Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний приватний університет

УДК 316.334.2

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Електоральні преференції як індикатор ефективності економічної політики: регіональний вимір

Козуб Олександр Олександрович

Запоріжжя - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціології та соціальної роботи в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Воронкова Валентина Григорівна, Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри менеджменту організацій.

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, доцент Чернецький Юрій Олександрович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, провідний науковий співробітник соціологічного факультету;

кандидат соціологічних наук, доцент Сірий Євген Володимирович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, докторант.

Захист відбудеться 23 травня 2008 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.02 в Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 70-б, тел. (061) 764-57-15.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, вул. Жуковського, 70-б, м. Запоріжжя.

Автореферат розіслано "22" квітня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Катаєв С.Л.

Анотації

Козуб О.О. Електоральні преференції як індикатор ефективності економічної політики: регіональний вимір. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04. - спеціальні та галузеві соціології. - Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2008.

У дисертації обґрунтовано новий концептуальний підхід до виявлення закономірностей та особливостей економічної політики в сучасному українському суспільстві.

З'ясовано механізм соціальної індикації ефективності економічної політики на регіональному рівні, що складається з моніторингу соціально-економічного стану соціуму, масових соціальних практик, електоральних преференцій та електоральної активності населення.

Виявлено соціальні показники підтримки економічної політики на державному та регіональному рівнях.

Доведено, що індикаторами ефективності економічної політики на регіональному рівні є електоральні преференції як вибір конкретних політичних сил та показник ідентифікації громадян з соціальними практиками певних політичних суб'єктів.

Ключові слова: економічна політика, регіональний соціум, соціальні практики, електоральні преференції, самооцінка соціального та матеріального стану, ієрархія життєвих потреб.

Козуб А.А. Электоральные предпочтения как индикатор эффективности экономической политики: региональный аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04. - специальные и отраслевые социологии. - Классический приватный университет, Запорожье, 2008.

В диссертации сделана попытка обоснования нового концептуального подхода к выявлению закономерностей и особенностей государственной экономической политики в современном украинском обществе, выявлен механизм оценки её эффективности в рефлексивно-политической плоскости регионального электората при определении условий для обеспечения баланса государственных, региональных и личностных социально-экономических интересов. соціальний економічний регіональний

Доказано, что для определения сущности социально-экономических процессов, которые происходят в украинском социуме, необходимы новые комплексные политические, экономические, социальные и рефлексивно-личностные показатели.

Отмечается, что специфика государственной экономической политики обуславливается не только отсутствием прецедентов в мировой практике перехода от командно-административной, планово-распределительной экономики к рыночной, но и сущностными региональными отличиями в ресурсном, инфраструктурном, социально-профессиональном и других аспектах.

Уточнён научный поход к пониманию экономической политики общества переходного периода. Ее предлагается рассматривать как совокупность форм взаимодействия разных социальных субъектов - политических акторов, социальных институтов, организаций с целью разработки и формирования общественно одобряемых стратегических направлений и программ социально-экономического развития страны и регионов. Исходя из этого, доказано, что экономическая политика не может исследоваться вне контекста специфических социальных практик, представляющих собой легитимную политическую, экономическую или социально-инновационную деятельность, "правила игры" которой определяются политическими акторами на основе законодательно-правовых и ценностных норм (а иногда им противоречащих). Эту деятельность можно рассматривать в двух аспектах: как условие удовлетворения социально-значимых материальных и духовных потребностей представителей определенного регионального социума и как результат рефлексивного мониторинга социальной жизни политико-властными субъектами. При устойчивости во времени и пространстве социальные практики могут институционализироваться.

Доказано, что критериями социальных практик населения в условиях общества, которое трансформируется, являются состояние институтов власти, результаты экономической, политической и другой деятельности, социально-статусная структура, система норм и ценностей, степень массовости социальных практик на различных уровнях. Поддержка или не поддержка социальных практик, реализуемых политическими субъектами, ярче всего проявляется в периоды избирательных кампаний, когда осуществляется политическая борьба за власть и предоставляется легитимная возможность реализовать или задекларировать определённые экономические приоритеты. Исходя из этого, диссертантом обоснован механизм социальной индикации государственной экономической политики на региональном уровне, который состоит из мониторинга социально-экономического состояния социума, реальных массовых повседневных социальных практик, электоральных преференций населения и электоральной активности.

Доказано, что экономическая политика, которая реально ориентирована на улучшение жизненного уровня, является стимулом электоральной активности для 90% населения и, в свою очередь, определяется электоральными преференциями.

На основе результатов социологических исследований, выявлено и обосновано, что базовыми индикаторами эффективности экономической политики являются электоральные преференции как поддержка (либо не поддержка) электоратом конкретных политических сил и одновременно как рефлексивное измерение идентификации избирателями своего социального и материального состояния с социальными практиками политических субъектов. На основе этого было усовершенствовано технологию социодиагностики механизма влияния электоральных факторов на реализацию экономической политики в регионе с учётом экономических показателей и электоральных предпочтений.

В диссертации сделан вывод о том, что на современном этапе трансформации украинского общества нестабильность социально-статусных характеристик регионального электората и неустойчивый баланс социальных практик обуславливают необходимость переноса акцентов экономической политики с общенационального на региональный уровень. Также отмечено, что современная социодиагностика может стимулировать политические силы к формированию и реализации такой экономической политики, которая учитывала бы реальные жизненные потребности населения промышленных регионов.

Ключевые слова: экономическая политика, региональный социум, социальные практики, электоральные предпочтения, самооценка социального и материального положения, иерархия жизненных потребностей.

