-регулятивний комплекс. Із збільшенням ентропійних процесів необхідно збільшувати відсоток системної інформації для збереження балансу «хаос - порядок».

Задля оптимізації самоорганізаційних процесів Україна повинна увійти у світову глобалізацію з чітко визначеним політичним курсом, який має на меті використати глобалізацію для нарощення розмаїтості, збільшення життєздатності, а не для того, щоб стати донором свого власного порядку для більш розвинених країн - членів світової глобалізації. Користь від участі в світових глобалізаційних процесах може отримати суспільство, в якому сформована національна культура, існує гідна національна, державна свідомість, тобто кожен громадянин держави чітко усвідомлює свій культурний, духовний потенціал і важливість культурних цінностей своєї країни. Саме формування духовних цінностей в змозі зберегти українське суспільство, зробити здатним протистояти ентропії глобалізованого світу.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у з'ясуванні змістовної спрямованості процесів самоорганізації суспільства та визначенні напрямків оптимізації самоорганізаційних процесів у ньому.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути репрезентовані таким чином:

Самоорганізація є окремою філософською категорією, яка є сутнісним продовженням категорії «саморух». Самоорганізація соціальної системи є процес створення, відтворення, удосконалення її організації, головна мета якого полягає в збереженні та підвищенні власної життєздатності. Самоорганізація суспільства є результатом тісної взаємодії самоорганізаційних процесів елементів системи. Процес самоорганізації є також наслідком постійної взаємодії порядку і хаосу соціальної системи. Процеси самоорганізації мають специфіку закономірностей, відображену в особливостях дії його механізмів.

Оптимізація процесів самоорганізації - це вплив людини на їх протікання через виявлення та практичне застосування можливостей спрямування системи в біфуркаційні для неї моменти до необхідного аттрактора, створення необхідних аттрактивних структур, нарощення кількості порядку і хаосу. Оптимізація самоорганізації суспільства - це штучне достворювання самоорганізаційних процесів, синергія людини і соціуму для збереження і підвищення життєздатності обох систем.

Методологію дослідження самоорганізації суспільства складають діалектичний, синергетичний, соціокультурний, системний, структурно-функціональний, історико-філософський, субстратно-редуктивний, ментально-трансцендентальний, підходи. Взяті разом, вони дають можливість розглядати суспільство: а) як живу складну нелінійну систему, якій притаманні характеристики біотичного; б) як процес взаємодії двох начал - ентропії та негентропії; в) покласти в основу процесу самоорганізації суспільства певні вищі культурні цінності; г) поєднати детермінанти різного характеру (матеріальні і духовні), що впливають на самоорганізаційні процеси в ньому. Пріоритетними для вивчення дії механізмів самоорганізації та можливостей їх оптимізації визначено сукупність синергетичного, діалектичного і соціокультурного підходів.

Механізмами самоорганізації суспільства є сукупність логічно вибудованих процедур і зв'язків, націлених на забезпечення стабільності й динамічного розвитку всіх його підсистем. Адже саме вони забезпечують соціальній системі можливість самозбереження, самовдосконалення та самовідтворення. Загалом вони є результатом взаємозумовленої дії самоорганізаційних механізмів системи в цілому і механізмів самоорганізації елементів системи (підсоціумів, окремих індивідів) зокрема. Взаємодія відбувається шляхом трансформації конкуренції між різними механізмами в кооперацію, що викликано проявом об'єктивної тенденції всіх елементів системи до заощадження своїх ресурсів та енергії. За видами механізми самоорганізації суспільства поділяються відповідно до способів взаємодії елементів, масштабності наслідків процесу самоорганізації, ступеню мінливості та конкретних цілей самоорганізаціного процесу. Ними є також компоненти культури: мистецтво, релігія, філософія, мораль, традиції, норми.

Упорядкування та підтримка сталого розвитку соціальної системи здійснюється завдяки та згідно з її гомеостазом і гомеорезом. Гомеостаз соціальної системи визначає сталість рухомого рівноважного стану, а гомеорез - сталість шляхів розвитку системи (тобто шляхів системних змін). Суспільство являє собою «скелетний» тип соціальної системи, де пластична частина відповідає гомеорезу - вона забезпечує можливість змінюватися, коригувати себе відповідно до змін зовнішнього середовища; скелетна -відповідає гомеостазу - має певні сталі параметри, які обмежують дію пластичної частини і не дають їй змоги зруйнувати систему.

Системною інформацією суспільства, або його негентропією (порядком), є певні родові властивості системи, у випадку руйнування яких система буде зруйнована (або поглинена іншою). Такими родовими властивостями виступає морально-регулятивний комплекс суспільства, його духовні цінності. Напроти, ентропія (хаос) суспільства - це нова, не властива системі інформація, що виникає під дією різноманітних факторів. Такими факторами можуть стати науково-технічні відкриття, які призводять до змін в економічній, культурній чи соціальній сферах; це також вплив ентропійних процесів зовнішнього середовища (інших державних утворень або природи).