Kozub O.O. Electoral preferences as an indicator of economic policy efficiency: regional aspect. - Manuscript.

Dissertation to obtain scientific degree of the Candidate of Sociological Science, major 22.00.04 - Special and Branch Sociology. - Classic Private University, Zaporizhja, 2008.

New conceptual approach to appropriateness discovering and peculiarities of economic policy in modern Ukrainian society is described in the dissertation.

The mechanism of social identification of economic policy efficiency on regional level is identified. The mechanism consists of monitoring of social and economic state of socium, mass social practices, voters preferences, and population voting activity.

Social indicators of endorsement of economic policy on regional on state and levels are discovered.

It is proved that indicators of economic policy efficiency on regional level are voters' preferences as choice of specific political forces and indicator of citizens' identification with social practices of specific political subjects.

Key words: economic policy, regional socium, social practices, voters' preferences, self esteem of social and material stage, hierarchy of living needs.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформаційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, характеризуються переструктуризацією всіх соціальних інститутів та формуванням ринкових механізмів регуляції соціально-економічних відносин. Найважливішими складовими цих процесів є, по-перше, нова економічна політика, що формується і запроваджується державними владними структурами; по-друге, реальні соціальні практики політичних акторів (суб'єктів) і населення, що реалізуються в регіональних соціумах як відносно самостійних, проте невід'ємних складових частинах українського суспільства як єдиного цілого.

Економічну політику можна розглядати у трьох вимірах: загальнодержавному - формування стратегії розвитку національної економіки (макроекономічний рівень); регіональному - регуляція соціально-економічних відносин шляхом перерозподілу національного продукту через бюджети всіх рівнів (регіонів, областей, міст) та цільові програми (мезоекономічний рівень); індивідуально-особистісному - реалізація соціальних практик політичних акторів (владних структур або/та їм опозиційним) і населення у сфері виробництва, споживання, обміну та розподілу товарів і послуг (мікроекономічний рівень).

Оскільки формування і реалізація економічної політики в Україні носить специфічний (скоріше спонтанний, ніж систематизований) характер, остільки недостатніми для визначення її ефективності є статистичні показники. Як констатують соціологи та економісти, зростання макроекономічних показників (валового внутрішнього продукту, середньомісячної заробітної платні, пенсії, виплат із соціальних фондів тощо) не свідчить про покращення добробуту населення.

Отже, існує суперечність між необхідністю підвищення ефективності економічної політики та відсутністю системи її соціальних показників на регіональному рівні, особливо у промислових мегаполісах. Тому наукова проблема полягає у недостатньому рівні соціологічних знань про нові механізми індикації формування та реалізації економічної політики, які б найбільш об'єктивно висвітлювали позитивні та негативні сторони її впливу на соціальний розвиток регіонів та ступінь задоволеності нею мешканцями промислових регіонів.

На наш погляд, пошук таких механізмів доцільно вести в електоральній площині, оскільки саме в періоди виборчих кампаній ставлення електорату до політичних акторів (владних політичних сил або їм опозиційних) є певною оцінкою ефективності здійснюваної (або пропонованої) ними економічної політики.

Варто зазначити, що перетворення в економічній сфері уможливлюються розширенням демократизації політичної системи в Україні, універсальним інструментом якої вважаються вільні вибори - як механізм представницької демократії та волевиявлення громадян. На регіональному рівні політика та вибори постають як презентація конкретних управлінських рішень з розв'язання щоденних проблем життєдіяльності не тільки міст, селищ, а й конкретних громадян.

Це вимагає розв'язання наукового завдання, яке полягає у теоретичному й емпіричному обґрунтуванні закономірностей економічної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства та визначенні механізму соціальної індикації її ефективності в політично-рефлексивній площині регіонального електорату і з'ясуванні умов для забезпечення балансу державних та регіональних економічних інтересів. Вищесказане визначає наукову, теоретичну і практичну актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках наукової теми "Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні" (шифр 0106U000729), що розробляється колективом кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету. Дисертантом розроблено програму та інструментарій соціологічного дослідження "Електоральний вибір економічних пріоритетів політичних партій та блоків" (2005-2007 рр., Запорізька область) і обґрунтовано його результати.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є концептуалізація механізму соціальної індикації ефективності реалізації економічної політики на регіональному рівні і пошук шляхів для збалансування державних, регіональних та особистісних економічних інтересів.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такі завдання:

– уточнити науковий підхід до аналізу економічної політики в суспільстві перехідного типу і з'ясувати її зміст і пріоритети в регіональному соціумі;

– з'ясувати механізми взаємозв'язку між економічною і політичною сферами, завдяки яким реалізується державна економічна політика на регіональному рівні;

– обґрунтувати соціальні показники оцінки економічної політики держави в регіональному соціумі та охарактеризувати причини електоральної активності на основі рефлексивного виміру рівня задоволеності населенням своїм соціальним самопочуттям та матеріальним станом;

– визначити роль електоральних преференцій у процесі формування та здійснення економічної політики в промисловому регіоні;

– з'ясувати вектори взаємовпливу політики держави на регіональний соціум через визначення ієрархії соціально-економічних проблем регіону, електоральні преференції і соціальні практики, зокрема в періоди виборчих кампаній;

– обґрунтувати механізм впливу електоральних чинників на регіональні пріоритети формування і реалізації економічної політики в промисловому регіоні.

Об'єкт дослідження - економічна політика промислового регіону в контексті соціальних практик.

Предмет дослідження - механізм соціальної індикації регіональним електоратом ефективності економічної політики.

Методи дослідження. Мета та завдання дослідження зумовили використання загальнонаукових методів: описового (розгляд теоретичних підходів до визначення сутності економічної політики); аналізу і синтезу (обґрунтування електоральних преференцій як рефлексивного виміру економічної політики); моделювання й структурного аналізу (вивчення соціальних практик як форм реалізації економічної політики); порівняльного (виявлення спільного, особливого і специфічного в економічній політиці на загальнонаціональному, регіональному та локальному рівнях); інституціонального (дослідження особливостей впливу електоральних преференцій на економічну політику). Також широко використані методи емпіричних соціологічних досліджень, зокрема, опитування, фокус-група, глибинне інтерв'ю.

Емпіричну базу роботи становлять результати науково-теоретичних і прикладних досліджень, в організації й проведенні яких брав участь дисертант: "Мер Запоріжжя" (травень-червень 2000 р., N = 1968, багатоступенева квотна вибірка), "Ціннісні орієнтації населення" (Запорізька та Дніпропетровська області, квітень-травень 2001 р., 3 етапи, загальна кількість респондентів - 6180, територіально-поселенська, стратифікована вибірка), "Міський голова Запоріжжя" (2002, 2003, 2006 рр., вибірка кожного дослідження - 1680 респондентів, багатоступенева, квотна), "Запорізька область напередодні президентських виборів" (квітень-грудень 2004 р., 6 етапів, загальна N = 6300 респондентів, територіально-поселенська, стратифікована вибірка), "Регіональні аспекти соціально-політичної ситуації в Україні" (2001-2004 рр. спільно з Інститутом соціальної і політичної психології АПН України, загальна N = 2000 респондентів, багатоступенева комбінована вибірка, квотний відбір на останньому ступені), "Ефективність муніципальних програм розвитку м. Дніпропетровська" (червень 2005 р. N = 1850 респондентів, багатоступенева комбінована вибірка, квотний відбір на останньому ступені), "Регіональний соціально-економічний моніторинг" (Полтавська, Миколаївська, Дніпропетровська та Запорізька області, травень-вересень 2007 р., загальна N = 5120 респондентів, багатоступенева комбінована вибірка), "Запоріжці напередодні дострокових парламентських виборів" (Південноукраїнський гуманітарний альянс, серпень 2007 р., N = 1100 респондентів, багатоступенева комбінована вибірка, квотний відбір на останньому ступені).

Також використано результати досліджень проведених Інститутом соціології НАН України, Інститутом соціальної і політичної психології АПН України та матеріали досліджень, виконаних колективом регіонального центру "Соціо" під науковим керівництвом В.О. Чигрина у 1993-2007 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в спробі обґрунтування нового концептуального підходу до з'ясування механізму соціальної індикації ефективності економічної політики на регіональному рівні, зміст якого визначається соціальними практиками політичних акторів, ієрархією життєвих потреб регіонального соціуму та електоральним вибором економічних пріоритетів. Запропоновано конкретні шляхи до удосконалення формування та реалізації економічної політики на державному та регіональному рівнях.

У рамках проведеного дослідження обґрунтовано ряд положень, що містять елементи наукової новизни:

– уточнено науковий підхід до розуміння економічної політики суспільства перехідного типу. Її пропонується розглядати як сукупність різноманітних форм взаємодії (співпраці) різних соціальних суб'єктів (насамперед, владних), політичних та економічних інститутів, організацій з матеріально-технологічними та інформаційними умовами їх функціонування з приводу розробки і формування схвалюваних суспільством стратегічних напрямів та програм соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та його регіонів, з метою узгодження і захисту економічних інтересів різних соціальних груп і прошарків населення й задоволення їх життєвих потреб (с. 37-38);

– набуло подальшого розвитку положення про недостатньо ефективний вплив трансформаційних процесів на реалізацію економічної політики в регіонах, який виявляється у низькій дієвості соціально-економічних програм регіонального розвитку; відсутності диференційованого підходу з боку законодавчих і виконавчих органів влади до розвитку промислових регіонів, що значно знижує їх продуктивну діяльність і гальмує соціальний розвиток; поширенні тіньових практик у ринковому секторі, що знижує шанси формування цивілізованих форм підприємництва та соціальну активність населення (с. 54-55);

– з'ясовано, що механізмами взаємозв'язку між економічною та політичною сферами і одночасно детермінантою та основною формою реалізації економічної політики в суспільстві перехідного типу, зокрема на рівні регіонів, є соціальні практики, тобто легітимна політична, економічна або соціально-інноваційна повсякденна діяльність, "правила гри" якої визначаються політичними акторами (владними і/або опозиційними до влади) на основі законодавчо-правових й ціннісних норм (або всупереч ним) (с. 63, с. 66-67);

– вперше обґрунтовано теоретичні та емпіричні засади механізму соціальної індикації державної економічної політики на регіональному рівні, який складається з політичного моніторингу соціально-економічного стану соціуму, реальних масових повсякденних соціальних практик, електоральних преференцій населення, що виявляються певними орієнтаціями на визначений тип економічної політики (стабілізуюча, реформаторська, "шокової терапії" тощо) та електоральної активності (с. 72-73);