Необхідною мірою порядку й хаосу в суспільстві можна вважати їх приблизне співвідношення, виражене математичною пропорцією ј, де 1 - кількість хаосу, а 4 - порядку. Порушення пропорції призводить до деградації (при збільшенні хаосу), або виродження (за умови збільшення порядку), оскільки дезоптимізує протікання самоорганізаційних процесів у ньому.

Результатом дії негативних зворотних зв'язків механізмів самоорганізації, коли суспільство набуває нових якостей, є «мутації». Вони є результатом дії самоорганізаційних механізмів, на відміну від інновацій, спричинених дією людини, тобто процесами організації. Мутації, на відміну від впорядкованого гомеостазисом, їх відбору системою, є непередбачуваними. Покликані удосконалити систему, вони є обов'язковим атрибутом динамічної системи, що розвивається.

Духовна культура є механізмом утворення і збереження системної інформації, гомеостазу системи. Саме цей механізм відповідає за формування аттрактора суспільства: закладаючи сенс буття суспільства як системи, створеної людиною для людини, він формує його мету. Аттрактивні структури самоорганізації людиновимірних механізмів визначають напрямок процесів самоорганізації суспільства. Для їх гармонізації та оптимізації в сучасній Україні визначено основні напрямки збереження системної інформації. Серед них пріоритетними є впровадження державної програми, спрямованої на духовне відродження країни, відмова від шляху розвитку «суспільства споживання».

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

Спиця Н. В. Методологія дослідження системної самоорганізації суспільства / Н. В. Спиця // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова. - Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск 24. - 2006. - С.91-100.

Спиця Н. В. Історична ретроспектива самоорганізаційної теорії / Н. В. Спиця // Практична філософія. - №4 (№22). - К.: Видавець ПАРАПАН. - 2006. - С.45-52.

Спиця Н. В. Проблема біфуркації як об'єкт соціально-філософської рефлексії / Н. В. Спиця // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В. П. Бех. - Вип. 58. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова. - 2006. - С. 34-44.

Спиця Н. В. Суспільство як самоорганізуюча система / Н. В. Спиця // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова. - Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск 30. - 2007. - С.82-92.

Спиця Н. В. Стійкість соціальної системи в контексті самоорганізаційних процесів суспільства / Н. В. Спиця // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини / Гол. ред. В. І. Воловик - Випуск 20. - Запоріжжя: «Просвіта». - 2008. - С. 222-228.

Публікації в інших виданнях

Спиця Н. В. Синергетика як основа загальної інтеграції / Н. В. Спиця // Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 23-24 березня 2006р. - Запоріжжя: ЗДІА. - 2006. -С.55-58.

Спиця Н. В. Проблеми біфуркації в сучасному світі / Н. В. Спиця // XI науково-технічна конференція студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА. Тези доповідей. - Запоріжжя: Видавництво ЗДІА. - 2006. - С.173-174.

Спиця Н. В. Україна в Болонському процесі: самоорганізація освіти / Н. В. Спиця // Збірник доповідей учасників VI Всеукраїнської науково-методичної конференції. Реалізація принципів і завдань Болонського процесу в Україні. - Запоріжжя: Видавництво ЗДІА. - 2006. - С.201-204.

Спиця Н. В. Детермінанти самоорганізації сучасного суспільства / Н. В. Спиця // Матеріали IX Міжнародної науково-практичної конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті». - 22-23 квітня 2008. - Харків. Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «ХАІ». - 2008. - С. 88-89.

Спиця Н. В. Синергетичний образ культури в контексті нелінійної науки / Н. В. Спиця // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (ХНПУ ім. Г. Сковороди,). - Ч. II. - 20-21 травня 2008. - Харків. ХНПУ.- 2008. - С. 108-109.

Спиця Н. В. Співвідношення порядку і хаосу в соціальних системах: синергетичний підхід / Н. В. Спиця // XIII Науково-технічна конференція студентів магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА. Тези доповідей. - Частина IV. Теорія і тактика ефективного управління. - Запоріжжя: Видавництво ЗДІА. - 2008. - С.22-23.

АНОТАЦІЯ

Спиця Н. В. Оптимізація процесів самоорганізації сучасного суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація презентує соціально-філософське дослідження процесів самоорганізації сучасного суспільства та детермінант їх оптимізації. В дослідженні розкрито соціально-філософське значення категорій «процеси самоорганізації» та їх «механізми», виявлено можливості оптимізації таких процесів, досліджено специфіку їх механізмів; визначено міру оптимального для гармонійного розвитку суспільства співвідношення порядку і хаосу; конкретизовано соціально-філософське визначення гомеостазу і гомеорезу соціальної системи.

Згідно з проведеним аналізом особливостей процесів самоорганізації, обґрунтовано важливість збереження духовних і культурних цінностей суспільства як такої системної інформації суспільства, що забезпечує стійкий розвиток соціальної системи.