– з'ясовано, що соціальними показниками підтримки (або заперечення) економічної політики, яка здійснюється владними органами на державному та регіональному рівнях, є оцінні судження електорату про діяльність влади в цілому та її "гілок" щодо вирішення проблем суспільства; про регіональний аспект економічної політики; дивіденди, які отримує регіон за умов її реалізації; проблеми, які "супроводжують" економічну політику на рівні соціальних повсякденних практик, у тому числі корупцію, хабарництво; про необхідність реформ; рівень й характер протестності населення, викликаної хибними політичними рішеннями або кризовими явищами (с. 70-76);

– вперше доведено, що базовими індикаторами ефективності економічної політики є електоральні преференції як вибір (підтримка або заперечення) електоратом конкретних політичних сил (владних або опозиційних) і одночасно як рефлексивний вимір ідентифікації виборцями свого соціального і матеріального стану з соціальними практиками політичних суб'єктів (самооцінка електоратом свого матеріального стану і тих можливостей, які він їм надає; визначення ним ієрархії регіональних проблем; вибір пріоритетів у сфері економічної політики на рівні соціальних практик політичних акторів; оцінка рівня, причин і характеру особистої протестності, викликаної неефективною економічною політикою; вибір моделей електоральної поведінки), які виявляються шляхом голосування за владну або опозиційну політичну силу (с. 93-101, с. 113-114);

знайшло розвиток положення, відповідно якому в регіонах формування електоральних преференцій щодо підтримки (чи заперечення) державної економічної політики ґрунтується на таких принципах: спрямуванні політики діючих владних суб'єктів (або їм опозиційних) на вирішення пріоритетних життєвих проблем електорату: підвищення якості життя представників різних соціальних груп, зростання продуктивності промислового та сільськогосподарського виробництва (з одночасним підвищенням зарплатні), покращення стану природного середовища, збільшення конкурентоспроможності регіону; викоріненні хабарництва і корупції; співпраці й узгодженості соціальних практик центру й регіонів, обласних адміністрацій й муніципальних структур; спроможності розв'язання життєвих проблем регіональними владними структурами (с. 133-135, с. 142-152);

– удосконалено технологію соціодіагностики механізму впливу електоральних чинників (преференцій, вибору, активності, протестності електорату) на формування і реалізацію економічної політики в промисловому регіоні за рахунок пошуку кореляційних залежностей між статистичними показниками економічного та соціального розвитку регіонів, соціальною оцінкою дієвості соціальних практик державних владних структур та органів місцевого самоврядування, оцінними судженнями населення про збалансованість їх дій, рефлексивним виміром електоратом задоволення своїх життєвих потреб (соціального самопочуття та матеріального стану) і вибором загальнонаціональних пріоритетів соціально-економічного розвитку та векторів інтеграційних процесів у світове співтовариство (с. 157, с. 162, с. 167-168).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження сприяє виробленню сучасного розуміння економічної політики держави та її ефективності з точки зору електоральних чинників (преференцій, вибору, активності, протестності) та соціальних практик політичних суб'єктів (владних або опозиційних). Емпіричну верифікацію положень роботи проведено в ході соціологічних досліджень, організованих центром "Соціо" у 2000-2007 рр. у Запорізькій, Дніпропетровській, Полтавській та Миколаївській областях. Положення дисертації використано при розробці рекомендацій щодо ведення виборчих кампаній для кандидатів у народні депутати України по мажоритарних округах Запорізької, Дніпропетровської областей та Автономної Республіки Крим у 2001-2002 рр. Авторські висновки стали в нагоді при розробці плану оптимізації соціально-трудових відносин на підприємствах, що входять до складу компанії "Інтерпайп" (точки досліджень - Дніпропетровськ, Новомосковськ, Нікополь, Марганець, Кривий Ріг). Доробок дисертанта також залучено при розробці програми соціально-економічного розвитку Запорізької області на 2008 р., що готувалася Запорізькою обласною радою (довідка № 01-35/12-20 від 12.12.2007 р.).

Фрагменти дисертаційного дослідження використано при проведенні лекцій та практичних занять з навчального курсу "Соціологія" для студентів Запорізької державної інженерної академії (довідка № 5/2271 від 12.12.2007 р.). Також матеріали дисертації допомогли при викладанні навчальних дисциплін "Соціологія праці", "Соціальний менеджмент", "Галузеві соціології" для студентів Енергодарського інституту державного та муніципального управління ім. Р.Г. Хеноха Класичного приватного університету.

Особистий внесок здобувача. Дві статті з переліку публікацій написано у співавторстві з В.Г. Воронковою. При цьому особистий внесок дисертанта у статті "Проблема экономического сегмента идентичности в политическом поведении населения" полягає в тому, що ним дано визначення поняттю "економічна ідентичність" та описано її сутнісні риси. У статті "Взаимосвязь политики и экономики: экономизация политики и политизация экономики" здобувачем виділено основні напрями взаємодії політичної та економічної сфер суспільного життя.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на кафедрі соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету, що здійснювала загальне керівництво та контроль за написанням роботи. Принципові ідеї, теоретичні положення, практично орієнтовані міркування автора було оприлюднено на: Міжнародних науково-практичних конференціях "Формування загальнолюдських цінностей студентської молоді" (м. Запоріжжя, 2005 р.); "Основні тенденції розвитку гендерної політики у XXI столітті" (м. Запоріжжя, 2005 р.); "Формування і розвиток гуманістичного менеджменту як нової парадигми XXI століття" (м. Запоріжжя, 2005 р.); "Перспективные инновации в технике и управлении-2005" (Прага-Днепропетровск, 2005 г.); "Концептуальні засади стратегії європейського вибору України" (м. Запоріжжя, 2006 р.); "Гуманістичний менеджмент як нова парадигма XXI століття" (м. Запоріжжя, 2007 р.); "Формування гуманістичних цінностей молоді в контексті болонського процесу і євроінтеграції" (м. Запоріжжя, 2007 р.); "Від конфлікту до порозуміння: теорія і практика громадянського суспільства" (м. Львів, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Методологія соціального пізнання: здобутки і проблеми" (м. Запоріжжя, 2005 р.); V й XII науково-технічних конференціях студентів, магістрантів та викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 2005 р., 2007 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в дев'яти публікаціях, чотири з яких - у виданнях, що входять до переліку видань, затверджених ВАК України фаховими із соціології.

Структура дисертації. Дисертація має вступ, три розділи, висновки, додатки, список використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 214 стор. Список використаних джерел (155 найменувань) займає 13 стор., тринадцять додатків розміщено на 27 стор.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет; названо методи дослідження; визначено наукову новизну і встановлено практичне значення одержаних результатів, а також наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади обґрунтування поняття й типології економічної політики перехідного періоду" здійснено порівняльний аналіз вивчення соціологічної проблеми, надано характеристику методологічних засад дисертаційної роботи, розглянуто підходи до визначення поняття "економічна політика", встановлено специфіку реалізації економічної політики на регіональному рівні.

Економічні та політичні умови суспільств, що трансформуються, розглядаються в працях В.М. Амеліна, А.Г. Анікевича, Ф.М. Бурлацького, А.П. Бутенко, Д.Г. Видріна, К.С. Гаджієва, І.В. Ільїна, В.В. Крамника, Н.А. Комлева, Б.І. Краснова, М.М. Крутова, О.В. Лазоренка, О.М. Ледяєва, В.С. Нерсесянца, А.С. Панаріна, В.П. Пугачова, С.Г. Рябова, І.Е. Фарбера, Г.Г. Філіппова, В.Ф. Халіпова, В.М. Шаповала та інші.

У роботі економічну політику перехідного суспільства розглянуто як сукупність різноманітних форм взаємодії різних соціальних суб'єктів (насамперед, владних), політичних та економічних інститутів і організацій з приводу розробки і формування суспільно схвалюваних стратегічних напрямів та програм соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та його окремих територіальних складових з метою узгодження і захисту економічних інтересів представників різних соціальних груп.

Аналіз тлумачень економічної політики у спеціальній літературі свідчить про те, що вони відповідають не українським, а іншим соціальним реаліям: розвиненого ринку (американські, західноєвропейські вчені) або командно-адміністративної економіки (радянські дослідники). Саме тому при розробці зразків економічної політики сучасного українського суспільства необхідно враховувати, з одного боку, його перехідний соціальний стан та різну глибину економічних трансформацій в окремих соціальних інститутах, а з іншого - соціокультурну багатоманітність, відсутність серед громадян базової згоди з приводу магістрального напряму соціально-економічного розвитку.

Враховуючи це, дисертант дійшов висновку про необхідність диверсифікації економічної політики. Адже на загальнодержавному рівні вона спрямована на розв'язання обмеженої кількості загальносуспільних цілей, тоді як на регіональному - вирішує широке коло нагальних завдань із забезпечення життєдіяльності певних поселенських спільнот. Регіональна політика на сучасному етапі набуває все більшої ваги. Це пояснюється розвитком суспільного виробництва, розширенням інфраструктури, погіршенням стану справ у житлово-комунальній сфері. Ці масштабні завдання не можна розв'язати тільки за допомогою суто управлінських заходів. Менеджерська складова тут має визначатися ідеологічною. Запровадження пропорційної системи виборів на всіх рівнях означає, що сьогодні основним носієм ідеологій різних напрямів є політичні партії, що представлені в органах місцевого самоврядування та відображають електоральні преференції виборців певних регіонів.

Разом із тим в економічній політиці, як і в кожному соціальному інституті, виникає дисфункція у вигляді "тіньової економіки". Вона розвивається внаслідок державних вимог і обмежень щодо економічної діяльності. Чим інтенсивніше держава намагається регулювати економічну сферу, тим ширше простір для розвитку тіньової економічної діяльності.

Все сказане вище суттєво впливає на функціонування економічної політики в регіональному вимірі. Дисертант робить висновок, що головними особливостями регіональної економічної політики в Україні є недостатня ефективність соціально-економічних програм регіонального розвитку, відсутність диференційованого підходу з боку законодавчих і виконавчих органів влади до розвитку територій, наявність нелегальних практик в ринковому секторі.

Основною формою реалізації економічної політики в перехідному суспільстві є соціальні практики різного типу, суб'єктами яких є владні або їм опозиційні політичні актори (суб'єкти, групи, партії, блоки, а також різні професійно-соціальні групи, підприємці тощо). Адже діяльність з формування й здійснення економічної політики слід розглядати, з одного боку, як умову задоволення соціально значущих матеріальних і духовних потреб суспільства в цілому, і так само окремо його груп і прошарків, а з іншого - як результат рефлексивного моніторингу політико-владними суб'єктами соціального життя. За умов сталості у просторі та часі ці соціальні практики можуть бути інституціоналізовані.

У другому розділі "Електоральні преференції як рефлексивний вимір економічної політики: соціологічний аспект" основну увагу приділено визначенню емпіричних показників громадської оцінки ефективності економічної політики, визначенню взаємозв'язку між задоволеністю соціально-економічними умовами життя та політичною участю, аналізу ролі електоральних преференцій у визначенні засад загальнонаціональної та регіональної економічної політики.