Ключові слова: оптимізація, самоорганізація, соціальна система, процеси самоорганізації, механізми самоорганізації, порядок, хаос, гомеостаз, мутація.

АННОТАЦИЯ

Спица Н. В. Оптимизация процессов самоорганизации современного общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2008.

Диссертация представляет собой социально-философское исследование процессов самоорганизации современного общества и возможности их оптимизации. В исследовании выявлена специфика механизмов процессов самоорганизации общества, согласно которой проведена их классификация; определена мера оптимального соотношения порядка и хаоса для гармонического развития общества; исследованы особенности гомеостаза и гомеореза социальной системы.

Согласно проведенному анализу особенностей процессов самоорганизации, обоснована важность сохранения духовных, культурных ценностей общества, как такой системной информации общества, которая обеспечивает ему стабильное прогрессивное развитие.

Самоорганизация рассматривается как философская категория, которая представляет собой сущностное продолжение категории «самодвижение». Самоорганизация анализируется как способ существования социальной формы материи, в процессе которого социум усложняет свою организацию, упорядочивает или разупорядочивает связи и отношения между элементами, воспроизводит себя. Процесс самоорганизации общества является ответом системы на нарушение оптимальной пропорции порядка и хаоса. Оптимизация определена как влияние человека на самоорганизационные процессы общества через выявление и практическое применение возможностей: направления системы в точках бифуркации, создание необходимых аттракторов, наращивание количества порядка и хаоса. Приоритетным методом исследования оптимизации процессов самоорганизации определен комплекс синергетического, диалектического и системного подходов.

Конкретизировано социально-философское определение гомеостаза и гомеореза социальной системы. Выявлено что гомеостаз и гомеорез социальной системы не являются постоянными структурами, а корректируются в процессе самоорганизации самой системой. Отрицательные обратные связи процессов самоорганизации общества скоординированы системой на поддержку гомеостазиса и компенсируют влияние внешней среды, а положительные - отвечают гомеорезу системы - поддерживают стабильность ради конструктивных изменений. Для исследования процессов самоорганизации общества применено понятие «мутация», которое определяет результат действия самоорганизационных процессов социальной системы, и отлично от «инновации», определяющей изменения, привносимые в социальную систему человеком.

В исследовании уточняется философское осмысление категорий «хаос» и «порядок» в контексте исследования самоорганизационных процессов общества. Порядок социальной системы определен как системная информация, которая включает гомеостаз и гомеорез. Детерминированный хаос определен в качестве части гомеореза общества. Впервые хаос общества определяется в качестве неожиданной для системы информации. Применена формула количественного вычисления меры оптимального соотношения системной информации (порядка) и неожиданной для системы информации (хаоса).

В контексте концепции самоорганизации, определено, что для оптимизации самоорганизационных процессов современного украинского общества необходимо сохранение духовных, культурных ценностей, как такой системной информации, которая обеспечивает стабильное развитие и наращивание разнообразия социальной системы. В диссертации рассмотрены пути оптимизации современного общества: приоритетными направлениями оптимизации названо внедрение государственной программы, направленной на духовное возрождение страны.

Теоретическое и практическое значение диссертации состоит в том, что она способствует дальнейшему философскому осмыслению процессов самоорганизации, исследованию самоорганизационных механизмов общества, выяснению роли человека в сохранении устойчивого развития общества, глубокому осознанию важности социокультурных факторов для гармонизации современного общества периода глобализации. Основные теоретические положения и выводы могут быть использованы для дальнейшего утверждения гуманистической компоненты в обществе.

Ценность диссертации состоит в разработке основ для создания новой государственной политики, направленной на гармонизацию украинского и мирового общества, привлечении внимания широких общественных кругов к проблеме сохранения духовных ценностей общества, как основы его постоянного развития.

Ключевые слова: оптимизация, самоорганизация, социальная система, процессы самоорганизации, механизмы самоорганизации, порядок, хаос, гомеостазис, мутация.

SUMMARY

Spitsa N. V. Optimization of the Present-day Society's Self-organizing Processes. - Manuscript.

Thesis for the Degree of Candidate in Philosophical Sciences, subject field 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History - Zaporizhzhya National University, Zaporizhzhya, 2008.

The thesis represents socio - philosophical research of a present-day society's self-organizing processes and their optimization determinant.

The socio - philosophical value of categories "self-organizing processes" and their "mechanisms" are revealed. The essence of these processes optimization is determined while the specificity of their mechanisms is explained. The measure of optimum of "order and chaos" parity for a society harmonious development is described; peculiar features of social system homeostasis and homeores are investigated.

The thesis analyses and underlines the importance of saving and preservation the spiritual, cultural society values - the system information - as a source of stable progressive society development.

Key words: optimization, self-organization, social system, processes of self-organization, mechanisms of self-organization, order, chaos, homeostasis, mutation.

Размещено на Allbest.ru