Розглянувши різні методологічні й методичні підходи до вивчення соціально-економічної диференціації, дисертант дійшов висновку, що в сучасному українському суспільстві масові соціальні практики містять мінімум орієнтацій на соціальне вшанування й максимум на розподіл товарів та послуг (за класифікацією М. Вебера). Прерогативою соціального вшанування володіє порівняно невелика частина вищого класу, тобто політична й економічна еліта суспільства, предметом позиціювання якої є пропонована економічна політика. Водночас "середній клас", що є провідним суб'єктом впливу на вибір засад економічної політики в Західній Європі та США, у транзитивному українському суспільстві перебуває на стадії формування.

Виходячи з цього, соціально-економічній системі України притаманні поліфундаментальність, поліфункціональність та багатовимірність. Поліфундаментальність полягає в тому, що суспільства перехідного типу містять у собі різні, часто суперечливі зразки економічної поведінки. Поліфункціональність базується на еклектизмі економіки, паралельному функціонуванні трансформованих залишків соціалістичних виробничих відносин, що замасковано під сучасними назвами, а також ринкових й "псевдоринкових" структур. Соціологічним індикатором багатовимірності є зворотний зв'язок у системі "суспільство - держава - економічна політика - людина".

У роботі доведено, що описану вище взаємозалежність економіки та політики можна дослідити за допомогою низки емпіричних показників, серед яких: оцінка громадянами свого матеріального стану, власних соціально-статусних можливостей і обмежень; характеристика впливу діяльності органів влади на зміну добробуту респондентів; визначення респондентами ієрархії загальнонаціональних та регіональних проблем, що мають бути розв'язані інструментами економічної політики; вибір респондентами пріоритетів у сфері економічної політики; діагностика проблемних економічних моментів у повсякденних соціальних практиках - корупції, хабарництва тощо; оцінка рівня, причин і характеру протестності населення; опис моделей електоральної поведінки респондентів залежно від ставлення до економічної політики та типу електоральних преференцій.

На підставі цього, проаналізувавши значний обсяг емпіричного матеріалу, автор робить висновок, що економічна політика є вагомим чинником соціально-економічної, політичної та електоральної активності громадян. "Приміряння на себе" результатів економічного курсу держави впливає не тільки на явку до виборчих дільниць, а й на зміст та характер електорального вибору. До індикаторів ставлення до економічної політики можна віднести самооцінку матеріального становища що, у свою чергу, зумовлює формування суб'єктивних соціально-статусних оцінок.

Важливу роль у цьому процесі відіграють електоральні преференції - взаємний вибір частини електорату й конкретних політичних сил, що визначає стрижневі умови "політичної згоди" між ними, формат та обсяг загальноприйнятих соціальних практик, в тому числі і в економічній сфері.

У дисертації показано, що в сучасному українському суспільстві присутній глибокий розрив між соціальними практиками "чільних" електоральних акторів і повсякденною соціальною взаємодією. Лише чверть громадян розуміють важливість і необхідність своєї участі в суспільних процесах і усвідомлюють актуальність вироблення політико-правових механізмів формування зворотного зв'язку в системі "влада - суспільство - людина". Разом з цим незадовільне матеріальне становище, балансування соціального статусу на грані переходу в маргінальне становище і низький соціально-психологічний тонус приводять основну масу населення до протестної частини поля політики.

Досліджуючи феномен протестності, автор робить висновок про його складність та неоднозначність. Визначено основні характеристики протестності у політичній сфері, зокрема, багатоманітність чинників формування (економічні, мовно-культурні, етно-конфесійні тощо), лабільність, віртуальний характер, відсутність вираження в реальних соціально-політичних практиках, вибірковість.

Для подолання цього негативного явища протягом 1994-2007 рр. державними інституціями проводилася економічна політика кількох типів:

– побудована на принципі стабільності, за яким стоїть привабливе для частини електорату гасло "впевненості в завтрашньому дні";

– заснована на ідеях популізму, що обіцяє швидке покращення добробуту великих мас населення за рахунок радикальних економічних заходів;

– орієнтована на поступове проведення ліберальних реформ;

– побудована на "поверненні до соціалізму", відновленні планового виробництва та розподільчої системи;

– ґрунтована на "шоковій терапії", що передбачає відмову від впливу держави на ринок, валюту тощо.

Аналіз емпіричного матеріалу дає змогу стверджувати, що диференціація електоральних преференцій громадян відповідно оцінці економічної політики відбувається таким способом:

– різні за самооцінкою матеріального стану групи населення орієнтуються на різні типи економічної політики. Чим нижчою є самооцінка, тим радикальнішим є тип економічної політики, який обирають такі групи. При цьому відбувається розподіл електоральних преференцій на такі, що віддають перевагу "поверненню назад" або популістським гаслам "миттєвого збагачення";

– на різні типи економічної політики орієнтуються різні за віком, рівнем освіти й характером зайнятості прошарки всередині кожної групи населення, об'єднані за самооцінкою свого матеріального стану.

Таким чином, дисертант доводить, що великий вплив на оцінку економічної політики має статусна складова електоральних преференцій. До неї належать:

– загальна оцінка економічної політики, що її проводить уряд (або пропонують його опоненти), з позицій певного соціально-економічного статусу особистості;

– оцінка спрямованості економічної політики цих суб'єктів влади/опозиції стосовно конкретних груп населення, що виділяються перш за все за соціально-професійною ознакою;

– оцінка порівняльної перспективи представниками різних соціальних груп унаслідок реалізації певної економічної політики.

У сукупності ці показники дають змогу визначити основні контури електоральної активності, електоральної мотивації та власне електорального вибору громадян на користь партій чи блоків та їхньої економічної платформи. У зв'язку з цим наведені індикатори слід розцінювати і як опосередковані чинники ефективності економічної політики, що здійснюють владні структури або декларують опозиційні політичні сили, в контексті повсякденних соціальних практик населення, і як маркери "взаємної довіри" між політиками та виборцями.

У третьому розділі "Економічна політика держави і регіональний соціум: вектори взаємовпливу" дано визначення регіонального соціуму, розглянуто місце і роль регіональних соціумів у структуруванні загальнонаціонального економічного та електорального простору, проаналізовано ієрархію соціально-економічних проблем загальнодержавного та регіонального рівнів, розглянуто вплив електоральних преференцій на визначення пріоритетів економічної політики.

Регіональний соціум визначається дисертантом як стійка просторово-територіальна спільнота, що характеризується схожістю умов життєдіяльності людей - природно-кліматичних, економічних та соціокультурних. До цього поняття включаються соціальні, економічні, політичні та інші взаємозв'язки та відносини, люди, соціальні інститути, соціокультурні особливості тощо.

Автором встановлено, що економічний стан регіонального соціуму, його економічні відносини із центром, ступінь вирішеності регіональних проблем на тлі загальнодержавних відіграють значну роль у формуванні електоральних преференцій населення регіонів. У регіональному соціумі Запорізької області внаслідок наявності значного прошарку кваліфікованого робітничого класу, якому сьогодні доводиться перебиватися додатковими заробітками, а також селянства, десятиліттями зайнятого в колективних господарствах, а сьогодні змушеного перейти до товарної експлуатації присадибних ділянок, ставлення більшості населення до реформування економіки на західний лад є негативним.

Негативні оцінки економічної політики всіх без винятку урядів зумовлені ще однією обставиною. Адже історично сформовані економічні зв'язки з республіками колишнього СРСР зумовлюють неприйняття курсу на інтеграцію до євроатлантичних структур: НАТО (втрата робочих місць на підприємствах ВПК) й ЄЕС (втрата ринків збуту продукції). Крім цього, дослідження свідчать про таку характерну рису запорізького електорату "зразка середини - кінця 90-х років", як заідеологізованість: більше ніж половина респондентів орієнтувалися на ліві політичні погляди, а отже, і на підтримку лівих політичних сил. Але з 2004 р. намітився процес зміни структури протестності населення регіону. Політичні та ідеологічні мотиви поступаються місцем мотивам більш приземленим, які можна назвати "регіональним патріотизмом". Змінилася й палітра політичних поглядів виборців, що знайшло відображення в результатах парламентських виборів 2006 і 2007 рр.

Загалом, на думку автора, аналіз ієрархії соціально-економічних проблем доводить, що регіональні та місцеві органи влади не в змозі забезпечити задоволення елементарних екзистенційних потреб людей. Ця суперечність має кілька аспектів: а) нестача фінансових ресурсів для вирішення цих проблем, що зумовлено недоліками податкової системи; б) недосконалість законодавства; в) некомпетентність місцевих чиновників.

Результати досліджень, проведених за участю дисертанта, доводять, що за такої ситуації значна частина громадян відповідає владі "взаємністю". Це зумовлює поширеність тіньових, непрозорих практик серед широких мас населення, що відбивається і на електоральних преференціях, коли голосують за кандидатів з відомим кримінальним минулим. Виходом з цього може стати оптимізація економічної політики, зменшення кількості обмежень у соціальних практиках. Це створить сприятливі умови для "переформатування" масової економічної свідомості, розширення її морально-ціннісного сегмента.

Висновки

У висновках констатовано, що в дисертації здійснено спробу вирішення важливого наукового завдання: обґрунтування закономірностей економічної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства та механізму соціальної індикації її ефективності в політично-рефлексивній площині регіонального електорату при визначенні умов для забезпечення балансу державних, регіональних та особистісних соціально-економічних інтересів.

Доведено, що з'ясування сутності соціально-економічних процесів, що відбуваються у сучасному українському суспільстві, потребує нових соціальних показників та соціологічних індикаторів, які б на міждисциплінарному рівні - політичному, економічному, соціально-практичному, рефлексивно-оцінному - уможливлювали соціодіагностику ефективності економічної політики як стрижня розвитку сучасного українського суспільства.

Зазначається, що специфічність державної економічної політики в Україні пов'язується, по-перше, з відсутністю прецедентів у світовій практиці переходу від командно-адміністративної планово-розподільчої економіки до ринкової; по-друге, із суттєвими регіональними відмінностями: природно-кліматичними умовами, сировинними ресурсами, співвідношенням частки промислового і сільськогосподарського виробництва, рівнем соціально-економічного розвитку; кількістю, щільністю, демографічним та соціально-професійним складом населення, рівнем зайнятості, політичними орієнтаціями та ступенем соціальної, політичної та економічної активності представників різних соціальних груп тощо.

З'ясовано також, що недостатньо ефективним є вплив трансформаційних процесів на реалізацію економічної політики в регіонах, який виявляється у недостатній дієвості соціально-економічних програм регіонального розвитку; відсутності диференційованого підходу законодавчих і виконавчих органів влади до розвитку промислових регіонів, що значно знижує їх продуктивну діяльність і гальмує соціальний розвиток; наявності тіньових практик у ринковому секторі, що зменшує шанси формування цивілізованих форм підприємництва та соціальну активність населення.

Водночас у соціологічній науці наявно простежується відсутність надійних методичних підходів до діагностики стану, ролі та ефективності впливу економічної політики на розвиток регіональних соціумів, яка б враховувала регіональні відмінності задля забезпечення балансу інтересів держави і промислових та сільськогосподарських територій, регіонів-донорів та регіонів реципієнтів, а також забезпечувала баланс задоволення різних соціальних груп і верств своїм життєвим рівнем.

У роботі уточнено науковий підхід до розуміння економічної політики суспільства перехідного типу, сутність якої пропонується розглядати як сукупність різноманітних форм взаємодії (співпраці) різних соціальних суб'єктів (насамперед, владних), політичних та економічних інститутів, організацій з матеріально-технологічними та інформаційними умовами їх функціонування з приводу розробки і формування схвалюваних суспільством стратегічних напрямів та програм соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та його регіонів, зокрема з метою узгодження і захисту економічних інтересів різних соціальних груп і прошарків населення й задоволення їх життєвих потреб.

Виходячи з цього доведено, що економічна політика не може розглядатися інакше, ніж в контексті специфічних соціальних практик, характерних для української моделі трансформації суспільства. Розглядаючи соціальні практики як легітимну політичну, економічну, соціально-інноваційну або повсякденну діяльність, "правила гри" якої визначаються політичними акторами (владними і/або опозиційними до влади) на основі законодавчо-правових й ціннісних норм (або всупереч ним), дисертант обґрунтовує думку про те, що саме вони випробовують зворотну дію економічної політики, перш за все, в політичному, зокрема електоральному, просторі.

Доведено, що критеріями соціальних практик населення в умовах суспільства, що трансформується, є: стан інститутів влади, результати економічної, політичної та іншої діяльності, спрямованої на зміну якісного стану суспільства; соціальна структура, місце в якій визначається можливостями самореалізації особистості в рамках певної соціальної групи; система норм і цінностей, на основі яких формується мотивація соціальних практик на різних рівнях; ступінь масовості тих або інших практик в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Підтримка або не підтримка соціальних практик політичних акторів здійснюється електоральним вибором (преференціями, активністю, протестністю) переважно у періоди виборчих кампаній, коли відбувається політична боротьба за владу між правлячими та опозиційними політичними силами і можливість реалізувати певні економічні пріоритети.

Виходячи з цього, у роботі обґрунтовано теоретичні та емпіричні засади механізму соціальної індикації державної економічної політики на регіональному рівні, який складається з політичного моніторингу соціально-економічного стану соціуму, реальних масових повсякденних соціальних практик, електоральних преференцій населення, що виявляються певними орієнтаціями на визначений тип економічної політики (стабілізуюча, реформаторська, "шокової терапії" тощо) та електоральної активності.

Визначена і обґрунтована система соціальних показників підтримки (або заперечення) економічної політики, яку здійснюють владні органи на державному та регіональному рівнях, і доведено, що економічна політика, яка реально спрямована на покращення добробуту людей, є стимулом соціально-економічної, політичної та електоральної активності для 90% населення і, в свою чергу, визначається певними електоральними преференціями.

На підставі результатів польових соціологічних досліджень, що проводилися в періоди виборчих кампаній в Запорізькій та Дніпропетровській областях у 1994-2006 рр., було виявлено і доведено, що базовими індикаторами ефективності економічної політики є електоральні преференції як підтримка (або заперечення) електоратом конкретних політичних сил (владних або опозиційних) і одночасно як рефлексивний вимір ідентифікації виборцями свого соціального і матеріального стану з соціальними практиками політичних суб'єктів (самооцінка електоратом свого матеріального стану і тих можливостей, які він їм надає; визначення ним ієрархії регіональних проблем; вибір пріоритетів у сфері економічної політики на рівні соціальних практик політичних акторів; оцінка рівня, причин і характеру особистої протестності, викликаної неефективною економічною політикою; вибір моделей електоральної поведінки), які виявляються шляхом вибору (голосування) за владну або опозиційну політичну силу.

Удосконалення технології соціодіагностики механізму впливу електоральних чинників на формування і реалізацію економічної політики в промисловому регіоні дозволило зробити висновок про те, що формування електоральних преференцій щодо підтримки (чи заперечення) державної економічної політики ґрунтується на таких принципах: спрямуванні політики діючих владних суб'єктів (або їм опозиційних) на вирішення пріоритетних життєвих проблем електорату: поліпшення якості життя різних соціальних груп і прошарків населення, зростання продуктивності промислового та сільськогосподарського виробництва (з одночасним зростанням зарплатні), покращення стану природного середовища, підвищення конкурентоспроможності регіону; викоріненні хабарництва і корупції; рівні співпраці й узгодженості соціальних практик центру й регіонів, обласних адміністрацій та муніципальних структур; спроможності розв'язання життєвих проблем регіональними органами влади.

Таким чином, у дисертації зроблено узагальнюючий висновок про те, що на сучасному етапі трансформації українського суспільства нестабільність соціально-статусних характеристик регіонального соціуму (електорату) й нестійкий баланс соціальних практик (за і проти) породжують екстраполяцію загальнонаціональної економічної політики на регіональний та місцевий рівень, формуючи аномію в соціальному самопочутті населення, що суттєво впливає на його електоральні преференції, своєчасна соціодіагностика яких стимулює політичні сили (владні та опозиційні) для отримання владних повноважень формувати такі пріоритети економічної політики, які було б спрямовано на задоволення життєвих потреб населення промислових регіонів.